EX LIBRIS Abraham Hosebr

Леонардо да Вінчі, Іван Хреститель (1513–1516) «Іван Хреститель» — останній завершений шедевр Леонардо да Вінчі, написаний у Франції, куди митець прибув наприкінці життя. Постать святого немов виринає з мороку — темне тло огортає його фігуру, підкреслюючи внутрішнє сяйво обличчя, м'який жест руки, що вказує вгору. Це не лише знак пришестя Христа, якого Іван мав передвіщати, а й алегорія потойбічного знання, присутня в багатьох роботах Леонардо. Таємничість картини підсилює відома техніка сфумато, за допомогою якої художник досягнув надзвичайної реалістичності та м'яких переходів між світлом і тінню. Усмішка Івана — чи не найзагадковіша після усмішки «Джоконди» — водночас спокійна, іронічна та незбагненна. Леонардо ніколи не розлучався з цією картиною до самої смерті. Відомо, що 10 жовтня 1517 року він показав її кардиналу Араньяку разом зі «Святою Анною» та «Мона Лізою». Через рік Франциск I придбав усі три твори. Та подальша доля картини обросла загадками: вона зникла з королівської збірки і лише у 1620-х роках з'явилася у герцога де Льянкура. Звідти вона потрапила до англійського короля Карла I, а після його страти — до купця Еверґарда Ябаха. У 1662 році картина повернулася до Франції, до Людовіка XIV, і врешті знайшла свій дім у Луврі. Існує припущення, що модель для цього образу — Салаї, улюблений учень і супутник Леонардо, чия андрогінна врода надавала святому дивної чарівності, що балансує на межі духовного й тілесного. Образ Івана в трактуванні Леонардо — це вже не суворий пророк, а істота з іншого виміру: він ніби знає щось, чого не знаємо ми, і про це мовчить. Саме так Леонардо прощається з мистецтвом — жестом, усмішкою й таємницею, яка живе вже понад п'ять століть.