EX LIBRIS Abraham Hosebr

Inferno, Canto XXIV: The Punishment of the Thieves Manuscript illumination, Florence, 14th century. This miniature depicts the seventh pit of the eighth circle of Hell from Dante’s Divine Comedy. Here, thieves are eternally tormented by serpents and dragons that bind their hands and painfully fuse with their bodies, stripping them of their human form. Location: Bibliothèque nationale de France, Paris.

Barnaba da Modena (active 1361–1383) The Trinity; 1374 Tempera on wood, 82.6 × 61.3 cm Italian (Ligurian) School The National Gallery, London

Світ, який здається нам безкраїм, був для гностиків тюремною камерою, у яку ув'язнено життя; Маркіон зневажливо називав її haec cellula creatoris — «такою собі комірчиною творця». «Входити» та «виходити» — стандартні фрази в гностичній літературі. Таким чином Життя чи Світло «увійшли в цей світ», «мандрують тут»; вони «покидають світ», вони можуть залишатися «на зовнішньому краю світів» і звідси — «ззовні» — «волати» до світу. Ми пізніше розглядатимемо релігійну значущість цих висловів: наразі ми займаємося символічною топологією та безпосереднім красномовством образності. Перебування «у світі» називається «проживаннями», світ як такий — «оселею» чи «домом»; на противагу світлим оселям існує «темна», або «низька» оселя, «дім смерті». Уявлення про «оселю» має два аспекти: з одного боку, воно має на увазі тимчасову структуру, щось умовне і тому таке, що підлягає скасуванню — оселю можна змінити на іншу, її можна покинути і навіть залишити в руїнах; з іншого боку, воно має на увазі залежність життя від його оточення — місце, де проживають, рішуче небайдуже для мешканця і від нього залежать умови його життя. Він може, отже, тільки змінити одну оселю на іншу; надсвітні форми існування також називаються «оселями», тимчасовими місцеперебуваннями Світла й Життя, множина яких утворює власну ієрархію областей. Коли Життя утверджується у світі, тимчасова приналежність, таким чином створена, може призвести до появи «прийомного сина» і зробити необхідним нагадування: «Ти не повернешся сюди й коренів твоїх не залишиться у світі» (G 379). Якщо наголос робиться на тимчасовій і минущій природі проживання у світі на правах чужоземця, світ називається також «заїздом»; «тримати заїзд» — формула, що позначає «бути у світі» або «у плоті». Створіння цього світу є «сусідами по заїзду», хоча їхній зв'язок із ним не такий, як у гостей: «Оскільки я був один і цурався людей, я був чужоземцем для моїх сусідів по заїзду» («Гімн Перлині» в Acta Thomae). Такі ж вислови можна віднести й до тіла, яке, як відомо, є «домом» життя і водночас інструментом влади світу над Життям, ув'язненим у ньому. Точніше, «покров» і «одежа» позначають тіло як земне перебування ув'язненої душі; однак вони також застосовні й до світу. Одежі виготовляються і міняються, земна одежа призначена для цього світу. Звертаючись до першоджерела, ми бачимо, що Життя карається в тілесних покровах: «Я є Мана великого Життя. Хто змусив мене жити в Тібілі, хто кинув мене в тілесну культю?» (G 454) «Я є Мана великого Життя. Хто кинув мене в страждання світів, хто переніс мене у злу темряву? Так довго я терпів і перебував у цьому світі, так довго я перебував серед діянь рук своїх». (G 457 f.) «Горе й нещастя, я страждаю в тілесних покровах, куди вони перенесли й кинули мене. Скільки ще я мушу терпіти їх, скільки носити їх мушу знову і знову ставати до боротьби й не бачити Життя у своїй ш'кіні». (G 461) Усі ці питання адресуються великому Життю: «Чому створило ти цей світ, чому направило племена [Життя] в нього зі своєї середини?» (G 437). Відповідь на подібні питання різниться від системи до системи: питання як такі є значущішими за будь-яку певну доктрину і безпосередньо відображають основні людські умови. Ганс Йонас "Гностична релігія: Послання Чужого Бога та витоки християнства"

В гностичній парадигмі слово «світ» доводиться використовувати у множині. Вираз «світи» позначає довгий ланцюжок подібних близьких сфер дії сил, поділ більшої космічної системи, через яку Життя проходить своїм шляхом, і кожен із світів їй рівною мірою чужий. Тільки втративши свій статус тотальності, стаючи відокремленим і водночас демонічним, поняття «світ» справді починає допускати множинність. Ми могли б також сказати, що «світ» означає сукупність більшою мірою, ніж єдність, демонічну сім'ю більше, ніж унікальну особистість. Множинність означає також заплутаність світу: у світах душа втрачає свій шлях і блукає, всюди вона шукає визволення, але лише переходить з одного світу в інший, що є таким самим світом. Ця множина демонічних систем, у які вигнане життя, є темою багатьох гностичних вчень. З «світами» мандеїзму співвідносяться «еони» елліністичного гностицизму. Зазвичай їх сім або дванадцять (згідно з кількістю планет або знаків зодіаку), але в деяких системах множинність швидко збільшується до приголомшливих і жахливих величин, доходячи до 365 «небес» або незліченних «просторів», «містерій-таїнств» (тут у топологічному значенні) та «еонів» з «Pistis Sophia». Через усі ці еони, що знаменують численні ступені віддалення від світла, «Життя» повинне пройти для того, щоб повернутися додому. «Ти бачиш, о дитя, через скільки тіл, скільки рядів демонів, скільки переплетень і поворотів долі ми маємо прокласти собі дорогу для того, щоб полинути до одного єдиного Бога». (С.Н. IV. 8) "Це зрозуміло навіть там, де навмисно не стверджується, що роль цих сил, які втручаються, є ворожою та перешкоджаючою: з погляду просторового, вони символізують водночас антибожественні й такі, що позбавляють свободи, сили цього світу. «Дорога, якою ми маємо пройти, довга і нескінченна» (G 4337) «Якими широкими є межі цих світів темряви!» (G 155) Одного разу заблукавши в лабіринті зла, Нещасна [Душа] не знаходить дороги назад... Вона шукає порятунку з болісного хаосу І не знає, як пройти через це». («Псалом Душі» наасенів, Hippol. V. 10. 2) Незалежно від будь-яких уособлень, увесь простір, у якому виявляється життя, має злобний духовний характер, і самі «демони» представляють стільки ж просторових сфер, скільки існує їх самих. Подолати їх — те саме, що й пройти крізь них; зламавши межі, цей прохід у ту ж мить зламає їхню владу, і таким чином досягається визволення від магії їхньої сфери. Тому навіть у своїй ролі спасителя Життя душа, як читаємо в мандейських працях, «блукає світами»; Ісус каже в «Псалмі Душі» наасенів: «Усі світи, що я пройшов, усі таїнства, що я відкрив». Це — просторовий аспект даної концепції. Не менш демонічним є часовий вимір існування Життя в цих просторах, який також представлений низкою квазіперсональних сил, «еонів». Його особливість, подібно до світового простору, відображає фундаментальний досвід переживання себе вигнанцем у чужому собі світі. Тут ми також зустрічаємося з множиністю, яку ми спостерігали раніше: ціла низка століть простягається між душею та її ціллю, і їхня середня кількість виражає вплив, який космос як принцип має на своїх бранців. Тут знову визволення досягається лише проходженням через усе. Тому шлях спасіння проходить через часовий ряд «поколінь»: через ланцюжки незліченних поколінь позамежне Життя входить у світ, проживає в ньому і витримує тривалість, яка здається нескінченною; і тільки пройшовши через цей довгий і заплутаний шлях, втративши і знову здобувши пам'ять, воно може завершити свою долю. Це пояснюється виразною формулою «світи і покоління», яка постійно зустрічається в мандейських працях: «Я блукав світами і поколіннями», каже Спаситель. Для душі (яка може стати сама своїм спасителем) ця часова перспектива є джерелом мук. Жах перед безмежністю космічного простору поєднується з жахом перед часом, і все це потрібно витримати: «Як багато я вже витерпів і як довго перебуваю у світі!» (G 458). Ця двоїстість космічного жаху, просторова і темпоральна, добре виражена в складному значенні адаптованого гностицизмом елліністичного поняття «еон». Початково поняття часу (часу життя, протяжності космічного циклу, вічності) в догностичній елліністичній релігії зазнало уособлення — можливо, адаптація перського бога Зервана — і стало об'єктом поклоніння, згодом із деякими асоціаціями, що навіюють страх. У гностицизмі воно набуває подальшої міфологічної форми і стає назвою цілого класу божественних, напівбожественних і демонічних істот. В останньому випадку під «Еонами» маються на увазі як темпоральні, так і просторові демонічні сили всесвіту або (як у «Pistis Sophia») царства темряви у всій їхній жахливості. Їхнє крайнє уособлення може іноді знищувати початковий часовий аспект цього поняття; але при частому порівнянні «еонів» зі «світами» цей аспект зберігається як частина значення, ставши більш мінливим через напрямки міфологічної уяви. Почуття, викликане часовим аспектом космічного вигнання, знаходить свій хвилюючий вираз у таких словах: «У цьому світі [темряви] я перебуваю тисячі міріадів років, і ніхто не дізнався, що я був там... Рік за роком і покоління за поколінням я був там, і вони не дізналися, що я мешкав у їхньому світі». (G 153 f.) Або (з тюркського маніхейського тексту): «Тепер, о наш милосердний Отче, незліченні міріади років минули відтоді, як ми відокремилися від тебе. Твоє улюблене сяюче живе обличчя прагнемо ми споглянути». (Abh. D. Pr. Akad. 1912, р. 10) Незмірна тривалість космічного вигнання в поєднанні з множенням розмірів космічних просторів — це прірва, що відокремлює життя від Бога; і демонічна особливість цих просторів полягає в тому, що вони розраховані на збереження цього відділення. Ганс Йонас "Гностична релігія: Послання Чужого Бога та витоки християнства"

Олег Денисенко Подорож Маестро Альбрехта Дюрера до Львова, малюнок, папір, кол.олівець , 102х76 см . 2026

Congress of Death, 1985 by John Bolton

"Одну з найцікавіших історій про те, до чого призводить відмова від науки, ми можемо побачити в ісламі, який на початку свого шляху прийняв, засвоїв і навіть розвинув класичну спадщину. Протягом приблизно п'яти чи шести продуктивних століть іслам демонстрував неймовірні здобутки в науковій думці, експериментах та дослідженнях, особливо в медицині. Але згодом, на жаль, узяв гору авторитет загальної громади, Сунна, консенсус, що його пророк Мухаммад проголосив єдино правильним. Слово Боже в Корані стало єдиним джерелом і провідником істини. Наукове мислення оголосили таким, що веде до «втрати віри в походження світу і в Творця». І сталося так, що саме тоді, коли світло грецької науки почало переходити від ісламу до Європи — приблизно з 1100 р. — ісламська наука та медицина зупинилася і згасла, а разом із цим згас і сам іслам. Смолоскип не лише науки, а й історії перейшов до християнського Заходу." "Міфи в нашому житті" Джозеф Кемпбелл Переклад Віталії Станкевич Цей текст Кемпбелл написав у 1971 році. На сьогодні іслам забрав собі смолоскип у буквальному сенсі і впевнено підпалює ним риштування європейського суспільства. В плані науки теж не відстав і виготовляє різноманітну кількість зброї для вбивства людей, порівнявшись з християнами.

Данте у своїй «Божественній комедії» розгорнув бачення всесвіту, яке цілком задовольняло як тогочасні релігійні догмати, так і прийняті наукові уявлення. Коли Сатану було скинуто з небес за його гординю й непослух, вважалося, що він упав, мов палаюча комета, і, вдарившись об землю, прорив її аж до самого ядра. Утворений при цьому величезний кратер став огненним пеклом, а велетенська маса витісненої землі, виштовхнута на протилежному полюсі перетворилася на Гору чистилища,яка, за описом Данте, здіймається до неба на Південному Полюсі. Згідно з його поглядами, вся південна півкуля була вкрита водою, з якої виступала ця могутня гора. На її вершині містився земний рай, а з його центру витікали чотири благословенні ріки, про які розповідає Святе Письмо. Тепер з’ясовується, що коли Колумб вирушив у плавання через «синій океан», який багато його сучасників (а можливо, і його моряків) вважали крайнім морем, що оточує дископодібну землю, сам він мав у голові образ, ближчий до світу Данте, — про що ми, власне, читаємо в його щоденниках. З них ми дізнаємося, що під час своєї третьої подорожі, коли він уперше досяг північного узбережжя Південної Америки, проходячи з великим ризиком на крихкому судні між Тринідадом і материком, він помітив величезну кількість прісної води, яка змішувалася там із солоною (виливаючись із гирла Оріноко). Нічого не знаючи про континент, що лежав попереду, але спираючись на середньовічні ідеї, він припустив, що ці прісні води можуть походити з якоїсь річки Раю, впадаючи в південне море біля підніжжя великої антиподальної гори. Ба більше, коли він повернув на північ і зауважив, що його кораблі йдуть швидше, ніж тоді, коли рухалися на південь, то сприйняв це як доказ, що тепер вони пливуть униз схилом — від підніжжя виступу тієї міфічної райської гори. "Міфи в нашому житті" Джозеф Кемпбелл Переклад Віталії Станкевич Ілюстрація: Італія, фреска, 1464 р. Доменіко ді Мікеліно. Данте перед брамою Пекла і Горою чистилища. Собор Санта-Марія-дель-Фйоре (Дуомо), Флоренція, Італія.

Albrecht Durer

Душі в Чистилищі. Сцена Чистилища з «Часослова Катерини Клевської» (бл. 1440) майстра Катерини Клевської. Мініатюра позначає Заупокійну службу. Душі сидять за столом усередині вогненної пащі Пекла, очікуючи на відкуплення. Ангел годує їх хлібом, що символізує полегшення, яке приносять земні молитви та меси. Місцезнаходження: Бібліотека та музей Моргана, Нью-Йорк.

Ніна Костюшко Ілюстрація для книги "Тетраморфеус. Liber T. Друге пришестя"

A. T. Elwes, 1883.

«Рука Віри» (Credo-Hand) Стефан Фрідолін, «Скарбниця» («Schatzbehalter»), 1491 рік. Ксилографія з майстерні Міхаеля Вольгемута — вчителя Альбрехта Дюрера. Мнемонічна діаграма на лівій руці, яку використовували для запам'ятовування Символу віри. Кожній фаланзі відповідає певний апостол. На вказівному пальці зверху вниз: Яків Менший, Іван Богослов та Петро. Місце зберігання: Британський музей, Лондон.

Дочитав книгу Стефана Геллера “Гностицизм: Новий погляд на Древню Традицію Внутрішнього Знання”. І це той випадок, коли хотілося перекласти і зберегти все більше і більше цитат. Бо дійсно, цієї книги нема в українському перекладі і дивлячись на тенденцію і сучасні тренди, напевно ніколи й не буде. Тому, я перекладав як для себе - щоб обов'язково повернутися ще. Саме через це в моїй статті мінімум рецензії - всього кілька речень. Решта - численні цікаві та приголомшливі цитати. Особливо для мене цікавою стала фігура Бардайсана, бо про вже класичних патріархів гностицизму я вже раніше багато чув і багато про них читав (і писав). Тому я тут не наводжу цитат про Валентина, Василіда, Маркіона і Гарпократа - їх вчення і праці (точніше уривки праць) я вже раніше досить детально вивчав. Далі по курсу - Ганс Йонас, а вас запрошую до читання найкращих цитат з книги Геллера. https://abrahamhosebrlibrarium.wordpress.com/2026/10/17/%d0%b3%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8%d1%86%d0%b8%d0%b7%d0%bc-%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b8%d0%b9-%d0%bf%d0%be%d0%b3%d0%bb%d1%8f%d0%b4-%d0%bd%d0%b0-%d0%b4%d1%80%d0%b5%d0%b2%d0%bd%d1%8e-%d1%82%d1%80%d0%b0/

Salvador Dali "The Dream" (1945)

Падіння бунтівних ангелів (бл. 1340–1345) Майстер бунтівних ангелів (Сієнська школа) Музей Лувр, Париж Цей пізньоготичний шедевр зображує небесну битву. Коли вірні небесні воїнства скидають бунтівних ангелів з небес, ті втрачають свою божественну красу. Ця деталь фіксує їхню жахливу метаморфозу: падаючи до Землі, їхні крила перетворюються на пазурі, а сяйливі форми темніють, перетворюючись на рогатих, гротескних демонів.

Edmund Dulac (1912)