EX LIBRIS Abraham Hosebr
رفتن به کانال در Telegram
Письменник, перекладач, мистецтвознавець, юнґіанець. Автор герметичного метароману епіфанії "Тетраморфеус": https://www.goodreads.com/book/show/236604119-liber-t На цьому каналі хаотично з'являються цитати та рецензії впереміш з естетськими картинками.
نمایش بیشتر1 710
مشترکین
+324 ساعت
-17 روز
+1330 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
سپتامبر '26سپتامبر '26
سپتامبر '26
+36
در 11 کانالها
اوت '26
+48
در 9 کانالها
Get PRO
ژوئیه '26
+58
در 17 کانالها
Get PRO
ژوئن '26
+96
در 12 کانالها
Get PRO
مه '26
+65
در 16 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+123
در 26 کانالها
Get PRO
مارس '26
+143
در 30 کانالها
Get PRO
فوریه '26
+170
در 27 کانالها
Get PRO
ژانویه '26
+137
در 28 کانالها
Get PRO
دسامبر '25
+94
در 20 کانالها
Get PRO
نوامبر '25
+105
در 11 کانالها
Get PRO
اکتبر '25
+92
در 23 کانالها
Get PRO
سپتامبر '25
+63
در 17 کانالها
Get PRO
اوت '25
+101
در 22 کانالها
Get PRO
ژوئیه '25
+77
در 21 کانالها
Get PRO
ژوئن '25
+68
در 14 کانالها
Get PRO
مه '25
+53
در 6 کانالها
Get PRO
آوریل '25
+54
در 16 کانالها
Get PRO
مارس '25
+62
در 12 کانالها
Get PRO
فوریه '25
+98
در 13 کانالها
Get PRO
ژانویه '25
+64
در 8 کانالها
Get PRO
دسامبر '24
+52
در 9 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+38
در 5 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+44
در 4 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+142
در 9 کانالها
Get PRO
اوت '24
+106
در 4 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+245
در 2 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 28 سپتامبر | 0 | |||
| 27 سپتامبر | +1 | |||
| 26 سپتامبر | +4 | |||
| 25 سپتامبر | +1 | |||
| 24 سپتامبر | 0 | |||
| 23 سپتامبر | 0 | |||
| 22 سپتامبر | +2 | |||
| 21 سپتامبر | 0 | |||
| 20 سپتامبر | +1 | |||
| 19 سپتامبر | +1 | |||
| 18 سپتامبر | +2 | |||
| 17 سپتامبر | +6 | |||
| 16 سپتامبر | +2 | |||
| 15 سپتامبر | +3 | |||
| 14 سپتامبر | 0 | |||
| 13 سپتامبر | +1 | |||
| 12 سپتامبر | 0 | |||
| 11 سپتامبر | 0 | |||
| 10 سپتامبر | +1 | |||
| 09 سپتامبر | +1 | |||
| 08 سپتامبر | +1 | |||
| 07 سپتامبر | +1 | |||
| 06 سپتامبر | 0 | |||
| 05 سپتامبر | 0 | |||
| 04 سپتامبر | +3 | |||
| 03 سپتامبر | +1 | |||
| 02 سپتامبر | +2 | |||
| 01 سپتامبر | +2 |
پستهای کانال
“Hell (detail),” by an anonymous Portuguese artist, 15th century. National Museum of Ancient Art, Lisbon.
(Thirteen Nocturnes)
| 2 |  Сучасна цивілізація постає справжньою аномалією в історії: єдина серед усіх нам відомих, вона обрала суто матеріальний вектор розвитку, вона єдина, яка не спирається ні на який принцип вищого порядку. Це матеріальний розвиток, що з усе більшим прискоренням іде протягом ось уже кількох століть, супроводжувався інтелектуальним занепадом, який він абсолютно нездатний компенсувати. Мова йде, зрозуміло, про істинну і чисту інтелектуальність, про те, що можна було б назвати також і духовністю; ми відмовляємося застосовувати це ім'я до того, до чого його найчастіше застосовують сучасні люди: до культури дослідницьких наук, а зрештою — до тих практичних застосувань, яким мають прислужитися результати наукових досліджень. Достатньо навести один-єдиний приклад, щоб дати уявлення про глибину цього занепаду: свого часу "Сума теології" Фоми Аквінського була навчальним посібником для студентів; але де вони сьогодні — такі студенти, які були б здатні заглибити й засвоїти її?
Падіння відбулося не одразу, його етапи можна було б простежити на всьому шляху розвитку сучасної філософії. Саме втрата або забуття справжньої інтелектуальності призвели до двох оман, які суперечать одна одній лише на поверхні, а по суті співвідносяться між собою і доповнюють одна одну: раціоналізму та сантименталізму. Ігнорування будь-якого чисто інтелектуального знання, що увійшло в звичай з часів Декарта, логічно мало б неминуче призвести, з одного боку, до позитивізму, агностицизму та всіх «саєнтистських» аберацій; з іншого — до всіх сучасних теорій, які, не вдовольняючись тим, що може запропонувати розум, шукають чогось іншого, але шукають його в сфері почуття та інстинкту, тобто нижче, а не вище розуму. Внаслідок цього починають, на кшталт Вільяма Джеймса, наприклад, бачити в підсвідомості засіб, за допомогою якого людина може вступити у спілкування з Богом. Поняття істини, ставши приниженим до позначення простої чуттєво сприйманої реальності, зрештою прагматично ототожнюється з користю, що просто-напросто його знищує. І справді, що означає істина у світі, прагнення якого виключно матеріальні та сантиментальні?
Рене Ґенон
"Символи Священної Науки" | 114 |
| 3 |  Символіку та натяки на обряди посвячення можна знайти у процесах Тамплієрів та інших «єретиків» і навіть у судах над відьмами. Але ці посвячення, тією мірою, якою вони ще дійсно практикувалися, стосувалися вузьких кіл і були оповиті найсуворішою таємницею. Ми присутні якщо не при повному загальному зникненні посвячень, то при їхньому майже остаточному приховуванні. Ця обставина приносить тим більший інтерес до присутності багатьох мотивів посвячення в літературі, яка складалася, починаючи з XII століття, особливо в Бретонському циклі, і насамперед у романах про Артура, Короля-Рибалку, Персіфаля та інших героїв легенди про Ґрааль. Кельтське походження мотивів циклу Короля Артура не викликає сьогодні сумнівів у більшості вчених. Обмежимося американцями і назвемо таких, як Джордж Лаймон Кіттрідж, Артур Браун і Роджер Шерман Луміс, які детально дослідили спорідненість між темами і персонажами кельтської міфології — у тому вигляді, в якому її ще можна впізнати у ґалльських та ірландських переказах, — і сценаріями, та персонажами артурівського циклу. Більшість цих сценаріїв — сценарії посвячення: тут завжди присутній мотив тривалого та напруженого «пошуку» чудесних предметів, який вимагає, крім усього іншого, проникнення героя в інший світ.
Якою мірою Бретонський цикл містить не тільки залишки кельтської міфології, а й спогади про реальні обряди, вирішити важко. У правилах допуску до групи воїнів, керованої Артуром, можна розшифрувати деякі випробування при вступі до таємного товариства типу «чоловічого союзу». Але для нашої мети має значення поширення символів і мотивів посвячення у романах про короля Артура. У замку Ґрааля Персіфаль має провести ніч у каплиці, де спочиває мертвий лицар; лунає грім, і він бачить чорну руку, яка гасить єдиний палаючий світильник. Перед нами приклад нічного чування в ритуалі посвячення. Герой долає незліченну кількість випробувань, він повинен перейти занурений у воду міст і дістати меч, який стережуть леви та чудовиська. Крім того, при в'їзді до замку на чатах стоять феї або демони. усе це нагадує сценарії переходу в інший світ, небезпеки спуску в Пекло; і коли такі подорожі здійснюють живі істоти, це завжди є частиною посвячення. Долаючи небезпеки такого спуску в Пекло, герой прагне завоювання безсмертя або іншої надзвичайної мети. Численні випробування, через які проходять персонажі артурівського циклу, належать до тієї ж категорії: у результаті пошуків герої зцілюють таємничу хворобу Короля і, зробивши це, відроджують «Спустошену Країну» або самі стають суверенами. Відомо, що функції влади пов'язані з ритуалом посвячення.
Уся ця література пронизана мотивами зі сценаріїв посвячення і представляє величезну цінність для нашого дослідження завдяки своєму «публічному успіху». Той факт, що романтичні історії, в яких містилися кліше посвячення, вислуховувалися із задоволенням, доводить, як нам здається, що подібні пригоди відповідають глибокій потребі середньовічної людини. Сценарії посвячення більше не живили уяву, а уявне життя, життя в мрії, так само важливе для психіки людини, як і життя реальне, щоденне.
Мірча Еліаде
"Таємні спільноти. Обряди ініціації і посвячення" | 119 |
| 4 |  Маттео да Гуальдо,
Древо Єсеєве (1497)
Темпера на дошці
Панель зображує генеалогію Ісуса, що бере початок від лежачої постаті Єсея внизу. На гілках розміщені медальйони з царями та пророками Старого Завіту, які ведуть вгору до Діви Марії, що стоїть у молитві на самому верху.
Місцезнаходження: Міський музей Рокка Флеа, Гуальдо-Тадіно, Італія. | 121 |
| 5 |  بدون متن... | 139 |
| 6 | З поширенням християнства в усіх провінціях Римської імперії, особливо після його остаточного тріумфу за часів Костянтина, ми спостерігаємо зміну перспективи розвитку. У міру того, як християнство ставало світовою релігією, його історичність пішла на другий план. Не те щоб церква відмовилася від історичності Христа, як це зробили деякі християнські єретики та гностики. Але, стаючи зразком усякого екуменізму, християнське послання все частіше формулювалося в екуменічних термінах. Раннє християнство було пов'язане з конкретною історією, історією Ізраїлю. З цієї точки зору, кожній локальній історії загрожує «провінціалізм». Коли місцева історія стає священною і одночасно зразковою, тобто парадигмою спасіння всього людства, вона має бути виражена універсально зрозумілою мовою. Єдина універсальна мова релігії — це мова символів. Християнські автори все частіше вдаються до символів, щоб зробити таємниці Євангелія загальнодоступними. Але в Римській імперії існували два «універсалістські», тобто не обмежені рамками місцевої культури, релігійні рухи: містеріальний і філософський. Християнство, яке перемогло, черпало з них обох. Таким чином, перед нами «потрійний» процес збагачення раннього християнства: 1) древніми символами, які знову відкриваються і переосмислюються та отримали нове, християнське значення; 2) запозиченими образами і темами посвячення з містерій; 3) асиміляцією грецької філософії.
Нас цікавить тільки включення мотивів посвячення в переможне християнство. Але ми повинні торкнутися використання Отцями Церкви символів древніх і всесвітньо поширених. Наприклад, вважають, що символи Космічного Дерева і Центра Світу увійшли в символіку Хреста. Хрест описують як «дерево, що піднімається від Землі до Небес», як «Дерево Життя, посаджене на пагорбі», дерево, яке, «виходячи з глибин Землі, піднімається в Небо і освячує межі Всесвіту». Інакше кажучи, щоб зробити зрозумілою таємницю всесвітнього Спокути Хрестом, християнські автори використовували символи Старого Заповіту та античності, Близького Сходу («Дерево життя»), а також древні символи Космічного Дерева, розташованого в Центрі Світу, що забезпечує зв'язок Неба і Землі. Хрест — видимий знак Спокути, прийнятої Ісусом Христом: він повинен був зайняти місце древніх символів підйому на Небо. І оскільки Спокута поширюється на все людство, хрест повинен розташовуватися в Центрі Світу, щоб освячувати Всесвіт.
Що стосується хрещення, то Отці підкреслюють його функцію посвячення, використовуючи образи смерті та воскресіння. Хрестильна купіль порівнюється одночасно з материнським лоном і з місцем поховання: вона гробниця, в якій залишають своє земне життя, і материнське лоно, в якому зароджується життя вічне. Ототожнення життя до народження з зануренням у хрестильну воду і з обрядовою смертю при посвяченні чітко виражене в сирійській літургії: «Ісус прожив за твоєю волею і за волею Святого Духа в трьох земних житлах: у лоні тілесному, у лоні з хрестильною водою і в мороцi печер підземного світу». У цьому випадку, можна сказати, робиться спроба освятити древню тему посвячення, напряму пов'язавши її з життям і смертю Ісуса. Але, починаючи з III століття і переважно після IV, запозичення з мови та образності Містерій стають все частішими. У процесі засвоєння мови грецької філософії мотиви посвячення з неоплатонізму проникли в писання Отців. Звертаючись до язичників, Климент Александрійський використовував мову містерій: «О таємниці воістину святі! О чисте світло! Смолоскипи світять мені, щоб я побачив небо і Бога, прийнявши посвячення, я стаю святим»
У IV столітті виникають «таємні вчення» (arcana disciplina), інакше кажучи, думка, що християнські таїнства повинні охоронятися від непосвячених, торжествує. Як висловився Отець Ранер, «таємниці хрещення і жертовного вівтаря оточувалися ритуалом глибокого шанування і таємницею, і незабаром іконостас приховав святая святих від очей непосвячених: вони стали „таємницями, які змушують тремтіти шанувальника». «Це відомо посвяченим» — така коротка формула обійшла всі грецькі проповіді, і один автор, сучасник псевдо-Діонісія Ареопагіта, попереджав посвяченого християнина: «Бережися розголошувати найсвятіші таємниці. Будь обережний і поважай божественну таємницю… бережи її від непосвячених, повідомляй святі істини тільки людям, освяченим святим осяянням»
Мова йде, взагалі кажучи, про сублімацію містеріальних тем посвячення. Цей процес виявився можливим тому, що став частиною значно ширшого руху — руху «християнізації» релігійних і культурних традицій античного світу. Як відомо, триумфально переможне християнство закінчило тим, що асимілювало не тільки грецьку філософію, основу римського права, і східну ідеологію «правителя-космократа», але також усю спадщину забутих богів і героїв, народні обряди і звичаї, особливо культ померлих і обряди родючості. Ця масова асиміляція торкнулася навіть діалектики християнства. Як світова релігія християнство зобов'язане було змішати всі релігійні та культурні «провінціалізми» спокути і знайти для них спільний знаменник. Ця грандіозна уніфікація могла бути здійснена тільки шляхом перекладу на мову християнства всіх форм, образів і цінностей, які потрібно було поєднати.
Мірча Еліаде
"Таємні спільноти. Обряди ініціації і посвячення"
Ілюстрація: Катакомби святих Марцеліна і Петра у Римі | 119 |
| 7 |  Human Skulls (1660’s) by Gottfried Libalt (1610/11—1673) 🍂 | 165 |
| 8 |  From Munch's prints: "Death and the Woman", 1894 (Etching) MUNCH, Oslo | 143 |
| 9 |  بدون متن... | 142 |
| 10 | "Дозвольте мені облегшити душу перед вами й признатися, що вартовий з мене був абиякий. У моїй голові снувалися всесвітні проблеми, тож як я міг — полишений цілком на себе на такій плідній для мислення височині,— як я міг сумлінно виконувати свої обов’язки й дотримуватись неодмінного для всіх китобійних суден наказу: «Не спускай очей з навітряного боку і гукай, як тільки щось побачиш!»
І дозвольте тут щиро остерегти вас, власники нентакітських суден! Бережіться брати на службу, що вимагає такої пильності, юнаків із змарнілими обличчями та запалими очима, схильних до недоречного заглиблення в роздуми, — тих, хто приходить на судно з «Федоном», а не з Баудічем у голові.
Бережіться таких, кажу вам: перше ніж убити для вас кита, його треба побачити, а такий молодий платонік із запалими очима десять разів обпливе на вашому кораблі довкола світу, але не збагатить вас і на унцію спермацету. Ці перестороги аж ніяк не зайві. Бо в наші дні китобійний промисел дає пристановище багатьом романтичним, меланхолійним, задумливим юнакам, яким остогидли докучливі земні турботи, і вони шукають розваги в смолі та китовому салі. Такий Чайльд-Гарольд нерідко вибирається на марс якогорь нещасливого, розчарованого китобійного судна й вибухає похмурими словами:
Хвилюй, глибокий синій океане!
Сто тисяч салотопів борознять тебе
Намарне…
Дуже часто капітани таких суден винуватять саме цих неуважливих молодих філософів і дорікають їм, що вони не виявляють достатнього «зацікавлення» плаванням, натякаючи, ніби вони так начисто позбавлені будь-яких честолюбних поривань, що потай, у глибині душі, воліли б зовсім не побачити китів. Та марно: молоді платоніки виправдовуються тим, що в них поганий зір. Вони, мовляв, короткозорі, тож яке пуття з того, що вони напружуватимуть зорові нерви? А біноклі вони забули вдома.
— Ех ти, мавпо, — сказав один гарпунник такому юнакові.— Ми вже три роки в плаванні, з шкури пнемося, а ти ще не нагледів жодного кита. Тільки-но залізеш на марс, як зразу китів у морі мов кіт наплакав.
Може, кити й були там; може, навіть ген на обрії плавали цілі табуни їх. Та задумливого юнака так уколисує мигтючий ритм хвиль і власних думок, укидає його в таку дурманну апатію, в такі пусті, несвідомі марення, що він урешті сам себе забуває, і таємнича безодня під ним здається йому видимим образом тої глибокої, синьої, бездонної духовності, що сповнює все людство і всю природу; і все те дивне, рухливе, ледь помічене й прекрасне, що уникає його зору, кожен ледь розрізнений, ледь вистромлений з води плавець якоїсь невиразної підводної тіні здається йому втіленням тих невловних думок, що наповнюють душу, тільки невпинно пролітаючи крізь неї. В цьому завороженому стані дух наш відлітає туди, звідки він з’явився, він розсіюється в часі й просторі, як розвіяний на вітрі пантеїстичний попіл Кранмера, і кінець кінцем відкладається на кожному узбережжі нашої земної кулі, щоб стати його часткою.
Тепер у тобі нема іншого життя, крім того, розколиханого, вділеного тобі легким погойдуванням корабля на хвилях; життя, позиченого кораблем у моря, а морем — у незбагненних господніх припливів та відпливів. Та, заглиблений у цей сон, у це марення, поворуши хоч трохи, хоч на дюйм рукою чи ногою, відпусти опору, за яку тримаєшся, — і ти з жахом усвідомиш себе знову. Ти витаєш над Декартовими вирами. І, можливо, якось опівдні, в щонайкращу погоду, здушено скрикнувши, ти зірвешся й полетиш крізь це прозоре повітря в оте тропічне море, щоб уже не виринути з нього. Тож бережіться, пантеїсти!
Переклад Юрія Лісняка
Це чудовий опис інфляційного стану пасивного ототожнення з несвідомим. Воно відбувається на висоті, а іншими словами — у стані ризикованої відірваності від конкретної реальності. Піднятися занадто високо означає ідентифікуватися з повітряним духом і відокремитися від матеріальної реальності, де людина наражається на небезпеку різкого руйнівного падіння.
Схоже зображення є в «Білому бушлаті», коли герой падає з верхнього такелажу в море і проходить через досвід смерті та відродження, звільняючись від проклятого білого бушлата, який символізує занадто роздмухану чистоту і невинність. В «Редберні» Мелвілл також описує сходження на грот-щоглу в північ і страх «падіння, падіння, падіння, схоже на те, як падаєш у нічних кошмарах».
Ці зображення натякають, що Мелвілл, можливо, боявся падіння з висоти. Арвін стверджує, що Мелвілл страждав на гіпсофобію (страх висоти).
Боязнь висоти та фантазії про падіння з лякливої висоти несуть певний психологічний зміст. Вони показують, що людина має завищені, нереалістичні свідомі установки, ототожнює себе з духом, відірвана від землі і, отже, перебуває у складних стосунках із реальністю. Інфляція — це також відчуження, оскільки, перебуваючи на висоті, людина відокремлює себе від інших і від природних реалій свого власного буття. Падіння є необхідним, але якщо воно занадто різке й несподіване або якщо дисоціація занадто велика, спуск може стати катастрофою. | 140 |
| 11 |  An Unsolvable Mystery (Sphinx). Symbola heroica M. Claudii Paradini, c. 1600 | 153 |
| 12 |  Ми можемо змалювати особистість Мелвілла через командний склад, який письменник придумав для «Пекода»: мислення — провідна функція Мелвілла; інтуїція — його добре розвинена допоміжна функція; відчуття — доволі слабко розвинена третя; і почуття — його четверта, підпорядкована, недиференційована функція.
"Мобі Дік" Мелвілла - американська Некія
Едвард Едінґер | 182 |
| 13 |  Я біг від Нього
Крізь ночі й дні, під склепіннями літ,
У лабіринтах шляхів мого розуму.
Посеред туману сліз я ховався від Нього
І посеред гучних розливів сміху мого.
І провалювався в зяючу темряву колосального
жаху,
Зачувши оглушливі Кроки,
що переслідували й переслідували...
Непоквапливі, тверді, величаві,
Ці Кроки вражали мій слух,
Та дужче вражав наполегливий Голос:
«Хто зрадив Мене, того все зрадить».
Френсіс Томпсон "Небесна гонча"
Art: Odilon Redon | 179 |
| 14 |  Moonlight Landscape. Painted by Sebastian Pether (English, 1793–1844). | 176 |
| 15 |  +1Одній художниці таки вдалося здобути художню освіту. Малярка з північної Італії Софонізба Анґвісола (1532–1625) була донькою високоповажного кремонського аристократа, який мав скрутне фінансове становище. Вирішивши, що його доньки повинні мати добру освіту, він зробив незвичайний вибір — віддав двох старших дочок в учениці до місцевого художника. Можливо, аристократ так вирішив тому, що його перші семеро дітей — дівчата. У такий спосіб Анґвісола змогла обійти соціальні норми, досягти неабиякого успіху й визнання ще за життя. Вона обіймала найпрестижнішу посаду — художниця при іспанському дворі. Нею захоплювався Мікеланджело, її оспівував Вазарі. Останній зауважив, мовляв, її портрети «такі живі, що їм бракує лише мови».
Спокійні та інтимні автопортрети Анґвісоли відображають її рівновагу й блиск в очах. Вона часто зображувала себе за грою на музичних інструментах або за мольбертом, із розкладеними фарбами й пензлем. Анґвісола уособлює те, якою могла бути освічена жінка середини XVI століття. Її успіх був таким впливовим, що вона надихнула шляхетні родини з усієї Європи прищеплювати своїм донькам такі професійні амбіції. Зображуючи своїх сестер за розмовою чи цікавою грою в шахи, вона викликала захоплення серед жінок, які вели інтелектуальну діяльність.
І хоча Анґвісола писала переважно портрети, вона продемонструвала неабияку майстерність у витонченій композиції своїх картин — від гірських зелених пейзажів за жвавими фігурами в «Грі в шахи» (1555) до складного біблійного образу Мадонни з немовлям в «Автопортреті на мольберті» (бл. 1556). Як на мене, її найкращий портрет — «Бернардіно Кампі пише Софонізбу Анґвісолу» (1559). Розумна й дотепна, ця робота руйнує ґендерні стереотипи. На портреті ми бачимо Кампі (перший учитель Анґвісоли), який озирається через плече, щоб зустрітися з нашим поглядом, і водночас стежить за образом молодої художниці. Придивившись уважніше, ми розуміємо, що не він диктує, якою Анґвісола має бути на картині, а вона сама. Мисткиня не лише займає майже вдвічі більше місця й змушує вчителя виписувати вишивку на її жакеті (часто такі деталі виписували учні), а й, як виявило пентіменто, вона намалювала своє зап'ястя так, щоб воно торкалося його руки: художниця немов водить його рукою по полотну.
Анґвісола могла велично творити й навіть у вельми поважному віці не втрачала дотепу. Коли їй було за дев'яносто, її портрет написав значно молодший за неї художник Антоніс ван Дейк. Зачарований її інтелектом, 1624 року ван Дейк зобразив її надзвичайно проникливою і водночас суворою — ці риси відчутні в її пронизливому рішучому погляді, попри її майже повну сліпоту. Художник згадував, що Анґвісола була пильною і наполегливо просила його «не ставити світло надто високо, щоб тіні не підкреслювали старечі зморшки». І хоча ми ніколи не дізнаємося, що вона створила б, якби мала такі самі можливості, як і колеги-чоловіки, її картини демонструють жагу до експериментів та дивовижну винахідливість, з якою вона долала накладені суспільством обмеження.
"Історія мистецтва без чоловіків"
Кеті Гессел
Переклад Валерії Колодій | 200 |
| 16 |  +1Mattia Barbalaco | 186 |
| 17 |  +1Нові надходження від "Arthuss".
Ложка дьогтю - покажчик картин наче і є, але насправді його нема. Хтось просто заб(и)ув розставити номери сторінок. | 193 |
| 18 |  ... моя пам'ять, це життя за межами народження ...з усім минулим та майбутнім залитим в мене по вінця, я дрейфую на хвилях...
Герман Мелвілл
"Марді" | 178 |
| 19 |  Antoniazzo Romano
(c.1430–1512)
Satanasso (The Devil Sits Among the Circles of Damned), c.1468
Fresco.
Roman School, Early Renaissance
A terrifying depiction of Lucifer based on mystical visions of St. Francesca Romana. The demon reigns over an ordered, moral geography of hell, reflecting late medieval theology and Dante's imagery.
Location: Tor de' Specchi Monastery, Rome, Italy | 483 |
| 20 |  بدون متن... | 190 |
