Available now! Telegram Research 2025 — the year's key insights 
Психотравма війни | Станіславська Тетяна
Open in Telegram
Про ментальне здоров'я під час та після війни. Блог психоаналітика, клінічного психолога Станіславської Тетяни (Київ, Україна). Клінічна, військова, трансгенераційна психологія: stanislavska.com wpi-org.com hitt-q.com
Show more4 953
Subscribers
No data24 hours
+97 days
+3430 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
July '26
July '26
+10
in 1 channels
June '26
+77
in 0 channels
Get PRO
May '26
+73
in 0 channels
Get PRO
April '26
+98
in 0 channels
Get PRO
March '26
+54
in 1 channels
Get PRO
February '26
+81
in 1 channels
Get PRO
January '26
+63
in 0 channels
Get PRO
December '25
+106
in 2 channels
Get PRO
November '25
+57
in 1 channels
Get PRO
October '25
+78
in 1 channels
Get PRO
September '25
+109
in 1 channels
Get PRO
August '25
+70
in 1 channels
Get PRO
July '25
+103
in 1 channels
Get PRO
June '25
+106
in 2 channels
Get PRO
May '25
+68
in 2 channels
Get PRO
April '25
+126
in 3 channels
Get PRO
March '25
+129
in 3 channels
Get PRO
February '25
+103
in 3 channels
Get PRO
January '25
+112
in 1 channels
Get PRO
December '24
+78
in 0 channels
Get PRO
November '24
+113
in 0 channels
Get PRO
October '24
+137
in 0 channels
Get PRO
September '24
+130
in 0 channels
Get PRO
August '24
+107
in 0 channels
Get PRO
July '24
+196
in 3 channels
Get PRO
June '24
+109
in 0 channels
Get PRO
May '24
+124
in 0 channels
Get PRO
April '24
+268
in 2 channels
Get PRO
March '24
+200
in 2 channels
Get PRO
February '24
+162
in 0 channels
Get PRO
January '24
+192
in 1 channels
Get PRO
December '23
+94
in 0 channels
Get PRO
November '23
+88
in 0 channels
Get PRO
October '23
+83
in 0 channels
Get PRO
September '23
+51
in 0 channels
Get PRO
August '23
+74
in 0 channels
Get PRO
July '23
+54
in 0 channels
Get PRO
June '23
+89
in 0 channels
Get PRO
May '23
+62
in 0 channels
Get PRO
April '23
+57
in 0 channels
Get PRO
March '23
+173
in 0 channels
Get PRO
February '23
+45
in 0 channels
Get PRO
January '23
+129
in 0 channels
Get PRO
December '22
+182
in 0 channels
Get PRO
November '22
+330
in 0 channels
Get PRO
October '22
+2 545
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 04 July | 0 | |||
| 03 July | +3 | |||
| 02 July | +4 | |||
| 01 July | +3 |
Channel Posts
За тиждень - 11 липня, субота, 18:00 - планувала провести вебінар «Материнська травма крізь покоління: нарцисична та “мертва” мати, перинатальні втрати в історії роду».
Бачу, що група поки не збирається, тому хочу звіритися з вами.
Що це?
♥️ - тема цікава, але влітку не тягну навчання;
🙏 - був план зареєструватися ближче до дати;
🤗 - вперше чую, я взагалі пропустив/ла анонс.
Буду вдячна за вашу реакцію. Мені справді важливо зрозуміти, чи проводити вебінари зараз, чи краще перенести все навчання на осінь. Я там планую багато цікавого.
Про цей та інші вебінари.
Реєстрація (якщо потрібно).
| 2 | Класний термін почула у КМБШ -
"КРАЙДАТА" (дедлайн).
Як вам? Збираю такі перлини.
У моїй особистій колекції вже є "яблуневоцвітно" (красиво) та "мережеписець" (блогер). | 426 |
| 3 |  Сумного ранку п'ятниці.
Сподіваюся, ви трохи поспали.
День жалоби сьогодні у Києві. Вже 30 загиблих. Розглядаю вцілілі шпалери та міжкімнатні двері на фото зруйнованого будинку.
Міркую про те, чи ці люди думали про те, що не прокинуться 2 липня 2026 року. Скоріш за все - ні, не думали. Більшість з нас лягає спати не з думкою "можливо, востаннє", а з думкою про завтра. Про те, що треба купити. Про те, що сказала дитина. Про те, коли забрати посилку.
Багато гіркоти в тому.
Бо між "звичайним вечором" і "все, кінець" не було нічого. Жодного переходу. Жодного прощання. Жодного шансу завершити незавершене.
У психоаналізі є сентенція про те, що ми живемо, витісняючи знання про власну смертність. Це така необхідна умова функціонування. Бо якби ми щохвилини пам'ятали, що можемо не прокинутись, то не змогли б жити.
Війна зламала цей механізм.
Тепер ми знаємо.
І мусимо якось утримувати обидва стани одночасно: жити далі - і знати.
І все одно прокидатися.
Аби зварити свою каву. Вам чорну ж? З квадратиком найтемнішого шоколаду? ☕️☕️☕️☕️☕️ | 490 |
| 4 | Ще раз, дивіться.
Посттравматичне зростання включає п'ять доменів:
- нові можливості;
- тепліші стосунки;
- відчуття особистої сили;
- глибша вдячність до життя;
- духовний розвиток.
Чи може все це існувати поряд з симптомами ПТСР?
МОЖЕ. | 535 |
| 5 | Цікаве дослідження знайшла про вижилих після теракту в Осло.
З'ясувалось, що ті, хто відчував більше посттравматичного зростання - почувалися сильнішими, знаходили сенс, переосмислювали життя - мали водночас більше симптомів ПТСР.
З реальним відновленням функціонування це зростання ніяк не корелювало.
Тобто: можна почуватися "іншою людиною" і навіть "зміненою на краще" - і при цьому відчувати труднощі у роботі, спілкуванні, побутових справах.
Відчуття зростання і реальне відновлення - не одне й те саме. І друге не випливає автоматично з першого.
Джерело (повний текст, безкоштовно). | 521 |
| 6 | Питаєте, чому виникає конкуренція горя.
Тому що горе потребує визнання. Це базова психологічна потреба.
Якщо моє страждання не побачено, не назване, не підтверджено - воно ніби не існує. А якщо поруч хтось, кому "об'єктивно гірше" - моє страждання ризикує зменшитися, стати незначущим. Але ж воно болить! Мені ж потрібно, щоб воно було побачено! Тому я злюся і б'юся за те, що моя рана більша.
З іншого боку, існує парадокс: чим більше людей навколо з важким досвідом - тим менше кожен дозволяє собі горювати. Усі мовчать, бо "напевно ж є той, кому гірше". В результаті не горює ніхто, бо умовно не хоче забрати увагу-підтримку-допомогу в того, кому це потрібніше (як може здаватися).
У висновку - і у першому, і у другому випадку - біль нікуди не дівається, просто йде вглиб та/або в тіло.
Але правда в тому, що горе не ділиться на порції.
Чиєсь більше не робить моє меншим.
Нема таких вагів, де можна зважити - чиє важче.
Це не математика.
Дякую, що читаєте і міркуєте зі мною разом. | 478 |
| 7 | Вже не рахую, яка чашка кави сьогодні.
Довго дивилася сьогодні на розбір завалів. Думала про те, що буде з нами після, коли все це скінчиться.
Тобто мир не вилікує нас автоматично.
Якщо травма не стане предметом суспільного осмислення - вона стає паливом для нових конфліктів.
Може, забагато написала важкого для такого трагічного дня.
Та най вже буде, бо є про що міркувати. | 430 |
| 8 | А ще хочу сказати, що попіл - це не нічо.
Попіл - то є мінеральний залишок, найчистіша речовина з того, що було. У деяких культурах - взагалі сакральна субстанція. У землеробстві - те, що робить грунт родючим після пожежі.
Тож питання не в тому, чи буде попіл. Він буде.
Питання в тому, чи зможемо ми з ним працювати.
Чи так і лишимося у контексті "пігулочних" технік - тобто вузьких, поверхневих, симптом-орієнтованих, без роботи з сенсом і колективним виміром. | 420 |
| 9 | Та якщо, за Кукопулосом, депресія не є первинним станом, а є виснаженням після збудження, то попіл поствоєнної депресії - це те, що лишиться нам після вогню війни.
Колективна депресія буде виснаженням після надлюдської мобілізації.
І так само, як БАР не лікується антидепресантами в монотерапії (бо це ризикує запустити новий цикл манії) - поствоєнне суспільство не можна буде лікувати простою стимуляцією: "вставайте, відбудовуйте, оптимізуйте".
Тому що це може запустити новий цикл збудження поверх невідпрацьованого горя. | 413 |
| 10 | Тепер про попіл депресивної фази.
Перше, напевно, що станеться - то колапс адаптивного напруження.
Під час війни ми тримаємося на тому, що тіло і психіка перебувають в режимі мобілізації. Коли загроза різко знизиться - система не розслабиться плавно. Вона дезорганізується. Саме тому у ветеранів В'єтнаму, Афганістану, Боснії перші серйозні психологічні кризи починалися не під час бойових дій, а через 6–18 місяців після повернення.
Клінічна картина постконфліктних суспільств має відстрочену хвилю. Коли зовнішня небезпека відступає - захисна дисоціація знімається, і те, що тіло зберігало на потім - виходить назовні. Алкоголізація, депресії, сімейне насильство, суїцидальність.
Буде ота "хвиля другого дна".
Друге - реінтеграція.
Найскладніший соціальний процес, коли кілька десятків мільйонів людей з принципово різним досвідом будуть єднатися в одне суспільство.
Ветерани з фронту - з бойовим досвідом, моральними травмами, зміненою ієрархією цінностей. Жінки, які вели цивільне і сімейне життя в умовах постійної небезпеки і невизначеності. Мігранти, які жили в безпеці або небезпеці, які повернуться або не повернуться. Внутрішньо переміщені особи з власними втратами і адаптацією. Діти, які зростали під час війни - окремий феномен, про який мало говорять.
Все це буде боліти, бо не співпадати. Натикатися гострими кутами і ранити.
Третє - легалізоване горювання.
Я все чекаю оприлюднення офіційних цифр того, що з нами зробили. Страшних і правдивих. І символічного дозволу на скорботу - національну і особисту.
Бо горювання потребує об'єкта. Поки масштаб офіційно не названий - втрата існує, але не має форми. Це як смерть без тіла: психіка не може завершити процес, бо немає точки, від якої відштовхнутися. Немає чого оплакувати в повну силу - і тому плачемо якось збоку, не в повний голос.
А ще буде четверте, про що зараз майже ніхто не говорить: конкуренція горя.
"Хто більше втратив". "Хто має право страждати". "Ти ж була в безпеці". "Ти ж не воював". "Ти ж повернулася, а він ні". Це буде дуже болючим і дуже некрасивим. І це буде.
Найважче - те, що все це не прийде послідовно. Не спочатку одне, потім інше.
Колапс напруження накладатиметься на реінтеграцію, яка відбуватиметься без легалізованого горювання, на тлі конкуренції за право на біль - одночасно, в одних і тих самих людях, сім'ях, кабінетах.
Попіл не чекатиме, поки охолоне вогонь. | 473 |
| 11 | Війна запускає в суспільстві те, що на індивідуальному рівні ми б назвали гіпоманіакальним або маніакальним епізодом.
Все набуває надзвичайного сенсу.
Бо кожна новина - екзистенційна. Кожен вибір - моральний. Кожна людина або герой, або зрадник. Нейтральне перестає існувати.
Прискорення.
Бо рішення, які в мирний час займали роки, ухвалюються за тижні. Особисті трансформації, які потребували десятиліть терапії - тепер відбуваються за місяці. Людина, яка довго не могла розірвати стосунки - зараз робить це легко.
Грандіозність як ресурс.
Бо нація відкриває в собі здатності, про які не підозрювала. О так, це реальне зростання, але воно живиться збудженням. Гіпертонусом.
Зниження потреби у сні, їжі, відпочинку.
Суспільство (та й багато хто з нас) працює понадлімітно і вважає це нормою.
Ну і найголовніше, що казав Кукопулос про манію: вона захоплює систему значень і робить їх абсолютно значущими. І тут теж все співпадає: під час війни смерть має сенс, жертва має сенс, страждання має сенс.
Все-все-все стає яскравим, важливим і надмірним.
Все, як при манії.
З маніакальною фазою розібралися.
Тепер напишу про депресивну. | 513 |
| 12 | "Манія - це вогонь, депресія - попіл, що залишається після нього".
Ця цитата стосується біполярного афективного розладу. Належить Афанасіосу Кукопулосу, грецько-італійському психіатру, засновнику Центру аффективних розладів у Римі.
В Cambridge Core якось була опублікована його стаття "The Primacy of Mania" про первинність манії: депресія є наслідком збудливого маніакального процесу, а не самостійним феноменом.
То я вам скажу, що міркую сьогодні про ту метафору вогня і попелу.
Бо для мене вона і про нашу війну теж.
Зараз розгорну, див. нижче. | 558 |
| 13 |  досі гасять численні пожежі | 669 |
| 14 | Найщиріші співчуття родинам загиблих.
Сил - пораненим і тим, хто зараз чекає новин про близьких.
Подяка - тим, хто розбирає завали, рятує, лікує, підтримує, шукає, вивозить, тримає місто живим.
Ми маємо право бути розбитими, загальмованими, виснаженими.
І злими. Дуже-дуже злими. | 739 |
| 15 | Як ви можете попіклуватися сьогодні про себе?
Це опитування-нагадування після пекельних 12 годин обстрілу. Можна обрати кілька варіантів. | 858 |
| 16 | Пекельна ніч.
Багато пожеж у столиці.
Чекаю, коли заспівають вранішні птахи. Поки тиша. | 878 |
| 17 | Сподіваюся, ви у безпеці.
Чекаємо. | 940 |
| 18 | До речі, про музику в кіно.
Я теж розмовляю про неї з клієнтами, бо це теж клінічний матеріал. Музика теж відображає внутрішній стан.
Наприклад, мій улюблений Нік Кейв разом із Ворреном Еллісом створили дуже цікавий шар музичного нуару у трилері “Харрі Холе” / “Detective Hole”.
Оце тільки додивилася на "Нетфліксі".
Кейв узагалі дуже добре вміє працювати з темними територіями. У його музиці часто є щось дуже тілесне: провина, сором, бажання. У “Харрі Холе” його музика додає до детективної історії ще один рівень - рівень внутрішньої руїни.
Адже камера показує обличчя і рухи. Сценарій звучить словами. А музика показує те, що персонаж сам про себе ще не знає.
Особливо в історіях про травму. | 953 |
| 19 | Вийшло моє інтерв’ю для мистецького журналу “СКВОТ”.
Про кіно - як спосіб говорити про травму війни, ампутації, втрату звичного образу себе і той досвід, для якого часто бракує слів.
Бо кіно справді створює терапевтичну дистанцію. Травмована людина може говорити ніби не про себе, а про героя. Ніби не про власний біль, а про епізод, кадр, монтаж, музику.
Саме через цю дистанцію з’являється можливість наблизитися до правди про самого себе.
Тому кіно так добре працює з уламками.
Про це і розповідала. | 754 |
| 20 |  Питаєте, що таке фенотип.
Фенотип - це те, як гени проявилися в реальному житті.
Візьмемо, до прикладу, дуб.
"Дуб" - буде діагнозом.
"Який саме це дуб" - буде фенотипом.
Один виріс високим і міцним, другий - кривим, бо ріс під вітром, третій - з тонким стовбуром, бо було мало світла, четвертий - із сильним корінням, але пошкодженою кроною, п’ятий - постійно хворіє через ґрунт і вологість.
Формально всі вони дуби.
Але лікування, підтримка і прогнози на міцність в них будуть різні.
p.s. Епігенетика - це те, як умови життя вплинули на реалізацію потенціалу дуба. Ґрунт, вітер, світло, посуха, шкідники, пошкодження - усе це може увімкнути одні можливості дуба і приглушити інші. | 622 |
