Психотравма війни | Психотерапевт Тетяна Станіславська

Хочу нагадати, що мій Телеграм наповнений каналами і клієнтськими чатами настільки, що ваші запити іноді можуть губитися. Тому ви, будь ласочка, не ображайтеся. Якщо я вам не відповіла - напишіть ще раз або поставте емодзі, щоб ваш меседж «піднявся» в переліку моїх чатів. Або напишіть мені в інших месенджерах, я є всюди за номером телефону. Давайте будемо по-дорослому сприймати реальність: я можу не побачити ваш меседж. У божевільному світі, сповненому інформації - це наразі нормально. Ви - не один, у всіх сенсах.

При биполярному афективному розладі (БАР) мова йде не тільки про різкі перепади настрою, які бувають у всіх. Так, це основні симптоми, але при хворобі вони є результатом змін на клітинному та хімічному рівнях у мозку. Це відбуваються в областях, пов'язаних з регулюванням емоцій, прийняттям рішень і контролем імпульсів. У цьому місці все стає трохи науковим, але залишайтеся зі мною 😄. БАР - це не тоді, коли одна конкретна частина мозку виходить з ладу. Здається, це ціла мережа, яка дала збій. Уявіть собі місто з нестабільною електромережою – деякі райони палають світлом, а інші перебувають у блекауті. Оце - БАР. Дослідження показали такі речі, як менший розмір певних частин мозку людей з біполярним розладом. Друга особливість - дисбаланс нейромедіаторів, які мало того, що у різній кількості, так ще й не хочуть спілкуватися між собою. Серотонін, дофамін, норадреналін... - у хворобливому стані ці хлопці псують все, починаючи з настрою і закінчуючи сном. Досі нема єдиної причини для біполярного розладу. Велику роль відіграє генетика. Інші, не менш важливі фактори - жорстоке поводження в дитинстві, особливо емоційне насильство або ігнорування дитини. А також інші стреси: пологи, розлучення, безробіття, інвалідність. У дорослому віці понад 60% пацієнтів з БАР повідомляють принаймні про «велику стресову життєву подію» перед маніакальним або депресивним епізодом.

Тиждень тому відбулося психотерапевтичне інтерв'ю з дружиною Героя Світланою Полонською, а відгуки досі надходять, дякую. На прохання учасників - розширюю категорію тих, кого запрошую. Тепер це не тільки дружини Героїв. А й ті, хто під час війни втратив дитину, дружину, брата, сестру, батьків... Про формат заходу можна почитати на сторінці. А тут напишу, що інтерв'ю не зітре ваше горе, але допоможе вам поважати його. Бо воно хоче, щоб про нього говорили. Немає нікого в цьому світі, хто може заборонити вам жити з болючою раною. Але тільки ви можете дозволити їй зарубцюватися і перетворитися на шрам. Напишіть мені у приват, коли будете готові. А я поки готую наступний анонс...

Вийшло ще одне моє інтерв'ю виданню "Телеграф". Кому нема часу переходити на посилання - процитую основне:

За роки війни психіка встигла більш-менш адаптуватися до стресу — і йдеться не про те, що нам врешті стало комфортно. Радше навпаки — ми вже "натреновані" на сприйняття обстрілів, прильотів, вибухів, погроз, поганих новин. Психіка вже навчилася все це опрацьовувати, пояснювати, заспокоюватися і таким чином зберігати себе. Але після перемоги на місці всього переліченого утвориться умовна "порожнеча". І вона потребуватиме заповнення. Наприклад, апатією та виснаженням. Ми врешті відчуємо їх, бо зараз не можемо собі це дозволити, адже продовжуємо щодня вставати і працювати, витримувати психічне навантаження, масштаб якого навіть не можемо осягнути.

І ще один фрагмент:

Коли в нас звільниться ресурс жити, а не виживати – нас накриє хвиля усвідомлення, що насправді з нами зробили. Думаю, це буде час, коли ми пірнемо в горе – особисте та національне. А разом з ним прийдуть і депресія, і суїциди. Психічних порушень і діагнозів значно побільшає. Таким є досвід всіх воєн. З останнім пострілом війна не завершиться. Почнеться процес психічної реструктуризації.

І ще шматочок:

У минулі вихідні я проводила відкритий онлайн-захід – психотерапевтичне інтерв’ю з дружиною загиблого Героя. Його прийшло послухати декілька десятків учасників. Протягом заходу я багато разів питала в них, як вони почуваються, чи є питання, чи хоче хтось поділитися своєю історією… У відповідь була суцільна тиша. Знаєте чому? Тому що горе – воно саме таке. Мовчазне і монолітне, важке і страшне. У нашій культурі про горе не заведено говорити. Ми не вміємо, не знаємо як, ціпеніємо, буквально. Тому наші історичні біди були зачинені у сімейних шафах, нашими бабусями-дідусями, на кілька поколінь після. Але хіба це принесло комусь полегшення? Понівечені психотравмами були і вони, і наші батьки, а тепер і ми. Тому, будь ласка, ходіть у терапію. Не треба чекати завершення війни. Несіть вже зараз – власні страхи, тривоги, скорботу. Горе хоче, щоб про нього говорили. Бо потребує поваги до себе, визнання і проживання. Якщо ми знов, як і 80 років тому, заховаємо емоційний біль пережитої війни якомога далі – наші діти і онуки будуть платити за це своєю зруйнованою психікою. І, можливо, колись новою війною.

Небесна драматургія квітня 2024. 4 кращих фото місяця, зроблених увечері зі звичайного київського вікна. Всі вони - про те, що світ щохвилини змінюється. Хоч ми й посеред війни - все не є чорно-білим. І те, як є зараз - буде не завжди. Одного разу жах війни скінчиться. Пам'ятаємо про це.

Я назвала цей формат групової роботи "психотерапевтичним інтерв'ю", тому що навіть на тлі достатньої кількості навчальних програм "про горе" - існує соціальний страх наближатися до нього, торкатися, бути поруч. Тому виникла ідея показати, як реально виглядає втрата. З чого складається, як звучить, яка на дотик. Як виглядає людина, яка переживає втрату, про що говорить, чи посміхається взагалі. Бо горе хоче, щоб його слухали. Не замовчували. Не ховали у дальному кутку. Не робили вигляд, ніби його нема. Не давали закам'яніти, як відбувалося у наших бабусь-дідусів, переживших Другу Світову. Психотерапевтичний ефект цього інтерв'ю полягає в розмові про власний біль у безпечних умовах. У увазі та дбайливому діалозі. А також - у спостеріганні за тим, як саме це відбувається. Хочу продовжувати робити такі інтерв'ю. Якщо ви бажаєте отримати подібний досвід проживання свого горя втрати - напишіть мені в приватні.

Жива розповідь, жива людина. У білому. На світлому. В оточенні променів. Світлана Полонська. Сьогодні говорили про те, як вона проживає втрату чоловіка. Вона відповідала на питання про ресурс, дітей, нове сприйняття реальності. Як виглядає прірва. Які стіни вона готова пробити. Все пройшло, як я й хотіла: з живим, теплим спілкуванням, але без надриву. Без затоплення болем. Без емоційних воронок та ридань. Обрані цитати Світлани: - Втрата змінює все, абсолютно все; - Горе - це прірва, але воно дає сили; - Слова найбільшої підтримки: "Ти не одна. Обіймаю тебе"; - Слова найменшої підтримки: "Якщо тобі щось треба - скажи"; - Що дратує: нав'язливість, бестактні розпитування та порада "відпустити"; - Що рятує: прогулянки, квіти, дрібні задоволення. Цікаво було про те, як допомогла подолати кризовий стан ще одна втрата, за 2 місяці після загибелі чоловіка. Розбирали механізм роботи психіки. Висловлюю Світлані глибоку повагу за те, що вона прожила частину болю зі мною, з усіма учасниками. І глибоку шану за те, що вона принесла нам своє горе і досліджувала словами те, що глибше за слова. Дякую колезі Ірині Хрисанфовій за яскравий, насичений енергією і змістом виступ. Про вітальність та психостійкість. Про вибір себе. Про життя. Дякую всім учасникам за мужність зустрітися з собою, світлом і болем - водночас. Бажаю всім зцілення ❤️‍🩹

Жива розповідь, жива людина. У білому. На світлому. В оточенні променів. Світлана Полонська. Сьогодні говорили про те, як вона проживає втрату чоловіка. Вона відповідала на питання про ресурс, дітей, нове сприйняття реальності. Як виглядає прірва. Які стіни вона готова пробити. Все пройшло, як я й хотіла: з живим, теплим спілкуванням, але без надриву. Без затоплення болем. Без емоційних воронок та ридань. Обрані цитати Світлани: - Втрата змінює все, абсолютно все; - Горе - це прірва, але воно дає сили; - Слова найбільшої підтримки: "Ти не одна. Обіймаю тебе"; - Слова найменшої підтримки: "Якщо тобі щось треба - скажи"; - Що дратує: нав'язливість, бестактні розпитування та порада "відпустити"; - Що рятує: прогулянки, квіти, дрібні задоволення. Цікаво було про те, як допомогла подолати кризовий стан ще одна втрата, за 2 місяці після загибелі чоловіка. Розбирали механізм роботи психіки. Висловлюю Світлані глибоку повагу за те, що вона прожила частину болю зі мною, з усіма учасниками. І глибоку шану за те, що вона принесла нам своє горе і досліджувала словами те, що глибше за слова. Дякую колезі Ірині Хрисанфовій за яскравий, насичений енергією і змістом виступ. Про вітальність та психостійкість. Про вибір себе. Про життя. Дякую всім учасникам за мужність зустрітися з собою, світлом і болем - водночас. Бажаю всім зцілення ❤️‍🩹

Стільки роботи, що аж надвечір розіслала всім запрошення на завтрашній захід. Перевіряйте папку "Спам", хто не отримав. До завтра. О 10:00 (Київ). Налаштовуйтеся на світло. Вибачайте за процедуру реєстрації, сама не люблю зайві формальності. Але таке в нас законодавство: за кожні отримані 50 грн треба звітувати: що зроблено і для кого саме.