Archive artifacts

Товариство, вечір п'ятниці. Що Ви читаєте, плануєте, дочитали. Діліться картинками і враженнями. Я дочитую ось цю книжку. Прекрасна британська сатира. Просто супер. Жалкую, що лише тепер взявся. А що у Вас?

Новини з паралельної реальності. Хоча, стоп. Ні. Це сусідня Польща. Історичний журнал. Головна тема номеру: "Як австрійці вигадали українців"... 🤦🤦🤦

Державний архів Волинської області розпочав оприлюднення колекції листів примусово вивезених в Німеччину в роки Другої світової війни. На сайті архіву в рубриці «Електронний архів» оприлюднено 117 оцифрованих архівних справ фонду Р-409 «Зібрання листів громадян, примусово вивезених німецькими окупантами в Німеччину (колекція)» (А-Г). З оприлюдненими справами можна ознайомитися за посиланням https://volyn.archives.gov.ua/.../elekt_spravi/sprav409.php 📜Канал "Архівні Артефакти"

Цими днями 85 років тому - горів Хрещатик 24 вересня 1941 року в самому центрі міста, яке за 5 днів до того зайняли нацистські війська, пролунала серія потужних вибухів. Вони спровокували масштабну пожежу, що перетворила Хрещатик та прилеглі вулиці на суцільні руїни. Радянська пропаганда десятиліттями тиражувала міф, нібито центр Києва вщент знищили та спалили німецькі окупанти. Більшість дослідників сходяться: мінування та вибухи були заздалегідь спланованою спецоперацією НКВД та Червоної армії за тактикою «випаленої землі». Від вибухів організованих НКВД потерпіли і залишені в Києві совєтські підпільно-диверсійні групи. Підрив 24 вересня знищив головну явочну квартиру групи під керівництвом чекіста Івана Кудрі, відомого як «Максим», розташовану у хмарочосі Гінзбурга. Прикметно, що совєти спочатку самі ж вихваляли «успішні» диверсійні акти – підриви німецької комендатури, кінотеатру та готелів. Проте, коли ця інформація стала публічною, вона повністю зруйнувала офіційний міф про те, що центр міста знищили нацисти. Якими були наслідки цього «подвигу»? 📌 Знищення міста. Повністю зруйновано понад 100 найкращих історичних будівель та житлових будинків Хрещатика й прилеглих вулиць. 📌 Сотні цивільних жертв. Радянське командування не попередило мирне населення про мінування. У вогні та під завалами власних домівок загинули сотні киян, тисячі залишилися без даху над головою. 📌 Привід для нацистського терору. Окупанти використали ці вибухи як цинічний привід для початку масових розстрілів єврейського населення Києва у Бабиному Яру.

Досить цікаве інтерв’ю Тімоті Снайдера. Хоча особисто я маю до нього пару історичних претензій, але це інтерв’ю насправді є цікавим. Кілька думок, які говорить Снайдер. Передусім — про історію та пам’ять. Мабуть, це найцікавіша частина розмови, особливо в контексті нинішніх польсько-українських дискусій. Снайдер каже полякам дуже просту, але важливу річ: Польща поставила пам’ять перед історією. А пам’ять за своєю природою комфортна. Вона наша, у ній ми майже завжди невинні, а якщо інші й присутні, то найчастіше як винні. Історія працює інакше. Вона змушує впускати за стіл інших — читати їхні джерела, говорити їхніми мовами, враховувати їхню перспективу. Пам’ять говорить від першої особи: «ми». Історія мусить говорити також про «них». Дуже влучна його думка: пам’ять — це комфорт, а історія — це дискомфорт, необхідний для зрілості. І коли країна-сусід ставить пам’ять вище за історію, це може закінчитися нездатністю побачити ширший контекст. Особливо цікаво це звучить у його розмові про Волинь. Снайдер наголошує: неможливо історично пояснити Волинь, розглядаючи лише поляків та українців. У цій історії присутні радянські та німецькі окупації, депортації польських і українських еліт та безліч інших факторів. Якщо за історичним столом залишити тільки «ми» і «вони», картина неминуче стає спрощеною. І тут, до речі, я з ним багато в чому погоджуюся: історія значно складніша за національну пам’ять. Друга дуже цікава частина — його розповідь про давню історію України. Снайдер говорить про Небелівку та інші поселення трипільської культури як про одні з найдавніших відомих людству великих поселень. Їм понад 6 тисяч років, а Небелівка могла мати близько 15 тисяч мешканців. І найцікавіше тут навіть не в самому віці поселень. За словами Снайдера, вони були організовані зовсім інакше, ніж відомі нам ранні міста Месопотамії: великі концентричні структури, вулиці, будинки, місця зборів — але без очевидного палацу, храму чи іншого центру концентрованої влади. Тобто перед нами може бути зовсім інша модель раннього складного суспільства. Не обов’язково цивілізація неодмінно повинна починатися з царя, палацу й жорсткої ієрархії. Ще цікавіше Снайдер говорить про зв’язок українських степів із формуванням індоєвропейського світу та про взаємодію античної Греції зі скіфським світом. А далі — взагалі дуже цікава теза: Ахілл, за його словами, найімовірніше, був скіфом. Він одразу обережно додає, що навіть якщо це припущення неправильне, факт залишається фактом: на території сучасної України Ахілла протягом століть шанували як божество. І, нарешті, амазонки. Снайдер нагадує, що грецька традиція століттями описувала жінок-воїнів як реальних противників греків. Але сучасна археологія та палеогенетика показали, що це далеко не просто міф: у скіфських похованнях зі зброєю значна частина похованих — жінки. Тобто технології сьогодні дозволяють буквально переписувати наше уявлення про далеке минуле. Те, що ще недавно вважалося міфом, іноді виявляється описом цілком реальних явищ. І, мабуть, саме це для мене є найцікавішим у всьому інтерв’ю: Україна в цій перспективі перестає бути периферією європейської історії. Вона стає одним із місць, через які можна розповідати саму історію Європи та світу. І це вже справді цікава розмова — не про те, чия пам’ять правильніша, а про те, що насправді відбувалося.

Ахілл - був скіфом. Ймовірно. Прочитав і вибрав найцікавіше для Вас із нового інтерв'ю Тімоті Снайдера. Читайте нижче 👇👇👇

Архівні кримінальні справи ONLINE❗️ «E-resource» Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки поповнено цифровими копіями 37 томів архівних кримінальних справ фонду 263 «Колекція позасудових справ реабілітованих» стосовно 24 осіб (майже 5300 сканкопій). Серед нових завантажень на «E-resource» – дві справи стосовно молодого подружжя Хави Уманської та Боруха Рабиновича (ф. 263, оп. 1, спр. 48174, т. 1–2; спр. 48175, т. 1–3). До Києва вони приїхали з Бессарабії. На момент арешту Хава працювала трафаретницею на швейній фабриці, а Борух – помічником начальника з господарської частини тресту шкільного будівництва. 28 серпня 1937 року Борух Рабинович був заарештований за обвинуваченням у шпигунській діяльності на користь румунської розвідки – сигуранци. За кілька днів, 4 вересня, представники каральних органів прийшли вже й за Хавою Уманською. 23 грудня того ж року постановою Комісії НКВД СРСР і прокурора СРСР обох засудили до розстрілу, а 29 грудня стратили. Їхню п’ятирічну доньку відправили до дитбудинку, і лише в серпні 1940 року її звідти забрала далека родичка. Через понад два десятиліття ухвалою Військового трибуналу Київського військового округу від 26 вересня 1958 року постанову від 23 грудня 1937 року було скасовано, а справи проти Хави Уманської та Боруха Рабиновича припинено «через відсутність складу злочину». 🔎Переглянути оцифровані архівні кримінальні справи фонду 263 можна за покликанням: https://e.tsdahou.archives.gov.ua/tags-type/4/ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Учора публікував допис про Світозара Драгоманова. Тут маю невелике доповнення. Фото із згаданої справи. Джерело: ГДА СЗРУ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Ви ж знали, як УПА допомогла офіцерам із Нідерландів під час втечі із німецького полону? Це справді дуже крута історія. Під час Другої світової війни українські повстанці врятували 10 нідерландських офіцерів, які втекли з німецького табору для військовополонених на території сучасного Івано-Франківська. Серед них були майбутні генерали Королівської армії Нідерландів. Після війни вони не забули своїх рятівників, а один із них — генерал-лейтенант Едвард ван Гутегем — підтримував довічну дружбу з Іваном Бутковським, одним із командирів УПА, які допомогли голландцям. І ось тепер є відео з розповідями самих врятованих нідерландських офіцерів — записами їхніх спогадів, зробленими у 1989 році в Амстердамі. Шестеро з десяти врятованих розповіли про свій досвід і про те, як українські повстанці охороняли їх та допомогли дістатися Угорщини. Це один із тих випадків, коли історію порятунку УПА розповідають не повстанці і не їхні прихильники, а безпосередні учасники подій з іншого боку — люди, яких вони врятували. На фото - Голландські офіцери та члени Української повстанської армії поблизу Станіславова, 1944 рік. Дивитися 👉👉👉 тут!!! 📜Канал "Архівні Артефакти"

Різноманітні заходи та зібрання були важливою частиною життя української громади за океаном. Концерти, лекції, з’їзди, святкові вечори та громадські події об’єднували українців і підтримували культурні традиції. Низка запрошень на такі зустрічі. Вони не лише відтворюють атмосферу тогочасних подій, а й дають змогу простежити особливості організації та проведення культурних заходів українською еміграцією у 1930–1960-х роках у Канаді та США. Джерело: ЦДАВОУ 📜Канал "Архівні Артефакти"

В архіві Служби зовнішньої розвідки України збереглася надзвичайно цікава справа Світозара Драгоманова — сина Михайла Драгоманова. Радянські спецслужби роками стежили за ним, збирали інформацію про його знайомства, листування та діяльність. У 1938 році його навіть змусили стати секретним співробітником НКВД під псевдонімом «Відданий». Щоправда, особливо цінним агентом він так і не став: чекісти зрештою звинуватили його в тому, що він приховує від них інформацію та дезінформує органи. Але найцікавіша частина цієї історії пов’язана з архівом Михайла Драгоманова. Світозар усе життя намагався відшукати й повернути до України батькову науково-літературну спадщину. Він розглядав можливість поїздок до Варшави, Софії, Праги, Парижа, Берліна, Лондона, Женеви та інших міст, де могли зберігатися документи. Навіть звертався до радянських чиновників, сподіваючись отримати дозвіл на такі поїздки. Чекісти контролювали його листування з Максимом Горьким, Володимиром Бонч-Бруєвичем, Володимиром Вернадським та іншими людьми, через яких він намагався відшукати архів батька. В одному з листів Світозар згадував, що частина архіву могла опинитися в українських націоналістів за кордоном. Тепер ці матеріали дають змогу простежити не лише історію переслідування самого Світозара Драгоманова, а й його багаторічні пошуки спадщини батька. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Харків`яни йдуть по воду. Останні дні серпня 1943 р. З фондів Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Окопенко Андрій, очільник Військової санітарної комісії у справах військовополонених українців у Австро-Угорщині в однострої УНР. 1919 рік

Там УВАН знову виставив багато сканів. Оцифрував і виклав у вільний доступ архів Степана Ріпецького (серед інших численних достоїнств, один із світливців УСС, а потім і четар, санітарний четар УГА). 1 Фото. Капелан Андрій Пшепюрський, отаман УСС Мирон Тарнавський, скарбник УСС Іван Боберський. 2 Фото. Майбутній головнокомандувач УГА, Мирон Тарнавський в званні майора цісарсько і королівського війська Австро-Угорщини. дивитись тут👉👉👉 https://uvan.online/fonds/362/  📜Канал "Архівні Артефакти"

Тернопільщина, 1980. Колишній інформатор чекістів, завдяки якому у 51-му вбили трьох повстанців, звертається до КГБ. От би, каже, ви якийсь подарунок іменний зробили - я б знав, що ви про мене та мою допомогу не забуваєте (ви ж не забуваєте?). А вони такі: ви розумієте, Василь Михайлович, от подаруємо ми вам щось таке, годинник там іменний, а потім це хтось побачить і дізнається про нашу співпрацю (ви ж нікому про неї не розповідали?). А той їм: ну ок, зрозумів, але може хоч і цеглою допоможете? Я он будинок добудовую. Цеглу можна не іменну. Добре, кажуть у КГБ, буде вам цегла. Опублікував: Едуард Андрющенко Джерело: ГДА СБУ. 📜Канал "Архівні Артефакти"

21 вересня 1947 року в Ходорові чекісти влаштовують облаву на молоду жінку. Вона відстрілюється та смертельно ранить одного з них. Коли розуміє, що виходу немає – приймає ампулу з ціанідом. Трунок не діє. Так розпочалася одна з найдраматичніших сторінок в історії українського спротиву – арешт Катерини Зарицької на псевдо «Монета». До осені 1947 року радянські спецслужби усвідомили: щоб ліквідувати підпілля, потрібно відсікти Головного Командира УПА від комунікації. Зарицька була ключовою ланкою повстанської мережі. «Монета» відповідала за систему зв’язку ОУН, підшукувала конспіративні квартири, легалізувала документи та перевіряла контакти. У підпіллі переховувалася під документами «Ганни Гаванчук» і «Марії Вирюк». Операцію з її затримання чекісти готували кілька місяців. 21 вересня Зарицька мала зустрітися з іншою зв’язковою. На місці вона відразу зрозуміла, що потрапила в пастку. Проте здаватися не збиралася. На допитах у Львові жінка витримала жорстокий тиск, але не видала місцеперебування Шухевича. Зарицька трималася з винятковою гідністю, називаючи лише ті факти, які ворог уже знав, або які не могли зашкодити підпіллю. Режим засудив її до таборів суворого та особливого режиму. Утримували Катерину Зарицьку у Верхньоуральській в’язниці, Володимирському централі, в таборах Мордовії. На волю вона вийшла рівно за 25 років – 21 вересня 1972-го. Її життя показує трагедію цілого покоління борців за незалежність України. Чоловік Зарицької, Михайло Сорока, провів у таборах понад 30 років і помер у карцері, так і не побачивши дружину. Їхнього сина, який народився у радянських застінках, виховали дідусь із бабусею. Джерело: ГДА СБУ, ф. 5, оп. 1, спр. 67442-о. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Цікавий метод. Собаки для УПА були як друзями, так і ворогами. Чекісти часом використовували розшукових собак для переслідування та віднайдення криївок. Ось епізод із методом заплутування слідів.

"22/ІІІ–50 года бандитами не установленными какими в село Ольховец был ограблен магазин. При выезде на место была применена служебно-розыскная собака, которая взяла след и из села Ольховец привела на одну из поляны леса неподалеку от координата 0696. После чего след собака прорабатывать отказалась. При осмотре поляны, было обнаружено одно пробка от бутылки из-под водки, по нашим предположениям, что бандиты попили свои следы водкой."

Джерело: ГДА СБУ, Фонд 65 📜Канал "Архівні Артефакти"

Понеділок треба починати легко))) Файли Епштейна - совєт стайл. 16 вересня 1971 року канцлер Західної Німеччини Віллі Брандт прибув до Криму на історичну триденну неочікувану зустріч із радянським лідером Леонідом Брежнєвим на курорті «Ореанда». А ви кажете, що у "країні рад" не було сексу?)))))))))))) Джерело: Cambridge U. Press, Chron. of the Wall, MIT, NYTimes, Project MUSE, State Dept., Time Magazine 📜Канал "Архівні Артефакти"

Марек Краєвський. Привиди міста Бреслау Бреслау, вересень 1919 року. Менше року тому закінчилася Перша світова війна, і ветеран цієї війни, кримінальний асистент Ебергард Мокк, повертається до роботи в поліції, щоправда, у відділ моралі. Він обшукує борделі, реєструє повій і перевіряє їхніх сутенерів та альфонсів. У Бреслау біля Одеру знаходять чотирьох молодих хлопців, одягнутих у морські безкозирки, які жахливо й брутально покалічені та вбиті. Найцікавіше, що біля них знаходиться записка, адресована Моккові, щоб він зрозумів свої помилки, визнав їх і покаявся — тоді вбивства припиняться. Так закручується вся ця історія. Взагалі цікаво, знову ж таки, що це твір Краєвського, якого я вкотре перечитую, і в нього історія Мокка йде у зворотній хронології. Твір «Смерть у Бреслау» — це 1933 рік, «Кінець світу в Бреслау» — 1927 рік, ну і, власне, «Привиди міста Бреслау» — 1919 рік. Тут, знову ж таки, є окультне товариство, як і в попередніх романах, і це окультне товариство пов'язане з Туле. Ви, мабуть, чули про цю організацію, котра також була популярна в Третьому Рейху. Завдання цього товариства, щоб багато не спойлерити, — зрозуміти душу і можливість її відстеження. Це все, що я можу сказати. На тлі цього всього й розвиватиметься розслідування. Краєвський дуже майстерно все переплітає: і розслідування, і свою особливу любов до античної міфології. Адже члени цього спіритичного товариства заявляють, що єдиними справжніми богами є грецькі боги!!! А з іншого боку — тут Мокк і його душевні справи. Він шукає рудоволосу дівчину, котра доглядала його під час війни в госпіталі в Кенігсберзі, але ніяк не може її знайти. І я би не втримався, якби не звернув увагу на описи Краєвським їжі та напоїв. Просто коли ти читаєш, як Мокк сидить у ресторані, їсть шніцель із тушкованою капустою та запиває холодною горілкою, це, здавалося б, звичайна констатація факту. Але в Краєвського все це описано так смачно, що одразу прямо слина виділяється. Зацікавив? А тепер додайте до цього всього колорит Бреслау, протести комуністів, засідання Фрайкору, теплий вересень у місті, вечірні ресторани, запої Мокка, пошук убивці, окультне товариство — і будете мати цей твір. Насправді дуже рекомендую. Це все, що про Мокка було перекладено українською, тобто лише ці три твори. Далі буду братися за книжки Краєвського польською. Чекайте відгуків.

Товариство, а я не забув про нашу книжкову рубрику. Я дочитав "Поховані в небі! відгук тут, кому цікаво https://t.me/trench_books/248 І нарешті знайшов книжку, котру шукав. Марек Краєвський "Привиди міста Бреслау". Буду перечитувати втретє. А що у Вас у планах, на столі, в руках? Показуйте, чи розказуйте, будь ласка