Archive artifacts
Фото, особисті документи та речі, які зберігаються в архівних справах ЧК-КҐБ. Зворотний зв'язок - @Birchak підтримати проєкт: https://www.patreon.com/archive_artifacts Приват - 4149 4990 9669 6180 Моно - 4441 1110 4898 9358
显示更多📈 Telegram 频道 Archive artifacts 的分析概览
频道 Archive artifacts (@archive_kgb) 乌克兰语 语言赛道中的 是活跃参与者。目前社区聚集了 13 997 名订阅者,在 事实 类别中位列第 941,并在 乌克兰 地区排名第 4 323 位。
📊 受众指标与增长动态
自 невідомо 创建以来,项目保持高速增长,吸引了 13 997 名订阅者。
根据 05 十月, 2026 的最新数据,频道保持稳定运转。过去 30 天订阅人数变化为 -273,过去 24 小时变化为 -9,整体触达仍然可观。
- 认证状态: 未认证
- 互动率 (ER): 平均受众互动率为 12.70%。内容发布后 24 小时内通常能获得 8.62% 的反应,占订阅者总量。
- 帖子覆盖: 每篇帖子平均可获得 1 773 次浏览,首日通常累积 1 203 次浏览。
- 互动与反馈: 受众积极参与,单帖平均反应数为 85。
- 主题关注点: 内容集中在 архів, світлина, сбу, військо, степан 等核心主题上。
📝 描述与内容策略
作者将该频道定位为表达主观观点的平台:
“Фото, особисті документи та речі, які зберігаються в архівних справах ЧК-КҐБ.
Зворотний зв'язок - @Birchak
підтримати проєкт:
https://www.patreon.com/archive_artifacts
Приват - 4149 4990 9669 6180
Моно - 4441 1110 4898 9358”
凭借高频更新(最新数据采集于 06 十月, 2026),频道始终保持新鲜度与高覆盖。分析显示受众积极互动,使其成为 事实 类别中的关键影响点。
«Хто такий “цивільний” у воєнний час? Всього лише людина, яка через вік, стан здоров’я, іноді професію, що вважається особливо необхідною для оборони, не може взяти до рук зброю. Неможливість служити своїй країні так, як цього повинен прагнути кожен громадянин, — це нещастя; абсолютно незрозуміло, чому цивільний таким чином набуває право уникнути загальної небезпеки.»І
«В наш час, коли будь-хто при здоров’ї може стати солдатом, ніхто в країні, якій загрожує небезпека, не може уникнути незручностей та ризиків, пов’язаних з мобілізацією. Це єдиний чіткий шлях. Все інше — сентиментальність або боягузтво.»Тобто, наше гасло цілком відповідає Блоковому. "Або ти у війську, або ти для війська. Все решта - від лукавого". Далі кілька прикладів про французьке військо та думки про них. Навіть після програшу в так званій Північній війні, коли велика частина військ потрапила в полон, а частина евакуювалася в Дюнкерку, далі, коли вже німці зайшли в Нормандію і французи вирішили обороняти Бретонь, вони розтягнули свої війська неймовірно широко. Натомість моторизовані німці рухалися дорогами. І тут Блок називає досить цікаву річ — що можна було зробити:
«Натомість чималих збитків загарбникам могли б завдати кілька прихованих острівців опору, вдало розташованих біля доріг, достатньо мобільних і озброєних кількома кулеметами та кількома протитанковими гранатами, чи навіть скромними 75-міліметровими! Коли я помітив у Ренні німецьку колону, переважно мотоциклістів, яка спокійно рухалася бульваром Севіньє, я відчув, як у мені прокидається старий дух піхотинця…»Але військове командування цього не зробило. Тобто вони реально розтягнули фронт на сотні кілометрів, але вздовж основних шляхів, якими проходили німці, таких засідок не було зроблено. Це, до речі, наша переможна тактика у 2022 році. Старий ще римський вислів: «Хочеш миру — готуйся до війни» — має дуже багато сенсів. І один із ним, котрий, я думаю, дуже добре вивчили українці, — це те, що у війні дуже важливо стежити за інноваціями й дуже швидко впроваджувати їх у життя. А зараз подивімося на те, що Блок аналізує і як він пише одну з причин поразки Франції. Уявіть собі, що в міжвоєнний період у французьких військових вищих навчальних закладах офіцерів учили, що танки придатні лише для оборонного бою. Танки наступати не можуть, і їх так ніколи розглядати не можна. Їх же вчили, що артилерійський обстріл має величезну, просто колосальну перевагу над авіабомбардуванням. А що в результаті сталося в травні–червні 1940 року? Їх дуже швидко захопили моторизовані частини, в тому числі танкові частини німців. І вони дуже сильно потерпали від авіабомбардувань. І це дуже цікавий момент, те, що Блок неодноразово піднімає. Бо він звертає увагу, що поразка — так, як він каже, «дивна поразка» 1940 року — це в першу чергу вина військового командування. І тут дуже чітко і зрозуміло: військове командування просто не хотіло вчитися і приймати нові методи ведення війни. Їм було зручно воювати тими методами, силами і засобами, якими вони воювали у 1914–1918 роках. І змінювати вони нічого не хотіли. В результаті втратили свою державу за кілька тижнів. Я маю на увазі активну фазу бойових дій. Блок повсякчас повертається до цієї проблеми. Командири у 1940 році, воювали методами і розрахунками 1914 року. І у цьому якраз біда Франції в Другій світовій війні. І тут мені дуже хочеться провести паралель із сучасністю. Європа, Штати і наші друзі з НАТО — от-от так само "вводять" ці інновації. І на тлі тієї загрози, яка зараз нависає над північним флангом НАТО, мені тут дуже чітко напрошуються паралелі. Я дуже добре пам'ятаю твіт офіційної сторінки U.S. Army, де вони минулого року фактично подавали як інновацію те, що навчилися скидати гранату з малого дрона. Висновки самі напрошуються. Дуже цікаві думки Блока про взаємини між британським експедиційним корпусом та французькими військами. Хоча, з одного боку, було спільне командування, причому командували в ньому французи, Блок наводить низку моментів, які не надто прихиляли англійців до французів. Рядовий склад британських військ, перебуваючи на позиціях у Бельгії та Франції, скажімо так, не надто коректно поводився з місцевим населенням. Блок говорить і про грабунки, і про певне насилля. Водночас тут зіграла роль і певна зарозумілість французьких генералів. Блок описує цікавий епізод: після всіх попередніх факапів французької армії на нарадах французькі генерали розповідали, що англійцям треба допомогти з тактикою і що вони можуть порадити їм, як краще воювати в Норвегії. Ну таке собі. Зрештою, Блок визнає, що рішення лорда Горта, командира експедиційного корпусу, про відступ до Дюнкерка та евакуацію було логічним, хоча й відзначає неприємний осад у французьких військ. Правда, коли вже почався відступ до Дюнкерка, виникла повна неузгодженість дій. Англійці відступали й підривали мости за собою, тим самим не даючи можливості французам відступити тими самими мостами. Або, наприклад, коли вони відступали вже з Лілля, то підірвали телеграфічний вузол і фактично залишили французів без зв'язку. Дуже цікаві моменти. Хоча особисто для мене рішення Горта не вв'язуватися в бої на півдні після прориву німців в Арденнах таки мало сенс, тому що була загроза втратити весь експедиційний корпус. І тут його рішення було виправданим і логічним. Можна ще довго і багато перечислювати помилки. І Блок це робить, але я залишу це для Вас. Рекомендую до прочитання, і не лише історикам та військовим. *** Замість післямови від автора.
«Ті, хто воює на передовій, рідко бувають задоволені тилом. Лише надзвичайно великодушні можуть пробачити колишнім товаришам, що ті сплять у м’яких ліжках, а не долі на твердій землі, як вони самі. Під кулеметним обстрілом важко без гіркоти згадувати про затишні крамнички, куди досі ходять покупці, чи спокійні провінційні кав’ярні, де немає нічого воєнного, крім розмов на цю тему. А коли війна завершиться катастрофою? Тоді державі загрожує тривалий розкол у суспільстві. Солдат, який знає, на які жертви пішов, відмовляється вважати себе відповідальним за їхню марність. Командири, побоюючись осуду, спонукають його шукати винних поза армією. Так народжується фатальна легенда про ніж у спину, яка сприяє перекрученню інформації та державним переворотам.»*** Замість висновків - спогади (мої). Читаючи Блока про всі ці ідіотизми, котрі відбувалися у французькій армії, я згадав один до болі знайомий епізод. Це була весна 2023 року. Наш батальйон доволі сильно стерся в Куп’янських лісах. Я якраз повернувся з короткої відпустки після поранення і допомагав одному офіцеру з батальйону з документацією про нас, котрі мали бути оперативним резервом. Кілька разів ми відвідували ОТУ. Назви ОТУ я не буду казати, скажемо так — ОТУ «Гляйвіц». І в один момент почався дуже великий кіпіш, бо самому головному в ОТУ треба було до обіду показати, що всі підрозділи, котрі входять до ОТУ, в тому числі й наш скромний оперативний резерв, мали представити намальовані карти зони відповідальності і суміжників. Хоч стріляйте мене, я до сьогодні не розумію сенсу малювати карти для невеликих підрозділів, коли ми маємо цілу купу гарних програм — починаючи з «Кропиви» та закінчуючи іншими, цікавішими. І тут картина була, як і багато картин в армії, дуже й дуже еклектичною. У невеликому підвалі майори, підполковники, полковники, озброївшись кольоровими маркерами, олівцями, гелевими ручками й різного роду лінійками — від офіцерської до якої тільки не хочеш, — стояли і годин чотири-п’ять малювали квадратики, трикутники, кола та таке інше. Вже коли треба було карту здавати, ми не встигали, поспішали, і одну примітку — наголошую, примітку до позначення дружнього підрозділу на карті — я провів не лінійкою, а від руки.
Полковник Станіслав Ястржембський, син Вацлава, заступник Воєводського коменданта у справах безпеки у Варшаві. Народився 1 грудня 1921 року в Бейську (СРСР), соціальне походження — робітниче, освіта — вища (СГШ), професійна підготовка — Центральна школа МБП у 1946 році, одружений, член ППР/ПОРП. Полковник Станіслав Ястржембський в органах служби безпеки працює з 28 березня 1945 року. Має багатий оперативний та життєвий досвід, який уміло використовує під час керівництва підлеглим йому апаратом. Самостійний, має ініціативу та організаторські здібності. Любить оперативну роботу і виконує її з відданістю, часто коштом адміністративних обов’язків, пов’язаних із займаною посадою. Щодо підлеглих йому офіцерів вимогливий, цінує в них ініціативу і вимагає від них ретельності у веденні справ. Як керівник користується симпатією працівників. На нинішній посаді почувається не дуже добре. Вважає, що для нього та служби було б краще, якби він надалі працював у Департаменті I. Попри це переконання, є непоганим керівником підрозділу і належним чином забезпечує роботу керівництва служби безпеки Варшавського воєводства. Моральна сторона та особиста дисципліна зауважень не викликають. Займаній посаді відповідає.А тепер поляки носяться із його книжечками. Це так, якби Медведчук писав про ОУН і УПА. Хоча ні, Медведчук до полковника не дотягує, шестьорка звичайна. Джерело: Archiwum IPN 📜Канал "Архівні Артефакти"
