Archive artifacts

Ми на каналі багато говоримо про козацтво, але в основному періоду Другої Світової. А тут мова про Вільне Козацтво періоду Української Революції. Вільне козацтво почало формуватися навесні 1917 року на Звенигородщині. Одним із його організаторів був Никодим Смоктій із села Гусакове. Наприкінці Першої світової війни, на тлі політичних і соціальних змін, у багатьох місцевостях почастішили випадки мародерства. У відповідь мешканці сіл почали самоорганізовуватися в загони, щоб захистити свої громади та підтримувати порядок. Вже восени 1917 року кількість вільних козаків сягала близько 60 тисяч осіб. Особливого поширення рух набув у Катеринославській, Київській, Полтавській, Херсонській, Чернігівській губерніях, а також на Кубані. До вашої уваги пропонуємо кілька документів із фонду Українського військового генерального комітету при Українській Центральній Раді (ф. 811) ЦДАВО України, що стосуються формування Вільного козацтва в 1917 році. 🔸Лист Завідувача з формування Вільного козацтва Українського військового генерального комітету при Українській Центральній Раді до Медовської волосної управи Липовецького повіту на Київщині щодо забезпечення зброєю членів Вільного козацтва. [25] вересня 1917 р. 🔸Список Вільного козацтва села Мервин Медовської волості Липовецького повіту на Київщині. 1917 р. 🔸З постанови Мельниківської селянської спілки від 10 вересня 1917 р. про самооборону селянства. Список Вільного козацтва с. Мельники Таганчеської волості на Київщині. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Не про архіви. Але ДУЖЕ ВАЖЛИВЕ! Я просто не знаю, що можу зробити. Тому бодай так... ‼️Олешки. Люди, яких не можна залишити напризволяще‼️Новітній Голодомор. Останніми днями дедалі частіше звучить інформація про катастрофічну ситуацію в окупованих Олешках на Херсонщині. Понад 1,5 тисячі людей опинилися в пастці. Серед них — літні люди, важкохворі та діти. Я чотири з половиною роки провів на фронті. Я знаю, що таке війна, обстріли, дрони й постійна загроза смерті. І саме тому мені особливо важко усвідомлювати, що люди, які залишилися в окупації, сьогодні фактично позбавлені можливості врятуватися. Уже п’ять місяців їх практично неможливо евакуювати. Волонтери, які раніше робили, здавалося б, неможливе, тепер не можуть дістатися до людей через прицільні обстріли, заміновані дороги та смертельну небезпеку з боку підарских дронів. Люди залишаються без їжі, медикаментів і найнеобхіднішого. Повідомляється, що в Олешках уже голод. Я не знаю, скільки саме можливостей сьогодні залишається для порятунку цих людей. Але знаю одне: ми не маємо права дозволити, щоб про них просто забули. Потрібен максимальний розголос. Потрібна увага українських та іноземних журналістів. Потрібен міжнародний тиск і пошук реального механізму гуманітарної евакуації. Волонтери готові рятувати людей. Їм потрібна можливість це зробити. Тому я звертаюся до журналістів, правозахисників, міжнародних організацій та всіх, хто може допомогти: говоріть про Олешки. Не дайте цій трагедії зникнути з інформаційного поля. За словами «1,5 тисячі людей» стоять конкретні людські життя. Люди, які мають право на порятунок, незалежно від того, де вони опинилися і під чиєю окупацією перебувають. Олешкам потрібні не лише співчуття. Їм потрібен шлях до безпеки. Будь ласка, поширюйте інформацію. Допоможіть зробити так, щоб про людей в Олешках почув світ.

Сьогодні відзначає свій день народження Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. У ЦДІАК України зберігаються документи про заснування університету в Києві і я хотів би їх вам показати: Повідомлення міністра народної освіти С. Уварова попечителю Київського навчального округу Є. фон Брадке про заснування в Києві університету. 1 листопада 1833 р. ЦДІАК України, ф. 707, оп. 1, спр. 592, арк. 165-166. Оригінал. Указ про відкриття в Києві університету. 8 листопада 1833 р. ЦДІАК України, ф. 707, оп. 1, спр. 592, арк. 175-176. Копія. Проєкт головного фасаду будівлі Київського університету св. Володимира. [1833 р.]. ЦДІАК України, ф. 707, оп. 1, спр. 589, арк. 17. Оголошення про урочисте відкриття університету Св. Володимира. 1834 р. ЦДІАК України, ф. 707, оп. 1, спр. 592, арк. 220-221. Копія. Джерело: ЦДІАЛ, Ярослав Файзулін 📜Канал "Архівні Артефакти"

Як виглядали картки на ОУНівців у польській державній поліції. Саме ця із Головної комендатури у Варшаві. Мова йде про Спольського Євгена. Як зазначали польські "чекісти".

"За отриманими конфіденційними відомостями, у 1934 році на адресу Спольського Євгеніуша надходила кореспонденція з Праги та Гданська для особи під псевдонімом «Лис» (LIS), яка на той час була референтом бойового відділу ОУН. Брат згаданої особи, Ярослав, у 1934 році виконував функції референта пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН. За конфіденційною інформацією, згаданий належить до чинного активу ОУН. 17 липня 1938 року його було виписано з будинку на вул. Новаковського, 12, до Варшави, де він мав обійняти посаду інженера в якійсь установі".

Джерело: Архів нових актів (Archiwum Akt Nowych) 📜Канал "Архівні Артефакти"

«Рішення Особливих трійок за першою категорією виконувати НЕГАЙНО». 88 років тому, 15 вересня 1938 року, Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення про створення «особливих трійок». 17 вересня нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов оформив це рішення наказом № 00606. У першому пункті наказу вказано мету: «якнайшвидший розгляд слідчих справ». За рік «національних операцій» (польської, німецької, «харбінської» та інших) у москві накопичилися десятки тисяч нерозглянутих справ. Раніше довідки на заарештованих зшивали в «альбоми» і надсилали на підпис Єжову та прокурору СРСР Андрію Вишинському. Тепер нерозглянуті альбоми передавали особливим трійкам на місцях. До складу трійки входили перший секретар обкому партії, начальник обласного управління НКВД і прокурор. В Україні такі трійки створили в кожній області. Строк роботи цих трійок становив два місяці. Вони мали розглядати лише справи тих, кого заарештували до 1 серпня 1938 року. Вирок виносили за «першою» або «другою» категорією: розстріл чи табір. Наказ вимагав вести протоколи окремо «по кожній національній лінії (польській, німецькій, латиській і т. д.)». Менш ніж за два місяці особливі трійки по всьому СРСР розглянули справи майже 108 тисяч людей. З них звільнили лише 137. 15 листопада 1938 року РНК СРСР і ЦК ВКП(б) постановили припинити діяльність трійок. Від їх створення минуло рівно два місяці. Джерело: ГДА СБУ, ф. 9, оп. 1, спр. 81-СП, арк. 161–163. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Фото бачив дуже часто. Думаю, що й Ви також. А от відео трапляється на очі вперше. 15 серпня 1961 року 19-річний східнонімецький поліцейський Конрад Шуман під час чергування біля Берлінської стіни раптом розігнався й перестрибнув через колючий дріт на бік Західного Берліна. Фотограф Петер Лайбінг саме в цей момент натиснув на спуск — так з’явилася знаменита світлина «Стрибок у свободу», що стала одним із символів холодної війни. Та за героїчним кадром була важка доля. Штазі роками стежила за Шуманом і його родиною, а сам він боявся можливого переслідування. Після падіння стіни повернення до рідної Саксонії теж виявилося непростим. У 1998 році, у 56-річному віці, Конрад Шуман наклав на себе руки. Точних причин невідомо, але все його життя після знаменитого стрибка було позначене тягарем минулого. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Гляньте, яка шикарнюча печатка Спільки військових інвалідів. Також у додатку доповідь цієї Спілки, 1922 р. Джерело: ГДА СЗРУ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Цікаве. Можливо вже бачили новини про відцентрові процеси у Великій Британії. До теми. ✍️Лист Дж. Ф. Стюарта, - голови Ради Шотландської Ліги за Європейську Свободу, до Степана Бандери. 7 грудня 1950 р. Джерело: Архів ОУН. Ф.19, оп.1. од.зб.118, арк.10

Після дискусії на Форумі видавців мене звинуватили в тому, що я нібито особисто ображав професора Ґжегожа Мотику. Тому хочу пояснити, в чому насправді полягає моя критика. Я не маю проблем із тим, що історики можуть по-різному інтерпретувати документи. Проблема виникає тоді, коли з документа вилучають важливий контекст або коли твердження подаються без належного джерельного підтвердження. Саме це, на мою думку, сталося з документом, на який посилався професор Мотика, говорячи про наказ Романа Шухевича щодо польського населення Східної Галичини. У повному тексті документа йдеться не просто про «ліквідацію польських чоловіків». Там є чітка послідовність: спочатку виселення, а у випадку відмови від виселення — ліквідація. Для мене принципово важливо, щоб історик, цитуючи документ, не опускав слова, які безпосередньо впливають на його зміст. Є й інша проблема — масштаб тверджень. Коли звучить теза про намір ліквідувати близько 900 тисяч поляків у Східній Галичині, виникає цілком нормальне військово-історичне питання: хто, якими силами і яким способом мав би реалізувати такий задум? На території перебували 12-15 тисяч повстанців, але водночас існували польські збройні формування, самооборона, підпілля Армії Крайової. Такі речі потребують не лише моральної оцінки, а й аналізу реальних можливостей сторін. Так само я заперечив твердження професора про участь сотні «Яструба» у подіях у Гуті Пеняцькій. І знову — не через особисту неприязнь, а через джерела. Наявні матеріали локалізують «Сіроманців» на Рогатинщині, а прямого підтвердження їхньої участі в Гуті Пеняцькій я не бачу. Тому сказати, що конкретне твердження є неправдою, — це критика твердження, а не образа людини. Ще один приклад — Паросля, де професор продовжує наполягати на версії про першу сотню УПА Григорія Перегіняка. Водночас нові документи, які ми досліджуємо разом із Сергієм Рябенком, дають підстави серйозно розглядати версію про радянських партизанів. Особливо важливий документ із архіву СЗРУ, де описано випадок, коли радянські партизани вбивали цивільних, видаючи себе за бульбівців. Саме поява нових джерел і має змушувати історика перевіряти усталені версії, а не просто повторювати те, що було написано 10–15 років тому. Тому моя претензія до Ґжегожа Мотики дуже проста: я хочу більше уваги до джерел, повного контексту документів і критичного ставлення до старих інтерпретацій. А щодо особистих образ — я так само пропоную просту річ: покажіть конкретну цитату, де я особисто ображаю професора Мотику. Не переказ чужих слів і не чиїсь інтерпретації мого виступу — а конкретні слова. Джерела документів: ГДА СБУ, ГДА СЗРУ, ГДА СБУ, Тернопіль Повний текст моєї колонки ось тут. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Роман Ільницький: людина, яку КГБ вважало однією з найнебезпечніших серед «двійкарів» У розсекречених документах Служби зовнішньої розвідки України є історія Романа Ільницького — журналіста, публіциста, видавця та одного з діячів демократичного крила ОУН. Після вбивства Лева Ребета у 1957 році Ільницький очолив ОУН-з, і саме тоді радянські спецслужби почали розглядати його як можливу наступну ціль. Один із агентів КГБ прямо називав його «найнебезпечнішою для нас людиною серед “двійкарів”». За Ільницьким стежили, вивчали його маршрути, звички, місце роботи й навіть здобували його фотографії для агентури. У документах видно, що він міг стати наступною жертвою радянської спецоперації — фактично за тим самим сценарієм, який передував убивству Ребета. У 1957 році Ільницький виїхав до США — і, схоже, це врятувало йому життя. Але КГБ не припинило ним цікавитися: у Нью-Йорку за ним продовжували стежити, а агенти намагалися зблизитися з ним під виглядом звичайних відвідувачів бібліотеки та пошуку літератури. Врешті у 1982 році справу здали до архіву. За цей час Ільницький встиг здобути диплом у Колумбійському університеті, майже два десятиліття працювати в Публічній бібліотеці Нью-Йорка й залишатися активним учасником українського політичного та інтелектуального життя. 📜Канал "Архівні Артефакти"

У другу неділю вересня згадуємо про День пам'яті українців - жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини у 1944–1951 роках. На фото: останні записи з книги передшлюбних опитувань села Кам'янка, повіт Сянок, за 1945 рік (фонд 201, опис 4а, справа 10153, аркуш 137 зворот) Джерело: ЦДІАЛ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Товариство, тим хто цікавиться. Доповідаю «Українсько-польські стосунки: як писати спільну історію Волині, коли кожна сторона досліджує лише свою версію». Коли: Субота, 12 число, о 14:30. Де: Інститут народознавства НАН України. Тривалість: 80 хвилин. Тип заходу: Дискусія. Мова: Двомовна (українська та польська). Учасники: Володимир В'ятрович, Гжегож Мотика. Модерує: Олександр Зінченко ‼️‼️‼️Онлайн-трансляція - https://www.youtube.com/watch?v=cWP4u-c7m48

Короткі підсумки одного дня на Форумі видавців. Якось так. А читаю я зараз - Селінджера. Якщо були на Форумі, то показуйте, що вполювали. А як ні, то показуйте, що читаєте, або плануєте

«E-resource» ЦДАГОУ поповнено цифровими копіями 188 справ (понад 23,2 тис. сканкопій), що містять управлінські рішення вищого політичного керівництва України за 1970 рік (фонд 1, опис 10, справи 423–607). 🔎Оприлюднені документи висвітлюють широке коло питань суспільно-політичного, економічного та культурного життя України, а також міжнародних відносин. ▶Нові оцифровані справи відтепер доступні для перегляду онлайн за покликанням: https://e.tsdahou.archives.gov.ua/inventories/103/?Limit=10&Page=43

Совєти, коли не могли натягнути доказів на політичну статтю - застосовували адмінвиселення. От просто так. Ти жив, а тут бац і вже в Сибіру. Ось документи монахині Говдан Ювеналії. Вона була у монастирі у селі Гошів поблизу Долини. Думаю, що дехто мав би чути про це місце. У 1950 р. насильно виселили у Читинську область. Пробула на спецпоселенні до 1956 року. Померла 1985 року. Джерело: Архів МВС у ІФО 📜Канал "Архівні Артефакти"

Знову не про архіви, але пробачте, таке життя.... Багато писати не буду. Просто запам'ятайте ці фото. Депутат польського Сейму і депутат Європарламенту - Гжегож Браун сокирою трощить пам'ятник УПА. Придивіться на фото, депутат Сейму "дружньої" Польщі - трощить Державний Герб України - Тризуб. Чи могли б Ви уявити схожу ситуацію в Україні? Думаю, що ні. Україна завжди толерантно ставилась і ставиться до пам'яті. Ми не воюємо із мертвими. !!! Нагадаю, що саме за такі дії. За наругу над українськими могилами у Польщі десятьма роками раніше було призупинено видачу дозволів на ексгумацію польській стороні. Тоді обіцяли всі. Навіть Президент Анджей Дуда кілька разів обіцяв особисто, що могили і пам'ятники відновлять. Пройшло 10 років. Жодного, повторюю ЖОДНОГО пам'ятника і могили не відновили. Натомість поляки продовжують розкопки, а українцям зі скрипом за рік - видали лише один дозвіл. Висновків не буде. Самі подумайТЕ. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Сьогодні на Патреоні - кримінальна справа бельгійця з УПА Альберта Газенбрукса. Альберт Газенбрукс (22 січня 1915, Остенде — 7 вересня 1979, Брюгге) — бельгієць, який став одним із найвідоміших іноземців в українському підпіллі. За освітою — випускник Антверпенського університету, до війни працював у торгівлі. У 1939 році був мобілізований до бельгійської армії, а після німецького вторгнення потрапив у полон. Згодом його відправили на примусові роботи до Німеччини, звідки він неодноразово намагався втекти. У 1943 році його вивезли на роботи до Рівного. Звідти Газенбрукс утік і намагався пішки дістатися Бельгії. Біля Дубна він потрапив до українського підпілля. Після перевірки його прийняли до ОУН, і він отримав псевдо «Західний». Спочатку Газенбрукс працював у референтурі пропаганди, опрацьовуючи радіоновини із Заходу. А після Конференції поневолених народів у листопаді 1943 року Роман Шухевич доручив перевести його на радіостанцію «Самостійна Україна» («Афродита»). Там Газенбрукс став редактором і диктором англомовних та франкомовних передач. Фактично бельгієць, який випадково опинився в Україні після втечі з німецької неволі, став голосом українського підпілля для західноєвропейського слухача. 7 квітня 1945 року, під час прямого ефіру, радіостанцію виявила оперативна група НКВС. У криївку кинули кілька гранат, Газенбрукс був поранений і захоплений. На допитах він приховав справжній характер своєї роботи в підпіллі. Суд над ним відбувся лише 24 квітня 1947 року: його засудили до десяти років таборів як особу без громадянства. Вісім років він провів у радянських таборах, зокрема у Воркуті та Сталінську. 23 червня 1953 року його звільнили, а восени того ж року він повернувся до Бельгії. Джерело: ГДА СБУ, Фонд 6, Справа 75812-ФП Рекомендую Вам підписатися на Патреон. Так Ви підтримаєте мою роботу, а також хлопців на фронті із моїх підрозділів. Я вже на на фронті, а інвалід ІІ групи внаслідок війни. Але одного разу воїн - воїн назавжди. Якщо Ви стаєте патроном, а найнижча підписка 3 долари в місяць (120 грн, а хто хоче, то може й більше☺️), то Ви автоматом отримуєте доступ до усіх попередніх колекцій, а там вже десятки тисяч фото і документів. (всі колекції дам в коментарях). Усі кошти з Патреону я перекидую пацикам зі своїх підрозділів на фронті. Наголошую (!!!), що це ніякий не продаж документів, у більшості дописів і вже точно на усіх колекціях ви можете знайти архівну легенду і самі замовити ці справи у архіві. Для тих, хто підтримує канал і українське військо, себто для патронів вони є у вільному доступі. Підписки різні від 3 до 25 доларів, хто скільки бажає і може. (там же ж і є певні плюси для активних патронів) 📜Канал "Архівні Артефакти"

Режим правди не пробачав: 7 років таборів суворого режиму за лікарський висновок Сьогодні, 10 вересня, виповнюється 80 років від дня народження Семена Глузмана (1946–2026) – видатної постаті українського правозахисного руху, легендарного лікаря-психіатра, колишнього дисидента та політв’язня радянських таборів. 📁 Кримінальну справу проти нього КГБ порушив 11 травня 1972 року за «традиційною» для режиму статтею – «Агітація або пропаганда, проваджена з метою підриву чи ослаблення радянської влади». 🔎 Що стало справжньою причиною арешту? Формально 25-річному київському психіатру інкримінували самвидав. Реальна причина переслідування: проведення Глузманом у 1971 році незалежної заочної експертизи у справі генерала Петра Григоренка. Молодий лікар спростував офіційний діагноз радянських психіатрів і довів, що Григоренко психічно здоровий. 📄 Вирок У жовтні 1972 року Київський обласний суд засудив Семена Глузмана до 7 років таборів суворого режиму та 3 років заслання. Після вироку він провів 20 діб в одній камері з Василем Стусом. Покарання відбував у пермських таборах та на засланні в Тюменській області. Повернувся до Києва у 1982 році, де зіткнувся з тиском системи, проте вистояв. Семен Глузман помер 16 лютого 2026 року, не доживши 7 місяців до свого 80-річчя. Розсекречені матеріали його справи зберігаються в ГДА СБУ. Джерело: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 69267-фп. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Пані і панове! Якщо випадково Ви сьогодні у Львові і плануєте відвідувати Форум видавців. То приходьте. О 19.00 будемо говорити із Сергієм Жаданом та Романом Чайкою про радіо УПА "Афродіта". А потім ще "космічні собаки" і "мертві півні" будуть грати разом. Буде цікаво. Велкам. Вількомен. Запрошую! 19.00, Львівський палац мистецтв 📜Канал "Архівні Артефакти"

На злобу дня. Козака армії УНР убили польські бандити. "Ранений куренем польських бандитів" - метричний запис про смерть Миколи Прийми із с.Зелев 20 січня 1919 року. Джерело: ЦДІАЛ, 201-4а-7770 📜Канал "Архівні Артефакти"