EX LIBRIS Abraham Hosebr

Three Eyed Raven - Audrey Benjaminsen.⁣

The Diversity of Infinity — “The Object of that incomprehensible Being, which alone and in himself comprehends and constitutes supreme Perfection”.⠀⠀ ⠀⠀ One of the 32 stunning illustrative plates to feature in Thomas Wright's An Original Theory or New Hypothesis of the Universe (1750).

Якщо ж це неможливо, достатньо підтримувати добре організоване військо, навчене й готове до джигаду. А юдеї — «люди Писання», як їх тут називають, — посідають у цій системі поглядів особливе місце, оскільки саме вони першими отримали Боже Слово, але потім (з погляду Мухаммада) неодноразово відступали від нього, зрікалися його, відкидали й навіть убивали пізніших Божих пророків. У Корані до них неодноразово звертаються із застереженнями та погрозами. Наведу лише один уривок. (У цьому тексті слово «Ми» означає Бога, «ви» — юдеїв, а «Писання» — Біблію.): "Ми встановили синам Ізраїля в Писанні: «Ви двічі будете поширювати безчестя на землі й сповнитеся великої гордині!». І коли настав перший раз, то Ми відіслали проти вас Наших рабів [вавилонян, 586 р. до н. е.], наділених великою силою! Вони пройшли всіма землями й здійснилася обіцянка! Потім Ми дарували вам перемогу над ними, допомогли майном і дітьми й зробили вас численними. Якщо ви робите добро, то робите для себе, а як чините зло, то також для себе. А коли прийде час останньої обіцянки, то вони знову чинитимуть зло та ввійдуть до Храму [римляни, 70 р. н. е.], як увійшли туди вперше, й нищитимуть усе, що зможуть. Можливо, змилується над вами Господь ваш. Та якщо ви знову повернетеся до старого, то Ми скараємо вас і зробимо геєну в'язницею для невіруючих" Отже, саме ці дві воєнні міфології досі протистоять одна одній на вкрай конфліктному Близькому Сході і ще можуть призвести до вибуху, який охопить усю нашу планету. "Міфи в нашому житті" Джозеф Кемпбелл Переклад Віталії Станкевич

Коли ми звертаємося від Іліади й Афін до Єрусалиму й Старого Заповіту, то потрапляємо до міфології із зовсім іншим верхнім рівнем і зовсім іншою силою вгорі: це вже не політеїстичний пантеон, який одночасно підтримує обидві сторони; натомість є одне божество з єдиною волею, чиї симпатії незмінно на одному боці. Відповідно, ворог — хай хто він був — зображений у цій літературі в разючому контрасті до грецької традиції, і до нього ставляться так, ніби він недолюдина: не як до «Ти» (висловлюючись терміном Мартіна Бубера), а як до речі, «Воно». Я вибрав кілька характерних уривків, які, переконаний, усі ми легко впізнаємо і які в нинішньому контексті допоможуть нам усвідомити, що нас виховали на одній із найжорстокіших воєнних міфологій усіх часів. Отже, спершу наведу такі слова: " Коли Господь, Бог твій, уведе і тебе до того краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи перед тобою: хіттеянина, і ґірґашеянина, і амореянина, і ханаанеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина, — сім народів, численніших та міцніших за тебе. І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш: конче учиниш їх закляттям, — не складеш із ними заповіту, і не будеш до них милосердний. І не спо споріднюйся з ними: дочки своєї не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого, бо він відверне сина твого від Мене, і вони служитимуть іншим богам, — і запалиться Господній гнів на вас, і Він скоро тебе вигубить. Але тільки так будете їм робити: жертовники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні, бо ти святий народ для Господа, Бога свого, — тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі. " Коли ти приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому перше мир. І станеться, якщо воно відповість тобі: „Мир“, і відчинить браму тобі, то ввесь той народ, що знаходиться в ньому, буде тобі на данину, і буде служити тобі. А якщо воно не замирить з тобою, і буде провадити з тобою війну, то обложиш його. І Господь, Бог твій, дасть його в руку твою, а ти повбиваєш усю чоловічу стать його вістрям меча. Тільки жінок, і дітей, і худобу, і все, що буде в тім місті, всю здобич його забереш собі, і будеш ти їсти здобич ворогів своїх, що дав тобі Господь, Бог твій. Так ти зробиш усім містам, дуже далеким від тебе, що вони не з міст цих народів. Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позаставиш при житті жодної душі, бо конче вчиниш їх закляттям: Хіттеянина, і Амореянина, і Ханаанеянина, і Періззеянина, і Хіввеянина, і Євусеянина, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб вони не навчили вас робити такого, як усі їхні гидоти, що робили вони богам своїм, бо тоді згрішите ви перед Господом, Богом своїм." " І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся, — стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства!" А коли під час читання ми переходимо від Повторення Закону до найбільш воєнної книги з усіх — Книги Ісуса Навина, то натрапляємо на найвідомішу легенду про падіння Єрихону. Засурмили труби, і мури впали. Далі читаємо: «І зробили вони закляттям усе, що в місті, — від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, — усе знищили вістрям меча... А місто та все, що в ньому, спалили огнем. Тільки срібло та золото, і речі мідяні та залізні дали до скарбниці Господнього дому». Наступним було місто Ай. «І сталося, як закінчив Ізраїль забивати всіх айських мешканців на полі, у пустині, що гнали їх по ній, і попадали вони від вістря меча аж до останнього... І було всіх, що впали того дня, від чоловіка й аж до жінки, дванадцять тисяч, усі айські мешканці». «І побив Ісус увесь край: гору, і Неґев і Шефелу, і узбіччя, і всіх їхніх царів, — не зоставив жодного врятованого, а кожну особу зробив закляттям, як наказав був Господь, Бог Ізраїлів». І це той самий Господь Бог, якого сьогодні так часто цитують наші голуби миру, стверджуючи, ніби він учив: «Не вбивай!». Ба більше, далі ми маємо Книгу Суддів з історією наприкінці про те, як плем’я Веніямина здобувало собі дружин. Найдавніший гімн Біблії, пісня Девори, — це воєнна пісня. У Книзі Царів читаємо про воістину жахливу криваву різанину, вчинену Іллею та Єлисеєм, звісно ж, в ім’я Ягве. Далі йдуть реформи Йосії; однак невдовзі, у 586 р. до н. е., сам Єрусалим опиняється в облозі, аж врешті його захоплює вавилонський цар Навуходоносор. Та над усім височіє прекрасний ідеал остаточного й всезагального миру, який, починаючи від часів Ісаї, так звабливо проступає крізь головні воєнні міфології Заходу. Є, наприклад, чарівний образ, який часто цитують наприкінці 65-го розділу книги Ісаї: «Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох! Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, — говорить Господь». Проте трохи раніше в тій самій Книзі Ісаї нам уже дають зрозуміти, яким насправді має бути ідеал прийдешнього миру: " І мури твої побудують чужинці, а їхні царі тобі будуть служити, бо в запалі гніву Свого Я був уразив тебе, а в Своїм уподобанні змилуюся над тобою! І будуть постійно відкритими брами твої, — ані вдень, ні вночі не замкнуться вони, щоб приносити до тебе багатство народів, і їхні царі щоб були припроваджені. Бо погинуть народ та те царство, що не схочуть служити тобі, — і ці народи понищені будуть зовсім! Слава ліванська прибуде до тебе, кипарис, сосна й бук будуть разом, щоб приоздобити місце святині Моєї, і місце ніг Своїх Я пошаную. І зігнуті прийдуть до тебе сини твоїх кривдників, і кланятись будуть до стіп твоїх ніг усі ненависники, і тебе будуть кликати: Місто Господнє, Сіон Святого Ізраїлевого!" Дивно і водночас трохи загрозливо й моторошно було чути відгомін цих мотивів у тріумфальних святкуваннях перемоги в Ізраїлі після недавнього шестиденного блискавичного походу та суботнього відпочинку на сьомий день. Тобто ця міфологія, на відміну від давньогрецької, досі навіть дуже жива. І, звісно, для повноти картини варто додати, що араби також мають власну, божественно санкціоновану воєнну міфологію. Адже вони також є народом, який, за їхніми переказами, походить від сімені Авраама: нащадками Ізмаїла, його першого і старшого сина. Крім того, згідно з цією історією, підтвердженою Кораном, саме Авраам та Ізмаїл ще до народження Ісаака спорудили в Мецці святилище Каабу — головний об'єднавчий символ і святиню всього арабського світу та всього ісламу. Араби шанують тих самих пророків, що й євреї, і черпають свої вірування від них. Вони шанують Авраама, шанують Мойсея, глибоко вшановують Соломона. Шанують також Ісуса як пророка, проте Мухаммад є їхнім останнім пророком, і саме від нього — неабиякого воїна — вони перейняли свою фанатичну міфологію невблаганної війни в ім'я Бога. Джигад, обов'язок священної війни, — це концепція, розвинена з певних уривків Корану, які в період Великих завоювань (від VII до X ст.) почали тлумачити як безумовний обов'язок кожного вільного, повнолітнього, фізично придатного до служби мусульманина при здоровому глузді. «Вам приписано боротьбу, — читаємо ми, — хоч вона вам і ненависна; проте можливо, що ненависне вам є добрим для вас. Бог знає, а ви не знаєте». «Боротися за справу Істини — це одна з найвищих форм милосердя, — прочитав я в коментарі до цього уривка. — Що можна запропонувати ціннішого за власне життя?». Усі землі, які не належать до «території ісламу» (дар аль-іслам), мають бути завойовані, а тому називаються «територією війни» (дар аль-харб). «Мені наказано, — як мовив Пророк, — воювати доти, доки люди не засвідчать, що немає бога, крім Бога, а Його Посланець — Мухаммад». Згідно з цим ідеалом, кожен мусульманський правитель мав би щонайменше раз на рік іти походом проти невірних.

Egon Schiele. "Bending woman with blue headband",1913

The Elephant Man (1980) Dir. David Lynch

Ancient Greek football(?) player balancing the ball. Part of a marble grave stele, found in Piraeus, 400-375 BC. Item (NAMA) 873 of the National Archaeological Museum, Athens.

Sebastian Pether

Edvard Munch: The Human Mountain: Towards the Light. Oil on unprimed canvas, 1927–1929

Asylum of Satan (1972) By William Girdler

93. Світ цей — поглинач трупів. І все, що в ньому поїдається (людьми), — настільки ж мерзенне. Істина ж — поглинач життів. Тому ніхто, хто вигодуваний Істиною, не може вмерти. Ісус прийшов саме звідти, і Він приніс їжу звідти. І тим, хто цього бажав, Він дав у такий спосіб Життя (Істинне) — і вони не загинули. Євангеліє від Пилипа

This artwork is Plate 5: Tiberius Claudius in profile to the right, from “The Twelve Caesars”, an etching and engraving from the 17th century (dating from 1610 to 1640), produced anonymously after the Italian artist Raffaello Schiaminossi. The print depicts the Roman Emperor Claudius wearing an elaborate helmet crowned with laurel leaves and a griffin, alongside the Latin inscription across the bottom: TI · CLAVDIVS · CÆS · AVG · ROM · IMP ·

J. Kirk Richards

— Ми обоє мали рацію не в усьому, — сказав Симон. — Ми припустилися тієї самої помилки, хоча ми цілком різні люди й обрали різні шляхи. Шлях, який обрав я, показав мені, що я помилявся: така вже його природа. Але шлях, який обрав ти, ніколи не відкриє тобі твоєї помилки: така вже його природа. Тож мені й випало сказати тобі про це. — Яка великодушність, — сказав Кефа. — Звісно, це нічого не змінить, — провадив Симон. — Така вже й природа речей. — То, може, — запропонував Кефа, — скажеш, про що йдеться? — Це не так просто. Почати можна з різних місць. Та й узагалі — з чого завгодно. Точніше, з будь-яких двох речей. Скажімо, з нас двох, що сидимо в цій кімнаті. Завжди існує пара. — Я знаю, ти віриш, що є два Бога, — з певним роздратуванням сказав Кефа. — Ти це хотів мені сказати? — Якщо хочеш. Але я також маю на увазі день і ніч, чоловіка й жінку, солодке й кисле, правильне й неправильне. — І що з того? — запитав Кефа. — Я говорю про матерію й тінь, — сказав Симон. — Про суходіл і море, звук і тишу, холод і спеку. Я говорю про життя і смерть, спасіння і засудження на вічні муки. Я говорю про те, що є, і про те, чого немає. — Або про пари протилежностей, — сказав Кефа. — Розумію. — Ні, не розумієш, бо пари як такої не існує. Є лише двоїстість самої природи. Із цієї двоїстості постають усі пари протилежностей, що віддзеркалюють одна одну. Постав джерело світла в кімнаті, де лежать металеві предмети різної форми, — і світло витворить на їхніх поверхнях різноманітні візерунки. Та насправді це лише низка спотворень — спотворень одного-єдиного джерела світла. Дуалізм єдиний. Його виявляє матерія, щойно з'являється на світ, — інакше бути не може. Його виявляє наш розум у кожній думці, яку породжує, — інакше бути не може. Сам корінь світобудови роздвоєний. Кефа поволі крутив у руках келих із вином. — Високі слова, — мовив він. — Я ніколи не розумівся на філософії. Не бачу в ній жодного сенсу. — Слова «добро» і «зло» нічого не означають, — сказав Симон. — Ми вживаємо їх тоді, коли певним чином усвідомлюємо прояви двоїстості. З таким самим успіхом можна було б послуговуватися іншими словами — «солодке» й «кисле» або «холодне» й «гаряче», — і це було б так само правильно. Гра світла й тіні на поверхні — ось і все, що стоїть за добром і злом. Тепер зрозуміло? Кефа мовчав. — Я побачив це давно, — провадив Симон. — Побачив світло й темряву. Але не розумів, що це означає. Не простежив усіх зв'язків до кінця. Тепер мушу це зробити. Завдяки розуму повії та щирості хлопчика, завдяки безумству імператора й загадкам твого вчителя, яких ви так і не спромоглися розгадати. Кефа здивовано дивився на нього, і в світлі лампи його обличчя зблідло. — Треба віддати мені належне, — провадив Симон, — я багато чого збагнув. Я зрозумів, що світ порочний, хоча й не розумів чому. Він порочний, бо під час творіння його було розділено, роз'єднано, і саме це виявляється в усьому, що люди називають злом, хоча спочатку все було так ретельно змішане, що зла взагалі не існувало. Я також зрозумів, що Бог, якому ви поклоняєтеся, — це ворог і що з ним необхідно боротися. Мені здавалося, я розумів чому, але це було не так. І я також збагнув, що світ — це пастка, а пасток слід уникати. Та я не зрозумів, що втеча з пастки — це частина самої пастки. До цього я дійшов не відразу. Він замовк, поринувши у свої думки. Коли Кефа наливав собі вина, його руки ледь помітно тремтіли. — Чому, — ледве чутно запитав він, — Бог, якому я поклоняюся, — це ворог і з Ним треба боротися? — Тому, — стомлено відповів Симон, — що Він стверджує, ніби є єдиним Богом. Це ж основа вашої віри, чи не так? У цьому Він непохитний. Та це брехня, Кефо. Ніщо не буває одиничним. Завжди існує щось друге. Не існує жодного твердження, яке не містило б у собі власного заперечення. Але ви цього не збагнули й покоління за поколінням молилися своєму Богові як Єдиному, аж поки Він не став зажерливим і не проголосив, що Іншого немає. І ця омана призвела до катастрофічного порушення рівноваги у світі, яке можна виправити, лише поклоняючись Іншому. Саме це я й узявся робити. Я гадав, що рятую людство, але помилявся. Я рятував Бога.

Munch of the week: "The Brooch. Eva Mudocci", 1903 (Lithographic stone) MUNCH, Oslo

The Black Knight Alexander Rothaug (German, 1870 – 1946)