Ravensfjord

Так званий Семен коли завжди критикує поцмодерн. Семен коли модерн починає вичерпуватися:

А це, коли кому цікаво, як відбувається редагування книг по скандинавській темі у "Пломені"

Дозвольте, не будем багато постить, аби читацтво дізналось саме, бо книга наративна, там не витягнеш часто одну думку окреміню, але оцю витягну:

Органічну єдність соціального організму втілює постать царя: це виражено в авестійській метафорі царя як «батька свого народу» (Авеста, 23.5 і далі), яку наводить Д. Дюбюіссон: «Нехай у вас (царі й цариці) народяться десять синів! Троє з них хай будуть жрецями! Троє з них хай будуть воїнами! Троє з них хай будуть землеробами! А десятий хай буде Віштаспою (Vīštāspa)! (тобто спадкоємцем престолу, образом свого батька)». Це точно відповідає мотиву «Пісні про Ріґа» з «Едди», де бог послідовно породжує перших представників різних класів і, нарешті, майбутнього конунґа Kon Ungr: тож конунґ має тілесний зв’язок зі всією спільнотою, а не тільки із родиною чи класом, з якого він походить. В Ірландії це виражено через жіночий образ Суверенітету, чоловіком якої є сам цар. ‹...› Кожному станові притаманні свої ідеали, а отже — і свої імена: саме це приписують «Закони Ману», II, 31–32: ім’я брагмана має бути сприятливим, ім’я kṣatriya має виражати владу й захист, тоді як vaiśya — багатство й добробут, а ім’я для śūdra має відбивати його підлегле й принизливе становище. Аналогічно репрезентуються представники скандинавських соціальних станів у «Пісні про Ріґа». Дітей раба (þræll) називають переважно Горлопаном, Грубіяном і Обрубком; дітей людини вільної (karl) — Чоловіком, Ремісником і Вільним; а дітей людини знатної (jarl) — Сином, Нащадком, Спадкоємцем, і наймолодшого, «той, хто відає руни», — Благородним.

— Жан Одрі, «Індоєвропейці» Ілюстрація «Ріг у хатині прадіда» В. Г. Коллінгвуда З іменами в Пісні поміг наш друг Віталій К. Хоч який з нього, молодого Толкіна, прок. Ладно, жартую...

Дозвольте, не будем багато постить, аби читацтво дізналось саме, бо книга наративна, там не витягнеш часто одну думку окреміню, але оцю витягну

Органічну єдність соціального організму втілює постать царя: це виражено в авестійській метафорі царя як «батька свого народу» (Авеста, 23.5 і далі), яку наводить Д. Дюбюіссон: «Нехай у вас (царі й цариці) народяться десять синів! Троє з них хай будуть жрецями! Троє з них хай будуть воїнами! Троє з них хай будуть землеробами! А десятий хай буде Віштаспою (Vīštāspa)! (тобто спадкоємцем престолу, образом свого батька)». Це точно відповідає мотиву «Пісні про Ріґа» з «Едди», де бог послідовно породжує перших представників різних класів і, нарешті, майбутнього конунґа Kon Ungr: тож конунґ має тілесний зв’язок зі всією спільнотою, а не тільки із родиною чи класом, з якого він походить. В Ірландії це виражено через жіночий образ Суверенітету, чоловіком якої є сам цар. ‹...› Кожному станові притаманні свої ідеали, а отже — і свої імена: саме це приписують «Закони Ману», II, 31–32: ім’я брагмана має бути сприятливим, ім’я kṣatriya має виражати владу й захист, тоді як vaiśya — багатство й добробут, а ім’я для śūdra має відбивати його підлегле й принизливе становище. Аналогічно репрезентуються представники скандинавських соціальних станів у «Пісні про Ріґа». Дітей раба (þræll) називають переважно Горлопаном, Грубіяном і Обрубком; дітей людини вільної (karl) — Чоловіком, Ремісником і Вільним; а дітей людини знатної (jarl) — Сином, Нащадком, Спадкоємцем, і наймолодшого, «той, хто відає руни», — Благородним.

— Жан Одрі, «Індоєвропейці» Ілюстрація «Ріг у хатині прадіда» В. Г. Коллінгвуда

Одін спілкується з чювачьками у Вальгаллі

Жан Одрі про славу невмирущу:

Кількість поетичних формул, у яких з’являється слава, *kléwos, свідчить про її виняткову роль. Лише найкращі володіють славою, *kléwos nérōm «слава правителів»: на відміну від звичайних людей, víro-, *nerпозначає людей вищого класу. Слава наділяє владою: вона приваблює союзників, підтримує їхню вірність і забезпечує покору підданих. Саме тому грецька формула εύpύ κρείων «могутній на відстані» співвідноситься із санскритською pr̥thu-śrī- «наповнений блиском»: блиск і влада — це два аспекти однієї реальності. Але, зрештою, мета влади полягає в здобутті дедалі більшої слави: формуляр значно частіше згадує про славу, ніж про масштаб завоювань; охоплений не тільки у просторі, який дає підґрунтя для ще більше формул, але й у часі. Якщо людина жадає «нетлінної» слави, а точніше слави, «яка не в’яне», *n̥dhgwhitom, то це тому, що життя (яке людина, звісно, любить і бажає, щоб воно було довге) також в’яне, коли людина з віком утрачає свою життєву силу. Ахіллес, який мав вибір між двома долями, віддав перевагу короткому й славному життю, аніж довгому й непомітному; він любив життя та не плекав ілюзій щодо насолод у загробному житті. Саме тому, що він обрав єдину жадану форму виживання — нетлінну славу. Це аристократичне безсмертя дано не всім: лише найкращі його здобувають. Такі люди увіковічують себе, шанують пам’ять про своїх предків, на яких, як спадок, залишається їхня слава, і заповідають своїм нащадкам славне прізвище, яке вони повинні виправдати: благородність зобов’язує. Ахіллес у потойбічному світі не має іншої втіхи від своєї печальної смерті, як слава його сина; слава — це справа роду.

— Жан Одрі, «Індоєвропейці»

Я вам обіцяв шизотеорію про ванів. Отже, тримайте: Отже, версія наступна. Скидається на те, що у пізній бронзовій і ранній залізній добі на теренах Північної Європи існував культурно-релігійний комплекс, який передбачав водойму як лімінальний (а то і сакральний) простір, колісний транспорт як статусний атрибут, і – мотив подорожі Священного Правителя (Правительки) певною окресленою територією з метою спілкування з народом і наданням божественного благословення. Схоже, що цей комплекс був притаманний носіям індоєвропейських культур, які були нащадками аж ямної культури. Водночас побутував альтернативний – так само індоєвропейський – комплекс культур, так само пов’язаний із ямниками, але прибулий на кілька поколінь пізніше. І видається, що скандинавські міфологічні вани, як ми їх знаємо, є далеким відгомоном цього водно-колісного комплексу. Аси ж, у свою чергу, є відгомоном синхронної, так само індоєвропейської традиції. І на обидві ці традиції мали вплив місцеві, автохтонні міфології, як землеробські, так і мисливські. А як же пояснити міф про війну асів із ванами? А дуже просто. Або не дуже просто, але можливо. Отже – протягом бронзової та залізної діб (II-I тис. до н. е.) у Північній Європі існували два основні кластери індоєвропейських спільнот, одна з яких прибула раніше, а друга – трохи згодом. Намертво прив’язувати їх до германців, до кельтів, до балто-слов’ян тощо немає змоги через брак аргументації. Цікаво інше: протягом півтора десятка поколінь через взаємодію між цими спільнотами утворилися умовні протокельти, протогерманці, балто-слов’яни та інші добрі люди, які взяли собі потроху від обох традицій. Саме тому вани виконують не лише «третю» господарську функцію, а й жрецьку, і воїнську. І саме тому наш батько Тор також має, ви не повірите, господарські функції. Тому що на рівні двох релігійних комплексів функції божеств дублювалися. А згодом у германській традиції низка мотивів (офіра у водоймі, подорож Священного Правителя на возі/колісниці) була любенько інкорпорована у «великий міфологічний наратив». Але спомин про конфлікти між носіями різних, хоча і споріднених, парадигм був настільки помітним, що не міг не залишити сліду в міфології. Тож вани – не лише боги родючості й господарства, хоч і не без того. Вани – це германізований кшталт цілком собі індоєвропейської міфології, який існував паралельно до інших культур, і згодом був поглинений панівною традицією асів. Вани – це чужий, як зміг стати якщо не своїм, то принаймні – рівним. Соціокультурні, політичні, кліматичні, економічні подробиці цього процесу ще чекають на своїх дослідників, так бачу. Хрю-хрю, так би мовити.

«Свині почнуть битися і вбивати один одного, близькі родичі в чварах загинуть; люто у світі, велика розпуста, вік сокир, вік мечів, щити розіб'ються, вік бур, вік вовків перед загибеллю світу; не пощадить кнур кнура».

Рагнарок (давньоскандинавською «доля свонок») — це кінцева битва в свиньскій міфології, що призводить до загибелі одмінів, свинарика і всього світу. Ця подія передбачена пророцтвом і є неминучою, при цьому одміни знають про неї, але покірно чекають своєї долі, щоб зустріти її з честю

Окрім "Пацаватої Едди", є ще й Поросяча. Ось вам слово про Раг-на-хрюк із неї: 👇👇👇🐷

Сейдкона

А це вам — сейдкона від пані Сіґрід 👇👇👇

А взагалі про ванів у мене народилася шизотеорія, яку я днями оприлюдню до вашої уваги і на ваш глум (бо як же не поглумитися з шизотеорії)

Контекст сказаного тут - дивіться у попередньому пості вгорі ☝️ Тож, виходячи з усього сказаного постає питання: А чи не є ерегований фалос у знаменитої статуетки бога Фрейра (перше зображення - який ми за інерцією звикли тлумачити як символ родючості, зв’язку з землею, аграрна до-індоєвропейська цивілізація, все таке) та подібних зображень насправді ознакою войовничості, готовності до бою? Га, га? Ще і у світлі піднятого паном Віталієм питання. Думай-те. Зрозуміло, що між фігурками у Бохуслені та скандинавським язичництвом - прірва часу! У 1,5 тисячі років. Але… Ванів (до яких належить Фрейр) в цілому ж прийнято трактувати як богів до-індоєвропейського населення Скандинавії. А кому конкретно належали ці чоловічки у Скандинавську бронзову добу - взагалі неможливо сказати. Може наше уявлення про зв'язок фалосів із землеробством та родючістю таки трохи перебільшений. Хтозна, хтозна…

Чому я оце згадав про пост пана Віталія вище? ☝️ Звісно тому, що це цікавий пост! Але не тільки через це. Попалася мені одна цікава магістерська дисертація, захищена у 2015 році в одному з коледжів Кембриджського університету під керівництвом дуже поважної професорки М.Л.С.Соренсен, під назвою "Фалічні репрезентації у наскельному живописі Скандинавії Бронзової доби" 🤔 У цій роботі авторка Дж.М.Лоренс методом описової статистики досліджує фалічні зображення антропоморфних фігур у наскельному мистецтві Танума, об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО в Бохуслені (південна Швеція). Так-так, картинки покажу у наступному пості, зачекайте 💯 Серед понад 15 тисяч фігур - антропоморфних десь 3,5 тисячі. Тож, аналізуючи ці фігурки, авторка доходить цікавого висновку, що: Розподіл фалосів по контекстах не випадковий - він щільно пов'язаний із боєм, зброєю, і майже відсутній у землеробських сценах! 👈 Це звісно, якщо порівнювати лише ці дві опції, не беручи до уваги безліч інших занять, таких як власне секс. І це прямо суперечить розхожому припущенню, що людська сексуальність у доісторичному мистецтві є метафорою сільськогосподарської родючості. Виявляється, що фалічні зображення тісніше пов'язані з фігурами, що б'ються, ніж із будь-яким іншим контекстом. У кожній сцені бою присутня принаймні одна фалічна фігура, а зазвичай - дві. І дзеркальний до цього всього негативний результат: там, де більше землеробських мотивів - фалосів менше! А отже зв'язок між людською сексуальністю й аграрною родючістю тут зворотний. Звісно, магістерська - це не докторська дисертація, а описова статистика годиться лише для попередніх, пілотних умовиводів (що цілком нормально в межах магістерської роботи), і авторка сама ж про це говорить. Але робота насправді цікава і смілива, і науковий керівник серйозний, і Кембридж, і сам директор Swedish Rock Art Research Archives відкрив двері для проведення дослідження. Тому самі вирішуйте, як тому можна довіряти чи ні. Картинки та мій висновок-запитання - у наступному пості нижче 👇

Ravendfjord музичний! Мені зайшло і вам пораджу. Matkan lopussa · Moonsorrow Якийсь дуже меланхолійний епічно-фінський романс, сповнений глибокої лісової туги. Плинність всіх речей і снігова тиша — те, що треба в цей вересневий вечір.

Дух мій гнітить тягар, Земля мене тягне, Життя втрачає свій жар Під мохом прадавнім. У тіні дерев вікових Мене огортає тиша. Птахів нема серед них, Лиш листя вітер колише. Зімкнеться світ цейколись Перед людиною, Пісня остання увись Зрине лавиною. Сльози серця мого, Мов ранкова роса, Вітер геть унесе Вдалину, в небеса. Зімкнеться світ цей колись Перед людиною, Пісня остання увись Зрине лавиною.

https://www.youtube.com/watch?v=f8JHNHK6jkY

Ravendfjord музичний! Мені зайшло і вам пораджу. Якийсь дуже меланхолійний епічно-фінський романс, сповнений глибокої лісової туги. Плинність всіх речей і снігова тиша — те, що треба в цей вересневий вечір.

Дух мій гнітить тягар, Земля мене тягне, Життя втрачає свій жар Під мохом прадавнім. У тіні дерев вікових Мене огортає тиша. Птахів нема серед них, Лиш листя вітер колише. Зімкнеться світ цейколись Перед людиною, Пісня остання увись Зрине лавиною. Сльози серця мого, Мов ранкова роса, Вітер геть унесе Вдалину, в небеса. Зімкнеться світ цей колись Перед людиною, Пісня остання увись Зрине лавиною.

Matkan lopussa · Moonsorrow

Нічого не зрозуміло? Детальніше про це пише Жан Одрі, чия книга на передзамовленні: https://plomin.org/product/les-indo-europeens-jean-haudry/