Ravensfjord

Друзі, виручайте 🙏 Потрібно трошки бустанути збір моєї подруги для окремого дивізіону самохідних артилерійських гармат 80-ї Бригади на Дніпровському напрямку. За надійність і прозорість ручаюся 🫡 ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ: https://send.monobank.ua/jar/ACef2Q6nnt

🔥 Фердинанд Оссендовський «Ленін» — передзамовлення

Роман-біографія, що свого часу шокував Західну Європу та перетворив його автора на особистого ворога Росії. Один із перших романів, що руйнував радянський міф про «мудрого вождя». Перед читачем постає живий, але страшний портрет Володимира Ульянова: фанатичного, одержимого владою маніпулятора, позбавленого емпатії. Проживши перед тим багато років на території Росії, Оссендовський у міжвоєнний період став одним із тих, хто допомагав формувати на Заході об’єктивне знання про Росію і опонував засиллю радянської пропаганди. Автор майстерно препарує анатомію «червоного терору», показує залаштункові німецькі гроші, на які фінансувався більшовицький переворот, та досліджує дитячі комплекси людини, що згодом втопила в крові мільйони життів. Поява книги в 1930 році уможливила протистояння дипломатичному та торговельному зближенню ряду країн Європи з СРСР. Папа Римський Пій XI, який був свідком наступу більшовиків під час Варшавської битви 1920, надіслав особисту подяку та благословення автору. Цю книгу також активно вивчали та цитували у європейських військових академіях, аналізуючи радянську воєнну доктрину та методи діяльності радянських спецслужб. Після друку роман був суворо заборонений у СРСР, усі примірники вилучалися та знищувалися. А по смерті Оссендовського совєти ексгумували тіло з могили, аби впевнитись, що автор книги дійсно помер, а не інсценував власну загибель. Цей текст, написаний у стилі психологічного трилера та історичного розслідування, і донині вражає своєю пророчою точністю. Вона безжально зриває маски з російського тоталітаризму та допомагає зрозуміти витоки того зла, з яким українці борються до сьогодні.

Ціна — 540 (600) грн. Замовити можна на нашому сайті: https://plomin.org/product/ferdynand-ossendowski-lenin/

Сьогодні — річниця смерті Жоржа Едмона Рауля Дюмезіля (1898–1986). Жорж Дюмезіль — французький філолог і дослідник історії релігій, значення праць якого для науки важко переоцінити. Він був одним із найвпливовіших представників порівняльного вивчення індоєвропейських культур. Дюмезіль досліджував міфи, епоси, пантеони богів, структуру божественних образів і суспільну організацію давніх індоєвропейських народів. Його дослідження охопили практично весь індоєвропейський світ — від Риму та Індії до Скандинавії й Осетії. Одним із його найважливіших наукових здобутків стала теорія трьох функцій індоєвропейського суспільства: сакральної влади й правосуддя, воїнської сили та родючості — у ширшому сенсі, продуктивності й добробуту. Дюмезіль доводив, що ця трифункціональна структура відображалася передусім у міфології, розподілі ролей між богами та сюжетах героїчних оповідей. Його праці докорінно змінили підходи до вивчення індоєвропейської міфології, відкривши можливість простежувати спільні культурні структури в різних народів навіть після розпаду їхньої давньої мовної та культурної спільності. У нашому видавництві вже виходила одна з ключових праць дослідника — «Мітра-Варуна. Нарис про дві індоєвропейські репрезентації суверенітету». А щойно з друку вийшла книга його учня й послідовника Жана Одрі — «Індоєвропейці». Якщо ви прагнете глибше осягнути інтелектуальну та міфологічну спадщину індоєвропейських народів, ці дві книги стануть незамінними у вашій бібліотеці. https://plomin.org/product/les-indo-europeens-jean-haudry/

І — як повідомляють надійні джерела, творці серіалу "Ікінги" взялися за новий проєкт: шоу про короля Гакона Доброго і його братуху-тітуху Ейріка Криваву Сокиру. Якщо не буде сцени, де Гакон хаває йольського коня — не знаю, навіщо це серіал тоді потрібен...

Друзі, сьогодні разом з Давидом ми поговіримо про містичний світ Миколи Гоголя — одного з найзагадковіших геніїв світової літератури. Кого цікавить справжня готична атмосфера, народна демонологія, відьми, чорти й нічні страхіття з «Вія», «Страшної помсти» та «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — залітайте! https://youtube.com/live/eZ6glmLxHJQ?feature=share

Не зовсім по нашій темі, але коли ще випаде нагода потеревенити про чергову контраверсійну постать української літератури? 👇👇👇😈

#дочитала також і "Йоль: ніч богів і людей". Це досить незвичний за форматом нонфік — збірка статей на теми, дотичні до Йоля, не знаю, написаних спеціально для збірки чи частково вже десь опублікованих? Але менше з тим. Головне, що статті написані, цитую передмову п. Кривоноса, "у форматі радше дружньої бесіди, ніж наукової лекції", і для мене в цьому головна перевага книжки. В принципі я про Йоль досить багато читала й навіть перекладала (щоправда, художнє оповідання — про те, як св. Боніфацій рубав ялинки; тут цей епізод також описаний в статті В. Гарькавенка. А, ну і про бідолашного Гакона, якого примусово годували кониною, теж було в "24 годинах у світі вікінгів"), тому книжка мені була цікава не лише як виклад фактів (він тут теж є, я б навіть порадила почати зі статті Аліни Сіґрід "Звичаї Йоля", якщо для вас ця тема більш-менш нова — там є практично все, що потрібно), а як різні інтерпретації, історичні й філософські, ну і просто для лулзів :) Ну як не полюбити книжку, де один з розділів, наприклад, називається "Дурня з-під коня: ритуальне пожирання конини". Декого з авторів збірки я вже знала, любила і читала їхні канали (до речі, в кінці там є посилання на всі), декого полюбила і підписалася зараз, чого і вам раджу. У них там ще й стріми бувають, і навіть не лише на сканді-теми. Так, зараз Йоль трохи не на часі, але чому б і не підготуватися заздалегідь. Сколь! (щоразу, як чую або читаю Skal, згадую, як років 20 тому в Дубровнику сиділи в ресторані за сусіднім столиком з компанією п'яних шведів, які на кожен тост замість сколь кричали "školjka!" — "мушля" хорватською — і реготали. Мабуть, в меню побачили).

Монографія Дженніфер Гемфілл досліджує магічні практики впливу на погоду в Скандинавії приблизно у 800–1555 роках. На матеріалі давньоскандинавських саг, поезії, законодавчих і релігійних текстів, археологічних свідчень та матеріалів судових процесів ранньомодерного часу авторка аналізує уявлення про керування вітрами, бурями та іншими природними явищами. Особливу увагу приділено ролі Одіна, віольв і християнських святих як посередників між людьми та природними силами. Гемфілл розглядає погодну магію не як периферійне марновірство, а як частину соціальних відносин, ритуальної практики й політичної влади, пов’язану з мореплавством, війною та легітимацією еліт. Окремий інтерес становить взаємодія дохристиянських і християнських уявлень, у межах якої межа між магією та чудом не завжди була чіткою. Видавництво: Routledge, жовтень 2026 року. Посилання: Jennifer Hemphill, Weather Magic in Medieval Scandinavia

Хто щедро дарував дружині персні, Як кров спадала темним полем бою, Ясний обличчям і відважний серцем Зустрівсь так Ґуннар з власною судьбою; Тоді чоло шоломом вкривши, раптом, Тримаючи шита, промовив так він: Помру у битві захистом, вже чую, О так помру скоріш, аніж з війни втечу я, Так, радше вмру, аніж звідсіль втечу я!

Не міг цейво не переписати римовано і кросіво — можете записувати на це блекуху!

Тепер якось увечері Скарпгедін і Гьоґні були надворі, біля Ґуннарового кургану, з південного боку. Місяць і зорі сяяли ясно й яскраво, але час до часу над ними пропливали хмари. Раптом їм здалося, начеб курган стоїть відкритий, і ось — Ґуннар повернувся у своєму кургані й поглянув на місяць. Їм здалося, що вони бачать у кургані чотири палаючі вогні, і жаден із них не відкидав тіні. Вони побачили, що Ґуннар веселий і що обличчя його сяє радістю. Він заспівав пісню — так голосно, що її можна було б почути, навіть якби вони стояли далі од кургану. Хто щедро персні роздавав, Як падали червоні краплі битви, Ясний обличчям, серцем ще й міцний, Так Ґуннар стрів свою судьбу; Тоді чоло своє шоломом вкривши, Із бойовим щитом, промовив він: «Помру опорою я битви, Скоріш помру, ніж поступлюсь на палець, Так, радше вмру, ніж поступлюсь на палець».

— Саґа про Ньяля, розділ 77 «Ґуннар співає пісні по смерті». Новин не читайте — читайте саґи!

Коли сподобалось — дякувати в грошах:) https://send.monobank.ua/jar/4czYr9BBqL Щоби стріми тривали надалі, ясна річ!

Поїхали! https://www.youtube.com/live/IdLMJ2f7E6A

А я нагадую — сьогодні адмін Семен Б. ваш Славой Жижек з боку традиціоналізму: 1. Беремо відому франшизу 2. Розбираємо на реальні інтелектуальні витоки 3. Робимо з цього висновки Зустрінемось о 19.00 https://www.youtube.com/live/IdLMJ2f7E6A

Hödr, Baldr and Two Smoked Myths Ще один другорядний ас, Гьод, також відомий і з «Пророцтва Вьольви», і зі «Снів Бальдра». В обох випадках – у контексті міфу про смерть Бальдра. «Пророцтво...» відзначає, що після Раґнарьоку він теж повернеться з Гель і житиме разом з братами у маєтку богів. Але є ще одне джерело, в якому Гьод зазначений не як жертва обставин, а активний і свідомий суперник Бальдра. Йдеться про «Діяння данів» Саксона Граматика. У книзі ІІІ розповідається альтернативна історія їхніх взаємин – і це або східноскандинавський варіант сюжету, відмінний від еддичного, західноскандинавського, або ж християнське переосмислення Саксоном язичницької історії. Тут Гьода звуть Hotherus, а Бальдра – Balderus, але ми позначимо їх як Готера і Бальдера. І вони не родичі: Бальдер – син Othinus (Одіна), а Готер –Годбродда, вихованець короля Ґевара. За сюжетом, Готер і Нанна, дочка Ґевара, виросли разом, покохали одне одного і мали одружитися. Бальдер же, якось побачивши Нанну під час купання, одразу ж закохався і почав залицятися, але отримав здоровенного данського гарбуза. Тоді він замислив убити Готера, і між ними почалася війна. Готер дізнався, що Бальдер невразливий для будь-якої зброї (як і скандинавський Бальдр), окрім особливого меча, яким володіє надприродний персонаж (у термінах Саксона – silvarum Satyrus, лісовий сатир) на ім’я Мімінґ. Готер відібрав у нього меча у досить нечемний спосіб, і кінець-кінцем зарізав Бальдера. Чи саме цим мечем – Саксон спеціально не вказує, але, мабуть, саме ним, бо інакше нам розповідають про цього лісового дідька Мімінґа? Цікаво, що вбивство відбулося не під час битви або індивідуального поєдинку, а просто на вузькій стежці. Готер побачив можливість – і скористався нею. Назву меча, на жаль, Саксон не наводить. Припускали, що це і був один з легендарних мечів, що згадуються у поезії – Містільтейн, «Пагін омели», але у тексті Саксона на це нічого не вказує. Реконструкція первинного сюжету «Бальдр-Гьод» виходить за межі нашого завдання. Важливо інше. Мотив персонажа з промовистим ім’ям Baldr «перший, кращий», який є невразливим до конвенційної зброї, але якому судилося загинути від рук персонажа на ім’я Hödr (імовірно, від höd «бійня, різанина»), є досить давнім, і відомий принаймні у Скандинавії. Що стоїть за цим мотивом? Міфологізація якихось соціально-політичних процесів? Або архаїчний природній міф? Хай там що – бачимо, що один і той же сюжет може абсолютно по-різному реалізуватися в межах однієї культури. І це – знову наголосимо – нормально. Це – звичайна поліваріативність міфу. Це свідчить про живу традицію – незалежно від того, що ж саме лежало в основі.

🐸Жаба тлумачить етимологію і генетичні зв'язки ельфів. (Середулька, мої чювачульки!)

🐺⚔️ Мартин Лічфільд Вест про вовків і воїнів:

Кажуть, що одяг робить людину. Відмова воїнів від людського одягу разом із їхнім хижим життям у дикій природі уподібнює їх диким тваринам, і вони, схоже, часто називалися вовками та свідомо приймали вовчу ідентичність, одягаючись у вовчі шкури й видаючи моторошне виття. Норвезьких берсерків іноді називають úlfheðnar, «вовчошкурі». Цьому відповідає давньоірландський військовий епітет luchthonn, а також санскритське ім’я Vṛkājina, «Вовча шкура». Особові імена, утворені від слова «вовк», широко засвідчені серед індоєвропейських народів, і, як і інші теріофорні імена, тобто імена, пов’язані з назвами тварин, — наприклад, із «ведмедем» або «вепром», — їх тлумачать через дикунські якості, що їх демонстрував воїн.⁸ У британській, ірландській та давньоскандинавській поезії «вовк» є похвальною метафорою героя-воїна, і він також з’являється в гомерівських порівняннях бойових лав, що наступають.⁹ У гомерівському епосі, хоча професійних берсерків немає, декількох найвидатніших героїв час від часу охоплює шалена лють, яка робить їх непереможними. Ця лють називається λύσσα, що є похідним від λύκος — «вовк». Виходить так, ніби вони тимчасово перетворюються на вовків. В інших індоєвропейських культурах термін «вовк» застосовується до розбійників і вигнанців, які живуть у дикій місцевості. Це уподібнення до вовка пов’язане також із широко поширеною вірою в лікантропію — уявленням про те, що певні люди (як чоловіки, так і жінки) час від часу перетворюються на вовків. Часто вважалося, що це відбувається через надягання вовчої шкури або вовчого пояса. Можливо, як найґрунтовніше аргументував МакКоне, усе це відображає індоєвропейський інститут ініціаційного характеру, за якого хлопці після кількох років перебування на вихованні приєднувалися до місцевої військової дружини й ставали Вовками.

— М. Л. Вест, Indo-European Poetry and Myth (2007).

Ісландці пишуть листа Кнуду Великому Ти — ерґі данський, триголового троля брат і товариш і самого Хрунґніра писарчук! Який ти в чорта вікінг, що голою сракою йотуна не вб'єш? Ґарм висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти синів ісландських під собою мати, твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Йоркширський ти кухар, зеландський підмітайло, саксонський бровар, ютландський козолуп, Асґарду і Мідґарду свинопас, вессекська скотиняка, лондонський вовчара, кентський мент, норвезький злодіюка, і всіх дев’яти світів ніддінґ, самого Іміра внук і нашого хуя крюк, а Свадільфарі – вірна кобила. Гільдісвіняча морда, Ґранова срака, кіт м’який, недохрещений лоб, мать твою вйоб! Отак тобі ісландці відказали, Гюндли сину! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, рік у зимі, а день такий у же, як і у вас, поцілуй за те у сраку нас!..