Ravensfjord

І — як повідомляють надійні джерела, творці серіалу "Ікінги" взялися за новий проєкт: шоу про короля Гакона Доброго і його братуху-тітуху Ейріка Криваву Сокиру. Якщо не буде сцени, де Гакон хаває йольського коня — не знаю, навіщо це серіал тоді потрібен...

Друзі, сьогодні разом з Давидом ми поговіримо про містичний світ Миколи Гоголя — одного з найзагадковіших геніїв світової літератури. Кого цікавить справжня готична атмосфера, народна демонологія, відьми, чорти й нічні страхіття з «Вія», «Страшної помсти» та «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — залітайте! https://youtube.com/live/eZ6glmLxHJQ?feature=share

Не зовсім по нашій темі, але коли ще випаде нагода потеревенити про чергову контраверсійну постать української літератури? 👇👇👇😈

#дочитала також і "Йоль: ніч богів і людей". Це досить незвичний за форматом нонфік — збірка статей на теми, дотичні до Йоля, не знаю, написаних спеціально для збірки чи частково вже десь опублікованих? Але менше з тим. Головне, що статті написані, цитую передмову п. Кривоноса, "у форматі радше дружньої бесіди, ніж наукової лекції", і для мене в цьому головна перевага книжки. В принципі я про Йоль досить багато читала й навіть перекладала (щоправда, художнє оповідання — про те, як св. Боніфацій рубав ялинки; тут цей епізод також описаний в статті В. Гарькавенка. А, ну і про бідолашного Гакона, якого примусово годували кониною, теж було в "24 годинах у світі вікінгів"), тому книжка мені була цікава не лише як виклад фактів (він тут теж є, я б навіть порадила почати зі статті Аліни Сіґрід "Звичаї Йоля", якщо для вас ця тема більш-менш нова — там є практично все, що потрібно), а як різні інтерпретації, історичні й філософські, ну і просто для лулзів :) Ну як не полюбити книжку, де один з розділів, наприклад, називається "Дурня з-під коня: ритуальне пожирання конини". Декого з авторів збірки я вже знала, любила і читала їхні канали (до речі, в кінці там є посилання на всі), декого полюбила і підписалася зараз, чого і вам раджу. У них там ще й стріми бувають, і навіть не лише на сканді-теми. Так, зараз Йоль трохи не на часі, але чому б і не підготуватися заздалегідь. Сколь! (щоразу, як чую або читаю Skal, згадую, як років 20 тому в Дубровнику сиділи в ресторані за сусіднім столиком з компанією п'яних шведів, які на кожен тост замість сколь кричали "školjka!" — "мушля" хорватською — і реготали. Мабуть, в меню побачили).

Монографія Дженніфер Гемфілл досліджує магічні практики впливу на погоду в Скандинавії приблизно у 800–1555 роках. На матеріалі давньоскандинавських саг, поезії, законодавчих і релігійних текстів, археологічних свідчень та матеріалів судових процесів ранньомодерного часу авторка аналізує уявлення про керування вітрами, бурями та іншими природними явищами. Особливу увагу приділено ролі Одіна, віольв і християнських святих як посередників між людьми та природними силами. Гемфілл розглядає погодну магію не як периферійне марновірство, а як частину соціальних відносин, ритуальної практики й політичної влади, пов’язану з мореплавством, війною та легітимацією еліт. Окремий інтерес становить взаємодія дохристиянських і християнських уявлень, у межах якої межа між магією та чудом не завжди була чіткою. Видавництво: Routledge, жовтень 2026 року. Посилання: Jennifer Hemphill, Weather Magic in Medieval Scandinavia

Хто щедро дарував дружині персні, Як кров спадала темним полем бою, Ясний обличчям і відважний серцем Зустрівсь так Ґуннар з власною судьбою; Тоді чоло шоломом вкривши, раптом, Тримаючи шита, промовив так він: Помру у битві захистом, вже чую, О так помру скоріш, аніж з війни втечу я, Так, радше вмру, аніж звідсіль втечу я!

Не міг цейво не переписати римовано і кросіво — можете записувати на це блекуху!

Тепер якось увечері Скарпгедін і Гьоґні були надворі, біля Ґуннарового кургану, з південного боку. Місяць і зорі сяяли ясно й яскраво, але час до часу над ними пропливали хмари. Раптом їм здалося, начеб курган стоїть відкритий, і ось — Ґуннар повернувся у своєму кургані й поглянув на місяць. Їм здалося, що вони бачать у кургані чотири палаючі вогні, і жаден із них не відкидав тіні. Вони побачили, що Ґуннар веселий і що обличчя його сяє радістю. Він заспівав пісню — так голосно, що її можна було б почути, навіть якби вони стояли далі од кургану. Хто щедро персні роздавав, Як падали червоні краплі битви, Ясний обличчям, серцем ще й міцний, Так Ґуннар стрів свою судьбу; Тоді чоло своє шоломом вкривши, Із бойовим щитом, промовив він: «Помру опорою я битви, Скоріш помру, ніж поступлюсь на палець, Так, радше вмру, ніж поступлюсь на палець».

— Саґа про Ньяля, розділ 77 «Ґуннар співає пісні по смерті». Новин не читайте — читайте саґи!

Коли сподобалось — дякувати в грошах:) https://send.monobank.ua/jar/4czYr9BBqL Щоби стріми тривали надалі, ясна річ!

Поїхали! https://www.youtube.com/live/IdLMJ2f7E6A

А я нагадую — сьогодні адмін Семен Б. ваш Славой Жижек з боку традиціоналізму: 1. Беремо відому франшизу 2. Розбираємо на реальні інтелектуальні витоки 3. Робимо з цього висновки Зустрінемось о 19.00 https://www.youtube.com/live/IdLMJ2f7E6A

Hödr, Baldr and Two Smoked Myths Ще один другорядний ас, Гьод, також відомий і з «Пророцтва Вьольви», і зі «Снів Бальдра». В обох випадках – у контексті міфу про смерть Бальдра. «Пророцтво...» відзначає, що після Раґнарьоку він теж повернеться з Гель і житиме разом з братами у маєтку богів. Але є ще одне джерело, в якому Гьод зазначений не як жертва обставин, а активний і свідомий суперник Бальдра. Йдеться про «Діяння данів» Саксона Граматика. У книзі ІІІ розповідається альтернативна історія їхніх взаємин – і це або східноскандинавський варіант сюжету, відмінний від еддичного, західноскандинавського, або ж християнське переосмислення Саксоном язичницької історії. Тут Гьода звуть Hotherus, а Бальдра – Balderus, але ми позначимо їх як Готера і Бальдера. І вони не родичі: Бальдер – син Othinus (Одіна), а Готер –Годбродда, вихованець короля Ґевара. За сюжетом, Готер і Нанна, дочка Ґевара, виросли разом, покохали одне одного і мали одружитися. Бальдер же, якось побачивши Нанну під час купання, одразу ж закохався і почав залицятися, але отримав здоровенного данського гарбуза. Тоді він замислив убити Готера, і між ними почалася війна. Готер дізнався, що Бальдер невразливий для будь-якої зброї (як і скандинавський Бальдр), окрім особливого меча, яким володіє надприродний персонаж (у термінах Саксона – silvarum Satyrus, лісовий сатир) на ім’я Мімінґ. Готер відібрав у нього меча у досить нечемний спосіб, і кінець-кінцем зарізав Бальдера. Чи саме цим мечем – Саксон спеціально не вказує, але, мабуть, саме ним, бо інакше нам розповідають про цього лісового дідька Мімінґа? Цікаво, що вбивство відбулося не під час битви або індивідуального поєдинку, а просто на вузькій стежці. Готер побачив можливість – і скористався нею. Назву меча, на жаль, Саксон не наводить. Припускали, що це і був один з легендарних мечів, що згадуються у поезії – Містільтейн, «Пагін омели», але у тексті Саксона на це нічого не вказує. Реконструкція первинного сюжету «Бальдр-Гьод» виходить за межі нашого завдання. Важливо інше. Мотив персонажа з промовистим ім’ям Baldr «перший, кращий», який є невразливим до конвенційної зброї, але якому судилося загинути від рук персонажа на ім’я Hödr (імовірно, від höd «бійня, різанина»), є досить давнім, і відомий принаймні у Скандинавії. Що стоїть за цим мотивом? Міфологізація якихось соціально-політичних процесів? Або архаїчний природній міф? Хай там що – бачимо, що один і той же сюжет може абсолютно по-різному реалізуватися в межах однієї культури. І це – знову наголосимо – нормально. Це – звичайна поліваріативність міфу. Це свідчить про живу традицію – незалежно від того, що ж саме лежало в основі.

🐸Жаба тлумачить етимологію і генетичні зв'язки ельфів. (Середулька, мої чювачульки!)

🐺⚔️ Мартин Лічфільд Вест про вовків і воїнів:

Кажуть, що одяг робить людину. Відмова воїнів від людського одягу разом із їхнім хижим життям у дикій природі уподібнює їх диким тваринам, і вони, схоже, часто називалися вовками та свідомо приймали вовчу ідентичність, одягаючись у вовчі шкури й видаючи моторошне виття. Норвезьких берсерків іноді називають úlfheðnar, «вовчошкурі». Цьому відповідає давньоірландський військовий епітет luchthonn, а також санскритське ім’я Vṛkājina, «Вовча шкура». Особові імена, утворені від слова «вовк», широко засвідчені серед індоєвропейських народів, і, як і інші теріофорні імена, тобто імена, пов’язані з назвами тварин, — наприклад, із «ведмедем» або «вепром», — їх тлумачать через дикунські якості, що їх демонстрував воїн.⁸ У британській, ірландській та давньоскандинавській поезії «вовк» є похвальною метафорою героя-воїна, і він також з’являється в гомерівських порівняннях бойових лав, що наступають.⁹ У гомерівському епосі, хоча професійних берсерків немає, декількох найвидатніших героїв час від часу охоплює шалена лють, яка робить їх непереможними. Ця лють називається λύσσα, що є похідним від λύκος — «вовк». Виходить так, ніби вони тимчасово перетворюються на вовків. В інших індоєвропейських культурах термін «вовк» застосовується до розбійників і вигнанців, які живуть у дикій місцевості. Це уподібнення до вовка пов’язане також із широко поширеною вірою в лікантропію — уявленням про те, що певні люди (як чоловіки, так і жінки) час від часу перетворюються на вовків. Часто вважалося, що це відбувається через надягання вовчої шкури або вовчого пояса. Можливо, як найґрунтовніше аргументував МакКоне, усе це відображає індоєвропейський інститут ініціаційного характеру, за якого хлопці після кількох років перебування на вихованні приєднувалися до місцевої військової дружини й ставали Вовками.

— М. Л. Вест, Indo-European Poetry and Myth (2007).

Ісландці пишуть листа Кнуду Великому Ти — ерґі данський, триголового троля брат і товариш і самого Хрунґніра писарчук! Який ти в чорта вікінг, що голою сракою йотуна не вб'єш? Ґарм висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти синів ісландських під собою мати, твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Йоркширський ти кухар, зеландський підмітайло, саксонський бровар, ютландський козолуп, Асґарду і Мідґарду свинопас, вессекська скотиняка, лондонський вовчара, кентський мент, норвезький злодіюка, і всіх дев’яти світів ніддінґ, самого Іміра внук і нашого хуя крюк, а Свадільфарі – вірна кобила. Гільдісвіняча морда, Ґранова срака, кіт м’який, недохрещений лоб, мать твою вйоб! Отак тобі ісландці відказали, Гюндли сину! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, рік у зимі, а день такий у же, як і у вас, поцілуй за те у сраку нас!..

#книговідгук_історика Автор: Кірстен Вольф🇩🇰 Назва: "24 години у світі вікінгів" Видавництво: "Атена" Перекладач: Марина Замятіна Це моя друга книга з серії «24 години в…» (про першу – «24 години в Стародавніх Афінах» можна почитати тут). Тепер настала черга розбиратись, що там у середньовічних жителів Скандинавії та Ісландії, більш знаних як вікінги. Хто не знає специфіку цієї серії – береться доба, 24 години і 24 герої, які протягом цієї доби мають пояснити, як функціонує те чи інше суспільство. Більшість розповідей у цій книзі так чи інакше обертаються навколо війни та походів вікінгів – і це одночасно і плюс, і мінус книги, залежно від того, наскільки ви любите скандинавську мілітарну романтику. Вождь, що йде у похід, командир корабля, що має дати судно з командою для війни, жінка, що народила, поки чоловік у поході, цілителька, що лікує пораненого воїна – і ще багато історій. Нові закони, будівництво кораблів, поховання воїнів – все це об’єднане знаменитими походами «північних людей». Особисто мені найбільше сподобались історії поза мілітарною складовою. Про пекаря, що прокидається рано-вранці з дружиною, аби забезпечити хлібом місто. Про рунописця, що отримав замовлення на виготовлення каменю, який пізніше стане відомою рунічою пам’яткою. Про пораненого скальда, що намагається описати звитяги свого короля і ще не знає, що через багато сотень років його поезія стане літературним надбанням. Про сина, що має перепоховати свого батька, адже той не має спокою і повертається до односельців. В цих історіях більше унікальності, вони розкривають світ вікінгів поза межами відомих історій про походи, кораблі, військову культуру чи релігію. В книзі дуууже багато реальних історичних персонажів - та майже всі насправді. Але особисто мені було майже неможливо відрізнити вигаданих та справжніх історичних діячів, так як я зовсім не розрізняю скандинавські прізвища. Арнкель Торольфссон, Олаф Трюґвасон чи Кормак Еґмунддарсон мені абсолютно на одне лице, хоча це реальні історичні діячі епохи вікінгів. Запам'ятовувати, та ще й відрізняти скандинавські прізвища - це якась окрема супер-сила, якою я не володію. Але ящо вам цікаво почитати про дійових осіб більше - в кінці книги можна побачити перелік всіх героїв книги. Якщо вам хочеться познайомитись зі світом вікінгів, зацікавити історією підлітків, або просто прочитати щось не дуже складне, але інформативне – книги з серії «24 години в…» вам точно підійдуть. Далі – стародавній Рим, за який я обов’язково візьмусь цієї осені)

Вона старша за християнство й іслам, а її вогонь горить без перерви понад дванадцять століть. Її жерці досі закривають обличчя білою тканиною, щоб не осквернити полум'я власним диханням. Вона подарувала світові слово «магія» й картину суду над душею після смерті, а ще саму думку, що в історії буде фінал і що він буде добрим. У новому випуску «Після безсмертя» ми вирушаємо за аріями степами Євразії й дивимось на скелі Бісутуна. Дізнаємось, чому засновник світової релігії скаржився Богові, що в нього мало корів. Зустрінемось із магами, які колись на один день на рік не виходили з дому, а потім дали назву сучасній магії. Побачимо міст Чінват, де на душу чекає зустріч із дівчиною, чий вигляд залежить від прожитого життя. Подивимось на Сасанідів і жерця Картира, на зурванізм, де в Часу народжуються близнюки-вороги, а також на «вежі мовчання». І зрештою разом із магами ми зустрінемо народження Ісуса Христа. Ми дізнаємось як учення про вибір між Істиною і Брехнею пережило Александра, арабське завоювання й тисячоліття переслідувань. Чому парси в Індії досі згадують чашу молока з цукром, до чого тут Ніцше, Mazda і Фредді Мерк'юрі, і чому все це має відношення до нас, українців. Заварюйте чай і запалюйте вогні: вони ще здатні опалити нас своєю святістю. https://www.youtube.com/watch?v=P5CtfAzqV4k

Раджу — перекладач початківець впевнено набирає оберти. Коли шо — таки наш Віталік переклав!