Ravensfjord

Хто стежить за світовим чемпіонатом по ногом'ячику? ⚽️⚔️🪓Останнього разу збірні Норвегії й Англії зустрічалися в товариському матчі на стадіоні Стемфордбрідж 1066 року. Збірна Англії виграла з непоганим рахунком, капітан норвезької збірної Гаральд Суворий отримав сурову травму і помер, але за два тижні збірна Англії грала з командою "Руан-Байстрюки" (Нормандія). Ніхто не чекав від дворової команди перемоги, але після поразки ФК "Наглосакси" зробили ребрендинг і далі кількасот років грали у складі клубу "Англо-нормандський феодал". У тому числі й проти ФК "Нормандія". О, ці вигадливі шляхи міжнародного спорту...

Також дуже просто звести все до тези «такий шлях, така доля». Ми знаємо, що у скандинавській культурі категорія «долі» одна з найважливіших. Начебто все вже вирішено і детерміновано; механізм працює невблаганно; долю можна дізнатися, але не уникнути. Але це половинчастий і досить інфантильний підхід. Якщо все вирішено, навіщо взагалі щось робити? Якщо все вирішено, то ніхто не винуватий? Не варто вимагати відповідальності за слова та дії? З такими тезами – до Роберта Сапольскі, до мавп і прочих приматів, а ми тут все ж про богів і титанів. Нордичний фаталізм – діяльний. Знаючи долю, треба її «ростити», іти їй назустріч, наперекір, максимізувавши зусилля для того, щоб не уникнути її, а – переломити. Для цього, власне, Одін і шукає знання де лише можливо, для цього і збирає ейнгеріїв, будує Асґард, створює Гель як прихисток для деяких богів, щоб ті повернулися після Раґнарьоку – і очолює війська в останній битві, щоб їм було куди повертатися. Одін знає долю всесвіту, але прагне мінімізувати завдану йому шкоду тими засобами, які вважає адекватними. На наш погляд, причини есхатологічної катастрофи доцільно шукати у самій міфологічній логіці всесвіту. Те, що почалося руйнуванням (убивством Іміра, байдуже, сприймати його як «розумну» невинну істоту чи як законну мисливську здобич), має руйнуванням же і скінчитися. Хтонічні сили не просто зазіхають на абсолютну владу над всесвітом – хаос намагається знищити космос, відновити первинний статус-кво. Пори року змінюються, день заступає ніч і навпаки, люди і тварини помирають і народжуються. Сама концепція вічності, незмінності була давнім скандинавам якщо не цілком чужа, то принаймні не зовсім зрозуміла. Раґнарьок – і, що важливо, подальше відродження світу – маніфестує руйнівні та відновлювальні природні процеси, викладені мовою батальної оповіді (а якої ви ще сподівалися мови від термінально мілітаризованого суспільства?), які давні скандинави могли споглядати неодноразово протягом своєї історії на Скандинавському півострові з часів, мабуть, археологічної культури бойових сокир, коли на шведських петрогліфах з’являються перші упізнавані міфологічні образи, і до страшного похолодання середини VI століття, яке могло вплинути на формування міфологеми зими Фімбульветр. Кароче. Боги не винуваті, люди не винуваті, йотуни тоже не винуваті. У кожного своя правда. Не все одноцейво. Винуваті закони фізики та еволюційної біології. Всі претензії до Айнштайна, Гокінґа і Докінза. А мораль облиште в спокої.

🔥🔨💀Про есхатологію (настрій такий) У спробах прочитання міфологеми Ragnarök мене неодмінно бентежили намагання узалежнити кінець світу від "поганої поведінки" богів (і тим паче смішно — людей). Начебто якби боги не "грішили", то світ був би кращим, світлішим, і не заслуговував би на знищення. Цей погляд — ні що інше, ніж данина поваги абрагамічним релігіям. Одна моя добра знайома навіть намагалася мене переконати, що Раґнарьок виник лише і винятково через християснький вплив, так-то. Разом із тим, наберуся за прикладом молодшого товариша Тисячоликого Семена сміливості й проведу-таки паралель із індуїстською есхатологічною традицією. Де зміна юг і манавантар відбувається не через погану поведінку суб'єктів космічного господарювання, а через заранє встановлений непонятно ким механізм, який завжди реалізується, бдядь, однаково. Ну патамуша от вам Мітра, от вам Варуна, шо не ясно. Трохи розвину думку цитатою зі свого геніального дослідження: Що змушує всю цю хтонічну наволоч (Грюма, Сурта, Локі, Фенріра, Йормунґанда тощо) пертися на поле Віґрід і битися з богами? Що змушує світобудову руйнуватися? Гарно ж сиділи! Є кілька версій. За однією, морально-етичною, не так гарно і сиділи. Варто нагадати, що світ було створено принаймні почасти з фрагментів тіла невинно вбитого турса Іміра, першої розумної істоти, синами такого собі Бора: Одіном, Вілі та Ве. Йотуни, турси, хримтурси нарешті мстяться за свого пращура. Друга версія, теж морально-етична, має на увазі, що самі боги – досить-таки корумпована компанія, вони весь час ошукують і принижують йотунів заради матеріальної вигоди (міфи про здобуття Одіном меду поезії, про побудову стін Асґарда, про сватання Фрейра через Скірніра до Ґерд, про вбивство Т’яці, про здобуття пивного казана у йотуна Гюміра, про те, як Одін спровокував Грунґніра на битву з Тором), не кажучи вже про те, що Тор регулярно скорочує поголів’я велетів; Одін розпалює війни і несправедливо присуджує перемоги, Ґевйон ошукала конунга Ґюльві, Фрея спить з усіма підряд, аси змушують Еґіра влаштовувати для них новорічні вечірки. Ясно, що у йотунів на них накипіло, та й навіщо існувати світові, якщо він до такої степені прогнив? Неважко помітити, що обидві версії доволі спекулятивні. Принаймні почасти у негараздах йотунів із богами винуваті самі йотуни, або, як у випадку з медом поезії, взагалі злобні гноми – серійні вбивці. У низці кейсів взагалі, як ми бачили, винуватий Локі – який сам наполовину йотун. Розпалювання Одіном війн має на меті поповнення лав ейнгеріїв – смертних героїв, які мають битися на боці богів на Раґнарьок, а зовсім не якусь його патологічну кровожерливість (хоча останнього теж не можна відкидати); звідти ж – і його на перший позір несправедливий режим роздачі перемог. А міф про вбивство і розчленування Іміра можливо трактувати в оптиці мисливської традиції: Імір – мисливська здобич, тушка, з якої нічого не марнують: ані м’яса, ані кісток, ані крові, ані нутрощів, ані сухожилків. Морально осудну (і то – перш за все з нашого сучасного погляду) поведінку богів продуктивніше розглядати не як причину їхньої загибелі, а радше як її ознаки. Ну і вже точно не боги спричинили Могутню Зиму на три роки, не боги напоумили військо з Муспелля нищити все вогнем, не боги винні у суспільно-моральній деградації людства. Спокусливо, звісно, пафосно проголосити: «Це вам за те, що не молитеся!», але це скидається на раціоналізацію, на апеляцію до формальної логіки там, де годиться апелювати до логіки міфу.

Готська фібула в поліхромному стилі, Черняхівська культура, 3 - 5 століття. Фібула — металева застібка для одягу, в данному випадку майстерно зроблена та щедро оздоблена гранатами.

А от у давньоірландській називний відмінок скоротився до rí. Тож правильно реконструювати давнішу форму за відсутності історичного мовознавства автор вже не зміг, а тому за аналогією в називному просто вживає Rígr. Тому якісь паралелі та корені поеми, варто шукати не в дуже далекому минулому, а в часових межах існування давньоірландської (ну або ще пізніших часів). Чи це сам автор поеми вніс таку інновацію, чи це слово вже було запозичене до нього в епоху вікінгів, і було в ужитку певний час - сказати важко.   Звісно, це лише моя власна здогадка, але, як бачите, для цього є певні лінгвістичні аргументи.

Трохи прокоментую питання, які підняв пан Віталій.   Ну, по-перше, спільний праіндоєвропейський корінь, до якого мають стосунок усі ці слова, знайти не важко - достатньо глянути в словник. Це корінь *h₃reǵ- (встановлювати, зміцнювати). Якщо вам незрозумілі оці циферки, то якщо дуже спростити - вимовлялося воно, як щось типу "оре́ґь" - з наголосом на "е", та дуже коротким о-подібним ларингальним звуком. Хоча нас ларингали тут не цікавлять, бо все одно вони потім на початку слова перед приголосним позникали зовсім. Тому на цифірі не зважайте.   Від п.і.є. *h₃reǵ- відповідно ще у п.і.є. мові утворювалося й слово *h₃rḗǵs (правитель).   Ну а далі все заверті… Я ще у своїх відео кілька разів підкреслював, що в давніх германських мовах було як мінімум два елементи, що сягають цього п.і.є. кореня:   1. *rīks - запозичення з пракельтської мови. Вочевидь, ДУЖЕ раннє запозичення, яке сталося в районі 1000 р. до н.е., на тому етапі, коли і власне германці, і їхня мова ще самі були на етапі формування. Тому запозичення дуже правильно і ідеально вкладається в закон Ґрімма (це важливо, бо з Рігом зовсім інша справа).   п.і.є. *h₃rḗǵs → пракельт. *rīxs → прагерм. *rīks   Мабуть, саме через давність запозичення в пізніших германських мовах це слово майже не зустрічається як самостійна лексема - тільки як елемент складних імен (-ric, -rich, -rikr тощо) в таких іменах як Фрідріх, Германаріх, Ельфрік і т.д. Тільки хіба що в готській засвідчено пару разів як самостійне слово.   До того ж, у ті ж самі часи було запозичено і інше слово *rīkiją (володіння, королівство), з тієї ж пракельтської.   п.і.є. *h₃rḗǵs → пракельт. *rīgyom → прагерм. *rīkiją   Звідси й походять оті ваші ríki, rīce, Reich, Ґардарікі тощо.   2. З іншого боку, від того самого праіндоєвропейського кореня у прагерманській розвинувся і власний, германський корінь *rek-, який найчастіше вживався у слові *rekô (так само правитель, конунґ). І в пізніших германських мовах зберігся майже виключно на півночі, у скандинавській як елемент складних слів -reki (той хто править, керує, в тому числі і транспортним засобом).   п.і.є. *h₃rḗǵs → прагерм. *rekô → прасканд. *rekā - давньосканд. -reki   Як бачимо, відрізнити, давнє запозичення від давнього ж, але питомого германського слова в цьому випадку досить легко - за голосним, що стоїть посередині (голосні не мають значення, важливий лише кістяк приголосних, егеж? 😉). В запозиченні буде "i" (або його пізніші похідні, як дифтонг [ai] у сучасному німецькому слові Reich), а в питомому слові - "е".   То що ж з іменем Rígr із назви Rígsþula? Виходить, що це перший варіант? Насправді ні, не зовсім так.   Скоріш за все, ані перший, ані другий.   Звісно, це точно запозичення, але з якоїсь пізнішої кельтської мови - вже точно не пракельтської, можливо давньоірландської. До того ж, я впевнений, що автор поеми вільно володів цією кельтською мовою.   Чому вільно володів - бо при запозиченні він акуратно переносить у скандинавську мову форми непрямих відмінків з основою на -g - родовий відмінок Rígs (вочевидь від якоїсь форми кельтського генетива типу *rīgos), та знахідний Ríg (теж від якоїсь форми з основою на -g) - а це можливо тоді, коли людина знається на відмінюванні слів у мові-джерелі, бо інакше це були б щось типу Ríks, Rík.   Чому з великою імовірністю саме з давньоірландської - тому що володіючи мовою, автор все ж не в змозі правильно перенести у скандинавську називний відмінок - і робить його за аналогією - Rígr, теж з основою на -g. Хоча ми вже знаємо, що в кельтських мовах ще з давніх давен у називному відмінку -g- оглушився - див. пракельт. *rīxs.   Відповідно і в мовах-нащадках в називному відмінку це був оглушений -x або -k. Якби автор поеми володів іншою кельтською мовою (як от в давніх галльських діалектах), де називний відмінок зберігся в повній мірі - він би переніс усю парадигму відмінювання:   називний - Ríkr (з k) родовий - Rígs давальний - Rígi знахідний - Ríg

Svínfari kominn 🐷⛵️ 👇👇👇

А хто шарить за іє-прамову?🤔 Зараз перекладаю потроху Rígsþula "Пісню про Ріґа". І от начебто є консенсус, що слово Rígr, він же батько наш Бандера Геймдалль, це пряме жопозичення з давньоірландського ri "король". Йому точно відповідає лат. rex і менш точно відповідає інд. raja = правитель. Разом із тим є германські відповідники типу ríki, reich тощо. Петання: 1) а яка була праоснова для "правителя" в пра-іє? 2) а чи форми типу rex/reich похідні від цієї праоснови, а чи — від запозичення з пракельцької мови у прагерманську? 3) чи імовірно, що rex/reich це органічний розвиток іє-праоснови на германському мовному ґрунті, а Rígr — це галіма познятина, запозичена з гельської, і якщо так, то який історичний механізм запозичення? Автори Ріґстули були під сильним впливом кельтів? І якщо так, то це має підважувати тезу про її пізнє походження? Хто що думає?🤔

☝️А це вам порада, якби ви спиталися, як не треба складати віси: Er drepit Konall. Með sígr Ólafr. Bardagseikar Írum gert veikar. Hríð darrars Gef mattr vargs. Írar í sorg. Hrafn et mörg. Тут прокохано все, крім ритму: слововжиток, розмір і граматика, особливо граматика. Як казав Галльфред Непоймишоскальд, "нахуй курей, нахуй граматику" 😎 Не робіть так, якщо не хочете, щоб Сноррі виліз із могили і дав вам по жопі

👨‍🎓Вивчаємо умовний спосіб давньоісландських дієслів за допомоги цього хрестоматійного віршика, відомого з незбереженого рукопису «Пацаватої Едди»:   Hefði hafa ek á hest, Vesi þat vel nomer; Hefði hafa hestr á mik, Yrði ek sem Loki.   Бачимо, що hefði – це умовний спосіб від hafa (мав би – мати), vesi – від vera (був би – бути), yrði від verða (зробився б – ставатися, відбуватися). А взагалі не вивчайте ісландську за «Пацаватою Еддою», вивчайте за творчістю гуртів типу Гейлунґ і Вардруна, більше пуття буде.

Ну і якщо зайшла мова про Фрею, то чом би не згадати за її брата Фрейра і його сватання до Ґерд. Мізантропії пост, так би мовити. За сюжетом еддичної поеми "Поїздка Скірніра" Фрейр сидів на золотому унітазі Одіна і побачив Ґерд, дочку йотуна Гюміра. У нього негайно встав його малий фрейр і йому закортіло її шпекнути, але дзуськи. Слово за слово, і ось уже його джура Скірнір ("Сяючий") їде до Йобунгейма свататися від імені свого гачімучі-володаря. (та-та, я припускаю, що Фрейр Скірніря через ніжку валя). Ґерд люб'язно зустрічає свата, але від пропозиції не в захваті. Тоді відбувається приблизно такий діалог: - Дай Фрейру. - Не дам. - А за долари? - Не дам. - А за жидайський меч? - Не дам. - У, жадна сука. А за айфон (за яблуки Ідунн)? - Не дам. - А я тоді тобі... І сяючий, благий Скірнір, починає погрожувати настільки брутально, що я, мабуть, не буду цього цитувати і з цього насміхатися, бо то перебір. Зрештою Ґерд погоджується зустрітися з Фрейром за 9 ночей у гадюшнику "Гай номер 69". Ура, мішн комплішн. Цей міф намагалися трактувати в оптиці солярної школи 19 ст. як алюзію на старе добре запліднення землі, ґрунтуючись на тому, що: 1) Gerðr означає "огороджений простір", "поле"; 2) Фрейр - бог плодючості; 3) ім'я Скірніра може означати сонячне проміння, необхідне для зростання злаків, кабачків і конопель (отже Скірнір є атрибутом Фрейра як солярного божества). Тоді незрозумілий спротив Ґерд: адже земля має жадати сонячного тепла? Тут є контртейк: а ви гадаєте, легко прогріти гоїв сувору північну землю? Може, це саме на то вказівка?.. Окей, я теж не фанат всякий міф зводити до банального пояснення природних процесів. Є інше прочитання: старий добрий Патріархат, який використовує Жінку як Об'єкт у династичних іграх; жінка - племінний товар у панівній маскулінній парадигмі. Але тоді Фрейр мав би балакати з її батьком, а не з нею, а тут акцент робиться саме на Суб'єктності Ґерд. Фрейр не має жодних причин будувати соціальні зв'язки з йотуном Гюміром, інакше то було б нам озвучено. Тому не катить. Про що, на мій погляд, ця пісня. Про те, як ЛАМАТИ ОСОБИСТІСТЬ. От ти така вся сильна, незалежна, емансипована красуня, ти відмовляєшся коритися, але — мій пан Фрейр хоче їбатися, тому — горе переможеним. Свобідний вибір? Так — він і справді був у скандинавських жінок. Але — лише і винятково з доброї волі старшого у клані. Вам прикладів треба — ich jezt у мене. Скандинавців часто зображають такими собі феміністами раннього середньовіччя - і порівняно з деким вони такими і були, — але, але, але. "Поїздка Скірніра" — це моторошний для всякого волелюбного серця твір про ламання чужої волі, про примус, про погрози, залякування, злам хребта особистості. Про те, що кожного можна і треба зламати, підкорити, знецінити. І про те, як це робити, заради втіхи свого господаря. Такий шлях. - Здається, я замазався, як ніколи раніше, - міг би сказати Скірнір, цитуючи капітана Джека Сперров...

Красивий собака хорт Vilkat goð geyja, grey þykkjumk Freyja. [æ mun annat tveggja Óðinn grey eða Freyja.] (с) На богів не смію тявкати, Фрейя видається мені grey. Адже неодмінно одне з двох: або Одін — grey, або Фрейя. Слово "grey" зазвичай перекладають як "сука". Але є нюанс, тому я спеціально залишила це слово в перекладі українською. Технічно цей нахаба ну не зовсім ображав богів, в чому і розкіш ситуації. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Почнемо зі скандального поета. Хьялті Скеґґ'ясон був такий собі ісландський вождь, і в історії він залишив слід як активний християнізатор Ісландії. Невідомо, чи дійсно він був скальдом, адже після нього (наскільки я зрозуміла) залишився єдиний цей вірш. Зате який. Тут (на базі опису з Njal's Saga, а також з Íslendingabók Арі Торґільсона) є коротка оповідь, як проводилась християнізація Ісландії. Отже, новонавернений Хьялті промовив цей вірш на Альтінгу, за що його засудили до меншого вигнання (тобто, провести кілька років за кордонами країни). Він зі своїм тестем Ґізурром Тейтсоном вирушили до Норвегії, щоб перебути там строк. А там в цей момент християнізатор Танґбранд (Þangbrandr) набідкався королю Олаву Трюґґвасону, що погані язичники ісландці жахливо до нього ставилися, особливо наголошуючи на язичницькому чаклунстві, через яке сама земля розверзлася під копитами його коня. Тому розгніваний Олав наказав ув'язнити всіх ісландців, які перебували в Норвегії. Він навіть погрожував стратити їх усіх. Але саме в цей напружений момент Хьялті та Ґізурр прибули до його двора та вмовили не робити цього. Навзамін, вони погодилися повернутися до Ісландії й сприяти поширенню нової віри. Прибувши до Ісландії, Ґізур і Г'яльті зустріли багатьох інших християн, і великою озброєною групою вирушили до Альтингу. Здавалося, що між двома сторонами ось-ось спалахне велика битва. Але завдяки язичницькому жрецю Торґейру (Þorgeir Ljósvetningagoði) цього не відбулося. Мудрий жрець оголосив політичний компроміс: офіційно всі сповідують християнство, але те що ви робите в себе вдома потай, те не буде покарано. Хоча через кілька років і приватне язичництво заборонили. Ну, не суть. Повертаємось до того самого віршу. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Слово grey то не лише "сука". Воно також означає greyhound, хорт. Ось цитата з наукового дослідження Three Dogs from the Late Iron Age Boat Grave Cemetery at Gamla Uppsala Prästgården, Sweden:

Хортів регулярно виявляють у високостатусних похованнях по всьому регіону Меларену, часто разом із хижими птахами — соколами, яструбами, совами та орлами. Таке характерне поєднання зазвичай розглядають як свідчення елітарної мисливської культури, у межах якої вершники використовували собак і ловчих птахів у складній та добре скоординованій взаємодії для полювання на різну здобич — птахів, зайців, а також оленевих, зокрема оленів і лосів. Хоча у похованнях доби вікінгів хижі птахи трапляються значно рідше, ніж у похованнях періоду Венделя, рунічні камені, старонорвезькі правові кодекси та еддична поезія (наприклад, Rígsþula) свідчать про те, що ця давня мисливська традиція зберігалася й протягом доби вікінгів.

Отже, нахаба Хьялті порівняв Одіна і Фрейю з аристократичними собаками. Якщо згадати про вовків, котів, кабанів та інших тварин в скальдичній поезії, то в цілому поет обрав той же напрям символики благородства, войовничої натури та сили. Тож він дійсно не смів тявкати на богів. Технічно. І якби поет хотів прям обізвати Фрейю шльондрою, він би порівняв її з блудною козою, як то вже робила йотунка Хюндла в "Пісні Хюндли". Але ж ні. Аристократичний хорт. Дуже красивий собака. Проблема в тому, мабуть, що слово таки вже устоялося як ганебне "сука", на позначення труса або подлеця, на що вказує наш любий словник Клісбі-Віґфуссона. Отаке воно, мистецтво вікінгівського níð 🤷‍♂️ Хвала Фреї! Хвала п'ятниці! ❤️ #боги

Якщо корабель Наґльфар(і) обшитий нігтями мертвих людей, то фарбували його лаком для нігтів? 🤔💅

Тисячоликий Ніхто відкриває збір 150% на захист неба від ворожих крил. Нехай «Азов» і далі нищить нашого ворога — бо ж мир це не відсутність війни, а відсутність Москви! Тож влаштуємо ворогу «Дронопад»🔥 @atlasweekend та @tylovyky об’єдналися, щоб зібрати 150 млн грн і підсилити бригади, які збивають ворожі БПЛА. МОЯ МЕТА: 15.000 грн! Цей збір про тих, хто викладається не на 100, а на всі 150%. Про тих, хто жме до останнього і робить більше, ніж може. Я і є 150%. А ти? 👉 Долучайся донатом або відкривай Конверт за посиланням в описі профілю @tylovyky та @atlasweekend Також адміністрація розігрує примірник непокірної академіки — книгу «Індоєвропейці» Жана Одрі, яку може підписати на правах редактора! Донать 100 грн, і свій профіль телеграм в коментарі під цим дописом — а Доля вирішить, кому бути кшатрієм і брахманом! Посилання на конверт: https://next.privat24.ua/env/donate/7256b386 PayPal для закордонних: somaneroandalek@gmail.com

А ще важливо додати дещо про Дурйодгану (так, наше слово «дурний» споріднене з його іменем, як і з іменем… Дурґи. Схоже, остання ще в авестійські часи трактувалась трооооохи інакше). Отже. З одного боку — сліпий і чварливий (читай: варунічний). З іншого — як каже нам Г-сподь Кришна: всі, хто стоять на полі Куру, мусять бути тут, бо так воно задумано.

11.33: «Тому повстань, здобудь славу! Перемігши ворогів, насолоджуйся квітучим князівством. Вони вже вбиті Мною. Сав’ясачіне, будь лише Моїм знаряддям» (переклад Дмитра Бурби).

Поле Куру в одному з аспектів уособлює сам Всесвіт, а пізніша вайшнавська теологія коментує цей фрагмент так: усе наперед визначено, всі виконують свої ролі — зрештою, зло не може апріорі перемогти Добро, бо Господь керує геть усім, і все вкладається в Його план. Тобто Дурйодгана є «поганим» героєм лише в профанному прочитанні. Насправді він рівно настільки «поганий», наскільки це необхідно для розгортання подій (читай: для урівноваження космосу). Можна припустити, що пра-індоєвропейська концепція — мітраїстично-варунічна ідея (закон / натхнення) — тут трансформується в більш складну модель: продуманість подій, керованих Абсолютом, який допускає лише те, що узгоджується з Благом. Можливо, це гіпертрактування, але предикати такої інтерпретації справді існують. І ще один аспект. Поле Куру — це остання велика битва Двапара-юґи, після якої настає Калі-юґа. Це своєрідний малий кінець світу. Дурйодгана, як носій «злого» полюса, тут для того, аби все відбулося згідно з планом. Порівняймо це з Рагнарьоком: схожий на Дурйодгану Локі теж стоїть на боці руйнації, але й він виконує свою функцію в структурі подій. Будь-який його виверт — це виверт у межах передвизначеного порядку. Якщо хочете, Дурйодгана і Локі — це «ліва рука» космічного порядку. Зрештою, навіть фінал битви на Курукшетрі нагадує фінал Рагнарьоку: перемога там здобута, але вона радше піррова. Із мільйонів учасників виживають лише одиниці. Після битви — і там, і там — настає новий еон. Отже, ми маємо структурно подібну подію, яка, можливо, виростає з пра-індоєвропейського міфу — не обов’язково «історичної зими» V століття, а значно глибшого уявлення про циклічний кінець світу. Додайте до цього циклічне мислення — і отримаємо очищувальний кінець, після якого завжди починається новий початок. Тож між Локі і Дурйодганою стільки ж паралелей, скільки між Рагнарьоком і битвою на Курукшетрі. Як ми й припускали.

Виклад суперечливий, але вже най буде 👇👇👇

Імаджинуйте. Проїжджав повз будинок конунґ Ґауті, його там не ждали, але він ще й поспав з донькою господаря — ну щоб точно сподобатись. Потім вся ця сімейка в обличчях старших покінчила з собою, в надії потрапити в Вальгаллу (до речі, дуже інтересний кейс — вони кидаються зі скелі і так ідуть до Одіна. Це шо за рудименти ритуалу, м?). Ну і король поїхав звідти теж. Так от. Брат Снотри (донька господаря) вночі торкнувся випадково її щоки і потім зрозумів, що вона вагітна. І знаєте що?

Ґіллінг промовив: — Як нерозумно я вчинив, ворухнувши рукою і торкнувшись щоки жінки. Мало треба, щоб син народився, якщо саме так був зачатий Гаутрек.

Потім цей додік теж намагався скинутися зі скелі, але його вчасно зупинили. Так от? Як там себе почуває конунґ? Добре йому їхати лісами нордичними, поки в його коханки така драма — брат-ідіот? М? А? Гм…

Локі лосось або Пригоди лінгвістів з його іменем Попередження: неймовірно задротська стаття індоєвропеїста-лінгвіста. Обережно, можна зламати мозок. Але воно того варте. Loki et le saumon by Olivier Simon. Етимологія імені Локі менш складна, ніж здається, каже Олів'є Сімон. Проблема лише в тому, що відповідний корінь слабко засвідчений у праіндоєвропейській мові (ПІЄ). 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Спочатку вчений наводить популярні теорії щодо виникнення імені Локі: Закінчення -i є банальним для давньоісландської мови і слугує просто для утворення імен людей або агентів (діячів). Залишається корінь Lok-, який одразу викликає асоціації з: 〰️кучерем волосся в німецькій мові (Locke), 〰️запірним пристроєм в англійській (lock) 〰️і навіть у французькій із клямкою чи заскочкою (loquet), яка по суті є маленьким гачкоподібним елементом для замикання дверей або вікон. Загальна ідея полягає просто у викривленні, згинанні. Прагерманськими відповідниками є: 〰️lukkaz = «кучер волосся» 〰️та lûkanan = «закривати», 〰️споріднені з грецьким lùgos = «гнучкий, покручений; гвинтовий прес» 〰️та литовським lùgnas = «гнучкий, піддатливий». Або ще дослідники наводять прагерманське luka- (іменник середнього роду) = «бур'ян» (weed), споріднене з грецьким lùgos = «гілка, пагін». Усі ці слова приводять нас до індоєвропейської основи *leug(^) = «biegen» (згинати). Жорж Дюмезіль довів автентичність персонажа Локі, порівнявши його насамперед з осетинським трикстером Сирдоном, а в більш віддаленій перспективі — з індійським Дурйодганою та ірландським (уладським) Брікріу. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Далі Олів'є Сімон робить хід конем (згадуємо Слейпніра, так) і доводить, що ім'я Локі пов'язане з індоєвропейською назвою «лосося». Стаття Salmon в «Енциклопедії індоєвропейської культури» вказує:

*lok^s (родовий відмінок *l(e)k^sòs) — «лосось (пструг)».

Далі стаття наводить купу споріднених слів з різних мов: 〰️давньоісландське lax «лосось», 〰️давньоанглійське leax «лосось» (< прагерманське *lahsa-), 〰️давньопрусське lasasso (< *lok^sok^ieH₂-) «лосось», 〰️литовське lašis «лосось», 〰️латвійське lasis «лосось» (литовське та латвійське < *lok^si-), 〰️литовське lašiša (< *lok^sikîeH₂-) «лосось», 〰️вірменське losdi «лососевий пструг», 〰️осетинське læsæg «лососевий пструг» (слов'янські та іранські < *lok^sok^o-), 〰️тохарське Б laks (< *l(e)k^si-) «риба». Давньоіндійський когнат (споріднене слово) також вбачали у lâkṣa «лак» (червона смола). Припускають такий семантичний розвиток: «кольору лосося» > червонуватий > лак. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Отже, корінь *lok^s- чітко належить до доби ПІЄ. Перша частина *lok^sok^ походить від кореня *leug^, загальне значення — «кручення, згинання». Другий елемент — корінь *seH₁k^ = «бути там, прибути», що передбачає тематичне *soH₁k^-òs = «той, хто прибув». Таким чином, складне слово є таким: lug^ + soH₁k^òs = *lùk^soH₁k^os = «той, хто прибуває туди за допомогою викручування (згинання)». Семантично цей композит добре відповідає тому, що ми хочемо описати: риба, яка пересувається, досягає своєї мети, «вигинаючись» (*leug^-). У скандинавській міфології можна знайти два випадки, де Локі з'являється разом із лососем або в його подобі. Це відбувається в «Речі Регіна» (Reginsmál) та «Мові поезії» (Skáldskaparmál). Дієслівний корінь, який утворює ім'я «Локі», є тим самим, що й корінь для назви лосося в ПІЄ; цей зв'язок був відомий за часів спільної індоєвропейської епохи, навіть якщо назва риби була скорочена до *lok^s- у кількох гілках. Кілька елементів в історіях про чотирьох трикстерів покажуть це. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 По-перше, розповідь про те, як спіймали Локі в наступних рядках «Видіння Ґюльві» (Gylfaginning).

...а він утік від них і замешкав на якійсь горі, побудував там хату з чотирма дверима, щоб міг звідти бачити на всі сторони, а вдень він у подобі лосося часто плавав у водоспаді, що зветься Франанґер. (с) Переклад В. Кривоноса.

У своєму будинку з чотирма дверима Локі роздумує, як саме боги зможуть його схопити, коли він плаватиме як лосось у сусідньому водоспаді, і плете собі сітку. Типу, інструкцію для них пише, бо самі бідосі ні за що не здогадаються. Коли він чує, що аси наближаються, він кидає сітку у вогонь і перетворюється на лосося, щоб урятуватися у своєму водоспаді. Квасір знаходить сліди у багатті, і боги плетуть такі самі тенета (а нічого, що у Ран та Еґіра вже є сітка, яку Локі трохи раніше позичав? Сітка вже мала бути відома асам). Далі боги таки ловлять Локі, і після кількох спроб:

«Тор ухопив його рукою і стиснув, а той почав борсатися, тож Тор міцно стиснув його за хвоста, тому задня частина у лосося вузька». (с) Переклад В.Кривоноса.

🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 По-друге, Сирдон з Осетії також володіє даром метаморфози. Осетинська розповідь є наративно більш «реалістичною», але містить фінальний елемент, який доводить її спорідненість з історією Локі. Сирдон об'єднується з молодими нартами, які хочуть запросити на свій бенкет старого Уризмага, щоб напоїти його там до смерті. Старий, виявляючи обережність, таємно домовляється про план порятунку. У фатальний момент бенкету, коли Уризмаг подає сигнал хусткою, Батрадз вирушає йому на допомогу, але ледь не упускає Сирдона, який перетворився на ластівку. Меч Батрадза встигає лише вдарити по його хвосту; і саме з того дня хвіст ластівок має свою характерну роздвоєну форму. Цей фінальний епізод, що пояснює форму хвоста тварини, гарантує індоєвропейське походження осетинської казки; просто лосося замінили птахом. Нарт Сослан теж має вельми дивну гробницю з трьома вікнами (на захід, південь і схід), і, згідно з деякими легендами, він «погоджується» увійти туди «живим»; і, отже, згідно з цією ж версією, саме звідти він випускає стрілу, яка вбиває Сирдона. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 По-трете, ірландський Брікріу/Брікне. Нема історії про лосося. Натомість зв'язок цього персонажа походить із самого його імені, заснованого на гаельському brecc, від пракельтського *brikkos = «смугастий, плямистий». Цей корінь закономірно походить від нульового ступеня відомого ПІЄ кореня *perk^ = «борознити, покривати смугами», який дає назви: 〰️дикого поросяти (*pork^os), 〰️зимового дуба (через його потріскану в дорослому віці кору *perk^u-), 〰️блискавки та борозни, 〰️а також лосося або окуня в давньоірландській мові — erc. Достатньо порівняти це з французьким словом perche (окунь), що походить від грецького perkê. У оповіді про Брікріу:

«Тоді Брікріу зробив балкон (gríanán) на одному рівні з ложем Конхобара [і так само високо, як ложа] звитяжних героїв. Оздоблення його облаштування було чудовим. Скляні вікна були розміщені з кожного боку від нього, і одне з них було над ложем Брікріу, так що він міг бачити залу зі свого місця, оскільки знав, що люди Ульстера не потерплять його всередині».

🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 І зрештою, індійський епос. Доля Дурйодгани вирішується під час міфічної битви на Курукшетрі. Оскільки його війська були винищені після сімнадцяти днів боїв, він вирішує зачаїтися на дні озера, води якого він робить твердими за допомогою магії. Цей епізод із дивною схованкою (близьке озеро, де вороги швидко його знайдуть) слід зіставити з Локі, який лежить на дні води. Але спочатку Дурйодгана намагався позбутися Пандавів, заманивши їх до штучного палацу, побудованого з легкозаймистих матеріалів (смола, лак) і змащеного маслом гхі, з якого вони врятуються завдяки заздалегідь викопаному тунелю. Цей епізод відомий під назвою «смоляний будинок» = jatu gṛha або частіше lâkṣâ-gṛha = «лаковий будинок». Згадуємо про те що вище писали: Давньоіндійський когнат (споріднене слово) також вбачали у lâkṣa «лак» (червона смола). Припускають такий семантичний розвиток: «кольору лосося» > червонуватий > лак. Отже, можна прочитати lâkṣâ-gṛha як таке, що походить від можливого пізнього ПІЄ *lok^so-grdhos = «загін/оселя лосося». 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Висновок: Узгодженість як етимологічних, так і наративних елементів доводить існування у спільну індоєвропейську епоху персонажа-трикстера, пов'язаного з корінням *leug^ і через нього — з лососем (або спорідненою «стрибучою» рибою). Раджу прочитати сам есей. Його достатньо просто скопіювати та загнати в ШІ для перекладу на бажану мову. Або і так читати, якщо ви знаєте французьку. Там ще більше цікавого. ❤️ #боги

О, мене прорубило. Походу матінка наша Фріґґ — також із ванів-диванів. І походу вона 🐸 жаба. Як називається чертог Фріґґ? (Так, у неї є свій особистий чертог, так-то). Fensalir, Болотяні Зали. Ну або радше "Зали водно-болотяних угідь". А чим прикметні водно-болотяні угіддя? А традицією принесення жертв. Про "болотяних людей" всі чули? Отож бо. Традиція покладання жертв у водойми — як людських, так і вотивних — сягає, мабуть, пізньої бронзи, і розквітає у залізній добі на теренах переважно кельтів і германців (Німеччина, Бенілюкс, Британія, Данія, Південна Скандинавія). Схоже, це була спільна культурна кельто-германська мулька, яка реалізувалася потім по-різному. Вани, схоже, тяжіють до водного простору: корабель Скідбладнір як атрибут Фрейра, образ Нйорда як покровителя морської справи. Ну і суто фонетичний збіг "Фріґґ—Фрея", з урахуванням "болотної" локації обійстя першої. Чи не може бути так, що Фріґґ також була якимось оцим кельто-германським божеством внутрішніх водойм, на честь якої також робилися офіри у ставках і болотах, аж потім інкорпорована у великий германський пантеон на правах дружини верховного божества? Можливо навіть у період, коли головним богом був не Одін, а Тюр? Структурно начебто все збігається, патріархальне уранічне божество + матріархальне хтонічне божество. Хто що думає?