страшно середньовічне

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сови з хроніки xiv століття, які на оте лайно вже й дивитися не можуть, від дружнього каналу @istorychna_balachka. а завтра будуть черниці, яким не черничилося. #совоньки

персонаж із молитовника кінця xv століття показує читачам, як треба співати. дуже люблю такі метамініатюри. #гарнібукви #звукимузики

на мініатюрах із астрологічного рукопису з xv століття відбувається щось не обов'язково зрозуміле, зате точно цікаве. але всім учасникам наче подобається, то й гаразд. #свояатмосфера

мушлі, креветки й загалом відчуття погожого дня на морі з італійського рукопису 1330-х років (bl add ms 28841, f. 5r). бо треба часом починати тиждень із чогось приємного (нехай воно й на картинці просто). #маргіналії

химери розважаються на сторінках бельгійського часослова 1470-х років. #маргіналії

євангелістові матеєві з недавнього допису заважає читати маленький кітик, а пророкові амосові на мініатюрі з рукопису 1250-х років (bl harley ms 3244, f. 61r) — цілий здоровенний кит. мабуть, вигулюватися хоче. #бестіарії

сатир із бестіарію початку хііі століття знайшов великого льодяника і тішиться. у когось уже вдалий день. #голілюди

котик ходить по написаному й заважає працювати на мініатюрі з італійського лекціонарію (тобто збірки біблійних читань) 1436 року. #котики

у переліку семи смертних гріхів є acedia — щось посередині між знеохоченням, зневірою і відчаєм; нині її просто перекладають як лінощі, але все-таки це не про приємне лежання під ковдрочкою попри дедлайни, а про прикру нездатність за будь-що взятися, бо який сенс. коли цей список тільки розробляли в пізній античності, там була ще восьма tristitia — глибокий смуток; потім папа григорій і об’єднав трістіцію з ацедією, переставив ще кілька гріхів — і ми отримали стандартний набір. але деяким пізньосередньовічним авторам семи смертних гріхів не вистачало, тому вони вирішили повернути трістіцію як окрему самостійну сутність. ну бо що ви ото сумуєте, коли можна просто не сумувати? і якщо в хіі столітті гільдегарда бінгенська, мудра жінка, шукала рецептів, як на фізичному рівні зарадити меланхолії, то в xiv столітті поети застерігали, що треба взяти себе в руки, бо: коли ви розгнівані, насуплені й занурені в думки, вам легко втратити своє місце в раю; а коли повні радості й запалу й остерігаєтеся інших гріхів, то справді можете здобути рай. (звідки саме походить уривок, сказати не можу, бо режін перну в «блиску середньовіччя» цитує його без посилання; імовірно, це фрагмент із есташа дешана, якого вона на тій самій сторінці згадує. прикметно, що дослідниця, яка пише в 1940-х, у настанові на старанну радість бачить самі переваги). отака токсична позитивність: не журися, бо потрапиш у пекло. персонажі з мініатюри до «роману про трістана й ізольду», переписаного 1463 року, винайняли човник і попливли подалі від усіляких поетів, щоби трохи посумувати у спокої. #глибоківоди #повнабентега