Храм поезії (🖤)
Открыть в Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
Больше1 406
Подписчики
+124 часа
+87 дней
-630 дней
Загружаем данные
Похожие каналы
Облако тегов
Входящие и исходящие упоминания
---
---
---
---
---
---
Привлечение подписчиков
октябрь '26окт. '26
октябрь '26
+33
в 1 каналах
сентябрь '26
+60
в 3 каналах
Get PRO
август '26
+98
в 3 каналах
Get PRO
июль '26
+98
в 1 каналах
Get PRO
июнь '26
+79
в 2 каналах
Get PRO
май '26
+60
в 2 каналах
Get PRO
апрель '26
+64
в 1 каналах
Get PRO
март '26
+60
в 2 каналах
Get PRO
февраль '26
+49
в 2 каналах
Get PRO
январь '26
+52
в 2 каналах
Get PRO
декабрь '25
+62
в 2 каналах
Get PRO
ноябрь '25
+53
в 7 каналах
Get PRO
октябрь '25
+65
в 2 каналах
Get PRO
сентябрь '25
+49
в 3 каналах
Get PRO
август '25
+57
в 4 каналах
Get PRO
июль '25
+34
в 4 каналах
Get PRO
июнь '25
+40
в 5 каналах
Get PRO
май '25
+47
в 7 каналах
Get PRO
апрель '25
+28
в 1 каналах
Get PRO
март '25
+32
в 4 каналах
Get PRO
февраль '25
+38
в 2 каналах
Get PRO
январь '25
+62
в 9 каналах
Get PRO
декабрь '24
+46
в 4 каналах
Get PRO
ноябрь '24
+74
в 9 каналах
Get PRO
октябрь '24
+40
в 6 каналах
Get PRO
сентябрь '24
+52
в 2 каналах
Get PRO
август '24
+50
в 4 каналах
Get PRO
июль '24
+50
в 6 каналах
Get PRO
июнь '24
+54
в 4 каналах
Get PRO
май '24
+35
в 12 каналах
Get PRO
апрель '24
+37
в 4 каналах
Get PRO
март '24
+70
в 5 каналах
Get PRO
февраль '24
+45
в 2 каналах
Get PRO
январь '24
+48
в 3 каналах
Get PRO
декабрь '23
+36
в 2 каналах
Get PRO
ноябрь '23
+27
в 1 каналах
Get PRO
октябрь '23
+34
в 2 каналах
Get PRO
сентябрь '23
+23
в 0 каналах
Get PRO
август '23
+33
в 0 каналах
Get PRO
июль '23
+55
в 0 каналах
Get PRO
июнь '23
+25
в 0 каналах
Get PRO
май '23
+106
в 0 каналах
Get PRO
апрель '23
+32
в 0 каналах
Get PRO
март '23
+58
в 0 каналах
Get PRO
февраль '23
+89
в 0 каналах
Get PRO
январь '23
+1 054
в 0 каналах
| Дата | Привлечение подписчиков | Упоминания | Каналы | |
| 27 октября | 0 | |||
| 26 октября | +2 | |||
| 25 октября | +1 | |||
| 24 октября | 0 | |||
| 23 октября | +2 | |||
| 22 октября | +3 | |||
| 21 октября | +2 | |||
| 20 октября | +2 | |||
| 19 октября | 0 | |||
| 18 октября | +1 | |||
| 17 октября | 0 | |||
| 16 октября | +2 | |||
| 15 октября | 0 | |||
| 14 октября | 0 | |||
| 13 октября | +2 | |||
| 12 октября | 0 | |||
| 11 октября | +2 | |||
| 10 октября | 0 | |||
| 09 октября | 0 | |||
| 08 октября | 0 | |||
| 07 октября | +1 | |||
| 06 октября | +2 | |||
| 05 октября | +3 | |||
| 04 октября | +6 | |||
| 03 октября | +1 | |||
| 02 октября | +1 | |||
| 01 октября | 0 |
Посты канала
▪️луна▪️
Приходиш додому,
ключі — на краю столу.
Не впізнаєш себе в дзеркалі, з якого
дивився на себе вранці.
За день, за тривоги
нарощуєш навколо
кірку від стресу, її наморожуєш —
щоб не пробило осколком до серця,
тому що лиш так пекельний будень можна стерпіти.
І тільки твої долоні,
коли пальці торкаються,
мов піки для колки льоду,
розтріскують кірку на шкірі,
пускають тріщину холоду —
і стрес витікає назовні,
спаровується в теплих зімкнених долонях.
Мені це настільки знайомо.
Здається, що ти все ще вдома —
близько, але й невагомо,
і грієш до пізньої ночі.
Але це не твій сміх,
бо твій — утрачений,
це лід не дає мені спати:
ріжеться й коле на згинах,
луною у вусі
при кожному русі
дзенькоче, дзенькоче, дзенькоче.
А проте все ще твій,
той самий сміх.
06.09.2026
Copyright: Чурков Максим (@cherry_poetry)
#віршневий_сад
| 2 |  ***
Воложиста осінь промокла до сáмих кісток:
Дощило сьогодні та знову дощитиме завтра.
Згасання, прийшовши, не стане питати: «Ти хто?»
Згасати не страшно тому, хто безсмертний у згадках.
Виснажливий жовтень, як іспит: занадто складний.
Нічого не вернеш, а мрієш про те, що захмарно.
Погаслі не прийдуть, хіба що заглянуть у сни,
У люблячім серці залишать собі закамарок.
Пора догорання. Іржавий період розлук:
Сльотаво-плаксивий. Жаліється вітру й патлатим
Хмаринам: «Йде холод. Ще трохи — я тáкож помру...»
Згорати не лячно... Аби недаремно палати.
©Марія Чекарьова
8 жовтня 2025 року
P.S. «Згорати не лячно... Аби недаремно палати»...
26.10.2026 — рівно чотири роки, як не стало моєї Мами. Вона була з тих, хто палав недаремно, і лишається безсмертною у згадках.
Пам'ятаю, люблю❤️🩹 | 17 |
| 3 | шершень шерехтить шестернями.
мляве тіло смугастого велетня повільно піднімається з люків,
ніби спомини про людяні
ночі без сну,
коли залізо було лише у пігулках.
тепер воно скрізь:
на пальцях, захоплених студеними перснями,
в крові, що схне під шкірою,
у фотоспалаху трамвайної колії, яка робить селфі,
у погляді клонованої дівчини,
у твоїх дивних рухах,
в нерухомості,
у вухастих
сонячних зайцях –
навіть у них залізне життя.
дирижаблі з оголеними зябрами просочилися крізь натовп,
встигли втекти,
ще не вистигли,
мріють, міркують, вимірюють
відстані незробленими кроками –
не змирилися.
ми не придбали машини часу,
не спіймали на живця електромобіль,
не дістали пальне за знижками майбутнього –
сліпий кріт перерив наш тунель сподівань
неспроможністю до псевдорішень.
занадто живі,
беззахисні.
одягни в пасманистий кожух моє НЕ залізне серце.
Оксана Мовчан (@sarahwatsonrhymes) | 77 |
| 4 | Витягнуто з кишені майбутнього, де всі забули, що таке кишеня:
Час не лікує. Він просто змінює підпис під болем.
#ЦитатаДня | 87 |
| 5 |  +8Силянки широкі✨
1.Троянди» довжина 39 см ширина 8,5 см вага~100 г – 1350 грн
2. «Лелеки» блакитна довжина 31см ширина 6см вага ~ 57г – 790 грн
3. «Соняхи» широка, стійка! довжина 34 см ширина 7,5 см вага ~ 82г– 830 грн
4. «Луганські маки» стійка! довжина 31см ширина 9см вага ~ 85г– 950 грн
5. «Франківська» довжина 32см ширина 8см вага ~82г – 850грн❌
*вказано довжину бісерного полотна без урахування завʼязок | 84 |
| 6 | це те, що ми не вміємо втримати –
поодинокі спалахи відчаю досі з’являються деінде в моєму тілі.
чи то мимовільне скорочення кравецького м’язу,
чи то раптовий гострий біль за грудиною,
чи то спонтанна пульсація у районі скронь –
усі вони несуть твій запах і лишають по собі морок,
бо така природа спалахування,
бо кінцеве призначення кожного спалаху – обернутися в темінь,
та випалений до чистоти, засмаглий до скоринки розум
не розчиняється у відсутності кольору.
це те, з чого зроблені зорі –
спогади, які однаково не належать ані мені, ані будь-якій копії мене,
осідають на босих ногах курявою з битого шляху.
шлях веде нас усе далі на північ коридорами варіантів,
і ми не знаємо, за якими дверима ховається вічність,
а за якими спустошення.
це межа, з-за якої не повертаються
воїни, приречені на смерть,
однак готові що б не стало битися до кінця,
у шаленій гонитві днів
не припиняючи важке і тривожне шукання у пітьмі,
крок за кроком долаючи гравітацію розпачу.
це надійність, з якою Всесвіт береже свій хаос –
з водою в легенях, з річковим намулом у роті,
з механікою м’язів, з гідравлікою судин, зі жвавістю епітелію,
з розбитими на друзки молекулами утоми.
це молитва за спасіння душі померлого.
це незаселеність і необжитість мого одинокого серця.
це пристрасть, з якою покійники підходять зі спини
і починають лити тобі у вуха мед поезії.
ось що я маю на увазі, коли говорю:
я люблю тебе.
Мар'я Терція | 176 |
| 7 | йти на твій голос,
коли кімната ставить розтяжки та гострі кути,
коли чорнота набухає, що аж тріщить хітин
моєї самотності полюс
кличе назовні усю накопичену кволість
ця ніч як наступний рівень — боюсь не пройти
але йду на твій голос,
поки старі шляхи обростає сторічний холод,
коли на задвірках світів, ніби відбився від зграї,
місяць сліпить мене і ранить загостреним краєм
знаю, десь маяком світить твоє “чекаю”
йду на твій голос
хапаюсь ніби за поручень
коли маршрутка, як світ, зупинилась різко і боляче
опора тікає і я розгублений, голий
вдягаюсь в твої слова, і вже ніби-то поруч ми
тож далі йду на твій голос
обростаю вже рідним фразами
в місцях де тягучість днів полишала сліди від пазурів
сказане і відчуте тягнеться ниткою
виходити звідси довго, але дуже швидко звикнути,
коли кожне слово із чогось рідного виткане
я би хотів залишитись назиму
і грітись свічкою кожної літери
сплинуть роки, може ми й не помітимо,
як далеко зайдемо і скільки знайдемо сил
дякую за твій голос
у ці темні часи
@virshok
#карич | 177 |
| 8 |  +9Гердани зі знижкою собі чи на подарунок🔥
1. Візерунки» довжина 25 см ширина 3,5 – 400
2. «Зірки» сіро-рожеві довжина 27 см ширина 3,5см – 560
3. «Зірки» бежево-блакитні довжина 27 см ширина 4 см – 580
4. Синьо-золотий довжина 26 см ширина 3 см – 430
5.6. Мальви» з намистинами довжина 26,5 см ширина 3 см – 450
7. «Будячки» довжина 28 см ширина 3 см – 430
8. «Маріупольська» довжина 23,5 см ширина 3,5 см – 300
*вказано довжину бісерного полотна, без урахування завʼязок | 81 |
| 9 | мій друже вірний, спали цей лист і попіл слів моїх проковтни.
я стану вільним. життя, мов міст, скінчиться вдосвіта у вогні.
я стану сіллю і сповню вщерть відкриті рани усіх віків.
я добровільно приймаю смерть від інквізиторської руки.
рука здригнеться, бо вирок мій страшніший суддям. настане час
із чистим серцем піти в вогні, аби розтанути, мов свіча
в долонях Бога, з його колін пролитись воском в чумацький шлях.
скажи, для кого ти б'єш уклін і скільки втримуєш на плечах?
тобі збрехали. буття – як цирк. весь світ жонглює вугіллям слів.
немає кари за жоден гріх. лиш тіні істини на землі
в тонких печатях магічних тавр – світи сплітаються, наче стіг.
я зміг зібрати усе, що знав, на сторінках єретичних книг.
за що ж я бився? за світло сонць? за безмір всесвіту, вир орбіт?
за те, щоб вівці з моїх долонь пили й плювали мені услід?
царі зрадливі, забувши лють, піднімуть правду на тлі знамен.
колись у Римі мені зведуть на місці спалення монумент.
мій друже справжній, ти пройдеш повз. хай люд впаде до залізних ніг,
і ти побачиш мільйони сонць, що обертає навколо них
безлика гордість, первісний страх піти зі світу цього ніким.
для всіх народів в ім'я Христа я буду в сонмі нових святих,
а дух мій стане безрідним псом без пер, паперу і вуст людських.
прийду останнім пророчим сном – і лиш брехатиму на зірки.
немов багаття, мої сліди залишать вулицям теплий чад.
мій друже, раптом впізнаєш ти Джордано Бруно у пса в очах?..
@alefandco
#алеф | 199 |
| 10 | завів коханку дуже схожу на тебе
не так щоб зовнi, але голос звички потреби
абсолютно твої
вона має кота
вона вірить в Христа
перед сном вона вголос рахує до ста
дуже хоче відвідати всі європейські міста
носить окуляри і суперстари
коли гасне світло і ми сидимо в темноті
я цілую її зуби уявляю ніби це ти
обіймаю її лікті, облизую ключиці
я не впевнений точно, чи ти чи не ти це вона гнеться і стогне вiд дiй моїх губ і рук
а я знаю наперед кожен її рух
кожен її звук
довів коханку дуже схожу на тебе
до того стану коли вже нічого не треба
вона лежить трясеться не може відкрити рота
а я сиджу з телефоном дивлюся на твоє фото
де ти зараз? де ти тепер?
ставиш свічку в базиліці Сакре Кер
годуєш голубів десь на Монмартрі
дивишся кабаре у якомусь театрі
миеш ноги в фонтані на площі Шатле
пишеш хуй на могилі Жуля Мішле
або просто по набережній річки Сени
йдеш під руку з коханцем дуже схожим на мене
він не має кота
він не вірить в Христа
перед сном не рахує уголос до ста
дуже хоче відвідати всі європейські міста.
Денис Мандзюк | 250 |
| 11 | дихати
від першої букви до сьомої ранку
язиком привласнювати ті самі смертоносні проміллє
твоєї шкіри кутиків губ
чорне на чорному
і не кажи що не подобається
скільки екранів гріють відбитки твоїх холодних пальців
так ніжно так довершено розриваючи/сь
зупинись
метал твоєї зіниці
стане першим гудзиком для моєї
нетерпляче розірваної сорочки
там де ми
літали від плану але без Оруела
прикидаючись несамотніми
пестячи асфальт
/бо були на колесах/
найгарячіший зойк твоєї коханки
на ранок проїсть в тобі скурвлений до-бемоль
пробираючись холодом
скрученої в кільце панчохи
там
де так солодко
ще продовжує дряпати шкіру
твоєї платівки
її загостреночервоний
віртуальний нігтик
@viknapoetry
#єва_верле | 133 |
| 12 | Нет текста... | 79 |
| 13 | Обстріли зривають листя з дерев,
імена з пам'яті,
людей з їхніх квартир.
Хочеться стати незворушним каменем,
що падає в підвалини чорних дір.
Місто кашляє і блює генераторами,
підземні переходи пахнуть сирістю,
я заливаю глотку дешевою кавою —
десь далеко знову щось вибухнуло.
Ти стоїш поруч, у твоїх очах відбиваються
червоні ліхтарі і мокрий асфальт.
Я думаю, що цього достатньо, каюся,
сліпну на перехрестях від світла ксенонових фар.
Манірно торкаюся пальцями твоєї вилиці,
у цю пізню пору залишається лиш змиритися —
просто, щоб ти була поруч, коли місто знову вимкне світло,
просто, щоб ти була поруч, щоб я знову став цілим.
Можливо, все життя ми тільки й робили, що поверталися
до цих вулиць, до цих будинків, до покинутих станцій.
І якщо завтра нічого не залишиться —
я все одно запам'ятаю, як холодна рука
торкнулась моєї вилиці,
як ти сміялась, коли над нами гуділи дрони,
як знову з'явилась надія ще трохи боротись,
як я вперше за довгий час не хотів тікати,
як сльози душили горло — лавини накатом.
Не треба обіцяти, що все буде добре —
щоб знати, що так не буде, ми вже достатньо дорослі.
Але поки є дорога і твоє плече поруч із моїм,
я йтиму, не відкидаючи страх, а несучи його,
як хоругви.
І якщо ця ніч стане останньою — хай.
Хай місто може загаснути, запах повільно зникає —
я все одно повернуся всюди у снах, просто,
навіть якщо я стану останнім гостем.
А поки —
ти
тут,
і тут я
заграва,
полум'я,
дотик,
подих
передпокій,
і ніч
ще не закінчилась.
© Кудлатий
#кудлатий | 113 |
| 14 | підлижи декламатору
у душі недостатньо попелу
нам терміново потрібно іще
під ніжно-строкатим постером
в коментарях декламує поет
і прикол, що не власну поезію,
а якоїсь коханням повитої пані
про буття та почату пачку честеру
та поцілуночки десь в Гімалаях
і всі складатимуть хвалебні оди
на честь тонкої душоньки автора
якщо ти декламувать не готовий
то нарешті підлижи декламатору
ребристим язичком пройдися
по бравадах ментальних околиць
і місцях, де навіть сам Гінзберг
не міг літературно оздобить
проковтни ти нарешті катрени
шо помірно стікають по твоїх губах
мальви цвістимуть над тонічним портретом
у казковій країні богемних невдах
декламатору підлижи, врешті-решт
і видай ти свій поетичний продукт
у якому читатимеш римований треш
від якого залишиться вазеліновий брухт
@carpathian_ninja | 117 |
| 15 |  Добридень, друзі
Сьогодні у Андрія Рассказова матиму слот, тож хто не був на презентації «ДВРЗ» (поезія нонфікшн, вид. «Нога») приходьте, розповім про неї і почитаю з неї
Буду в червоних колготках, що б це не значило
Посилання на подію
Місце туси Дріп-кафе на м. Палац «Україна», вул. Велика Васильківська 122
Початок 18:00 | 105 |
| 16 | – Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
– Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи, принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в
новинах.
– Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне – не бачити в дії
символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці – там взагалі погано, не буду навіть
розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й
голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого
сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.
Сергій Жадан | 135 |
| 17 |  Фарби
«Фарби з роками темнішають.
Пам'ятай», —
Стежка у листя поринула,
Огортав
Парк, мов кошлатою ковдрою
Восени.
Жолуді падали в жмені, ти
Їх ловив.
Вчив малювати уявних пташок/
Звірят.
Рамки в пилюці на стінах тепер
Мовчать.
Спогади крутяться, як паперовий
Змій,
Різко розірваний:«Я повернусь
Живим!»
Бігаю парком по стрілках — там
Укриття.
Фарби темнішають. Тату,
ти обіцяв.
P.S.Тепер навіть маю диплом від Олени ❤️ | 132 |
| 18 | Екзистенційна криза
дрібка дитячих істин
в манних розводах каші —
завтра не буде краще,
нащо для нього їсти?
крейда в рівняннях пише
криво мої константи —
завтра, якщо настане,
буде суттєво гіршим.
слухавки шепіт хворий
знає болючі теми:
вчора не брав щоденник,
завтра батьківські збори.
@pavukzdytynstva
#капця | 124 |
| 19 | Авторство: Джессі Галлівелл
Назва вірша: В напрямку до байдужості
Обрана тема: Над прірвою байдужості... Ще крок і ми туди впадем
Елемент з кліпу: велосипедна прогулянка.
Бо люди є люди, падають на бруківку, коліна у кров.
Скільки болю та розпачу.
Скільки всього зринає у голові.
Тут ми плекали вишневий садок, щастя та дім, а від нього пісок та вічність втікають крізь пальці.
Мереживо шрамів душею.
Муляє: запалиш цигарку, вийдеш в ніч у пошуках шляху під зорями.
Хтось тут плететься в болоті турбот, а дехто торує свій шлях до звитяги.
Все, що я хочу, — щоб падала ніч та тиша на плечі,
як ковдра в п'ять років,
руки на плечі бабусі, як в сім,
як траком летіли колеса в п'ятнадцять,
як стрічка в сімнадцять на плечі.
Все, що було вартує, все, що я хочу, — це забуття у кронах правічного дерева, де, юні дзвінкі голоси відлунюють, гомоном літа — осіннім паводком прокурених під'їздів.
Де ціле місто, як дім та безпечна фортеця, де загубитись його лабіринтом, де немає ниток Аріадни.
Спалені всі мости, присипані рови й немає більше куди повертатись.
Місто як хвилі Тихого океану, де пам'яті взагалі не існує.
Подалі від долі Лахесіс від сірих очей, що під ранкове гоління відшукують себе у камерах спогадів,
Де ти, світлоокий, рум'яний; без помилок, на початку стежки, що зітреться в тисячі доріг до власного розпачу у тенетах мороку.
Джессі Галлівел
@virshoplitkarka
#джессі_галівелл
#плейлист | 131 |
| 20 | Відкриваю вікно,
вивішую прапор,
який називають червоним,
коли знайомляться.
Плануєш виходити?
Не зупиняйся, я ж не тримаю
нічого й нікого,
окрім власного я,
і те на свята великі й церковні.
Вмикаю спотіфай на повторі,
збираю речі
та алегорії
не актуальні й не дійсні у контекстах
та ситуаціях.
Хтось переписує значення
слів
тривожний
та уникаючий,
але відчуття
залишаються, як і раніше,
(не)справжніми.
Вивішую прапор,
розгортаю вітрилами
власні сторінки нотаток
і всрато
віджартовуюсь від запитань
(терапевтка завжди записувала цитати
з моїх стендапів
в блокноті
з рожевою палітуркою).
Вивішую прапор
і називаю його
вигаданим ім'ям,
фарбую зеленим по колу,
та чомусь
в результаті
залишається бруд
і кволий
відтінок брунатного.
Шо ти, малишка?
Теорія кольору не працює,
коли малюєш зіпсутою фарбою
на подряпинах?
@in_gal_night
#софія_волкодав | 128 |
