Лісіч пише…

я любила школу за ясність у часових проміжках. ти живеш від «1 вересня» до канікул, від святкового сценарію на 8 березня (який ти, звичайно ж, написала і всунула туди з десяток віршів) до травневих суботників, які ти прогулюєш в «Кулінічах». коли я дорослішала, в більшості цілей зникали дати. бо не можна додати слово «до» після слів «зцілитися», «зустріти надійних друзів», «закохатися», «знайти свій стиль написання», «вийти в ремісію депресії»… ( ні, звичайно, можна задедлайнити всі ці речі, якщо нервова система ще не настільки виснажена тривогою) чим більше свободи в мене зʼявлялося, тим більше я потребувала нових стосунків з часом. і я знайшла той самий підхід. зараз час для мене існує як інвестиція. деякі акції можуть вистрелити, як біткоїн - через багато років. і я в це вірю! дещо злітає стрімко вгору, бо це актуально для ринку. а щось - роками тихо годує, даючи скромний,але стабільний відсоток від вкладень. тому мій інвестиційний портфель я систематично поповнюю хвилинами йоги, годинами читання, вечорами нетворкінгу та тижнями безкорисного скролінгу соцмереж. хуйово, зате чесно.