Храм поезії

активні Храмові конкурси - Будинок слова - конкурс на тему Розстріляного Відродження - брати Лев'яче серце - марафон на тему дитинства - Чотири стихії - конкурс на тему чотирьох стихій - Вічний Вудсток - конкурс на тему дому

світ обертається довкола родимки внизу її живота. у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота, є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть, але наразі світ обертається довкола її зап’ясть. є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт, є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт, є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся, але наразі світ обертається довкола її волосся. у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів, є соняшники ван ґоґа і зграя бройґелівських хортів, є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх, але наразі світ обертається довкола її ніг. є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам, є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам, є незліченна кількість незрозумілих мені речей, але наразі світ обертається довкола її очей. є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця), є темрява, в якій можна почути, як б’ються серця. і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї, так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї Мірек Боднар

Четвертак Підошви риплять, а сніжинки — гладять. Замети ковтають ноги. Коли тобі п'ять, ще доволі складно допетрати, що до чого. Дорога з садка — це така ж пригода, як вийти на бій з драконом. Сніжок у руках перетік у воду, в якій він поволі тоне. Всі друзі — надворі, і вже до тебе гукають, як тільки бачать. Бабуся говорить, що спершу треба посьорбати щось гаряче. Ялинка стоїть у кутку, і хата уже не така порожня. Спочатку — поїсти. Тоді — гуляти. Коли тобі п'ять — то можна. У центрі двора палахтить багаття, зриваючи сутінь літа, У десять — пора уже дещо знати, та мало що розуміти. Дівчата — нудні, але пахнуть мило, а ще у них гарна шкіра. Розпечені дні відбирають сили, та сон — це для тих, хто виріс. Багаття тріщить під серйозні теми — що краще, кавун чи диня? Дівчата сміються чомусь своєму. Якісь вони справді дивні. На дружніх обличчях разом з вогнями танцюють вечірні тіні. З вікна уже кличе додому мама. Випрошуєш півгодини. Рюкзак — на плечах, а під ноги осінь лягає асфальтом сірим. П'ятнадцять — це час, коли ти дорослий, та інші у це не вірять. Із півночі суне гроза, та поки останні хвилини сухо. Її поцілунок — м'який та мокрий, з блідим тютюновим духом. Віконце — запріле, сидіння — дерті, волосся на очі впало, У плеєрі — цілих п'ять сотень метрів, забитих важким металом. Дороги — розмиті. Повзеш по місту, що тоне в осінній зливі. Як вийдеш — купити би щось заїсти, бо ж тато почує пиво. Сніжинки летять крізь небесне сито усюди, де тільки бачиш. У двадцять життя ще здається світлим, але уже трішки лячно. В нечуваній тиші нори на очі сповзає вечірня втома. В листопаді вийшов Скайрім, а отже — нагода сидіти вдома. Внизу, у заметах, іще з обіду спалахують сніжні битви. Висвічує месидж "Нема сусідок. Приходь. Не забудь купити". Пляшками з-під пива забита спальня. Прибрати би все це якось. Общага — сонлива. Аптека — дальня. А значить, піде і ятка. Вітрила нап'явши, тікає літо, як довгий тягучий спогад. Тобі двадцять п'ять, і пора платити за все, що було до цього. На носі — субота. Веселий гамір збиває думки в болото. Додому з роботи ідеш ногами — на вулицях менш самотньо. Рахунки за хату прийшли невчасно — з зарплати лишилась сотня. Шпана у під'їзді говорить "Драстє" і швидко ховає водний. Доріжки — старі. У квартирі — тихо. У простині зяє дірка. З усіх твоїх мрій залишились тільки присипані пилом збірки. Холодне плацебо зігріє душу. Ти ллєш, доки є, що лити. Пускаєш на себе окріп у душі, обпершись об мокру плитку. І спогади лащаться, псами лізуть, аби зазирнути в очі. А ти — четвертак, що летить донизу, піймавши найвищу точку. @nikolasson

Четвертак Підошви риплять, а сніжинки — гладять. Замети ковтають ноги. Коли тобі п'ять, ще доволі складно допетрати, що до чого. Дорога з садка — це така ж пригода, як вийти на бій з драконом. Сніжок у руках перетік у воду, в якій він поволі тоне. Всі друзі — надворі, і вже до тебе гукають, як тільки бачать. Бабуся говорить, що спершу треба посьорбати щось гаряче. Ялинка стоїть у кутку, і хата уже не така порожня. Спочатку — поїсти. Тоді — гуляти. Коли тобі п'ять — то можна. У центрі двора палахтить багаття, зриваючи сутінь літа, У десять — пора уже дещо знати, та мало що розуміти. Дівчата — нудні, але пахнуть мило, а ще у них гарна шкіра. Розпечені дні відбирають сили, та сон — це для тих, хто виріс. Багаття тріщить під серйозні теми — що краще, кавун чи диня? Дівчата сміються чомусь своєму. Якісь вони справді дивні. На дружніх обличчях разом з вогнями танцюють вечірні тіні. З вікна уже кличе додому мама. Випрошуєш півгодини. Рюкзак — на плечах, а під ноги осінь лягає асфальтом сірим. П'ятнадцять — це час, коли ти дорослий, та інші у це не вірять. Із півночі суне гроза, та поки останні хвилини сухо. Її поцілунок — м'який та мокрий, з блідим тютюновим духом. Віконце — запріле, сидіння — дерті, волосся на очі впало, У плеєрі — цілих п'ять сотень метрів, забитих важким металом. Дороги — розмиті. Повзеш по місту, що тоне в осінній зливі. Як вийдеш — купити би щось заїсти, бо ж тато почує пиво. Сніжинки летять крізь небесне сито усюди, де тільки бачиш. У двадцять життя ще здається світлим, але уже трішки лячно. В нечуваній тиші нори на очі сповзає вечірня втома. В листопаді вийшов Скайрім, а отже — нагода сидіти вдома. Внизу, у заметах, іще з обіду спалахують сніжні битви. Висвічує месидж "Нема сусідок. Приходь. Не забудь купити". Пляшками з-під пива забита спальня. Прибрати би все це якось. Общага — сонлива. Аптека — дальня. А значить, піде і ятка. Вітрила нап'явши, тікає літо, як довгий тягучий спогад. Тобі двадцять п'ять, і пора платити за все, що було до цього. На носі — субота. Веселий гамір збиває думки в болото. Додому з роботи ідеш ногами — на вулицях менш самотньо. Рахунки за хату прийшли невчасно — з зарплати лишилась сотня. Шпана у під'їзді говорить "Драстє" і швидко ховає водний. Доріжки — старі. У квартирі — тихо. У простині зяє дірка. З усіх твоїх мрій залишились тільки присипані пилом збірки. Холодне плацебо зігріє душу. Ти ллєш, доки є, що лити. Пускаєш на себе окріп у душі, обпершись об мокру плитку. І спогади лащаться, псами лізуть, аби зазирнути в очі. А ти — четвертак, що летить донизу, піймавши найвищу точку. @nikolasson

Усім привіт. Завтра я опублікую усі надіслані акровірші, але їх мало — всього 4. Давайте обов'язково пишіть вірші, і тема класна, повітряна, і мінімальний обсяг невеликий, та ще й остання можливість пройти у півфінал. Я чекаю

іноді ми були такими багатими, що розтринькували сторіччя розгойдували стакан доводилось всім чим можна було витирати я кажу тобі, я не знаю, чого я така нестаріюча неприймаюча свої втрати безталанність вимальовується на лобі віддзеркалюється на тіло бути м'якшою? я так довго була в жалобі, що затверділа і тоді несказанно велика розкіш - бути кимось обожненою розростатись у простір поручитись за всіх, кого не хотіла може щоб прийти до нього у гості повитягувати всі полички, повідчиняти шафки як закінчена невротичка приміряти його шарфики відколупувати фарбу з рожевих стін ніякого тобі добрий день, манер якщо можеш любити постійно, люби мене хай би в нас з тобою стало таке кліше іноді ми були такими багатими, що вивалювалось з кишень і губилося під взуттям правду ми затоптували під ноги бо ніколи її не тямили розливали содову на підлогу послизались падали падали тільки те й робили, що падали @deli_dacota

Привіт. Сьогодні я дізналась, що на фронті загинув мій родич. Я засмучена. Але хочу провести стрім, про який ми домовились з волонтеркою Веронікою Мовчан, бо треба допомагати тим, кому можеш допомогти. Стрім Поетична Електростанція буде завтра (30.05) о 20:00 в інстраграмі моєму і Вероніки (@buryanpoetry, @veronda.djokonda). Цей стрім є благодійним і на ньому ми будемо збирати кошти на купівлю спорядження для чоловіка Вероніки, який долучився до лав ЗСУ. Буде косплей, вірші та подорож по цікавим станціям. Беріть валізу (з гарним настроєм та донатами) та поїхали. Київ-Гречани – наступний маршрут. Якщо не можете долучитися до стріму, будь-ласка, підтримайте нас донатом. Ось тут пост Вероніки про збір: https://t.me/veronda_djokonda/1651 На спорядження для чоловіка Вероніки: https://send.monobank.ua/jar/4kWB5QTgpU Картка банки: 5375 4112 1558 6673 Paypal: [email protected] (в коментах "на спорядження")

І коли все скінчиться й почнуть заростати шрами, І буде все знов - передбачувано та усталено, Ми раптом побачимо, як постаріли наші мами, І раптом відчуємо, як ми самі постаріли. І не будуть тривоги міста тривожити, І не будуть сирени в підвали кликати. І не будуть могили нестерпно множитись. І не буде снайпер рахувати кліків. І вирви в полях - маком красно кровитимуть, І руїни-згарища зарясніють мальвами, І постане вибір - між "жити" і "далі жити", І заграє весна - такими забутими барвами. Перехрестя прицілів - стануть доріг перехрестями, Леза ножів - обернуться тістом і глиною, І залишиться - десь у невпинному Всесвіті - Цей післясмак - кави, пороху та полину. І тиша настане. Сторожко змовкнуть гармати. І не буде салютів, парадів, свята. Ми лиш будем своїх обіймати. І плакати. Обіймати і плакати. Плакати і обіймати. І це зле, ненаситне та хиже вогнище - Те, що зжерло доль та життів без ліку - Згасне. Здохне. Колись. А поки що - Землю - тримають люди. Небо - тримають МіГи. Vasyl Mulik

НОВИЙ РОЗІГРАШ! за донат від 50 грн можна отримати комплект із двох поетичних збірок Рупі Каур! кошти підуть на ТЕРМІНОВИЙ збір на тепловізори для 144 бригади 472 окремого батальйону 🇺🇦 розіграш відбудеться, коли зберемо ціль збору. після донату, кидайте мені скрін і я дам вам квиточок 😌 https://send.monobank.ua/jar/9RgvukDiNT