⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)

Донатимо, друзі. 🙏🏻

ви кажете бі бо бу а я кажу бі бу бо рщ

мені все важче бути між людей, я часто почуваю себе мертвим, роздертим навпіл, тисячу ночей проходять у очікуванні вперто я сподіваюсь, що колись зімкну свої байдужі до всього повіки і пробудившись, від страшного сну опинюсь там, де залишусь навіки де цінять не за сміх, а за плачі за тихі, поминальні голосіння нещасно вбитих, закатованих моїх братів й сестер, позбавлених коріння і може, у небесному раю, я знову гучно й дзвінко заспіваю про те, наскільки полюбив рідню: сліпу холодну зброю й вовчу зграю Олег Ненчин *Присвята Михайлу «Самперу» Волошуку (на фото) із підрозділу "Wolfspack group", який загинув на Азовсталі

#непопулярнадумка Україна має присягнути британській короні. Британія повірила в нас з самого початку війни, або просто хотіла зупини спроби пручатися своєї колишньої колонії - рф. Воювати ми будемо з кожним зі своїх сусідів - з поляками за Львів, з турками за Крим та Одесу, з мадярами за Закарпаття - серед них немає справжніх союзників, а далека корона, яка, можливо, сама сильна країна в Європі в усіх сенсах, може мати своїх нових лицарів, що бути вирішувати спірні питання в колоніях, як в давнину козаків використовували для придушення повстань. Як мінімум, ми маємо створити полк вдячності, відплативши Британії за наш порятунок, коли усі брокери просто дивилися і робили ставки. Козаки можуть служити лише короні, що знає честь. Чи багато корон залишилося в Європі? Особливо тих, що ще на щось здатні. Хай Б-г береже Короля! God save King!

Ефір розпочався. 🤗💓

буха голова дає так собі сон – та твереза дає трохи гірший. ти вийшов з депресії? кул сторі, бро, ніхуя ти із неї не вийшов. те що ти, взагалі-то, ще досі живий – то, по суті, ісусяче диво. тож святкуй і туси, що знайдеш – тим гасись – там, абсентом, горілкою, пивом… ну хоч вíрші ідуть – ще і з криком «УРА!», а в душі незалатана чорна діра – то вторинне, про неї не думай, чуваче, щоби глузд не забрала диявольська гра. Даймонд Сраний 21/05/2024

Така сумна жиза. 😔🥺 #життєво

я повільно знімаю колготки забираю увагу солодку ти вивчаєш усі мої фотки дивишся знизу вмикаєш підлизу зберігаєш гнів у собі в глибині. бо ти знаєш моє єство бачиш мої кишки читаєш мене як книгу з увагою на помилки. момент. ти пишеш комент. з-під пальців тендітних вириваються крики з метою задіти. вколоти-вколоти-вколоти сидіти в болоті й пиздіти, бо посміла я просто себе любити. для тебе ми все ще діти. кого любить більше мама? кого хвалить більше тато? ти просто хотіла уваги? життя тобі дасть під сраку. життя тобі дасть пизди не встигнеш відкрити очі. хочеш - не хочеш: дорослішай або помри. бо життя тобі дасть під сраку. я бажала тобі найкращого. ти мені показала фак і це стало останньою краплею - я лишу тебе напризволяще. най життя тобі дасть під сраку. ти мене будеш звати на поміч і навчишся звертати увагу, висловлювати свою дяку цінувати людей, які поруч. в дужках - я завжди буду поруч. фото Зебек 💜

може приколотись і відкрити "УрсусПоетрі" у Львові...

*** Вона стоїть перед дзеркалом. Сукня в крапочку, обручка проста, тонкий ланцюжок, в улоговині поміж грудей – фігурка Христа,  слабкі руки, короткі нігті, рожева смужка старого рубця. Вона стоїть, думає – дивно, але на мені немає лиця.  І як же це сталося, я пам’ятаю, у мене було лице. Я мала вилиці, брови, блакитні очі мала, кінець кінцем. І скільки я так стою? Сьогодні вівторок або, може, четвер? І як мені бути далі, як без лиця я маю жити тепер? Прийшли найрідніші, помили їй голову, дали гідазепам. Провітрили дім. Поплакали разом. Вдих і видих, короткий спазм. Ну що ти, пташко, поїж хоч трохи, давай, маленька, або поспи.  Забрали леза й ножі. Пішли собі. Пара тихих печальних спин. Всі кажуть, потрібно жити далі. А як конкретно – ніхто не вчить. Вона стоїть і думає – ти без лиця кричи тепер не кричи, світ не почує. Глухе мичання. Землею туго набитий рот. Уробороса танок безтямний. Днів непотрібних коловорот. Та якось вранці вона дістане врешті червоного олівця і намалює собі кривеньку усмішку й очі на пів лиця.  Пройдеться містом. Згадає, як воно – сміятися до чорноти.   Давай, рідненька. Тут пів країни таких усміхнених, як і ти. Ірина Цілик 2023