☠️Тисячоликий✙Ніхто🇺🇦✡️ *ǵheslóm-wl̥kʷos h₁nékʷid☠️

Дуже тішать такі відгуки — робота справді була пророблена колосальна, в найкоротші строки (ми почали у вересні і завершили у грудні — опорою були раніші матеріяли, вони прискорили цей потяг). Обовʼязково купіть і прочитайте. Не встигнете кліпнути — а вже Йоль-2027. Йоль. Ніч богів і людей (антологія)

🧔 У зв’язку з подіями останньої ночі закликаємо вас підтримати будь-який з активних зборів. У КДТ досі триває збір для 54 ОАБр, на закриття якого залишилося зібрати вже менше половини суми. А за донат, кратний 100₴ маєте шанс виграти біографію авторства Джона Ґарта «Толкін та Перша світова війна» польською мовою чи 3D-модель Ґандальфа Сірого. Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/8rS6D5vmx5 📜Клуб дослідників Толкіна 📜

Та що ж такоє! Де протести булгаковцев по поводу Лаври?! Ви ж всю ленту тоді зафлудили, де ви зараз?!

СЮДИИИ. Діжався🔥🔥🔥 «Основи» викотили скарб Оформлення — надзвичайне, і переклад від людини, яка зробила «Джвандзи» для Сафранів, тому в ньому не сумніваюся

Релігійний символ не тільки розкриває структуру реального чи вимір буття, він разом з тим надає значення людському буттю. Ось чому навіть символи вищої реальності однаковою мірою є екзистенційними одкровеннями для людини, що намагається розшифрувати їхнє послання. Релігійний символ передає людську ситуацію в космологічних термінах, і навпаки; точніше, він виявляє схожість структур людського буття і структур космічних. Людина не почуває себе "ізольованою" в Космосі, вона "відкрита" Світові, який завдяки символу стає "знайомим". З іншого боку, космологічні значення символізму дозволяють людині вийти за межі суб'єктивної ситуації, визнати об'єктивність своїх особистих відчуттів. Звідси випливає, що той, хто розуміє символ, не тільки "відкривається" об'єктивному світові, йому одночасно вдається вийти за межі своєї особистої ситуації і здобути розуміння універсального. Це пояснюється тим, що завдяки символам "вибухає" і безпосередня реальність, і особисті ситуації. Коли яке-небудь дерево втілює Дерево Світу, або коли лопата уподібнюється фалосу, а праця на землі — акту відтворення і т. п., то можна сказати, що безпосередня реальність цих предметів чи видів діяльності "вибухає" під тиском сили іншої, глибшої реальності. Так само, коли йдеться про індивідуальну ситуацію, наприклад, ситуацію неофіта, зачиненого в ініціаційній хатині, — символізм "розриває" цю окремо взяту ситуацію, показуючи, що вона взірцева, тобто може безкінечно повторюватися в багатьох і різноманітних контекстах (тому що ініціаційна хатина уподібнюється череву матері і водночас череву чудовиська і пеклу, а темрява символізує, як ми бачили, космічну ніч, доформальне, зародковий стан Світу і т. п.). Завдяки символу індивідуальне відчуття "прокидається" і перетворюється на духовний акт. "Переживаючи" символ і правильно розшифровуючи його послання, ти відкриваєшся духові і врешті можеш досягти універсального." Мірча Еліаде "Примітки щодо релігійного символізму"

Моя повага — половина цих розповідей опублікували язичники. Коли приходять нищити вашу культуру і історію — треба давати відсіч, а не шукати в цей момент природні і неприродні релігії.

Адмін Язичницького Вісника єбучій дегенерат.

Знаєте, я особисто маю такі релігійні погляди, що біля храмів будь-якої релігії навіть не плюну. Бог один, якщо розуміти Його як Абсолют. Я не знаю якій релігії він дав більше істини — хоча щиро вірю що моїй найбільше. Але скільки б в мене не було патронів, синагоги і мечеті в безпеці. Пагоди теж. І ти ніколи не знаєш як тобі повернуться твої дії. Особливо злі. Особливо направлені на найвище Добро. Микола Васильович казав, що першим у народу відбирають розум. А нерозумний — гине. Я зичу росіянам провалитись у власну смуту. Яка, як відомо, тупа й нещадна.

Ось Бог помагає мені, Господь серед тих, хто підтримує душу мою. Хай повернеться зло на моїх ворогів, Своєю правдою винищи їх. В добровільному дарі я жертву Тобі принесу, ім’я Твоє, Господи, славити буду, що добре воно, бо мене воно визволило від усяких нещасть, і я бачу занепад моїх ворогів!

— Псалми 53:6-9 (переклад Івана Огієнка)

Це має бути закарбовано у памʼяті усіх людей на усі віки.

Горить Києво-Печерська Лавра. Ми воюємо з аноитрадиційними сатаністами.

Пиздячить по повній цієї ночі. Окрім всі відомих максим про те, хто такі росіяни, пропоную вам конвертувати гроші в валюту: відкрита банка Азову чекає на ваш донат

Платон…

Знаєте, що таке папайка? Платон каже — «незнання». Аді Шанкара в моїй голові: «авідья»…

Але загалом — суто холодний фактаж безвідносно ідеологій: • коли Микола, який воює з 2022 року (а то й з 2014) іде в СЗЧ — він скоріше за усе матиме дуже трагічні наслідки; • але коли в СЗЧ іде ікона молоді, прогресивний і правильний Меловін — він жертва обставин і людина з важкими психічними порушеннями (що вочевидь не заважає йому давати концерти); • коли проти трудової міграції виходить воїн ЗСУ — якісь чорти катають на нього заяву; • коли прайд робить черговий «важливий» івент, не витввишись за жодне зі своїх слів, за побажання смерті діючим військовим, за називання цих військових подонками (а саме Георгія «Жору» Тарасенко назвала Анна Шаригіна, голова усіх прайд-організацій) — журналісти пишуть надхненні статті про подолання упереджень з 15-го сторіччя, про шлях в ЄС, про правильне обличчя України. По-перше: не треба бути правим, щоби побачити якісь структурні проблеми. По-друге: я твердо переконаний, що все зрештою розставиться на місця. Рано чи пізно. З витікаючими наслідками. І по-третє: я пиздець зараз який злий. Думаю, не я один.

Щиро імітую здивування.

Відхилившись від того, що я зараз кажу, хочу нагадати одну строфу, можливо, найкращу строфу Леопольдо Лугонеса, натхнену, поза сумнівом, Піснею п’ятою «Пекла». Йдеться про перший катрен «Щасливої душі», одного з сонетів збірки «Золоті години» 1922 року: Надвечір того дня я тінь жалю, У звичний час прощаючись з тобою, Відчув і з невиразною журбою Збагнув тоді, що я тебе люблю

— Хорхе Луїс Борхес, «Божественна комедія»

Сучасний роман потребує п’ятисот-шестисот сторінок, щоб познайомити нас із кимось, якщо зрештою знайомить. Данте досить однієї миті. В цю мить персонаж окреслений раз і назавжди. Данте підсвідомо шукає цієї миті. Я прагнув домогтися цього в багатьох оповіданнях, мене зачаровувала ця знахідка, зроблена Данте в добу Середньовіччя: явити певний момент як код чийогось життя. Данте являє нам персонажів, життя яких вміщуються в кілька терцетів, а проте вони вічні. Вони й далі живуть, їх воскрешають людська пам’ять та уява. Карлайл вказав на дві риси Данте. Певна річ, їх більше, але дві є визначальними: ніжність і суворість (які, однак, не протиставляються, не суперечать одна одній). З одного боку, це людська ніжність Данте, яку Шекспір назвав би the milk of human kindness — тобто молоком людської доброти*. З іншого — усвідомлення того, що всі ми живемо в світі, де існує суворий порядок. Цей порядок відповідає Іншому, третьому співрозмовникові.

— Хорхе Луїс Борхес, «Божественна комедія»