☠️Тисячоликий✙Ніхто🇺🇦✡️ *ḱléwos n̥dhgʷʰitom☠️

Гегелівська діалектика Пана і Раба описує боротьбу на життя і смерть. Переможцем, який згодом стає Паном, виявляється той, хто не боїться смерті. Прагнення свободи й суверенності підносить його над турботою про голе життя. Саме страх смерті змушує майбутнього Раба підкоритися Іншому: перед загрозою загибелі він обирає рабство. Він чіпляється за голе життя. Результат цієї боротьби визначає не фізична перевага однієї зі сторін, а радше «здатність до смерті». Хто не має свободи померти, той не наважується ризикувати життям. Замість того щоб «іти з самим собою до кінця, аж до смерті», він «зупиняється в собі самому перед лицем смерті». Він не наважується прийняти смерть. Так він стає Рабом і починає працювати. Праця і голе життя тісно пов’язані між собою, адже обидва є реакціями на негативність смерті. Сьогодні захист голого життя дедалі більше перетворюється на абсолютизацію та фетишизацію здоров’я. Сучасний Раб віддає перевагу здоров’ю перед суверенністю і свободою. Він нагадує ту «останню людину» Ніцше, для якої здоров’я саме по собі є абсолютною цінністю. Воно підноситься до рангу «великої богині»: «Шанують здоров’я. "Ми знайшли щастя", — кажуть останні люди і кліпають очима». Там, де голе життя освячується, теологія поступається місцем терапії — або ж сама терапія стає теологією. Смерті більше немає місця в каталозі послуг голого життя. Але доки людина залишається Рабом і тримається за голе життя, вона лишається підпорядкованою Пану: «Але так само ненависна для бійця, як і для переможця, ваша вищирена смерть, що підкрадається, немов злодій, — і все ж приходить, як Пан».

— Бьончхоль Хан, "Агонія Ероту"

Еротична комунікація Античності — це що завгодно, тільки не затишок. Любов, за Фічіно, — «найжахливіша з усіх пошестей». Вона є «перетворенням»: позбавляє людину її власної природи й прищеплює їй чужу. Саме ця трансформація, ця відкритість до вразливості й становить її негативність. Сьогодні ж вона майже цілком зникає під тиском дедалі глибшої позитивізації та одомашнення любові. Людина залишається незмінною і шукає в Іншому лише підтвердження самої себе.

— Бьончхоль Хан, "Агонія Ероту"

Мілтон, очевидно, не при чому!

Редагую зараз культовий езотеричний роман, який, не маючи завершення, саме цим і заслужив свою дику популярність та вплив. А паралельно потроху читаю «Щоденник наркомана» Кровлі. І як роман, який я редагую, насправді зовсім не про географію, так і роман Кровлі — зовсім не про наркотики. Обидва вони, радше, про вузькі межі людського пізнання. Читаючи й редагуючи, я дедалі частіше замислююся: а чи знаємо ми взагалі хоч щось? Три відсотки дослідженого океану, неможливість перевірити деякі масштабні теорії на кшталт циркумполярної, мізерні знання про космос, підтверджені безпосередньою практикою, — що ми насправді знаємо і що взагалі можемо знати? У цьому сенсі я радше релятивіст: людина категорично відносна в космічному масштабі й точно не є мірилом усіх речей. Ось такі абстрактні міркування народжуються в мене під час читання і редактури.

Останні два роки я читаю священні тексти різних релігійних традицій: не лише канонічні книги, але й коментарі, етичні трактати, гімни і тлумачення — усе, що формує моральну й духовну мову традицій. Це стало моїм заняттям, яке поступово перетворилося на роботу з текстами, передусім у межах скандинавської традиції. Я відчуваю тяглість індоєвропейського світу і воїнського етосу давніх спільнот, принаймні як культурний і символічний горизонт, що розгортається і сьогодні. Але мій погляд ніколи не замикався на одній традиції: я читаю ісламські, юдейські, сикхські тексти, звертаюся до китайської, японської, монгольської спадщини. Лише до традицій корінних народів Америки та Австралії я ще системно не доходив, хоча сибірські традиції мені близькі й знайомі. Я думаю, що “винайдення колеса” в сучасному сенсі часто є ілюзією новизни. Не тому, що сучасність є занепадом, а тому що більшість базових етичних і соціальних форм уже були випробувані, осмислені й закріплені в традиціях. Традиція виконує не лише сакральну, а й практичну функцію: те, що руйнує спільноту, зазвичай не виживає в ній. Спільнота подібна до організму, що відкидає токсичне і несумісне. Якщо ж організм хворий, він не виробляє сталої традиції — він розпадається, фрагментується і втрачає форму. Життя в цьому сенсі є суворим відбором: воно відсіює непридатне. Я не очікую здійснення жодних модерних чи домодерних утопій. Як кажуть у юдейській традиції, Месія є в кожному поколінні. Майбутнє не існує як абстракція, минуле — як закрита річ. Є лише теперішній момент, у якому людина мусить жити так, щоб не було соромно перед Вищим — або, якщо хтось не приймає цієї мови, так, щоб не було соромно перед власними дітьми і перед тими, хто прийде після нас, коли поверхневі системи втратять силу. Ви можете не погоджуватися з цим поглядом, але я вважаю його принаймні послідовним і обґрунтованим.

Хто багато знає, але мало чинить, подібний до дерева, що має безліч гілок, але корінь його слабкий: і коли приходить буря, вона вириває його з місця його. Але вище за всі діла стоїть страх перед Богом; хто оскверняє святині, зневажає свята, публічно ганьбить ближнього або викривляє вчення істини, той не матиме частки у світі прийдешньому, хоч би й вивчав Тору і творив добрі діла. Бо три є корони — Тори, священства і царства, — але корона доброго імені підноситься над ними всіма.

— Вавилонський талмуд, трактат Пірке Авот

Без тіні Стоптати всі стежки Европи І вітром винестися в степ; Де дуб й криниця. Зерно й попіл. Так спільна справа проросте. Сідлати всі степові вітри, Що знають козаків, татар, Варяга, литвина і греків. Орати й будувати. Тут - Гальбштадт. Пізнати рай в розрусі, в пустці, Звести і ширити - віра проста. Садити дуб, не вірячи застати його тіні... Лиш віра й вітер. Ной-Монталь. Не буде тіні. Гине мова. Бетон, енергія, модерний світ. Тобі не вірять. Й "випадково" Два постріли у скроню. 37-ий рік. Не брати меч. Іти за тим півсвіту. Тримати курс на тихий, простий рай. Тепер ми лиш багряна цегла міст фронтиру. Національність: німець. Смерть: Богословлаг. 2026

Менонітська школа для дівчат, одна з найкращих архітектурних пам'яток Запоріжжя, все. Кляті кацапи.

А от почитай, Ізя, антисемітську пресу: ми контролюємо світ, ми володіємо всім капіталом, кого б не вбили — це ми і це нам на руку, ну любо, Ізя, любо. P.S. країну, відкриту ісландськими слонами вітаємо найщиріше з незалежністю!

Марш в Антиваршаві

ти

Не пускайте пʼятикласників на керівні посади! Абсолютно нормально задрочувати росіян. Назва для операції «Рюрик» — класний тому приклад. Абсолютно ненормально врубати шароварного псапатрона і виставляти українців людьми з відʼємним айкʼю, які регочуть на многочлени. Куме, перемога, інфа з вайберу — ідем на Кубань!

Я зовсім вилетів з часу у вічність. Я відчув себе у присутності якоїсь величезної сили, яка впливає на добро або на зло. Я почувався так, наче знову народився на світ — не знаю, чи ви розумієте, що я маю на увазі. Інакше пояснити не можу, хоч убий. Ніби до цієї миті нічого в моєму житті не траплялося. Знаєте цей стан, коли відходиш від ефірного наркозу чи порції оксиду азоту в зубного лікаря, — ти повертаєшся кудись, у знайоме тобі «кудись»; але місце, звідки ти повернувся, це — «ніде», і все ж ти там побував. Саме це зі мною і сталося. Я прокинувся зі стану вічності, зі стану безнечності, зі стану душі, який набагато живіший і свідоміший за все, що ми знаємо, аби дізнатися, що ця безіменна думка про «ніщо», незважаючи на те, що ти не можеш підібрати їй назву, насправді була двома величезними чорними сферами, у яких я побачив себе. У голові промайнуло видіння якоїсь середньовічної історії про чаклуна, і я поволі-поволі став вибиратися з глибин нагору, щоб усвідомити, що цими двома сферами були просто двоє очей. І тоді мені спало на думку — щось надзвичайно абсурдне за своєю природою, як безглуздий жарт, — що ці двоє очей належать обличчю дівчини. Поверх тіла громили, що стогнав на підлозі між нами, я дивився на лице дівчини, яку ніколи досі не бачив. І я сказав собі: «Що ж, чудово, здається, я знав тебе все своє життя». І коли я сказав собі «своє життя», я анітрохи не мав на увазі життя Пітера Пендраґона, я навіть не мав на увазі життя, що простягається крізь сторіччя, я мав на увазі інше життя — те, із чим сторіччя не мають нічого спільного. І тоді Пітер Пендраґон здригнувся, повністю прийшов до тями і подумав собі, чи не надто сильно він витріщається на когось, хто, як підказує його здоровий глузд, є досить звичайною і навіть не особливо привабливою дівчиною. Я відразу зніяковів і поспіхом повернувся до свого столика. І тоді мені здалося, що офіціанти вже не одну годину вмовляють графа стати на ноги. Я автоматично посьорбував свій напій. А коли підвів голову, дівчини вже не було.

— Алістер Кровлі, «Щоденник наркомана»

Перевів уривок з Дзої в телеграф-формат. Блискучий аналіз людської гордині, чеснотливости греків і вічного євразійства. Інша справа, що Ксеркса і Дарія хоча б стримувало їхнє релігійне коріння. Нашого ворога не стримує, на жаль, нічого. https://telegra.ph/%D0%86stor%D1%96ya-gordin%D1%96-07-03

4.20

Красивий собака хорт Vilkat goð geyja, grey þykkjumk Freyja. [æ mun annat tveggja Óðinn grey eða Freyja.] (с) На богів не смію тявкати, Фрейя видається мені grey. Адже неодмінно одне з двох: або Одін — grey, або Фрейя. Слово "grey" зазвичай перекладають як "сука". Але є нюанс, тому я спеціально залишила це слово в перекладі українською. Технічно цей нахаба ну не зовсім ображав богів, в чому і розкіш ситуації. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Почнемо зі скандального поета. Хьялті Скеґґ'ясон був такий собі ісландський вождь, і в історії він залишив слід як активний християнізатор Ісландії. Невідомо, чи дійсно він був скальдом, адже після нього (наскільки я зрозуміла) залишився єдиний цей вірш. Зате який. Тут (на базі опису з Njal's Saga, а також з Íslendingabók Арі Торґільсона) є коротка оповідь, як проводилась християнізація Ісландії. Отже, новонавернений Хьялті промовив цей вірш на Альтінгу, за що його засудили до меншого вигнання (тобто, провести кілька років за кордонами країни). Він зі своїм тестем Ґізурром Тейтсоном вирушили до Норвегії, щоб перебути там строк. А там в цей момент християнізатор Танґбранд (Þangbrandr) набідкався королю Олаву Трюґґвасону, що погані язичники ісландці жахливо до нього ставилися, особливо наголошуючи на язичницькому чаклунстві, через яке сама земля розверзлася під копитами його коня. Тому розгніваний Олав наказав ув'язнити всіх ісландців, які перебували в Норвегії. Він навіть погрожував стратити їх усіх. Але саме в цей напружений момент Хьялті та Ґізурр прибули до його двора та вмовили не робити цього. Навзамін, вони погодилися повернутися до Ісландії й сприяти поширенню нової віри. Прибувши до Ісландії, Ґізур і Г'яльті зустріли багатьох інших християн, і великою озброєною групою вирушили до Альтингу. Здавалося, що між двома сторонами ось-ось спалахне велика битва. Але завдяки язичницькому жрецю Торґейру (Þorgeir Ljósvetningagoði) цього не відбулося. Мудрий жрець оголосив політичний компроміс: офіційно всі сповідують християнство, але те що ви робите в себе вдома потай, те не буде покарано. Хоча через кілька років і приватне язичництво заборонили. Ну, не суть. Повертаємось до того самого віршу. 🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠🔠 Слово grey то не лише "сука". Воно також означає greyhound, хорт. Ось цитата з наукового дослідження Three Dogs from the Late Iron Age Boat Grave Cemetery at Gamla Uppsala Prästgården, Sweden:

Хортів регулярно виявляють у високостатусних похованнях по всьому регіону Меларену, часто разом із хижими птахами — соколами, яструбами, совами та орлами. Таке характерне поєднання зазвичай розглядають як свідчення елітарної мисливської культури, у межах якої вершники використовували собак і ловчих птахів у складній та добре скоординованій взаємодії для полювання на різну здобич — птахів, зайців, а також оленевих, зокрема оленів і лосів. Хоча у похованнях доби вікінгів хижі птахи трапляються значно рідше, ніж у похованнях періоду Венделя, рунічні камені, старонорвезькі правові кодекси та еддична поезія (наприклад, Rígsþula) свідчать про те, що ця давня мисливська традиція зберігалася й протягом доби вікінгів.

Отже, нахаба Хьялті порівняв Одіна і Фрейю з аристократичними собаками. Якщо згадати про вовків, котів, кабанів та інших тварин в скальдичній поезії, то в цілому поет обрав той же напрям символики благородства, войовничої натури та сили. Тож він дійсно не смів тявкати на богів. Технічно. І якби поет хотів прям обізвати Фрейю шльондрою, він би порівняв її з блудною козою, як то вже робила йотунка Хюндла в "Пісні Хюндли". Але ж ні. Аристократичний хорт. Дуже красивий собака. Проблема в тому, мабуть, що слово таки вже устоялося як ганебне "сука", на позначення труса або подлеця, на що вказує наш любий словник Клісбі-Віґфуссона. Отаке воно, мистецтво вікінгівського níð 🤷‍♂️ Хвала Фреї! Хвала п'ятниці! ❤️ #боги

Московити біснуються і лають на нашого доброго друга Равіна Моше. Значить, ми все робимо правильно. Равін Моше - патріот України в тій самій мірі, як і Ізраїлю, сильна і мужня людина. Він дуже багато робить для допомоги Україні, лобіює інтереси України в Ізраїлі. Його син пішов добровольцем в ЗСУ та загинув на війні. Присутність таких людей, як Равін Моше в наших рядах, руйнує всі спроби московицької пропаганди звинуватити нас у «нацизмі». Соловйов звинувачує равіна в тому, що він тисне руку українцю й цим нібито якось ганьбить євреїв, які постраждали від німців. Сам соловйов прислуговує московському режиму, який довгими десятиліттями співпрацює з терористами, які вбивають євреїв, а також з огидним антиізраїльським іранським режимом. Соловйов є громадянином країни, яка в якості свого державного прапора використовує «власівську ганчірку» - прапор «руского корпуса вермахту». Його це не бентежить, бо йому притаманна найсильніша чеснота московського пропагандиста: нахабство калимського гендера. Корчинський | Patreon | Мерч | Книга | Поставити питання

007: Запретный город #экшн

За рік перси остаточно пішли з Еллади: відбулась енантіодромія — армії помінялися місцями. Взявши розбіг у Марафоні (з прицілом на майбутні десятиріччя), афіняни гнали варварів аж до узбережжя Азії. Так останній акт захисту став першим актом завоювань.

— Луїджі Дзоя, «Історія гордині».