перцепція

Відкрити в Telegram

подих сучасного мистецтва Instagram: https://www.instagram.com/per.ceptia?igsh=bzM4ZWhqZGVpYTY3 опублікуватися: @perceptia_bot співпраця/питання/: @sleepless_dreamer поезія: @dannookka / @phantom_constellation візуальне: @pleasedonttextme

Україна25 367 Мистецтво та дизайн24 997

1 002

Підписники

Немає даних24 години

+17 днів

-230 день

279

Перегляди допису

~ 12724 години

~ 16048 годин

27.84%

Коефіцієнт залучення

~ 1

Дописів на день

Ads index

beta

Триває завантаження даних...

Схожі канали

Немає даних

Виникли проблеми? Будь ласка, оновіть сторінку або зверніться до нашого support-менеджера.

Вхідні та вихідні згадування

---

Залучення підписників

червень '26

в 1 каналах

травень '26

+22

в 3 каналах

Get PRO

квітень '26

+31

в 6 каналах

Get PRO

березень '26

в 2 каналах

Get PRO

лютий '26

+28

в 7 каналах

Get PRO

січень '26

+26

в 6 каналах

Get PRO

грудень '25

+13

в 3 каналах

Get PRO

листопад '25

+103

в 7 каналах

Get PRO

жовтень '25

+46

в 6 каналах

Get PRO

вересень '25

+19

в 4 каналах

Get PRO

серпень '25

+22

в 2 каналах

Get PRO

липень '25

+11

в 4 каналах

Get PRO

червень '25

+20

в 6 каналах

Get PRO

травень '25

+56

в 7 каналах

Get PRO

квітень '25

+141

в 7 каналах

Get PRO

березень '25

+329

в 11 каналах

Get PRO

лютий '25

+316

в 9 каналах

Get PRO

січень '250

в 5 каналах

Get PRO

грудень '24

+197

в 6 каналах

Дата	Залучення підписників	Згадування	Канали
23 червня	0
22 червня	+1
21 червня	0
20 червня	0
19 червня	0
18 червня	0
17 червня	0
16 червня	0
15 червня	0
14 червня	0
13 червня	0
12 червня	0
11 червня	0
10 червня	0
09 червня	0
08 червня	0
07 червня	0
06 червня	0
05 червня	0
04 червня	0
03 червня	0
02 червня	0
01 червня	+1

Дописи каналу

сон (той що трава) пух тіла як прокидатися увесь пробирає током аж сироти (богові діти) ходять свої хороводи безпамʼяти ще донедавна ця земля зуби б льодом пробирала як вгризтися в неї як звісно трапляється у кожного блуканця на чотирьох собачих лапах з хвостом. промовив: холодно і гарчиш хмарою з-між зубів чи то аби для мʼяса а чи не для нього виросли: з голоду й землі їстимеш де поснулі комашині діти у колисках вбачають: росте трава а у дитини (людського дитяти) з нею шкіра одна то й нехай: собака колиски не знає а й нащо йому прокинувся: пагорб коло підстанції і матрац поплямований іржею між двох сосен засипаних сонцем (інші в тіні) між стовбурів залізна арматура аби підтягуватись а я зовсім інієва дитина – на нерівних лапах ледь забув як то його: випрямитись аби звідти з дурного місця піти. заїхав губою в дернисте поперед здіймання на ноги заїхав ще. бо як це його – насититись щоразу тільки цей пагорб має на собі сон а тоді був зелений й ніякий зазвичай такий він є босоніж росу збираєш – мислюєш на воду пробирає інієву дитину хороводами безпамʼяти божих малих дітей а там – за підстанцією брешуть родичі: всі на чотирьох собачих лапах й з хвостом. згадуєш як чеше руки і ноги силуєшся дістатись спини. от би був друг – помогти і разом в розмові ховатися в сосновій тіні відусіль собака любить коли її чешуть собака що її не чешуть – найбільше. був такий думав моєї собаки дружити хоче а більше до руки підходив аби чухали його звали по давньому а моя брехалась на нього й з-за двору являвсь удва її менший такий він з себе. було серед зими щось шукав – була примерзла кора снігу а під нею мʼякий а під снігом біс його відає що було треба малому собаці в котрого до того ж є дім а він не міг того не робити і чахнути аж підошву ноги дере все що до того причетне (здебільшого від дерев) а все мислюєш на воду пишеш землю як кліщі пишуть сосну наїдаючись так і людина тобто я так робив наслідуючи й собачі пазурі нігтями врізаючи рівчаки аби ними текла роса аж туди до ставка а з нього: повздовж струмка були двори аж так що на воду находили і відгалузки струмкові за хварбованим деревом собі ховались і як тільки собі подумав: для чого їм у неволю як мух побачив: навколо пса колихаються все його тіло уперше розслабленне і ніяке: видно хотів до струмка – а на цепу повис. так і не діставши лапами вологої землі умер а чи ж не напували собаку росою удома? а чи ж прокидаюсь серед пагорба аби сон засівати аби він тут як завжди це робить щоразу хвіолетовий – був. сиротами (божими дітьми) увесь збіганий безпамʼяти хоровод Дмитро Вільгоцький #поезія #ДмитроВільгоцький задонатити на розвиток проєкту

2	ну бо а що зостанеться коли змарніють зотліють опадуть усі шипи лексеми шкіри пелюстки мов перламутровий пилок із крил пощерблених голий-голісінький кристал первородної солі непроглядно прозорий що тужаво фонить посеред вузлуватого роздоріжжя і в його безпросвітнім стерильнім нутрі поневолений вітер із кілкими вкрапленнями зір тож хай ідуть розхристані дощі розмиваючи до осердя тривожну кісточку послів'я перестиглого і засхлого хай буде не чорнозем солончак а в ньому затамоване коріння у бульбах суфіксів ну бо а що зостанеться коли збродяться барвисті світла у тісних зіницях голий-голісінький кришталик і чумацький шлях сльози Ірина Божко #поезія #ІринаБожко задонатити на розвиток проєкту	197
3	вибрані кадри апокаліпсису котру годину триває знищення цивілізації, руйнація матеріального та духовного світів, анігіляція усього живого. в цей судний день наш журналіст побував у найгарячіших точках всесвіту й поділився з редакцією ексклюзивними кадрами безпосередньо з місця подій. апокаліпсис триває. перша плівка (чума) жінка із волоссям білим як фосфор згорілими стопами крокує зруйнованим містом нахиляється щоби зірвати останню вцілілу квітку польова лілія вплітається у зів’ялий вінок зміна плівки (процедура фіксації злочину) занотуй групу крові шрами татуювання занотуй її мову мову злості й кохання особливі прикмети зніми зліпок зубів занотуй її регіт занотуй її гнів відкуси клаптик шкіри зі шматочком її ДНК усі символи віри усі сповіді в смертних гріхах занотуй кожну жертву кожну знищену націю збережи хоча б мертве тіло цивілізації друга плівка (війна) жінка із волоссям рудим як іржа в медсестринському одязі сидить на узніжжі лікарняного ліжка тримає за руку сліпого скаліченого солдата а той каже їй мамо і вона усміхається зміна плівки (аналіз даних) цвинтарі квітнуть нарцисами кості святих вже зогнили книга історії писана самозникомим чорнилом апартеїди та рабство голод репресії війни зітруться начисто й раптом пам’ять постане стерильною третя плівка (голод) жінка із волоссям чорним як вугілля спорожнілими грудьми годує двох немовлят наспівує їм ...тяжка годинонько! гірка хвилинонько! лихо не спить… леле дитинонько! жить — сльози лить...¹ колисаючи їхні мертві тільця. зміна плівки (висновки) замилуйся протоптаним шляхом він звивається сміхом та болем обернися заобрійним птахом подивися ми ходимо колом після нас тільки тьмяні світлини після нас тільки попіл та бруд і наступні постануть із глини і ми з ними зустрінемось тут четверта плівка (смерть) жінка із волоссям попелястим як надвечірня імла веде за чумбур блідого коня збирає жнива спалену землю всіває зерном забуття і коли наступає на трупи загиблих хором вони їй наспівують ...моя голубко у щілинах скелястих у сховку стрімкої кручі! дай глянути на твоє личко дай голос твій почути! бо голос твій солодкий і личко твоє принадне...² вона зупиняється і закурює. ¹ — Леся Українка — Колискова ² — Пісня Пісень 2:14 Іван Бережний #поезія #ІванБережний задонатити на розвиток проєкту	229
4	muerte на острові в іспанії коли я побачив нічне небо над середземним морем я зрозумів що колись помру що прийде час і мене не стане а небо небо залишиться і море залишиться сонце й місяць продовжуватимуть гратися лоскотати воду своїм сяйвом а я помру і про мене забудуть всі навіть пальми що уважно стояли поруч і також дивилися як місяць знаходить себе у дзеркалі моря але потім я замислився чи дійсно я і всі навколо загинуть чи дійсно може щось так безпричинно так просто зникнути я почав думати і подумав що я не знаю що страшніше те що нас всіх розчавить важкий камінь безжалісного небуття чи те що моє життя і життя всіх людей на планеті буде повторюватися безліч разів наче світ це велике коло а людство повзе окружністю воскресає й повертається доходить до кінця і починає все спочатку можливо дійсно ніхто насправді ніколи не зникне а смерть це лише крапка після якої йде новий абзац але тоді виходить що ми у будь-якому випадку приречені чи то до галопуючої гибелі чи то до гароти вічного життя що ми все одно будемо страждати напевно від цього не втекти думав я собі поки дивився на нічне небо тільки не зрозумійте мене неправильно я не був стурбованим смертю поки ми відпочивали на майорці це була минуща думка що нахлинула на мене і майже одразу відпустила просто створила певний простір для роздумів наче залишила маленьку непомітну дірку на футболці яку помічу тільки я ми добре провели час єбланили розважалися плавали блукали спілкувалися їли кавун на балконі паралельно слухаючи пісню ай-яй-яй-яй убілі нєгра убілі і було ще багато чого і думки про смерть до мене не приходили лише коли я повернувся додому вони знову зʼявилися але це нормально це те про що часом не можеш не думати адже ми люди такі хиткі непостійні істоти привʼязані за нитки надій до гілок історії як новорічні іграшки ми підвладні всім тим абстракціям які самі створили та до яких щиро звикли як-от до сенсу існування який ми шукаємо у відповіді на питання чи справді смерть це кінець ми незграбні та подекуди безсилі у наші мʼякі тіла регулярно встромляються ножі непохитної смертності і попри все попри будь-що на цій незбагненній планеті наша задача це продовжувати йти відчувати осягати творити змагатися відтворювати боротися запитувати аналізувати намагатися дотягнутися до стиглого фрукта правди йти шляхом свого життя смертного чи безсмертного йти незважаючи ні на що Євген Кушнирік #поезія #ЄвгенКушнирік задонатити на розвиток проєкту	234
5	З висоти позахмарного верхів'я внизу все стає схожим на пастельний колаж про смерть. Поза кулісами туману синього, що манить тоненькою стрічкою, дорогою, що як лезо розрізає шляхом до Дрогобича, де за здобиччю женуться юні орли. Горлиці лише повернулись із теплих країв і доїдають окраєць хліба, щойно з печі одного із сіл північного схилу Карпат. Тут загубився сад, деформований і пошрамований, укладений в рамки штахет й кабелів. Вже понад тисячу днів – це прихисток для десятків, сотень і тисяч розритих могил. Схил опівнічний ще пам'ятає, як ніжно сонце голубить в зеніті, але сніг, мереживом розкиданий ще не розтанув. Я злітаю все вище. Крихтами з вуст ангелів несуться напутні слова. Полонину залюднили вівці й кози, бігають, просять доторку пальців моїх. І я зміг. Зміг повернутися до друзів лише на коротку мить про зупинку якої молив колись Фауст. По вусах моїх стікає пінне: портер чи айріш стаут – не згадаю. Пам'ятаю лиш регіт, що ґелґіт колише, всі навколо щось пишуть, якісь на згадку листи. Я пам'ятаю запах парфумів, летке волосся, натреновані литки і відбитки її язика на щоках. Невагомість. Легіт та гомін. Голос і холод, що крижанить крижі. Я майже навчився кохати ті миті, де розлиті води гірські і горлиці купають крила свої. Я майже навчився тут, на верхів'ї торкатися неба. Це ж тільки початок, я лише вчуся втрачати. Втрачати тілесність, втрачати спогади, втрачати вагу. © Кудлатий #поезія #Кудлатий задонатити на розвиток проєкту	219
6	Усі компаси крутяться навколо тіні. Це не напрям, це пам'ять про напрям. Обеліск стоїть, наче нота без лінії. Без мелодії награна. Птах торкається дзьобом-сумнівом, Пил злітає і лягає знову. Обеліск стоїть, буцім прелюдія До нічого. Він чорний не кольором. Значенням. Камінь, що чув багацько. Тримає бога за щоку, мов паузу, Жевріє чорним багаттям. Сліпі архіваріуси-зорі торкалися вусами-променями Його поверхні неораної, Де кожен дотик то програш. Обеліск не ділиться спогадами, Обеліскність його ізольована. Якщо довго стояти поряд Забуваєш себе і слово. Але хтось поклав йому долу Зернину. Не жертву. Не виклик. Нагадування, що навіть чорне З себе щось може виносити Зернина лежить. Обеліск не міняється. Може і не треба Вим'я Паганіні #поезія #Вим_яПаганіні задонатити на розвиток проєкту	264
7	Отруєння Цвітень 86-го дихає привіллям крізь пагіння свіжо-зеленої покрови, випинається повівом духмяного моріжка, клекоче водоймищами, тане слюдою на полях. Невиразний голос із радіо виголошує: мирний атом вносить супокій, а наші реактори настільки надійні, що їх хоч посеред червоної площі будуй, бо совєтський ум наймудріший у світі, бо наші науковці нічною порою не сплять, а пантрують, не кохаються, а штудіюють, і їм краще знати, що є кресало, а що є вогонь! Та незгасний вогонь не відвідує партійних кабінетів, не зважає на пролетарські заклики і, на всеохопний жаль, не читає газету «Правда». (1:23) Б А Х В И Б У Х (РВПК-1000¹ розривається) Г Т Р І А Ф П Л О Т Ь ( — Алло. Це ВПЧ-2² ? — Так. — Що у вас там горить? — Вибух… на головному корпусі… між третім і четвертим блоком. — А люди там є? — Так!) Цієї ночі іонізований тріск без стуку заходить в прочинені вікна і гіркими губами цілує тіла, розчиняє в серпанках луги та поля, безслідно зникає. Сонмище ізотопів — вже всоталось. крап крап крап крап (падає радіонуклідний дощ) Та червоний стяг височить чорною золою над найвищою позначкою «зони М³ », що ще кілька місяців тому була вщерть засіяна багряними уламками пречорного графіту, який дихав дванадцятьма тисячами рентгенів щогодини, і………. Плекав, кохав, пестив, голубив кожного з 3828⁴ чоловіків, що вийшли на цей дах, оперезані саморобними свинцевими спідничками, задля захисту стегон і паху, аби власними руками скидати в розпечене жерло реактора пречорний графіт… (країна втомилась чекати!) 1 — реактор великої потужності канального типу. 2 — воєнізована пожежна частина. 3 — зона максимального випромінювання на покрівлі ЧАЕС, де рівні радіації сягали критичних позначок. 4 — саме стільки військовослужбовців та ліквідаторів («біороботів») було залучено для очищення найнебезпечніших зон даху станції. Славко Баляндрасник #поезія #СлавкоБаляндрасник задонатити на розвиток проєкту	267
8	ЧОМУ ВІРШ ТАКИЙ терен теж не багатослівний і має колючки ягоди терпкі для нікого ЧОМУ ВІРШ НЕ ТАКИЙ терен багатослівний і має колючки ягоди солодкі після заморозку приходь у потрібний час Андрій Даньків #поезія #АндрійДаньків задонатити на розвиток проєкту	276
9	згрубів столітній бетон в обіймах весняних долонь ховаюся за чужими словами мовами мов за чужими обличчями весняні долоні навколо і полум'я тисячобарвних очей стигну не як ті яблука вишні стигну як став у полоні зими коли всі річки вже як місяць кудись побігли Маґне Калінсен #поезія #МаґнеКалінсен задонатити на розвиток проєкту	277
10	Памела Курсон пішла від Джима Моррісона до французького графа Памела пішла від Моррісона до французького графа, Тепер у Джима сумна біоГРАФія, Вона залишила по собі лише нескурені грами. Йому лишилося докурювати і ГРАФоманити. Він зненавидів фотоГРАФів і автоГРАФи, Сонячне світло, епіГРАФи й строфи, Тепер ранки починаються не з кави чи рафу, А з віскі в ГРАФіні із домішком содової. Він заблукав у часі, забив на концертні ГРАФіки, Плоть на землі, та очі дивляться крізь потойбіччя, На ангела, чия шкіра блищить як кераміка "Insane, we'll meet again, моя мила, бо у житті все циклічно". Із ним судилися через концерт у Маямі, Він все заперечував, та відмовився від поліГРАФа. Він переїхав в Париж попри кількість отриманих шрамів. Тепер у Моррісона сумна геоГРАФія. Софія Скоропадська #поезія #СофіяСкоропадська задонатити на розвиток проєкту	306
11	Зуби кома #проза #кома задонатити на розвиток проєкту	325
12	+7 Друзі, будинку «Смолоскипа» потрібна допомога. Нас затопило П'ять годин нас заливало окропом, поки нарешті Київтеплоенерго перекрило теплотрасу і ми змогли бодай почати відкачувати воду. Біда в тому, що в підвалі ми зберігаємо всі наші книги. Велика частина з них просто знищена. Інші ми спробуємо врятувати і просимо допомогти нам в цьому - книги треба підняти на вищі поверхи. Завтра, в середу 10 червня, на 13:00 ми просимо прийти на Межигірську, 21 на толоку. Візьміть рукавиці, взуття, яке не промокне, і налобний ліхтарик. Фінансово підтримати можна коштами на банку: https://send.monobank.ua/jar/2CMkYtnAcz Номер картки банки: 4874100039325983 … або переказом за реквізитами Міжнародний Благодійний фонд «Смолоскип» IBAN UA403003350000000026008105121 UAH в АТ «Райффайзен банк », Призначення: БЛАГОДІЙНИЙ ВНЕСОК НА ДІЯЛЬНІСТЬ ФОНДУ	278
13	пекельне скельце серед брухту свинцем просякнута земля сирена дихає над ґрунтом наступна станція — "Салтівська" архітектура тоне в попелі кінцем сповита атмосфера дитя колишеться в куделі наступна станція — "Левада" посічені серця шрапнеллю а стіни — шарпані вогнем а вікна плетені із хмілю наступна станція — "Держпром" снарядів корпуси на звалищі, і горе нам за звичку позаяк музеї та театри — згарище наступна станція — "Ботсад" в долонях праведника віра як бастіон земної стійкості а там за обрієм — ударна хвиля наступна станція — "Київська" уламки й вирви навсібіч когось несуть крізь шум вагони щось пишуть монітори нам на ніч наступна станція — "Перемога" Fariono #поезія #Fariono задонатити на розвиток проєкту	286
14	елегія і розбиті колючим асфальтом пляшки і ось це цигарками пропалене небо світ великий і так колисково плаский світ такий що тверезіти вже і не треба у цій темряві не розібрати доріг в них корінням вростають сліпі пішоходи кольоровий туман обіймає заводи між будинками злизує сніг щоб зігріти забуті трамвайні шляхи щоб не падали з неба тремтячі птахи щоби памʼять могла говорити крізь пляшки й цигарковий вітер - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - і коли по містах вимикається свято відьми палять монахів на площах чорний попіл летить винувато перетворюється на дощ ܡܳܪܝܰ ܚܰܝܠܳܐ ܗܰܒ ܠ ܡܳܪܝ ܣܰܢܶܕ݂ܢܝ Данко Пташиний #поезія #ДанкоПташиний задонатити на розвиток проєкту	283
15	* самозбереження стає на заваді заглиблення коли кисень обмежений сенс руйнує сталь впускає краплі червоне зникає першим а далі — по веселці ближче до тебе до твого серця все холоднішаєш і холоднішаєш атмосфера напружена чим глибше тим дужче стискає її множина простір наповнений краплями ти вже у легенях стану назавжди твоєю перлиною моя ультраабісале Анатолій Касперський #поезія #АнатолійКаспарський задонатити на розвиток проєкту	345
16	Вірний дим крил провадив сон Чи форма як зір а чи слух Їх проймає чуттям Довірився ворон оглушності снігу Емпірик серед асфоделі Чи йняв іще квіт Назар Корчемкін #поезія #НазарКорчемкін задонатити на розвиток проєкту	359
17	Помер Володимир Вакуленко старший — батько вбитого росіянами дитячого письменника Про це повідомила режисерка та авторка документальних фільмів Аманда Бейлі. За її словами, він так і не зміг оговтатися після втрати сина. Бейлі згадала, що її знімальна група багато часу провела з Вакуленком-старшим під час роботи над документальними матеріалами. «Його смерть — одна з тих, що не буде врахована в офіційній статистиці загиблих, але він, безсумнівно, був би живий, якби не війна, якби Росія не стратила його сина, якби горе не знесилювало його. Він так і не оговтався. Він був чутливою душею»	391
18	* Дуже скоро Слова вимруть Я відчуваю це під нігтями І в коренях волосин Там вариться і остаточно Плавиться сутність Магічно-виліковного Слова Якщо першим Було слово Нехай і останнім удавленням В матерії нашого часу Теж воно лишиться Хоч обрати не вдаться Що саме вкарбується У вічній літературній Туманності Слова Вже скупчились під очима Мішками й падають пагорбом Валунами Ми (знаю я але бачу ти теж) Все одно будем за ними Спускатися Бо як же іще Нам с тобою жалітись Як ми втомились Якщо не словами ріна лір #поезія #ріналір задонатити на розвиток проєкту	348
19	* * я бачу далеке море. велике море. це велике трухляве небо. воно сіре, синє, біле, сухе. воно схоже на божий скелет. і хмари: піна у золотій чаші з-під вина. я хочу, аби замість атомів наді мною висіли вишні. Марахало Забожинський #поезія #МарахалоЗабожинський задонатити на розвиток проєкту	338
20	*** Зимовіє. Пташивіє полум'я в очах У того, хто дивиться на полум'я. Закрий вуха. Не дихай. Те саме старе, вічно знайоме Музичне лібрето Всередині пам'яті серця Почує тесляр, Готуючи нову труну Для мого кохання. Микита Рижих #поезія #МикитаРижих задонатити на розвиток проєкту	313

Переглянути всі дописи