перцепція
Відкрити в Telegram
подих сучасного мистецтва Instagram: https://www.instagram.com/per.ceptia?igsh=bzM4ZWhqZGVpYTY3 опублікуватися: @perceptia_bot співпраця/питання/: @sleepless_dreamer поезія: @dannookka / @phantom_constellation візуальне: @ViolaDemura @pleasedonttextme
Показати більше996
Підписники
Немає даних24 години
-37 днів
-530 днів
Триває завантаження даних...
Схожі канали
Немає даних
Виникли проблеми? Будь ласка, оновіть сторінку або зверніться до нашого support-менеджера.
Хмара тегів
Вхідні та вихідні згадування
---
---
---
---
---
---
Залучення підписників
вересень '26вер '26
вересень '26
+24
в 4 каналах
серпень '26
+12
в 4 каналах
Get PRO
липень '26
+15
в 1 каналах
Get PRO
червень '26
+7
в 1 каналах
Get PRO
травень '26
+22
в 3 каналах
Get PRO
квітень '26
+31
в 6 каналах
Get PRO
березень '26
+5
в 2 каналах
Get PRO
лютий '26
+28
в 7 каналах
Get PRO
січень '26
+26
в 6 каналах
Get PRO
грудень '25
+13
в 3 каналах
Get PRO
листопад '25
+103
в 7 каналах
Get PRO
жовтень '25
+46
в 6 каналах
Get PRO
вересень '25
+19
в 4 каналах
Get PRO
серпень '25
+22
в 2 каналах
Get PRO
липень '25
+11
в 4 каналах
Get PRO
червень '25
+20
в 6 каналах
Get PRO
травень '25
+56
в 7 каналах
Get PRO
квітень '25
+141
в 7 каналах
Get PRO
березень '25
+329
в 11 каналах
Get PRO
лютий '25
+316
в 9 каналах
Get PRO
січень '250
в 5 каналах
Get PRO
грудень '24
+197
в 6 каналах
| Дата | Залучення підписників | Згадування | Канали | |
| 29 вересня | 0 | |||
| 28 вересня | +1 | |||
| 27 вересня | +2 | |||
| 26 вересня | +2 | |||
| 25 вересня | +2 | |||
| 24 вересня | +1 | |||
| 23 вересня | +3 | |||
| 22 вересня | +2 | |||
| 21 вересня | +1 | |||
| 20 вересня | +1 | |||
| 19 вересня | +1 | |||
| 18 вересня | +1 | |||
| 17 вересня | +1 | |||
| 16 вересня | +1 | |||
| 15 вересня | +1 | |||
| 14 вересня | 0 | |||
| 13 вересня | +1 | |||
| 12 вересня | 0 | |||
| 11 вересня | 0 | |||
| 10 вересня | +1 | |||
| 09 вересня | 0 | |||
| 08 вересня | +1 | |||
| 07 вересня | 0 | |||
| 06 вересня | 0 | |||
| 05 вересня | 0 | |||
| 04 вересня | 0 | |||
| 03 вересня | +1 | |||
| 02 вересня | 0 | |||
| 01 вересня | 0 |
Дописи каналу
У день 85-х роковин трагедії в Бабиному Ярі ділимось віршем Олени Теліги, яку було розстріляно разом з тисячами іншими🕯️.
ЖИТТЯ
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: "Живи!"
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!
фото: Марія Мізіна (взято з сайту Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр")
| 2 | Дитячі спогади застиглі в храмі двору,
Бувайте прописи, що списані кирилицею.
Буває й досі плутаюся у комах,
Наче чувак, який прожив життя у сні, потім прокинувся.
На номер 666 ми набирали дияволу,
Потім грали у квача, запітнив потилицю.
Однак одне питання залишилось явним,
Що б ми робили, якби, блять, додзвонилися?
Подія ця гідна епосу,
А можливо навіть ікон.
Поки у Львові всім заправляв міський Бог ерос,
У нас справи обкашлював Демон-Димон.
Димон каже, — "На Землі все стабільно",
Спочатку вони так дзвонили зі стаціонарних, тепер з мобільних.
Так, мала, цей прикол в часи, СРСР твоя мама юзала.
Кома перед СРСР стоїть, бо коми ставлять перед союзами.
Каже, — "Весь ваш рід — рідкісні сволочі"
Мерщій в пекло, а потім до суккуби ліворуч.
І я покірно йду вниз, потім, звертаю до пані.
Тут все очевидно — кома перед звертанням.
Бачу — бордель-палац, Димончик у нас ловелас.
Шлюшки: Лана, Ліна, Лєна,
А на палаці, відрізаний фалос.
Кома перед відокремленим членом.
Мене кличе, бо потрібна Сатані я
Плюну через плече, бо чекає мама, сутеніє.
Так я і прокинулася від коми,
Але дякую, Демон-Димон, що навчив розставляти коми.
Софія Скоропадська
#поезія #СофіяСкоропадська
задонатити на розвиток проєкту | 147 |
| 3 | часом у тілі
ніби пес у автівці
якого господар залишив
із зачиненими вікнами
у спеку тридцять
воно старіє
і колись муситиму померти
разом із ним
усе проти моєї волі
воно вирішує
що має бути боляче
що треба поводитися як підліток
і коли знову застрягнути на думці
що варто схуднути
cogito ergo викликає лише sum
онофріюк
#поезія #онофріюк
задонатити на розвиток проєкту | 156 |
| 4 | «нічого вже не буде як раніше» — промовляє моя ліннет.
прихиляюсь до її скронь. шкіра ліннет залишається на моїй мохом і мулом, і такі вони зіцвілі у сонці, що я мимохідь провалююсь у ті кутки своїх спогадів, де не було нічого крім обпечених носів і сухих кукурудзяних гривок.
безвічний пошук не раз повертав мене у ці місця, але запах перестав бути дзвінким і однозначним.
у тому дорослість. запах.
запах перестає бути однозначним. запах тепер про щось нагадує.
ліннет належить до людей, які не бояться потойбіччя памʼяті, тому вона струшує спідницю і повторює знову, трохи суворіше: «нічого вже не буде як раніше».
і я відповідаю їй, схлипуючи щослова: «ліннеті! ліннеті, це ж неможливо витримати», вона тричі каже «знаю» і кожним зі слів протискає мене у чорну ядючу пустку, де всі звуки долинають, ніби вглиб безкінечної верховодки.
і тут я розумію, що дійшла в глухий кут лабіринту памʼяті,
що за невелике своє життя зуміла зазнати стільки щастя і стільки краси в її найстрашніших обличчях, що лише сама думка відпустити одну з ниток, яка мене повертатиме, решетує мені груди тупим кінцем обламаного стовпня кукурудзи.
лінетті дістає мене з глибини за ліву ногу, трохи зачіпаючи нігтями литку, необережно садить в кущ малини і промовляє дивний вираз із кількох кострубатих незнайомих слів (я спробувала запам’ятати їх дозвучно): «не оплакуй дійсне, тільки це і важить».
і ми їмо пізню гарячу малину, заляпавши руки по лікоть соком і подряпинами.
я знаю, що ліннет прийде ще,
бо повітря наступного року буде спекотніше.
бо пориви мої міцнішають, а памʼять вже не здатна їх тлумачити,
бо лабіринти розгалужуються, створюючи нові і нові заглибини — субстрати для невпізнаваних вже спогадів.
серпень двадцять шостого.
(моєму дому,
де ліннеті завжди буде місце)
Меланія Нагорнюк
#проза #МеланіяНагорнюк
задонатити на розвиток проєкту | 195 |
| 5 |  Вітаємо, друзі!
Раді повідомити, що наступного місяця відбудеться наш літературник🖤
Читатимуть:
▪️Ада Єлагіна
▪️Павло Щепан
▪️Іван Бережний
▪️Богдана Коваленко
▪️Дмитро Вільгоцький
▪️Ірина Божко
Модераторка: Богдана Коваленко
Коли: 17.10.2026 о 17:00
Де: Українсько-данський молодіжний дім, м.Київ, вул. Володимирська 5Б, 1-й поверх
Вхід за донат на потреби 1-го корпусу НГУ "Азов".
Всіх бажаючих прийти просимо зареєструватися в цій формі.
Будемо вдячні за репости!
Чекатимемо на вас🖤 | 1 |
| 6 | давно ж ми так не збиралися! приходьте обійнятися, послухати, почитати.. 🤍 | 2 |
| 7 | Вітаємо, друзі!
Раді повідомити, що наступного місяця відбудеться наш літературник🖤
Читатимуть:
▪️Ада Єлагіна
▪️Павло Щепан
▪️Іван Бережний
▪️Богдана Коваленко
▪️Дмитро Вільгоцький
▪️Ірина Божко
Модераторка: Богдана Коваленко
Коли: 17.10.2026 о 17:00
Де: Українсько-данський молодіжний дім, м.Київ, вул. Володимирська 5Б, 1-й поверх
Вхід за донат на потреби 1-го корпусу НГУ "Азов".
Всіх бажаючих прийти просимо зареєструватися в цій формі.
Будемо вдячні за репости!
Чекатимемо на вас🖤 | 597 |
| 8 | ісихазм пристрасті
Уроджена зеленої зірниці
В вінку із падуба ступає прямо
В святу святих гранатового храму —
І розсипає ягоди дзвіниця.
І вулиця світельцями рясниться —
Рубінові скарбниці Хосарану.
А сонце нишпорить губами п'яно
Великий келих брами й кам'яниці.
У вересні галактика інжиру
Вливається в галактику гранату.
Їх стиглі зорі водять танці димні.
Це ти, це я, це ягода-офіра?
На смак як тремоло та як тривати.
Частую чи куштую — все єдино.
13.9.2026
Ігор Сухенко
#поезія #ІгорСухенко
задонатити на розвиток проєкту | 445 |
| 9 | Галочка
Жахтить криївка —
вивергаючи назовні чорними пасмами
душі повстанців-бандитів
просто з-під моїх ніг.
Я знаю їхні імена:
Корнило Воробець, псевдо Рогіз,
Василь Мельник, псевдо Явір,
Михайло Левицький, псевдо Крутіж.
Галочка,
галочка,
галочка —
ліквідовані.
Підпис: начальник районного управління МДБ¹.
Та Сонце за овидом
торкається хирних чорнил — крилами,
обіймає мене, натомленого,
провадить панахиду:
для них — посмертно,
для мене — буденно.
Наледве сідаю, пригубивши краплю горя:
на столі трофейний годинник цокотить
— живе самотою —
ніби дихає ядухою
через згорілі легені.
Струшуючи з мундира попіл,
зачиняю сейф і полишаю у ньому
ворохобництва тінь,
що снується отут
потворою німою.
Цок — вимикаю живосилом лампу,
цок — спрожогу виходжу в коридор,
цок — пелехи страху липнуть до тиші,
ламають долівку і стіни
до біса знайомого відомства.
Цок.
На ґанку — чорна «емка»².
Водій мовчки відчиняє двері,
споглядає живим жалем
на стоси паперу
з новими іменами,
з новими псевдо;
сваволя гріхів серед ночі густої мовчить,
іде на запросини смерті.
Та посеред глухих вулиць
цоканням хмизу й химер —
конечністю бути —
чую голоси:
Рогіз шурхотить листям,
Явір гримить під днищем авто,
Крутіж стугонить у зачинене скло,
ніби промовляє жмаком:
«Ну що, начальнику, підписав?»
Підношу три персти до чола
і вуста розтуляю:
— Ліквідований!
— Ліквідований!
— Ліквідований!
Цок
Цок
Цок
Темно…
Цокання забиває вуха,
жадібно жартує-сміється:
а інші почвари УПА просто їдуть
на задньому сидінні
поруч зі мною,
без імен,
без псевдо,
незакріплені жодною галочкою.
ЦОК
ЦОК
ЦОК
1 — Міністерство державної безпеки СССР, каральний совєтський орган
2 — «емка» — автомобіль чекістів ГАЗ-М1
Славко Баляндрасник
#поезія #СлавкоБаляндрасник
задонатити на розвиток проєкту | 434 |
| 10 | час і простір
солодкувата ліловість вечора
густого як вітер південних степів
розбурхує нові почуття
літні велосипедисти поряд із автомобілями вантажівками автобусами на трасі в селі
наче в умовах задач з початкової школи
тут вони поневажають тротуаром
виявляючи смиренність матеріальної точки на магістралях життя
виріс — а чи змалів — встановити важко
але повітря тут точно інше
а властивості простору підтерті радиркою і перемальовані
спека плавить мастику облич бо всі дерева хтось висадив тільки на подвір'ях
поширений міф про природу села посоловів як скошені соломинки трави
тут лише сонце в горі
та пил шутрових доріг
sunset
#поезія #sunset
задонатити на розвиток проєкту | 356 |
| 11 |  +2«Monster Energy Girls»
Gamulus Natus
#образотворче #GamulusNatus
задонатити на розвиток проєкту | 347 |
| 12 | ось, лише гляньте!
хіба не видно, що я досі не розтисла щелеп
і далі пишу собі щось попри час і лють?
ось вам оголений орган,
який вирізали на очах у лікарів та інтернів —
аби зусібіч оглянули й ухвалили дефекти,
а потім відправили до холодильника.
ось вона, завершена думка,
для якої я назбирала слова —
розсипані мушлі вздовж лінії тижня.
ось вигадка, цілковито правдива:
я прожила її всю уві сні,
якщо не зраджує пам’ять.
ось вона, прірва
між пристойним і особистим:
розгляньмо звивини одне одного
на сонці під лупою.
слухай: я розповідаю тобі таке,
про що не скажу нікому на світі.
чи ти приймаєш підношення?
клаптик серця, що бережу лишень для тебе?
клаптик, що маю поливати щодня,
аби той не всох,
і я могла вертати до тебе
знову й знову з плодами?
чи ти приймаєш? хіба?
ось і все.
тримай-но.
вірш добігає кінця,
а я втуплюю очі долу,
на мить мені соромно
за власні чари.
вітаю,
після самоспалення
кожен заслуговує на перерву
й приємну розмову
про погоду.
Катерина Балашова
+ сайт авторки
#поезія #КатеринаБалашова
задонатити на розвиток проєкту | 526 |
| 13 | Рука, що тягнеться
Світанок настав,
Вдаривши розкішшю спільної ліні,
Лоскотом звабивши шкіру —
Легким доторком,
Який тільки-но опівночі
Непокоїв напружені мʼязи,
Шепотів на вухо плани на день,
На десятки днів, які стануться завтра.
Крізь розбещений шепіт,
Відголоском незрячої темряви —
Памʼять про...
Про ту. Поки водитимеш
Спраглими пальцями між ребер,
Мʼятимеш стиглі мʼязи,
Питимеш нічну вологу...
Допоки дихання лишатиме пару на дзеркальних поверхнях.
Памʼятай...
Завтра вигини мармуру
Спадуть важким драпуванням,
Груди не виграватимуть під промінням,
А твій голод
Скінчиться байдужістю,
Бо вже скуштував усі страви світу тіней.
***
Діти не знають, що смертні.
Юні не вірять у тлінність.
Молодість про щось натякає
Першою втратою вишень на вилицях,
Жовтизною зубної емалі...
Втомою.
Памʼятай про...
Поки коханець шепоче на вухо пустощі,
Вона приєднається третьою,
Як пліснява до терпкого грона,
Як шашіль до плодового дерева.
Сьогодні, на піку клітинної пружності,
Я памʼятаю про...
Ти нагадав.
14.08.2026
Софія Потоцька
#поезія #СофіяПотоцька
задонатити на розвиток проєкту | 342 |
| 14 | Ні спалаху, ні просвіту в дощі,
така суцільна монотонна злива
над прірвою, розгорнутою вшир,
від ніби вчора до крихкого нині.
Про щось не договорить уві сні
придавлений водою тихий голос,
а на зубах скрипне пісок і сіль
не розібрати — схлипом або словом.
Не захлинутися б у цій красі.
Повзти вперед, допоки стане сил,
не знаючи, що не з усіх вершин,
піднявшись раз, повернешся додолу.
Вівчар відвів отару від грози,
а ми лишились, сховані під поли
на споді неба, вшиті поміж хмар,
нерівним швом розкатистого грому,
засиленого в голки блискавиць.
Лежати просто неба, горілиць
і бути вдома
Марія Сніжка
#МаріяСніжка #поезія
задонатити на розвиток проєкту | 344 |
| 15 | вулиці твого міста
так схожі на вулиці мого міста
на бруківку сиплеться
розірване червоне намисто
у таксі нам затісно
ми сміємося
виходимо на наступній
і танцюємо
поміж людей
саксофоніст зіграє останню пісню
поїде далі у Моґадор
bonsoir, monsieur
я тікала у ваше місто
на кілька днів від війни
у валізу взяла птср
і пігулки на тиждень
плаття чорні
любов до Екзюпері
і я заздрю вашому Сендмену
напевно вам сняться хороші сни;
au revoir
до побачення
з вами було чудово
але мені час вертатися
мене чекає любов
і звивиста дорога додому;
най вам і далі снитимуться
лише добрі
хороші сни
тільки не забудь mon ami
твоє місто цілим лишається
моєму завдяки
місяць у тумані
#поезія #місяцьутумані
задонатити на розвиток проєкту | 463 |
| 16 | ▪️гільза▪️
дочасний розрив
зачепить найближчих
уламком душі,
шрапнеллю невдачі
ефект не метелика, а доміно:
кому білий лист,
кому шість
чорних міток дано
разом, але чи
формування тримає нас вкупі?
донести б до кінця свій заряд
кажуть, відходимо чергами,
вийшовши в люди,
далі — у засвіти,
не взнаєш,
де черга твоя
живеш собі,
криєш передньому
тил...
а життя ударяє — і
все, що випустив, зміг,
тим буде слід,
сенс для наступників,
твій
а корпус тріщить,
вже багряний розлом,
з тобою не трісне, ще віриться,
хоча впала пітьма та
між нами зв'язок —
крихка кришталева обіймиця
лік —
примарний давно,
здається,
не за горами
розсвіт яйли́,
де раніше були,
набійник приблизився
і де інших
гнуть в три дуги,
де ви́силки колію
крутять у ріг,
пронизаним
жовтою стрічкою долі
хотілося бути б їм
гільзою пам'яті
за оберіг.
06.04.2026
Чурков Максим
#поезія #ЧурковМаксим
задонатити на розвиток проєкту | 316 |
| 17 | Чеський (Моравський) мотив
І
чоловіче колодязної мови
із чорним золотом на язиці,
з рудою іржею на коловороті речень,
з камʼяною кладкою приголосних
і лунами голосних – протяжними, як спів молодої зорі.
зазираю до студні,
дивлюся-дивлюся у плесо
і ніби себе пізнаю
із прадавніх віків,
із підземних джерел
прасловʼянської мови.
глибоко перегибаюся через камінь,
зачудована далекою близькістю,
чужою знамістю –
гукаю, все не наслухаюсь.
пʼю зористу карість пізньоберезневого ґрунту і не можу напитись –
як тебе покидати?
де знайти такий глечик для спогадів,
аби стало води на цілу життєву путь?
бо ж скільки не пий –
цілий колодязь в дорогу не візьмеш,
а путь далека,
далека путь.
ІІ
але, як не схилялася долу,
як гаряче не цілувала журавля,
головного за мною чоловік так і не відлунив.
ІІІ
гляділа-гляділа в криницю,
мов дитя, лепетала його дивною мовою –
памороки брали,
а солунські брати стояли поодаль і тихо всміхалися,
на цілій моїй путі
печаті кириличні ставили.
тепер повторюю їхній давній маршрут –
заново вчуся
вертати до свого.
із тихим цупким знанням у руці.
Липнева
#поезія #Липнева
задонатити на розвиток проєкту | 364 |
| 18 | Живи довго, старенька кице
вибач
не старенька — просто доросла
поважна кице
руда кице з білим
чи біла кице з рудим
не знаю, як правильно
правильне часто неочевидне
Живи довго, доросла кице
всі свої щасливі котячі життя
скільки їх там у вас
щоб помістити все це:
народитись у Харкові
переїхати до Києва
з'їздити до ще вільного Лисичанська
ганяти по підлозі гумові кулі з Майдану — чим не котяча іграшка
звисока спостерігати, як смішно шкіряні кохаються на старих диванах у своїх орендованих помешканнях
застрибувати в коробки для книжок, що скоро поїдуть на фронт
жити з людьми які не наважились
а потім наважились
і коли вони наважились
жити у поетки й художниці
з міста на воді
жити з чужими котами
яких загубили люди
сідаючи в останній евакуаційний потяг
жити з людьми з втраченого Вовчанська
навіть страченого
тут телефон правильно підказує словозаміну
спати з моєю мамою
відгукуватися на чужі котячі імена
бо вона вже не могла запам'ятати твоє
розуміти куди лягти, щоб менше боліло
чекати чекати чекати чекати —
і дочекатися —
спати на горі пікселю й мультикаму
винюхувати всі наші підозрілі зв'язки на Донбасі й Півночі
залазити в диван на тривогу
обережно переступати скло
після прильоту по Лук'янівці
не поранити рожеві лапки
бути розумничкою
бути красунечкою
переповнювати пам'ять наших телефонів
ненавидіти інших котів
особливо оту хутряну, з Чорнобиля:
хазяйко, ну як можна було її пустити
на наші подушки?
чорненька з Бахмута була хоч трохи стерпна!
живи довго
доросла кице
пробач
не мені
а саме мене
таку ж раптово дорослу
вже не доньку
досі не маму —
хіба що отаку, котячу
жінку, що виросла з мрій
і хоче дорости до ніжності
жінку, якій – між нами кажучи —
до п'ятдесяти
вже ближче ніж до сімнадцяти
живи довго, наша доросла кице
наша смішна любове
розкидай шерсть
за якою нас точно знайшли б
якби ми хотіли скоїти злочин
давай разом їсти смаколики
і сичати на всіх непроханих зайд
ми дорослі дівчатка
нам пізно боятися
нам вже все-превсе на світі можна
Єлизавета Жарікова
#поезія #ЄлизаветаЖарікова
задонатити на розвиток проєкту | 397 |
| 19 | ***
Провідниця, чи праведниця — все по правді —
каже: довезу, куди треба, мої золоті.
Сиву юнь і здитинілу старість.
Всіх дівчат — і котенят їхніх.
Котимось потихеньку.
Не залишимо нікого, не втратимо.
Ознайомтеся з правилами безпечної евакуації.
Мʼяко вагон гойдається, мов колиска.
Ось вона, провідниця — мати всім пасажирам.
Пропливе, рознесе по купе
оберемок непроханих настанов.
Голос дзвенить, як ложечка в склянці
з металевим підсклянником.
Музика, знайома з дитинства.
На прощання сипне замовляннями:
легко дістатися місця призначення,
швидко пройти кордон, встигнути з пересадкою.
Будьте здорові,
слідкуйте за документами,
не забувайте багаж, особисті речі у вагоні.
Але ненароком у нас вилітають
ключі від домівок, яких вже немає,
памʼятки від близьких, які тепер самі — спогад,
насіння квітів з украденого саду,
іграшки дітей, які надто швидко виросли,
книжки, за якими нас вчили,
що добро переможе.
Все вона приймає на зберігання
зітхаючи.
Стіни її купе розсуваються до безмежжя,
як стінки серця.
Що з вами робити, мої золоті?
Мені чужого не треба.
Повертайтеся —
на зворотному шляху заберете.
Юлія Мусаковська
#поезія #ЮліяМусаковська
задонатити на розвиток проєкту | 379 |
| 20 | Каліграфія урбанізму
на дротах вервечкою
голуби хитаються
в реченні
аломорфи пірʼя кольору
алофони вуркотінь й жалю
мама каже – то є душі вмерлих
місто каже – ти лиш слухай
пір'їна
#поезія #пір_їна
задонатити на розвиток проєкту | 379 |
