перцепція
Open in Telegram
подих сучасного мистецтва Instagram: https://www.instagram.com/per.ceptia?igsh=bzM4ZWhqZGVpYTY3 опублікуватися: @perceptia_bot співпраця/питання/: @sleepless_dreamer поезія: @dannookka / @phantom_constellation візуальне: @ViolaDemura @pleasedonttextme
Show more1 001
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
-630 days
Data loading in progress...
Attracting Subscribers
September '26
September '26
+1
in 1 channels
August '26
+12
in 4 channels
Get PRO
July '26
+15
in 1 channels
Get PRO
June '26
+7
in 1 channels
Get PRO
May '26
+22
in 3 channels
Get PRO
April '26
+31
in 6 channels
Get PRO
March '26
+5
in 2 channels
Get PRO
February '26
+28
in 7 channels
Get PRO
January '26
+26
in 6 channels
Get PRO
December '25
+13
in 3 channels
Get PRO
November '25
+103
in 7 channels
Get PRO
October '25
+46
in 6 channels
Get PRO
September '25
+19
in 4 channels
Get PRO
August '25
+22
in 2 channels
Get PRO
July '25
+11
in 4 channels
Get PRO
June '25
+20
in 6 channels
Get PRO
May '25
+56
in 7 channels
Get PRO
April '25
+141
in 7 channels
Get PRO
March '25
+329
in 11 channels
Get PRO
February '25
+316
in 9 channels
Get PRO
January '250
in 5 channels
Get PRO
December '24
+197
in 6 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 07 September | 0 | |||
| 06 September | 0 | |||
| 05 September | 0 | |||
| 04 September | 0 | |||
| 03 September | +1 | |||
| 02 September | 0 | |||
| 01 September | 0 |
Channel Posts
+2
«Monster Energy Girls»
Gamulus Natus
#образотворче #GamulusNatus
задонатити на розвиток проєкту
| 2 | ось, лише гляньте!
хіба не видно, що я досі не розтисла щелеп
і далі пишу собі щось попри час і лють?
ось вам оголений орган,
який вирізали на очах у лікарів та інтернів —
аби зусібіч оглянули й ухвалили дефекти,
а потім відправили до холодильника.
ось вона, завершена думка,
для якої я назбирала слова —
розсипані мушлі вздовж лінії тижня.
ось вигадка, цілковито правдива:
я прожила її всю уві сні,
якщо не зраджує пам’ять.
ось вона, прірва
між пристойним і особистим:
розгляньмо звивини одне одного
на сонці під лупою.
слухай: я розповідаю тобі таке,
про що не скажу нікому на світі.
чи ти приймаєш підношення?
клаптик серця, що бережу лишень для тебе?
клаптик, що маю поливати щодня,
аби той не всох,
і я могла вертати до тебе
знову й знову з плодами?
чи ти приймаєш? хіба?
ось і все.
тримай-но.
вірш добігає кінця,
а я втуплюю очі долу,
на мить мені соромно
за власні чари.
вітаю,
після самоспалення
кожен заслуговує на перерву
й приємну розмову
про погоду.
Катерина Балашова
+ сайт авторки
#поезія #КатеринаБалашова
задонатити на розвиток проєкту | 165 |
| 3 | Рука, що тягнеться
Світанок настав,
Вдаривши розкішшю спільної ліні,
Лоскотом звабивши шкіру —
Легким доторком,
Який тільки-но опівночі
Непокоїв напружені мʼязи,
Шепотів на вухо плани на день,
На десятки днів, які стануться завтра.
Крізь розбещений шепіт,
Відголоском незрячої темряви —
Памʼять про...
Про ту. Поки водитимеш
Спраглими пальцями між ребер,
Мʼятимеш стиглі мʼязи,
Питимеш нічну вологу...
Допоки дихання лишатиме пару на дзеркальних поверхнях.
Памʼятай...
Завтра вигини мармуру
Спадуть важким драпуванням,
Груди не виграватимуть під промінням,
А твій голод
Скінчиться байдужістю,
Бо вже скуштував усі страви світу тіней.
***
Діти не знають, що смертні.
Юні не вірять у тлінність.
Молодість про щось натякає
Першою втратою вишень на вилицях,
Жовтизною зубної емалі...
Втомою.
Памʼятай про...
Поки коханець шепоче на вухо пустощі,
Вона приєднається третьою,
Як пліснява до терпкого грона,
Як шашіль до плодового дерева.
Сьогодні, на піку клітинної пружності,
Я памʼятаю про...
Ти нагадав.
14.08.2026
Софія Потоцька
#поезія #СофіяПотоцька
задонатити на розвиток проєкту | 171 |
| 4 | Ні спалаху, ні просвіту в дощі,
така суцільна монотонна злива
над прірвою, розгорнутою вшир,
від ніби вчора до крихкого нині.
Про щось не договорить уві сні
придавлений водою тихий голос,
а на зубах скрипне пісок і сіль
не розібрати — схлипом або словом.
Не захлинутися б у цій красі.
Повзти вперед, допоки стане сил,
не знаючи, що не з усіх вершин,
піднявшись раз, повернешся додолу.
Вівчар відвів отару від грози,
а ми лишились, сховані під поли
на споді неба, вшиті поміж хмар,
нерівним швом розкатистого грому,
засиленого в голки блискавиць.
Лежати просто неба, горілиць
і бути вдома
Марія Сніжка
#МаріяСніжка #поезія
задонатити на розвиток проєкту | 198 |
| 5 | вулиці твого міста
так схожі на вулиці мого міста
на бруківку сиплеться
розірване червоне намисто
у таксі нам затісно
ми сміємося
виходимо на наступній
і танцюємо
поміж людей
саксофоніст зіграє останню пісню
поїде далі у Моґадор
bonsoir, monsieur
я тікала у ваше місто
на кілька днів від війни
у валізу взяла птср
і пігулки на тиждень
плаття чорні
любов до Екзюпері
і я заздрю вашому Сендмену
напевно вам сняться хороші сни;
au revoir
до побачення
з вами було чудово
але мені час вертатися
мене чекає любов
і звивиста дорога додому;
най вам і далі снитимуться
лише добрі
хороші сни
тільки не забудь mon ami
твоє місто цілим лишається
моєму завдяки
місяць у тумані
#поезія #місяцьутумані
задонатити на розвиток проєкту | 257 |
| 6 | ▪️гільза▪️
дочасний розрив
зачепить найближчих
уламком душі,
шрапнеллю невдачі
ефект не метелика, а доміно:
кому білий лист,
кому шість
чорних міток дано
разом, але чи
формування тримає нас вкупі?
донести б до кінця свій заряд
кажуть, відходимо чергами,
вийшовши в люди,
далі — у засвіти,
не взнаєш,
де черга твоя
живеш собі,
криєш передньому
тил...
а життя ударяє — і
все, що випустив, зміг,
тим буде слід,
сенс для наступників,
твій
а корпус тріщить,
вже багряний розлом,
з тобою не трісне, ще віриться,
хоча впала пітьма та
між нами зв'язок —
крихка кришталева обіймиця
лік —
примарний давно,
здається,
не за горами
розсвіт яйли́,
де раніше були,
набійник приблизився
і де інших
гнуть в три дуги,
де ви́силки колію
крутять у ріг,
пронизаним
жовтою стрічкою долі
хотілося бути б їм
гільзою пам'яті
за оберіг.
06.04.2026
Чурков Максим
#поезія #ЧурковМаксим
задонатити на розвиток проєкту | 218 |
| 7 | Чеський (Моравський) мотив
І
чоловіче колодязної мови
із чорним золотом на язиці,
з рудою іржею на коловороті речень,
з камʼяною кладкою приголосних
і лунами голосних – протяжними, як спів молодої зорі.
зазираю до студні,
дивлюся-дивлюся у плесо
і ніби себе пізнаю
із прадавніх віків,
із підземних джерел
прасловʼянської мови.
глибоко перегибаюся через камінь,
зачудована далекою близькістю,
чужою знамістю –
гукаю, все не наслухаюсь.
пʼю зористу карість пізньоберезневого ґрунту і не можу напитись –
як тебе покидати?
де знайти такий глечик для спогадів,
аби стало води на цілу життєву путь?
бо ж скільки не пий –
цілий колодязь в дорогу не візьмеш,
а путь далека,
далека путь.
ІІ
але, як не схилялася долу,
як гаряче не цілувала журавля,
головного за мною чоловік так і не відлунив.
ІІІ
гляділа-гляділа в криницю,
мов дитя, лепетала його дивною мовою –
памороки брали,
а солунські брати стояли поодаль і тихо всміхалися,
на цілій моїй путі
печаті кириличні ставили.
тепер повторюю їхній давній маршрут –
заново вчуся
вертати до свого.
із тихим цупким знанням у руці.
Липнева
#поезія #Липнева
задонатити на розвиток проєкту | 248 |
| 8 | Живи довго, старенька кице
вибач
не старенька — просто доросла
поважна кице
руда кице з білим
чи біла кице з рудим
не знаю, як правильно
правильне часто неочевидне
Живи довго, доросла кице
всі свої щасливі котячі життя
скільки їх там у вас
щоб помістити все це:
народитись у Харкові
переїхати до Києва
з'їздити до ще вільного Лисичанська
ганяти по підлозі гумові кулі з Майдану — чим не котяча іграшка
звисока спостерігати, як смішно шкіряні кохаються на старих диванах у своїх орендованих помешканнях
застрибувати в коробки для книжок, що скоро поїдуть на фронт
жити з людьми які не наважились
а потім наважились
і коли вони наважились
жити у поетки й художниці
з міста на воді
жити з чужими котами
яких загубили люди
сідаючи в останній евакуаційний потяг
жити з людьми з втраченого Вовчанська
навіть страченого
тут телефон правильно підказує словозаміну
спати з моєю мамою
відгукуватися на чужі котячі імена
бо вона вже не могла запам'ятати твоє
розуміти куди лягти, щоб менше боліло
чекати чекати чекати чекати —
і дочекатися —
спати на горі пікселю й мультикаму
винюхувати всі наші підозрілі зв'язки на Донбасі й Півночі
залазити в диван на тривогу
обережно переступати скло
після прильоту по Лук'янівці
не поранити рожеві лапки
бути розумничкою
бути красунечкою
переповнювати пам'ять наших телефонів
ненавидіти інших котів
особливо оту хутряну, з Чорнобиля:
хазяйко, ну як можна було її пустити
на наші подушки?
чорненька з Бахмута була хоч трохи стерпна!
живи довго
доросла кице
пробач
не мені
а саме мене
таку ж раптово дорослу
вже не доньку
досі не маму —
хіба що отаку, котячу
жінку, що виросла з мрій
і хоче дорости до ніжності
жінку, якій – між нами кажучи —
до п'ятдесяти
вже ближче ніж до сімнадцяти
живи довго, наша доросла кице
наша смішна любове
розкидай шерсть
за якою нас точно знайшли б
якби ми хотіли скоїти злочин
давай разом їсти смаколики
і сичати на всіх непроханих зайд
ми дорослі дівчатка
нам пізно боятися
нам вже все-превсе на світі можна
Єлизавета Жарікова
#поезія #ЄлизаветаЖарікова
задонатити на розвиток проєкту | 231 |
| 9 | ***
Провідниця, чи праведниця — все по правді —
каже: довезу, куди треба, мої золоті.
Сиву юнь і здитинілу старість.
Всіх дівчат — і котенят їхніх.
Котимось потихеньку.
Не залишимо нікого, не втратимо.
Ознайомтеся з правилами безпечної евакуації.
Мʼяко вагон гойдається, мов колиска.
Ось вона, провідниця — мати всім пасажирам.
Пропливе, рознесе по купе
оберемок непроханих настанов.
Голос дзвенить, як ложечка в склянці
з металевим підсклянником.
Музика, знайома з дитинства.
На прощання сипне замовляннями:
легко дістатися місця призначення,
швидко пройти кордон, встигнути з пересадкою.
Будьте здорові,
слідкуйте за документами,
не забувайте багаж, особисті речі у вагоні.
Але ненароком у нас вилітають
ключі від домівок, яких вже немає,
памʼятки від близьких, які тепер самі — спогад,
насіння квітів з украденого саду,
іграшки дітей, які надто швидко виросли,
книжки, за якими нас вчили,
що добро переможе.
Все вона приймає на зберігання
зітхаючи.
Стіни її купе розсуваються до безмежжя,
як стінки серця.
Що з вами робити, мої золоті?
Мені чужого не треба.
Повертайтеся —
на зворотному шляху заберете.
Юлія Мусаковська
#поезія #ЮліяМусаковська
задонатити на розвиток проєкту | 244 |
| 10 | Каліграфія урбанізму
на дротах вервечкою
голуби хитаються
в реченні
аломорфи пірʼя кольору
алофони вуркотінь й жалю
мама каже – то є душі вмерлих
місто каже – ти лиш слухай
пір'їна
#поезія #пір_їна
задонатити на розвиток проєкту | 289 |
| 11 | j*b
де тільки мені
не доводилося працювати
у ресторанах магазинах
на фестивалях складах
молочних фабриках
колись ми з друзями
потрапили на склад ара
у фельдкірхені
ми там сортували взуття
закидали їх у клітки
одного разу нам довірили
розвантажувати фуру
ми швидко справилися
в останній день
ми придивилися до накладних
і побачили що взуття їде на москву
нашому ахую не було меж
ми були негативно налаштовані
і вже готові
насрати в ті коробки зі взуттям
більше нас там не було
колись я потрапив
на розвезення товарів
майже нічого там не робив
я катався із водієм на вантажівці
і лише іноді
ми приїжджали у якесь казино
і заносили їм пиво
моїм водієм і напарником
був вернер
вісім років працював курʼєром
завжди сам
я перший
хто прийшов до нього допомагати
я сказав йому
alleine zu arbeiten ist langweilig
і він сумно покивав головою
двічі їздив
у санкт-файт-ан-дер-глан
працювати посудомийником
там познайомився із турком
його звали олькан
але він казав називати його раффі
бо так його називають друзі
він два роки
змивав залишки їжі з посуду
вмикаючи на фон турецькі пісні
а на перервах дивився тік ток
він мені сказав
що я добре знаю німецьку
і що я класний хлопець
разів чотири
я був на складі магазину шпар
у місті марія-зааль
туди привозять
всяку хуйню на переробку
наприклад картон і пляшки
на цьому складі
я познайомився із сомалійцями
хочу запитати вас
що ви знаєте про сомалійців?
я впевнений
коли чуєте це слово
одразу думаєте про піратів
які грабують судна викрадають людей
але поза масками стереотипів
завжди існує щось інакше
сомалійців на тому складі більшість
може штук пʼятнадцять
дійсно
як справжнє піратське судно
але вони були ахуєнними
привітливими добрими
завжди усміхалися
момі вже пʼять років
викидає картон у великий конвеєр
якщо туди впасти
то роздробить кістки
абді працює два роки
ахмед працює вісім місяців
а телла працює чотири
живе у місті сам
запитав у мене чи я теж
я відповів що так
він засумував
вони ділилися зі мною їжею
казали відпочивати
сильно не напружуватися
але я і не напружувався
ходив із навушником
і слухав музику
прослухав альбом
адреналін від дефтонс
аня порадила
сказала що класний альбом
дійсно прикольний
але поки я його слухав
поліз у карман і зрозумів
що загубив кейс і правий навушник
десь випали поки працював
може хтось із сомалійців
потім забрав його
не знаю
вони прикалувалися один з одного
називали свого старшого зміни геєм
здається це його ображало
але він ще той уєбан
поки я пив каву на перерві
спитав у мене
чи путін класний
я сказав йому ні
а він почав казати
ну чому чому ні
я вже хотів почати дискусію
але він почав махати руками
відганяти ос навколо себе
і кричати
ааа зеленський зеленський
тоді я зрозумів що немає сенсу говорити
навряд чи він хоча б щось зрозумів
якби я показав йому фототографії
мого зруйнованого міста
або будь-якого іншого міста
врешті
щоб щось зрозуміти
треба мати мозок
наступного разу коли я туди потрапив
я купив собі нові навушники
і поки працював слухав аудіокнигу
кормак маккарті дорога
максим похитон порадив
сказав що цікава
дійсно класна книга
хоча й дуже сумна
особливо кінцівка
Євген Кушнирік
#поезія #ЄвгенКушнирік
задонатити на розвиток проєкту | 269 |
| 12 | ***
Я все частіше
повертаюсь до лісу
Посидіти коло
спокою-дерева
Цього разу воно посивіло
оптоволоконним плетивом
Я вітаю мурах
та бродячих псів
Вчуся наново дихати
й слухати
Розрізняти пташиний рух чи спів
від польоту fpv між смугами
у пікселі
вечірнього коморебі
Намагаюсь не плутати
дзижчання комарів
із роботою РЕБу
Кожна стежка
здається початком
імпровізованого маршруту
евакуації
Спринтом
між дерев
Імітуючи підбитого зайця
впадаю
глибше
Між коріння й моху
Накладаю
папороть-турнікет
намагаючись спинити
цю невидиму
кровотечу
пам'яті
Чи зможу?
Але ліс не лікує
Стало зайнятий
бо
спокій-дерево
благородно
і трепетно
тримає кругову оборону
СД
#поезія #СД
задонатити на розвиток проєкту | 235 |
| 13 | іноді я прокидаюся посеред ночі
із величезними комахами перед очима,
з головами, круглими, як латексна кулька,
майже готова луснути.
кілька секунд я дивлюся на те,
як рухаються секції їхніх м’язистих тіл,
як вбоки розсуваються вологі антени.
кілька секунд, і вони зникають.
я бачу їх доволі рідко.
для таких одномоментних галюцинацій
давно вже існує назва,
і я досі від них ні разу не скрикнула.
уся концепція гігантських комах —
це продукт людської мегаломанії,
де більші розміри означають більші зуби,
а значить — більше бажання ранити.
але не кожна істота працює за цими законами
плоті та попиту,
крові та пропозиції.
найстрашніше в будь-якій комасі —
це її крихітність.
а коли загрозу неможливо не бачити,
вона перестає бути загрозою,
стає пророцтвом.
покажи мені хоч одне пророцтво,
яке коли-будь збулося.
кепрісія
#поезія #кепрісія
задонатити на розвиток проєкту | 220 |
| 14 | дощ у місті:
запах мокрого ганчір'я
обличчя —
випрасувані
підперезані
навипуск
небо в дротах
немов підлога
в волоссі
шрамують веселку
під певним кутом
перетинають
берег за берегом
передають повідомлення
з кишені в кишеню
але мені
нема що сказати
обличчю без пам'яти
тож лишаю
небо в кишені
сорочку веселою
і дощ простягається
цівкою дроту
все далі й далі
від міста
Катерина Балашова
#поезія #КатеринаБалашова
задонатити на розвиток проєкту | 297 |
| 15 | Більш за все мені подобається
Писати публіцистичні твори
Про екзопланети
Колір яких
Синій
У нашому дворі
Живе синя собака
На синій собаці
Живуть сині блохи
У синіх паразитах
Б'ється синє серце
А взагалі
Як кажуть експерти
Синій колір
Словами не передати
Синя собака
Велика пляма
На животі сірого під'їзду галактики
І від цього ораторам постійно стає
Боляче адже вони не розуміють
Якими словами можливо передати
Таку синь
Микита Рижих
#поезія #МикитаРижих
задонатити на розвиток проєкту | 374 |
| 16 | З Днем Незалежності, дорога спільното! 🇺🇦
Ти синім небом дивишся на мене,
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах — тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні — і моє сумління
По проводі життя передаю.
З твоїх знамен несу червоне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти — іди.
…Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.
Грицько Чубай
#поезія #ГрицькоЧубай
задонатити на розвиток проєкту | 393 |
| 17 | З Днем Незалежності України! 🇺🇦
Ти синім небом дивишся на мене,
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах — тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні — і моє сумління
По проводі життя передаю.
З твоїх знамен несу червоне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти — іди.
…Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.
Грицько Чубай
#поезія #ГрицькоЧубай
задонатити на розвиток проєкту | 1 |
| 18 |  +5Агов, спільното! «Легіт» повертається, і відтепер шукає не лише поезію 👀
Пишете есеї, нариси, репортажі? Або просто записуєте в нотатки свій (не)буденний досвід? Отже, саме вас ми шукаємо цього разу. Адже ми розширюємо форми: поезія, проза, публіцистика, есеїстика, щоденники.
А об'єднає ці всі тексти одне слово — приналежність. Тож готуйте твори й зашивайте в них всю множинність інтерпретацій поняття.
Набір розпочнеться за лічені дні, а поки докладніше читайте про типи текстів і обсяги👇🏻 | 303 |
| 19 | [fluxus cogitationis]
підвищення рівня кисню
веде у безвихідь.
твоїми легенями дихає ліс,
а в ньому спляча красуня
і знак "обережно діти".
сьогодні не вдасться надихатись.
сезон полювання не почався іще.
мишачі сльози шкідливі для серця:
про це співає мама своїм дітям -
добре що серцем я не володію.
я вдихаю кисень,
поки космос проклинає
неслухняних дітей.
а хіба я не дитина?
ха-ха
мені не страшно.
кусати двері не дозволяє зріст,
тому вільно піду в ліс.
шукатиму кисню
і отруйних грибів.
матір не дочекається сина -
він заплакав мишачими сльозами
і втік
Амброзія
#поезія #Амброзія
задонатити на розвиток проєкту | 257 |
| 20 | у цю червневу зливу
я надягаю чоботи
і йду на прогулянку
бетонним Вавилоном.
цих барв достатньо,
щоб малювати
сіро-зелені світи
і бачити у них
танці храмових жриць,
брутально перекручені
греками та християнами.
у цю червневу зливу сонця
я скидаю чоботи
і йду востаннє
по липкій землі босяком
в урукську залу.
що ж,
мої друзі-діадохи,
славте
по мені тризну.
Максен Кушнір
#поезія #МаксенКушнір
задонатити на розвиток проєкту | 272 |
