перцепція
前往频道在 Telegram
подих сучасного мистецтва Instagram: https://www.instagram.com/per.ceptia?igsh=bzM4ZWhqZGVpYTY3 опублікуватися: @perceptia_bot співпраця/питання/: @sleepless_dreamer поезія: @dannookka / @phantom_constellation візуальне: @pleasedonttextme
显示更多1 003
订阅者
无数据24 小时
-27 天
-330 天
数据加载中...
吸引订阅者
七月 '26
七月 '26
+3
在0个频道中
六月 '26
+7
在1个频道中
Get PRO
五月 '26
+22
在3个频道中
Get PRO
四月 '26
+31
在6个频道中
Get PRO
三月 '26
+5
在2个频道中
Get PRO
二月 '26
+28
在7个频道中
Get PRO
一月 '26
+26
在6个频道中
Get PRO
十二月 '25
+13
在3个频道中
Get PRO
十一月 '25
+103
在7个频道中
Get PRO
十月 '25
+46
在6个频道中
Get PRO
九月 '25
+19
在4个频道中
Get PRO
八月 '25
+22
在2个频道中
Get PRO
七月 '25
+11
在4个频道中
Get PRO
六月 '25
+20
在6个频道中
Get PRO
五月 '25
+56
在7个频道中
Get PRO
四月 '25
+141
在7个频道中
Get PRO
三月 '25
+329
在11个频道中
Get PRO
二月 '25
+316
在9个频道中
Get PRO
一月 '250
在5个频道中
Get PRO
十二月 '24
+197
在6个频道中
| 日期 | 订阅者增长 | 提及 | 频道 | |
| 11 七月 | 0 | |||
| 10 七月 | 0 | |||
| 09 七月 | 0 | |||
| 08 七月 | +1 | |||
| 07 七月 | +1 | |||
| 06 七月 | +1 | |||
| 05 七月 | 0 | |||
| 04 七月 | 0 | |||
| 03 七月 | 0 | |||
| 02 七月 | 0 | |||
| 01 七月 | 0 |
频道帖子
«Dark dark times» (2026)
Yamakasir
Опис твору:
«Це замальовка внутрішньої втоми, де темрява не зовні, а всередині. Персонаж ніби застряг у моменті, коли світ уже змінився, а він ще ні».
Цифрова графіка
210 × 297 мм
задонатити на розвиток проєкту
#образотворче #Yamakasir
| 2 |  «Двірниця» з серії «Картонні жінки» (2026)
Ксенія Клименко
Опис твору:
«Спроба написати жіночі образи, які є представниками певних групок населення, про яких, мені здається, мало згадок в культурі, але самих по собі їх багато.
А картонні вони, тому що мені хочеться трансформувати їх в щось суміжне між образами з плакатів та картонними ростовими фігурами.
Цю двірницю я побачила з вікна маршрутки та мені дуже сподобалося як вона виглядає.
Це був як раз той момент коли випало дуже багато снігу, а в інтернеті всі писали про те, як погано почищені тротуари».
Картон, олія, акрил
130 × 60 см
задонатити на розвиток проєкту
#образотворче #КсеніяКлименко | 266 |
| 3 | Пам'ятаю, як я себе берегла малою
Якби зі мною трапилася біда
Мій дідо плакав би так нестерпно
Як в день, коли в лікарні померла баба
Але ж мій дідо уже полетів за нею
Тому я давно не боюся війни і смерті
Коли снаряд вбиває сусідську дівчинку
Я сперечаюся з небом, де всі вони
Кажу, подивись, це ж в мене немає діда
І навіть мій дід погодився би зі мною:
Так, краще б тебе, бо в тебе немає діда
А її, подивися, сидить і сидить над нею
Він навіть не може плакати так нестерпно
Насправді і я би також - не зміг
Вікторія Амеліна
#поезія #ВікторіяАмеліна
задонатити на розвиток проєкту | 225 |
| 4 |  +1Третя річниця минає відколи не стало Вікторії Амеліної — письменниці, поетки, громадської діячки, волонтерки, матері.. що загинула від травм, отриманих під час ракетного удару по Краматорську.
«Жодна швидка не приїде за вами, і жоден дзвін ніколи не буде по вас дзвонити - кажуть, така віра творить дива, принаймні у цьому мене запевняв не один знайомий оптиміст: головне в житті - не думати про погане. Думки ж матеріалізуються... Принаймні ви будете щасливі, аж до останнього. І це ваше щастя важить так багато, у ньому стільки добра для світу, що решта вже - не має значення. Якщо можете, будьте щасливими, прошу вас».
фото справа: Тетяни Терен | 221 |
| 5 |  +1«Свідоме — несвідоме» (2025)
Марія Молчанова
Диптих
Папір, акрил
#образотворче #МаріяМолчанова #диптих
задонатити на розвиток проєкту | 234 |
| 6 | он чоловік, наче ластівка, випурхнув із піднебіння земного,
виколисує серпиком пружне крило — прокидається день.
за оранжеве денце заходить огниста кайма —
говори своїм голосом у леткій синкопічній напрузі:
твої переливи ловлю —
напівпташе звучання з кутка ворухкого осердя,
і коли ти на вíддалі дня і листа, —
все одно тебе чую.
чоловік, наче ластівка, що промайнула над смертю,
і тепер носить в оці порíвну і срібла, і зелені.
павутинко вертання, а чи я торкну його серце?
Ада Єлагіна
#поезія #АдаЄлагіна
задонатити на розвиток проєкту | 275 |
| 7 |  +1«Мати» (2026)
Андрій Луцик
Папір, суха пастель, лак
90 × 60 см
Не оформлена
200 €
#продаж #образотворче #АндрійЛуцик
задонатити на розвиток проєкту | 304 |
| 8 | . | 1 |
| 9 | Сміливість для цього
Брехав я: казав, що немає там мертвого.
В цей пізній час ніхто не гратиме на скрипку.
І був нажаханий, порожній –
як сад узимку.
І був там. Цілком там був.
Тим нерухомим твором тиші ми це знали.
Добились: схилом розіпʼяли ліс –
і воду закаменували.
Ян Скацел
переклад з чеської —
Юлія Свириденко
#поезія #переклади #ЮліяСвириденко
задонатити на розвиток проєкту | 393 |
| 10 | сон (той що трава)
пух тіла як прокидатися
увесь пробирає током аж
сироти (богові діти) ходять
свої хороводи безпамʼяти
ще донедавна ця земля
зуби б льодом пробирала
як вгризтися в неї
як звісно трапляється у
кожного блуканця на
чотирьох собачих лапах з хвостом.
промовив: холодно
і гарчиш хмарою з-між зубів
чи то аби для мʼяса
а чи не для нього виросли:
з голоду й землі їстимеш
де поснулі комашині діти
у колисках вбачають:
росте трава
а у дитини (людського дитяти)
з нею шкіра одна
то й нехай:
собака колиски не знає
а й нащо йому
прокинувся:
пагорб коло підстанції
і матрац поплямований іржею
між двох сосен засипаних сонцем
(інші в тіні)
між стовбурів залізна арматура
аби підтягуватись а я
зовсім інієва дитина –
на нерівних лапах ледь забув
як то його: випрямитись
аби звідти з дурного місця
піти.
заїхав губою в дернисте
поперед здіймання на ноги
заїхав ще.
бо як це його – насититись
щоразу тільки цей пагорб
має на собі сон
а тоді був зелений
й ніякий
зазвичай такий він є
босоніж росу збираєш –
мислюєш на воду
пробирає
інієву дитину
хороводами безпамʼяти
божих малих дітей
а там – за підстанцією
брешуть родичі: всі на чотирьох
собачих лапах й з хвостом.
згадуєш як чеше руки і ноги
силуєшся дістатись спини.
от би був друг – помогти
і разом в розмові
ховатися в сосновій тіні
відусіль
собака любить коли її чешуть
собака що її не чешуть – найбільше.
був такий
думав моєї собаки дружити хоче
а більше до руки підходив
аби чухали
його звали по давньому
а моя брехалась на нього
й з-за двору являвсь
удва її менший такий він з себе.
було серед зими щось шукав –
була примерзла кора снігу
а під нею мʼякий
а під снігом біс його відає
що було треба малому собаці
в котрого до того ж є дім
а він не міг того не робити
і чахнути
аж підошву ноги дере
все що до того причетне
(здебільшого від дерев)
а все мислюєш на воду
пишеш землю
як кліщі пишуть сосну
наїдаючись
так і людина
тобто я так робив
наслідуючи й собачі пазурі
нігтями
врізаючи рівчаки аби ними
текла роса аж туди
до ставка а з нього:
повздовж струмка були двори
аж так що на воду находили
і відгалузки струмкові
за хварбованим деревом собі
ховались
і як тільки собі подумав:
для чого їм у неволю
як мух побачив:
навколо пса колихаються
все його тіло уперше розслабленне
і ніяке:
видно хотів до струмка –
а на цепу повис.
так і не діставши лапами
вологої землі
умер
а чи ж не напували собаку
росою удома?
а чи ж прокидаюсь серед пагорба
аби сон засівати
аби він тут як завжди це робить
щоразу хвіолетовий – був.
сиротами (божими дітьми)
увесь збіганий
безпамʼяти хоровод
Дмитро Вільгоцький
#поезія #ДмитроВільгоцький
задонатити на розвиток проєкту | 398 |
| 11 | ну бо а що зостанеться коли змарніють
зотліють опадуть усі шипи
лексеми шкіри пелюстки
мов перламутровий пилок
із крил пощерблених
голий-голісінький кристал
первородної солі
непроглядно прозорий
що тужаво фонить посеред
вузлуватого роздоріжжя
і в його безпросвітнім стерильнім нутрі
поневолений вітер
із кілкими вкрапленнями зір
тож хай ідуть розхристані дощі
розмиваючи до осердя
тривожну кісточку послів'я
перестиглого і засхлого
хай буде не чорнозем солончак
а в ньому затамоване коріння
у бульбах суфіксів
ну бо а що зостанеться коли збродяться
барвисті світла у тісних зіницях
голий-голісінький кришталик
і чумацький шлях сльози
Ірина Божко
#поезія #ІринаБожко
задонатити на розвиток проєкту | 411 |
| 12 | вибрані кадри апокаліпсису
котру годину триває знищення цивілізації, руйнація матеріального та духовного світів, анігіляція усього живого. в цей судний день наш журналіст побував у найгарячіших точках всесвіту й поділився з редакцією ексклюзивними кадрами безпосередньо з місця подій. апокаліпсис триває.
перша плівка (чума)
жінка із волоссям білим як фосфор
згорілими стопами
крокує зруйнованим містом
нахиляється щоби зірвати
останню вцілілу квітку
польова лілія
вплітається у зів’ялий вінок
зміна плівки (процедура фіксації злочину)
занотуй групу крові
шрами татуювання
занотуй її мову
мову злості й кохання
особливі прикмети
зніми зліпок зубів
занотуй її регіт
занотуй її гнів
відкуси клаптик шкіри
зі шматочком її ДНК
усі символи віри
усі сповіді в смертних гріхах
занотуй кожну жертву
кожну знищену націю
збережи хоча б мертве
тіло цивілізації
друга плівка (війна)
жінка із волоссям рудим як іржа
в медсестринському одязі
сидить на узніжжі лікарняного ліжка
тримає за руку
сліпого скаліченого солдата
а той каже їй
мамо
і вона усміхається
зміна плівки (аналіз даних)
цвинтарі квітнуть нарцисами
кості святих вже зогнили
книга історії писана
самозникомим чорнилом
апартеїди та рабство
голод репресії війни
зітруться начисто й раптом
пам’ять постане стерильною
третя плівка (голод)
жінка із волоссям чорним як вугілля
спорожнілими грудьми
годує двох немовлят
наспівує їм
...тяжка годинонько!
гірка хвилинонько!
лихо не спить…
леле дитинонько!
жить — сльози лить...¹
колисаючи їхні мертві тільця.
зміна плівки (висновки)
замилуйся протоптаним шляхом
він звивається сміхом та болем
обернися заобрійним птахом
подивися
ми ходимо колом
після нас тільки тьмяні світлини
після нас тільки попіл та бруд
і наступні постануть із глини
і ми з ними зустрінемось
тут
четверта плівка (смерть)
жінка із волоссям попелястим як надвечірня імла
веде за чумбур блідого коня
збирає жнива
спалену землю всіває
зерном забуття
і коли наступає на трупи загиблих
хором вони їй наспівують
...моя голубко
у щілинах скелястих
у сховку стрімкої кручі!
дай глянути на твоє личко
дай голос твій почути!
бо голос твій солодкий
і личко твоє принадне...²
вона зупиняється
і закурює.
¹ — Леся Українка — Колискова
² — Пісня Пісень 2:14
Іван Бережний
#поезія #ІванБережний
задонатити на розвиток проєкту | 381 |
| 13 | muerte
на острові в іспанії
коли я побачив нічне небо
над середземним морем
я зрозумів
що колись помру
що прийде час
і мене не стане
а небо
небо залишиться
і море залишиться
сонце й місяць
продовжуватимуть
гратися
лоскотати воду
своїм сяйвом
а я помру
і про мене забудуть всі
навіть пальми
що уважно стояли поруч
і також дивилися
як місяць знаходить себе
у дзеркалі моря
але потім я замислився
чи дійсно
я і всі навколо
загинуть
чи дійсно може щось
так безпричинно
так просто зникнути
я почав думати
і подумав що
я не знаю
що страшніше
те що нас всіх розчавить
важкий камінь
безжалісного небуття
чи те що моє життя
і життя всіх людей
на планеті
буде повторюватися
безліч разів
наче світ це велике коло
а людство повзе окружністю
воскресає й повертається
доходить до кінця
і починає все спочатку
можливо дійсно
ніхто насправді
ніколи не зникне
а смерть це лише крапка
після якої йде
новий абзац
але тоді виходить
що ми у будь-якому випадку
приречені
чи то до галопуючої гибелі
чи то до гароти вічного життя
що ми все одно
будемо страждати
напевно
від цього не втекти
думав я собі
поки дивився на нічне небо
тільки
не зрозумійте мене неправильно
я не був стурбованим смертю
поки ми відпочивали
на майорці
це була минуща думка
що нахлинула на мене
і майже одразу відпустила
просто створила певний
простір для роздумів
наче залишила
маленьку непомітну дірку
на футболці
яку помічу тільки я
ми добре провели час
єбланили розважалися
плавали блукали спілкувалися
їли кавун на балконі
паралельно слухаючи пісню
ай-яй-яй-яй убілі нєгра убілі
і було ще багато чого
і думки про смерть
до мене не приходили
лише коли я повернувся додому
вони знову зʼявилися
але це нормально
це те про що
часом не можеш не думати
адже ми люди
такі хиткі непостійні істоти
привʼязані за нитки надій
до гілок історії
як новорічні іграшки
ми підвладні всім тим
абстракціям які самі створили
та до яких щиро звикли
як-от до сенсу існування
який ми шукаємо
у відповіді на питання
чи справді смерть
це кінець
ми незграбні
та подекуди безсилі
у наші мʼякі тіла
регулярно встромляються
ножі непохитної смертності
і попри все
попри будь-що
на цій незбагненній планеті
наша задача
це продовжувати йти
відчувати осягати творити
змагатися відтворювати боротися
запитувати аналізувати
намагатися дотягнутися
до стиглого фрукта правди
йти шляхом свого життя
смертного чи безсмертного
йти
незважаючи ні на що
Євген Кушнирік
#поезія #ЄвгенКушнирік
задонатити на розвиток проєкту | 333 |
| 14 | З висоти
позахмарного верхів'я
внизу
все стає схожим на
пастельний колаж
про смерть.
Поза кулісами туману
синього, що манить
тоненькою стрічкою,
дорогою, що як лезо
розрізає шляхом
до Дрогобича,
де за здобиччю
женуться юні орли.
Горлиці лише повернулись
із теплих країв
і доїдають окраєць хліба,
щойно з печі
одного із сіл
північного схилу Карпат.
Тут загубився сад,
деформований і пошрамований,
укладений в рамки
штахет й кабелів.
Вже понад тисячу днів –
це прихисток для десятків,
сотень і тисяч розритих могил.
Схил опівнічний ще пам'ятає,
як ніжно сонце голубить в зеніті,
але сніг, мереживом розкиданий
ще не розтанув.
Я злітаю все вище.
Крихтами
з вуст ангелів несуться
напутні слова.
Полонину залюднили
вівці й кози,
бігають, просять
доторку пальців моїх.
І я зміг.
Зміг повернутися до друзів
лише на коротку мить
про зупинку якої молив колись
Фауст.
По вусах моїх стікає пінне:
портер чи айріш стаут –
не згадаю.
Пам'ятаю лиш регіт,
що ґелґіт колише,
всі навколо щось пишуть,
якісь на згадку листи.
Я пам'ятаю
запах парфумів,
летке волосся,
натреновані литки
і відбитки її язика на щоках.
Невагомість.
Легіт та гомін.
Голос і холод,
що крижанить крижі.
Я майже навчився
кохати ті миті,
де розлиті води гірські
і горлиці купають
крила свої.
Я майже навчився
тут, на верхів'ї
торкатися неба.
Це ж тільки початок,
я лише вчуся втрачати.
Втрачати тілесність,
втрачати спогади,
втрачати вагу.
© Кудлатий
#поезія #Кудлатий
задонатити на розвиток проєкту | 279 |
| 15 | Усі компаси крутяться
навколо тіні.
Це не напрям, це пам'ять
про напрям.
Обеліск стоїть,
наче нота без лінії.
Без мелодії награна.
Птах торкається дзьобом-сумнівом,
Пил злітає і лягає знову.
Обеліск стоїть,
буцім прелюдія
До нічого.
Він чорний не кольором.
Значенням.
Камінь, що чув багацько.
Тримає бога за щоку,
мов паузу,
Жевріє чорним багаттям.
Сліпі архіваріуси-зорі
торкалися вусами-променями
Його поверхні неораної,
Де кожен дотик
то програш.
Обеліск не ділиться спогадами,
Обеліскність його ізольована.
Якщо довго стояти поряд
Забуваєш
себе і слово.
Але хтось поклав йому долу
Зернину.
Не жертву.
Не виклик.
Нагадування, що навіть чорне
З себе щось може
виносити
Зернина
лежить.
Обеліск
не міняється.
Може і не треба
Вим'я Паганіні
#поезія #Вим_яПаганіні
задонатити на розвиток проєкту | 377 |
| 16 | Отруєння
Цвітень 86-го дихає привіллям
крізь пагіння свіжо-зеленої покрови,
випинається повівом духмяного моріжка,
клекоче водоймищами, тане слюдою на полях.
Невиразний голос із радіо виголошує:
мирний атом вносить супокій,
а наші реактори настільки надійні,
що їх хоч посеред червоної площі будуй,
бо совєтський ум наймудріший у світі,
бо наші науковці нічною порою
не сплять, а пантрують,
не кохаються, а штудіюють,
і їм краще знати, що є кресало,
а що є вогонь!
Та незгасний вогонь
не відвідує партійних кабінетів,
не зважає на пролетарські заклики
і, на всеохопний жаль,
не читає газету «Правда».
(1:23)
Б А Х
В И
Б У Х
(РВПК-1000¹ розривається)
Г Т
Р І
А Ф
П
Л О
Т Ь
( — Алло. Це ВПЧ-2² ?
— Так.
— Що у вас там горить?
— Вибух… на головному корпусі… між третім і четвертим блоком.
— А люди там є?
— Так!)
Цієї ночі іонізований тріск
без стуку заходить в прочинені вікна
і гіркими губами цілує тіла,
розчиняє в серпанках луги та поля,
безслідно зникає.
Сонмище ізотопів — вже всоталось.
крап
крап
крап
крап
(падає радіонуклідний дощ)
Та червоний стяг височить чорною золою
над найвищою позначкою «зони М³ »,
що ще кілька місяців тому була вщерть
засіяна багряними уламками
пречорного графіту, який дихав
дванадцятьма тисячами рентгенів щогодини,
і……….
Плекав,
кохав,
пестив,
голубив
кожного з 3828⁴ чоловіків,
що вийшли на цей дах,
оперезані саморобними
свинцевими спідничками,
задля захисту стегон і паху,
аби власними руками
скидати в розпечене жерло реактора
пречорний графіт…
(країна втомилась чекати!)
1 — реактор великої потужності канального типу.
2 — воєнізована пожежна частина.
3 — зона максимального випромінювання на покрівлі ЧАЕС, де рівні радіації сягали критичних позначок.
4 — саме стільки військовослужбовців та ліквідаторів («біороботів») було залучено для очищення найнебезпечніших зон даху станції.
Славко Баляндрасник
#поезія #СлавкоБаляндрасник
задонатити на розвиток проєкту | 332 |
| 17 | ЧОМУ ВІРШ ТАКИЙ
терен
теж
не багатослівний
і має колючки
ягоди
терпкі
для нікого
ЧОМУ ВІРШ НЕ ТАКИЙ
терен
багатослівний
і має колючки
ягоди
солодкі
після заморозку
приходь у потрібний час
Андрій Даньків
#поезія #АндрійДаньків
задонатити на розвиток проєкту | 376 |
| 18 | згрубів
столітній бетон
в обіймах весняних
долонь
ховаюся
за чужими словами
мовами
мов
за чужими обличчями
весняні долоні навколо
і полум'я
тисячобарвних очей
стигну
не як ті яблука вишні
стигну як став
у полоні зими
коли всі річки
вже як місяць кудись
побігли
Маґне Калінсен
#поезія #МаґнеКалінсен
задонатити на розвиток проєкту | 354 |
| 19 | Памела Курсон пішла від Джима Моррісона до французького графа
Памела пішла від Моррісона до французького графа,
Тепер у Джима сумна біоГРАФія,
Вона залишила по собі лише нескурені грами.
Йому лишилося докурювати і ГРАФоманити.
Він зненавидів фотоГРАФів і автоГРАФи,
Сонячне світло, епіГРАФи й строфи,
Тепер ранки починаються не з кави чи рафу,
А з віскі в ГРАФіні із домішком содової.
Він заблукав у часі, забив на концертні ГРАФіки,
Плоть на землі, та очі дивляться крізь потойбіччя,
На ангела, чия шкіра блищить як кераміка
"Insane, we'll meet again, моя мила, бо у житті все циклічно".
Із ним судилися через концерт у Маямі,
Він все заперечував, та відмовився від поліГРАФа.
Він переїхав в Париж попри кількість отриманих шрамів.
Тепер у Моррісона сумна геоГРАФія.
Софія Скоропадська
#поезія #СофіяСкоропадська
задонатити на розвиток проєкту | 336 |
| 20 | Зуби
кома
#проза #кома
задонатити на розвиток проєкту | 393 |
