Храм поезії (🖤)

Уробороси пам'яті вицвіли - колір похилого віку. Всередині мене з'їдають, не хвіст свій, та рогом у хвіртку Частіше із приводу волі до мене волають: "Пусти нас!". Немов до папуг, я їм спати кажу, та дірява хустина. По пустиреві в тілі ті змії товклися, вражаючи болем Щоденним два роки, донині - дев'ятий йде з почерговим Бажанням померти та - вбити. За силою біль не слабкіший Серцевого нападу. Базу зрівняння отримав раніше. Посивівши, почав розуміти, що я б, імовірно, не вижив, Якби не знайшов механізм, що, можливо, руйнує "горище", Та він ще хоч якось працює - як танком давити горіхи. Вони розкололися навпіл та врешті з них витекли ріки Шаленого крику ненависті до визначної людини В житті, що, напевне, війшла в нього лезом в найгіршу з годин і Для мене синонімом люті та болі у грудях є точним. І вірш цей є зверненням, є квінтесенцією, що я хочу Щоночі Сказати до неї та з нею зробити. Нехай пощастить їй, не збудеться слів цих. --- Я ненавиджу тебе. Якби ти менé не підтримала, я би Не бачив ці конкурси, вірші, суддівство, хореї та ямби, Не бачив війни, поховання близької людини та безліч Жахливих ночей, коли я потопав в особистісній Темзі - Довжелезні, коли не мав змоги забутись у сні. Врятувала Від смерті чи дурки ненависть до тебе, моїм мануалом Лишилась назавжди, у галюцинаціях бачив - як шніцель, Розрізав ножем із грудини тебе до брехливого личка. --- Та кармічно усе повернулось тобі. Ти так само розбита - Ти втратила члена сім'ї; була зраджена тим, що любила Його, навіть батьком; тікаєш в кар'єру та інші країни, Бо ліпше вже безвість, ніж в'юнова стійкість твоєї родини. Домовини хіба заспокоють мене - чи твоя, чи моя-то. Ненависть до тебе примусила жити. Чи треба боятись Тобі? Ти живеш та страждаєш. Як я. А ненависть залишила мене живим. Якби ти скінчилась, то приводу більше б не було. Ресурсу змагатись. Тому і не бійся, паскудо. Живи. Федор Федько

ТВОЄ СЛОВО – ВАЖЛИВЕ! Вибори, які справді щось вирішують! 26 лютого ти не просто глядач – ти суддя в поетичній битві! Вісім сміливців зійдуться у словесному двобої, щоб вибороти 1000 грн та титул єПоета. Чий ритм найгостріший? Чий рядок найсильніший? Чий голос заслуговує на перемогу? Вирішувати тобі! ✅ Реальні бюлетені та виборчий процес ✅ Гострі дебати та батли без правил ✅ Живі емоції та справжня інтрига Вхід: 200 грн (50% від суми на FPV-дрон, бо кожен політ починається з підтримки!) ✅26.02(середа) 📍 Львів центр (локацію надсилаємо після бронювання) Забронюй вже зараз! Пиши в приват. "Вибори", якщо хочеш вершити долю. І "єПоет", якщо прагнеш балатуватися. Приходь, голосуй, кайфуй – поезія потребує твого вибору!

​Люди не знатимуть твоє ім’я, Занадто багато імен у світі, щоб пам’ятати про кожне. Люди не згадають твоїх діянь, Мерехтіння твоїх наповнених відчаєм очей, Милосердя твоїх передсердь, Сутність твоїх страждань, І сенс слова Смерть. Ти закритий у виділеному часопросторі. Кості болять, від подагри ломить суглоби, Суголосних тобі людей. Мабуть, воно вартує цього: Прогулянки о сьомій ранку із собакою, Мандрівки напівспроможнілим трамваєм На ту сторону міста, Кисті, що ховаються від холоду у рукавичках. Звичка курити і пити віскі на роботі, Бо потім не вистачить здоров’я. Люди не знатимуть твого імені, І кому як не мені це казати тобі в лоба. Злоба перетікає тоненькою цівкою, Наче із пошкодженого крана, Торкається шкіри, утворює рани, Тільки невидимі. Хтось скаже – душевні. Непевні ці люди. Нестримні й зневажливі. Кажуть неправду. Не каються у скоєному. Покоями, тихими кроками до ліжка свого підійди. Натхненно, на кінчиках пальців, Тонкі залишаючи по собі сліди. Тендітно, наче у танці. Грацією маленької вивірки. Виром набутого досвіду. Досвітньої днини. Зі спокоєм властивим ластівці, Зішкреби спогади пластами, Олівцем залиши на папері, Від зачину до кінцівки. Двері на ключ зачини, Груди повні повітря вдихни, Нанизуй життєвого намиста повні коралі. Місто, яке так любив, ховається за білими стінами, Моралі не буде. Як і питання – що далі? Далі будуть люди, які не знатимуть твого імені. © Кудлатий

краса від Олі Ритик

Мій прихисток – дім із пелюсток й листків, із диких троянд несміливих ростків; із ірисів ніжних і лілій, з люпин, з тендітних конвалій, із різних шипшин. Фортеця моя із гілок й корневищ, із темряви нетрищ, із жару кострищ, з ранкових туманів з-над рік та боліт. там вежа і варта, там рів й живопліт; там день і там харч; там і тут, і тепер; там всі врятувались, ніхто не помер; там більші і менші міста і доми, там степ і шляхи, і вечірні дими; там зела живі, ковила й полини; там мама й сестра; там немає війни. Він був, але зник, мій найкращий з домів. Я знову би там опинитись хотів. Катерина Бабкіна #бабкіна

Кому не важко пару грн на допомогу родичу Каті Грушун https://send.monobank.ua/jar/A3SujUyWd2

* Любистковим рясним дощем. Спраглі любощі, спілі пестощі. Полуничний солодкий джем. Граймо в піжмурки, у відвертості! Повз сукенку, звабливо вниз Наполегливо стікав схилами. Я порушник, обшукуй скрізь! Покарай мене, стисни сильно так! В надвечірок спиняй мене! Не пручатимусь, міць віддам свою. В'яжи вузликом макраме. Я піддатливий, поступатимусь. Тра-та-та! — ти попався, стоп! Гра скінчилася, день втрачаємо. Імпульсивно злетів курок Вибуховості надзвичайної. Ми зірвали німий контроль З непокорою домінуючи. Прибуває жага до скронь, Пече вогником, маневрує чим Прокралася до піднебінь. Перехоплює подих – стриманість. Мерехтить твоя мужня тінь, За межею бажань незримості. Оксана Лихогляд @Khvyliastyi_notatnyk #інтимні_рядки

В те місце не складають гороскопів, Не їздить транспорт, не курсують літаки. Безсилий я чинити долі спротив.  Не переймаюся при відчутті біди. Немає там відміток в полі  "завтра",  Далеких планів і приплив нових думок. Не крає більше лезом кожна втрата,  Невдалий шлюб, розбите вщент нове трюмо. Різняться також погляди на дурість,  Помилки юності та дружби до кінця.  Ховають мить гірку пустельні дюни...  Щасливі дні тримає в захисті трава. Те місце віддзеркалює персону, Тяжкі часи, легку мету, важливий крок. Тримає під замком своїх кордонів, Дає подихати в затулене вікно. Ховаю в нім свої свята та будні, Весняні райдуги та пролежні зими.  Впускає час туди моє полуднє, В минулий світ, куди Бог двері зачинив... Mr.nobody #вірші

Колись тобі скажуть: «кити не літають», – не вір їм, хай звуть тебе дивним, чи димним, чи дурнем – не вір. кити розціловують палко небесні сузір’я, і поки ти спиш, пролітають над твоїм подвір’ям усім некрилатим недо‌вірам наперекір. колись ти почуєш, що маги усі — шарлатани, що диво існує хіба що в дитячих книжках, не дайся їм, чуєш, не дай себе ввести в оману, бо хто, як не маги, здіймають гнівні океани, бо що, як не диво, горить у мрійливих очах? хай пишуть, кричать, що немає ніяких драконів, що краще забути про силу ясних сильмарил, та глянь, цілий світ помістився на моїй долоні, я – бог-деміург, я виношую сонце у лоні і небо розчісую парою зоряних крил. знайди свою сутність у темній дзеркальній кімнаті, впізнай в собі бога і демона, вір чи не вір у диво, китів, мудрих магів, покров благодаті, послухай усіх, та не дай їм себе руйнувати, бо всесвіт – це те, що живе  у твоїй  голові. Герда Соняш #герда_соняш

Ще 933 грн

* {Л}агідність, подекуди дитяча безпосередність, що випромінює щирість, привітність та допитливість. Філософська мудрість: її хочеться порівняти з прадавнім дорогоцінним камінням, яке кортить розглядати, підносити до сонця й виловлювати Божу {І}скру. {Т}аїна... {Е}ге ж?! {Р}аптом її можна впіймати і носити в собі: вічність. {О}, скільки краси! {С}ила-силенна словесних скарбів. {П}ереливаються... {Л}ащаться весняними котиками, ніжно торкаються шкіри та пом'якшують усі гострі лютики лютого. {Е}вріка! {Т}актовність, ерудованість, вишукування вишуканих літер, що проростають і пробиваються крізь тверду оболонку, нібито кросвордової бруківки, залишаючи рідний, квітковий привіт своєму місту. {І}мпульси від запального танцю на підборах, витонченість і елегантність — у кожному русі й оберті. Запал дикого танго з червоною трояндою за вушком, спокусливість ще нерозкритих і ненаписаних думок, що витримуються, мов вино у винносховищі, маючи спільність з горизонтом. {Н}аскрізь пробивається пружне сплетіння добрих слів. {Н}ай усе буде добре! {Я} щиро цього бажаю. Оксані Приходченко

Споглядання, 2024 рік Марія Молчанова #фотографія #МаріяМолчанова

я – алея дерев. тріумфальною аркою вклоняюсь і ховаю вуста в попелясту побиту вуаль. і впервину корінням торкаюсь білого ластовиння життя. одягаю перуку – мій суддя воскресає та не судить нікого лише кільця річні додає – /лабіринт мінотавра тесляр витинає Тесей/. білими стільниками обростаю але гулу немає в борг даю та водночас позичаю безголосся. приборкую. чи то час і ведмідь засинає. намистом обертається світ. 11.12.2024, ЮІ #міжсезоння_котолиси_півфінал_верлібри https://t.me/ccaatt_ffooxx

Ніколи такого не було та знову Літературний Слем у Кам'янському! Через півтора роки після наших останніх відвідин ми приїжджаємо до наших друзів "Сад Деформацій" з уже знайомим вам форматом – три хвилини, три тури, один переможець, все за правилами Вищої Ліги. Коли: 15.02.2025, 17:00 Де: м. Кам'янське, бульвар Героїв 1г Вхід: 300 гривень (допомагаємо зі збором для 108 бригади ТрО, де служить Той Самий Письменний) Реєструйтеся за цим посиланням, готуйтеся до виступів, приходьте на подію та пам'ятайте, що ВСЕ БУДЕ СЛЕМ!

актуальні поетичні конкурси: ✔Листя трави ✔Ковдра Нангіяли

Та, що... Заблукали думки у волоссі її світлосяйнім, Я сьогодні ламкий - кофеїн до судин пронесу. Бо потрібна мені - ескулапів покличте негайно, Та, що зорі ясні заплела в піскувату косу. Розчинились в світах, як степами розвіяний попіл, Промайнули літа, мов пробігли прудкі жеребці. Та малюють на склі ніжний образ фломастери долі: Риси жінки тонкі, до якої коханням зацвів. В неї очі - струмки, що блакиттю оздоблюють квітень. В неї голос тремкий, як в підступних античних сирен. Душу й тіло віддам, щоб на мить її погляд зустріти, То не жінка - то храм, що у грішника клятву бере. Завмирають думки, бо збентежені спогади вкотре Повертають роки, де зі мною ділила єство Та, що сонця квітник біля неї - разючий непотріб. Її обрис проник в мої думи ясним божеством. @real_dobrutskiy #добруцький

Пам'ятаю, як я себе берегла малою Якби зі мною трапилася біда Мій дідо плакав би так нестерпно Як в день, коли в лікарні померла баба Але ж мій дідо уже полетів за нею Тому я давно не боюся війни і смерті Коли снаряд вбиває сусідську дівчинку Я сперечаюся з небом, де всі вони Кажу, подивись, це ж в мене немає діда І навіть мій дід погодився би зі мною: Так, краще б тебе, бо в тебе немає діда А її, подивися, сидить і сидить над нею Він навіть не може плакати так нестерпно Насправді і я би також - не зміг Вікторія Амеліна #амеліна #вікторія_амеліна

Сьогодні рівно 2 роки, як запустилася перша благодійна лотерейка https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w 🇺🇦 Хочу подякувати всім хто долучається, поширює і хто зі мною з першого дня та підтримує попри все🙌