Alpha Centauri | Космос

Друзі, віднині в нашому затишному чаті працює спрощена антиспам-система. Більше ніякої плутанини з кнопками та переходами за посиланням, вам просто потрібно пройти просту вікторину (вона відкриється автоматично) – і вас автоматично перенаправить у обговорення! Всі автоматичні бани за останні дні ми зняли.

Замість того, щоб крутитися проти годинникової стрілки, як Земля та більшість планет, Венера рухається у зворотний бік, та ще й до абсурду повільно — один оберт навколо осі триває 248 діб. Чому так — планетологи сперечаються десятиліттями. Нова робота, представлена на Генеральній асамблеї Європейського геофізичного союзу у Відні, дає різку відповідь: винен один-єдиний удар. Седрік Гіллманн, планетолог з ETH Zurich і провідний автор дослідження, разом з колегами кидав велике каміння у дуже велике каміння — буквально моделював, як зіткнення деформує молоду планету і що стається з її обертанням. Виявилося, що тіло масою близько десятої частини Венери, яке влучає під великим кутом і на високій швидкості, здатне різко загальмувати швидко обертову ранню планету. У деяких сценаріях енергійний дотичний удар одразу перекидав Венеру в ретроградне обертання — спершу швидке, яке потім століттями сповільнювалося до сьогоднішнього. Сталося це, ймовірно, у перші 50 мільйонів років після формування планети. Наслідки були катастрофічними: модель показує, що такий удар розплавив близько 99% мантії Венери, лишивши по собі магматичний океан — від шару розплаву завтовшки сотні кілометрів до повністю рідкої мантії. Хитрість у тому, що сліди швидко стерлися. Якщо поверхня ефективно випромінює тепло в космос, магматичний океан застигає, і вже за кілька сотень мільйонів років еволюцію Венери після удару майже неможливо відрізнити від сценарію, де ніякого удару не було. Обертання планети визначає, як вона розподіляє енергію і формує хмари — а отже, чи могли на ній колись існувати придатні для життя умови. Гіллманна найбільше мучить інше питання: чи лишилася вода в надрах Венери. Якщо всередині сухо — планета втратила воду остаточно. Якщо ні — загадка триває. https://phys.org/news/2026-06-venus-strange-rotation-triggered-high.html Підпишись | Монобаза

NASA оприлюднило причини серйозної аварії в Мережі далекого космічного звʼязку Управління завершило розслідування інциденту з антеною DSS-14, який завдав мільйонних збитків: головною причиною визнано людський фактор. https://thealphacentauri.net/167190/

#сьогоднівкосмосі 18 червня 𝟭𝟭𝟳𝟴📸 Близько години після заходу Сонця чернець Гервасій Кентерберійський занотував свідчення п'ятьох очевидців, які бачили, як верхній ріг молодого серпа Місяця «раптом розділився надвоє»: з розколу нібито вихопився вогняний смолоскип, що викидав полум'я, іскри й розжарене вугілля, а саме тіло Місяця «звивалося, наче поранена змія». Понад вісім століть цей запис лишався загадкою, доки 1976 року американський геолог Джек Гартунг не припустив, що англійці спостерігали саме той удар, який на північно-східному краї місячного диска утворив 22-кілометровий кратер Джордано Бруно. Гіпотеза вийшла ефектною, але вразливою: такий потужний удар викинув би колосальну кількість уламків і спричинив би багатоденний метеорний шторм над Землею, про який не згадує жоден тогочасний літопис. Оскільки цих наслідків ніхто не зафіксував, сьогодні більшість дослідників схиляється до прозаїчнішого пояснення — імовірно, очевидці бачили великий метеор, що згоряв у земній атмосфері й випадково спроєктувався точно на серп Місяця. Прикметно, що це одне з найдавніших докладно описаних астрономічних спостережень, яке досі лишається предметом наукових дискусій. 𝟭𝟵𝟲𝟮. Зондувальна ракета Aerobee, запущена з полігона Вайт-Сендс у Нью-Мексико, піднесла над атмосферою рентгенівські детектори команди Ріккардо Джакконі — і за неповні шість хвилин польоту поклала початок рентгенівській астрономії. Прилади зафіксували Scorpius X-1, перше космічне джерело рентгенівського випромінювання поза Сонцем, а також рівномірне «сяйво» рентгенівського фону, що пронизує все небо. Цікаво, що експеримент задумувався зовсім для іншого — для пошуку рентгену, відбитого поверхнею Місяця, — але цього сигналу так і не знайшли, натомість випадково виявлене джерело виявилося приблизно в мільйон разів яскравішим за будь-які теоретичні очікування. За дослідження, що виросли з цього відкриття, Джакконі здобув Нобелівську премію з фізики 2002 року. 𝟮𝟬𝟬𝟵. Ракета Atlas V вивела з мису Канаверал одразу два апарати NASA для повернення до Місяця — орбітальний LRO і ударний зонд LCROSS. LRO розгорнув найдетальніше на той час картографування поверхні: склав карти рельєфу з точністю до метрів, виміряв температуру у вічно затінених полярних кратерах, одних із найхолодніших місць Сонячної системи, і виявив ознаки водневих покладів біля полюсів, а працює апарат і досі, допомагаючи обирати місця посадки для програми «Артеміда». LCROSS же у жовтні 2009 року навмисно врізався в приполярний кратер Кабеус, і аналіз викинутої ударом хмари пилу прямо підтвердив наявність водяного льоду в постійно затінених ділянках. Варто згадати, що головним ударником став відпрацьований розгінний ступінь «Центавр», який спрямували в кратер, аби підняти якнайбільший стовп уламків для спостережень. Підписатись на космос | Підтримати нас

Понад десять років планетологи сперечаються про дивну прогалину. Серед майже 6000 відомих екзопланет майже немає таких, що мають радіус близько 1.8 земного. Усе населення розпадається надвоє: «суперземлі» менші за цю межу й кам'янисті всередині, «субнептуни» більші й помітно пухкіші. Чому еволюція уникає середини — ніхто точно не знає. Існує дві гіпотези: за першою всі планети народжуються кам'яними ядрами й мільйони років нагрібають собі товсту оболонку з водню та гелію. Якщо планета надто близько до зорі, жорстке випромінювання молодого світила здуває цю оболонку — лишається кам'яне ядро, тобто суперземля. Ті, що трохи далі, атмосферу зберігають і стають субнептунами. За другою версією різниця закладена від народження: суперземлі формуються з сухого каменю всередині «снігової лінії», а субнептуни за нею виявляються водними світами, де приблизно половина маси — вода. Тоді провал — просто розрив між максимальним розміром сухої скелі й мінімальним розміром напівводяного гібрида. Щоб зрозуміти, яка з версій правильна, планети треба ловити дуже рано — поки видно, чи поділ закладений із самого початку, чи юні роки в усіх однакові. Проблема в тому, що молодих екзопланет майже немає: із тих 6000 лише близько 20 молодші за 50 мільйонів років. EVE (Early eVolution Explorer) хоче різко змінити цю статистику. За 2.5 року апарат спостерігатиме 30 полів молодих зоряних скупчень по 30 днів кожне, охопивши світло приблизно 20 000 новонароджених зір. Складність у тому, що молоді зорі шалено активні — вони постійно спалахують, і ці спалахи дають сигнали, схожі на планетні транзити. Тому EVE планують оснастити трьома сенсорами: ближнім ультрафіолетовим, оптичним і ближнім інфрачервоним. Спалахи яскраво світяться в ультрафіолеті, тож їхній внесок можна відняти з даних — і пропустити крізь шум справжні транзити. Якщо Всесвіт справді робить пухкі газові карлики, EVE знайде до 100 молодих субнептунів. Якщо ж вони насправді щільні водні світи, апарат побачить лише близько п'яти — решта будуть надто малі, щоб проступити на тлі своїх зір. Місію поки не профінансували; її подають як кандидата на програму NASA Small Explorers. Але сама кількість знайдених планет стане вироком для однієї з гіпотез. https://phys.org/news/2026-06-nasa-early-evolution-explorer-mission.html Підпишись | Монобаза

Детонация .. бочки

Користуючись нагодою, нагадаю, що спостерігати за тривожним ранком москвічєй в прямому ефірі можна на сайті: https://map.nahr.uk/?region=RU-MOS

Москва, война!

Братья поработали😍 Троекратное УА УА УА

Москва. "нєт, нєт, нєєєт" Да.

Дякую всім, хто долучилися до збору! Патрони придбали, хлопці одразу їх забрали і повезли до себе. Днями проведемо розіграш. Весь залишок на картці переведемо на користь наступного збору (як і попередні залишки). Про це прозвітуємо якраз на початку наступного збору.

Британське космічне агентство підписало меморандум із Vast — американською компанією, що будує комерційну станцію Haven-1. За угодою астронавт ESA Джон Макфолл може полетіти на орбіту вже у 2027 році й стати першою людиною з фізичною інвалідністю, яка житиме і працюватиме в космосі. Біографія в нього не зовсім стандартна для астронавта. У 19 років Макфолл втратив праву ногу вище коліна в аварії на мотоциклі й відтоді користується протезом. Потім був паралімпійським спринтером, став хірургом NHS, а у 2022-му ESA відібрала його до загону. У 2025-му він першим з такою інвалідністю пройшов медичну сертифікацію для тривалої місії — і значна частина цієї роботи була інженерною, а не медичною: перевіряли, чи спрацюють протез, крісло й процедура аварійної евакуації саме під його тіло. Майже все, що ми знаємо про реакцію тіла на невагомість, отримано від людей без ампутацій. У Макфолла менше тканини нижньої кінцівки — а саме туди гравітація на Землі стягує рідину. У мікрогравітації ця рідина зміщується вгору й тисне за очима, викликаючи SANS, синдром, що псує зір. Як поведеться тіло з іншою геометрією — ніхто поки що не знає. Окрема історія — хребет. На орбіті він декомпресується й видовжується на кілька сантиметрів, а під час повернення різко навантажується знову. Астронавти приблизно вчетверо частіше за пілотів-винищувачів зазнають грижі диска. У того, хто роками ходить із протезом, навантаження на хребет і так нерівномірне — і як цей вже адаптований хребет переживе цикл «розтягнути в космосі, різко стиснути на Землі», передбачити неможливо. Є й суто протезна проблема: гніздо протеза підганяють з точністю до міліметра, і якщо кукса в польоті набрякне чи зменшиться, воно перестане підходити. Розв'язати це для Макфолла означає покращити посадку протезів для мільйонів людей на Землі, які щодня борються з тими самими коливаннями. Полетить він на МКС чи на Haven-1 — у будь-якому разі вперше з'явиться шанс не уявляти, а виміряти. https://phys.org/news/2026-06-extraordinary-physiological-amputee-john-mcfall.html Підпишись | Монобаза

Майбутня багаторазова ракета пройшла основний етап підготовки до старту Компанія Stoke Space провела масштабні випробування конструкції першого ступеня та переходить до складання носія Nova. https://thealphacentauri.net/167153/

Усе живе на Землі зберігає генетичну інформацію в нуклеїнових кислотах — ДНК і РНК. Їхній алфавіт складається з п'яти нуклеооснов: аденіну, тиміну, гуаніну, цитозину й урацилу. Це складні молекули, і питання, як вони взагалі могли утворитися в хаосі першого мільярда років історії планети, лишається одним із найбільших у хімії походження життя. Команда з Caltech запропонувала на диво простий шлях — і ключову роль у ньому відіграє бензен. Дослідник Jeehyun Yang, тоді постдок Caltech, а нині з Університету Чикаго, почав із зворотного боку: за допомогою комп'ютерного моделювання шукав структурні елементи, спільні для всіх п'яти нуклеооснов в умовах ранньої Землі. Серед очікуваних азоту, вуглекислого газу й метану несподівано виринув бензен — шестикутне кільце з атомів вуглецю й водню, формою схоже на самі нуклеооснови. Yang показав, що бензен спокійно існує в атмосферах із переважанням азоту або вуглекислого газу — а сучасна атмосфера Землі саме азотна. Далі бензен реагує з ціановоднем (HCN), вбудовуючи атоми азоту прямо в кільцеву структуру. Так утворюються попередники нуклеооснов. Раніше запропоновані механізми синтезу з HCN були громіздкими — ланцюг із багатьох малоймовірних реакцій, кожна з яких мала статися саме так. Новий шлях коротший. Запустити його могли ультрафіолет або блискавки, а продукти реакції розчинні у воді — тож могли стікати в океан, де, ймовірно, і зародилося життя. Поки що це обчислювальна модель. Наступний крок — відтворити реакцію в лабораторії й перевірити, чи працює вона так, як на екрані. Робота стала однією з останніх із лабораторії Yuk L. Yung, лауреата премії Койпера й одного із засновників планетарної атмосферної хімії, який помер у березні цього року. https://phys.org/news/2026-06-benzene-reaction-dna-rna-blocks.html Підпишись | Монобаза

❗️Близько 19-ї години 16 червня 2026 року сталась авіакатастрофа фронтового бомбардувальника Су-24М 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка Повітряних Сил Збройних Сил України. Екіпаж Су-24М – льотчик та штурман – виконував завдання на Хмельниччині. На жаль, обидва льотчики загинули. Висловлюємо щирі співчуття родинам майора Загарулька Богдана Григоровича та старшого лейтенанта Бабенка Богдана Олександровича, вони боронили нашу країну до останнього подиху... На місці падіння літака працюють рятувальники та правоохоронці. За попередньою інформацією постраждалих серед цивільного населення немає. Причини та обставини катастрофи встановлюються.

Виробництво твердопаливних ракетних двигунів у США зростає — але недостатньо швидко, щоб покрити апетити Пентагону. Так стверджує новий звіт Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Гроші ллються рікою: бюджетний запит на 2027-й закладає понад 73 млрд доларів на ракетні програми проти попереднього піку в 29 млрд у 2024-му. У 2027 році Пентагон очікує понад 2 100 перехоплювачів ППО і ПРО — приблизно на 70% більше, ніж майже 1 300 у 2021-му. Проблема в тому, що ціль — близько 5 000 на рік по програмах армії, флоту й ВПС. До неї ще далеко. В основі майже кожної великої американської ракети лежить твердопаливний двигун. Збій у виробництві мотора, у компонентах палива, у соплах, у контролі якості чи дефіцит вузьких спеціалістів б'є одразу по кількох лініях озброєння. А базу для цього виробництва системно вихолощували: між 2000 і 2015 роком кількість постачальників впала з шести до двох — Aerojet Rocketdyne та Orbital ATK, які тепер входять до L3Harris і Northrop Grumman. Нові гравці на ринок зайшли — X-Bow, Ursa Major, Anduril, Avio USA та інші. Але більшість поки не довела, що вміє переходити від прототипів до серії. Не допомогла й космічна галузь: колись комерційні пуски підживлювали попит на тверде паливо, а тепер ринок майже весь перейшов на рідинні двигуни. Звіт прямо каже: разовими вливаннями проблему не закрити. Мільярд доларів, який Пентагон вклав у твердопаливне виробництво L3Harris, латає видиме вузьке місце, але не замінює сталого попиту. А ставки щойно зросли — цілі ставили ще до операції Epic Fury, після якої запаси перехоплювачів треба поповнювати. https://spacenews.com/missile-production-push-runs-into-solid-rocket-motor-bottleneck Підпишись | Монобаза

Amazon не встигає вчасно розгорнути супутники Leo Попри зрив дедлайну, Федеральна комісія з питань звʼязку США дозволила компанії продовжити запуск апаратів майбутнього угруповання, хоча деякі обмеження тимчасово послаблять її позиції в конкуренції зі Starlink. https://thealphacentauri.net/167145/

У квітні апарат для спостереження Землі вперше сам розібрався, що саме він бачить. Перший відомий запуск мовно-візуальної моделі прямо на орбіті натякає, як штучний інтелект може переписати саме поняття того, навіщо потрібні космічні сенсори. Зазвичай схема нудна: супутник зливає вниз гори сирих знімків, а вже на Землі люди або алгоритми машинного навчання розбирають, що там цікавого. На борту YAM-9 — апарата компанії Loft Orbital — усе сталося інакше. Програмний пакет NAVI-Orbital, який зібрали в Лабораторії реактивного руху NASA, відповідав на запити звичайною мовою. Двигуном слугувала Gemma 3 від Google DeepMind — модель, заточена під крайові обчислення, тобто здатна працювати на слабкому залізі далеко від дата-центру. Така мовно-візуальна модель поєднує контекстне розуміння великих мовних моделей зі здатністю читати зображення: дослідники просили її, наприклад, виділити межу між дикою природою та забудовою або знайти інфраструктуру навколо залізничних вузлів. І вона знаходила. У близькій перспективі такий сортувальник на орбіті відсіює потоп сирих даних ще до передачі вниз — аналітикам не доводиться продиратися крізь усе підряд. Голова напряму ШІ в Loft Пол Лассер формулює амбіцію відверто: постійні патрульні шари в космосі, яким можна сказати «стеж за цією ділянкою кордону й сигналь, коли щось підозріле». Сам YAM-9 полетів восени 2025-го як розвідник орбітального ШІ — з GPU Nvidia Jetson Orin AGX на борту, одним із найпотужніших чипів, що нині літають. Gemma 3 узяли готовою, але інженерам довелося обрізати бібліотеки й апетит до пам'яті, щоб вона взагалі помістилася в бортові ресурси. Уроки з таких маленьких моделей стануть у пригоді, коли компанії візьмуться за серйозніші обчислення в космосі — і впруться в найбуденніше та найважливіше: живлення й пам'ять. Planet Labs уже возить ті самі Jetson Orin, поки що для простого виявлення об'єктів. Kepler Communications тримає на орбіті найбільший парк GPU й мовчить про деталі під NDA. Щоб покрити всю планету в реальному часі, Лассер рахує 50–100 апаратів рівня YAM-9. Зараз у Loft їх дванадцять. А починалося все взагалі з іншого: автори NAVI думали про голосового помічника для астронавтів на Місяці чи Марсі, яким у скафандрі не до клавіатури. Тільки от називати його HAL 9000 ніхто не наважується. https://techcrunch.com/2026/06/15/a-satellite-just-learned-to-find-things-on-its-own-heres-what-that-means Підпишись | Монобаза

Да!!! Есть прилет в Московский НПЗ, который никак не могли повредить все это время🔥 - Я походу сегодня не поеду на работу. - ЕБАТЬ!!!

Девід Кіппінг, астроном Колумбійського університету і голова тамтешньої Cool Worlds Lab, узяв старий парадокс Фермі й розтягнув його з масштабу однієї галактики на весь Всесвіт. Результат він назвав космологічною гіпотезою Гарта-Тіплера, і цифри, які з неї випливають, не тішать. У 1970-х фізики Майкл Гарт і Френк Тіплер доводили: якби позаземні цивілізації існували, вони за допомогою самовідтворюваних зондів фон Неймана давно колонізували б Чумацький Шлях — за космічними мірками це лічені 300 тисяч — 20 мільйонів років. Слідів немає, отже їх немає теж. Саме це згодом перехрестили на «парадокс Фермі» — на честь обідньої репліки «Where is Everybody?», кинутої в Лос-Аламосі ще 1950 року. Кіппінг свідомо відмовився від вузького образу зондів. Замість них — «штучне зараження»: чи то програма колонізації, чи міжзоряний патоген, чи самовідтворювані машини на базі ШІ, чи щось, чого ми ще не уявляємо. Його модель тримається на трьох параметрах: швидкості спонтанної появи розумного життя, швидкості поширення й точці відліку часу. Головне — вона вперше враховує космічне розширення, 73,5 км/с на мегапарсек. Воно діє як тертя проти хвиль зараження й розчіплює віддалені галактики. Кіппінг сам очікував, що цього вистачить. Не вистачило: навіть за швидкості зондів у 10% світлової Всесвіт усе одно виявлявся зараженим — бо вогнища спалахують випадково по всьому космосу, а не повзуть з однієї точки. Саме звідси тиснуть найжорсткіші межі за всю історію SETI. Якщо зараження виникає частіше ніж в однієї галактики зі ста тисяч, то при хвилі на 0,1c заповненими стає 99,9% Всесвіту. Раз ми досі живі й нічого не бачимо — значить, заразитися здатна менш ніж одна зоряна система з 10 квадрильйонів. Інакше лишається варіант, від якого Кіппінгу самому незатишно: ми тут одні. Якщо він позаду, то де саме, адже життя на Землі виникло підозріло швидко. Якщо попереду — він має бути настільки нищівним, щоб не пропустити жодну цивілізацію мудрішу за нас. У це Кіппінг повірити не може. https://phys.org/news/2026-06-david-kipping-advanced-life-universe.html Підпишись | Монобаза