#сьогоднівкосмосі 18 червня
𝟭𝟭𝟳𝟴📸 Близько години після заходу Сонця чернець Гервасій Кентерберійський занотував свідчення п'ятьох очевидців, які бачили, як верхній ріг молодого серпа Місяця «раптом розділився надвоє»: з розколу нібито вихопився вогняний смолоскип, що викидав полум'я, іскри й розжарене вугілля, а саме тіло Місяця «звивалося, наче поранена змія». Понад вісім століть цей запис лишався загадкою, доки 1976 року американський геолог Джек Гартунг не припустив, що англійці спостерігали саме той удар, який на північно-східному краї місячного диска утворив 22-кілометровий кратер Джордано Бруно. Гіпотеза вийшла ефектною, але вразливою: такий потужний удар викинув би колосальну кількість уламків і спричинив би багатоденний метеорний шторм над Землею, про який не згадує жоден тогочасний літопис. Оскільки цих наслідків ніхто не зафіксував, сьогодні більшість дослідників схиляється до прозаїчнішого пояснення — імовірно, очевидці бачили великий метеор, що згоряв у земній атмосфері й випадково спроєктувався точно на серп Місяця. Прикметно, що це одне з найдавніших докладно описаних астрономічних спостережень, яке досі лишається предметом наукових дискусій.
𝟭𝟵𝟲𝟮. Зондувальна ракета Aerobee, запущена з полігона Вайт-Сендс у Нью-Мексико, піднесла над атмосферою рентгенівські детектори команди Ріккардо Джакконі — і за неповні шість хвилин польоту поклала початок рентгенівській астрономії. Прилади зафіксували Scorpius X-1, перше космічне джерело рентгенівського випромінювання поза Сонцем, а також рівномірне «сяйво» рентгенівського фону, що пронизує все небо. Цікаво, що експеримент задумувався зовсім для іншого — для пошуку рентгену, відбитого поверхнею Місяця, — але цього сигналу так і не знайшли, натомість випадково виявлене джерело виявилося приблизно в мільйон разів яскравішим за будь-які теоретичні очікування. За дослідження, що виросли з цього відкриття, Джакконі здобув Нобелівську премію з фізики 2002 року.
𝟮𝟬𝟬𝟵. Ракета Atlas V вивела з мису Канаверал одразу два апарати NASA для повернення до Місяця — орбітальний LRO і ударний зонд LCROSS. LRO розгорнув найдетальніше на той час картографування поверхні: склав карти рельєфу з точністю до метрів, виміряв температуру у вічно затінених полярних кратерах, одних із найхолодніших місць Сонячної системи, і виявив ознаки водневих покладів біля полюсів, а працює апарат і досі, допомагаючи обирати місця посадки для програми «Артеміда». LCROSS же у жовтні 2009 року навмисно врізався в приполярний кратер Кабеус, і аналіз викинутої ударом хмари пилу прямо підтвердив наявність водяного льоду в постійно затінених ділянках. Варто згадати, що головним ударником став відпрацьований розгінний ступінь «Центавр», який спрямували в кратер, аби підняти якнайбільший стовп уламків для спостережень.
Підписатись на космос |
Підтримати нас