Alpha Centauri | Космос

Чудова новина! https://news.liga.net/ua/politics/news/ukraina-domovylasia-z-nokia-ta-iceye-pro-suputnykovi-mozhlyvosti

Інженери Центру космічних польотів імені Годдарда зібрали лідар CASALS, який прибирає сліпі зони між смугами лазерного сканування земної поверхні. Космічні лідари досі малювали окремі вузькі профілі — тонкі лінії з великими невиміряними проміжками між ними. CASALS вимальовує суцільну тривимірну смугу під трасою польоту. Перебудовуваний «затравковий» лазер з центром на 1040 нм швидко перебирає 256 довжин хвиль і б'є імпульсами крізь трансмісійну решітку — оптику з мікроскопічним рельєфом борозен. Далі працює дифракція: світло відхиляється під трохи різним кутом залежно від довжини хвилі, тож кожен із 256 імпульсів лягає у свою точку впоперек траєкторії. Жодних моторизованих дзеркал, які важкі, жеруть живлення і ламаються першими. Менша маса й енергоспоживання — рівно те, чого бракувало лідарам для орбіти. Матриця детекторів працює з квантовою ефективністю 80%: чотири з п'яти фотонів, що повернулися, перетворюються на електричний сигнал. Це дає чутливість до слабких відбитків — від темних поверхонь і крізь щільну рослинність. 12 листопада 2024 року льотний прототип пройшов над болотом Great Cypress Swamp у Делавері на борту NASA B200 King Air. З висоти близько 5 кілометрів горизонтальна роздільність склала 22 сантиметри — на даних видно окремі гілки дерев і дрібні перепади рельєфу, крони зеленим, ґрунт фіолетовим. Джон Йоркс, науковий керівник CASALS, визнав, що такого від першої ж кампанії не чекали: прилад одразу видав дані наукової якості. Бортовий штучний інтелект аналізує зйомку в реальному часі — піднімає деталізацію над складними ділянками й ріже обсяг даних над однорідними. Наступний виліт запланований у складі кампанії ASCENT влітку 2027 року, а до того команда розширює смугу захоплення й доводить бортову обробку. Потім — космічний прототип. Якщо він долетить, ліси й рельєф Землі вперше міряли б суцільною тривимірною смугою, а не пунктиром окремих ліній. https://phys.org/news/2026-10-nasa-casals-instrument-bridges-gaps.html Підпишись | Монобаза

Стартап LEAP розраховує зайняти нішу на ринку запусків малих супутників На тлі зростання попиту на окремі орбітальні місії американська компанія готує власний носій із можливістю швидкого розгортання стартової інфраструктури: перший політ має відбутися вже через два роки. https://thealphacentauri.net/169742/

NASA просуває SR-1 Freedom — перший апарат з реактором поділу, який має вийти за межі земної орбіти. Агентство й партнери узгодили зміни в контрактах, щоб прискорити роботу над найскладнішим вузлом — ядерним енергомодулем. Компанія Sierra Lobo Inc. виготовить систему перетворення енергії за замкненим циклом Брайтона, яка перетворює тепло реактора на електрику для іонних двигунів. Роботи йдуть у Дослідницькому центрі Гленна в Клівленді за контрактом на розробку систем космічних польотів, укладеним у 2024 році. Сам реактор проєктує Айдаська національна лабораторія Міненерго США: низькозбагачений уран HALEU, близько 20 кВт електричної потужності, винесення на край ферми й радіатори між ним і модулем живлення та руху. Цей модуль адаптують з Power and Propulsion Element, який Lanteris Space Systems будувала для Gateway. До виходу з навколоземної орбіти реактор лишатиметься заглушеним. «Ці зміни в контрактах знижують технічний ризик і допомагають тримати темп до запуску 2028 року», — каже директор програми Стів Сінакор. Старт планують на грудень 2028-го, дорога до Марса займе близько року. Там апарат відділить капсулу SkyFall з трьома гелікоптерами, що походять від Ingenuity — камери й георадар шукатимуть підповерхневий водяний лід і оцінюватимуть майбутні зони висадки людей. Оцінена вартість SR-1 — 2,1 млрд доларів без урахування гелікоптерів. Усе, чого навчаться з цим реактором, піде в Lunar Reactor-1 — живлення місячної бази там, де сонячних панелей не вистачить. https://www.nasa.gov/centers-and-facilities/glenn/sr-1-freedom-advances-with-progress-on-nuclear-power-module Підпишись | Монобаза

Космічний телескоп Euclid, який ESA запустило в липні 2023 року на Falcon 9, щоб скласти карту темної енергії, вперше виявив раніше невідому комету. Об'єкт потрапив на знімки між 16 і 24 вересня 2026 року, а 8 жовтня Центр малих планет Міжнародного астрономічного союзу підтвердив його як комету й присвоїв позначення C/2026 S1 (Euclid). Знайшов її Мікко Пьонтінен з Університету Гельсінкі — програмою пошуку рухомих тіл, яку він сам написав для роботи зі знімками Euclid. «Я був у захваті, коли моя програма позначила смугу, розмазану по кількох зображеннях», — розповідає він. Спрогнозувавши положення об'єкта, Пьонтінен витягнув його ще з інших кадрів: загалом п'ять наборів зображень, 16 експозицій у полі Euclid Deep Field North у сузір'ї Дракона. Навколо ядра — розмита хмара пилу й газу. Кома. На кадрі від 20 вересня з витримкою 560 секунд комета виглядає суцільною рискою. Щоб отримати нормальне зображення, команда вирівняла й склала вісім експозицій по 89,5 секунди, замаскувавши забруднені ділянки та прибравши фонові об'єкти. C/2026 S1 зараз за 1,3 млрд км від Землі — приблизно як від Сонця до точки між орбітами Юпітера й Сатурна. Тільки вона не лежить у площині планет: з погляду Сонця комета «просто вгорі», на витягнутій дузі над Сонячною системою з періодом у тисячі років. Euclid свідомо тримається подалі від багатої на астероїди й комети смуги вздовж екліптики — пил там дає засвітку, яка псує глибокі знімки галактик. До того ж телескоп працює в режимі step-and-stare і зазвичай заглядає в кожну ділянку неба лише один раз, тож повернутися й перевірити підозрілий об'єкт на замовлення неможливо. «Від Euclid очікують дуже мало комет, тож це щасливий збіг», — визнає Бруно Альтієрі, архівний науковець місії. Для ESA цікавий не стільки сам об'єкт, скільки швидкість ланцюжка «виявили — перевірили — оповістили наземні телескопи». Агентство готує Comet Interceptor — апарат, що чекатиме на свіжу комету, яку помітять задовго до її проходу біля Сонця. C/2026 S1 на цю роль не годиться, але, за словами наукової керівниці Euclid Валерії Петторіно, репетиція координації між двома командами відбулася. Наступного разу в програмі Пьонтінена може спалахнути вже та сама ціль. https://phys.org/news/2026-10-euclid-comet-million-miles-earth.html Підпишись | Монобаза

❕Чверть суми вже зібрано❕ Друзі, до нас по допомогу звернулися захисники, що несуть службу у 4й бригаді НГУ «Рубіж». Ми плануємо зібрати кошти на детектори дронів «Чуйка» версій 3.0 або 4.0: https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat За будь-який донат ви отримаєте можливість виграти брендовану футболку безпосередньо від бригади, а за донат, кратний 400 грн, п'ятеро учасників зможуть обрати у подарунок від каналу одну з двох книжок: *Крейг Нельсон, «Аполлон 11» *Браян Ґрін, «Елегантний Всесвіт: суперструни, приховані виміри та пошук остаточної теорії» Окрім того, пізніше ми оголосимо про спеціальний приз для донаторів, які поповнять банку на суму, кратну 1000 грн. Будь ласка, долучайтесь до збору і допомагайте Силам оборони! https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

Білі карлики виявилися не лише білими Дослідивши півтори сотні зоряних залишків, астрономи з’ясували, що деякі з цих об’єктів мають незвичайні забарвлення, які залежать від складу їхньої атмосфери. https://thealphacentauri.net/169736/

Меркурій залишається найменш дослідженою планетою внутрішньої Сонячної системи, і планетологи дедалі прямолінійніше формулюють причину: доки туди не сяде апарат, головні питання так і висітимуть. Долетіти до крижаних супутників Юпітера чи навіть до Плутона простіше, ніж сісти на найближчу до Сонця планету. Падіння в гравітаційну яму світила вимагає такої зміни швидкості, що енергетично це дорожче за місію до Плутона. Наземна оптика теж пасує — навести телескоп на Меркурій означає ризикнути дзеркалами через сонячний блиск поруч. За півстоліття туди дісталися два апарати. Mariner 10 у 1974–1975 роках тричі пролетів повз планету і зняв близько 45% поверхні, причому саме ідея Джузеппе «Бепі» Коломбо використати проліт біля Венери дала три зближення замість одного. Далі був MESSENGER, який пропрацював на орбіті чотири роки з 2011-го. Тепер черга BepiColombo: європейсько-японська пара апаратів виходить на орбіту наприкінці листопада, але наукові дані почне збирати лише у квітні 2027 року. Після нього, каже планетолог Пол Берн з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, на кресленнях немає нічого. Залізне ядро Меркурія займає близько 85% радіуса планети. Анне Помм'є з лабораторії Карнегі, співдослідниця магнітометра BepiColombo, називає дві версії: або планета зібралася з багатших на метал будівельних блоків, ніж Земля, або була значно більшою, а потужні удари здерли з неї мантію. Магнітне поле Меркурія майже в сто разів слабше за земне, а намагніченість кори віком 3,7–3,9 млрд років свідчить, що динамо працювало вже на ранньому етапі. Планета до того ж стискається — ймовірно, через охолодження ядра. Великі ділянки поверхні вкриває темний матеріал, у якому підозрюють графіт — залишки тонкої вуглецевої кори, що колись спливла на поверхню магматичного океану. Підтверджених метеоритів з Меркурія на Землі немає жодного, хоча енстатитові хондрити давно під підозрою. Хімічний аналіз на місці підказав би, що саме шукати в наявних колекціях. Концептуальне дослідження NASA 2020 року виглядає так: десять років перельоту, посадка приблизно за 30 годин до заходу Сонця і робота крізь меркуріанську ніч завдовжки 88 земних діб, із зйомкою поверхні під світлодіодними ліхтарями та слабким свічанням натрієвої екзосфери. Атмосфери немає, тож гальмувати доведеться лише двигунами — як на Місяці, тільки сила тяжіння вдвічі більша. https://phys.org/news/2026-10-enigmatic-mercury-puzzle-lander.html Підпишись | Монобаза

Чесно кажучи, мені дуже приємно слухати цього їбанутого. Тисяча танків. Їхала по дорозі. Побачила чорнозем. Залізла в нього. І згоріла. І так п'ять років поспіль. І така велика держава ця Росія. І так вона продвигається добре. І такі в неї людські ресурси невичерпні. Що наприкінці п'ятого року виявляється, що ціни на дизель контролює не велика держава Росія, не велика держава США, а маленька держава Україна. І якщо протягом найближчих двох тижнів Зеленський не скаже те, що ми всі кажемо, знаємо і думаємо, а саме те, що ти сука йобаний рижий підорас кончений ублюдок мразь говна кусок іди сюда ми тебе закопаєм рядом з той тисячею танків уєбан, то тоді в США реднекі не скажуть що не дозволимо ображати нашого любимого донні, такой президент хороший давайте проголосуємо за його партію єщо раз, і тоді ця абізяна ахуєвша отримає бєлкін хуй на мідтьормах. Так шо давайте всі себе тримати в руках принаймні деякий час.

Deutsche Telekom, Orange, Telefónica і Vodafone 19 жовтня оголосили, що підписали лист про наміри: спільна заявка на спектр для прямого зв'язку супутників зі звичайними смартфонами. Самого супутникового оператора в цій конструкції поки немає — його якраз і шукають. Ліцензії на S-діапазон 2 ГГц для мобільного супутникового зв'язку спливають у травні 2027-го, і Єврокомісія запропонувала зарезервувати дві третини смуги за європейськими операторами. Зараз частоти тримають дві американські компанії: Viasat, яка живить ними гібридну авіаційну мережу European Aviation Network, та EchoStar, що вже домовився продати свою частку під Starlink Mobile від SpaceX. За проєктом ЄС діапазон ріжуть на третини — уряди й IRIS², комерційні гравці під європейським контролем і залишок для міжнародних претендентів. У саме угруповання четвірка вкладатися не планує. Вони дають наземну інфраструктуру, абонентську базу й операційний досвід — залізо на орбіті має принести хтось інший. При цьому оператори окремо підкреслили, що лист не скасовує наявних партнерств. Deutsche Telekom володіє контрольним пакетом T-Mobile US, першого оператора у світі, який комерційно запустив Starlink Mobile, і сам обіцяє перші європейські сервіси з оновлених супутників Starlink у 2028 році — 5G-швидкості у віддалених районах десяти країн. А британська Virgin Media O2, спільне підприємство Telefónica, у лютому стала першим європейським телекомом зі Starlink Mobile. Найнезручніше становище — в AST SpaceMobile. Торік компанія створила з Vodafone люксембурзьке спільне підприємство Satellite Connect Europe саме під заявку на S-діапазон, з операційним центром у Німеччині. Комерційний директор Вейн Торсен публічно привітав лист про наміри, назвавши його важливим кроком до покриття кожного абонента, а от пояснювати, як його СП тепер подаватиметься на той самий спектр паралельно із зобов'язанням Vodafone у четвірці, компанія відмовилася. Через затримки із запусками перші комерційні послуги AST зсунулися на першу половину 2027-го. Європейський інститут космічної політики ESPI тим часом попередив про «квазісуверенний результат»: контроль над частотами й наземкою нічого не вартий, якщо космічний сегмент лишається чужим. Директор зі стратегії Матія Ренчель визнає, що повністю відсікти неєвропейські компоненти нереально, але пріоритет має бути за консорціумами з європейським ланцюжком вартості. Люксембурзька OQ Technology, яка вже має на орбіті супутники в S-діапазоні й наступного року тестуватиме D2D на смартфон через частоти Telefónica Germany, натякає прозоро — партнер у Європі є. До травня 2027-го залишилося півтора року. Побудувати за цей час угруповання не встигне ніхто — тож питання лише в тому, чиє залізо європейські телекоми назвуть суверенним. https://spacenews.com/european-cellular-giants-seek-satellite-partner-for-sovereign-d2d-service Підпишись | Монобаза

Rocket Lab потребує додаткового часу для дебюту Neutron Через виробничі дефекти та необхідність у повторних випробуваннях компанія відкладає перший політ нової ракети на 2027 рік. https://thealphacentauri.net/169713/

Дослідники Ліверморської національної лабораторії на чолі з Айзаєю Сантістеваном побудували тривимірні моделі того, що станеться з астероїдом, якщо поруч із ним підірвати ядерний заряд. Робота вийшла в The Planetary Science Journal. Заряд при цьому не торкається поверхні — рентгенівське випромінювання вибуху за мить нагріває й випаровує тонкий шар породи, а пара, що розлітається, працює як реактивний двигун. Спершу команда прогнала понад 1 500 одновимірних розрахунків у коді Spheral і звірила їх із результатами усталеного ліверморського коду Ares. Числа збіглися, і це дало підставу взятися за складніше — три тривимірні сценарії руйнування астероїда неправильної форми діаметром близько 160 метрів, де змінювали відстань підриву й те, наскільки легко тріскається матеріал. У найдовшому прогоні 98% речовини астероїда отримало повне пошкодження, а 97% розліталося швидше за швидкість втечі, причому більшість уламків — у протилежних напрямках. Зібратися назад під власною гравітацією таке тіло вже не зможе. Несподівано спрацював і дальший підрив: він вклав в астероїд менше сумарної енергії, але пошкодив його ширше, бо енергія розподілилася по більшій площі. Ціна таких розрахунків кусюча. Найдовша симуляція зайняла 1 680 процесорів на 59 днів і просунула фізичний час лише на 145 мілісекунд. А щоб довести справжнє руйнування, треба показати, що жоден уламок не більший за 10 метрів і що вони розлітаються, а не злипаються назад — на це поточних прогонів не вистачає. Кінетичний удар, який NASA продемонструвало на Диморфі у 2022-му, працює для невеликих тіл і довгого попередження. Для чогось на кшталт Бенну — 500 метрів і 79 мільярдів кілограмів — за десятирічного попередження знадобилося б від 34 до 53 ударників. Такі цифри й підживлюють інтерес до ядерного варіанту. Далі ліверморці планують додати в моделі рихлі «купи щебеню» й звірити розрахунки з лабораторними експериментами на мініатюрних мішенях. https://phys.org/news/2026-10-simulations-explore-nuclear-mitigation-asteroid.html Підпишись | Монобаза

Японська місія MMX (Martian Moons eXploration) вирушає до Марса сьогодні о 19:41 за Гринвічем з космодрому Танеґасіма. Якщо все піде за планом, у 2031 році вона стане першим апаратом, який повернувся на Землю з орбіти Марса — з щонайменше 10 грамами ґрунту Фобоса в капсулі. Перші зразки з марсіанської системи в земних лабораторіях. Везе її H3-24L, найпотужніша конфігурація нової японської ракети: 69 метрів, 574 тонни стартової маси, два двигуни LE-9 на центральному ступені, чотири твердопаливні прискорювачі SRB-3 і 16-метровий обтічник. Близько 12 142 кН тяги на старті. Переліт триватиме десять місяців, вихід на орбіту Марса — серпень 2027-го. Там MMX скине руховий модуль і перейде на квазісупутникову орбіту навколо Фобоса, фактично летітиме поруч із 22-кілометровим супутником, поки обидва кружляють навколо планети. Наприкінці 2028-го або на початку 2029-го, під час першого з двох тренувальних знижень, з висоти 40 метрів скинуть IDEFIX — ровер розміром з мікрохвильовку, зроблений французьким CNES і німецьким DLR. Гравітації Фобоса настільки мало, що апарат просто впаде, кілька разів відскочить, сам перевернеться в робоче положення й поїде. Сам збір зразків може початися вже в грудні 2028-го: дві посадки, два різні механізми — буровий C-sampler і пневматичний P-sampler. Далі 2030 рік, перехід на резонансну орбіту й серія обльотів Деймоса, у листопаді відліт до Землі, вісім місяців дороги й парашутна посадка капсули в австралійській Вумері. А тепер головне, заради чого все це. Спектрально Фобос і Деймос схожі на примітивні астероїди D-типу, тобто їх могло просто захопити гравітацією Марса. Проблема в тому, що орбіти в них майже кругові й лежать у площині екватора — захоплене тіло мало б літати по витягнутій і нахиленій орбіті. Альтернатива: гігантське зіткнення Марса з тілом розміром між Вестою й Церерою, диск уламків і два супутники, що з нього зліпилися. Хімія розрізнить сценарії — захоплений астероїд збереже леткі елементи, ударний матеріал буде сумішшю марсіанської породи, перепеченою в момент удару. Десять грамів пилу мають вирішити, чи пережив Марс власну версію події, що створила Місяць. https://www.space.com/space-exploration/missions/returning-samples-from-a-mars-moon-inside-the-science-of-japans-bold-mmx-mission Підпишись | Монобаза

❕Увага, збір❕ Друзі, до нас по допомогу звернулися захисники, що несуть службу у 4й бригаді НГУ «Рубіж». Ми плануємо зібрати кошти на детектори дронів «Чуйка» версій 3.0 або 4.0: https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat За будь-який донат ви отримаєте можливість виграти брендовану футболку безпосередньо від бригади, а за донат, кратний 400 грн, п'ятеро учасників зможуть обрати у подарунок від каналу одну з двох книжок: *Крейг Нельсон, «Аполлон 11» *Браян Ґрін, «Елегантний Всесвіт: суперструни, приховані виміри та пошук остаточної теорії» Окрім того, пізніше ми оголосимо про спеціальний приз для донаторів, які поповнять банку на суму, кратну 1000 грн. Будь ласка, долучайтесь до збору і допомагайте Силам оборони! https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

Під кількакілометровою кригою Енцелада ховається глобальний солоний океан, що торкається кам'яного ядра, і частина його вмісту сама летить назовні — струмені біля південного полюса розпилюють водяну пару та крижані зерна крізь чотири паралельні тріщини «тигрових смуг» завдовжки близько 130 км. Ліам Перера з британського Diamond Light Source і колеги в Communications Earth & Environment пропонують, за чим саме полювати в цьому матеріалі: за кристалами натрону, карбонату натрію, який під час замерзання замикає в собі мікроскопічні кишеньки рідини. У лабораторії охолоджували розчин хлориду та карбонату натрію й стежили за замерзанням потужним рентгеном. Тривимірні знімки показали кристали зсередини, а розсіювання променів визначило, які мінерали виросли. З майже 3800 відокремлених зерен рідинні включення мали лише близько 3%. Зате всі 29 зерен найбільшої розмірної категорії містили їх. Розчин брали приблизно вп'ятеро концентрованіший за оцінки складу океану з частинок, які відбирала Cassini — інакше кристали не виросли б до потрібного розміру. У такій суміші натрон формувався ще до основного льоду й замикав рідину, близьку до вихідної. У розведеному, океаноподібному варіанті першим виріс би лід, відтісняючи солі вбік, і натрон спіймав би вже концентровану ропу. Перший випадок дає зліпок самої води, другий — історію її замерзання, а відрізнити їх можна за формою кристалів і тим, що лежить навколо. На Землі в давніх соляних відкладах уже знаходили ймовірні мікробні клітини, законсервовані в таких включеннях. Чи здатен натрон зберегти біологічний матеріал при замерзанні — ніхто не перевіряв, але автори розраховують, що мінерал екрануватиме вміст від радіації: крижинки в кільці E можуть мати вік у сотні років і бути добряче перероблені випромінюванням, тоді як свіжі зерна, що влетіли в детектор Cassini на 18 км/с у 2008-му, зберегли органічні фрагменти. Самого натрону на поверхні Енцелада поки не підтвердили, тому команда радить майбутнім апаратам нести чутливі ближньо-інфрачервоні прилади, щоб спершу знайти мінерал і вже за ним планувати відбір проб. Великі краплі охолоджуються повільніше, даючи кристалам час вирости, і важчі солоні частинки частіше падають назад біля жерл. Сам ґрунт там, однак, тепліший і поступово витягує воду з кристалічної ґратки. Отже, полювати треба на зовсім свіжий намет біля тріщин, поки кишеньки ще цілі. https://phys.org/news/2026-10-salt-crystals-clues-life-beneath.html Підпишись | Монобаза

🤞

Моніторимо. https://map.nahr.uk/

😏

Команда Томаса Воттерса зі Смітсонівського Національного музею авіації та космонавтики порахувала, наскільки Місяць зменшився, поки його надра охолоджувалися. За знімками камери Lunar Reconnaissance Orbiter Camera дослідники нанесли на карту понад 10 000 молодих розломів і оцінили скорочення радіуса приблизно на 45 метрів за останні 400–800 мільйонів років. Роботу опублікували 14 жовтня в The Planetary Science Journal. Темп — від 6 до 11 сантиметрів за мільйон років, тобто близько 0,1 мікрометра на рік. Земні літосферні плити за цей самий рік проїжджають 1,5 сантиметра, приблизно зі швидкістю росту нігтів. Стискання кори проявляється лопатевими уступами — молодими обривами, які виникають, коли насувний розлом виштовхує один блок породи поверх іншого. Таких уступів у височинах і морях налічили понад 8 900, плюс понад 2 000 малих гряд у морських рівнинах. Один із найвиразніших лежить на дні кратера Mouchez L біля північного полюса, у постійно затіненій ділянці, і підноситься над довколишнім рельєфом більш ніж на 100 метрів. Зняла його ShadowCam — камера на борту корейського орбітера KPLO. У Землі понад 15 плит, і близько 90% тектонічної та сейсмічної активності тулиться до їхніх меж. Місячна кора — суцільна оболонка без таких швів, тож розломи розкидані по всій поверхні й місяцетрус може трапитися де завгодно. Сейсмометри, залишені екіпажами Apollo, за 1969–1977 роки зафіксували 28 неглибоких поштовхів, і вісім із них сталися в межах 30 кілометрів від молодих розломів, видимих на знімках LROC. Масове розломоутворення почалося пізно, бо товста, потріскана й пориста кора працювала як теплоізоляція: тепло лишалося всередині, охолодження гальмувалося. Там, де кора найтовща, розломів найменше — ці райони виглядають найспокійнішими. У 2010-му на знімках LRO, які тоді охоплювали лише десяту частину поверхні, нарахували 14 уступів. Сімнадцять років на орбіті й мільйони кадрів потому їх понад десять тисяч, і Воттерс очікує, що нові утворюються просто зараз. https://phys.org/news/2026-10-lunar-fault-reveal-moon.html Підпишись | Монобаза

Чому в космосі не можна налити каву | День життя на МКС Зібрав для вас в одне відео цікаву добірку розповідей астронавтів про те, як влаштовано їхній побут на МКС: розпорядок дня, ранкова кава, робота, обід, тренування, душ. Та як астронавти готуються до сну. https://youtu.be/3yxdwvIcyR8