Alpha Centauri | Космос

Над нами тихо працює санітарна служба. У поясах Ван Аллена — двох гігантських «бубликах» заряджених частинок навколо Землі — кружляють так звані електрони-вбивці: ультрашвидкі частинки, здатні пробивати захист супутників і загрожувати астронавтам. Куди вони врешті діваються, фізики знали давно — висипаються в атмосферу. А ось що саме вибиває звідти найенергетичніші з них, лишалося загадкою космічної погоди. Команда під керівництвом Лісяня Яна перекопала три роки даних зондів NASA Van Allen Probes за 2013–2015 роки й знайшла винуватця. Це особлива популяція хорових хвиль — їх назвали так, бо в перетвореному на звук вигляді вони нагадують пташиний хор. Зазвичай такі хвилі народжуються біля магнітного екватора й біжать майже прямо вздовж силових ліній. Але частина з них «завалюється» під екстремальними кутами. Коли хвиля лягає набік, її магнітна складова слабшає, а електричне поле бере гору — і вона стає сильно нахиленою квазіелектростатичною хвилею (HOQE). По суті, замість радіохвилі — локальний потужний спалах статичної електрики. Такі хвилі полюбляють розріджені кишені простору, де плазми майже немає. Там не треба пробиватися крізь натовп частинок, і електричний удар працює на повну. Розрахунки показали: нижня смуга цих хвиль викидає з поясів релятивістські електрони з енергіями до 2 МеВ — через резонанси вищих порядків, тобто б'ючи по частинці швидкою чергою в потрібному ритмі. Верхня смуга працює з дрібнішою публікою — електронами плазмового шару в десятки кеВ, які підживлюють дифузні полярні сяйва. Для техніки це не абстракція. Електрони понад 0,1 МеВ викликають глибоке зарядження: заряд накопичується в товщі ізоляторів супутника й рано чи пізно б'є мікроіскрою по чутливій електроніці. Якщо пояси спустошуються активніше, ніж закладали моделі, то й прогнози небезпечних доз радіації доведеться перераховувати. Виходить, навіть розріджена плазма навколо Землі вміє сама себе чистити — хвилями, яких ми навіть не чуємо. https://phys.org/news/2026-06-hidden-electric-space-quietly-earth.html Підпишись | Монобаза

Astrobotic офіційно представила вже зібраний місячний модуль Посадковий апарат компанії Griffin-1 доставить рекордно важкий комерційний вантаж і стане частиною нової програми NASA Moon Base, яка закладає основу для майбутньої місячної інфраструктури. https://thealphacentauri.net/167217/

#сьогоднівкосмосі 19 червня 𝟭𝟵𝟳𝟲📸 Американський апарат «Вікінг-1» вийшов на витягнуту орбіту навколо Марса й розпочав детальне знімання поверхні, щоб обрати безпечне місце для посадки спускного модуля. Торкнутися ґрунту початково планували 4 липня, до 200-річчя незалежності США, проте орбітальні знімки показали, що намічений район рівнини Хриса надто порізаний валунами. Прикметно, що саме через пошук безпечнішої точки посадку відклали більш як на два тижні — спускний апарат сів аж 20 липня і став першим американським зондом, що успішно працював на поверхні Марса. 𝟭𝟵𝟴𝟲. Адміністратор NASA Джеймс Флетчер остаточно скасував програму Shuttle/Centaur — потужного водневого розгінного блоку, який мав виводити міжпланетні станції просто з вантажного відсіку шатла. Рішення ухвалили після катастрофи «Челленджера»: заправлений рідкими воднем і киснем Centaur поруч з екіпажем визнали надто небезпечним. Важливо знати, що саме через це місії «Галілео» та «Улісс» довелося переводити на слабший твердопаливний блок IUS, а до Юпітера «Галілео» діставався довгим обхідним маршрутом із гравітаційними маневрами біля Венери та Землі. 𝟮𝟬𝟬𝟰. Астрономи Рой Такер, Девід Толен і Фабріціо Бернарді відкрили в обсерваторії Кітт-Пік навколоземний астероїд (99942) Апофіс поперечником близько 340 метрів. Невдовзі його загубили з поля зору й випадково віднайшли лише через півроку, що дало змогу уточнити орбіту. Варто згадати, що 13 квітня 2029 року Апофіс пройде ближче, ніж рухаються геостаціонарні супутники — приблизно за 32 тисячі кілометрів від поверхні Землі, і це стане найтіснішим зближенням великого астероїда з нашою планетою за всю історію спостережень. Підписатись на космос | Підтримати нас

Астронавти на МКС увімкнули оновлену Cold Atom Lab — лабораторію розміром із мініхолодильник, яка охолоджує атоми до температур, нижчих за будь-що в природному Всесвіті. Близько мінус 237 °C, лише трохи вище абсолютного нуля. На цій межі рубідій і калій перестають поводитися як звичайна речовина й утворюють бозе-ейнштейнівський конденсат — п'ятий стан матерії, де хмара атомів злипається в один великий квантовий об'єкт і поводиться як хвиля. Сам процес охолодження звучить парадоксально: спершу смужку металу розігрівають до 400 °C, щоб отримати газ у вакуумній камері. Потім по ньому б'ють лазерами на точно підібраних частотах — кожен фотон трохи гальмує атом, відбираючи енергію. Загальмований газ ловить магнітна пастка й доводить до майже повної зупинки. У мікрогравітації хмара не падає на дно камери, тож хвилі живуть довше й виростають більшими, ніж дозволяє будь-яка земна установка. Оновлений науковий модуль доставили на станцію 11 квітня в межах вантажної місії NG-24, а встановлювала обладнання астронавтка Джессіка Меїр. Лабораторію привезли на МКС у 2018-му — це вже четверте оновлення відтоді. Нова магнітна пастка вміє змінювати форму газових хмар, а перероблені металеві смужки слугують їм джерелом. Головне — модуль SM-3X має створювати конденсати вп'ятеро більші за попередні. Над лабораторією працюють п'ять міжнародних команд. Вони перевіряють принципи відносності Ейнштейна й шукають підступи до темної матерії та темної енергії, а заразом обкатують квантові прилади для майбутньої навігації, синхронізації часу й вимірювання гравітації Землі та Місяця. «Це найближче, що ми маємо до керування межею квантового світу», — каже Камал Удрірі, керівник проєкту в JPL. Підступ у тому, що NG-24 запланована як остання вантажна місія для Cold Atom Lab. Тож п'ятикратний приріст у розмірі конденсатів — це той запас, з яким лабораторії доведеться дотягнути до кінця своєї роботи на орбіті. https://www.nasa.gov/missions/station/iss-research/cold-atom-laboratory/nasas-quantum-lab-aboard-space-station-gets-chilly-upgrade Підпишись | Монобаза

Друзі, віднині в нашому затишному чаті працює спрощена антиспам-система. Більше ніякої плутанини з кнопками та переходами за посиланням, вам просто потрібно пройти просту вікторину (вона відкриється автоматично) – і вас автоматично перенаправить у обговорення! Всі автоматичні бани за останні дні ми зняли.

Замість того, щоб крутитися проти годинникової стрілки, як Земля та більшість планет, Венера рухається у зворотний бік, та ще й до абсурду повільно — один оберт навколо осі триває 248 діб. Чому так — планетологи сперечаються десятиліттями. Нова робота, представлена на Генеральній асамблеї Європейського геофізичного союзу у Відні, дає різку відповідь: винен один-єдиний удар. Седрік Гіллманн, планетолог з ETH Zurich і провідний автор дослідження, разом з колегами кидав велике каміння у дуже велике каміння — буквально моделював, як зіткнення деформує молоду планету і що стається з її обертанням. Виявилося, що тіло масою близько десятої частини Венери, яке влучає під великим кутом і на високій швидкості, здатне різко загальмувати швидко обертову ранню планету. У деяких сценаріях енергійний дотичний удар одразу перекидав Венеру в ретроградне обертання — спершу швидке, яке потім століттями сповільнювалося до сьогоднішнього. Сталося це, ймовірно, у перші 50 мільйонів років після формування планети. Наслідки були катастрофічними: модель показує, що такий удар розплавив близько 99% мантії Венери, лишивши по собі магматичний океан — від шару розплаву завтовшки сотні кілометрів до повністю рідкої мантії. Хитрість у тому, що сліди швидко стерлися. Якщо поверхня ефективно випромінює тепло в космос, магматичний океан застигає, і вже за кілька сотень мільйонів років еволюцію Венери після удару майже неможливо відрізнити від сценарію, де ніякого удару не було. Обертання планети визначає, як вона розподіляє енергію і формує хмари — а отже, чи могли на ній колись існувати придатні для життя умови. Гіллманна найбільше мучить інше питання: чи лишилася вода в надрах Венери. Якщо всередині сухо — планета втратила воду остаточно. Якщо ні — загадка триває. https://phys.org/news/2026-06-venus-strange-rotation-triggered-high.html Підпишись | Монобаза

NASA оприлюднило причини серйозної аварії в Мережі далекого космічного звʼязку Управління завершило розслідування інциденту з антеною DSS-14, який завдав мільйонних збитків: головною причиною визнано людський фактор. https://thealphacentauri.net/167190/

#сьогоднівкосмосі 18 червня 𝟭𝟭𝟳𝟴📸 Близько години після заходу Сонця чернець Гервасій Кентерберійський занотував свідчення п'ятьох очевидців, які бачили, як верхній ріг молодого серпа Місяця «раптом розділився надвоє»: з розколу нібито вихопився вогняний смолоскип, що викидав полум'я, іскри й розжарене вугілля, а саме тіло Місяця «звивалося, наче поранена змія». Понад вісім століть цей запис лишався загадкою, доки 1976 року американський геолог Джек Гартунг не припустив, що англійці спостерігали саме той удар, який на північно-східному краї місячного диска утворив 22-кілометровий кратер Джордано Бруно. Гіпотеза вийшла ефектною, але вразливою: такий потужний удар викинув би колосальну кількість уламків і спричинив би багатоденний метеорний шторм над Землею, про який не згадує жоден тогочасний літопис. Оскільки цих наслідків ніхто не зафіксував, сьогодні більшість дослідників схиляється до прозаїчнішого пояснення — імовірно, очевидці бачили великий метеор, що згоряв у земній атмосфері й випадково спроєктувався точно на серп Місяця. Прикметно, що це одне з найдавніших докладно описаних астрономічних спостережень, яке досі лишається предметом наукових дискусій. 𝟭𝟵𝟲𝟮. Зондувальна ракета Aerobee, запущена з полігона Вайт-Сендс у Нью-Мексико, піднесла над атмосферою рентгенівські детектори команди Ріккардо Джакконі — і за неповні шість хвилин польоту поклала початок рентгенівській астрономії. Прилади зафіксували Scorpius X-1, перше космічне джерело рентгенівського випромінювання поза Сонцем, а також рівномірне «сяйво» рентгенівського фону, що пронизує все небо. Цікаво, що експеримент задумувався зовсім для іншого — для пошуку рентгену, відбитого поверхнею Місяця, — але цього сигналу так і не знайшли, натомість випадково виявлене джерело виявилося приблизно в мільйон разів яскравішим за будь-які теоретичні очікування. За дослідження, що виросли з цього відкриття, Джакконі здобув Нобелівську премію з фізики 2002 року. 𝟮𝟬𝟬𝟵. Ракета Atlas V вивела з мису Канаверал одразу два апарати NASA для повернення до Місяця — орбітальний LRO і ударний зонд LCROSS. LRO розгорнув найдетальніше на той час картографування поверхні: склав карти рельєфу з точністю до метрів, виміряв температуру у вічно затінених полярних кратерах, одних із найхолодніших місць Сонячної системи, і виявив ознаки водневих покладів біля полюсів, а працює апарат і досі, допомагаючи обирати місця посадки для програми «Артеміда». LCROSS же у жовтні 2009 року навмисно врізався в приполярний кратер Кабеус, і аналіз викинутої ударом хмари пилу прямо підтвердив наявність водяного льоду в постійно затінених ділянках. Варто згадати, що головним ударником став відпрацьований розгінний ступінь «Центавр», який спрямували в кратер, аби підняти якнайбільший стовп уламків для спостережень. Підписатись на космос | Підтримати нас

Понад десять років планетологи сперечаються про дивну прогалину. Серед майже 6000 відомих екзопланет майже немає таких, що мають радіус близько 1.8 земного. Усе населення розпадається надвоє: «суперземлі» менші за цю межу й кам'янисті всередині, «субнептуни» більші й помітно пухкіші. Чому еволюція уникає середини — ніхто точно не знає. Існує дві гіпотези: за першою всі планети народжуються кам'яними ядрами й мільйони років нагрібають собі товсту оболонку з водню та гелію. Якщо планета надто близько до зорі, жорстке випромінювання молодого світила здуває цю оболонку — лишається кам'яне ядро, тобто суперземля. Ті, що трохи далі, атмосферу зберігають і стають субнептунами. За другою версією різниця закладена від народження: суперземлі формуються з сухого каменю всередині «снігової лінії», а субнептуни за нею виявляються водними світами, де приблизно половина маси — вода. Тоді провал — просто розрив між максимальним розміром сухої скелі й мінімальним розміром напівводяного гібрида. Щоб зрозуміти, яка з версій правильна, планети треба ловити дуже рано — поки видно, чи поділ закладений із самого початку, чи юні роки в усіх однакові. Проблема в тому, що молодих екзопланет майже немає: із тих 6000 лише близько 20 молодші за 50 мільйонів років. EVE (Early eVolution Explorer) хоче різко змінити цю статистику. За 2.5 року апарат спостерігатиме 30 полів молодих зоряних скупчень по 30 днів кожне, охопивши світло приблизно 20 000 новонароджених зір. Складність у тому, що молоді зорі шалено активні — вони постійно спалахують, і ці спалахи дають сигнали, схожі на планетні транзити. Тому EVE планують оснастити трьома сенсорами: ближнім ультрафіолетовим, оптичним і ближнім інфрачервоним. Спалахи яскраво світяться в ультрафіолеті, тож їхній внесок можна відняти з даних — і пропустити крізь шум справжні транзити. Якщо Всесвіт справді робить пухкі газові карлики, EVE знайде до 100 молодих субнептунів. Якщо ж вони насправді щільні водні світи, апарат побачить лише близько п'яти — решта будуть надто малі, щоб проступити на тлі своїх зір. Місію поки не профінансували; її подають як кандидата на програму NASA Small Explorers. Але сама кількість знайдених планет стане вироком для однієї з гіпотез. https://phys.org/news/2026-06-nasa-early-evolution-explorer-mission.html Підпишись | Монобаза

Детонация .. бочки

Користуючись нагодою, нагадаю, що спостерігати за тривожним ранком москвічєй в прямому ефірі можна на сайті: https://map.nahr.uk/?region=RU-MOS

Москва, война!

Братья поработали😍 Троекратное УА УА УА

Москва. "нєт, нєт, нєєєт" Да.

Дякую всім, хто долучилися до збору! Патрони придбали, хлопці одразу їх забрали і повезли до себе. Днями проведемо розіграш. Весь залишок на картці переведемо на користь наступного збору (як і попередні залишки). Про це прозвітуємо якраз на початку наступного збору.

Британське космічне агентство підписало меморандум із Vast — американською компанією, що будує комерційну станцію Haven-1. За угодою астронавт ESA Джон Макфолл може полетіти на орбіту вже у 2027 році й стати першою людиною з фізичною інвалідністю, яка житиме і працюватиме в космосі. Біографія в нього не зовсім стандартна для астронавта. У 19 років Макфолл втратив праву ногу вище коліна в аварії на мотоциклі й відтоді користується протезом. Потім був паралімпійським спринтером, став хірургом NHS, а у 2022-му ESA відібрала його до загону. У 2025-му він першим з такою інвалідністю пройшов медичну сертифікацію для тривалої місії — і значна частина цієї роботи була інженерною, а не медичною: перевіряли, чи спрацюють протез, крісло й процедура аварійної евакуації саме під його тіло. Майже все, що ми знаємо про реакцію тіла на невагомість, отримано від людей без ампутацій. У Макфолла менше тканини нижньої кінцівки — а саме туди гравітація на Землі стягує рідину. У мікрогравітації ця рідина зміщується вгору й тисне за очима, викликаючи SANS, синдром, що псує зір. Як поведеться тіло з іншою геометрією — ніхто поки що не знає. Окрема історія — хребет. На орбіті він декомпресується й видовжується на кілька сантиметрів, а під час повернення різко навантажується знову. Астронавти приблизно вчетверо частіше за пілотів-винищувачів зазнають грижі диска. У того, хто роками ходить із протезом, навантаження на хребет і так нерівномірне — і як цей вже адаптований хребет переживе цикл «розтягнути в космосі, різко стиснути на Землі», передбачити неможливо. Є й суто протезна проблема: гніздо протеза підганяють з точністю до міліметра, і якщо кукса в польоті набрякне чи зменшиться, воно перестане підходити. Розв'язати це для Макфолла означає покращити посадку протезів для мільйонів людей на Землі, які щодня борються з тими самими коливаннями. Полетить він на МКС чи на Haven-1 — у будь-якому разі вперше з'явиться шанс не уявляти, а виміряти. https://phys.org/news/2026-06-extraordinary-physiological-amputee-john-mcfall.html Підпишись | Монобаза

Майбутня багаторазова ракета пройшла основний етап підготовки до старту Компанія Stoke Space провела масштабні випробування конструкції першого ступеня та переходить до складання носія Nova. https://thealphacentauri.net/167153/

Усе живе на Землі зберігає генетичну інформацію в нуклеїнових кислотах — ДНК і РНК. Їхній алфавіт складається з п'яти нуклеооснов: аденіну, тиміну, гуаніну, цитозину й урацилу. Це складні молекули, і питання, як вони взагалі могли утворитися в хаосі першого мільярда років історії планети, лишається одним із найбільших у хімії походження життя. Команда з Caltech запропонувала на диво простий шлях — і ключову роль у ньому відіграє бензен. Дослідник Jeehyun Yang, тоді постдок Caltech, а нині з Університету Чикаго, почав із зворотного боку: за допомогою комп'ютерного моделювання шукав структурні елементи, спільні для всіх п'яти нуклеооснов в умовах ранньої Землі. Серед очікуваних азоту, вуглекислого газу й метану несподівано виринув бензен — шестикутне кільце з атомів вуглецю й водню, формою схоже на самі нуклеооснови. Yang показав, що бензен спокійно існує в атмосферах із переважанням азоту або вуглекислого газу — а сучасна атмосфера Землі саме азотна. Далі бензен реагує з ціановоднем (HCN), вбудовуючи атоми азоту прямо в кільцеву структуру. Так утворюються попередники нуклеооснов. Раніше запропоновані механізми синтезу з HCN були громіздкими — ланцюг із багатьох малоймовірних реакцій, кожна з яких мала статися саме так. Новий шлях коротший. Запустити його могли ультрафіолет або блискавки, а продукти реакції розчинні у воді — тож могли стікати в океан, де, ймовірно, і зародилося життя. Поки що це обчислювальна модель. Наступний крок — відтворити реакцію в лабораторії й перевірити, чи працює вона так, як на екрані. Робота стала однією з останніх із лабораторії Yuk L. Yung, лауреата премії Койпера й одного із засновників планетарної атмосферної хімії, який помер у березні цього року. https://phys.org/news/2026-06-benzene-reaction-dna-rna-blocks.html Підпишись | Монобаза

❗️Близько 19-ї години 16 червня 2026 року сталась авіакатастрофа фронтового бомбардувальника Су-24М 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка Повітряних Сил Збройних Сил України. Екіпаж Су-24М – льотчик та штурман – виконував завдання на Хмельниччині. На жаль, обидва льотчики загинули. Висловлюємо щирі співчуття родинам майора Загарулька Богдана Григоровича та старшого лейтенанта Бабенка Богдана Олександровича, вони боронили нашу країну до останнього подиху... На місці падіння літака працюють рятувальники та правоохоронці. За попередньою інформацією постраждалих серед цивільного населення немає. Причини та обставини катастрофи встановлюються.

Виробництво твердопаливних ракетних двигунів у США зростає — але недостатньо швидко, щоб покрити апетити Пентагону. Так стверджує новий звіт Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Гроші ллються рікою: бюджетний запит на 2027-й закладає понад 73 млрд доларів на ракетні програми проти попереднього піку в 29 млрд у 2024-му. У 2027 році Пентагон очікує понад 2 100 перехоплювачів ППО і ПРО — приблизно на 70% більше, ніж майже 1 300 у 2021-му. Проблема в тому, що ціль — близько 5 000 на рік по програмах армії, флоту й ВПС. До неї ще далеко. В основі майже кожної великої американської ракети лежить твердопаливний двигун. Збій у виробництві мотора, у компонентах палива, у соплах, у контролі якості чи дефіцит вузьких спеціалістів б'є одразу по кількох лініях озброєння. А базу для цього виробництва системно вихолощували: між 2000 і 2015 роком кількість постачальників впала з шести до двох — Aerojet Rocketdyne та Orbital ATK, які тепер входять до L3Harris і Northrop Grumman. Нові гравці на ринок зайшли — X-Bow, Ursa Major, Anduril, Avio USA та інші. Але більшість поки не довела, що вміє переходити від прототипів до серії. Не допомогла й космічна галузь: колись комерційні пуски підживлювали попит на тверде паливо, а тепер ринок майже весь перейшов на рідинні двигуни. Звіт прямо каже: разовими вливаннями проблему не закрити. Мільярд доларів, який Пентагон вклав у твердопаливне виробництво L3Harris, латає видиме вузьке місце, але не замінює сталого попиту. А ставки щойно зросли — цілі ставили ще до операції Epic Fury, після якої запаси перехоплювачів треба поповнювати. https://spacenews.com/missile-production-push-runs-into-solid-rocket-motor-bottleneck Підпишись | Монобаза