Історія та пам'ять
Open in Telegram
2 588
Subscribers
No data24 hours
+47 days
+130 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '26
September '26
+11
in 10 channels
August '26
+33
in 16 channels
Get PRO
July '26
+35
in 20 channels
Get PRO
June '26
+36
in 27 channels
Get PRO
May '26
+36
in 35 channels
Get PRO
April '26
+33
in 18 channels
Get PRO
March '26
+126
in 25 channels
Get PRO
February '26
+24
in 24 channels
Get PRO
January '26
+43
in 27 channels
Get PRO
December '25
+30
in 15 channels
Get PRO
November '25
+42
in 28 channels
Get PRO
October '25
+305
in 21 channels
Get PRO
September '25
+118
in 20 channels
Get PRO
August '25
+63
in 26 channels
Get PRO
July '25
+47
in 25 channels
Get PRO
June '25
+90
in 15 channels
Get PRO
May '25
+117
in 30 channels
Get PRO
April '25
+34
in 12 channels
Get PRO
March '25
+90
in 15 channels
Get PRO
February '25
+33
in 12 channels
Get PRO
January '25
+47
in 16 channels
Get PRO
December '24
+39
in 10 channels
Get PRO
November '24
+41
in 31 channels
Get PRO
October '24
+411
in 15 channels
Get PRO
September '24
+68
in 18 channels
Get PRO
August '24
+78
in 17 channels
Get PRO
July '24
+73
in 16 channels
Get PRO
June '24
+36
in 19 channels
Get PRO
May '24
+105
in 26 channels
Get PRO
April '24
+78
in 19 channels
Get PRO
March '24
+153
in 14 channels
Get PRO
February '24
+73
in 12 channels
Get PRO
January '24
+92
in 28 channels
Get PRO
December '23
+77
in 8 channels
Get PRO
November '23
+89
in 16 channels
Get PRO
October '23
+129
in 3 channels
Get PRO
September '23
+74
in 0 channels
Get PRO
August '23
+91
in 0 channels
Get PRO
July '23
+108
in 0 channels
Get PRO
June '23
+131
in 0 channels
Get PRO
May '23
+125
in 0 channels
Get PRO
April '23
+70
in 0 channels
Get PRO
March '23
+144
in 0 channels
Get PRO
February '23
+82
in 0 channels
Get PRO
January '23
+113
in 0 channels
Get PRO
December '22
+105
in 0 channels
Get PRO
November '22
+134
in 0 channels
Get PRO
October '22
+177
in 0 channels
Get PRO
September '22
+100
in 0 channels
Get PRO
August '22
+91
in 0 channels
Get PRO
July '22
+106
in 0 channels
Get PRO
June '22
+97
in 0 channels
Get PRO
May '22
+130
in 0 channels
Get PRO
April '22
+115
in 0 channels
Get PRO
March '22
+127
in 0 channels
Get PRO
February '22
+13
in 0 channels
Get PRO
January '22
+9
in 0 channels
Get PRO
December '21
+53
in 0 channels
Get PRO
November '21
+205
in 0 channels
Get PRO
October '21
+82
in 0 channels
Get PRO
September '21
+81
in 0 channels
Get PRO
August '21
+503
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 10 September | +2 | |||
| 09 September | +1 | |||
| 08 September | +2 | |||
| 07 September | 0 | |||
| 06 September | +1 | |||
| 05 September | 0 | |||
| 04 September | +1 | |||
| 03 September | +2 | |||
| 02 September | +2 | |||
| 01 September | 0 |
Channel Posts
Пам’яті солдата-добровольця Станіслава Колесника (позивний «Стонік»)
20-річний ніжинець прикрив собою побратимів.
Станіслав народився 9 червня 2005 року у Ніжині Чернігівської області. Після школи здобув фах тракториста та водія та влаштувався комплектувальником на місцевий хлібокомбінат.
Станіслав був переконаним патріотом, тому на початку 2025 року підписав контракт "18-24" та долучився до 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка.
Виконував бойові завдання на Харківщині. 2 липня 2025 року його підрозділ під час штурмових дій потрапив у засідку. Станіслав залишився прикривати відступ побратимів за загинув у бою. Певний час він рахувався безвісти. Поховати воїна вдалося 23 листопада 2025 року в рідному Ніжині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава Захисникові!
Валентина Кащенко
Фото: Ніжинська міська рада, Фейсбук-сторінка Луценко Наталія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
| 2 |  ТРЕТЯ УКРАЇНКА В КОСМОСІ
9 вересня 2006 року в космос вирушила космічна місія STS-115, у якій взяла участь американська астронавтка українського походження Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер. Вона стала третьою українкою, яка побувала в космосі.
Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер народилася 1963 року в місті Сент-Пол, штат Міннесота.
Її батько, Михайло Стефанишин, був уродженцем села Якимів, що на Львівщині. Під час Другої світової війни його відправили як остарбайтера на примусові роботи до Німеччини. Там він познайомився з німкенею Адельгейдою. Подружжя перебралося до США, де й народилася майбутня астронавтка.
Родина Стефанишин була активною учасницею української діаспори. Гайдемарі Марта згадувала, що вони ходили до української церкви, а сама вона відвідувала суботню школу при храмі. Також замість американського скаутського руху майбутня астронавтка була членкинею українського скаутингу — «Пласту». Після одруження вона принципово залишила подвійне прізвище, щоб підкреслити своє українське походження.
Після школи Гайдемарі Марта отримала магістерський ступінь із машинобудування в одному з найкращих університетів світу — Массачусетському технологічному інституті. А з 1985 року розпочала службу у складі Військово-морських сил США. Вона була офіцеркою-водолазкою та спеціалізувалася на рятувальних місіях із затонулими суднами.
У 1996 році Стефанишин-Пайпер зарахували до загону астронавтів NASA. Проте першого польоту в космос довелося чекати ще десять років. З 9 до 21 вересня 2006 року Гайдемарі Марта Стефанишин-Пайпер взяла участь у космічній місії STS-115 на шатлі «Атлантіс». За два роки астронавтка вдруге полетіла в космос у складі місії STS-126 на космічному човнику «Індевор».
В обох випадках Гайдемарі Марта виходила у відкритий космос. Сумарно там вона провела 33 години та 42 хвилини. Вона стала восьмою жінкою у світі, яка вийшла у відкритий космос, та третьою українкою, яка побувала в космічних місіях після американки українського походження Джудіт Арлен Рєзнік та канадійки Роберти Лінн Бондар.
У проміжку між космічними місіями Стефанишин-Пайпер як професійного військового водолаза залучали до підводних випробувань NASA — NEEMO 12. А також вона вперше побувала в Україні: відвідала Київ, Львів та рідне село свого батька. Зустрілася з першим українським космонавтом Леонідом Каденюком, а президент України Віктор Ющенко нагородив Стефанишин-Пайпер орденом княгині Ольги III ступеня.
Після місії «Індевор» Стефанишин-Пайпер пішла у відставку із загону астронавтів та певний час була командиркою Кардерокського підрозділу надводних операцій, а згодом — технічною консультанткою ВМС США. | 270 |
| 3 |  Памʼяті прикордонника, старшого лейтенанта Максима Шмирка
Мав плани, мрії, прагнув жити повноцінним життям.
Максим народився 16 лютого 2004 року в селі Сокиринці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Після школи вступив до Національної академії Держприкордслужби. Там його згадують, як душу компанії, щирого та товариського курсанта.
Після випуску, у 2025 році молодий лейтенант направився служити в комендатуру швидкого реагування 105-го прикордонного загону імені Володимира Великого, що на Чернігівщині.
Уже в серпні 2025 року старший лейтенант Шмирко добровільно відправився служити на Покровський напрямок.
1 вересня того ж року його група потрапила в засідку біля села Веселого. Офіцер надав наказ бійцям відступати, а сам продовжив стрілецький бій, щоб дати відійти групі. Загинув в наслідок численних уламкових поранень.
Поховали Максима 5 вересня. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Воїну!
Фото: ДПСУ
За матеріалами: Книга памʼяті МВС, Державна прикордонна служба, Суспільне Хмельницький, Vsim.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 266 |
| 4 |  Пам’яті артилериста, капітана Дмитра Кузнецова
Про військову службу казав: «Це моє. Тут я себе дійсно знайшов»
Дмитро народився 13 жовтня 1984 року в селі Зелені Кошари Первомайського району Миколаївської області.
Після школи здобув фах інженера. Трудовий шлях Дмитра до вступу до Збройних Сил України був різностороннім — він був бухгалтером на приватному підприємстві «Урожай», помічником агронома, займався продажем мобільних телефонів і працював на кабельному телебаченні.
У 2017 році підписав контракт з 40-ю окремою артилерійською бригадою князя Вітовта Великого. Брав участь в ООС. Пройшов шлях від командира відділення до командира батареї.
Дмитро Кузнецов загинув 8 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Осинове Куп’янського району Харківської області
Світла пам'ять!
Антон Печерський
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 307 |
| 5 |  #ЦейДеньвІсторіїУкраїни
170 років тому, 7 вересня в Глухові народився відомий меценат і громадський діяч, представник відомої династії цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, молодший син Ніколи Артемовича Олександр Терещенко.
Як і старший брат Іван та сестра Варвара (в шлюбі – Ханенко) Олександр був вірний родинному девізу Терещенків – «Прагнення до суспільної користі». Він багато уваги приділяв підтримці освіти та охорони здоров'я бідноти в Києві та рідному Глухові. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Святого Володимира, опікувався гімназіями, оплачував навчання малозабезпечених учнів, заснував три премії для найуспішніших гімназистів, а в селі Плюти організував дачу-колонію для літнього відпочинку слабших здоров'ям учнів київських гімназій. Паралельно опікувався в`язницями, сиротинцями, безкоштовними нічліжками.
До одруження в 1892 році із донькою статського радника Єлизаветою Хлоповою Олександр Терещенко жив у батьківському особняку на Бібіковському бульварі – нині там розташований Національний музей Тараса Шевченка. Після весілля родина переїжджає до власного маєтку, збудованого за проєктом архітектора Петра Бойцова навпроти парку Шевченка на перетині сучасних вулиць Антоновича та Скоропадського (нині тут розміщена Національна наукова медична бібліотека України). Будинок мав передові на той час технології — власне парове опалення, електрику та два ліфти. А загалом на кошти Терещенків у Києві було збудовано майже 500 будівель.
Під час російсько-японської війни Олександр Ніколович перерахував 100 тисяч рублів Товариству російського Червоного Хреста, за власний рахунок влаштував у Києві три бараки для поранених та притулок для поранених офіцерів при лікарні в Житомирі, виділивши на це понад 200 тисяч рублів.
У 1906 року увійшов до Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Шевченку в Києві, разом з відомими українськими діячами: Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Євгеном Чикаленком, Миколою Лисенком, Іллею Рєпиним та ін.
До останнього опікувався гімназіями, більше 25 років був членом дирекції відділення Імператорського російського музичного товариства, допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.
Помер 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Тіло після смерті за заповітом перевезли до Києва і поховали в родинному склепі на Аскольдовій могилі. На жаль, у 1930-х роках радянська влада взялася облаштовувати на Аскольдовій могилі парк відпочинку і могила Олександра Терещенка була втрачена.
Докладніше про життя і діяльність відомого мецената читайте в рубриці «Історичний календар». | 311 |
| 6 |  Пам’яті морпіха Євгена Мінженера (позивний «Андатра»)
У свої 18 років повернувся до України з Туреччини, щоб доєднатися до війська
Повномасштабне вторгнення 17-річний Женя застав у Туреччині. Кадри воєнних злочинів росіян в Бучі та Маріуполі змотивували його у 18 років зробити справжнє доросле рішення - повернутись в Україну та долучитись до Сил оборони.
З 2023 року служив в оператором дронів у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2025 морпіх пережив удар дроном, однак втратив ногу. Після протезування та реабілатції Євген вирішив повернутись у стрій. Євген Мінженер був головним сержантом і командиром взводу БпЛА. Загинув поблизу Павлограда. Йому назавжди 21 рік.
Честь і слава Герою!
Фото: UNBROKEN Ukraine, Фейсбук-сторінка Yaroslav Grubych, Levitate Ukraine
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 310 |
| 7 |  Пам’яті солдата Василя Накладюка (позивний «Кузьма»)
Для нього не було відмов, якщо треба було рятувати життя
Василь народився 26 грудня 1974 року в селі Пасічна Івано-Франківської області.
Жив у селі Свічківка на Черкащині. Працював трактористом.
У 2023 долучився до Сил оборони. Служив водієм-механіком санітарної машини М113 в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині.
Загинув 17 грудня 2025 року біля села Мирне на Покровському напрямку від удару БПЛА.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 305 |
| 8 |  +55 вересня 1918 року Рада Народних Комісарів більшовицької Росії (РРФСР) прийняла декрет «Про червоний терор», який вперше легітимізував на законодавчому рівні практику масових репресивних акцій совєтської армії. | 456 |
| 9 |  Пам'яті добровольця Тараса Стахіва (позивний «Стах»)
Написав заяву на академвідпустку й добровольцем пішов на фронт
Тарас народився 18 січня 2004 року в Івано-Франківську. Після школи навчався на перекладача з англійською в Чернівецькому університеті. Під час навчання зацікався воєнно-історичною реконструкцією, а також активно займався карате, мав чорний пояс.
З початком повномасштабного вторгнення почав активно займатись волонтерством. Зрештою, юнак написав заяву на академвідпустку та мобілізувався до Сил оборони. Служив у тоді ще ДФТГ "Хартія" на посаді кулементника. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 15 січня 2023 року неподалік Бахмута. Похований в Івано-Франківську. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і шана Герою!
Фото: Суспільне Івано-Франківськ, Главком, Фейсбук-сторінка Олександр Данилюк
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1 і 2, Главком, Івано-Франківськ. Місто Героїв, Вікна, Меморіал. Платформа пам'яті, Sport.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 358 |
| 10 |  «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років»
❗До уваги медіа
Анонсуємо захід в рамках ініціативи Президента України Володимира Зеленського щодо оприлюднення архівних документів з історії українсько-польських відносин періоду 1939-1947 років.
До участі у заході запрошено
▪️представників польських та інших закордонних установ і організацій;
▪️представників Українсько-польської Робочої групи з питань національної пам’яті;
▪️керівників органів державної влади України;
▪️народних депутатів України;
▪️представників низки українських наукових і освітніх установ та організацій;
▪️українських, польських та інших зарубіжних дослідників, які займаються вивченням періоду 1939-1947 років та інших важливих аспектів історії українсько-польських відносин;
▪️іноземних та українських журналістів.
Український інститут національної пам’яті ініціює проведення заходу з нагоди оприлюднення історико-географічної програмної інфраструктури «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років».
Інфраструктура є частиною науково-пошукового проєкту «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років», який започатковано Українським інститутом національної пам’яті. Вона містить документи із центральних, обласних та галузевих архівних установ України, що стосуються сторінок історії відносин українського та польського народів.
Цей крок є важливою складовою розбудови історичного діалогу між двома державами та порозуміння між українським та польським народами стосовно складних і трагічних сторінок минулого, який сприятиме зміцненню добросусідських відносин України та Республіки Польща.
🕐8 вересня об 11:00 у Києві відбудеться важлива презентація щодо жертв Волинської та інших трагедій.
Інфраструктура містить документи із центральних, обласних та галузевих архівних установ України, що стосуються сторінок історії відносин українського та польського народів.
Для отримання акредитації, будь ласка, заповніть форму.
☎️Контактна особа:
Тетяна Ігнатченко +380505613001 | 372 |
| 11 |  Пам’яті працівника ЧАЕС, молодшого сержанта Олександра Яцочки (позивний «Міф»)
Пережив полон на Чорнобильській АЕС на початку повномасштабної війни.
Олександр народився 11 вересня 1991 року у Славутичі Київської області. Після школи отримав фах електромонтера. Захоплювався міфологією та фентезі, тому обрав собі позивний "міф".
З 2018 року працював в службі охорони та у цеху з переробки радіоактивних відходів на Чорнобильській АЕС. Повномасштабне вторгнення зустрів на робочому місці. Був в полоні у росіян весь час окупації АЕС. Після визволення долучився до ЗСУ та брав участь у вигнанні росіян з решти Київщини.
Згодом воював у Бахмуті, Часовому Яру, на Луганщині та Харківщині. Став командиром підрозділу БПЛА та ніс службу з охорони кордону на Сумщині. Олександр Яцочка загинув 1 липня 2026 року через російський обстріл у місті Буринь на Сумщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: ДСП "Чорнобильська АЕС", скриншоти з відео 22 ОББпС "Кратос"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 372 |
| 12 |  +6ДЗВІН, ЯКИЙ КИЇВ НЕ ЧУВ МАЙЖЕ ВІСІМ СТОЛІТЬ
Поряд із Національним музеєм історії України презентували унікальний відтворений дзвін Десятинної церкви – одного з найдавніших храмів України. До 35-річчя Незалежності України команда ГО Ukraine WOW спільно з Національним музеєм історії України відтворили один із найстаріших відомих дзвонів України.
На основі археологічних знахідок та історичних досліджень, із використанням 3D-сканування, комп’ютерного моделювання і художнього лиття фахівцям вдалося відновити не лише форму дзвона, а і його звучання.
«Останнє датування дзвона – грудень 1240 року. Це останній час, коли він звучав. Саме тоді до Десятинної церкви зійшлися останні захисники Києва. Місто вже було практично знищене, а Десятинна церква залишалася одним з останніх осередків оборони», – розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Альфоров.
Десятинна церква – перший кам’яний храм Русі, закладений наприкінці X століття князем Володимиром Великим. У 1240 році храм зруйнували під час монгольської навали, а дзвін – втрачено. Лише у 1937 році археолог Теодосій Мовчанівський під час розкопок виявив його фрагмент, що зберіг близько 60% поверхні, але без язика та кріплень. Знахідка залишилася у музейній колекції. Уже наступного року самого науковця заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та розстріляли.
Навесні 2026 року співзасновниці Ukraine WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей ініціювали відтворення дзвона. До роботи долучилися фахівці з України, Нідерландів, Німеччини та Португалії. | 436 |
| 13 |  Пам’яті Героя України, капітана Віталія Невінського (позивний «Гурман»)
Він рятував своїх людей під вогнем, виховував із новобранців побратимів і до останнього залишався на передовій.
Віталій народився 26 серпня 1996 року у Гусятині на Тернопільщині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в ліцей з військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання в Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Після випуску, молодого лейтенанта направили до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Командував взводом, згодом - ротою. Учасник Операції Об'єднаних сил.
Повномасштбане вторгнення зустрів з підрозділом на Дніпропетровщині. Брав участь в боях на Запорізькому напрямку. Відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З літа 2022 року воював на Херсонському напрямку, а з грудня - обороняв Бахмут.
Загинув 15 грудня 2022 року при виконанні бойової задачі. Похований на Пантеоні Героїв Тернополя. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
За матеріалами: Суспільне Ужгород, Мукачівська міська рада, 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа | 301 |
| 14 |  +930 років тому в наших гаманцях з’явилася гривня
За цей час вона встигла змінити розміри, кольори, дизайн, а деякі паперові купюри – перетворитися на монети. Та знайомі постаті й символи української історії залишилися з нами.
Гортайте карусель і дивіться, як змінювалася гривня від перших банкнот до сучасних. | 1 947 |
| 15 |  137 РОКІВ НАЙБІЛЬШОМУ ПОРТУ УКРАЇНСЬКОГО АЗОВА
Сьогодні Маріупольський порт – найбільший український порт на Азовському морі – відзначає 137 років. 2 вересня 1889-го, коли було відвантажено перші 18 вагонів з вугіллям, є офіційною датою початку його експлуатації як порту, орієнтованого на розвиток економічного потенціалу регіону.
Варто зазначити, що на той час на території Маріуполя вже близько 90 років існував інший порт – у гирлі річки Кальміус. Але він розташовувався у мілководному місці і не міг приймати великі судна, тож вантажі (здебільшого, зерно) спочатку вантажили на човни, а вже потім доправляли на судна, які стояли на рейді.
Така ситуація не відповідала потребам регіону в умовах стрімкого розвитку вугільної та металургійної промисловості, тож відкриття порту в глибоководному місці (за межами тогочасного Маріуполя) було оптимальним варіантом для того, щоб забезпечити порту можливість нарощувати потужності.
Цей розрахунок себе виправдав: на початку ХХ століття Маріупольський порт являв собою модерне як на той час підприємство – з аванпортом, Хлібною та Вугільною гаванями, ремонтним басейном, пристанями та елінгом для малих суден. Він був провідним у Російській імперії, поступаючись лише портам Одеси, Баку та Астрахані.
Порт зберігав передові позиції і у часи СРСР. Маріупольські портовики забезпечували найвищі у Союзі норми обробки суден і вагонів на навалювальних вантажах.
У незалежній Україні Маріупольський порт зберіг за собою статус одного з найпотужніших підприємств морської галузі, постійно модернізуючи виробництво, а також забезпечуючи своїм працівникам високі стандарти соціального захисту.
Порт обробляв різні види вантажів: від зернових, навалювальних до металопродукції та контейнерів.
З початком Війни за незалежність України підприємство опинилося в складних умовах, особливо після будівництва російськими окупантами Керченського мосту, який не лише негативно вплинув на екологію Азовського моря, а й суттєво обмежив можливості іноземних суден потрапляти до надазовських портів.
Маріупольські портовики впоралися із цими викликами, і попри незаконні штучні обмеження, які виставляла російська держава-терористка, у 2021 році обсяг вантажопереробки Маріупольського порту становив близько 7 млн тонн. На підприємстві працювало 2815 працівників, здійснювалася масштабна реконструкція причалів, залізничних колій, гідротехнічних споруд, був суттєво модернізований парк кранів, техніки та механізмів.
Для забезпечення безперебійної роботи порту в період зимової навігації на додачу до криголама “Капітан Бєлоусов” було придбано два багатоцільові буксири льодового класу – “Капітан Маркін” та “Капітан Меркулов”. У найближчих планах було будівництво двох терміналів – для контейнерних та навалювальних вантажів. А 1 червня 2022 року мав запрацювати вже побудований новий зерновий термінал.
Ці плани перекреслили російські окупанти, які з 24 лютого 2022 року протягом 86 днів перетворювали Маріуполь на руїни, вбивши десятки тисяч його жителів. Маріупольський порт був одним з укріплень, де тримали оборону українські захисники.
Після окупації Маріуполя росіяни використовують порт як логістичний вузол, постачаючи зброю та вивозячи награбоване українське зерно, вугілля і метал.
Нині, у 2026-му, українські Збройні Сили, зокрема Сили безпілотних систем суттєво обмежили окупантам ці можливості, завдаючи системних нищівних ударів по їхнім суднам: для того, щоб покласти край російському мародерству і повернути своє – під наш український прапор. | 430 |
| 16 |  Пам'яті молодшого сержанта Юрія Пивоварова (позивний «Берс»)
27-річний десантник останній бій прийняв у Курській області.
Юрій народився 9 червня 1997 року Охтирці на Сумщині. Дитинство минуло в Горлівці Донецької області.
Хлопець мав певні проблеми зі здоров’ям, тому навчався у школі-інтернаті для дітей з серцево-судинними захворюваннями. Згодом здобув фах механіка в машинобудівному коледжі, планував продовжити отримувати вищу інженерну освіту. Однак, після початку російсько-української війни у 2014 році родина виїхала до міста Ромни на Сумщині, де Юрій закінчив місцевий коледж.
У 2018 році Юрій підписав контракт з 24-ю окремою механізованою бригадою короля Данила.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до 95-ї окремої штурмової бригади. Брав участь у визволені Чорнобильської зони. У 2023 році одружився та отримав нагороду. Лицарський хрест
Влітку 2024 року почав служити в 132-му окремого розвідувального батальйону. Воював на Запоріжчині та Харківщині. Був нагороджений Золотим хрестом.
У серпні його підрозділ перекинули на Курський напрямок. Загинув в бою 31 серпня 2024 року на Курщині. Похований у Ромнах. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава і вдячність Герою!
Фото Роменської міської ради
За матеріалами: Книга пам’яті Сумської області, Роменська міська рада, Платформа пам’яті «Меморіал»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 307 |
| 17 |  У Пужниках розпочалися пошукові роботи
З 1 по 6 вересня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) проводитиметься новий етап пошукових досліджень останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року.
Дослідження проводитимуться товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників фундації «Свобода і Демократія», Інституту національної пам’яті Республіки Польща.
Український інститут національної пам’яті фінансує та залучає фахівців комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» для забезпечення фахового нагляду (консультаційної підтримки) при проведенні робіт.
Захід проводиться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
Історична довідка.
У лютому 1945 року Пужники зазнали збройного нападу. За даними архівних джерел, частина мешканців села трагічно загинула, а саме село було спалено. У червні 1945 року мешканців Пужників переселено до Польщі (населені пункти Немисловіце та Ратовіце). У 1949 році радянська влада ліквідувала село. Територія колишнього села Пужники надалі залишалася незаселеною і поступово заросла лісовими насадженнями.
У серпні 2023 року на території Пужників були проведені пошукові роботи. Впродовж квітня – травня 2025 року у Пужниках було проведено ексгумаційні дослідження. У ході досліджень було знайдено останки 42 осіб.
Знайдені під час ексгумаційних досліджень останки у вересні 2025 року було перепоховано на місці первинного поховання – на території старого кладовища колишнього села Пужники. У церемонії перепоховання взяли участь делегації України та Республіки Польща.
У період з 22 по 25 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) було проведено новий етап пошукових досліджень. Під час цього етапу пошукових досліджень ознак масових поховань не було виявлено. | 325 |
| 18 |  +9Сьогодні 101-річчя з дня народження видатного українського громадсько-політичного та наукового діяча, співавтора Декларації про державний суверенітет України, народного депутата І–IV скликань Верховної Ради України, першого очільника Українського інституту національної пам’яті та Героя України Ігоря Юхновського.
Детальніше про життєвий шлях Ігоря Рафаїловича згадуємо у матеріалі. | 1 155 |
| 19 |  Пам’яті гранатометника Геннадія Гавдюка
Мотивував побратимів своїм ставленням до життя та роботи.
Геннадій народився та виріс у Кам'янці-Подільскому. Після школи здобув фах електрика. Працював трактористом на агропідприємстві села Гаврилівці.
У 2024 році мобілізований до 3-ї окремої важкої Залізної механізованої бригади. Служив гранатометником. Побратими пам'ятають його як на всі руки майстра.
Загинув 5 жовтня 2025 року неподалік села Кам'янка Харківської області. Майже рік вважався зникли безвісти.
Вічна пам'ять та слава!
Ігор Романенко
Фото: Фейсбук-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 331 |
| 20 |  +3На Волині перепоховали останки 55 колишніх жителів Острівків і Волі Островецької
30 серпня 2026 року на кладовищі в Острівках у Волинській області відбулася церемонія перепоховання останків 55 польських жертв, виявлених під час цьогорічних ексгумаційних робіт. Роботи тривали з 13 липня до 7 серпня 2026 року на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька.
Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради «Доля».
На території меморіалу «Острівки» було підготовлено спільну могилу, у якій розмістили 55 дерев’яних домовин. Над останками загиблих польські та українські священнослужителі звершили заупокійні молитви. У церемонії взяли участь представники органів влади Польщі та України, а також нащадки жителів колишніх сіл Острівків і Волі Островецької.
Польську сторону представляли, зокрема, віцеспікер Сейму Польщі Пьотр Згожельський, міністерка культури та національної спадщини Марта Ченковська, заступник голови Інституту національної пам’яті Кароль Полейовський, колишній прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький та голова комісії Сейму у закордонних справах Павел Коваль.
Останки 55 осіб поховали поруч із останками жертв, виявленими під час попередніх ексгумацій.
Фото: Instytut Pamięci Narodowej | 372 |
