اکنون در دسترس! پژوهش تلگرام ۲۰۲۵ — مهمترین بینشهای سال 
Історія та пам'ять
رفتن به کانال در Telegram
2 595
مشترکین
+124 ساعت
-47 روز
-2030 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
ژوئن '26
ژوئن '26
+18
در 27 کانالها
مه '26
+36
در 35 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+33
در 18 کانالها
Get PRO
مارس '26
+126
در 25 کانالها
Get PRO
فوریه '26
+24
در 24 کانالها
Get PRO
ژانویه '26
+43
در 26 کانالها
Get PRO
دسامبر '25
+30
در 15 کانالها
Get PRO
نوامبر '25
+42
در 28 کانالها
Get PRO
اکتبر '25
+305
در 21 کانالها
Get PRO
سپتامبر '25
+118
در 20 کانالها
Get PRO
اوت '25
+63
در 26 کانالها
Get PRO
ژوئیه '25
+47
در 25 کانالها
Get PRO
ژوئن '25
+90
در 15 کانالها
Get PRO
مه '25
+117
در 30 کانالها
Get PRO
آوریل '25
+34
در 12 کانالها
Get PRO
مارس '25
+90
در 15 کانالها
Get PRO
فوریه '25
+33
در 12 کانالها
Get PRO
ژانویه '25
+47
در 16 کانالها
Get PRO
دسامبر '24
+39
در 10 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+41
در 31 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+411
در 15 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+68
در 18 کانالها
Get PRO
اوت '24
+78
در 17 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+73
در 16 کانالها
Get PRO
ژوئن '24
+36
در 19 کانالها
Get PRO
مه '24
+105
در 26 کانالها
Get PRO
آوریل '24
+78
در 19 کانالها
Get PRO
مارس '24
+153
در 14 کانالها
Get PRO
فوریه '24
+73
در 12 کانالها
Get PRO
ژانویه '24
+92
در 28 کانالها
Get PRO
دسامبر '23
+77
در 8 کانالها
Get PRO
نوامبر '23
+89
در 16 کانالها
Get PRO
اکتبر '23
+129
در 3 کانالها
Get PRO
سپتامبر '23
+74
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '23
+91
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '23
+108
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '23
+131
در 0 کانالها
Get PRO
مه '23
+125
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '23
+70
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '23
+144
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '23
+82
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '23
+113
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '22
+105
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '22
+134
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '22
+177
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '22
+100
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '22
+91
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '22
+106
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '22
+97
در 0 کانالها
Get PRO
مه '22
+130
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '22
+115
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '22
+127
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '22
+13
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '22
+9
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '21
+53
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '21
+205
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '21
+82
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '21
+81
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '21
+503
در 0 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 16 ژوئن | +1 | |||
| 15 ژوئن | +2 | |||
| 14 ژوئن | 0 | |||
| 13 ژوئن | 0 | |||
| 12 ژوئن | +1 | |||
| 11 ژوئن | +2 | |||
| 10 ژوئن | +2 | |||
| 09 ژوئن | +1 | |||
| 08 ژوئن | 0 | |||
| 07 ژوئن | 0 | |||
| 06 ژوئن | 0 | |||
| 05 ژوئن | 0 | |||
| 04 ژوئن | +4 | |||
| 03 ژوئن | +4 | |||
| 02 ژوئن | 0 | |||
| 01 ژوئن | +1 |
پستهای کانال
+6
ЛУГАНЩИНА: ПЕРШІ БИТВИ ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ
15 червня у Києві відбулися заходи, організовані Українським інститутом національної пам’яті, присвячені обороні Луганщини у перші роки Війни за Незалежність України: виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» та панельна дискусія істориків, науковців, і громадських діячів про значення подій 2014 року.
Учасники заходів говорили про важливість збереження пам’яті про початок Війни за Незалежність України, та про те, як гартувалася українська армія та зростало українське суспільство.
Адже попри те, що від початку війни нас відділяє вже 12 років, події 2014-го досі залишаються неосмисленими суспільством, а подекуди — маловідомими. Але саме вони стали міцним фундаментом тієї стійкості, яка дозволяє нам і досі чинити спротив окупантам та виборювати незалежність української держави.
«Вперше на такому рівні ми представляємо виставку, яку побачать сотні тисяч киян і гостей столиці. Сьогодні українці, як ніколи, зрозуміли, що таке втрата домівки й вимушене переселення. Але ми повернемося до своїх домівок, повернемо свої землі, людей і долі тисяч українців. А для тих, хто чинить злочини проти України протягом дванадцяти років, буде окрема кара», — зазначив під час відкриття голова УІНП Олександр Алфьоров.
Виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» експонується на Контрактовій площі, й буде доступною до огляду протягом місяця. Вона розташована у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та пам’ятником Григорію Сковороді.
| 2 |  Пам’яті солдата Максима Книша (позивний «Рудий»)
Максим народився 27 липня 1990 року у Києві.
Після закінчення школи здобув фах зубного техніка. Далі навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» на еколога. Максим любив природу. Обожнював риболовлю та виїзди з палатками.
У 2014-2015 роках служив в зоні АТО. Учасник оборони Донецького аеропорту. Наступного року, після демобілізації в Максима народився син.
З початком повномасштабного вторгнення Максим удруге пішов добровольцем на війну. Спочатку воював у складі 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Згодом перевівся до підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Проходив військові навчання за кордоном. Повернувшись, відразу вирушив на один з найгарячіших напрямків - на Донеччину.
Захисник загинув 6 серпня 2023 року внаслідок підриву ворожої міни противника, виконуючи бойове завдання.
За весь період служби в армії Максим був нагороджений медалями: «За військову доблесть», «За оборону Донецького аеропорту», «За мужність при виконанні спеціальних завдань», «Учасник АТО».
Воїн похований на Алеї Героїв Берковецького цвинтаря в Києві.
У Максима Книша залишились син, дружина та батьки.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною Тетяною Книш
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Солом'янська РДА
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 188 |
| 3 |  РОСІЯ ПОШКОДИЛА СВЯТИНЮ СВІТОВОГО ПРАВОСЛАВ’Я – КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКУ ЛАВРУ
Росія вдарила безпілотником по одній з найвеличніших святинь світового православ’я – Києво-Печерській лаврі. Під час масованого ракетно-дронового удару по Києву у ніч на 15 червня, близько першої години ночі російський шахед влучив в Успенський собор Києво-Печерської лаври – в Стефанівський приділ.
Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній вночі під час російської атаки повідомив про пожежу на даху собору та про термінову евакуацію святинь – стародавніх ікон та антимінсів.
Станом на ранок рятувальники ліквідовують наслідки обстрілу. Площа пожежі даху Успенського собору сягає близько 800 кв. м. Також, внаслідок удару – пошкоджено Башту Іоанна Кушника (оборонну споруду XVII–XVIII століть у складі фортифікацій Верхньої Лаври).
Києво-Печерська лавра є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО та однією з найважливіших духовних і культурних пам’яток України, що перебуває під посиленим захистом за Другим протоколом Гаазької конвенції 1954 року. Удар стався в ювілейний рік: 975 років від першої згадки про Лавру та 100 років заповіднику.
Атака на лавру – один із найтяжчих злочинів не лише проти України, а й проти всього світового православ’я і світової культурної спадщини.
Особливо цинічним є те, що удару зазнала колиска православ’я Русі, святиня, на спадщину якої росія десятиліттями намагалася претендувати як на власну. Держава, яка проголошує себе «захисником православних цінностей», вкотре довела протилежне, завдавши удару по одній із найшанованіших святинь православного світу.
Країна-терорист має бути зупинена і покарана!
Фото: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра». | 766 |
| 4 |  Пам’яті старшого лейтенанта, розвідника Володимира Яворського (позивний «Камаз»)
І на спортивному майданчику, і в житті був нестримним, потужним, надійним - йшов напролом, як машина.
Володя народився 2 грудня 1994 року в Києві. З дитячих років його життя було нерозривно пов'язане зі спортом: спершу займався карате, в згодом захопився регбі.
15 років грав в складі столичного регбійного клубу "Антарес". У складі клубу двічі вигравав чемпіонат України серед команд Вищої ліги та здобував бронзу Суперліги.
Володимир мріяв стати професійним тренером. Організував безкоштовну дитячу секцію з регбі.
З початком вторгнення, долучився до тероборони у Василькові. Згодом потрапив у спецпідрозділ ГУР МО "Артан". Виконував надзвичайно важливі завдання в тилу ворога. Зокрема, брав участь у висадці десанту в Енергодарі, в також встановлення контролю над "вишками Бойко".
Старший лейтенант Володимир Яворський на позивний «Камаз» загинув два роки тому, 30 травня 2024 року, в Часовому Яру на Донеччині, прикриваючи собою пораненого побратима.
Похований на Лук'янівському цвинтарі Києва. За мужність та героїзм Володимиру Яворському посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Джерело: зі сторінки спецпідрозділу ГУР МО України «Артан», За матеріалами проєкту «Янголи спорту», документального фільму-спогаду "І один в полі воїн. Герой України Володимир "Камаз" Яворський"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 301 |
| 5 |  Євген Коновалець — надзвичайно цікава постать в українській історії. І, безперечно, він заслуговує на повнометражний байопік чи історичний серіал. Сподіваємося, так і буде. Робимо до цього перший крок.
Український інститут національної пам'яті спільно зі студією Not Habsburgs готує мініфільм із використанням ШІ про найяскравіші моменти з життя полковника армії УНР і лідера ОУН Євгена Коновальця.
Сьогодні ми презентуємо трейлер фільму. Далі буде… Стежте за нашими публікаціями.
Історія не закінчується. Вона повертається. | 351 |
| 6 |  +5ПОЛКОВНИКУ, ЧЕКАЄМО ДОДОМУ! 135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ
14 червня виповнюється 135 років від дня народження Євгена Коновальця – полковника Армії Української Народної Республіки, командира Корпусу Січових стрільців, засновника Української Військової Організації та першого голови Організації Українських Націоналістів.
Голова УІНП Олександр Алфьоров та співробітники Інституту поклали квіти до меморіальної дошки Євгена Коновальця, що розташована на фасаді будівлі, де перебували Січові стрільці в період Перших Визвольних змагань. Сьогодні вулиця, на якій розташована будівля, носить ім’я цієї визначної української військової формації.
Євген Коновалець природжений організатор і дипломат: саме його таланти та авторитет зробили Січових Стрільців (спершу – курінь, а згодом полк і навіть дивізію) однією з найбільш боєздатних українських військових формацій за часів Української Революції 1917-1921 років.
Створена Коновальцем Українська військова організація (УВО) була реальною українською підпільною бойовою силою в умовах бездержавності та основою для появи Організації українських націоналістів (ОУН) – потужного політичного проєкту, здолати який не вдалося ні польським спецслужбам, ні радянському репресивному апарату.
Євген Коновалець був тим військово-політичним діячем, який зміг знайти точки дотику та консолідувати у боротьбі за Українську державу різні покоління проукраїнських сил: від статечних учасників Української Революції 1917-1921 років до радикальної та амбітної молоді, що сформувалася в еміграції та прагнула мати власну національну державу.
Євген Коновалець сам був уособленням цієї соборності та консолідації: народжений у Галичині, він став однією з найяскравіших постатей Української революції 1917-1921 років на Наддніпрянщині.
Постать Коновальця була настільки вагомою та харизматичною, що стала кісткою в горлі для більшовицької Росії. Саме тому вони провели складну спецоперацію з підлого убивства провідника.
Євген Коновалець похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. Важливим кроком до належного вшанування його пам'яті має стати перепоховання в Україні. Із січня 2026 року Український інститут національної пам'яті у взаємодії з Офісом Президента України та Міністерством закордонних справ України працює над реалізацією цього проєкту. Наразі тривають необхідні консультації та організаційні заходи, а церемонія перепоховання Євгена Коновальця у Києві може відбутися вже цього року.
Чекаємо додому, пане полковнику! | 461 |
| 7 |  ТРАГЕДІЯ ІЛ-76: ПАМ’ЯТЬ КРІЗЬ РОКИ
14 червня – дванадцяті роковини збиття літака ІЛ-76 з українськими десантниками на борту під час оборони Луганського аеропорту.
Луганський аеропорт перестав обслуговувати авіацію 5 червня 2014 року. Летовище перебувало під контролем бійців 80-ї окремої аеромобільної (нині десантно-штурмової) бригади. Завдяки генератору та єдиному в аеропорту авіанавіднику вдалося запустити одну зі злітно-посадкових смуг, яка приймала літаки транспортної авіації, що робили по шість рейсів на день.
Згодом командування АТО вирішило наростити сили коштом зведеної роти 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади та відрізати Луганськ від російського кордону.
13 червня з Дніпра вилетіли три літаки ІЛ-76 з десантниками на борту. Перший літак успішно здійснив посадку на Луганському летовищі. Другий був підбитий, втратив крило та впав за п’ять кілометрів від Луганська. На борту літака перебувало 40 десантників та 9 членів екіпажу. Усі вони загинули. Загибель одразу 49 військових стала на той час найбільшою одночасною втратою Збройних Сил України за весь період її незалежності.
Третій літак, отримавши інформацію про збиття ІЛ-76 повернувся до Дніпра. Літак, який перебував в Луганському аеропорту, за тиждень під прикриттям негоди повернувся назад.
У 2017 році СБУ повідомила, що літак збили з ПЗРК «Ігла» російські найманці з групи Вагнера – росіяни Олександр Гуральов та Андрій Лєбєдєв.
У пам’ять про ці трагічні події Український інститут національної пам’яті проводить низку заходів.
15 червня о 12:00 у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та пам’ятником Григорію Сковороді відбудеться відкриття вуличної виставки «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту».
Того ж дня о 15:00 в Українському кризовому медіа-центрі відбудеться тематичне обговорення: «Перші битви Війни за Незалежність України на Луганщині». | 501 |
| 8 |  Пам'яті старшого солдата, азовця Олександра Дерев'янка, позивний «Адамс»
Відтягнув вогонь на себе і дав побратимам вийти з оточення
Олександр народився 23 листопада 1997 року у Смілі на Черкащині.
Після школи навчався в Черкаському комерційному технікумі. Пізніше вивчав менеджмент в черкаській філії Європейського університету.
З дитинства любив футбол. Був активним учасником руху ультрас черкаського "Дніпра", в згодом київського "Динамо".
Після технікуму, долучився до черкаської філії партії "Національний корпус". Був інструктором з самооборони в дитячому таборі "Азовець" та членом "Національних дружин".
У вересні 2020 року Олександр підписав контракт і став бійцем полку "Азов". Служив у екіпажі бронемашини Spartan.
Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі.
Загинув, виконуючи бойове завдання, під час оборони "Азовсталі" 3 квітня 2022 року.
Російська сторона повернула тіло Олександра в межах обміну. Поховали захисника 14 січня 2023 року на Алеї Героїв у рідних Черкасах. Кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам'ять і шана Герою!
Підготувала Тетяна Тиндик.
Джерела: Суспільне, Громадське, Свої.City, Новинарня
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 276 |
| 9 |  12 РОКІВ ТОМУ З МАРІУПОЛЯ ВПЕРШЕ ВИГНАЛИ РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ
13 червня 2014 року відбулася перша успішна операція в історії новітньої Війни за незалежність України – звільнення Маріуполя від російських проксі формувань.
У ній брали участь добровольчі й військові підрозділи: “Азов”, Нацгвардія, батальйон “Дніпро-1”, підрозділи ЗСУ.
Основну ударну силу становили добровольці “Азову”. Для проведення штурмових дій на вулиці Грецькій і Георгіївській, де було облаштовано штаб бойовиків, вони задіяли “бронетехніку” – власноруч обшитий арматурою та металевими щитами КамАЗ. Перший азовський “броневик” отримав “позивний” “Пряник” і невдовзі став одним із символів звільнення Маріуполя.
Бій на вулиці Грецькій тривав протягом чотирьох годин. Під час бою було поранено двох українських бійців зі штурмових груп та знешкоджено шістьох проросійських бойовиків.
Приблизно стільки ж часу зайняло прочісування навколишніх житлових кварталів: бойовики кидали зброю, скидали камуфляж і намагалися втекти під виглядом цивільних. Ідентифіковувати і затримувати їх українським військовим допомагали місцеві мешканці. Загалом під час операції було затримано кілька десятків бойовиків.
Маріупольська операція стала першою успішною операцією по звільненню територій українського сходу, захопленого російськими проксі формуваннями.
Вона стала початком нового етапу в історії Маріуполя – його стрімкого розвитку та перетворення на модерне українське місто.
Докладніше про маріупольські події періоду лютого – червня 2014-го читайте за посиланням. | 310 |
| 10 |  Пам’яті головного сержанта Василя Близнюка (позивний «Батя»)
Двічі добровільно ставав на захист України
Василь Близнюк народився 30 березня 1972 року на Вінниччині. Після закінчення школи навчався у Комаргородському ВПУ за спеціальністю майстер з ремонту автомобілів.
Згодом пройшов строкову службу в армії у званні молодшого сержанта. Після армії здійснив дитячу мрію - пішов працювати у міліцію.
Понад пʼять років Василь працював у патрульно-постовій міліції південно-західної залізниці. Згодом працював в охороні, а останнім місцем роботи чоловіка перед повномасштабною війною було приватне підприємство Stend.
У 2014 році, після Революції гідності, добровільно пішов в Національну гвардію. Воював в районі Маріуполя та Новоазовська. Демобілізований у 2015 році.
У 2022 його довго не мобілізовували через вік. Врешті через знайомих зумів мобілізуватись у 415 окремий стрілецький батальйон.
Загинув Василь Близнюк 2 липня 2023 року у бою поблизу села Біла Гора на Донеччині.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами сайту Кожанської громади, ютуб-проєкту “Спогади України”
Фото - джерело: Кажанська громада, скріншоти із відео “Спогади України”
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 305 |
| 11 |  Пам’яті полковника Віталія Лавренчука
Був професійним військовим, але мав багато цивільних хобі
Народився 1976 році в місті Грозний, що в Чечні, в родині військових.
Навчався у військовому училищі в Кам'янці-Подільському. Кадровий офіцер інженерних військ та професійний сапер. Проте у вільний від служби час займався бджолярством та садівництвом.
На початку російсько-української війни у 2014 служив в Генеральному штабі ЗСУ. У вересні 2014 року направлений в зону АТО для виконання завдань інженерного забезпечення.
Загинув 20 вересня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу. Похований в селі Малий Вишнопіль на Хмельниччині. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Фото - Українська Вікіпедія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 360 |
| 12 |  +7ВІДНОСИНИ МІЖ НАРОДАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ: ДОСВІД, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ
10 червня в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану відбулася історична дискусія, присвячена книзі докторки історичних наук, професорки Волинського національного університету імені Лесі Українки Оксани Каліщук «Аромат пам’яти й історії з присмаком гіркоти. Компаративний аналіз подій Другої світової війни».
Модератор заходу, історик і координатор Українського кризового медіацентру Ігор Стамбол наголосив, що осмислення досвіду Другої світової війни в країнах Центрально-Східної Європи залишається одним із найбільш чутливих питань міжнародної політики, а відмінності у сприйнятті минулого продовжують впливати на взаємини між сусідніми народами.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров відзначив, що праця Оксани Каліщук є важливим інструментом для фахової дискусії навколо складних сторінок історії.
«Нам необхідно детально розбирати період Другої світової не за звинуваченнями, а за науковим підходом. Ця книга – хороший вступ до серйозної дискусії, адже показує, що конфлікти між народами не завжди можна пояснити простими схемами та однозначними оцінками», – наголосив очільник УІНП.
Авторка книги Оксана Каліщук зазначила, що головною новизною дослідження є порівняння українсько-польського, польсько-литовського та сербсько-хорватського конфліктів. За її словами, такий підхід дозволяє розглядати складні питання історичної пам’яті у ширшому європейському контексті та позбутися спрощених уявлень, які часто домінують у публічному просторі.
Дослідниця підкреслила, що для розуміння причин міжетнічних протистоянь необхідно звертатися до їхніх витоків, які сягають ХІХ століття, періоду формування модерних націй та взаємних уявлень про сусідні народи.
Професор Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко зауважив, що звернення до історії у науковців та політиків має різну природу, а сама історія нерідко перетворюється на інструмент політичної боротьби. На його думку, сучасна ситуація у польсько-українських відносинах засвідчила, що суспільства зберігають пам’ять про трагічні й переможні сторінки минулого, а політичне використання історії здатне перетворювати її на ефективну зброю.
Докторка історичних наук Людмила Стрільчук наголосила, що дослідження вирізняється масштабною джерельною базою та новаторським підходом. Вона звернула увагу на недостатню присутність українських історичних праць у польському науковому просторі та підкреслила, що компаративна перспектива книги дозволяє вийти за межі традиційного українсько-польського дискурсу та ширше поглянути на природу міжетнічних конфліктів.
Учасники дискусії відзначили, що досвід народів Центрально-Східної Європи свідчить: жоден із подібних конфліктів не є унікальним, а їхнє осмислення потребує насамперед наукового підходу, взаємного слухання та готовності до діалогу.
Книгу «Аромат пам’яти й історії з присмаком гіркоти. Компаративний аналіз подій Другої світової війни» видано за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Вона є у вільному доступі в електронному форматі на сайті Українського інституту національної пам’яті. | 589 |
| 13 |  Пам’яті розвідника-сапера Степана Фецича (позивний «Ібліс»)
Мав стати юристом, понад усе любив книги, але обрав шлях захисника
Степан народився 12 серпня 2000 року в селі Возилів Тернопільської області. Після школи закінчив Бучацький аграрний коледж за спеціальністю «Ветеринарія», згодом працював техніком-геофізиком у ТОВ «Георозвідка».
Хлопець багато читав, щиро цікавився літературою та планував у майбутньому здобути вищу юридичну освіту. Проте велика війна вмить змінила всі цивільні плани.
Уже 26 лютого 2022 року Степан став на захист Батьківщини. Він служив у лавах 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» на посаді розвідника-сапера.
Захисник загинув 26 серпня 2023 року під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Кремінна, Луганської області.
Поховали молодого розвідника-сапера в рідному селі Возилів. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Світла пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Степана Фецича, Суспільне Тернопіль, відкриті джерела.
Джерела матеріалу: Суспільне Тернопіль, платформа пам’яті Меморіал.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 297 |
| 14 |  +810 червня - День пам’яті Катерини Білокур. Видатна українська мисткиня зуміла зберегти й пронести у своїй творчості пам’ять про народний живопис та декоративно-ужиткове мистецтво.
Уродженка села Богданівка на Київщині (нині це Яготинська громада Бориспільського району), вона з ранніх років проявила хист до малювання, який не отримував підтримки в суворій патріархальній селянській родині. Однак художниця-самоук не могла жити без мистецтва і попри тяжкі випробування змогла пронести свій дар та створити десятки полотен.
Картини Катерини Білокур - це художнє замилування українською пасторальністю та втілення народної мудрості. Її пейзажі та натюрморти відображають не просто красу української природи, а з великою вдумливістю свідчать про дбайливе ставлення та відчуття себе частиною навколишнього світу. Відомі випадки, коли вона побачивши красиві півонії замальовувала їх, лише щоб не зривати, адже вважала їх живими істотами.
Світове визнання до народної мисткині прийшло після Другої світової війни, коли картини Білокур почали експонувати на всесоюзних виставках, згодом і на міжнародних виставках. У 1954 році роботи Катерини Білокур представили на Міжнародній виставці в Парижі. Саме там їх побачив один з найвидатніших митців ХХ століття - Пабло Пікассо. Художник був захоплений роботами колеги та порівнював їх із творчістю французької мисткині Серафін Луї.
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», - сказав про творчість Білокур Пікассо.
Найкращою пам’яттю про Катерину Білокур буде уважне споглядання її творчості. Тому пропонуємо вам переглянути низку її робіт. | 1 129 |
| 15 |  Памʼяті оператора БПЛА Реваза Гегечкорі
Виходець з родини абхазців, яким російська агресія двічі зруйнувала життя і забрала представників трьох поколінь.
Реваз народився 4 лютого 1997 року на Житомирщині. Зростав у селі Краснобірка Радомишльського району в дружній та працьовитій родині вимушених переселенців з Абхазії.
У 2022 році закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського за кафедрою біотехніки та інженерії. Виробничу практику проходив на Київському заводі шампанських вин "Столичний", де займався питаннями обладнання та установки по виробництву осмотичної води.
Розвивав сімейний бізнес - сироваріння, однак у 2024 році вирішив долучитись до Сил оборони. Захищав Батьківщину на посаді зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів 1-го відділення розвідувальних авіаційних безпілотних комплексів.
21 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Майже через рік, у травні 2026 року, після проведення ДНК-експертизи Реваза Гегечкорі було офіційно визнано загиблим. Похований в селі Красногорівка.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського
За матеріалами: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського, Грузинська діаспора в Україні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 332 |
| 16 |  +89 ЧЕРВНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ АРХІВІВ
Архів – це не лише полиці, справи й тиша. Це місце, де можна знайти імена, долі, докази й відповіді на питання, які десятиліттями залишалися без відповіді.
Архів не є складом старих паперів.
1. Це місце, де можна знайти ім’я людини, яку окупаційний режим хотів перетворити на номер справи.
2. Це докази злочинів, які намагалися приховати.
3. Це відповіді для родин, які десятиліттями не знали правди.
4. Це пам’ять, яку не вдалося знищити.
До Дня працівників архівних установ розвінчуємо міфи про архіви, і дякуємо тим, хто щодня допомагає документам говорити.
Пояснюємо, у тому числі, і на прикладі архівних документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, які зберігаються у Галузевому державному архіві Українського інституту національної пам’яті. | 965 |
| 17 |  НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СЕЛА ГУТА ПЕНЯЦЬКА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОЧАЛИСЬ ПОШУКОВІ РОБОТИ
З 8 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) проводитимуть пошукові дослідження з метою виявлення останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року. Роботи триватимуть до 19 червня 2026 року.
Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій.
Дозвіл польській стороні на проведення пошукових робіт у 2025 році було надано Міністерством культури України ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності». В експедиції візьмуть участь також польські фахівці – співробітники Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Пошукові роботи відбуватимуться згідно з домовленостями, досягнутими за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, та домовленостей президентів обох країн.
Трагічні сторінки спільної історії обох народів ХХ століття залишаються чутливими для поляків та українців. Водночас послідовний і відповідальний діалог у цих питаннях є запорукою гідного вшанування пам’яті жертв.
Нагадаємо, що Гута Пеняцька – колишнє село на Львівщині, відоме ще з XVIII століття. Впродовж 1920-30-х рр. воно належало до Бродівського повіту Тернопільського воєводства Польської Республіки. У цей час у селі компактно проживали представники польського етносу.
28 лютого 1944 року Гута Пеняцька зазнала збройного нападу. За даними архівних джерел, напад на село здійснив підрозділ німецької поліції. Значна частина мешканців Гути Пеняцької трагічно загинула, а саме село було спалено. Точна кількість мешканців, які стали жертвами трагедії у лютому 1944 року, невідома. Після руйнування Гута Пеняцька не була відновлена. | 475 |
| 18 |  Пам’яті стрільця, сапера Вадима Дзюби (позивний «Фермер»)
Одного разу сорок дві доби провів на позиції.
Із початку широкомасштабної російської навали Вадим Дзюба разом із батьком охороняв спокій рідного села.
Згодом долучився до загону Миронівського ДФТГ, а наприкінці грудня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Пройшов підготовку на Житомирщині. Взяв позивний «Фермер» та у складі 81-ї бригади вирушив боронити Донецький напрямок.
Служив у підрозділах десантно-штурмових військ на посадах кулеметника, стрільця-помічника гранатометника. Був поранений.
Життя Вадима Дзюби обірвалося 29 червня 2024 року під час бойового завдання неподалік Новомихайлівки Донецької області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і вдячність Герою!
Ніна Гербич
Фото з особистого архіву Вадима Дзюби
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 399 |
| 19 | Пам’яті стрільця, сапера Вадима Дзюби (позивний «Фермер»)
Одного разу сорок дві доби провів на позиції.
Із початку широкомасштабної російської навали Вадим Дзюба разом із батьком охороняв спокій рідного села.
Згодом долучився до загону Миронівського ДФТГ, а наприкінці грудня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Пройшов підготовку на Житомирщині. Взяв позивний «Фермер» та у складі 81-ї бригади вирушив боронити Донецький напрямок.
Служив у підрозділах десантно-штурмових військ на посадах кулеметника, стрільця-помічника гранатометника. Був поранений.
Життя Вадима Дзюби обірвалося 29 червня 2024 року під час бойового завдання неподалік Новомихайлівки Донецької області. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і вдячність Герою!
Ніна Гербич
Фото з особистого архіву Вадима Дзюби
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform | 1 |
| 20 | Презентація книги Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.»
Запрошуємо на презентацію видання відомого українського історика, києвознавця, журналіста, завідувача сектору Національного музею історії України та дослідника національно-визвольного руху ХХ століття Олександра Кучерука «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр. Олександр Кучерук».
Книгу підготовлено на вшанування пам’яті Симона Петлюри до 100-х роковин від дня його загибелі та видано за підтримки Українського інституту національної пам'яті.
Коли: 12 червня 2026 року, 15:00
Де: Національний музей історії України, простір виставки «Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри».
Під час презентації книги-путівника, яка поєднує історичне дослідження та міський маршрут, учасники матимуть нагоду відкрити для себе Київ доби Симона Петлюри та дізнатися, які будівлі й локації в історичному центрі столиці пов’язані з його життям і діяльністю. Видання сполучає архівні дослідження з описом історичних подій, повертаючи Симона Петлюру в топографію українського Києва доби Української революції 1917–1921 років.
Видання адресоване всім, хто цікавиться історією Києва та Української революції, життям і діяльністю Симона Петлюри.
Спікери:
▪️Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪️Олександр Кучерук, автор та редактор книги «30 адрес Симона Петлюри. Київ 1904–1920 рр.», завідувач відділу Національного музею історії України;
▪️Олена Земляна, Генеральна директорка Національного музею історії України;
▪️Ігор Гирич, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства;
▪️Юрій Шаповал, професор, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України.
Модератор: Наталя Позняк-Хоменко, співробітниця Українського інституту національної пам’яті
Вхід вільний за реєстрацією за посиланням. | 486 |
