Σλάβο-Ἕλληνο-Ῥωμαϊκὴ Σχολή | Schola Slavo-Græco-Latina

Преподобний Максим Грек про залежність людського розуму Розум людський, кажуть, створений за образом і подобою Божою, однак стосовно навика нічим не відрізняється від паперу та воску. На них люди накреслюють слова, які хочуть, так і розум людський: до яких навиків чи звичок привчиш його - чи добрих, чи недобрих - в тих він перебуватиме до кінця і з охотою живе в них. Преподобний Максим Грек (1470 - 1555) народився у знатній грецькій родині, здобув освіту в найкращих європейських університетах, але, відчувши поклик до духовного життя, прийняв постриг на Святій Горі Афон. На запрошення московського князя Василія III Максим прибув до Московії, щоб перекладати богословські книги, там він заразом викривав і канонічні порушення, боровся з корупцією у монастирях, виступав проти астрології та забобонів. Він також заперечував автокефалію Московської церкви, що викликало невдоволення і духовенства, й світської влади. Через таку критику Максима Грека звинуватили в єресі й довгі роки тримали у в'язниці. Лиш наприкінці життя його звільнили й Максим спочив простим монахом у Троїце-Сергієвій Лаврі. А через багато століть його канонізували, та люди добре пам'ятають, за що карала мудрого й сміливого грека московська церковна ієрархія. Сьогодні святкується пам'ять преподобного Максима. Натхнення Пафнутія

Пташечки Київський Псалтир XIV ст

"О свѣтло свѣтлаѧ ѥси ты землѧ Роуськаѧ!" (уривок із середньовічного рукопису, ХІІІ ст.) ☦ БРАТСТВО ЄДИ́НАГѠ Ѡ́КА

Зображення зимової пори року на обкладинці календаря 18 століття. Календар или Місяцослов на літо от рождества Христова 1734. Київ, 1733 | Літопис |

📌До складу слів «екстрасенсорний», «консенсус», «нонсенс», «сенсація», «сенсорний», «сентиментальний» входить латинське дієслово sentire відчувати, сприймати органами чуття; усвідомлювати, переживати. 🔮Екстрасенсорний (лат. extra поза + sensus відчуття, почуття < sentīre) – такий, що виходить за межі звичайного чуттєвого сприйняття. 🤝Консенсус (лат. consensus згода, одностайність < con- разом, з + sensus відчуття, почуття; сенс, значення < sentīre) – спільна думка, згода, досягнута шляхом узгодження позицій. 🧠Нонсенс (лат. non не + sensus відчуття, почуття; сенс, значення < sentīre) – позбавлене змісту висловлювання або явище, що суперечить здоровому глузду. 📣Сенсація (фр. sensation < лат. sensus відчуття, почуття < sentīre) – подія або явище, що викликає сильне враження, загальний інтерес і емоційний відгук. ✋Сенсорний (лат. sensorius < sensus відчуття, почуття < sentīre) – пов’язаний зі сприйняттям за допомогою органів чуття. ❤️Сентиментальний (фр. sentimental < лат. sentimentum почуття < sentīre) – той, хто легко переживає емоції, відчуває глибокі почуття або надмірно зворушливий. #вікторина #цікаваетимологія

З приватного листування (принагідне нагадування важливих тез): Якщо узяти Візантію, то у книжних мужів побутували кілька реєстрів грецької мови, якими вони користувалися: новогрецька, мова народу; мова літургійна - язик гречеський общий - це мова, якою говорили про складні матерії, здебільшого церковні, до народу: з неї фактично вийшла новогрецька. Але літургійна грецька вийшла із висококнижної мови - аттичного діалекту. Отці Церкви любили дохристиянських філософів (і взагалі прозу та й поезію), що всіляко були свідками Єдиного Бога, хоч і перебуваючи ще під Законом. Любили Сократа, наприклад, тобто Платона: то Платон і писав аттичним діалектом. Отці Церкви вивчали вельми поетів та прозаїків дохристиянських, ніколи не відмовляючись від них та їхньої мови. Григорій Богослов, наприклад, писав поезію релігійну, імітуючи Гомера. Я також це пропоную - нам паралельно вивчати аттичний діалект, бо він є в основі койне мови. Опанувавши аттичний, койне буде вельми легшим в розумінні. До чого все це я? Я не можу обмежуватися тільки літургійною мовою, бо ґрунтом її є аттичний діалект, мова культури V-го століття до Р. Х.: і Візантія берегла цю спадщину як зіницю ока, з чого й потім виникло в Європі Відродження. Ми будемо це поєднувати - і аттичний, і койне. Але будемо ґрунтуватися передусім на граматиці: з розуміння анатомії слова все починається.

Панове, добридень! Хотів би запитати кобзарів / бандуристів в друзях (якщо хто раптом є), чи хтось має джерела, де би почитати оригінал пісні "Їхав козак за Дунай"? Адже підозрюю, що мова, якою писав С. Климовський, була більш архаїчною, ніж сьогоднішня версія. Я знайшов більш ранній запис у цій книжечці, але не знаю, наскільки їй ладно довіряти (хоча староукраїнських пісень у великоросів знайдемо загалом багато, бо охоче вивчали). P. S.: якщо філософ Климовський не писав староукраїнською, (адже є в мене підозра, що сьогоднішня версія виглядає як переклад, можливо, з польської) то задовольнюся і польським перекладом пісні.

Панове підписники! Якщо в когось є бажання (та можливості, бо з відключеннями є не у всіх) вивчати латинську мову – зараз це можливо втілити. З нуля, починаючи з граматики та безкоштовно. Умови зацікавленим я напишу в особисті.

Внегда́ предста́ты собла́зну пред очы́ма мої́ма: «в го́ры возведо́х о́чі моя́» — к Тебі́, Спа́се мой. І внегда́ слы́шаты́ мі су́єтная і скве́рная: «потерпі́ ду́ша моя́ в Сло́во Твоє́» — молы́тві Твоє́й, Ісу́се, вны́ма́ша у́ши мої́. Сей муж, іже написал єсть пісню к Господу Богу, бяше ученик мні, єгоже аз учах язика латинськаго і гречеськаго: днесь мні послал бяше піснь сію, і возрадовался єсьм зіло. Сего ради і онаго откровеніє посилаю зді вам, іже сущі во злі от народа веліє нечестиваго, да будеть отрада душам вашим в Бозі.

Молитва передпочаткова Го́споди Ісу́се Христе́, Си́не Бо́жий, моли́тв ра́ди Пречи́стия Твоєя́ Ма́тере і всіх святи́х, поми́луй нас. Амі́нь. Сла́ва Тебі́, Бо́же наш, сла́ва Тебі́. Київський Ізвод | Молитви ранішні

Τῆς παιδείας ἔφη τὰς μὲν ῥίζας εἶναι πικράς, τὸν δὲ καρπὸν γλυκύν.

Аристотель казав, що в освіти гірке коріння, але солодкий плід. Diog. Laer. V, 18

Брати і сестри! Чи є хтось з вас, хто мав би бажання повчити латину? Це для початківців, починаючи виключно з граматики. Була колись тут промовлена ідея повикладати словʼянську – ідея не загула, але прошу вибачення, якщо не вдалося її ще реалізувати. З Божою допомогою якось вдасться реалізувати її. Але тут про викладання безкоштовне латини – умови однак поясню приватно.

AMICI, DIEM PERDIDI! ДРУЗІ, Я ВТРАТИВ ДЕНЬ! ⏳Amici, diem perdidi! Друзі, я втратив день! – так кажуть про час, прожитий марно: без доброго слова, без підтримки, без участі в житті інших. 📜Вислів приписують римському імператору Тіту. Він вважав, що кожен день має приносити бодай крихту добра – навіть найменший вчинок може мати значення. 😱 Розповідають, що якось, згадуючи прожитий день, він зрозумів, що за сьогодні нікому не допоміг, і вигукнув:

Amici, diem perdidi!

❤️Тіт ніколи не відпускав людину без надії на допомогу. Коли йому дорікали, що він обіцяє більше, ніж може виконати, він відповідав:

Ніхто не повинен йти від імператора засмученим

🏛Окрім того, історики відзначають, що Тіт не обмежувався лише словами: він активно підтримував імперію після стихійних лих і катастроф, допомагав бідним і жертвував значні кошти на громадські потреби. Хоча його правління було коротким, воно залишило пам’ять про правителя, який цінував людяність і турботу про людей, а не лише владу. #sententiae

Питання до підписників: чи існує переклад Доктрини дванадцяти Апостолів , ἡ Διδαχὴ τῶν δώδεκα Ἀποστόλων, на синодальну словʼянську (або чи взагалі бували переклади цієї праці на хоч якийсь зі словʼянських ізводів)?

Буквар (Азбука) Івана Федорова — один з найдавніших друкованих українських букварів. Виданий у 1574 році у Львові та в 1578 році в Острозі. Обидва видання мають післямови, в яких містяться дані про історію заснування друкарень, умови книгодрукування, підкреслюється зв'язок між книговиданням та освітою. Букварем Івана Федорова користувалися не лише в Україні, а й в інших слов'янських країнах з кирилівською абеткою. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр. Цікавою особливістю є те, що орфографія молитов максимально наближена до синодальної редакції (небесѣхъ, вездѣ́, и́мя, бу́детЪ), яка з'явиться лише через 80-100 років. Можна звинуватити Івана Федорова у московському походженні, але приблизно в той самий час (1560р.) біля Москви у Тройце-Сергієвій Лаврі в Тріоді Постній бачимо цілком відмінну редакцію, що майже повністю зберігає орфографію Київських Євангелій XIст (Богородицю, единницю, отець, вѣкы, взискають, благыхъ). Це наштовхує на висновки, що синодальна редакція церковнослов'янських текстів практично не має нічого суто московського, а є унормованою варіацією різних редакцій Київської Митрополії з відчутним південно-слов'янським впливом. Київський Ізвод

Також десь згадую, що пишуть люди, мовляв, синодальний ізвод зіпсований московською фонетикою, бо дієслова (крім вийнятків) пишуться з єром (ъ), тобто глаголетъ , речетъ , і так далі, тобто наголошуючи на навмисному виправленні під московську вимову. А от в руській (староукраїнській) мові скільки таких прикладів! Наша українська мова користувалася і займенниками, і прислівниками, і прийменниками зі словʼянської мови, які ви і сьогодні можете в російській побачити! І те ж стосується відміни дієслів у староукраїнській: маєт , знаменуєт , управуєт , et cetera. Тому те, що російська на сьогодні зберігає флексію з єром, що свідчить тільки про архаїчність та меншу розвинутість, наприклад, за українську, не має свідчити, що словʼянська мова останнього ізводу є русифікованою. Може різної висококнижної поезії та прози XVII–XVIII має подібні характеристики, і, власне, наша чудова літературна мова – це продукт XIX–XX ст. в основному, що прекрасно, бо вона стала більш виразною (сказано узагальнено, бо є ще передання пісенні, тобто це про народну творчість, на яку також орієнтувалися письменники XIX–XX ст.).

Дивлюся другий Давидовий Псалом. 1. Найцікавіше, що вірш 4 - Живий на небесех посміється ім - і в Псалтирі Ф. Скорини (1517), і в Острозькій Біблії (1581) пишеться через е / є . В Єлизаветинській Біблії (1751) натомість пишеться через "ять" (нεбεсѣхъ: тобто по нашому читається "небесіх", а по московськи - "небесєх"). І тут можна знову звинуватити останні дві книги, які мали би бути "не зіпсованими синодальними редакціями" у поширенні московського читання "яті". 2. У вірші 7-му говориться в Скорини: Господь рече ко мне / мнє - , натомість цей займенник острожани виправили, замінивши голосну на "ять" (мнѣ), і бачимо те само й у Єлизаветинській Біблії. 3. Кінець 12-го вірша: Блажені всі надєющейся / надіющейся / надіющіїся нань - острожани виправили, замінивши "є" на етимологічно коректне "ять", надѣющеися , а єлизаветинці на надѣющїися . Такі зміни схиляють думати про те, що відтворення морфології відбувалося, скоріш за все, за етимологічним принципом: якщо зʼясувати серед словʼянських мов, де звучав би старий "ять" (хліб / хляб / хлєб = хлѣбъ) легко, складно ж вхопити рацію інших малих морфологічних змін ( бγдетъ / бγдеть, наприклад). Однак найголовніше - тексти між собою мало чим відрізняються: майже нічим, просто по трьом Бібліям видно деяку хронологію змін, яка виглядає як виправлення тексту.