Fucking Awesome
Open in Telegram
Моделі і концепції що змінюють сучасний маркетинг. Звʼязок з автором - Михайло Траверсе @Mykhailo_Traverse
Show more2 958
Subscribers
+124 hours
+67 days
+1030 days
Posts Archive
2 958
Як працює споживацький вибір в умовах невизначеності або евристика “one-good-reason”.
Суть проста: коли споживач натрапляє на новий продукт чи нову категорію продуктів, в яких він не має досвіду, він не зважує всі плюси й мінуси. Замість цього він шукає одну причину, через яку наявний продукт можна одразу відкинути з розгляду. Знайшов причину — викреслив.
Це окремий випадок ширшої евристики “take-the-best», стратегії, у якій рішення приймається на основі однієї найвагомішої ознаки, а не комбінації кількох. Алгоритм “Take the Best” припускає суб’єктивний порядок ознак за їхньою валідністю: спочатку перевіряється найвагоміша ознака, і якщо вона дає однозначну відповідь то пошук одразу зупиняється, без розгляду решти ознак.
Чому мозок так робить? Це адаптивна стратегія в умовах обмежень. Це продовження ідеї Г.Саймона про “satisficing”: замість інтеграції всієї доступної інформації, рішення приймається на основі одного, найбільш вагомого критерію і дослідники експериментально показали, що такий “ощадливий” підхід за швидкістю та точністю не поступається, а часом і перевершує складні “раціональні” моделі типу множинної регресії.
Ключовий парадокс: “less is more” — більше інформації не завжди означає кращі рішення. У моделюванні «Take The Best», ця стратегія використовує евристику впізнаваності як перший крок, переглядає ознаки за порядком їх валідності та зупиняє пошук одразу, щойно знаходить позитивний доказ на користь одного об’єкта і відсутність такого доказу для іншого і за точністю вона приблизно дорівнює множинній регресії. Тобто люди, які знають менше (і відсікають швидше), іноді роблять точніші висновки, ніж ті, хто намагається зважити все.
Споживацька цінність — це динамічна система сигналів, якими люди користуються інтуїтивно й швидко. Споживачі сканують сигнали — і зупиняються, щойно картина стає достатньо зрозумілою.
Алан Клемент називає шість таких сигналів. Перший — чи взагалі ця «цінність» бажана? Другий — чи я вірю, що саме цей продукт здатний її створити? Третій — чи зможу я ним користуватись? Четвертий — чи прийнятні витрати на впровадження? Гроші — лише частина. Є ще час, зусилля, ризик помилитись. Пʼятий — чи відчувається справедливий обмін, чи достатньо цінності на цю ціну? Шостий — чи варто наймати цей продукт саме зараз?
Шість запитань, але не у фіксованому порядку, не всі обовʼязково, і точно не свідомо.
⸻
Мозок використовує евристику «підрахунок і одна вагома причина проти. (Частковий випадок евристики «take the best»). У людини немає часу й когнітивного ресурсу вивчати кожен варіант детально. Тому мозок працює не як аналітик, що зважує всі за і проти, а як цензор, що шукає першу ж причину сказати «ні».
Людина йде по сигналах у довільному порядку. Кожен отримує просту оцінку: плюс або мінус. Або — одну причину, яка зупиняє весь процес одразу без апеляції.
Процес закінчується, коли плюсів достатньо, часу більше немає — або зʼявилась ота одна вагома причина проти.
Це обмежена раціональність — найефективніший спосіб приймати рішення в умовах неповної інформації.
Чи означає це, що раціональний вибір — міф? Не зовсім. Евристика Take-the-best у симуляціях точністю не поступається найскладнішим моделям типу множинної регресії. Просто ця точність досягається не через повноту інформації, а через правильний вибір тієї однієї ознаки, яка має значення.
2 958
Михайло, добрий день!
Мене звати Влада Белау і я була декілька разів на ваших курсах і дуже давно слідкую за вашою діяльністю та каналом.
Я зараз навчаюсь на програмі Behavioral science в Лондонській школі економіки (LSE) і роблю своє магістерське дослідження про процес прийняття рішень в українському професійному контексті. Результати цього дослідження зможуть зробити внесок у те, як влаштований ринок праці в Україні.
Я знаю, що ваш канал читає багато людей які взаємодіють з людьми щодня в рамках своєї професійної діяльності - приймають рішення про найм, керують командами, оцінюють роботу інших людей і тд.
Я наразі шукаю респондентів для свого дослідження - опитування (15-20 хвилин) і я була б вдячна, якщо ви б змогли поширити цей запит у себе на каналі.
Ось посилання на нього https://lse.eu.qualtrics.com/jfe/form/SV_brsBSQzqsXGA9i6
Також, я вважаю, що сама методологія дослідження може бути цікавою багатьом людям на вашому каналі - бо це не просто опитування, а радше експериментальний дизайн.
Як окреме заохочення я розігрую 3 сертифікати на 1000 грн до Rozetka.
Буду вдячна за відповідь, коли у вас буде час і дам готову публікацію та картинку для поширення дослідження.
Дякую дуже і гарного дня!
2 958
Знайшов спосіб, як стиснути роки досліджень і рефлексії у два місяці.
Це курс «Основи стратегії» від Вані Філіпова.
⸻
Стратегія — це настільки ж про мислення, як і про інструментарій.
Налаштувати собі стратегічну оптику — так само важливо, як оволодіти результативними фреймворками. Якщо не важливіше.
І от Іван робить курс саме про перше. Не «ось вам десять моделей» — а як взагалі почати мислити стратегічно? І як це мислення застосовувати, щоб приймати справді важливі рішення.
⸻
Я власне і запустив РУУУШ не в останню чергу для того, щоб мати доступ до такого навчального досвіду ).
Радію, як дитина льодянику ).
2 958
Цінність продукту — це не те, що ви в нього вклали, а те, як її сприймає споживач. А сприйняття — штука складна. Тому маркетологи десятиліттями будують моделі, щоб його описати. Кожна наступна спроба точніша за попередню.
Кожна наступна модель краще показує причинно-наслідкові звʼязки між споживацькою цінністю та такими outcomes як задоволення споживача, word-of-mouth, та наміром повторної покупки.
Ось як вони еволюціонували (зі свіжого метааналізу 2023 року https://doi.org/10.1177/10946705231222).
⸻
Модель 1. Value-for-money.
Найпростіша ідея: цінність = співвідношення «якість / ціна». Те саме value-for-money.
Зручно рахувати, легко пояснити, але занадто спрощує реальність, бо цінність це складна сутність.
⸻
Модель 2. Цінність як сума різних видів вигод.
Вигода буває не лише раціональна. Holbrook ще в 1999-му описав вісім типів цінності — від ефективності й статусу до естетики, гри й навіть духовності.
Ця модель вже ближча до реальності але все ще не описує її точно, бо неможливо мати все що хочеш і щоб тобі за це нічого не було, в реальному житті так не буває.
⸻
Модель 3. Цінність — це ще й жертви.
Нарешті Zeithaml нагадав очевидне: щоб щось отримати, людина має від чогось відмовитись. І це не тільки гроші. Час. Зусилля. Звички. Ризик — а раптом не спрацює?
Ще ближче до реальності, але є і проблема — коли вигод і жертв стає забагато, важко звести все в одну загальну оцінку. Занадто складно для людського мозку.
⸻
Модель 4. Цінність — це баланс.
Найцікавіше. Ця модель поєднує попередні і забезпечує найкращу прогностичну способність. Людина бачить і вигоди, і жертви — і в своїй голові (не завжди усвідомлено) робить trade-off. Зважує. І вже з цього зважування народжується загальне відчуття: «воно того варте» або «ні».
Два ієрархічні рівні: окремі вигоди й жертви — і фінальний присуд про цінність загалом.
⸻
Саме четверту модель ми практикуватимемо на літній школі «Проектування споживацької цінності. Доказовий підхід». Але не тільки звідки вона взялася і з чого складається.
Головне питання — як перетворити її з наукової схеми на робочий інструмент. Як побачити ці вигоди, жертви й trade-off очима конкретного споживача — через JTBD-підхід. Як будувати ціннісні пропозиції які відображають реальність того як люди приймають рішення про покупку.
А до 1 липня діє superearlybird ціна https://www.ruuush.marketing/valprop
2 958
З ким ви більше захочете зустрітися: з людиною, яка вчора вперше побачила вашу рекламу й одразу заповнила форму? Чи з тією, яка місяцями стежила за вами, добре знає, що ви робите, — і ось нарешті отримала бюджет?
Цифрова реклама привчила нас до простої формули: «Якщо результат не миттєвий — його не існує».
Мовляв, якщо реклама не конвертує в продажі відразу то це викинуті гроші. Якщо я не можу відстежити кожен клік аж до конкретної покупки то мені немає як обґрунтувати витрати.
Насправді комунікація працює на двох швидкостях, швидкий Performance і повільний Brand building. І обидві треба вимірювати, проте різними інструментами.
⸻
І тут є цікава асиметрія.
Бренд-комунікацію можна прискорити і отримати brandformance. Це коли discovery й обізнаність так щільно переплітаються з наміром і самою покупкою, що вся воронка вкладається в межі однієї сесії.
А навпаки не працює.
З performance-комунікації не вичавити довгострокового результату. Скільки бюджету не відкручуй, бренд із неї не виросте.
———————-
Інша пастка — гнатися за ідеальною атрибуцією.
Будувати складні моделі, щоб довести, що показ відео на 2 секунди підняв продажі на 2,34% це як за деревами не бачити лісу.
Тому починати треба не з моделей, а зі спільної ментальної моделі в команді.
Домовитися про основи: як працює бренд, як він впливає на бізнес-результат, як цей результат оцінювати й вимірювати.
Бо якщо цього не зробити то маркетингова короткозорість перемагає сама собою.
2 958
Сьогодні в РУУУШ поговоримо про те, як мозок вирішує "купити чи ні" ще до того, як ми це усвідомили – і що можна з цим робити брендам. Реєструйтеся та приходьте послухати тут
На сьогоднішній лекції Анастасія Пустильник і Сергій Данилов покажуть, як нейромаркетингові дослідження допомагають створювати помітні кампанії та продукти.
Айтрекінг, ЕЕГ, реальні кейси — від музичних хітів до тестування рендерів нерухомості. Плюс чесна розмова про те, коли достатньо простих інструментів, а коли варто інвестувати в серйозні дослідження.
Сьогодні, 9 червня, 19:00. Онлайн.
2 958
Маркетологи люблять слово «цінність». Але розуміють його так, ніби цінність це щось, що ми вкладаємо в продукт і передаємо клієнту. Як посилку на конвеєрі: зібрали переваги та вигоди, упакували в продукт, наклеїли цінник, відправили.
Проблема в тому, що цінність так не працює.
Вона суб’єктивна, ситуативна й виникає тільки у взаємодії. Пляшка води в офісі і та сама пляшка в пустелі. Кава о четвертій ранку посеред робочоі зміни і та сама кава на побаченні. Продукт не змінюється але цінність змінюється повністю.
Цінність живе не у володінні, а в споживанні. Вона «збирається» в голові клієнта — з його контексту, його ситуації — і часто не збігається з тим, що ми мали на увазі, коли розробляли продукт.
Очікувана цінність, до купівлі, не те саме, що цінність у використанні. Те, що людина уявляла собі біля полиці, рідко дорівнює тому, що вона реально проживає вдома.
Цінність не можна звести до атрибутів. Ми перелічуємо грами, функції, інгредієнти і думаємо, що описали цінність. Але атрибути — це нижній поверх. Цінність живе на верхньому: у досвіді, який продукт дає людині прожити.
Цінність динамічна. Те, що було цінним торік, сьогодні стає базовими очікуваннями: відсутність дратує, наявність уже нікого не радує.
І найнеприємніше: цінність можна не лише створити, а й зруйнувати. Одна деталь — і весь акуратно складений «пакет вигод» обнуляється.
І все одно нам хочеться покласти цінність туди, де ми її контролюємо — у презентацію, у специфікацію, у «ланцюжок створення цінності», у формулювання УТП в брифі. Тут її видно. Її можна намалювати, захистити перед керівництвом, повісити на неї KPI.
Визнати, що цінність живе в ситуації споживача, що це те, що стається або не стається, на боці людини, — означає зустрітися з справжньою природою цінності, її радикальною складністю. А це дуже некомфортно.
2 958
Ви створили фантастичний продукт! Я маю сильну проф.деформацію, але тут - знімаю капелюха!
2 958
Друзі, ми в ruuush.marketing дуже радіємо вашим відгукам які ви пишете в особисті, правда-правда. Але повірте, ще більше ми радіємо цим відгукам коли ви їх пишете на загал, в своїх соц.мережах. Максимальний градус радості ).
2 958
Японський мінімалізм це не про «володіти меншим». Це західний переспів.
Справжнє японське поняття — кансо (簡素). Простота тут означає насамперед дисципліну уваги.
Уявіть чайну кімнату: одна квітка, один сувій і більше нічого. Вона вражає не порожнечею, а тим, що господар місяцями, а то й роками вирішував, яка саме квітка і який саме сувій гідні бути присутніми саме сьогодні.
Кансо це радикальна присутність, з якої прибрано все зайве. Це коли хтось переймається одним-єдиним сувоєм сильніше, ніж більшість людей — усім своїм домом.
⸻
Коли я читав біографію Стіва Джобса, мене вразило, як він, вже мільйонер, роками не міг обставити свій дім меблями, як місяцями обговорював з родиною, яка пральна машина краща — європейська чи американська. Він так робив, бо глибоко переймався тим, які саме речі мають право бути в його житті. І саме цю філософію згодом вкладав у продукти, які створював.
⸻
Західний мінімалізм це часто про те, щоб купувати менше. Кансо — про те, щоб любити більше, але меншу кількість речей.
Це уважна, свідома, майже благоговійна любов, зосереджена на небагатьох обраних предметах.
2 958
А приходьте завтра о 19:00 на зустріч з Іваном Філіпповим, стратегічним директором Banda Agency, щоб поговорити про основи стратегії?
Основи не в сенсі «для новачків», а про той фундамент на якому ми будуємо життєздатні стратегії, і який використовуємо як фільтр щоб фокусуватися і відмовлятися від зайвого.
Ми це назвали «Стратегічна тверезість». Скажу вам по секрету що Іван написав книжку, яка скоро вийде друком і на зустрічі у вас буде можливість почути основні тези з перших рук та поставити питання щодо власних стратегічних гіпотез.
2 958
Мене бісить більшість сучасних блокнотів.
Лінії й клітинки в них надруковані так агресивно, що кричать про себе навіть тоді, коли сторінка вже наполовину заповнена. Ти пишеш — а сітка все одно перетягує увагу на себе.
Усі звичні рішення лікують одну й ту саму змінну — наскільки помітна лінія.
Японці роблять це найрозумніше: тонші лінії, легка 20% заливка. Помітно комфортніше.
Підкладений під аркуш розлінований листок теж варіант і навіть адаптивний: вийняв, коли вже не треба. Але це ручний режим і зайве тертя.
А є папір, який вирішує це зовсім інакше. І йому майже 900 років.
Це laid paper, один з найстаріших типів паперу в Європі. З XII століття майже все, на чому писали в Італії, Франції та Німеччині, було саме таким.
В нього особлива текстура: ледь помітні паралельні laid lines — слід від дротяної сітки, на якій колись формували аркуш вручну.
І найцікавіше як ці ліні поводяться при письмі.
На чистому аркуші лінії добре видно. Вони ведуть око, допомагають тримати рядок. Проти світла чи під правильним кутом вони чіткі й виразні.
Але щойно ти починаєш писати вони відступають. Не зникають повністю, а просто стають майже непомітними. Текст створює сильніший оптичний контраст, і мозок перестає «читати» лінії як головну фігуру.
Підказка приглушує сама себе рівно тоді, коли вона вже виконала свою роботу.
Твоя власна дія, наповнення сторінки текстом, забирає в ліній увагу саме в той момент, коли вони більше не потрібні.
Гайд, який тьмяніє пропорційно до своєї непотрібності.
Laid папір продовжує виробляти Fedrigoni group, італійський виробник паперу, також його можна знайти в Crown Mill.
Швейцарська компанія Information Architects (iA) пішли ще далі і вдосконалили цю техніку. Розробивши еталон технології watermark lines (лінії-ватермарки), які зникають під текстом.
Слово UX з’явилося кілька десятиліть тому. А принцип, який воно описує – знати, де допомога має проявитися, а де відступити й замовкнути — на століття старший. Тоді це називалося простіше: ремісничою майстерністю.
2 958
Маркетологи та підприємці женуться за диференціацією. Здається що якщо наш продукт буде відрізнятися, то ми зможемо уникнути прямої конкуренції.
І іноді так і буває. Але зазвичай це веде в глухий кут. Бо диференціація це важко і часто - не має сенсу.
Апельсиновий сік, надто несхожий на решту, це вже не апельсиновий сік. Авто, заточене під надто вузький сценарій, не підійде більшості. А історія завалена геніальними винаходами й обʼєктивно кращими продуктами, які так і не злетіли.
Перевага в продукті сама по собі не гарантує нічого. Перевага для кого? В якій ситуації?
⸻
То чому ж ми так чіпляємося за диференціацію?
Бо вона зручна. Вона тримає контроль усередині компанії: «треба просто стати кращими». Лестить тому, хто робить продукт. І звільняє від потреби дивитися назовні — туди, де живе попит і де ти не контролюєш нічого.
А справжня відповідь саме там. Не в продукті — у попиті. А попит це про ситуації споживання, а не про характеристики й атрибути.
Поки Aperol не зайшов у ситуацію après-ski (після лиж), його просто не було в голові в ці моменти. Минув час і він став рішенням за замовчуванням. Ще одна ситуація, ще один привід і ще більше помітності.
Snickers десятиліттями існував як шоколадний батончик серед тисяч інших. Поки не зайшов в одну конкретну ситуацію — «ти не ти, коли голодний». Не атрибут продукту, не смак, не інгредієнти. Ситуація: різка втома, роздратованість, нездатність думати.
⸻
Шукаючи ідентичність бренду, варто перестати питати «хто ми є» і почати питати «які наші CEP»? Бо попит існує незалежно від продуктів і брендів.
І це завжди перший крок.
2 958
У новому випуску хард-току багато говоримо про «нечесні конкурентні переваги» і Роман каже що всі бізнеси які вижили і процвітають мають такі переваги.
Я погоджуюсь з цим повністю, але не погоджуюсь з тим куда далі пішла бесіда: «нечесна перевага» — термін, який несе в собі стійкий натяк: корупція, зв’язки, кримінал. Мовляв, якщо хтось виграє нечесно, значить, грає брудно.
Насправді природа «нечесної» переваги не моральна. Це опціональність за Талєбом.
⸻
Опціон це асиметричний ризик. Програш зафіксований. Виграш - ні. Кожен успішний бізнес це вчасно реалізований опціон.
Компанія, яка зайшла в нішу, де «немає ринку», — опціон. Бренд, який інвестував нерозумну суму коштів в нову категорію до того, як вона стала очевидною, — опціон.
Перевага «нечесна» не тому, що зіграна брудно. А тому, що: «А що, так можна було?». Це гра не за правилами.
Корупція теж буває — нікуди правди діти. Але якщо звести все до цього, ви пропустите головне.
2 958
Під час навчання здається що чим більше зафіксував, тим більше засвоїв.
Нейронаука каже, що все навпаки.
Одрі ван дер Меєр, нейровчена з Тронгейму, посадила 36 студентів у електроенцефалографи з 256 сенсорами і попросила писати слова від руки або друкувати їх. Одне й те саме слово, один і той самий учасник. При письмі від руки вся кора активувалась одночасно: пам’ять, сенсорна інтеграція, просторова навігація. При наборі цей патерн зникав.
Мюллер і Оппенгеймер з Прінстону порівняли 327 студентів: половина конспектувала на ноутбуці, половина від руки. Ноутбучники встигали фіксувати більше тексту, але розуміли менше, бо писали майже дослівно. Рукописні фізично не встигали писати дослівно, тому мусили в реальному часі вирішувати, що тут головне і як сказати це своїми словами.
Оцей вибір, що записати, а від чого відмовитися — і є навчання.
Клавіатура прибирає це обмеження і разом з ним прибирає сам момент, де навчання відбувається. Ти фіксуєш більше і засвоюєш менше, і навіть не помічаєш, бо нотатки виглядають повними.
⸻
Наразі здається, що ідеальна комбінація виглядає так: повний конспект лекції або відео робить АІ, рукописний конспект робиш ти сам під час прослуховування. АІ добудовує персональну базу знань з предмету, до якої можна повернутись у будь-який момент. Рукописний конспект тренує біологічну нейромережу у корі головного мозку.
І це, мабуть, перший справжній аргумент повернутись до рукописних нотаток. АІ нарешті забирає на себе повне фіксування і звільняє руку саме для того, що вона робить краще за будь-який інструмент.
2 958
Залітайте сьогодні о 18:00 на відкритий етер з Сергієм Костею — маркетинг-директором Bolt CEE & Asia, щоб розібрати, як будувати команди, що не розсипаються від зовнішнього хаосу чи внутрішніх змін.
Сергій понад сім років керує міжнародними командами, тому розмова буде не про красиві слова про лідерство, а як воно усе насправді працює всередині великих систем.
⸻
Збираємося обговорити:
• що таке команда лідерів і як її будувати
• як лишатися людиною, за якою ідуть, у системах, які не контролюєш
• чому комфорт — це не бонус, а частина мотивації
• що насправді тримає людей
• як AI змінить структуру команд
Зустрічаємось наживо на YouTube. Подія безплатна за попередньої реєстрації.
Приєднуйтесь: https://www.ruuush.marketing/events/komanda-lideriv
2 958
Дивіться що я вам приніс — матеріал для вдумливого суботнього читання.
«From Persuasion to Memory: The Evolution of the Creative Brief» — стаття Brandlingual і Baiba Matisone.
Теза проста, але добре сформульована: реклама рідко переконує. Частіше — нагадує.
Мозок працює не як сховище, куди ми заливаємо повідомлення. Він постійно передбачає. Поєднує наявні знання, памʼять і сенсорні сигнали — і видає рішення ще до того, як людина «подумала».
⸻
Звідси — інша задача для креативного брифу.
Не «що ми хочемо сказати», а «в якій ситуації покупець має нас згадати — і що має спрацювати в голові».
Це і є логіка memory-first. І вона прямо витікає з того, що Jenni Romaniuk називає Category Entry Points — ситуаціями, які запускають вибір бренду.
При цьому, більшість ринку досі пише брифи в парадигмі message-first. Бо message-first досі легше продати клієнту. Memory-first вимагає іншої розмови — і іншої сміливості.
Раджу прочитати повністю.
https://open.substack.com/pub/baibamatisone/p/from-persuasion-to-memory-the-evolution?r=6ba8s&utm_medium=ios
Available now! Telegram Research 2025 — the year's key insights 
