кров благословенна

Один з моїх улюблених акторів Ніколас Голт (прекрасний у “Носферату” і “Ренфілді”, до прикладу) вирішив замаратися серіалом про Гаррі Поттера - він гратиме Гілдероя Локхарта у другому сезоні. Викреслюю Ніка зі списку кумирів і заодно ділюся з вами цікавезним відео про один із головних міфів навколо Джоан Роулінг. Ви точно чули, що “Поттеріана” навчила ціле покоління дітей читати. Я не з того покоління - на момент виходу першої частини в Україні я вже закінчив школу і встиг начитатися Толкіна, Кінга, Ле Гуїн та іншої класичної фантастики. Можливо, тому ГП і не став для мене святим місцем – в голові вже було достатньо якіснішої літератури. Але я свято вірив, що на книжках Роулінг виросли молодші читачі і читачки, які потім пірнули в книжкові світи і досі там мешкають. Виявляється, що ні. Хрестоматійна фраза про читаюче покоління дітей вперше з’явилася у звіті медіакомпанії Scholastic… у якому було всього 500 респондент_ок… а компанія ця була першим дистрибутором “Гаррі Поттера” і пов’язаного з ним мерча. До того ж, саме Scholastic мала монополію на формування читацьких звичок серед британських дітей. Ця компанія формувала ринок, поставляла свої видання до шкіл і бібліотек, мала найбільші рекламні бюджети. Не читати їхню продукцію було неможливо. Популярність ”Гаррі Поттера” по суті була штучно побудована Scholastic (заради грошів, звісно ж), як і історія про “масове читання почалося з Роулінг”. Створений маркетологами міф підхопили медіа, особливо не перевіряючи, потім його почали приводити в приклад в політичних дискусіях. Так і закріпилося. Згідно ж справжньої статистики тих років, діти в англомовному світі щороку втрачали (і досі втрачають) цікавість до читання, і творчість Роулінг не змогла виправити цю біду. Так, звісно, існують люди, які в дитинстві неочікувано для себе проковтнули 7-томну серію, тоді як раніше нічого, окрім шкільної хрестоматії, в руки не брали. Але ці люди здебільшого там і зупинилися, продовжуючи перечитувати Поттеріану щороку на Різдво. Не буду тут докидувати про чергові злочини Роулінг проти маргіналізованих груп, канал не про це. А от подивитися на її фіктивний образ геніальної письменниці раджу - через відеоесей Caelan Conrad, з якого я і взяв всі вищезазначені факти. Відео англійською, але українські автоперекладні субтитри цілком адекватні. #blessedblood_books

Хотів вам сьогодні розповісти про другу історію, яку планую писати після "Крові нової згоди" і поділитися плейлистом до неї, але замість цього буде гамнєцо. Понаписувала мені людинка всякого такого, дзвонила проти ночі, і коментар на AO3, скоріше за все, теж від неї. На канал підписалася - певно, щоб і тут коментувати і ставити огидні емодзі. Розумію, що такої хуйні буде набагато більше коли (якщо, хаха) книжка вийде до аудиторії. Але щоразу цікаво - нахуя вони це роблять? Шо їм це дає, як покращує життя? Свої, да. Причини таких дій від гомофобів і праворадикалів мені відомі, до них питань нема. Та й таке.

Рандомний вампірський мем цього важкого понеділка 🌚 (у мене це перший день після відпустки, але загалом який понеділок не важкий)

Маю записати це для майбутніх скандалів: я дізнався про існування Галини Пагутяк і конкретно “Урізької готики” сильно після того, як придумав сюжетну канву свого рукопису. Чому я про це кажу? Бо на половині цього (прекрасного) роману, вперше виданого у 2009, я зрозумів, що певні моментики у “Крові нової згоди” виглядають як… плагіат? наслідування? оммаж, прости господи? Серед персонажів “Готики”, як і у мене, є упирі, є мандрівний фотограф, і дія там відбувається приблизно в тому ж хронотопі, де і лінія Крістіана. Упирі, як і у мене, не є кровожерливими монстрами, а скоріше намагаються існувати непомітно серед людей. Важливу роль (звісно ж) відіграють демонологічні вірування і православна/греко–католицька віра. Можливо, далі я побачу ще подібні деталі, але нині вже почуваюся дивно. З одного боку, ледь не всі вампірські історії чимось схожі одна на одну, з іншого - в українській літературі їх так мало, що ця схожість точно буде помітною. А змінювати ці моментики не хочеться, вони для мене і для історії аж надто важливі. Що скажете про таку ситуацію, і як би ви вчинили на моєму місці? #blessedblood_characters #blessedblood_books

💔Щойно дізналася жахливу новину — в притулку для тварин Сіріус сталася пожежа. Погоріли вольєри, кухня, на жаль є жертви серед тварин. Їм зараз дуже потрібна допомога. Сама я вже багато років є волонтером притулку, особисто знайома із власницею й довіряю їй, саме із Сіріуса моя собака Джес. 🤞Якщо бажаєте допомогти притулку — ось банка для донату: https://send.monobank.ua/jar/4dB5LeVe9T Саме туди полетіло моє роялті з Променів🙏

Що страшніше - монстр у шафі дитячої кімнати чи конфлікт між батьками, в якому ніяк не виходить розібратися у вісім років? І чи існує взагалі той монстр, якщо дорослі зайняті собою і не хочуть вірити? Прості питання, розкриті в горорній літературі і кіно вже багато разів, але досить рідко - саме з точки зору дитини, її очима і голосом. “Інциденти в нас удома” Джоша Маллермана - книжка, що захоплює формою і образами, бо оповідачкою тут є маленька Бела. Дівчинка існує на перетині сімейних проблем і потойбічного сталкингу - її вже давно переслідує Інша Матуся, яка спочатку показувала себе другом. Інша Матуся має дивне обличчя - іноді на ньому переміщуються деталі, або ж воно взагалі виникає в неправильних точках її довгого тіла. Незважаючи на це, вона до Бели привітна, і просить впустити її до серця.  Вирішив прочитати цей (як виявилося) хітовий текст, виданий у нас в шикарному оформленні “Ще одну сторінку”, коли побачив трейлер кіноадаптації. Фільм “Other Mommy” з Джесікою Честейн (люблю її) виглядає поки що не дуже схожим на оригінал, але все одно має бути кріпово, так що побачимось в кіно у жовтні.   Я б поставив цій книжці 8 з 10, бо фінал видався мені достатньо передбачуваним, а акцентів на потойбічному не вистачило. Але приємно те, що історія не перетекла повністю в алегоричне зображення реакції дитини на сімейні інциденти і скелети в шафі. Інша Матуся тут дійсно існує, її бачать і дорослі, і загалом комунікація з нею перетворює книжку на скажені перегони різними локаціями містечка зі здебільшого марними спробами впоратися з жахливою істотою. Я чесно декілька разів підскокував і шепотів “Ну ніхуя собі… Ну нє…” Також порадувало, що майже немає роз’яснень - а ті, які є, виявляються помилковими і тільки заплутують. Для мене це ознака якісного потойбічного горору.  Бела - прекрасна оповідачка, з нею просотуєшся і страхом, і невпевненістю дуже органічно. Дорослі підбішують, як воно в тому віці і буває, але одночасно хочеться мати на що спертися. Дівчинка опори позбавлена, це робить історію моторошнішою, ніж будь-який жахастик із дорослим протагоністом. Раджу - і придбайте книжечку у видавництва, воно якраз постраждало від російського обстрілу.   #blessedblood_books

Well, я вибрався зі Львова (це було складно, бо якраз потрапив під затримки потягів та обстріли) і можу нарешті заглянути до результатів моєї роботи над романом. За липень “Кров нової згоди” виросла на 5697 слів, що небагато, але приблизно вдвічі більше, ніж за червень! Якщо так далі буду йти, збільшуючи, то все швиденько допишеться!! (хаха, кому ти стелеш) Поїздка ця, однак, була мені дуже потрібна. Я затвердив декілька локацій роману і придумав нові, назнімав нездорову кількість контенту для естетичних колажів (в першу чергу, звісно ж, із Домініканським собором) і вирішив, що колись потім напишу історію про аптекаря XIX століття. Можливо, він вбиватиме за допомогою передозувань лікувальних отрут, або навпаки, допомагатиме розслідувати вбивства. Певен, що очікування багатьох щодо представленості Львова у моєму тексті не справдяться. Вам буде його мало. Так, я описую конкретні historically accurate місця, але ви побачите місто неосвіченими очима зайди, який закохується і вивчає поступово, вірить в усе, що йому говорять. Обидва міста в романі пропущені через серця персонаж_ок, зовсім не туристичні. (це я нещодавно прочитав один “львівський детектив” і трошки жахнувся тому, як художній текст може нагадувати брошюру з інфоцентру в Ратуші) І ще, поки я скнів у поїзді, мій файл з замітками до роману став набагато довшим - розрослася упирська міфологія, мотивації і кроки антагоніста, а у Крістіана з’явилося прізвище. Точніше, прізвище було викопане з його попередніх ітерацій, коли персонаж видавав себе за британця. На одній з екскурсій я виявив, що воно цілком могло існувати на Галичині на зламі століть, бо скоріше є німецько-єврейським, ніж англійським. Так що до ваших послуг Крістіан Файнбек 🖤 (ох скільки всього доведеться переписувати, тримайте мене семеро…) Ще трошки картинок і навіть один уривочок покладу в коментарі, enjoy. #blessedblood_characters

Я часто кажу, що після фільмів дивлюся в стіну сто годин, а от від “Поверни її мені” якась частина мене сто років ще буде відходити. Після перегляду в кінотеатрі рік тому десь на задньому боці очних яблук досі прокручуються візуальні образи з цієї стрічки. І навіть не тому, що це по-справжньому страшний горор з мінімумом jumpscares при цьому. Розказана Денні та Майклом Філіппу історія розкладає на шматки, і потім не збирає докупи - це якось треба зробити самостійно, інструкцій надано не було. Так, стандартно деякі люди в залі не розуміли дій головної антагоністки Лори, бо - на щастя - не втрачали близьких раптово і занадто рано. Лора - самотня жінка, що живе в захаращеному і дивному будинку з садом і приймає до себе сиріт на тимчасове перебування. До неї потрапляють Пайпер і Енді, які щойно втратили батька. 12-річна Пайпер має порушення зору, старший брат їй багато в чому допомагає, але все одно вона досить самостійна. Вона мріє разом з Енді мати власне житло - для цього треба почекати декілька місяців до його 18-річчя. А поки вони живуть у Лори, яка все ще тужить за загиблою донькою Кеті. Та була якраз віку Пайпер, і теж незряча. Навіть така проста затравка натякає на цікавий трилер. Але це австралійське кіно, тут так просто не буває. В історії з’являється кріповий малий Олівер, старі родинні секрети, недовіра і газлайтинг, загадкові відео з янголами, і зачинена на замок оранжерея. І навіть якщо ви все це пов’язали з назвою і в принципі здогадалися про основний конфлікт - о ні, ви не здогадалися. Навіть з моїм великим досвідом у горорах - я нахуй не очікував. Але найстрашніше тут не кров і нутрощі, не якісний грим і атмосфера, а переживання втрати, травми, безвиході, яка може призвести до жахливих змін. Як і “Воскресіння мертвих” за книгою Ліндквіста, цей фільм досліджує глибини скорботи і монстрів, що чатують у них. Заради любові люди здатні на надзвичайне. Це я вам кажу як той, хто втрачав раптово і занадто рано. В горорі загалом важко сказати щось нове, але брати Філіппу роблять це вдруге (їхній перший фільм “Говори зі мною” теж обходив всі жанрові кліше і рвав на шмаття). Очікую нервово, що ці чорти (поважно) далі придумають. А, і ще один великий плюс - акторка Сора Вонг, що грає Пайпер, дійсно має порушення зору. Хороші режисери гарно підбирають каст. Якщо ви готові на горорі ридать і потім ніколи його не забути, це ваше кіно.

Русня їбашить Київ, поки я незадовго до комендантської гуляю нічним Львовом. Світ прекрасний і жахливий. Фразу на цій картинці я любив у російськомовному оповіданні "Одинокому Богу", першій історії про Крістіана - і вчора успішно переклав її українською. Приємно. Також нині несеться срач навколо однієї метафори письменниці Олени Кузьминої, і я вчергове думаю собі шо в цій галузі людського суспільства буде ще страшніше, ніж у громадському секторі. А в мене вже є хуйова репутація 🥲 Well, принаймні я не планую робити письменництво своєю професією. Якщо закенселять, повернуся до страшних фанфіків NC-21. Тримайтеся мені там ❤️ #blessedblood_characters

“Повітря цього міста повне святості”, - говорив Каспар і раніше, задивляючись на картини із львівськими храмами на стінах їхнього будинку в селі. Крістіан завжди дивувався тому, що конфесія для батька не важлива, тоді як суперечки між католиками, греко-католиками, православними чув і вживу, і у переказах. Люди хапалися за трактування Біблії, кожен за своє, іноді і дійсно могли пропустити Бога між умовностями. Каспар же любив церкву за межами села як поняття, як символ. Крістіан намагався розібратися десь рік тому, як у батьковій істині поєднується заборона на відвідування служб і захоплення будівлями, в яких вони проводяться, але не знайшов відповіді. Він не пам’ятав, як саме його відволікли від сумнівів тоді - дні були аж зовсім однаковими. Але перед будь-якою важкою роботою, а то і під час, незмінними були сорок разів “Отче наш”, сорок разів “Богородице, радуйся”, сорок разів “Символ віри”. А якщо не віддано, механічно почнеш молитися, то зупиняйся і починай все з початку. #blessedblood_characters

Два роки тому (ну, майже) я твердо вирішив писати книжку про упиря Крістіана. Я зафіксував це в тренувальній вправі з письменницького методу, якою зараз із вами поділюся. Не зважайте на (певно, низьку) якість тексту - в цьому методі принцип “пиши, як говориш” є основою практики. Деякі учениці потім видають автофікшен-романи, написані таким стилем. Я на курсі спочатку придумав собі книжку про свій реальний досвід домашнього насильства, але потім все-таки обрав міське фентезі. От я шукав, де в своїх текстах згадую Лестата, бо в планах було накатать фінальний пост про серіал. А знайшов ось такий скарб. Серіал-то шо, абсолютний шедевр, сподіваюся шо ви згодні. Тримайте охуєнний ремікс моєї улюбленої Лестатової пісні. Крістіану б вона сподобалась. ✨30 липня 2024✨ Сьогодні я в хорошому настрої, бо, здається, придумав, про що писатиму. Так, я придумую щось нове кожного дня, але цього разу shit is serious. Я багато нию про те, що не вмію вигадувати сюжети, але тут раптом згадав, шо маю вже готовий сюжет, який лежить в закромах пам’яті з 2000х. Я почав згадувати про нього, коли ще писав вчорашню вправу. І трейлер третього сезону “Інтерв’ю з вампіром” освіжив мою пам’ять. Звісно, ця історія глибоко закопана під травмою, під нашими з Локі рольовими, скандалами, навіюванням мені того, що я не здатен нічого створити. Ця історія народилася до Локі, десь у мої 18 рочків. Там вже є моя перша травма, загибель Лелі, але ще немає основної. Перші пару курсів університету я жив головним героєм цієї історії, вів щоденники від його імені, спілкувався з людьми так, ніби я - він. Тоді я думав, що просто вигадую собі ідеального хлопця, а через декілька років зрозумів, що я просто хотів бути таким, як цей персонаж. Він був моєю першою трансгендерною мрією… але це вже зовсім інша історія. Звісно, над цим сюжетом ще багато працювати, бо він частково десь у моїй пам’яті, частково у російськомовних мікро оповіданнях, які я дивом викопав з якихось старих переписок і ВКонтактє. Він трошки схожий на Лестата, трошки на Крістіана з “Загублених душ” (чи як там називалася та книжка). Але насправді це персоніфікація мене в мої 18. Він дуже драматичний, дуже поламаний раптовою втратою близької людини, його свідомість заплуталася в тиску токсичної родини, церкви, він не може зрозуміти, хто він такий. Мені це було так близько тоді… і, можливо, варто це оживити. І щоб пропрацювати самому, і щоб нарешті дати йому силу, тіло і ім’я. Так, його звати Крістіан, якщо я все ще про це не сказав. І його так звали до того, як “Загублені душі” потрапили мені до рук. Локі сказав би, що це повна дурня, попса і (сучасними словами) крінжа. А я в хорошому настрої, і, напевно, навіть щасливий, бо дозволяю собі писати крінжу. Я дозволяю собі писати. Я дозволяю собі. Мені важко дозволяти. Я звик до обмежень. Мені легше не мати вибору. Вибір мене лякає. Повітряна тривога застає зненацька. Я не знаю, чи буде у моїй історії про Крістіана війна. Напевно, має бути, якщо я хочу помістити його хоча б частково у сучасний світ. Тоді, у 2000-ні, він жив у сучасності. Як він впорається з реальністю сьогодення? А як пораюсь я? Кішка лежить поруч зі мною - м’яка, тепла і знервована. Не тривогою, а тим, що їй вже час вечеряти, а я зацікавлений тільки ноутбуком. Ми, звісно ж, не підемо в укриття, воно надто далеко. Їбане так їбане. Пахне мокрим асфальтом з вікна, і вітер виє і ганяє… такий вітер сьогодні вбив людину у парку Шевченка. Добре, що я сиджу вдома. Лежу, точніше, в трусах і футболці, з розпатланим немитим волоссям, поруч із кішкою. Шкребок Гуаша валяється на ліжку, моя нова покупка - знову спробую пофіксити своє опухле обличчя. В кімнаті безлад, речі накинуті на стільці, а посередині стирчить сушилка з уже давно сухою білизною. Мені лінь прибирати, мені ніколи прибирати, я маю вправи і історію, що приходить з минулого. Кішка зістрибує з ліжка і голосно нявкає, вимагає. Ну, розділ дописаний, тепер можна і погодувати. #blessedblood_characters #blessedblood_music

Мене буває хвалять за якісний контент про книжку в соцмережах. Коли я передивляюся ці пости, здається, що мій рукопис до реклами не дотягує 😁 Наступного тижня їду до Львова у маленьку відпустку - спочатку Файне Місто, потім півтора дні гулятиму. Сподіваюся, то буде корисно для Крістіанової юності, і вам тут накидаю тематичних картинок 🖤 Сильно сумую за одним з найкоханіших міст. Востаннє бачилися по-людськи 5 років тому. #blessedblood_characters

зважаючи на кількість постраждалих друкарень, книжкових складів та офісів видавництв і довколокнижкових установ, я нагадую і закликаю вас підтримувати наших видавців замовленнями та придбаннями книг🫶 (про донати на військо - я мовчу, це само розуміюче по можливості) 1) ось тут на сайті #книголав - можете зробити замовлення (вночі проти 19 числа згорів їх склад, тому відправки будуть із затримками) 2) ось тут на сторінці MISON можете почитати про анонси і про те, як замовити їхні книги (проти 19 числа постраждав їхній офіс) 3) ось тут можете прочитати оповідки на сайті Arc.ua, чий офіс також постраждав 4) ось тут є перелік видавництв, чиї книги постраждали від обстрілу друкарні "Конві" також вночі 19 липня підтримуємо один одного💔

Вчора на Тихому читацькому рейві говорили про (не)доцільність купування фізичних книжок у ті часи, коли в один день можна втратити все, і багато кому доводиться постійно переїжджати. Тим часом я: купую третю книжкову шафу і прикрашаю її листівками з колекції, зібраної за роки посткросингу. Коли росія хоче зробити українські фізичні книжки раритетом і вчергове знищити нашу культуру, я свою бібліотеку обіймаю і ніжно розставляю по поличках, бо вона - така ж ціль ворога, як і я. Як і будь-хто в цій країні. Тому закликаю підтримати постраждалі видавництва і проекти, а також книжково задонатити на військо через моїх улюблених "Зграя читає". Я туди віддаю книжки, які мені не зайшли, але можуть сподобатися комусь іще - і купую там різні цікаві раритети. Всі гроші йдуть на підтримку різноманітних зборів волонтерського штабу Зграя, який допомагає бороти русню з 2014 року.

Продавання дитини - давній звичай на території Чернівецької области. Цей ритуал символізував певний оберіг від смерти. Такий обряд здійснювали тоді, коли немовля народилося хворе, або у сімʼї, де перед ним повмирали декілька дітей.👼 Продавали через вікно. Воно символізувало кордон між нашим й іншим світом, вірили, якщо це зробити, дитина нібито заново народиться і позбудеться хворіб, чи якоїсь напасти. 🤕 Покупець називав ту дитину своєю, міг дати зовсім інше імʼя, яке потім і призвичаювалося в родині. Продавали, переважно, родичам. Мати ніби відрікалася від дитини і наставляла покупця дбати за її немовлям, так хотіли обдурити смерть. 💀 Таких дітей на Буковині називали проданем. Мати перекуплювала ту дитину, коли заносила до хати, казала, що вона купила здорову. Вірили, що новий власник і принесе дитині нову долю. Заносили новокуплену дитину через двері, що символізували повернення в домівку.💫 #вірування_звичаї_традиції

Згадую у книжці іншу традицію, пов'язану з немовлятами і вікнами - ця теж гарно-кріпова 🖤

Багато думаю про те, що більшість страшних подій “Крові нової згоди” - реальні події з мого життя. І от знайшов старий віршик, в якому теж все реальне. На жаль. Надзвичайно сумую за морем. PHOTO ALBUM тут мені вісім у мене велика родина в дядька Жигуль і ми їдемо на Арабатку згодом родина розлізеться древнім лахміттям дядька колєги по бізнесу скинуть під потяг білий пісок Арабатки лишиться мені тут мені двадцять у мене є перші кохання - хлопець, що грає на флейті і дівчина з довгим волоссям хвилі під скелями Ласпі належать нам трьом згодом він згине в аварії, юний і ніжний згодом вона втратить розум і вийде за дяка хвилі під скелями Ласпі лишаться мені тут мені тридцять у мене є вміння терпіти я розчиняюсь в людині, яка мене нищить в нас є відпустка, степи і Степанівка Перша серпень, зірки відриваються з темного неба в темному морі кружляють разом із планктоном згодом я зможу зібрати частинки, уламки і побудую з руїни життя без служіння сяюче море в долонях лишиться мені тут мені сорок усе моє море забрали зжерли, відрізали, згидили метр за метром я висихаю без моря, як та мелюзина бачу в міських забудовах знекровлений привид кожного спогаду, що просочила отрута інші, чужинські моря не загоюють рану я бачив море на півночі, чисте й холодне я бачив море на півдні, прозоре і тепле тільки моє, поневолене, терпне в судинах згодом... я гадки не маю, що станеться згодом випалю більше живого у серці хіба що точно відомо одне - так, як було, не буде вогка, солона ненависть лишиться мені #blessedblood_poetry

Тут на днях оприлюднили перші кадри екранізації “Керрі” Стівена Кінга, режисером якої у форматі міні серіалу буде Майк Фланаган , і я про це злобно думаю. Щоб не думати про чергові блядські оновлення Кабінету міністрів, хаха. Так от. Якщо не знати, звідки ці фото, в жодному разі не здогадаєшся, що на них Керрі Вайт. Четверта екранізація книги, і знову зовнішність акторки абсолютно не відповідає опису героїні. Четверта конвенційно красива, худа дівчина грає повнувату страшненьку релігійну невдаху з акне, яку саме через це булять однокласниці. Ви зараз мені скажете - а як же чорна Єлена Троянська, це значить норм, а худа Керрі не норм? Справа в тому, що колір шкіри Єлени Троянської ніяк не впливає на її характер, арку персонажки і сюжет. За оригінальним текстом вона має бути надзвичайно красива - з цією задачею здатна впоратися і чорна акторка. А от зовнішність Керрі - важлива для історії характеристика (якщо, звісно, Фланаган хоч щось планує залишити з оригіналу). Її обзивають свинею, обливають свинячою кров’ю саме за вагу, проблеми зі шкірою і чистотою. Вона разюче контрастує зі звичайними привабливими дівчатами з багатих родин. І так само контраст звичної Керрі і оновленої в останніх сценах на шкільному балу має бути очевидним. Цю акторку явно просто переодягнуть в красиву сукню і зроблять мейкап, все інше у неї в наявності. Кажуть, що Голівуд боїться ставити в центр історії товстих і некрасивих. Їм, мовляв, не будуть співпереживати. Не знаю, я от нещодавно подивився “Faces of Death” із Барбі Феррейрою ще у великій вазі (згодом розповім про цей фільм), і вважав її цілком симпатичною. Може, це тому, шо я сам товстий… І так, “Керрі” - мій улюблений твір Кінга, перша його книга, що я прочитав, ще підлітком. Перша і ледь не остання історія, де героїня була схожа на мене. Тому якось у черговий раз боляче. Фланагана насправді люблю (принаймні Midnight Mass і The Haunting of the Hill House), і сподівався побачити щось хороше. А вийшло, що ходжу псіхую і не можу заспокоїтися вже декілька днів. Ми, товсті, теж типу люди, маємо право з’являтися в телевізорі. Сподіваюся, моя Каміла додасть якійсь не-худій дівчині відчуття видимості. Дякую, що вислухали мій rant, сходіть завтра на протест у своєму місті. Список локацій і часу тут, оновлення і зміни будуть на каналі СПФ @spilnotapidtrimkyFedorova 🇺🇦 #blessedblood_cinema #blessedblood_books

Wayward (“Проблемні”) свого часу займав високі місця за переглядами на українському Netflix. Вважаю це значною перемогою ЛГБТ-пропаганди: в міні-серіалі головну роль (трансгендерного копа) виконує небінарна людина Мей Мартін. Сьогодні якраз Міжнародний день небінарних людей, тому звертаю вашу увагу на це кіно. Мей також є автор_кою, режисер_кою і продюсер_кою шоу, яке засноване на їхніх особистих переживаннях з дитинства. Окрім персонажа Мартін, у Wayward є бісексуальна героїня і навіть невеличка сцена сапфічної романтики. Одним словом, все що нам треба для щастя - і, на диво, підписни_ці Netflix активно переглядають такий контент і навіть не кенселять стрімінг за нього. (варто його закенселити за розповсюдження російського контенту, але це зовсім інша історія) Квірні лінії, однак, у шоу не ключові (що теж приємненько). Поліцейський Алекс з вагітною дружиною Лорою приїжджає до її рідного міста Високі Сосни (Tall Pines), щоб почати життя з чистого аркуша. В минулому він мав проблеми на роботі через запальний характер, а тут сподівається закріпитися і знайти свою тиху гавань. Грошей у пари небагато - і тут їм влучно допомагає директорка школи-інтернату для складних підлітків, передаючи в користування власний будинок. Все могло б бути перспективно і романтично, аби з того інтернату час від часу не втікали діти, і якби один з втікачів раптово не опинився вночі на кухні Алекса і Лори… Мей Мартін відомі як стендап-комік_и і автор_ки смішного серіалу про квірне кохання Feel Good. Від них точно не очікували такої разючої зміни жанрів. Тут же вийшов повноцінний кріповий трилер з двома сюжетними лініями, які переплітаються в вузлах підліткової самотності, старої травми і прагнення до ідеального світу. Якщо вам близькі теми сект і закритих шкіл, зайде як ніж в масло - система правил і обмежень в Академії “Високі Сосни” пророблена дуже якісно (я заздрю). Мей розповідали, що дві героїні-підлітки у Wayward списані з них та їхньої подруги. Досвід інституційного насильства, як-то кажуть, не проп’єш. На Netflix можна знайти і декілька документальних фільмів про індустрію “troubled teens” в США. І вони, я вам скажу, страшніші за будь-який горор. Почніть з The Program: Cons, Cults and Kidnapping, продовжуйте з Hell Camp: Teen Nightmare і полірніть Pray Away. Остання стрічка вже не тільки про підлітків, а загалом про конверсійну терапію. А про те, як конверсійна терапія проходить в Україні, я трошки згадую в “Крові нової згоди”, бо мав сумний досвід. Одним словом, закопайтеся у Wayward, зупинитися буде важко. #blessedblood_cinema

Я обіцяв собі писати щось в канал після кожного епізоду "Вампіра Лестата", але забув це робити :) Епізодів залишилося... один, і якщо ви ще не почали дивитися, я вас уже не залучу. Тільки покажу цих неймовірно красивих (не)людей в найдивнішому сплетінні стосунків, і залишу тут мою поки що найулюбленішу пісню When I Call Out Your Name. Десь сотню прослуховувань я їй точно вже накрутив. Мало слів маю, щоб описати це навіжене шоу. Обожнюю нескінченно, це найкраще в культурному плані, що ставалося зі мною за роки. #blessedblood_cinema #blessedblood_music