кров благословенна

Раптовий нічний пост, бо накрило - прочитав, що письменниця Євгенія Кужавська (люблю її) видалила телеграм канал і більше не буде писати книжки. Сталося це в результаті скандалу з блогеркою Тетяною Гонченко навколо "критики" дебюту іншої української авторки. Я Тетяну знаю давно, мій колишній з нею навчався в одній групі журфаку. Блогів і телеграму тоді ще не існувало. І зараз дивно відчувати, шо людина приблизно одного зі мною віку і колись одного статусу може декількома постами в каналі навести на мою книжку натовп тролів. Аудиторію каналу "Непозбувний книгочитун" я знаю теж: колись трошки спілкувався з ними в коментарях про трансфобію джоан роулінг. Ну, ви розумієте, яка там була риторика і які персонажки з прапорами Фемінізм УА. І яка була модерація цього пиздецю (відсутня). Той пост Тетяна, на щастя, знесла, але на каналі залишилось ще багато про те, яка роулінг хороша і геніальна авторка, а ліві активісти-гвалтівники їй бажають смерті. Я туди вже не лізу, і згадую про існування Книгочитуна тільки під час отаких срачів. Так от. Моя книжка буде фігова з погляду багатьох серйозних блогерок. Мелодраматичні стосунки, проблематичні пейринги, всраті метафори (багато), перерахування по три на кожній сторінці (я не робот, правда!!) І от зараз задумався, чи воно мені взагалі треба, знову лізти під приціл громадської думки, щоб ту книжку якось продати. Я ледь пережив попередні п'ять років публічності. Anyways, завжди є AO3. Там мені писали або хороше, або нічого. (Шоб ви понімали, я досі пам'ятаю один негативний коментар на оповідання, викладене років 20 тому). І шоб цей пост не був виключно переляканим ниттям, тримайте нову пісню Вампіра Лестата. Най буде як афірмація, бо Енн Райс теж багато хто засирає. P.S. А нє, не знесла пост. Все на місці, разом з 300 коментарями чистої хуйні трансфобії. #blessedblood_characters #blessedblood_music

Долучився баночкою до збору Bavovna Help 💙💛 Цей віжуал цілком до вайбу каналу підходить, як на мене. Напишіть мені в коментарях, яку нагороду хотіли б за ваші донати! Я поки в зборах новенький, тому хочеться почути, що вам цікаво. Можливо, розіграти вам щось гарненьке? А потім закиньте трошки гривнів: https://send.monobank.ua/jar/8jHgZmzvAS І зробіть репост, якщо є куди. Збір для ББС Чорне Крило 116 ОМБр та 1100 зенітно-ракетного дивізіону. 🎯загальна мета збору 1 600 000 На що збираємо : ⏺️ генератори ⏺️ акумуляторні батареї до квадрокоптерів ⏺️ комплекти Starlink ⏺️ антени ⏺️ авто мінібус Подякував!

Якщо ви ще не всю лють в донати конвертували, то нагадую що у мене досі не закрита ось ця баночка до постійного збору для ББС Чорне Крило 116 ОМБр та 1100 зенітно-ракетного дивізіону. Давайте її закриєм 🖤

🌟“Земля молодих”, Катерина Шильпп Це, здається, вперше в моєму читацькому житті я подолав новинку, коли вона ще вважається новинкою. Сила соцмереж спрацювала - авторка так гаряче рекламувала свій твір і цікавезно розповідала про процес роботи над ним, що стриматися не було шансу. В той же час, я нічого конкретного не очікував, бо мітологійне фентезі не мій улюблений жанр - готовий був прийняти все, що дадуть. Роман вийшов дійсно гарний, хоч і не стане улюбленим. Мені сподобалася моторошна атмосфера історії, горорні образи мертвих істот, і головне - мова “Землі молодих”. З одного боку іноді було заскладно продиратися через нестандартні форми речень і метафори, але врешті решт це відчувалося новим і свіжим, і слова перфектно домальовували загальну картинку потойбічного світу. Естетичний такий стиль, трошечки заздрю Катерині (і, певно, її редакторці) - теж хочу досягти такої цукерочки в своєму тексті. Виглядає книжка також неймовірно - зріз, ілюстрації вишукані і дуже точні, і загалом оформлення @ouroborosbooks не підводить ніколи. Милувався. Але, на диво, мені не було цікаво. Можливо, за атмосферою трохи не вистачило наповненості усіх інших персонажів і персонажок, окрім головної, Фейт Гелен. Вона дуже захопливо бігала світом посмертя, та по-справжньому переживати за її стосунки з іншими у мене не вийшло. Повертаючись до початку - не мій жанр, це теж може бути причиною. У будь-якому фентезі, окрім урбаністичного, моя поламана голова в якийсь момент перевантажується особливостями вигаданого світу, і перестає сприймати твір повноцінно і якісно. Якщо у вас такої проблеми немає, вам цілком сподобається сюжет. Last but not least. В мітології ірландської смерті я не сильно розбираюся, але точно знаю одне - слово Samhain читається як Соуїн/Совін/Сауїн і ще декілька опцій транслітерації, але точно не як “Самайн”. Сам колись грішив таким, поки не послухав справжніх ірландських і шотландських дослідни_ць. Згадка культу з назвою “Самайн” з’являється у книзі досить рано, мені одразу почала муляти, і важко було надалі сприймати саме мітологічний пласт твору. І так, героїня проводить аналогії між культом і осіннім святом мертвих, тому тут точно нічого не переплуталося - і авторка, і редакторка обрали неправильну адаптацію слова свідомо. Незважаючи на ці невеличкі пріколи, я однозначно раджу “Землю молодих” і чекатиму нових книжок Катерини. Абсолютно щиро багато разів злякався, віддав частину серця Кату Потойбіччя і вклоняюся за детально прописану Фейт з її складним дитинством і сліпотою до аб’юзу. Fucking relatable - і от я точно не зміг би так довго бігти заради власного виживання. #blessedblood_books

Контроверсійна думка: у протистоянні проекту нового Цивільного кодексу має з'явитися якомога більше далеких від фем/квір руху людей. Це я зараз про те, що Стефанчук, Марцинків, Корчинський та інші сумнівні персонажі тягнуть ідеї протесту в сторону “гей-параду”, щоб відлякати необізнану більшість. Стандартна російська тактика - заклеймити гейством, вигнати поруч малолітніх опонентів зі смішними обличчями - і протест перестають сприймати серйозно. Організаторки наступної акції в Києві додають крінжі, репутація у них так собі (if you know you know). Тому - навіть якщо вам найбільше в кодексі болять потенційні обмеження прав ЛГБТІК, давайте говорити про інше. Привласнення землі, “традиційні сім'ї”, право на забуття, you name it. В петиції проти ЦК є згадки про численні проблеми законопроєкту. Якщо ви її ще не підписали, зробіть це негайно, а потім репостніть - треба зібрати 25 тисяч підписів якомога швидше. І виходьте на протести. З різноманітними гаслами. В книжці цього не буде, але Каміла стояла на Помаранчевому майдані в Дніпрі, а потім дивилася, як скидають Леніна і Петровського. Локації мітингів: 17 травня - Київ (12:00, Маріїнський парк) 13 травня — Рівне (18:30, Академічний театр) 14 травня — Дніпро (18:30, Успенська площа) 15 травня — Полтава (18:00, театр ім. Гоголя) 17 травня: Одеса — 10:00 (Біржова площа) Запоріжжя — 18:00 (пл. Фестивальна) Ужгород — 18:00 (Поштова площа, 4) Хмельницький — 18:30 (ТЦ Дитячий світ) 18 травня — Кропивницький (16.00, площа Героїв Майдану) 20 травня — Тернопіль (18:00, ОДА)

Минулого року я став одним з 10 фіналіст_ок конкурсу квір-поезії "гол[о]сні", і ділюся моєю збіркою тут - бо вона не тільки квірна, але і кріпова. Текст "you are here @ Павлівська психіатрична...", який мене вивів у фінал конкурсу, - це частина перформативної виставки з такою ж назвою. Я показував її у 2021 році в рамках Прайд Місяця в Одесі та Києві. На жаль, оригінали фото-картин я з офісу КиївПрайду забрати не встиг, а от вірші мені залишилися. А ще існує абсолютно безумний фільм, який зробив для проекту День Пінько, художник, аніматор і мій сердешний друг (і автор шикарного каналу про горори, заходьте). Залишаю вам сторінку проекту на сайті Perfosvita, там є опис і, власне, перформативне кіно. Гляньте (але не на ніч). Старожил_ки моїх блогів бачили, як я той проект робив, а може і на виставку приходили. Всі тексти - за посиланням згори, а тут - маленький тизер. _________________ 10 квітня 2021, 11:28 біля сімнадцятого відділення пахне сечею втім, не тільки там, насправді скрізь або це не просто сеча, а щось мертве, накопичене в воді перетворене в рідину як була перетворена в рідину Еліза Лем пацієнтка з біполярним розладом на яку всім було похуй щось плаває біля сімнадцятого відділення, невіддільне від місцевого ландшафту і ніколи не потрапить в вільні водойми __________________ Еліза Лем, до речі, мій улюблений тру крайм кейс. Сигнальте, якщо цікаво, розповім вам про неї. #blessedblood_poetry

З трьох локацій, що з’явилися мені сьогодні, я знаю одну - і я маю там опинитися якомога скоріше. Звісно, мертвої Лари я там не знайду - вже не знайду, її вже забрали звідти і закопали в закритій труні, перенесену в той сквер між Пастера і Набережною, транспортовану невідомо ким - але, можливо, знайду щось. Журналістка я врешті решт чи хто?! Якби я прямувала за планом, то виходила б з двора прямо, в сторону станції Комунарівська. І я крокую туди, бо вже відчуваю погляд на спині, як тільки виходжу з під’їзду. Моя мати наділена дивовижною інтуїцією, яку непогано було б використати на мирні справи. Дніпропетровське метро - найбезглуздіший вид транспорту. Воно починається у одному з віддалених спальних районів, проходить через один завод, другий завод, третій завод, і врешті решт зупиняється на вокзалі. Шість станцій, далі поїзд не їде. Нові будуються усе моє життя, і, напевно, я закінчуся раніше за це будівництво.

Маленька ода Дніпру від Каміли і від мене. #blessedblood_characters

Я полюбив історію Тома Ріплі за однією з екранізацій - напевно, найвідомішою (якщо не записувати до цієї когорти Saltburn). Джуд Лоу у ролі Дікі Грінліфа тоді забрав моє серце, я закохався як чорт, з усією силою 14-річної драматичної юнки. Здається, саме це врешті решт призвело до обсесії Уайльдом, адже Лоу грав Альфреда Дугласа в біографічній стрічці 1997 року. І до обсесії білявими твінками, напевно, теж. But I digress, ми тут говоримо про “Талановитого містера Ріплі”. Нарешті, через 25 років після першого знайомства я добрався до оригіналу - і знаєте, тепер я вважаю, що жодна екранізація не ідеальна. Навіть остання, де Ендрю Скотт і 8 епізодів, всі перипетії сюжету на місці і не додано нових. Істоту, якою є Том Ріплі, важко повторити навіть найдосконалішою акторською грою. Симпатичним хлопцям типу Скотта, Алена Делона, Метта Деймона, Баррі Кьогана співчуваєш навіть у тих випадках, коли вони грають вкрай неприємних людей. Але записати Тома в людей мені було вкрай важко. Колись я знав одного такого персонажа дуже близько, прожив із ним поруч майже 13 років. Я здогадувався, що саме позбавило емпатії, зробило з мого колишнього партнера чудовисько. Минуле Тома Ріплі є загадкою, і це, як на мене, найкраще авторське рішення Патриції Гайсміт. Вона не шукає минулих травм, побічних виправдань убивці і шахраю. Він просто таким є. Коли йому щастить приховати свої вчинки, стає моторошно, я всю дорогу мріяв, щоб протагоніст отримав найжахливіший фінал. Але так не стається - авторка написала цілий цикл про Томаса Ріплі, і тепер я хочу лоскотати собі нерви далі. Це психологічний трилер, так, а ще - оповідь про те, наскільки легко обвести людей навколо пальця, якщо ти багатий і впевнений у собі. І про байдужість, властиву нам у будь-яку епоху, будь-де. І - що цікаво, я вважав цю лінію сучасним доповненням з фільмів - про глибоко приховану гомосексуальність, яка гниє всередині і додає огидного аромату загальній навіженості персонажа. Після перебування в одній реальності з Томасом Ріплі хотілося помитися до скрипу і саден на шкірі. Хтось може читати це як чисту фантазію, а я-то знаю, що такі люди існують і ходять поруч із нами. На щастя, зараз у них менше можливостей безкарно забирати чужі життя, ніж у 50-х. Накидав вам тут своїх глибоко емоційних вражень, і ні слова про сюжет. От ідіть і читайте самі, або дивіться Ripley від Netflix. Фільм 1999 року не пораджу - він красивий і все таке, але Тому додали забагато людяності. #blessedblood_books

- Ти тупа чи прикидаєшся? - Аня дивиться на мене гостро і пронизливо, попіл з її цигарки від тремору сам собою злітає на брудний килим. Я не знаю, що їй відповісти. Мозок тільки панічно відшукує, з якого фільму вона витягла цю фразу. - Певно, я теж маю померти, щоб ти нарешті відкрила очі.

Аня струнка, у неї довгі коси - натуральний брудний блонд, блакитні очі, декілька справжніх Барбі, своя квартира неподалік універу. Вона вільна, імпульсивна, Камілі ніколи такою не бути. Аня не соромиться свого справжнього імені, вона сяє і цим до себе притягує, кожна її дія - значима. Коли Аня щось приховує, це сто відсотків не кількість котлет, які вона вночі зточила прямо з холодильника. Каміла не знає виразу “я хочу бути нею чи бути з нею?”, але іноді відчуває до Ані щось подібне. Розгубленість, обожнювання, страх. Як можна бути… такою? Аня (тоді ще названа “Енні Бретт”) була рушієм сюжету, любовним інтересом Каміли в оповіданні “Вигнаниця”, з якого все почалося. Там їхня лінія була коротшою і простішою, закінчилася погано (бо 20-річному мені хотілося bury your gays), але зараз прагну їм іншої долі. Знаєте, та перша закоханість, яка викручує тобі кишківник і мізки, ти абсолютно не знаєш, що з цим робити, і тому час від часу штовхаєш її під потяг скрутних обставин і дурнуватих вчинків. А вона дивом виживає, повертається і продовжує тебе їсти. Бувало, так? Можливо, у Ані є якийсь темний секрет. Або ментальний розлад. Або вона просто занадто прекрасна. Розберемося. Я нарешті написав постик про неї, бо спіймав у тіктоці нову візуалізацію, на додачу до чудової Елізи Сканлен. Моллі Елізабет і особливо її майбутня пісня Run Rabid точно варта вашої уваги, бо I’m absolutely obsessed. В коментарях покладу свіжий character collage Ані. #blessedblood_characters #blessedblood_music

Прийшов новий період, і треба поговорити, як там приріст у словах у “Крові нової згоди”. А от не порахую, бо в квітні я закинув до основного масиву частину POV Крістіана, яка валялася окремо, і це збило мені всю статистику. Загалом на сьогодні вже готового зв’язного тексту маємо 44,336 слів і майже пройобаний місяць (забагато подій у квітні було, я сильно втомивсі). Травень - мій улюблений час року, бо 30го числа маю День народження. Ну і весна, квіти, зелено, саме той вайб, що треба для оживання. Буду хорошим і занотовуватиму все у письменницькому марафоні Юлії Кубай, щоб потім вам розповісти, як просунувся. І щоб цей пост не був аж зовсім ні про що, тримайте трошки ✨естетик✨ #blessedblood_characters

Вітання всім, хто тут новенькі 🖤 Сьогодні раптово частую вас плейлистом до мого майбутнього роману "Кров нової згоди". Слухати виключно з перемішуванням, бо саме так зі своєю музичною колекцією на mp3-плеєрі робить Каміла. Пісень згодом ставатиме більше або менше, але всі вони вірні епосі. У 2000-ні оце все слухав (і не потрапляв до жодної субкультури як слід через хаос музичних смаків). #blessedblood_characters #blessedblood_music

Всім дякую дуже хто прийшли 🖤 https://divoche.media/2026/04/28/u-tsentri-kyieva-provely-aktsiiu-protestu-cherez-ukhvalennia-tsyvilnoho-kodeksu-v-pershomu-chytanni/ Побачимось на наступних протестах у Києві (17 травня), а цей канал повертається до полів кошмару, квір-культури і упирства. Якщо вам таке до душі, то буду радий знайомству. Перелік тем - у закріпленому пості 🦇

Для тих хто тут сміхуйочки кидає, наступним постом викладу якийсь максимально огидний горор, де чоловікам відрізають геніталії. Відписуйтесь, поки не пізно.

Всіх нас ошелешило термінове голосування за сраний Цивільний кодекс, тому ми беремо картонки і виходимо на протест у Києві. Сьогодні, 28 квітня, 18:30, Майдан Незалежності. Організаторки - Neko Safespace. У них на сторінці є аналіз кодексу, а ось ще - у Фейсбуці Інни Совсун. Розповсюдьте і виходьте.

Фінальні урочистості фестиваля Sunny Bunny я пропустив (вітаю всіх, хто повеселилися!), але добіг подивитися фільм-переможець глядацького голосування «Гарний вечір, гарний день» режисерки Івони Юки з Хорватії. Я б за нього теж голосував, бо це той самий квір-контент про жахи соціалістичного життя, якого так не вистачає. Нещодавно хвалив “Крізь темряву пливу”, а от тепер і на фільм схожого спрямування натрапив. Окрім актуальної теми, він ще і надзвичайно красивий, монохромно стилізований під кіно тих часів, про які розповідає. В центрі історії четверо друзів, які під час Другої світової стають партизанами і отримують статус героїв після її завершення. Але той статус крихкий, бо для соціалістичної Югославії їхній подвиг блякне перед одним жахливим фактом - вони геї. Фільм починається з еротичної сцени (і загалом у ньому багато красивих чоловічих тіл з повним оголенням), пристрасної і гарячої. Такими ми вперше бачимо головних героїв, і от мені сильно хотілося, щоб їхнє кохання спокійно проіснувало до кінця історії. Однак на шляху побудови комунізму це, на жаль, неможливо. У фільмі наче як є антагоніст із людським обличчям, але врешті решт головним злом залишається система, яка перекручує на фарш і бунтарів, і свої ж маленькі гвинтики, варто їм на півкроку відступити від програми партії. Кожен і кожна можуть зрадити, як тільки випаде можливість, довіряти небезпечно, кохати - смертельно. Частина персонажів виживе всупереч, і завершується фільм крапелькою надії - але місця геям у Югославії все одно немає. Хіба що на один гарний вечір. Це один з тих фільмів, які хочеться примусово показувати молодим західним комуністам, які тягають на Прайди транс прапори з портретом Леніна. Не знаю, як працюють їхні довбешки, але непогано було б показати їм реальну ситуацію в соціалістичних країнах. Якщо десь іще вам трапиться це кіно, обов’язково дивіться. #blessedblood_cinema

В останній день Книжкової Країни був ледь не здутий вітром, але все ж сходив на дві події - лекцію від Ольги Саліпи про соцмережі для письменників, і презентацію “Боги мого краю дуже люблять кров” Євгенії Кужавської. Я загалом цікавлюся письменницьким просуванням у соцмережах, бо аудиторія вже є, щось із нею треба робити. Скажу вам таке: на кожній лекції на цю тему говорять щось нове. Кож_на експерт_ка говорить інше, а на практиці взагалі третє спрацьовує. Ніби як зараз сторітеллінг заходить, якісна картинка і звук, а у мене відео на 6 секунд, зняте в гамаку в Карпатах тремтячою рукою, набрало 300К в інсті і 50К в тіктоці. І в цілому короткі відео з текстом на екрані залітають, а інше - ні. Веду ці срані соцмережі багато років собі та іншим по роботі, і досі не маю відповідей. Ну але в першу чергу, звісно ж, треба дописати книжку, щоб просувати себе не просто так. Поки що я відчуваю, що за моїм письменницьким шляхом реально слідкують максимум людей двадцять, і то вони в основному зі мною ще з активістських часів. Якщо це ви, дякую, на вас тримається моя менталка. Бачити, що вам цікавий і цей бік мене, безцінно. А на зустрічі з Євгенією говорили в тому числі про дарк академію як сетинг/жанр, і я собі задумався. Здається, нічого, окрім “Богів”, не читав з цього напрямку. Це обов’язково має бути якийсь старовинний європейський університет, щоб оповідь про студентство зараховувалася в “дарк”? Чи історію про факультет журналістики ДНУ у 2000-х теж можна туди, якщо там є осінь, драма, загадкове вбивство, секта і упирі? (Так-то шуткую, але тим не менш поясніть за жанр, хто розумні). Все, закінчилися фестивалі, далі повертаюся до письма, дійсно сильно надихнувся і відпочив за цей період. Буду вас апдейтити по цифрах, персонажах та продовжувати ділитися рекомендаціями навколо горорних напрямків. А ви пишіть, шо вам ще від мене цікаво. #blessedblood_characters

Третій день “Книжкової Країни” для мене був про письменницькі поради - я сходив на дві події про і для автор_ок, а на другій ще трошки розповідали про ведення бук блогу. Звісно, всі ті поради я вже багато разів чув, але чи я дослухався? Ніт! А треба, тому знову розпишу їх тут для себе і для вас. Най нарешті доповзуть до мого втомленого мозку і там закарбуються. Анастасія Литвиненко, авторка книжки “Материзна” (яку я одразу ж після події придбав), цитувала Рея Бредбері: “Хтось мусить розповісти цю історію, то нехай це буду я”. Всі оповідки про Крістіана і Камілу, з яких почалася робота над романом двадцять років тому, прийшли до мене самі. Це був спосіб впоратися з жалюгідним життям бідної студентки-журналістки в індустріальному місті, якій нічого не світить, окрім сина маминої подруги і конвеєра статей про відкриття нових супермаркетів. Мені хотілося життя, хотілося любовної драми - і водночас хотілося кудись вилити біль від втрати найкращої подруги. Я перечитую тодішні щоденники, and oh my, that girl was suffering. Хто ж іще, як не я, розкаже її історію такою, якою вона хотіла б її бачити? Також Анастасія поділилася цікавим лайфхаком: купити собі щось дуже прекрасне як подарунок на день завершення роботи з текстом. Запакувати, сховати і не торкатися до того самого дня. Для неї це була вишукана каблучка, а я, напевно, пошукаю антикварний кулон або брошку з символами сонця і місяця. Прикраси з цими символами є частиною сюжету “Крові нової згоди” - скажу собі, шо то подарунок від Крістіана, дяка за мою стійкість. На тій же події літературна критикиня Богдана Романцова трохи заспокоїла мою параною щодо майбутніх відгуків на книжку. Хай буде критика, погані рецензії, аби щось прозвучало, - сказала вона. - Спільнота українських критик_инь домовилася між собою не говорити про погані книжки взагалі нічого. А на другій події Юлія Кан найціннішу за день пораду дала: ви маєте бути зі своїми персонаж_ками в одній кімнаті постійно. Залишаючи їх на тиждень, ви розходитесь і втрачаєте зв’язок. Надважливі дисципліна і їхня постійна присутність у вашому житті. Отут я прям ледь не розплакався. Каміло, Крістіане, Олексо, Денисе, Аню, Віро та інші - не сумуйте там, я скоро повернусь. #blessedblood_characters

“Боги мого краю дуже люблять кров” Євгенії Кужанської - поки що найкраща книга, прочитана мною за рік. І, звісно ж, я не міг пропустити екскурсію-Книжкомандри від Readeat, яку проводила сама авторка. В цілому люблю екскурсії Києвом, планую влітку по багатьох пробігтися, бо… ну звісно ж, моя наступна книжка буде про Київ. (сказала людина, яка ще не скоро допише першу) Про наступну я згадую зараз, бо на Книжкомандрах Євгенія сказала таке, що пробудило в мене пристрасть до тієї історії. “Ви не уявляєте, як швидко місто змінює обличчя. Фотографуйте локації, поки вони ще існують”. Місто як жива істота - центральне для моєї другої творчої подорожі поняття. У міста там є персоніфікація, Дух, Soul of the City, якого в перших версіях я прописував гендерно неконформним чоловіком, але… якщо місто швидко змінює обличчя, то його серце не може бути хоч якось фіксованим у реальності. Так що очікуйте від мене небінарного персонажа… так, non-human nonbinary, знову цей жахливий троп, але колись Дух Міста був людиною, і саме через таку внутрішню суть його було обрано на цю роль. Я живу в Києві вже достатньо довго, щоб виплекати в ньому міське фентезі на кшталт Neverwhere Ніла Геймана, but darker. Місто страждатиме, змінюючись через внутрішні та зовнішні загрози. Комусь його треба буде терміново рятувати. Шляхи до Серця пролягатимуть на Подолі, бо там психіатрична лікарня на Кирилівській (так, повноцінний human транс персонаж теж буде), Нижньоюрківська - дім мого померлого театру, колишній офіс Київпрайду, “Жовтень” і численні загадкові заброшки, маленькі бари і кавʼярні з історією. Фінальна мета - проводити по місцях подій екскурсії. Головне - дожить. #blessedblood_characters

У другий день Книжкової Країни я потрапив тільки на одну подію, бо півдня гуляв на Книжкомандрах за романом “Боги мого краю дуже люблять кров” Євгенії Кужавської. Про подорож буде окремий пост, бо я там, звісно ж, багато думав про свої майбутні тексти. А от подія була про те, як ЛГБТІК+ спільнота змінює українську літературу, за участі Ірини Грабовської, Ірини Миколайчук і Ростислава Семківа. Більше говорили про квір літературу і репрезентацію як таку, бо модератор з Ukraine Pride не дуже підготувався і майже ніяких питань учасни_цям не ставив. Але ці прекрасні люди, звісно ж, упоралися і без нього. Турбувало спікер_ок те, що ЛГБТІК-література і видавницва, що її видають, отримують спеціальне тавро, і це може бути злочинною екзотизацією… але на мою думку, на поточний стан речей це навіть добре. Звучала в форматі жарту фраза “На гетеро романтичні лінії не ставлять наліпку, не попереджують “тут йдеться про кохання чоловіка і жінки”. А от я за те, щоб ставили! Я задовбався ловити гетеросекс в кожній книжці, хочу обирати квір історії і знати, як їх відрізнити. Люблю Видавництво “Так” @vydavnytstvotak - у них BL (boys love) і BGL (boy-girl love) є рівноцінними позначками на задній стороні обкладинки. Ми, гетерофоб_ки, маємо повне право на свободу від примусової і прихованої стрейт пропаганди. “Лабораторія” @laboratoryua і “Ще одну сторінку” @onemorepagecomua не ставлять на свої квір історії ніяких позначок - і це наче як теж добре, бо підвищуються шанси, що людина з упередженнями прочитає, не знаючи, і щось у ній зміниться. Але принаймні на любовних романах, фентезі, іншій розважальній жанровій літературі я б ті наліпочки залишав. На своїй книжці попрошу великими літерами написати “всередині - гей секс, лесбійський секс і богохульство”. Праворадикали і так ходитимуть на всі мої презентації (це ж я, зірочка їхня любима!), а от якусь ніжну душу не хотілося б зазря травмувати. Хотілося б зібрати всі душі, які мене і моїх йобнутих персонаж_ок зрозуміють. Більшу частину мого життя квір літератури в Україні не було взагалі. Ми фанфіки роздруковували і тягали їх на пари читати під столом, одна одній передаючи потаємно. Російськомовні переклади Енн Райс і Поппі Брайт були скарбом. Звісно, в останнє десятиліття все сильно змінилося, але я все ще кожному новому виданню радію так, ніби їх досі кіт наплакав. Їх більшає, але квір книжки в книгарнях досі ставлять на одну спеціальну поличку, навіть якщо на них немає ніяких позначок або ілюстрацій з “одностатевим коханням”. Досі існують в європейських містах окремі квір книгарні. От коли в Україні набереться хоча б на одну книгареньку ЛГБТІК-тайтлів, тоді можна буде говорити про кроки до відмови від позитивної сегрегації. Я, конєшно, з розумними досвідченими людьми в дискусію не вступав, але дуже хотілося, тому роблю це тут на свою крихітну аудиторію. Як ви думаєте, треба нам виділяти ЛГБТІК-книжки і ЛГБТІК-видавництва, чи ви за уніфікацію? P.S. Одна сентенція в розмові дуже порадувала: треба писати більше квір книжок. А щоб подолати сегрегацію швидше, має статися один-два великих і грандіозних квір романи, які стануть класикою і зроблять переворот, як “Польові дослідження українського сексу” Оксани Забужко для феміністичного руху і жіночої творчості. Я, каюсь, Забужко не пам'ятаю, але якийсь квір роман пишу. Не грандіозний, напевно, бо все ж таки там секс, упирі і богохульство. Якийсь буде.

Мене зазвичай дуже надихають книжкові події, і додому з них приходжу в настрої “от щас як сяду писати!!” На першому дні Книжкової Країни такий настрій був, але швидко згас - через сраний холод розболілася голова, і тому пишу я тільки цей пост, бо потім забуду. Неконтрольовано витрачав гроші на книжки і мерч художниць, шоб трошки си вспокоїти після проблемок на роботі, так шо в цілому задоволений тим, як все пройшло. Послухав декілька подій - презентацію мітологійно-горорного фентезі “Земля молодих” Катерини Шильпп, дискусію про букток та букстаграм, і розмову про те, як доносити свої тексти до видавництв, від “Своєї полиці”. Трошки з подій думок вам принесу. Катерина розповіла, що робота над текстом “Землі молодих” зайняла 2,5 роки. Мені завжди цікаві терміни - хоча, звісно, порівнювати себе з іншими не можна. У всіх свій шлях і темп. Мій, очевидно, дуже повільний - а якщо рахувати, що я історію про упирів з 2000х пишу, то взагалі ухх… Вже написано багато, тож я не боюся не дописати, але боюся, що зарано почав розповідати про книжку і в якийсь момент втрачу увагу аудиторії. Ну але да, головне - дописати, як мені неодноразово казала Олена Кузьміна 😅 А ще Катерина згадала на презентації, що їй важливо в книжках знайти відповідь на питання “чому зло зле?” Тобто, чому саме антагоніст робить те, що він робить? Я от тут дочитав “Талановитого містера Ріплі” (шикарна історія, розповім детальніше на днях) і можу сказати, що мене якраз приваблюють антагоніст_ки, які роблять щось жахливе просто тому, що можуть. Так, причина і поштовх існують, але для мене вони вторинні, пояснювати вчинки зла не обов’язково взагалі. Напевно, це не дуже ок для жанрової літератури, хаха. У “Крові нової згоди” дії антагоніста поки що не дуже розписані, але можу сказати, що він робитиме те шо робитиме, бо йому… ну, цікаво. Розважається він, якщо можна так сказати. Таких персонаж_ок відчуваю максимально кріповими і люблю. А щодо буктоку з’явилася думка інтересна, яку потім окремо десь розпишу. Бо вона така, зазіхає на черговий кенселинг мене в усі поля. На фестивалі планую бути чотири дні, намагатимусь все цінне тут фіксувати. #blessedblood_characters