кров благословенна

Ділюся своїм основним життєвим принципом. Be broken, unlovable This ain't no cry for help This is a song for all the beautiful unwell 🖤 Image source: @iwtv_ua

Світанок. Я у полі серед тиші, Туман, і легкий вітер у лице. Так, є у світі кращі і гарніші, Але ти знаєш, люблять не за це. Бо є любов настояна та зріла, Що виросла із болю і жалю. Лише коли ти плакала й горіла, Я зрозумів, як я тебе люблю. Коли палала нива непожата Під зойк «занепокоєних держав», Тим, хто тебе надумав ображати, Я вперше смерті лютої бажав. Ти – від новин запалена цигарка, Сирен виття тривожне уночі. Ти зібрана із крихт гуманітарка, Татуювання «Воля» на плечі, Жива стіна, посмертна нагорода, Холодна лють передових застав. Люблю тебе. Не через твою вроду, А через те, ким я з тобою став. #skladno

Найстрашніше в цій стрічці - люди, їхня байдужість і непохитна впевненість в чужих гріхах. Leviticus називають одним з найкращих горорів року, і я згоден. Деякі також кажуть, що були розчаровані, чекали більшого - тут не погоджуся. По перше, в принципі нічого не чекав (навіть прокату в Україні, ха-ха), а по-друге - отримав тут найкращу демонстрацію жаху конверсійної терапії. Цікавіше, ніж у Camp Damascus Чака Тінгла, а це багато про що говорить. Австралійські горори ще ніколи мене не розчаровували. Маємо в центрі історії двох хлопців-старшокласників. Нейм переїжджає до маленького містечка разом із мамою, і знайомиться з Раяном, що ходить до тієї ж школи і церкви. Мати Нейма радикально віруюча, він та інші підлітки - звісно ж, ні. Їм хочеться вільного життя поза цією дірою посеред пустелі, їм хочеться любові. Нейм і Раян закохуються, що, згідно Книги Левіта, гидота і має каратися смертю. Їх розкриють і лікуватимуть, і методи позбавлення гріха виявляться рівними покаранню. Приємно, що в фільмі лиш одне відоме обличчя - Міа Васіковска, що грає мати Нейма. І сподіваюся, що всі центральні молоді актори отримають гідну увагу, адже вони нарешті не ідеально красиві, дуже живі і true allies (про їхню сексуальність нічого не відомо, але на екрані все було переконливо). І що було важливо для мене, жертви конверсійної терапії в минулому - світ Leviticus не показує потойбічного монстра, що наганяє страх на хлопців, не йде протореним шляхом демонічної одержимості. Тут є потойбічне, але справжні чудовиська - батьки і родичі, які готові віддати своїх дітей невідомо кому, аби тільки врятувати від прописаного в древній книжці жаху. Най краще весь жах станеться із ними тут, на землі. Якщо ви чекаєте від горору яскравих спецефектів і вигадливих монстрів, “Левіт” не для вас. Якщо ж хочете саспенсу в естетиці австралійських єбєнєй і подивитися метафорично на те, що переживають квір-підлітки в релігійних общинах по всьому світі - смачного. В цьому контексті вийшло дійсно якісно і по-новому. #blessedblood_cinema

Ну що ж, я довго та дотошно збирала дані для цього матеріалу. Говорила з видавцями, власниками книгарень, міністерствами та нардепами. Далі короткі тези ✨За попередніми підрахунками, за липень і серпень 2026 року сумарно по країні згоріло понад 10 мільйонів книжок. Це третина (!) річного обороту всього книжкового ринку. ✨Станом на зараз, самі втрати книжок видавці оцінюють у 1–1,5 млрд гривень. Але всі ці цифри поки що приблизні і повного масштабу катастрофи ще не порахували. ✨Вже зараз зрозуміло, що виживуть далеко не всі видавництва і нас чекає хвиля закриттів. Навіть Жорж говорить, що без державних програм не зможе відновитися. ✨Ранок, наприклад, закладає на відновлення 5 років. В першу чергу друкуватимуть підручники та бестселлери. Один з перших тайлів на віддрук – Безсила. ✨Кредити та страхування для видавців у нас не працюють. Тому що банки не беруть під заставу книжки, а страховики, відповідно, не страхують книжки. А далі читайте у тексті, там багато цікавого та важливого. P.S. Так, у нас тексти закриті підпискою, тому що ми незалежне медіа, яке не живе за гроші олігархів й має самостійно заробляти.

Ситуація сумна і трагічна на книжковому ринку України. Я, звісно, хуй зна коли ще допишу, і все може змінитися (на гірше, хаха). Але розглядаю онлайн публікацію на платному ресурсі (Букнет чи шо там у нас є) або ж взагалі безкоштовно десь на АО3. Яка опція вам була б комфортніша? Чи може порадите якийсь інший вихід, якщо мене раптом не візьмуть ніякі видавництва (або ж ті, які хотіли б, не матимуть ресурсів)?

Literally сцена з мого рукопису 🤭 Source: @wartimejokes

Мені сказали: «маю косплей на Дені та Армана (неканонний, варіації на персонажів, але красіво). Вам таке треба?» Я сказала: «ТРЕБА» Armand Daniel Ph 📸

Я в телевізорі 😏🖤

далі, після “Крові нової згоди”, буде антиутопічне міське фентезі про умовний Київ. висотки з нескінченним числом поверхів, де легко загубитися, а поруч - захований між історичних руїн простір із магічною музикою. або ж не поруч, а через ріку - якщо твоя сутність дозволить тобі її подолати. Дух Міста, що втратив силу, консервативна влада, що будь-яке відхилення від правил таврує збоченням. вовкулаки, підмінки, русалки, і упирі теж (ті, які доживуть до кінця першої історії). “хотів би забути, хто я”, - каже довгокосий чоловік, дивлячись на неоново-рожевий захід сонця, а Місто сміється: “ти спочатку згадай”. дехто приїжджає до лікарні поруч із церквою з першим психотичним епізодом, дехто - доводити, що не хворий. виявляється, що вони в певному сенсі однієї крові. дехто третій показує їм дорогу. покатаємось. робоча назва “soul of the city”. крихітна фантазія з цього світу на AO3 плейлист на Spotify #blessedblood_characters

🧛🏻 Поціновувачі вампірів, ви готові? Допоможіть нам обрати кольори обкладинки! Друзі, ми потребуємо вашої думки стосовно дизайну однієї з наших майбутніх новинок — «Інтерв'ю з вампіром» Енн Райс! Ми дуже хочемо, щоб ця культова історія стала для вас особливою🫶🏻 Українське видання матиме оригінальний художній дизайн у виконанні Міші Чернова, ілюстратора, який нещодавно здобув перемогу в престижній міжнародній щорічній премії Folio Book Illustration Award 2026 за оформлення першого розділу роману Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене»🏆 Вітаємо пана Чернова з перемогою та радіємо нашій співпраці🤝🏻 Допоможіть нам обрати кольорову гаму обкладинки: голосуйте в коментарях за варіант 1 або 2. Який із них пасує «Інтерв’ю з вампіром» більше? P. S. Зверніть увагу, що даний дизайн НЕ є остаточним, ми радимося із вами на проміжному етапі, аби разом створити найкращу версію для іконічної вампірської історії💙

Це правда, це не ілюзія - "Вампірські хроніки" Енн Райс дійсно вийдуть українською. Волаю від щастя і закликаю вас долучитися до голосування за обкладинку (мені подобається червона).

Один з моїх улюблених акторів Ніколас Голт (прекрасний у “Носферату” і “Ренфілді”, до прикладу) вирішив замаратися серіалом про Гаррі Поттера - він гратиме Гілдероя Локхарта у другому сезоні. Викреслюю Ніка зі списку кумирів і заодно ділюся з вами цікавезним відео про один із головних міфів навколо Джоан Роулінг. Ви точно чули, що “Поттеріана” навчила ціле покоління дітей читати. Я не з того покоління - на момент виходу першої частини в Україні я вже закінчив школу і встиг начитатися Толкіна, Кінга, Ле Гуїн та іншої класичної фантастики. Можливо, тому ГП і не став для мене святим місцем – в голові вже було достатньо якіснішої літератури. Але я свято вірив, що на книжках Роулінг виросли молодші читачі і читачки, які потім пірнули в книжкові світи і досі там мешкають. Виявляється, що ні. Хрестоматійна фраза про читаюче покоління дітей вперше з’явилася у звіті медіакомпанії Scholastic… у якому було всього 500 респондент_ок… а компанія ця була першим дистрибутором “Гаррі Поттера” і пов’язаного з ним мерча. До того ж, саме Scholastic мала монополію на формування читацьких звичок серед британських дітей. Ця компанія формувала ринок, поставляла свої видання до шкіл і бібліотек, мала найбільші рекламні бюджети. Не читати їхню продукцію було неможливо. Популярність ”Гаррі Поттера” по суті була штучно побудована Scholastic (заради грошів, звісно ж), як і історія про “масове читання почалося з Роулінг”. Створений маркетологами міф підхопили медіа, особливо не перевіряючи, потім його почали приводити в приклад в політичних дискусіях. Так і закріпилося. Згідно ж справжньої статистики тих років, діти в англомовному світі щороку втрачали (і досі втрачають) цікавість до читання, і творчість Роулінг не змогла виправити цю біду. Так, звісно, існують люди, які в дитинстві неочікувано для себе проковтнули 7-томну серію, тоді як раніше нічого, окрім шкільної хрестоматії, в руки не брали. Але ці люди здебільшого там і зупинилися, продовжуючи перечитувати Поттеріану щороку на Різдво. Не буду тут докидувати про чергові злочини Роулінг проти маргіналізованих груп, канал не про це. А от подивитися на її фіктивний образ геніальної письменниці раджу - через відеоесей Caelan Conrad, з якого я і взяв всі вищезазначені факти. Відео англійською, але українські автоперекладні субтитри цілком адекватні. #blessedblood_books

Хотів вам сьогодні розповісти про другу історію, яку планую писати після "Крові нової згоди" і поділитися плейлистом до неї, але замість цього буде гамнєцо. Понаписувала мені людинка всякого такого, дзвонила проти ночі, і коментар на AO3, скоріше за все, теж від неї. На канал підписалася - певно, щоб і тут коментувати і ставити огидні емодзі. Розумію, що такої хуйні буде набагато більше коли (якщо, хаха) книжка вийде до аудиторії. Але щоразу цікаво - нахуя вони це роблять? Шо їм це дає, як покращує життя? Свої, да. Причини таких дій від гомофобів і праворадикалів мені відомі, до них питань нема. Та й таке.

Рандомний вампірський мем цього важкого понеділка 🌚 (у мене це перший день після відпустки, але загалом який понеділок не важкий)

Маю записати це для майбутніх скандалів: я дізнався про існування Галини Пагутяк і конкретно “Урізької готики” сильно після того, як придумав сюжетну канву свого рукопису. Чому я про це кажу? Бо на половині цього (прекрасного) роману, вперше виданого у 2009, я зрозумів, що певні моментики у “Крові нової згоди” виглядають як… плагіат? наслідування? оммаж, прости господи? Серед персонажів “Готики”, як і у мене, є упирі, є мандрівний фотограф, і дія там відбувається приблизно в тому ж хронотопі, де і лінія Крістіана. Упирі, як і у мене, не є кровожерливими монстрами, а скоріше намагаються існувати непомітно серед людей. Важливу роль (звісно ж) відіграють демонологічні вірування і православна/греко–католицька віра. Можливо, далі я побачу ще подібні деталі, але нині вже почуваюся дивно. З одного боку, ледь не всі вампірські історії чимось схожі одна на одну, з іншого - в українській літературі їх так мало, що ця схожість точно буде помітною. А змінювати ці моментики не хочеться, вони для мене і для історії аж надто важливі. Що скажете про таку ситуацію, і як би ви вчинили на моєму місці? #blessedblood_characters #blessedblood_books

💔Щойно дізналася жахливу новину — в притулку для тварин Сіріус сталася пожежа. Погоріли вольєри, кухня, на жаль є жертви серед тварин. Їм зараз дуже потрібна допомога. Сама я вже багато років є волонтером притулку, особисто знайома із власницею й довіряю їй, саме із Сіріуса моя собака Джес. 🤞Якщо бажаєте допомогти притулку — ось банка для донату: https://send.monobank.ua/jar/4dB5LeVe9T Саме туди полетіло моє роялті з Променів🙏

Що страшніше - монстр у шафі дитячої кімнати чи конфлікт між батьками, в якому ніяк не виходить розібратися у вісім років? І чи існує взагалі той монстр, якщо дорослі зайняті собою і не хочуть вірити? Прості питання, розкриті в горорній літературі і кіно вже багато разів, але досить рідко - саме з точки зору дитини, її очима і голосом. “Інциденти в нас удома” Джоша Маллермана - книжка, що захоплює формою і образами, бо оповідачкою тут є маленька Бела. Дівчинка існує на перетині сімейних проблем і потойбічного сталкингу - її вже давно переслідує Інша Матуся, яка спочатку показувала себе другом. Інша Матуся має дивне обличчя - іноді на ньому переміщуються деталі, або ж воно взагалі виникає в неправильних точках її довгого тіла. Незважаючи на це, вона до Бели привітна, і просить впустити її до серця.  Вирішив прочитати цей (як виявилося) хітовий текст, виданий у нас в шикарному оформленні “Ще одну сторінку”, коли побачив трейлер кіноадаптації. Фільм “Other Mommy” з Джесікою Честейн (люблю її) виглядає поки що не дуже схожим на оригінал, але все одно має бути кріпово, так що побачимось в кіно у жовтні.   Я б поставив цій книжці 8 з 10, бо фінал видався мені достатньо передбачуваним, а акцентів на потойбічному не вистачило. Але приємно те, що історія не перетекла повністю в алегоричне зображення реакції дитини на сімейні інциденти і скелети в шафі. Інша Матуся тут дійсно існує, її бачать і дорослі, і загалом комунікація з нею перетворює книжку на скажені перегони різними локаціями містечка зі здебільшого марними спробами впоратися з жахливою істотою. Я чесно декілька разів підскокував і шепотів “Ну ніхуя собі… Ну нє…” Також порадувало, що майже немає роз’яснень - а ті, які є, виявляються помилковими і тільки заплутують. Для мене це ознака якісного потойбічного горору.  Бела - прекрасна оповідачка, з нею просотуєшся і страхом, і невпевненістю дуже органічно. Дорослі підбішують, як воно в тому віці і буває, але одночасно хочеться мати на що спертися. Дівчинка опори позбавлена, це робить історію моторошнішою, ніж будь-який жахастик із дорослим протагоністом. Раджу - і придбайте книжечку у видавництва, воно якраз постраждало від російського обстрілу.   #blessedblood_books

Well, я вибрався зі Львова (це було складно, бо якраз потрапив під затримки потягів та обстріли) і можу нарешті заглянути до результатів моєї роботи над романом. За липень “Кров нової згоди” виросла на 5697 слів, що небагато, але приблизно вдвічі більше, ніж за червень! Якщо так далі буду йти, збільшуючи, то все швиденько допишеться!! (хаха, кому ти стелеш) Поїздка ця, однак, була мені дуже потрібна. Я затвердив декілька локацій роману і придумав нові, назнімав нездорову кількість контенту для естетичних колажів (в першу чергу, звісно ж, із Домініканським собором) і вирішив, що колись потім напишу історію про аптекаря XIX століття. Можливо, він вбиватиме за допомогою передозувань лікувальних отрут, або навпаки, допомагатиме розслідувати вбивства. Певен, що очікування багатьох щодо представленості Львова у моєму тексті не справдяться. Вам буде його мало. Так, я описую конкретні historically accurate місця, але ви побачите місто неосвіченими очима зайди, який закохується і вивчає поступово, вірить в усе, що йому говорять. Обидва міста в романі пропущені через серця персонаж_ок, зовсім не туристичні. (це я нещодавно прочитав один “львівський детектив” і трошки жахнувся тому, як художній текст може нагадувати брошюру з інфоцентру в Ратуші) І ще, поки я скнів у поїзді, мій файл з замітками до роману став набагато довшим - розрослася упирська міфологія, мотивації і кроки антагоніста, а у Крістіана з’явилося прізвище. Точніше, прізвище було викопане з його попередніх ітерацій, коли персонаж видавав себе за британця. На одній з екскурсій я виявив, що воно цілком могло існувати на Галичині на зламі століть, бо скоріше є німецько-єврейським, ніж англійським. Так що до ваших послуг Крістіан Файнбек 🖤 (ох скільки всього доведеться переписувати, тримайте мене семеро…) Ще трошки картинок і навіть один уривочок покладу в коментарі, enjoy. #blessedblood_characters

Я часто кажу, що після фільмів дивлюся в стіну сто годин, а от від “Поверни її мені” якась частина мене сто років ще буде відходити. Після перегляду в кінотеатрі рік тому десь на задньому боці очних яблук досі прокручуються візуальні образи з цієї стрічки. І навіть не тому, що це по-справжньому страшний горор з мінімумом jumpscares при цьому. Розказана Денні та Майклом Філіппу історія розкладає на шматки, і потім не збирає докупи - це якось треба зробити самостійно, інструкцій надано не було. Так, стандартно деякі люди в залі не розуміли дій головної антагоністки Лори, бо - на щастя - не втрачали близьких раптово і занадто рано. Лора - самотня жінка, що живе в захаращеному і дивному будинку з садом і приймає до себе сиріт на тимчасове перебування. До неї потрапляють Пайпер і Енді, які щойно втратили батька. 12-річна Пайпер має порушення зору, старший брат їй багато в чому допомагає, але все одно вона досить самостійна. Вона мріє разом з Енді мати власне житло - для цього треба почекати декілька місяців до його 18-річчя. А поки вони живуть у Лори, яка все ще тужить за загиблою донькою Кеті. Та була якраз віку Пайпер, і теж незряча. Навіть така проста затравка натякає на цікавий трилер. Але це австралійське кіно, тут так просто не буває. В історії з’являється кріповий малий Олівер, старі родинні секрети, недовіра і газлайтинг, загадкові відео з янголами, і зачинена на замок оранжерея. І навіть якщо ви все це пов’язали з назвою і в принципі здогадалися про основний конфлікт - о ні, ви не здогадалися. Навіть з моїм великим досвідом у горорах - я нахуй не очікував. Але найстрашніше тут не кров і нутрощі, не якісний грим і атмосфера, а переживання втрати, травми, безвиході, яка може призвести до жахливих змін. Як і “Воскресіння мертвих” за книгою Ліндквіста, цей фільм досліджує глибини скорботи і монстрів, що чатують у них. Заради любові люди здатні на надзвичайне. Це я вам кажу як той, хто втрачав раптово і занадто рано. В горорі загалом важко сказати щось нове, але брати Філіппу роблять це вдруге (їхній перший фільм “Говори зі мною” теж обходив всі жанрові кліше і рвав на шмаття). Очікую нервово, що ці чорти (поважно) далі придумають. А, і ще один великий плюс - акторка Сора Вонг, що грає Пайпер, дійсно має порушення зору. Хороші режисери гарно підбирають каст. Якщо ви готові на горорі ридать і потім ніколи його не забути, це ваше кіно.