ru
Feedback

Не попадитесь на канал ботавода! Telemetrio находит и помечает такие каналы 👉 Хотите видеть метку — оформите подписку

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Открыть в Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Больше
1 414
Подписчики
-124 часа
+27 дней
+1230 дней
Архив постов
у мене немає часу на вірші – лише хвилина, щоб добре прицілитись в око нахабного сонця що всміхається, бо посміло зійти без мого дозволу. у сонця немає часу на мої дурощі, бо задля живого мусить рухатися, навіть якщо ті, що змерзли, не варті ні джоуля енергії. зате є мовчазні небалакучі і вдячні, не злопам'ятні щодо хмарності і не мстиві за посухи, дрібні не пихаті не вінці сотворіння, які добре знають значення слова "дякую". у мене ж немає часу на балачки зі світом, усіма приземленими і заземленими, бо бажання відростити пір'я невиліковне, як й ідея фікс торкнутися дна океану. щоб линяти ідеями і відрощувати новий пух; навчитися повзати, а не лише літати і плавати. та сонце всміхається на мої потуги у рахуванні людей-піщинок, бо в моїй материнській платі не закладено ген математики. і плавить усіх на скло, і дарує окуляри, кажучи: дивися мені у вічі крізь людей, так зможеш сфокусуватися на зіниці і нарешті влучити. @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

@liliums_swamp #yrboo_вірші

▸Київському морю ...та 52 затопленим населеним пунктам Море хвилюється раз… Ви ще не знайомі, та воно вже поряд. Стукає в двері. І як звичайна допитлива дитина, ти біжиш до них, не знаючи, що зустрінеш Шторм. Тікаєш від нього в свою кімнату, Ховаєшся під стіл, аби лиш не чути холодного тону голосів, аби лиш не знати… Та потім заходить мати і тихо промовляє: — Наш дім стане морем. Дивишся на неї з недовірою, бо хіба ж люди створюють такі дива? Безмовним підтвердженням в рідних очах виринають сльози, ніби саме вони мають наповнити Море. Мо- ре Повторюєш декілька разів, бо досі не можеш повірити... Невже так справді буває, що воно з’являється нізвідки, руйнуючи чужі домівки, життя, мрії? Чому тоді всі так його люблять? …зібрані речі самотньо чекають у кутку. Час прийшов, та… якщо залишитися тут, стати русалкою, пірнути в зміни повністю, з головою? Батько сміється, каже, що в таких морях русалки не водяться. А мати плаче (досі?) та посміхаючись (хіба так можливо?) каже: — Ти полюбиш море. Просто не це.. Бреше. Як всі дорослі. А море хвилюється два… Ти відчуваєш це, сидячи у салоні машини. Бачиш його рухи навіть із заплющеними очима. Спостерігаєш за ним із вікон нової хати. Але не дому. Ні, дім — це інше. Відчуваєш, як вода пригортається до фундаменту. (дихати вмить стає важче) Як крадькома підбирається до вікон. (в паніці жмуриш очі) А потім через димохід лине всередину, щоб повільно стекти твоїми щоками. — Плач, дитино. Можливо, покращає. Та де ж, якщо всюди почуваєшся Чужою? Зруйнованою? Потопленою? Використаною… Стіни змінюються перед очима, складаючись у повний місяць, аби зробити припливи емоцій ще сильнішими, омити солоною водою.. Але рани від цього не гояться! Тому роки продовжують спливати з нестерпно пекучою думкою: - А якби мій дім жив? …власний крик про поміч повертає до Києва. І ще на вокзалі питаєш у міста з насмішкою: — Ну, і де ж твоє море? А воно досі далеко. Ніби й не хоче знайомитися. Боїться? Ще б пак! Стільки ж воно накоїло… Їдеш у напруженні, а серце б’ється, мов хвилі, що прагнуть до берега, та водночас бояться його. Як раптом поміж них рятувальним маяком виринає питання: Чи знайдеш нарешті той скарб, що так довго шукала? І вже не розумієш, чи то морський бриз Грає на барабаннх перетинках, Заплутуючи думки, ніби волосся, Чи це паніка таким чином заважає почути Справжню себе. Страшно обпектися, але звертати назад - ще гірше. Тому обережно ступаєш на м’який пісок, що стелиться берегом. Дивуєшся, що він не гарячий, а приємно теплий. І від цієї несподіваної теплоти думки стають палкіші, нестримніші. Добріші? Руйнуєш нетерплячим кроком спокійну морську поверхню, бо втомилася чекати. А вода приймає твої рухи, без жодних суперечок. Б’ється об кісточки ніг, намагаючись розмити камені давніх образ. Шепоче піною: — вибач… вибач… Відводиш очі. Дивишся на людей навколо — Щасливі. Посміхаються. ...а твого обличчя досі тремтливо торкаються сльози, щоб потім полинути у море, ніби річки, що навіки стали його притоками. Можливо, їм теж потрібен Дім. — Вибач, я більше не хочу бути русалкою, – посміхаєшся та водночас витираєш щоки, ніби мати в той день. — Однак я залишусь поряд. Тільки, прошу, не зруйнуй мій дім.. знову. Але море хвилюється три… ─

Саша Хопта та Воксик Два динозаврика відкрили допоміжну банку і допомагають збирати @veronda.djokonda на авто для 21 ОМБр Про
+1
Саша Хопта та Воксик Два динозаврика відкрили допоміжну банку і допомагають збирати @veronda.djokonda на авто для 21 ОМБр Про запит: роті розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок), де служить чоловік Вероніки потрібен повнопривідний позашляховик для виконання бойових завдань. Загальна ціль збору 220К. Посилання на міні-банку у шапці профілю Якщо також хочете взяти допоміжну банку, пишіть Вероніці. Сьогодні у динозавриків був хороший і вдалий день на роботі, вийшло те, що довго не виходило. Тому сподіваюсь, що баночка, відкрита у щасливий день, швидко закриється. Дякую❤️ Моя монобанка

напророчте мені безсмертя, голоси! я ставатиму лютим паломником щовесни! я по світу збиратиму святість усіх травин і навчуся бути з собою, бути один. буде чисто в моєму домі, і буде сад, буде місце, куди складатиму зорепад. і тераса буде, море неподалік, і китів виглядатиму потайки цілий вік. і збиратиму жовті мушлі, і тільки їх, для людей таких самих трепетно-золотих, у яких перлина там, де росте душа, серцевина віє запахами вірша. напророчте мені безсмертя, голоси, я ставатиму лютим паломником щовесни, я по світу жадно ходитиму, не спинить, смакуватиму безкінечно коротку мить. @olenalevchenkopoetry #оля_левченко

діаспора (однокласникам) коли сонце сідає за обрій, ми імена вимовляємо часто: іноді - пошепки, іноді - мовчки, а іноді - гучно й повністю, аби закликати до себе. на заклик відводиться обмаль часу, та як він доходить... історія зустрічі варта окремої повісті. декого бачиш не раз і не два, а з деким і разу не вийде - навчання, робота, кордони та інші обставини ділять на секції; кожному - власна. на те і бувають заледве можливими миті, коли приїжджають туди, де зазвичай не бачились би по інерції. хоч бери й прикладай біля серця, щоб бачити кожного звідти поруч: і задир, і відмінників, і бунтарів - незалежно від всього пройдешнього, незалежно від чинного й чинників, що закрутили б миттєво голову. ти обличчя лиш бачиш і чуєш розмови поміж переспівів решти, на собі відчуваєш енергію столу, що схожий на тайну вечерю, вперемíш видихаєш азарт із димами, що простір заповнили цілісно. виникають обставини рідкісні, звісно, коли ти - у ролі мішені, та коли на п'ять років назад повертаєшся вдумливо, бачиш цінності, необхідні для щастя, у них - носіїв аксіом, часто завше доведених. і коли крізь вимови імен і на стику доріг, попри примхи погоди, ми здибаємось в тінях знайомих дворів відновленого Карфагену - повертаються давні спогади. @stavozero #ліщук

💚 Любі римокотуні та верлібролисики! 🧡 Прийом робіт на поетичний конкурс котолисячого міжсезоння завершується через 3 дні.
💚 Любі римокотуні та верлібролисики! 🧡 Прийом робіт на поетичний конкурс котолисячого міжсезоння завершується через 3 дні. ❣ ДЕДЛАЙН — 15 ЛИСТОПАДА О 23:59! ❣ ⏳ У вас ще є час, наші дорогенькі, щоб встигнути долучитися. ⏳ 📩 Ронделі здавати в ПП 🐱 @catania13_11 📩 Верлібри — 🦊 @e_foks Детальніше про конкурс — тут: https://t.me/ccaatt_ffooxx/3068 Про призи — тут: https://t.me/ccaatt_ffooxx/3249 З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!

Оксані Лихогляд до закриття баночки залишилось 280 грн, давайте допоможемо send.monobank.ua/jar/4jPRjTEdaf

Хто тебе називав огидною і чому ти у це повірила? Звірі в нетрях свідомості гиркають — теплі, злякані звірі. Відголос б’ється хвилями в береги м’які і відбитки лишаються свіжими. Хто тебе називав невдахою і чому ти із цим погодилась? Слово ціпко у дерму в’їдається, мов нанесене магнум-голками. Шкіра фразами у сандаловий розфарбована, і не гоїться. Хто викрикував ниці прізвиська і чому ти це їм дозволила? Хто тебе визначав, хто вирішував, ким ти зараз є? Пустодзвонили: «Фу! Дивіться, вона!», і тріщини йшли по берегу розтривожено. Скільки попелу ще на голову посипатимеш? Попелюшко, ти, мов наміткою, прахом гордощів вкрила сором, себе спаплюжила, аби тільки не чути гострого, прилипаючого, болючого. Знай, ти — цінна і досконала, як квінтесенція літа в дівчинці, яка носить смішну панамочку, і сережки-черешні дібрані. Зло не має всевладдя над нами. Шкіра, як свіжопобілені стіни — чиста від будь-яких написів. Звірі пильно глядять володіння. 31.03.24 вірш на півфінал Віршометрії. вірш про те, як мене булили у школі і на роботі, і про роботу над цими травмами в терапії. давно хотіла його написати. @buryanpoetry #хопта

Repost from N/a
Як ти, брате? Знаю, що зараз спекотно, знаю, що літо розніжує. Але виживе той, хто міцно тримає в лещатах пам'яті — зима близько.. І в найлютішу спеку, і прозорою весною — зима близько... Як ти, брате? Які уламки літа вже затяг у свою нору? Чи наткав полотна з розпеченного каміння та гарячого піску? Чи стоять у льоху пляшки з кульбабовим вином? Чи достатньо у слоїках світлячків та Чумацького шляху? Чи печеш пироги з літніх заходів сонця? Чи нальодянив м'ятний вітерець? Зима близько... Не зволікай, брате! Хапай і намотуй туман на котушки, соли щебетання пташок, настоюй запах хвої. Чи стоїть у коморі у трьохлітрових баняках найдорожча коштовність літа — сонце, зібране на Літу*? Зима близько... Нумо, брате, закатаймо рукави! Набиймо перини хмаринками та пухом кульбаб! Зашиймо в шкарпетки політ ластівки та серпокрильця! Заплетімо у пасма пахощі троянд і бузини та спів солов'я! Чи літають за склом буфету бронзівки та бабки? Чи скачав у клубки купальські ватри? Зима близько... Брате, не зволікай! Знаю про зимовий одчай, як немає припасеного за пазухою літа... Зима близько... Близько! Брате, ти знаєш, що я люблю? Зварю зілля з променів своєї анахати, напуватиму тебе, щоб ти ріс та росло твоє серце. З маленьким серцем легше жити, але чи вмістить воно всі наші скарби? Чи витримає маленьке серце кульбабове вино? Поплач, брате, поплач! Ти звикнеш. Велике серце витискає сльози, яким мало місця поруч з ним, але тримає над землею, як гелієва кулька. Не плач, брате, не плач! Ми ж з тобою одного роду, ми не вміємо швидко бігати, але виживемо у довічному марафоні втечі від зими. Ми ж бо розпечені леза, що ріжуть кригу, коли в наших душах хлюпають спалахи кульбабового вина. Вистоїмо, брате, вистоїмо! Переживемо і цю зиму, точно переживемо... *Літа — свято літнього сонцестояння, найдовший світовий день року.

вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан ре
вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан результати вірші окрема подяка суддям Тані Осіпенко та Лані д'Арк #хрампоезії

Repost from N/a
вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан ре
вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан результати вірші окрема подяка суддям Тані Осіпенко та Лані д'Арк #хрампоезії

Кожна веснянка на носі – лічильник моїх весен, Бісик у кутику ока, мов зірка у Віфлеємі. Гаррі убив Герміону в паралельному світі Гессе, Ти намагався д‌а‌р‌е‌м‌н‌о‌ вбити мене в моєму. Не забувай в підземці хрест із плечей знімати, Зайвого не торкайся, рідше ходи по краю. Максимум, що я зможу – промити твої стигмати Світлою вірою в тебе навіть, коли вмираєш. Райдужка з попелу й льоду відкриває портал у Вічність. Введене кодове слово потім стече сльозою. Ти утикаєшся в груди однієї з Джоконд Да Вінчі, Що в поетичній близькості, вдягнена у прозове. Другу годину поспіль вимиваю твій запах з-під шкіри, Підсвідомість наївно-вперта амністує тебе безбожно. Ти у кожну з моїх півкуль заселив фантастичних звірів І приходиш із ними гратись, хоча знаєш, що так не можна. Я колись побудую ліфти до твоєї чудо-планети, Де лихих баобабів тіні розливають вино з троянд. Але поки мені простіше накладати на тебе вето, Оминаючи фрази-вбивці сутінкових навпротистоянь. У твоє зазирнула пекло там, де полум'я язиками Цілувало мене у губи, обпаливши фундамент небес. Я так довго була безгрішна, щоб кидати цей перший камінь, А тепер розіб'юся в друзки у молитві, щоб ти воскрес. instagram.com/krylata_poezia Тетяна Удод #крилата_поезія #таня_удод

в кишені біля серця, на споді випаленої землі мене собі вигадай сонячну і забирай хоч на край світу. щоб не зійти з розуму, сьогодні знову невідомо куди, аби тільки разом, там, де ти моя поміркованість та безбашеність, і я твоя пам'ять, настільки глибока, що не потребує жодної знімки на згадку, і я твоя віра, безмежна та непохитна, хоч ніколи не знала, що на ці крихкі плечі можна покластись — вибери мене і розвідай, як наступну точку на мапі. на березі річки, якої немає, на межі столичних околиць, на схилах п'яного Кайзервальду, під охороною кар'єрів та териконів, під зоряним небом вітру північно-східного цілуй мене, ніби нікого немає навколо, суть бо не в переліку місць, а в недостатності лексикону для опису спокою, коли ми поряд і цей день не останній — наважся і втілюй зі мною все, що маєш тільки в уяві. близькість не виміряти статусом, не умістити в статути, радість не ескалувати, все, що потрібно — це бути тут, і потім стане так само довірливо, пристрастно, впевнено — я за тебе заріжу весь світ, в цьому, напевно, найбільша проблема, ще одна здійснена мрія, звичайний подих з одного келиху, ти моя ностальгія, я твоя муза, що сталася в тему — тримаємо міцно (ми просто друзі), мені приємно. @xtercia #терція

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легіню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

ще є 3 дні щоб подати вірша на конкурс Котолисів, є дві категорії: римовані та верлібри. тут умови

гострим воро́нячим пір'ям гаптується гобелен жовтневого простору, сивого і покинутого. Господи, дай нам терпіння дожити день.
гострим воро́нячим пір'ям гаптується гобелен жовтневого простору, сивого і покинутого. Господи, дай нам терпіння дожити день. дай нам, Господи, сили, аби прокинутись. оминути погост, не згубити себе за мить, коли сонце, вовком погризене, рани зализує. проведи нас, Господи, геть до дверей зими і дозволь втекти за них. /// @nikolasson #ніколассон

Олена Галунець Розслаблятися нема ні часу ні права🚨 Поки по всьому світу виборчі перегони та зміна одних еліт на інші, нам с
Олена Галунець Розслаблятися нема ні часу ні права🚨 Поки по всьому світу виборчі перегони та зміна одних еліт на інші, нам своє робити👍 То ж погнали!🔥🔥🔥 Необхідна ваша допомога для двох бригад💪 Тому, кому не все одно, долучайтеся, ви знаєте, що робити: донат, репост, коментар та вподобайку!👍💕🔥 Збираємо на Старлінки та ремонт авто для Підрозділу аеророзвідки 38 Бригади Морської піхоти🇺🇦 Збираємо на Автівку для взводу снайперів спеціального призначення Нацгвардії України 🇺🇦 В розіграші: 1️⃣ 2 брелочки від Морпіхів - донат від 100 грн 2️⃣ 2 брелочки від Снайперів - донат від 100 грн 3️⃣ Неймовірна силянка - Найбільший донат🔥 Між баночками розігруємо брелок від Снайперів та брелок від Морпіхів-дронарів🔥🔥🔥 За оформлення наших банерів безмежно вдячні @victoria.shatkivska💞 За неймовірну силянку безмежно вдячні неперевершеним @dvi_soroky_ua Будь ласочка, лишайте в коментарях до донатів свій нік в Інстаграм 🙏🙏бо невідомих котиків так важко шукати🙄 Посилання на банку

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легеню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

Північне сяйво поглинало втому, Коли вривався вітер сонячний і тлів Поміж гірських стежок в магнітнім полі, Де ти мене зустрі
Північне сяйво поглинало втому, Коли вривався вітер сонячний і тлів Поміж гірських стежок в магнітнім полі, Де ти мене зустрів. Річки стрічали померки й світанки, Води по вінця наливали в теплі сни, І берег міряли углиб гріхами, Там ти мені болів. Дерева розкладали крони небом: Дахами накривали день – глибока тінь, Що охолоджує серця крізь ребра, Там ти мені горів. Птахи чекали, що пора у вирій, Крилом кроїли неба синь та височінь, І падали в свободу просто й щиро, Де ти мене любив. Чар-зіллями всихаючи, стожари Перетинали вісь усіх епох земних, На шкірі міткою тавро лишали, Де ти мені затих... 10.10.2024 @olesya13r #репа