Храм поезії (🖤)

вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан результати вірші окрема подяка суддям Тані Осіпенко та Лані д'Арк #хрампоезії

Кожна веснянка на носі – лічильник моїх весен, Бісик у кутику ока, мов зірка у Віфлеємі. Гаррі убив Герміону в паралельному світі Гессе, Ти намагався д‌а‌р‌е‌м‌н‌о‌ вбити мене в моєму. Не забувай в підземці хрест із плечей знімати, Зайвого не торкайся, рідше ходи по краю. Максимум, що я зможу – промити твої стигмати Світлою вірою в тебе навіть, коли вмираєш. Райдужка з попелу й льоду відкриває портал у Вічність. Введене кодове слово потім стече сльозою. Ти утикаєшся в груди однієї з Джоконд Да Вінчі, Що в поетичній близькості, вдягнена у прозове. Другу годину поспіль вимиваю твій запах з-під шкіри, Підсвідомість наївно-вперта амністує тебе безбожно. Ти у кожну з моїх півкуль заселив фантастичних звірів І приходиш із ними гратись, хоча знаєш, що так не можна. Я колись побудую ліфти до твоєї чудо-планети, Де лихих баобабів тіні розливають вино з троянд. Але поки мені простіше накладати на тебе вето, Оминаючи фрази-вбивці сутінкових навпротистоянь. У твоє зазирнула пекло там, де полум'я язиками Цілувало мене у губи, обпаливши фундамент небес. Я так довго була безгрішна, щоб кидати цей перший камінь, А тепер розіб'юся в друзки у молитві, щоб ти воскрес. instagram.com/krylata_poezia Тетяна Удод #крилата_поезія #таня_удод

в кишені біля серця, на споді випаленої землі мене собі вигадай сонячну і забирай хоч на край світу. щоб не зійти з розуму, сьогодні знову невідомо куди, аби тільки разом, там, де ти моя поміркованість та безбашеність, і я твоя пам'ять, настільки глибока, що не потребує жодної знімки на згадку, і я твоя віра, безмежна та непохитна, хоч ніколи не знала, що на ці крихкі плечі можна покластись — вибери мене і розвідай, як наступну точку на мапі. на березі річки, якої немає, на межі столичних околиць, на схилах п'яного Кайзервальду, під охороною кар'єрів та териконів, під зоряним небом вітру північно-східного цілуй мене, ніби нікого немає навколо, суть бо не в переліку місць, а в недостатності лексикону для опису спокою, коли ми поряд і цей день не останній — наважся і втілюй зі мною все, що маєш тільки в уяві. близькість не виміряти статусом, не умістити в статути, радість не ескалувати, все, що потрібно — це бути тут, і потім стане так само довірливо, пристрастно, впевнено — я за тебе заріжу весь світ, в цьому, напевно, найбільша проблема, ще одна здійснена мрія, звичайний подих з одного келиху, ти моя ностальгія, я твоя муза, що сталася в тему — тримаємо міцно (ми просто друзі), мені приємно. @xtercia #терція

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легіню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

ще є 3 дні щоб подати вірша на конкурс Котолисів, є дві категорії: римовані та верлібри. тут умови

гострим воро́нячим пір'ям гаптується гобелен жовтневого простору, сивого і покинутого. Господи, дай нам терпіння дожити день. дай нам, Господи, сили, аби прокинутись. оминути погост, не згубити себе за мить, коли сонце, вовком погризене, рани зализує. проведи нас, Господи, геть до дверей зими і дозволь втекти за них. /// @nikolasson #ніколассон

Олена Галунець Розслаблятися нема ні часу ні права🚨 Поки по всьому світу виборчі перегони та зміна одних еліт на інші, нам своє робити👍 То ж погнали!🔥🔥🔥 Необхідна ваша допомога для двох бригад💪 Тому, кому не все одно, долучайтеся, ви знаєте, що робити: донат, репост, коментар та вподобайку!👍💕🔥 Збираємо на Старлінки та ремонт авто для Підрозділу аеророзвідки 38 Бригади Морської піхоти🇺🇦 Збираємо на Автівку для взводу снайперів спеціального призначення Нацгвардії України 🇺🇦 В розіграші: 1️⃣ 2 брелочки від Морпіхів - донат від 100 грн 2️⃣ 2 брелочки від Снайперів - донат від 100 грн 3️⃣ Неймовірна силянка - Найбільший донат🔥 Між баночками розігруємо брелок від Снайперів та брелок від Морпіхів-дронарів🔥🔥🔥 За оформлення наших банерів безмежно вдячні @victoria.shatkivska💞 За неймовірну силянку безмежно вдячні неперевершеним @dvi_soroky_ua Будь ласочка, лишайте в коментарях до донатів свій нік в Інстаграм 🙏🙏бо невідомих котиків так важко шукати🙄 Посилання на банку

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легеню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

Північне сяйво поглинало втому, Коли вривався вітер сонячний і тлів Поміж гірських стежок в магнітнім полі, Де ти мене зустрів. Річки стрічали померки й світанки, Води по вінця наливали в теплі сни, І берег міряли углиб гріхами, Там ти мені болів. Дерева розкладали крони небом: Дахами накривали день – глибока тінь, Що охолоджує серця крізь ребра, Там ти мені горів. Птахи чекали, що пора у вирій, Крилом кроїли неба синь та височінь, І падали в свободу просто й щиро, Де ти мене любив. Чар-зіллями всихаючи, стожари Перетинали вісь усіх епох земних, На шкірі міткою тавро лишали, Де ти мені затих... 10.10.2024 @olesya13r #репа

я йду вулицями міста з війною й питаю себе «чому тут так сильно чути колядників?» їхні голоси розливаються навіть тими підземками метро, які більше в місті війни не працюють. я йду вулицями міста з війною й питаю себе, чому тут майже ніде не карбують імена й числа всіх загиблих. я йду вулицями міста з війною й питаю себе, чому тривогу не бояться, а прохають затихнуть. я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, чому в пакеті морква й нова шапка. чому на мені не бронежилет і не каска. я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, куди ми всі тут ідемо? чи знають усі вони, що це місто з війною? чи знає місто, що воно — з війною? чи знаємо ми, що морква гниє, а шапка не буде довічно новою? чи знаємо ми, що лиш кількість турнікетів і куль щось значить? чи знаємо ми, що гном з юску, ісусу нічого не важить? чи знаємо ми, що з цією війною ми сам на сам? що памʼятаємо ми, крім нового року й різдва? чи самому ісусу важить ароматизована свічка в пакеті і ялинка на його уродини? і гном. чи важить щось гном? і чи важить ісусу наша війна загалом? @shakhtar_girlllll #юля_пилипенко

Оксана Лихогляд Привіт, друзі! Відкриваю допоміжну баночку, таку собі мал-е-е-е-сеньку, як липку, яку у своєму вірші садив Платон Воронько, на 1000 грн. Сподіваюся, що вона виросте великою та зацвіте, і я так само зможу накопичити більшу суму для збору Вероніки, адже хлопцям дуже потрібне авто. На жаль, війна ще не закінчується. Знаю, можливо, ви зморені від подібних дописів, постійних благань. Але хто, як не ми? Самі себе врятуємо й самі собі допоможемо, бо ми українці.🥹💙💛 Обіймаю кожного, хто поширить цей допис та зможе зробити хоча б мінімальний донат. Посилання на банку Якщо також хочете відкрити допоміжну банку, пишіть Веронічці. З Богом.🪽

Ароматна магнітосфера обіймається із зарядженими частинками сонячного вітру, тане в сандалових сутінках. Галілей і не мріяв, що сяйво розсиплеться-помножиться, а мускусні ноти серця розітнуться авроральними лініями на спектри, де заборонено дихати в унісон. Сіра амбра переважить в базових нотах снами, спазмами і спалахами. Треба зерен кави, щоби освіжити рецептори та дніти промінням на дні теплих кратерів спільних спогадів. Пульсую аромасяйвом. Може завтра... 10.11.2024 @olesya13r Вірш-деанон позаконкурсних котолисів. Тема: заполярне сяйво

*** Коли сюди повернешся — віднайди себе. Знову. Збирай свої горокракси по березі піщано‌му Збирай себе по шматочках, ніби не вирвали душу Ліпи все до купи, ніби так і було. Може із часом забудеш А до губ твоїх липнуть, ніби волосся, спогади Міоклонія, судоми, крізь сон невиразні стогони Кров не твоя, залапані скельця і тусклі зіниці Брязкіт кайданів, коли хтось виходить з вʼязниці Збирай свої спогади, як вимиті мушлі на березі В них теж хтось колись проживав. Згадаєш в істериці Як теплі долоні тримали весь всесвіт за плечі Щока до щоки й здається весь світ — недоречний Збирай свої доторки і сіль із трави, туманом придушену Стань цілим з туго‌ю, як море з одеською сушею Мереживом зморшок під очі сховається затишок Збирай себе повністю, полагодим І вже потім разом поплачемо @muzahuyuza #оленямка

краса від Олі Ритик

Зараз на банці є 31к! Якщо у вас виникає непереборне бажання взяти допоміжну баночку, пишіть мені! Я зроблю вам афігєнну картінку, будете модні і класні збирати гроші на авто для 21 ОМБр❤️

* * * Перелік зупинок, станцій, вулиць, об’єктів на невеликій картонці за склом маршрутки, як таблиця перевірки зору, як куля для ворожіння, покладена на проєкцію Меркатора. Як далеко ти бачиш майбутнє та його масштаби? Чи ти зміг одного прекрасного дня на зупинці за своїм проторованим курсом між різнорідних агоронімів, годонімів та урбанонімів побачити харонім? Не забудь: Виходити з маршрутки потрібно через двері, в які заходив. Виходити потрібно на зупинці, з якої відправлявся. Виявляй повагу, передаючи обол перевізнику. Виявляй повагу до інших і готуй обол заздалегідь. 2023 Copyright: Чурков Максим @cherry_poetry #літературне_горнило #немаксим

полювання на раків живі рухливі очі нишком спостерігають з екранів, як з каламутних посудин. ще є сумнів щодо справжності, але вже є певність, кому належить слід. червоні пульсуюючі тіла визирають з людських ставків неохоче. їх виявили в намулі глевкому. полювання розпочато: спершу – вимивання теплими слізьми, згодом – гострі гачки, щипці, ножі. та спочатку їх обов'язково треба назвати. охрестити іменем, перш ніж виганяти з нори, як диявола. вгризаються в найближчі скелі, піщаний грунт, дрібні й великі рослини. хапаються клешнями за камені. кришать. вічно голодні. навіть коли ситі. жеруть все чого торкаються. отруйні бризки летять навсібіч, як спори перестиглої порхавки. розміри мають значення. розміри завжди мають значення. сантиметраж клешень, ніг, хвоста, вусиків. чим більший рак - тим більша ймовірність його близької смерті. водойма висихає швидко. перша прикрість найчастіше стає останньою. @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

сьогодні не входить в мій розклад прати свої думки сьогодні страждатиму спогадами і зливами мені це потрібно – так я народжую римами іноді ні © ольга ритик #вірш #текст #думки

коридорами плоті кардамонові тропи      на триріччя невтішно      креслять ліжком      свій подив і коханців навпроти мучить камфорний здогад      про наріжність тих рішень      що не ліпші      за програш пересичений розчин кислотою б'є в очі      забагато дрібничок      завеличкі      то що ж це час лишити на прощі ці три роки мов ношу      розпочати вчергове      відлік знову      не хочу кожне сказане проти на нав'язаний дотик      не відкинути в шалі кожну здійснену спробу повернути свободу      не прим'яти зухвало усамітнені кроки розділити мовчанням      залишитися поруч      залишитись востаннє      щоб знайти      своє      щастя струхне хирлява завшість перед поглядом справжнім      обезсенсена пристрасть      стане чистим      коханням радій любощів натще знищить рай для пропащих      щоб нарешті осісти      між двох істин      про парне      відтепер      все      інакше усі зміни на краще в цьому світі незрячих      кардамонових бранців дані в тропах аванси не гарантія щастя      й не причина боятись двоє вчаться коханню від зорі до світання      та не вчаться любові доки знайдене щастя не спроможеться вкрастись      рутинним прибоєм *** коридорами плоті кардамонові тропи      поринають у прірву      час офіра      наркотик кожне сказане проти на нав'язаний дотик      горне зернятко віри      що зігріє      в неспокій струхне хирлява завшість перед поглядом справжнім      ненарощеним віям      зовсім зимно      та файно усі зміни на краще в цьому світі незрячих      здатні дихати вільно      творять диво      кохання @zapyskyneofitky #неофітка

клац клац клац – мигдаль чи квадрат? клац клац клац блять знову він тут, як його.. як його в біса звати за... ні, російською не казатиму гуглю "задерта шкірочка біля нігтя" дякую, дуже дякую. одним словом не можна? наступний сайт пропонує "задèра, задèрка, зàдірка" останнє – фемінітив до задири? дякую, красно дякую. може, він тому і з'являється бо хоче хоч якось виділитись знайти своє місце у мові тому він стає в опозицію прям як у школі головний задира займає останні парти цькує своїх однокласників за гарний одяг і зошити не робить домашку ніколи зриває уроки без/совісно/ бо просто хоче любови бо просто хоче хороших батьків бо просто хоче схвалення тому він і виділяється хоче бути найкращим найкращим для кого? для інших задìр і зàдірок? чи для задр-батьків що так й не навчились любити? та часом думає хіба виділятись погано? хотіти бути найкращим для се для себ для себе що це? Я я? й а збігає з останніх уроків пробираючись між тканинами між судинними перелазами і лімфозними містосполученнями аби наздогнати це Я стрибнути вище дозволеного правильного вийти за межі світу матерії аби віднайти своє ім'я – мигдаль чи квадрат?? аби залишити позаду всіх хто забирали його у нього і називали чужими буквами – мигдаль чи квадрат?! аби додати в українську мову стільки своїх імен щоб щодня обирати нове за настроєм а головне – задиратися далі. *заусенец – заде‌ра, заде‌рка, задера‌чка, зади‌рга, за‌ди‌рка, за‌дірка, за‌дра, за‌дьора, зані‌гтиця листопад 24