ru
Feedback

Не попадитесь на канал ботавода! Telemetrio находит и помечает такие каналы 👉 Хотите видеть метку — оформите подписку

Класичні студії (Антикознавство) в Україні 🇺🇦🏛✍️🦉

Класичні студії (Антикознавство) в Україні 🇺🇦🏛✍️🦉

Открыть в Telegram

Канал створений для популяризації класичних студій в Україні та вітчизняних антикознавчих досліджень. Новітні зарубіжні та українські праці з антикознавства та цікаві факти з давньогрецької і давньоримської історії, філософії та класичних мов.

Больше
2 073
Подписчики
+124 часа
+37 дней
+1430 дней
Архив постов
Коли склав на відмінно іспит з античної філософії 😁😂🤣 #іронія_античності
20 нояб., 12:51

Директором Інституту археології НАН України обрано історика-антикознавця 19 листопада 2026 року за результатами таємного голо
Директором Інституту археології НАН України обрано історика-антикознавця 19 листопада 2026 року за результатами таємного голосування в Інституті археології НАН України було обрано доктора історичних наук, член-кореспондента НАН України Аллу Валеріївну Буйських. Вона провідний вітчизняний у царині античної археології, грецької колонізації, архітектури та містобудування античних міст Північного Причорномор’я. У 1993 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Ордер в архітектурі Тіри, Ольвії, Херсонеса» (науковий керівник  - С. Д. Крижицький, 1993 р.). У 2009 році захистила докторську дисертацію «Херсонес Таврійський: просторовий розвиток держави в античну епоху» (2009 р.). Сердечно вітаємо Шановну Анну Валеріївну та щиро приємно, що саме вітчизняне антикознавство, зокрема історичне - отримало ще одне гідне визнання! #класика_в_Україні
20 нояб., 06:48

І продовження «філософського дня», одне з моїх улюблених мистецьких тем - зображення античних філософів у православних храмах
І продовження «філософського дня», одне з моїх улюблених мистецьких тем - зображення античних філософів у православних храмах Фото, зроблено в Іверському монастирі на Святій Горі Афон, на фресці Сократ, Платон, Арістотель, Піфагор і Солон.
19 нояб., 15:55

З сьогоднішнім святом усіх, хто любить і шанує Філософію 🦉 📚 Любові до мудрості та Мудрості любові у всіх сенсах кожній/кож
З сьогоднішнім святом усіх, хто любить і шанує Філософію 🦉 📚 Любові до мудрості та Мудрості любові у всіх сенсах кожній/кожному з Вас 🙏🏻
19 нояб., 01:10

Очікуємо вперше українською таку перекладацьку новинку з латини Джерело: https://www.facebook.com/share/p/1GeghLBEsk/?mibexti
Очікуємо вперше українською таку перекладацьку новинку з латини Джерело: https://www.facebook.com/share/p/1GeghLBEsk/?mibextid=wwXIfr #переклади_українською #латина
18 нояб., 12:07

Вийшла друком книга «Римські орли над Понтом. Римська імператорська армія та її присутність на українських землях» У книжці К
Вийшла друком книга «Римські орли над Понтом. Римська імператорська армія та її присутність на українських землях» У книжці Костянтина Колесникова яка вийшла у Видавництві «Темпора» на основі аналізу наявних джерел і літератури вперше в україномовній науковій традиції запропоновано комплексний підхід до еволюції римської військової організації імперської доби та історії перебування збройних контингентів Імперії в Північному Причорномор’ї. Накреслено цілісну картину військової політики Риму на теренах півдня нашої країни впродовж І століття до н. е. — V століття н. е. Розглянуто зміни в одязі й обмундируванні, спорядженні та озброєнні римських військовиків. Описано бойовий шлях легіонів та підрозділів допоміжних військ, що відряджалися для несення бойової служби в Крим, до складу Таврійської вексиляції, на Нижній Дніпро, в Придністров’я та Прикарпаття. Особливу увагу приділено системі захисту Дунайського лімесу та історії воєнних кампаній Імперії на півдні стародавньої України. #антична_історіографія #книжкові_новинки_2026
17 нояб., 13:36

У цьому полягає глибока трагедія людського пізнання: ми можемо осягати загальні закономірності буття, залишаючись сліпими щодо істини про власне життя. Тому перемога Едіпа над Сфінксом не означала остаточної перемоги людського розуму над незнанням. Вона лише відкрила складнішу проблему – суперечність між знанням про людину взагалі та самопізнанням конкретної особистості. На мою думку, люди не могли розгадати загадку Сфінкса тому, що боялися не самої загадки, а її відповіді. Адже визнати себе людиною означає визнати не лише власний розум, свободу та велич, а й слабкість, залежність, старіння і смертність. Це означає погодитися з тим, що ми приходимо у світ безпорадними й нерідко такими самими його залишаємо. Проте саме в цьому усвідомленні прихована не лише трагедія, а й велич людського існування. Адже людина є великою не тому, що позбавлена слабкостей, а тому, що здатна їх усвідомлювати, приймати й попри них творити, любити, пізнавати та надавати сенсу власному життю. Можливо, справжня загадка Сфінкса полягала не в тому, щоб людина назвала себе, а в тому, щоб вона наважилася визнати себе такою, якою є насправді. І тоді відповідь «людина» перестає бути простим розв’язанням міфологічної головоломки. Вона перетворюється на філософське одкровення: найважча істина, яку має осягнути людина, – це істина про власну людяність, невіддільну від її вразливості та скінченності. Цю інтерпретацію можна поглибити ще однією тезою: люди не розгадували загадку Сфінкса не тому, що не знали відповіді, а тому, що не хотіли впізнати себе в образі слабкої істоти. Це авторська філософська інтерпретація міфу, а не його буквальне пояснення, проте вона дозволяє поєднати античний заклик «Пізнай самого себе» з екзистенційною проблематикою людської скінченності. #рефлексії_антикознавця
15 нояб., 06:27
15 нояб., ~06:28

Чому люди не могли розгадати загадку Сфінкса? Загадка Сфінкса – одна з найвідоміших загадок античної міфології. «Хто вранці ходить на чотирьох ногах, удень – на двох, а ввечері – на трьох?» Здавалося б, відповідь проста – людина. У дитинстві вона повзає, у зрілому віці ходить на двох ногах, а в старості спирається на палицю. Проте, за давньогрецьким міфом, ніхто не міг розгадати цієї загадки, аж поки не з’явився Едіп. Чому ж люди не могли знайти відповідь на запитання, яке стосувалося кожного з них? Можливо, тому, що найскладніше для людини – не пізнати навколишній світ, а наважитися пізнати саму себе. На мою думку, головна складність загадки Сфінкса полягала не в її логічній побудові, а в небажанні людини визнати власну слабкість, вразливість і скінченність. Адже ця загадка змушувала замислитися над тим, що людина, яка вважає себе найрозумнішою та наймогутнішою істотою, насправді народжується безпорадною і наприкінці життя часто знову стає залежною від допомоги інших. Людина прагне бачити себе сильною, незалежною, здатною підкорювати природу, змінювати світ і визначати власну долю. Вона пишається своїм розумом, досягненнями, владою та можливостями. Проте загадка Сфінкса руйнує цю ілюзію всемогутності. Вона нагадує, що людське існування починається не із сили, а зі слабкості. Немовля не здатне самостійно вижити, воно потребує турботи, захисту й любові. І хоч упродовж життя людина набуває знань, досвіду та впевненості, старість знову може повернути її до стану фізичної немічності. У цьому виявляється один із найглибших парадоксів людського буття: ми витрачаємо значну частину життя на те, щоб стати незалежними, але не можемо остаточно звільнитися від власної вразливості. Людина прагне подолати свою слабкість, хоча саме вона є невіддільною складовою людської природи. Можливо, ті, хто намагався розгадати загадку Сфінкса, шукали відповідь серед дивовижних істот, міфічних створінь або незвичайних явищ природи. Вони були готові визнати загадковість зовнішнього світу, але не помічали загадковості власного існування. Адже значно легше розмірковувати про богів, чудовиськ і таємниці Всесвіту, ніж усвідомити, що ти сам є істотою, приреченою на старіння і смерть. У цьому контексті загадка Сфінкса набуває особливого екзистенційного змісту. Вона запитує не лише про те, хто така людина, а й про те, чи готова людина прийняти правду про себе. Чи здатна вона визнати, що її сила тимчасова, молодість минуща, а фізична незалежність не є вічною? Ця проблема перегукується з філософією Мартіна Гайдеґґера, який розглядав людське існування крізь усвідомлення власної скінченності. Людина нерідко живе так, ніби смерть стосується когось іншого, ніби старість – це далеке майбутнє, яке можна нескінченно відкладати. Проте справжнє усвідомлення власного буття передбачає прийняття його часових меж. Саме тому відповідь на загадку Сфінкса можна розглядати як своєрідний акт екзистенційної мужності – здатності побачити себе без ілюзій. Водночас загадка містить ще одну важливу філософську ідею. Вона показує, що людське життя не можна ототожнювати лише з періодом зрілості, коли людина перебуває на вершині своїх фізичних та інтелектуальних можливостей. Дитинство, зрілість і старість – це не три різні істоти, а три стани одного людського буття. Людина залишається людиною незалежно від того, наскільки вона сильна, самостійна чи продуктивна. Отже, людська гідність не може визначатися лише фізичною силою, працездатністю або незалежністю. Немічне немовля і безпорадна літня людина не є меншою мірою людьми, ніж здорова й успішна особистість у розквіті сил. Навпаки, саме усвідомлення спільної вразливості може стати підґрунтям людяності, співчуття та відповідальності за інших. Особливо символічним є те, що загадку розгадав Едіп – людина, яка згодом виявилася нездатною розпізнати істину про власне походження та долю. Він зміг відповісти на запитання «Хто є людина?», але не знав відповіді на запитання «Хто я сам?».
15 нояб., 06:27

Звідки вираз «голуба кров»? Всі, напевно, чули вираз «голуба кров». Так називають людей аристократичного походження. І снобів, які поводяться як аристократи. Але чому ж червона кров раптом почала вважатися «голубою»? Щоб розібратися в цьому, потрібно перенестися в Іспанію епохи Реконкісти. У XV столітті на землях, нещодавно відвойованих у маврів (арабів і берберів, які захопили Іберійський півострів), різноманітне населення християн, мусульман і євреїв жило в постійній напрузі. Багато з тих, хто прийняв християнство – так звані «марани» (хрещені євреї) і «моріски» (хрещені мусульмани), проникли в ряди еліти, обійняли державні посади і навіть породнилися зі старими дворянськими родами. Іспанська еліта почала вимагати доказів «чистоти крові», незаплямованої чужою домішкою. Родовід став найціннішим капіталом тогочасних іспанців. Але як довести бездоганність свого роду, якщо документи тієї епохи було так легко підробити? Відповідь знайшлася... у кольорі вен. Іспанські вельможі здавна пишалися своєю світлою шкірою. На відміну від засмаглих маврів або селян, чиї обличчя засмагали під час польових робіт, аристократи рідко піддавали себе палючим променям сонця. Їхня шкіра – особливо на зап’ястях і скронях – залишалася тонкою, блідою, майже прозорою. Крізь неї чітко проступала синювата мережа судин. Це давало їм право говорити: «У нас, християн стародавнього роду, кров не червона, як у простолюдинів або невірних; вона синя!» Перша документально підтверджена згадка виразу «sangre azul» («голуба кров») відноситься до 1128 року, однак широкого поширення він набув у XV–XVI століттях. Лексикограф Себастьян де Коваррубіас у своєму творі «Скарбниця кастильської мови» (1611 рік) вже фіксує це поняття як ознаку давнього благородного походження. Але чому вени сині, хоча кров – червона? Відповідь криється у фізиці світла. Наша шкіра, м’язи та стінки вен працюють як своєрідний напівпрозорий світлофільтр. Кров, якщо дивитися на неї через такий фільтр, здається синьою. Таким чином, іспанські вельможі перетворили на знак елітарності те, що було лише фізіологічною особливістю, зумовленою їхнім способом життя та відсутністю меланіну. Тонка, що ніколи не засмагає шкіра аристократа стала свідченням його благородного походження. З Іспанії цей вираз перекочував до Франції – тодішньої законодавиці мод і придворного етикету. Вже у XVII столітті поняття «голуба кров» міцно увійшло в лексикон Версалю. Там культивувалася майже хвороблива блідість, обличчя рясно посипали пудрою, а для того, щоб ще більше підкреслити свій високий статус, на скронях навіть малювали тонкі сині вени. Звідти цей вираз потрапив до Англії (перша письмова згадка blue blood датується 1811 роком), а потім поширився по всій Європі. #філологічні_нотатки #культурологічні_нотатки
14 нояб., 11:41

«Філософським кафе» вже нікого не здивуєш, а от «філософським купе» 🚆 - цілком 😁 Антикознавець - це не той хто лише читає с
«Філософським кафе» вже нікого не здивуєш, а от «філософським купе» 🚆 - цілком 😁 Антикознавець - це не той хто лише читає стародавні тексти, а хто завжди слідкує за трендами )
13 нояб., 12:57

Від «вихователя» до «мучителя»: дивовижна метаморфоза грецького слова «педагог» Сьогодні слово «педагог» асоціюється в нас із вчителем, наставником та освітою. Проте шлях цього слова у самій грецькій мові пройшов крізь кардинальну зміну сенсів – від почесної обов’язкової ролі в античності до слова, яке в сучасній Греції може означати буквально «тортури» чи «мучення». Античність: супроводжувач дитини У Давній Греції слово παιδαγωγός (paidagōgós) складалося з двох частин: παῖς (дитина) та ἄγω (веду). Педагогом називали раба, якому довіряли сина заможного громадянина. Його завданням було не стільки навчати наукам, скільки фізично супроводжувати хлопчика до школи, носити його речі, стежити за безпекою та прищеплювати базові манери поведінки. З часом це слово набуло шляхетного значення духовного наставника і закріпилося в більшості європейських мов саме в цьому сенсі. Сучасна Греція: «мука» та «випробування» У новогрецькій мові стародавній корінь зберігся, але в побутовому вжитку набув зовсім іншого забарвлення. Сьогодні слово παίδεμα (paídema) або дієслово παιδεύω (paideúō) у розмовній мові найчастіше означають «мучити», «катувати», «завдавати клопоту» або «виснажувати». Якщо грек каже «αυτό είναι μεγάλο παίδεμα» (це велике педема), він має на увазі: «це справжня мука» або «неймовірний головний біль». Як відбулася ця трансформація? Лінгвісти пояснюють такий зсув цілком природною логікою виховного процесу минулих епох: • Суворість навчання. В античності та середньовіччі виховання й навчання нерозривно пов’язувалися з жорсткою дисципліною, покараннями та важкою працею. Дієслово παιδεύω спочатку означало «виховувати, навчати», згодом – «дисциплінувати, карати», а пізніше – «мучити». • Побутове переосмислення. Поки для позначення вчителя в сучасній грецькій закріпилося слово δάσκαλος (dáskalos), старе слово παιδεύω залишилося в народній мові для опису будь-якого процесу, що вимагає надмірних зусиль і приносить страждання. (Хоча офіційний термін παιδαγωγός для фахівців із педагогіки в мові також існує як книжне слово). Історія цього слова – яскравий приклад того, як жива мова фіксує психологічний досвід поколінь: для давніх учнів шлях до знань настільки часто супроводжувався стражданнями, що саме слово «виховання» перетворилося на синонім «муки». #філологічні_нотатки #грека
12 нояб., 13:58

Очікуємо на видання до весни 2027 року.
Очікуємо на видання до весни 2027 року.
11 нояб., 13:51

За лаштунками переговорів в Абу-Дабі 😎🤩
За лаштунками переговорів в Абу-Дабі 😎🤩
11 нояб., 12:28

Ну і як не зробити на памʼять спільне селфі 🤳 😁 #іронія_античності
Ну і як не зробити на памʼять спільне селфі 🤳 😁 #іронія_античності
09 нояб., 04:57

– 🏛 Як схуднути за Гіппократом, Цельсом і Галеном, або Антична дієта для тих, хто любить поїсти Як худнули в античності? Виявляється, давні греки та римляни знали чимало способів позбутися зайвої ваги. Щоправда, деякі з них здатні налякати навіть сучасних прихильників найсуворіших дієт. Із термінологією в них усе було гаразд: παχύς, σαρκώδης, πολύσαρκος – повний, огрядний, товстий; ἰσχνός, λεπτός – худий, тонкий. Латиною – obesus, pinguis, corpulentus та gracilis, tenuis, macer, macilentus. І це далеко не повний перелік. 🏺 Гіппократ: бігати натщесерце, їсти жирне і ходити голим Гіппократ стверджує: οἱ παχέες σφόδρα κατὰ φύσιν, ταχυθάνατοι γίνονται μᾶλλον τῶν ἰσχνῶν «Люди, надзвичайно огрядні від природи, помирають раніше за худих» (Hippocr. Aph. II 44). Надзвичайно підбадьорливий початок. Утім, дещо заспокоює κατὰ φύσιν – «від природи». На щастя, в іншому Гіппократовому трактаті – Περὶ διαίτης ὑγιεινῆς («Про здоровий спосіб життя») – знайшлася ціла програма схуднення. Починається вона з рекомендації виконувати важкі фізичні вправи натщесерце – τὰς ταλαιπωρίας ἁπάσας νήστιας ἐόντας ποιέεσθαι. Після цього слід негайно сідати за стіл, ще не віддихавшись, попередньо випивши розведеного вина. Страви рекомендуються жирні: ними швидше наситишся (Hippocr. De salubri diaeta 4). Ось тут антична медицина може почати подобатися! Вино після пробіжки, жирна їжа для схуднення – із цим ще можна змиритися. Але далі йдуть чотири чудові інфінітиви: μονοσιτέειν καὶ ἀλουτέειν καὶ σκληροκοιτέειν καὶ γυμνὸν περιπατέειν («Їсти один раз на день, не митися, спати на твердому й ходити голим») [Ibid. 4] Особливо прекрасний останній пункт! Якщо вийти на вулицю в такому вигляді, фізичне навантаження гарантоване: неодмінно хтось у формі кинеться навздогін. А відмова від миття позбавить запрошень у гості, а отже, і зайвих застіль. До речі, там само зазначено: τοὺς μὲν σαρκώδεας θᾶσσον ὁδοιπορέειν, τοὺς δὲ ἰσχνοὺς ἡσυχέστερον «Повним слід ходити швидше, а худим – повільніше» (Hippocr. De salubri diaeta 3). 🏛 Цельс: тривоги, безсоння і дедлайни У римлян ситуація не краща. Авл Корнелій Цельс формулює принцип: Tenuis vero homo implere se debet, plenus extenuare. «Худому слід набирати вагу, а повному – худнути» (Cels. Med. I 3, 14). Серед засобів схуднення він називає cura, vigilia – «турботи, тривоги та неспання» (Cels. Med. I 3, 16). Щоправда, Цельс також рекомендує біг, гарячі лазні, блювання та очищення кишківника. Серйозна медична школа, не схильна до напівзаходів. 🏺 Гален: як схуднути й не втекти від лікаря Нарешті, Гален у трактаті «Про збереження здоров’я» розповідає, як схуд його огрядний пацієнт. Лікар змушував його бігати до поту, розтирав тіло, відправляв у лазню, не годував, знову відправляв у лазню і лише після цього давав об’ємну, але малопоживну їжу (Gal. De sanitate tuenda VI 8). Не дивно, що пацієнт схуд. Цікаво інше: чи вдалося йому після цього втекти від Галена? 📜 Арістотель: чому одні люди худі, а інші – огрядні? До речі, античних мислителів цікавили не лише способи схуднення, а й причини відмінностей людської статури. У трактаті «Проблеми» (Problemata), що традиційно входить до Аристотелівського корпусу, порушується питання, чому люди з різною тілобудовою по-різному реагують на фізичні навантаження. Зокрема, обговорюється зв’язок між потовиділенням, рухом і тілесною повнотою (Arist. Probl. II 1, 865a). Звісно, перед нами не сучасна фізіологія, а спроба пояснити особливості людського тіла в межах античної натурфілософії. Проте сама постановка питання свідчить: проблема співвідношення харчування, руху та тілесної конституції хвилювала людей задовго до появи фітнес-клубів і підрахунку калорій. 🍷 Отже, який рецепт обрати? Антична δίαιτα – це не лише обмеження в їжі, а цілий спосіб життя, що охоплював харчування, фізичні вправи, сон, купання та повсякденні звички. Можливо, саме в цьому й полягає найцікавіший урок античної медицини. #антична_медицина
07 нояб., 02:25

Вийшов друком сигнальний номер першого українського перекладу з давньогрецької 75-ти вибраних трактатів свт. Фотія, патріарха
+7
Вийшов друком сигнальний номер першого українського перекладу з давньогрецької 75-ти вибраних трактатів свт. Фотія, патріарха Константинопольського або ж «Амфілохій». Видання є збіркою тлумачень святителя на низку складних питань, що для зручності розподілені за декількома умовними рубриками: «Біблійно-екзегетичний блок», «Старий Завіт», «Новий Завіт», «Богословсько-догматичний блок», «Промисел Божий», «Канонічне право», «Церковна археологія», «Наука і медицина» та «Етнографія». Також видання ілюстроване олівцевими ескізами з двох рукописів епохи Македонської династії (IX ст.) – Ambrosianus E49 та Ambrosianus E50. Реалізація книги планується на початку грудня. #переклади_українською #класика_в_Україні
06 нояб., 11:53

Мабуть, якби Сократ жив у Києві чи області у наш час, то він би точно зауважив: «Я знаю, що нічого не знаю. Особливо - коли дадуть світло»… #рефлексії_антикознавця
06 нояб., 08:47

Як киянин, зараз особливо розумієш мудрість Фалеса, що основою всього сущого є вода 💦 😅 #іронія_античності
05 нояб., 11:18

📜 Перші літери після майже 2000 років мовчання: прочитано фрагмент геркуланумського сувою PHerc. 306B Сувій, обвуглений під час виверження Везувію 79 року н. е., поступово відкриває свій текст. Команда Vesuvius Challenge оголосила про присудження премії First Letters Prize у розмірі 50 000 доларів Ліаму Ворнеру та Ніколі Боділл, яким вдалося виявити сліди чорнила й отримати читабельне зображення фрагмента PHerc. 306B. Сувій знайшли ще у 1750-х роках на Віллі папірусів у Геркуланумі; нині він зберігається в Національній бібліотеці Неаполя. Прочитати приховані всередині рядки допомогли мікрокомп’ютерна томографія та віртуальне розгортання — без фізичного розкручування крихкого папірусу. 🔎 Дві літери, що змінили прочитання Завдання виявилося непростим: із 25 поданих робіт кілька наблизилися до вимоги розпізнати щонайменше 10 знаків на ділянці площею 4 см². Послідовність τοδιαυτο учасники виявили раніше, однак наступні сліди залишалися неоднозначними: папірологи вбачали в них то мю, то ню. На зображенні Ворнера та Боділл уперше вдалося впевнено розпізнати αι. У маюскульному письмі Μ, Ν та ΑΙ можуть бути напрочуд схожими — їх плутали навіть античні переписувачі. Вирішальною стала видимість середнього штриха альфи, який дозволив зіставити її з іншою альфою в цьому ж фрагменті. 🏛 «Те, що є бажаним заради самого себе» Відтак дуже ймовірним стало прочитання: τὸ δι᾽ αὑτὸ αἱρ̣ε̣τ̣όν̣ «те, що є бажаним заради самого себе». Крапки під літерами позначають непевність їхнього прочитання: повний вислів поки залишається обґрунтованою реконструкцією. Ця формула має паралелі у філософських творах Арістотеля та Секста Емпірика. Близький вислів трапляється й у трактаті Філодема «Про гнів»: філософ критикує тих, хто сприймає покарання як насолоду й прагне його як чогось бажаного самого по собі. Як зазначають автори повідомлення, в епікурейському контексті така характеристика мала б стосуватися блага й задоволення. Втім, самої цієї паралелі недостатньо, щоб установити автора чи назву твору в сувої. Розпізнані літери допомогли з’ясувати й будову рукопису: за орієнтацією письма встановлено, що PHerc. 306B – верхня частина сувою, а менший фрагмент PHerc. 306A – нижня. Його сканування та віртуальне розгортання тепер можуть дати особливо цінне продовження. За повідомленням Пола Гендерсона та Федеріки Нік confоларді для Vesuvius Challenge від 2 листопада. #антична_папірологія #антична_філософія
03 нояб., 01:50

Лампа як гладіаторський шолом У листопаді, у зв'язку зі скороченням світлового дня, велике значення набувало питання освітлен
Лампа як гладіаторський шолом У листопаді, у зв'язку зі скороченням світлового дня, велике значення набувало питання освітлення. На фото – теракотова лампа у вигляді гладіаторського шолома, римський предмет ІІ ст.н.е. з колекції музею Метрополітен. Спереду видно фрагмент відламаного носика лампи для ґноту. У листопаді така лампа могла не лише висвітлювати робоче місце свого господаря, а й нагадувати йому про те, що у листопаді - чимало свят, що відзначаються, зокрема, організацією видовищ. #культурологічні_нотатки
01 нояб., 14:21