Класичні студії (Антикознавство) в Україні 🇺🇦🏛✍️🦉

А тим часом на днях у Loeb Library Classics вийшла друком повне критичне видання орфічних фрагментів 🤩😎 #книжкові_новинки_2026

Коли намагаєшся детально пояснити викладачу що чітко розрізняєш Діогена Сінопського від Діогена Лаерція 😁😂😅 #іронія_античності

Доречним (і до сьогодні не приділяв уваги цій деталі) наразі буде зауважити, що храм Артеміди Ефеської, який Антіпатр Сідонський відніс до одного з «Семи чудес світу» - це не той самий храм який спалив 🔥 🏛️ Герострат 21 липня 356 р.до н.е. #історичні_нотатки

Коли викладач побачив на титулці курсової/бакалаврської тему «Філософські ідеї Греблі» (Мається на увазі - Плотіна) P.S. Хто слідкує за цьогорічним Чемпіонатом світу з футболу 🥅 ⚽️ - точно зрозуміє 😁🤣😉 #іронія_античності

Після нещодавньої зустрічі зі знайомим Колегою, фахівцем зі східної патристики, можу сказати - вже три місяці як він зайнявся першим повним академічним перекладом «Ареопагітик» та за рік збирається зробити чорновик перекладу.

«Класичні студіі та публічна політика» - книжка яка вийшла пару тижнів тому Ця книга є першою працею, що поєднує класичні студії (Classics) з публічною політикою, відкриваючи дискусію щодо вивчення та практичного застосування класичної спадщини в політичних спільнотах Сполученого Королівства та для них. У виданні піддаються критичному переосмисленню й спростовуються усталені уявлення про те, що фахівці з класичних студій нібито не займаються політикою. Автори демонструють, що взаємодія з політичною сферою, як і будь-яка інша професійна навичка, може бути предметом навчання та розвитку.Серед авторів - науковці-класики, колишній державний секретар та чинний молодший державний службовець. Видання становить інтерес для всіх, хто навчається або працює у сфері класичних студій та публічної політики, особливо у Великій Британії. #книжкові_новинки_2026

Концепт "Παρρησία": коли свобода слова була чеснотою, а коли — вадою? Слово παρρησία належить до найцікавіших понять давньогрецької політичної та філософської культури. Зазвичай його перекладають як «свобода слова», «відвертість», «правдомовність» або «сміливість говорити правду», хоча семантика цього терміна значно ширша. Етимологічно παρρησία утворене від πᾶς («усе») та ῥῆσις («мовлення», «висловлювання»), тобто буквально означає «говорити все». Йдеться не просто про можливість висловитися, а про право відкрито озвучувати власну думку без страху перед владою чи суспільним осудом. У класичну добу парресія сприймалася як одна з головних ознак афінської демократії. Уже Евріпід називає її привілеєм вільних громадян Афін: ἐλεύθεροι παρρησίᾳ θάλλοντες οἰκοῖεν πόλιν κλεινῶν Ἀθηνῶν «вільні люди, що процвітають завдяки свободі висловлювання, мешкають у славному місті Афін» (Hippolytus, 422). В іншому місці драматург використовує вислів παρρησίᾳ φράζειν — «говорити відверто» (Bacchae, 668), а також ἔχειν παρρησίαν — «мати свободу висловлювання» (Phoenissae, 391). Політичне значення поняття добре видно і в Платона. У VIII книзі «Держави» він характеризує демократію словами: ἐλευθερίας ἡ πόλις μεστὴ καὶ παρρησίας γίγνεται «держава стає сповненою свободи та парресії» (Republic, 557b). Не випадково Полібій пізніше ставить парресію в один ряд із демократією та рівноправністю громадян: παρρησία καὶ ἰσηγορία καὶ δημοκρατία «свобода висловлювання, рівне право голосу та демократія» (Historiae, 2.38.6). Водночас давні греки чудово усвідомлювали, що свобода слова може перетворитися на власну протилежність. Тому поряд із позитивним значенням виникає й негативне. Ісократ говорить про ἡ εἰς τοὺς θεοὺς παρρησία «зухвалість щодо богів» (Busiris, 40), де парресія означає вже не чесну відвертість, а безцеремонність і словесну вседозволеність. У філософській традиції значення слова поглиблюється. Якщо для політика парресія була правом говорити, то для філософа вона стає обов'язком говорити правду. Саме тому оратор Демосфен заявляє: τἀληθῆ μετὰ παρρησίας ἐρῶ «я скажу правду відкрито» (Orationes, 6.31). У цьому контексті парресія означає вже не свободу як політичний привілей, а моральну мужність. Недарма епікуреєць Філодем навіть написав спеціальний трактат Περὶ Παρρησίας («Про парресію»), присвячений етичним аспектам відвертого мовлення. У пізнішій традиції семантичне поле терміна ще більше розширюється. παρρησία може означати свободу дій, право діяти без страху, а в християнських текстах — духовне дерзновення та впевненість перед Богом. Таким чином, семантична еволюція παρρησία проходить шлях від «права говорити все» до «моральної сміливості говорити істину». Для античних греків це була не просто свобода слова у сучасному розумінні, а чеснота громадянина і філософа, яка вимагала одночасно відвертості, відповідальності та мужності. #філологічні_нотатки

До Вашої уваги добірка книжок з проблематики класичних студій - історіографії, античної літератури, культурології та філософії, які мають вийти друком у Cambridge University Press до кінця 2️⃣0️⃣2️⃣6️⃣ року 📚 #книжкові_новинки

Про античний «канселінг» ("культуру відміни"): між Афінами та Римом Сьогодні звернімося до явища, яке в сучасній культурі називають cancel culture – «культурою відміни». Попри поширене уявлення про неї як суто новітній феномен, окремі практики суспільного осуду, символічного виключення та стирання пам’яті були добре відомі вже античному світові. Одним із найвідоміших прикладів є афінський остракізм. У «Афінській політії» Арістотель повідомляє, що ця процедура була запроваджена за Клісфена як засіб запобігання тиранії [Arist. Ath. Pol. 22]. Раз на рік народні збори вирішували, чи є потреба в проведенні остракізму. Якщо така потреба визнавалася, громадяни записували ім’я небажаної особи на уламках кераміки (ὄστρακα). Політик, який отримував найбільшу кількість голосів (за умови кворуму в шість тисяч громадян), мусив залишити Аттику на десять років [Arist. Ath. Pol. 43; Plut. Arist. 7]. Серед осіб, які зазнали остракізму, були Арістід Справедливий [Plut. Arist. 7], Фемістокл [Thuc. 1.135; Plut. Them. 22], Кімон [Plut. Cim. 17] та інші впливові діячі. Проте остракізм не передбачав конфіскації майна чи позбавлення громадянства. Це була радше форма тимчасового політичного виключення, а не повного знищення репутації. Принципово важливо, що остракізм застосовувався лише до живих громадян. Його метою було усунення потенційної політичної загрози, а не перегляд пам’яті про померлих. Зовсім інший характер мала римська практика, яку сучасні дослідники називають damnatio memoriae – «засудження пам’яті». Хоча сам цей термін не є античним, відповідні процедури добре відомі з епіграфічних, нумізматичних та літературних джерел. Після смерті особи, яку оголошували ворогом держави (hostis) або тираном, сенат міг постановити знищити її зображення, вилучити ім’я з написів та заборонити офіційне вшанування [Suet. Dom. 23; Cass. Dio 68.1]. На відміну від остракізму, ця практика дуже часто застосовувалася саме до померлих. Показовим є випадок імператора Доміціана, після вбивства якого у 96 р. н. е. сенат постановив знищити його статуї та прибрати його ім’я з публічних написів [Suet. Dom. 23]. Аналогічна доля спіткала імператора Гету, якого вбив його брат Каракалла у 211 р. н. е. Після цього ім’я Гети систематично вилучали з документів, написів і навіть сімейних портретів [Cass. Dio 78.12; Herodian 4.5]. Особливо промовистим є знаменитий Tondo Severi — єгипетський портрет імператорської родини Северів. Обличчя Гети на ньому було навмисно зішкрябане після його смерті. Таким чином влада прагнула не просто покарати людину, а змінити саму колективну пам’ять про неї. Втім, виникає парадокс. Чим активніше намагалися стерти певну особу з історії, тим помітнішими ставали сліди цього стирання. Вибите ім’я на камені часто привертає увагу дослідника сильніше, ніж звичайний напис. Саме тому багато жертв damnatio memoriae сьогодні відомі нам значно краще, ніж численні імператори, пам'ять про яких ніхто не намагався знищити. Отже, якщо шукати античні аналоги сучасної «культури відміни», то остракізм можна розглядати як форму тимчасового виключення живої людини з політичної спільноти, тоді як damnatio memoriae була спрямована переважно проти вже померлих осіб і мала на меті викреслити їх із суспільної пам’яті. У цьому сенсі саме римська практика виявляється значно ближчою до сучасних дискусій про те, хто і за яких підстав має право визначати, кого суспільство повинно пам’ятати, а кого – забути. #культурологічні_нотатки

авторитетних висловів Піфагора, то μαθηματικοί становили вищий рівень посвячених, які опановували теоретичне знання, насамперед арифметику, геометрію, гармоніку та астрономію. Тут термін зберігає своє первісне значення «учнів науки», але вже в контексті спеціалізованого філософського навчання. Таким чином, семантична еволюція μαθηματικός проходить кілька послідовних стадій: (1) «схильний до навчання» → (2) «той, хто займається науковим пізнанням» → (3) «математик» і «математичний» → (4) «астрономічний» → (5) «астрологічний». Для античної філософії особливо важливо, що первісно термін не був пов'язаний винятково з математикою у сучасному розумінні, а означав будь-яке систематичне, раціонально організоване знання, здобуте шляхом навчання і теоретичного дослідження. Саме тому в піфагорійській та платонічній традиціях μαθηματικός насамперед характеризує певний тип ставлення до знання, а вже потім – конкретну наукову дисципліну. #філологічні_нотатки #грека

Cемантика слова "математик" у давньогрецькій лінгвокультурі: між наукою та астрологією Слово μαθηματικός, ή, όν належить до тих давньогрецьких термінів, семантика яких зазнала істотної еволюції від загального значення «той, хто навчається» до спеціалізованого значення «математичний», а згодом – навіть «астрономічний» та «астрологічний». Його аналіз особливо важливий для дослідження античної науки та філософії, оскільки сучасне слово «математика» відображає лише одну з пізніх стадій розвитку цього поняття. Етимологічно μαθηματικός походить від іменника μάθημα («знання», «навчання», «предмет вивчення», «наука»), який, своєю чергою, утворений від дієслова μανθάνω – «навчатися», «пізнавати», «здобувати знання через досвід або навчання». У найширшому значенні корінь μαθ- позначає процес засвоєння знання, а не якусь конкретну галузь науки. Саме тому первинне значення прикметника μαθηματικός – «схильний до навчання», «той, хто любить пізнання», «здатний до навчання». У цьому значенні його вживає Платон (Tim. 88c), де йдеться не про математику як дисципліну, а про певну інтелектуальну настанову людини. У класичній філософії відбувається поступова спеціалізація значення. Уже в Платона термін починає пов'язуватися із систематичним знанням. У діалозі Sophista (219c) зустрічається вираз τὸ μαθηματικὸν εἶδος, який означає «науковий тип знання» або «теоретичний різновид пізнання». Тут акцент робиться не на числових операціях, а на впорядкованому, раціонально організованому знанні взагалі. Особливого значення термін набуває в Арістотеля. У його працях μαθηματικός уже безпосередньо пов'язується з математичними науками. Так, ὁ μαθηματικός означає «математика» або «математика-науковця» (Phys. 193b31; Eth. Nic. 1142a17). Водночас Арістотель уживає похідні форми для позначення самої науки: ἡ μαθηματική (ἐπιστήμη) – «математична наука», а τὰ μαθηματικά — «математика» як сукупність дисциплін. Важливо, що в арістотелівській системі математичне знання є не просто технікою обчислення, а окремим способом пізнання буття. Математик досліджує речі не як фізик, тобто не в їхній матеріальності та русі, а шляхом абстрагування кількісних і просторових характеристик. Саме тому в Арістотеля виникає ще одне значення терміна — «математичні об'єкти». Вираз τὰ μαθηματικά може позначати не лише науку, а й особливий клас сутностей: числа, геометричні фігури, пропорції, тобто об'єкти, що існують лише в мисленні через абстракцію від чуттєвого світу (Met. 1076a17). Звідси походить відоме арістотелівське розрізнення між фізичним та математичним підходами до реальності. Цікаво, що в античній науці прикметник μαθηματικός поширюється на окремі дисципліни. Наприклад, γραμμὴ μαθηματική означає «математичну лінію», тобто лінію як ідеальний геометричний об'єкт на відміну від фізичної лінії, що має матеріальне втілення (Phys. 194a11). Подібним чином говорять про κύκλοι μαθηματικοί — математичні кола, тобто ідеальні геометричні конструкції. У цьому випадку прикметник позначає не належність до певної науки, а спосіб існування предмета як абстрактного об'єкта мислення. У пізнішій традиції семантичне поле терміна ще більше розширюється. В елліністичну та римську епохи ἡ μαθηματική часто означає астрономію, оскільки саме вона вважалася найбільш математизованою наукою. Тому у Плутарха зустрічаються οἱ μαθηματικοὶ κανόνες – астрономічні таблиці або правила. У скептика Секста Емпірика ἡ μαθηματική може прямо означати астрономію як науку про небесні рухи. Ще пізніше термін починає застосовуватися до астрології. У римську добу μαθηματικός нерідко означає вже не математика, а астролога, тобто фахівця з тлумачення рухів небесних тіл. Відповідно ἡ μαθηματικὴ τέχνη стає позначенням астрологічного мистецтва. Така семантична трансформація була зумовлена тим, що астрологія в античності спиралася на складні математичні розрахунки й тому сприймалася як різновид математичного знання. Окреме значення термін мав у піфагорійській традиції. За свідченням Порфирія та Ямвліха, οἱ μαθηματικοί протиставлялися οἱ ἀκουσματικοί. Якщо ἀκουσματικοί були учнями, які обмежувалися засвоєнням

У минулу п’ятницю, 29 травня, адмін ТГ-каналу мав честь бути одним із ключових спікерів сателітного заходу Книжкового Арсеналу та КНУ імені Тараса Шевченка «З полиць та шухляд – до мільйонів читачів: як університетські монографії та наукпоп стають голосом відкритої науки України у світі». Експертна дискусія об’єднала представників провідних університетів і наукових установ України навколо пошуку нових підходів до розвитку академічного книговидання та інтеграції української науки у європейський простір відкритої науки. Учасники дійшли спільного висновку: сучасна наука має бути відкритою, зрозумілою та доступною суспільству. Адже саме якісна наукова книга й науково-популярне видання можуть стати важливими інструментами формування позитивного міжнародного образу України та посилення впливу української науки у світі.

📚🇺🇦 Нові антикознавчі дослідницькі статті та переклади у фаховому філологічному виданні Київського університету ✍️ У черговому випуску №2(40) за 2026 рік філологічного часопису Навчально-наукового інституту філології «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика» (категорія Б) -https://philology-journal.com/index.php/journal/issue/view/25 , головним редактором якого є професор Світлана ГРИЦЕНКО, завідувач кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Київського університету, опубліковано низку цікавих досліджень і перекладів із царини класичної філології, античної культури та перекладознавства. Серед наукових статей випуску особливу увагу привертають: стаття Олександра ЛЕВКА «Становлення форми аретологічного каталогу в грекомовній літературі античності: від Гомера до Нового Завіту», присвячена еволюції одного з важливих жанрових і риторичних феноменів античної словесності; стаття Анни ПОЛІЩУК «Обман в "Історії" Геродота: антропологічний погляд», що пропонує новий ракурс осмислення одного з ключових наративних мотивів батька історії; розвідка Юрія ПОПОВИЧА «Еней Вергілія – герой в екзилі: українські акценти», присвячена переосмисленню образу Енея крізь призму українського історичного досвіду; дослідження Наталі РУДОЇ «Принципи лексикографічного опису мовних одиниць у "De verborum significatu"», що висвітлює особливості античної лексикографічної традиції; За доброю традицією видання, у випуску представлено вперше нові переклади пам’яток античної літератури, здійснені викладачами Київського університету та які подані у форматі білінгви (оригінальний текст і український переклад). - переклад елліністичних еротичних епіграм, здійснений Лесею Звонською; - переклад діалогу «Гіппарх», що традиційно приписується Платонові, зроблений Віталієм Туренко (https://www.researchgate.net/publication/405625164_The_Pseudo-Platonic_Hipparchus_a_Ukrainian_Translation). Такий підхід дає змогу читачеві не лише ознайомитися зі змістом твору українською мовою, а й безпосередньо працювати з давньогрецьким текстом, простежувати особливості перекладацьких рішень та долучатися до культури читання античних джерел в оригіналі. Саме тому білінгвальні публікації залишаються важливим інструментом популяризації класичних студій та стимулювання інтересу до вивчення давньогрецької мови. Практика видання перекладів із паралельним оригіналом відповідає високим академічним стандартам, характерним для провідних міжнародних наукових видань у галузі класичної філології. Загалом, випуск демонструє широку тематичну палітру сучасних гуманітарних досліджень — від античної літератури, філософії та мовознавства до проблем перекладу, культурної пам'яті та рецепції класичної спадщини в сучасному світі. #переклади_українською

Зважаючи на історію античної філософії та спостерігаючи за нинішніми ідеями щодо скасування в рамках НМТ з математики, то якщо це станеться - все більше молоді у нас буде «акусматиками» 😁😉 #іронія_античності

Вийшов друком перший переклад українською діалогу «Філеб» Платона у видавництві «Апріорі» Діалог «Філеб» вважається одним із найпізніших творів Платона, оскільки в ньому бачимо поєднання кількох ключових теорій мислителя. Людська душа безсмертна, тому вона вже все знає: теорія ремінісценції знаходить своє продовження в усіх періодах філософської думки. Поєднання різних речей у правильному співвідношенні – запорука того, що житимемо в задоволенні, оскільки розум визначає це співвідношення, – ідея, що звучатиме упродовж століть. Поділ усього буття на чотири види, систематизація й узагальнення – початки наукового підходу до світобачення. І все це – в конденсованому вигляді – у невеликому, але непростому для сприйняття діалозі. Українською мовою твір перекладено вперше доктором філософських наук, професором Павлом Андрійовичем Содоморою – для широкої мислячої читацької авдиторії. #переклади_українською #платон

Мабуть так виглядав перепочинок Схоларха Лікею і його учнів від постійних прогулянок 😁😅🙈 #іронія_античності

Читаю зараз цю книгу, яка є найновішою на сьогодні по темі походження філософії в античності, адже вийшла друком у квітні цього року "Суперники в мудрості: Рання грецька філософська поезія та винахід філософії" «Суперники в мудрості» пропонує новий погляд на давнє питання походження грецької філософії, по-новому розглядаючи конкурентне інтелектуальне середовище архаїчної та ранньої класичної Греції. Зокрема, стверджується, що поява грецької філософії як нової дисципліни зі специфічними методологіями та парадигмами дослідження слід простежити до критичного вивчення філософами-поетами агоністичних способів виробництва та передачі мудрості в архаїчній Греції (бл. 800-480 рр. до н. е.). Досліджуючи способи, якими Ксенофан, Парменід, Емпедокл та Епіхарм обґрунтовували власні претензії на сапієнціальний авторитет і тим самим кидали виклик своїм попередникам і суперникам, книга показує, як вони переосмислили терміни та форми конкуренції. #досократики #антична_філософія

Заняття, зустрічі, виступи - це,звичайно, добре, але щоквартальні семінари протягом 3 років з провідними папірологами світу у філософському антикознавстві - завжди по розкладу 📜😎 #антична_філософія