Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

✍«Хіба внутрішнє життя жителів такої країни не буде схожим на природу, яка їх оточує?»(с). 📷«Погляд на Тибет» (1937), від Фоско Мараїні (1912-2004), відомого італійського антрополога, фотографа та мандрівника. Він багато років подорожував Японією, Центральною Азією та Північною Африкою. Дослідники особливо цінують його записи й знімки повсякдення жителів Тибету та культури айнів на Хоккайдо. #фото #Тибет

🖼️"Місяць на сільській дорозі", від Табучі Тошіо, сучасного японського художника й проф. Токійського університету. #мистецтво #Японія #вечір

📷Стамбул у об’єктиві Отмара Пферші (1898-1984), австрійського фотографа, який багато років відкривав туристичну привабливість Туреччини для світу. ✍️Отмар Пферші народився в австрійському місті Грац. Фотографією захопився в 1920-х роках, після повернення з «італійського фронту» Першої світової. У 1926 р. він сів на знаменитий «Східний експрес», який відвіз його з Відня до Стамбулу. Ця подія змінила життя молодого фотографа, адже у місті він натрапив на вакансію помічника у відомій студії «Foto Français» Жана Вайнберга (1887-1942). Наступні 40 років Пферші знімав Туреччину, пройшовши шлях стрімких злетів і падінь: від комерційного успіху й визнання, до вимушеного виїзду з цієї країни. У 1936 р. була надрукована «Туреччина в фотографіях» - одна з найвідоміших серій Отмара Пферші. У ній фотограф спробував відобразити не лише багату історичну спадщину Стамбулу, але й показати світу історію глобальних перетворень молодої Турецької Республіки, яка стала на шлях модернізації. #фото #мистецтво #Туреччина #Стамбул

Можливо зацікавить презентація книги (онлайн): 📕"Україна, про яку не знає Японія: ідентичність крізь призму історії", авторства Юлії Дзябко. ✍Про яку Україну не знає Японія? На основі життєвих історій 47 українців, які сьогодні проживають у Японії, авторка намагається дати відповдь на це питання. 📌Детальніше за посиланням: #анонс #онлайн #Японія #Україна https://www.facebook.com/events/1625730434684257/?active_tab=discussion

🖼Повсякдення та звичаї анатолійських кочівників, у творчості Турґута Заїма (1906-1974), турецького художника модерніста, який прагнув віднайти «справжню турецькість» за межами великих середземноморських міст. ✍Турґут Заїм відносився до Асоціації вільних художників та скульпотрів – впливової групи митців, які творили сучасне мистецтво молодої Турецької республіки. В студентські роки він певний час навчався у Парижі, але швидко повернувся на батьківщину, щоб не втрачати зв’язку з власною культурою. У 1930-х роках оселився з дружиною в Анкарі. В рамках державної програми подорожував Анатолією, щоб познайомитись з життям, побутом та цінностями її людей: 📌«Я подорожував країною, коли була можливість. Я побував у кочівників і авшарів. Відтепер степ став моїм учителем. Я хотів бути художником цього краю... Я намагався відчути мову Степу…» - так описував свої творчі пошуки митець. #мистецтво #Туреччина #номади

🖼До тексту чудово пасує робота «Дари в Чигирині» (1844), від Тараса Шевченка. #мистецтво #Україна #козацтво

Той самий фрагмент з подорожі патріарха Антіохійського Макарія ІІІ Ібн аз-За’іма (бл. 1600-1672), у якому згадують каву, пахощі, мило та інші «східні» подарунки, які отримав Богдан Хмельницький у Богуславі на Київщині: ✍«…Потім ми принесли йому (Хмельницькому – авт.) подарунки на блюдах, вкритих хустками, по їх звичаю, а саме: шматок каменю з кров’ю Господа нашого Ісуса Христа зі святої Голгофи; посудина святого миру, коробку мускусного мила, ароматне мило; мило алепське; льодяники; ладан; фініки; абрикоси; дороговартісний килим; рис; посудину з кавовими бобами; тобто каву; кассію…». 📕«Подорож патріарха Макарія», описана його сином і архідияконом Павлом Алепським, є цінним зразком арабо-хистиянської літератури османської доби. Згадана серед подарунків «кассія» - рослина з родини лаврових, із кори якої виготовляють прянощі (їх часто використовують як замінник кориці). Різноманітні ароматичні речовини, а також пахощі (бахури) на масляній чи деревній основі (парфуми, трояндова вода, ладан, камфора, мускус) здавна цінуються на Близькому Сході. Їх використання чи дарунок пов’язані не лише з гігієною, але має також глибокий символічний, дипломатичний, релігійний і навіть політичний контекст, про що більш детальніше напишу згодом на прикладі Кримського ханату. #текст #бахуи #кава #Україна

Якщо ви зараз п'єте чай, це для вас: 🖼Традиційне мистецтво та досвід європейського імпресіонізму, у творчості в’єтнамсько-французького художника Май Трунґ Тху (1906-1980). ✍Май Трунґ Тху народився у заможній та шанованій родині з регіону Бак Нінь, на півночі В’єтнаму. Закінчив відому ханойську Школу витончених мистецтв, програма якої дозволила опанувати основи як традиційних технік (зокрема китайського живопису) так і "західні" мистецькі течії. В 1937 р. відбувся поворотний момент у житті художника – він відвідав Францію, де взяв участь у Міжнародній виставці мистецтв і технік в Парижі. Знайомство з європейським культурним середовищем захопило молодого в’єтнамського митця, який залишився жити й працювати у Франції. Тут він виробив свій неповторний стиль, який так подобався французькій публіці – емоційні, витончені й трохи мрійливі роботи, виконані на шовку з допомогою пензля і туші. #мистецтво #Вєтнам #Індокитай #чай

Друзі, я відкрив доступ до своєї лекції про середньовічну кипчацьку (половецьку) музику. Гарного перегляду всім, хто любить історію культури. Буду радий, якшо в кого є питання. А я надіюсь дописати на вихідних статтю на цю тему. https://youtu.be/3obK8G-s6Dk?si=8YI3nfz_uCENz5jJ

Трохи вечірніх орієнталізмів: 🖼️«Ювілейна хода в корнвольському селищі» (1897), від Джорджа Шервуда Хантера (1846-1919), британського художника шотландського походження. ✍️На картині зображена процесія святково вбраних жінок та дівчат, які несуть китайські ліхтарики з зображенням квітів, драконів та змій. Ця хода відбувається на півдні Англії (с. Ньюлін, Корнволл) у 1897 р., з нагоди "діамантового ювілею" - 60-ліття правління королеви Вікторії. Святкові заходи організували пишно по всій Бртанській імперії: в Англії та колоніях оголосили вихідний, проводили виставки, паради з частуваннями, відкривали пам'ятники та демонстрували світові успіхи британської могутності, що вплинули на різні аспекти життя не лише великих міст, але й провінційних селищ. #мистецтво #орієнталізм #вечір

Трохи обідньої кави: 🖼«На терасі» в Алжирі, від французького орієнталіста Жоржа Ланделя (1860-1898). ✍Вочевидь, любов до образів «таємничого Сходу» сформувалась у Жоржа Ланделя завдяки батьку – відомому й дуже продуктивному жанровому художнику Шарлю Ланделю (1821-1908), який багато подорожував Африкою – в тому числі у складі експедиції єгиптолога Огюста-Едуарда Марієтта. На картині зображений кавовий посуд: мідні кавники "ібрик" (іноді їх використовували, як глечики для води) та філіжанки в підстаканниках "зарфх". #кава #мистецтво #Алжир

📷/🖼«фотографія vs картина»: Один з варіантів знаменитої «Дороги смертної тіні» - одного з найвідоміших знімків Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр., який був зроблений британським фотографом Роджеом Фентоном у 1855 р. Цього разу образ небезпечної ділянки шляху, усіяного гарматними ядрами, втілив на картині Вільям Сімпсон (1823-1899), британський військовий художник. Сімпсон був одним з перших «воєнкорів» епохи, які малювали бойові дії з позиції безпосереднього «очевидця», зображуючи не лише героїчні батальні сцени, але й побут і жах війни. Його кар’єра розпочалась з експедиції в Крим у 1854 р., де він мав зобразити поразку росіян під Севастополем. Художнику довелось пливти до Криму, щоб на власні очі побачити ці події та зобразити їх для британської публіки. Як результат, у 1856 р. постала знаменита серія картин і замальовок місць Криму, подій і учасників Кримської війни «The Seat of the War in the East». #мистецтво #Крим #Кримська_війна

💡Кілька разів підписники наполегливо рекомендували створити інстаграм для "Нотаток орієнталіста". Нарешті знайшов час це зробити😊. На цій платформі трохи більше можливостей розміщувати якісні ілюстрації і короткі відео, а також відмічати установи чи людей. Хто частіше коистується цією платформою - запошую пиєднатись за посиланням: 🖼П.С. Катинка для пивернення уваги: Дівчина та кіт, від Парк Хан-Рюля (нар. 1950), сучасного корейського поета та художника. https://www.instagram.com/orientalistnotes?igsh=MThiajlkdmRrYWEwaA%3D%3D&utm_source=qr

✍Гуань-ді є одним з найпопулярніших божеств та міфічних героїв Китаю. Його історичним прототипом був Гуань Юй (160–219) – полководець епохи Трьох царств, який ще за життя став символом мужності, відваги та вірності. Після смерті полководця канонізували, а релігійний синкретизм китайської культури сприяв утвердженню його культу одночасно у буддійській, даоській та конфуціанській традиціях як покровителя різних верств та професій. У буддійській традиції Гуань-ді вшановують як вартового буддійського вчення та храмів, бога війни, врожаю, удачі, літератури, добробуту, зцілення та комерційного успіху. З часом, маньчжури почали вшановувати Гуань-ді, як одного зі своїх легендарних предків та покровителя правлячої династії Цинь. Серед монголів, бурятів та калмиків він асоціювався з епічним героєм, небесним вершником та захисником стад Гесер-ханом. А на Тибеті - із грізним божеством Джамсараном. 🐉У легендах про Гуань-ді згадується і дракон (Луна), зображення якого разом з «перлиною погоди» прикрашає верхній одяг статуетки. В середньовічному романі «Трицарство» Ло Гуаньчжуна, Чорним драконом називають знамениту алебарду полководця Гуань Юя. 📌Статуетка збеігається в колекції НМІУ. Більше про маршрут експедиції київських лікарів Д. Заболотного та його учня В. Таранухіна можна почитати у моїй статті (в співавторстві): Савченко О., Мионенко Т. Буддійські статуетки з колекції НМІУ, що належали епідеміологу Д.К.Заболотному: походження та атрибуція. #Китай #Монголія #Україна #орієнталізм_медицина #музей #текст #стаття

📷У рік дракона – чудова статуетка китайського божества Гуань-ді, одяг якого оздоблений зображенням цього благородного створіння. Статуетку привіз український епідеміолог Данило Заболотний з протичумної експедиції до Монголії та Китаю (Вейчан, у Маньчжурії) в 1898 р., разом з трьома іншими фігуками буддійських божеств та бодґісатв. Колекція #НМІУ. #фото #музей #Україна #Китай #Монголія

🖼Ще тохи актуальної погоди й справжньої зими від Сакамото Коїчі, сучасного японського художника й майстра деревоиту, особливо продуктивного у 1960-1980-х роках. Романтичні образи японських сільських пейзажів та старих будинків, вкритих снігом, стабільно переосмислюються як у традиційному, так і сучасному японському мистецтві... #мистецтво #Японія #зима #актуальна_погода

⚡Як в Гетьманщині готували кадри для «східної» дипломатії? Або з досвіду вивчення кримськотатарської мови полковником Іваном Нечаєм: ✍В "Актах АЮЗР" зафіксовано цікавий епізод з біографії козацького полковника Івана Нечая, молодшого брата знаменитого й популярного серед козаків Данила Нечая, полковника брацлавського. У 1654 р. російські воєводи повідомляли про те, що Іван Нечай повернувся з Криму, де провів останні 4 роки. З його ж слів відомо, що відправив його туди старший брат для вивчення кримськотатарської мови й перекладу. В 1654 р. Іван Нечай був відкликаний з Криму й отримав важливу посаду «білоруського полковника» на Стародубщині. Він також одружився на Степаніді, одній з доньок Богдана Хмельницького, увійшовши до найближчого кола козацької еліти. В документі повідомляється, що спочатку його не хотіли відпускати з Криму на це «підвищення», щоб не втрачати такий цінний кадровий актив під рукою у хана: «…його бусурманили й хотіли його у себе в Криму затримати навічно, але нині він з Криму пішов…». Зв’язки з Кримським ханатом для Гетьманщини були одними з пріоритетних напрямків. Але їх підтримка потребувала кадрового складу на різних рівнях, які знали не лише мову, а й інший дипломатичний етикет, спосіб життя, етику, культуру. Ну і звісно - могли орієнтуватись в «змінах настрою» при ханському/султанському дворі, мати там «друзів», ділові контакти, інформаторів. Іноді цю нішу займали «нації професійного спрямування»: польсько-литовські татари (липки), вірмени, греки, для яких подібна робота часто була спадковою. Але готували й нових «фахівців» (писарів, дипломатів), яких потребувало як гетьманське оточення в Чигирині, так і при полковнику, в даному випадку брацлавськму, Данилі Нечаю – полк якого безпосередньо межував з ханськими володіннями. #Україна #Крим #кримські_татари #Гетьманщина #дипломатія

📷Фото Трабзону з моєї поїздки кількарічної давнини (вигляд на місто з пагорбу Бозтепе), а також фрагмент зі спогадів Лева Биковського. #фото #Трабзон #Туреччина #Україна #книга

📕Історія зустрічі в турецькому Трабзоні «земляків» зі Звенигородки на Київщині: Лева Биковського (1895-1992), історика та журналіста, який у 1916-1918 рр. служив інженером-техніком на російсько-османському фронті, а також Агатангела Кримського (1871-1942), сходознавця, який був у цей час в складі «Трапезундської науково-історичної комісії» російської АН: ✍«В осени 1916 р. приїхав у Трапезунд проф. А.Ю. Кимський, відомий український письменник і науковець-сходознавець. Він, хоч народжений в одному з найстаріших міст на Волині – Володимирі-Волинському, був ближче звязаний зі Звенигородкою, на Київщині. Тут його батько мав дім, а я впродовж 1905-12 рр. вчився в Звенигородській Комерційній Школі (сам Биковський народився у сусідньому с. Вільховець – авт.)... Проф. А. Кимський був членом науково-історичної комісії, що її вислала у Трапезунд Російська Академія Наук в науково-дослідних цілях. Професор А. Кримський як сходознавець, зокрема турколог, брав участь у всіх працях комісії, але чомусь не був з того задоволений. Він мешкав у якомусь пенсіонаті в французькій дільниці міста, а обідав в офіцерському зібранні. Довідавшись про приїзд професора я відшукав його і ми сердечно, як «земляки», відновили своє знайомство. Зовнішньо проф. А. Кимський мало що змінився від останньої з ним зустрічі, лише нервові рухи його плечей та руки (смикання) стали дещо різкіші й частіші. Професор був вельми зайнятий своєю працею в комісії і тому спочатку ми рідко зустрічались. Наші взаємовідносини пожвавішали й затіснились щойно пізніше у квітні-травні 1917 року, напередодні й з настанням революції…». #текст #Трабзон #Туреччина #Україна