Анонімний автор 18 століття

Цікава документальна короткометражка про традиційну музику вірмен в США в 20 столітті. Якшо переказати тезово: 🔸 найбільше переселення до США було через геноцид вірмен, того американська діаспора – це в основному не кавказькі східні вірмени, а анатолійські, західні 🔸 переселились цілими селами, і привозили з собою свої локальні танці; в діаспорі цими танцями обмінювались, і це не просто зберегло танці, а навіть збільшило кількість носіїв традиції 🔸 було і трохи кавказьких вірмен, того на записах можна зустріти мікс: кавказький танець шалахо, зіграний в анатолійському ритмі на 10/8 🔸 основний танець на корінній землі – це був халай, він виконувався голосними інструментами: дві зурни і барабан даул; в США таку голосну музика стало складно грати в містах, і коли в 1950х Джордж Мґрдічан заграв цей танець на тихішому уді – це стало новим стандартом американського халая 🔸 в діаспорі сформувались локальні стилі звучання музики, які походять від стилю гри видатних музикантів середини 20 століття https://youtu.be/ZZmOZ8HchQI

Шоб подумати: виходить, якшо є чудовисько – значить і чудовище має право бути. І видовисько.

Випадковий факт про літературну українську мову: прізвище і прізвисько – це одне і те саме слово, але з різних діалектів. Як урвище і урвисько, городище і городисько.

Українська мова середини 14 століття в Кодексі куманікусі. yese (стерто) mineæyiu – я ся міняю mineyse – міняйся На татарській мові 14 століття це було: alışurmen, alışqıl. Користувач словника додав до італійсько-персько-татарського словника запис, який йому явно був потрібний на практиці. Логічно, шо це саме базарні слова.

Побачив турецьку статтю про кримський танець Тим-тим (можна прочитати з автоматичним перекладачем), і д озволю собі її поправити. Там якась легенда про зустріч війська – явно недавно придумана. Плюс трохи не так написано про те, шо ця мелодія надихнула румунського композитора) Цей танець – сольний жіночий, значить ніяк не міг виконуватись "всім народом" при зустрічі війська. Скоріше він якось пов'язаний з еротичними гаремними танцями – тим, шо танцювали жінки (мабуть в першу чергу професійні танцюристки) для чоловіків за зачиненими дверима. Такі танці в інших традиціях – це чіфтетеллі/кьочек в турків і на Балканах і лязґі в узбеків. Дуже важливо в статті сказано про поширення цього танцю після виступу кефинської танцюристки Назіфе Асанової в 1936 році. Якби не той виступ – танець міг би згинути без сліду, як десятки інших локальних танців. Але через те, шо в нас є тільки один різновид Тим-тима, перейнятий від Назіфе апа – то і не можна нічого сказати про його інші варіанти, про поширення і історичний розвиток танцю. Шо можна сказати майже точно: теперішня мелодія і танець зустрілись не зразу. Мелодія Тим-тим – це віртуозна гра на скрипці з імітацією звуку годинника (звідси назва тим-тим). Вона походить з Румунії. В румунсько-молдавській традиції це жанр часул/часорнікул, тобто в перекладі – годинник. Навіть є дуже близький зразок. Такі мелодії є і в інших сусідів румунів і молдаван. Я знаю гагаузький і буковинський гуцульський варіанти. Але важлива особливість: тільки в кримських татар це танець. І тому ритм кримськотатарського варіанту сильно відрізняється від інших. Як помітив мій друг і колега Рефат, є два кримських варіанти виконання мелодії Тим-тима: повільний, коли це просто мелодія, і швидший – до танцю. Коли саме ця мелодія прийшла до Криму – не ясно. На початку 20 століття вона точно була, а глибше в давнину – невідомо. Теоретично цю мелодію могли принести з собою музиканти з румунських циган, які або переселились в 19 столітті до Криму, або приїжджали на заробітки трохи пізніше, коли в Ялті вже був курорт. Відомо так само, шо і серед циганок були танцюристки з майстерними сольними танцями. Але про ці циганські танці ми знаємо тільки з описів, і невідомо, чи вони якось пов'язані з Тим-тимом. Суто стилістично Тим-тим не має повних аналогів в інших країнах, того цілком може бути, шо це справді танець ханських часів. Якшо це так, то виходить, шо ми не знаємо оригінальної назви танцю, а мелодія Тим-тим – не єдина можлива мелодія для цього танцю. І дуже важливо, шоб хтось колись попробував поімпровізувати, змінити мелодію, може навіть структуру. Бо традиція жива, коли вона розвивається. https://youtu.be/YeVJzNAwebs

Остання сторінка юдейської рукоисної книжки з Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського. На сайті бібліотеки ця книжка фігурує як «Молитовник за обрядом м. Кафа (Феодосія) на свята та пости. [1776 р.].» Але я не найшов ніяких інших деталей. Може це караїмська книжка, бо в описі фонду сказано, шо їх там є якась немала кількість.

Хочу ше додати окремо про музичні інструменти, які я згадував в вікторині. Всіх їх можна найти в творах Тараса Шевченка, всі вони були популярні в його час – але серед різних верств. 🔸Кобза чи бандура (можливо в часи Шевченка це вже був один інструмент) – на ній грали кобзарі, колишні козаки, гайдамаки і «козачки», тобто особиста охорона магнатів. Хоча на Лівобережжі бандуру можна було почути в шинках, в складі танцювальних капел. 🔸Гуслі – це був в першу чергу інструмент церковний. На них грали попи і дехто з шляхти. Десь ше має бути збережений інструмент з Полтавщини, який належав Яновським – родині Миколи Гоголя і Юрія Яновського. 🔸Скрипка – це головний інструмент професійних музикантів. Універсальний інструмент – і для балів, і для народної музики. 🔸Гітара – це інструмент освіченої публіки. Грі на гітарі і виконанню пісень під неї навчали в пансіонах і в домашній освіті. Особливо були популярні романси і різного жанру французькі пісні. Оскільки Тарас Шевченко належав саме до освічених людей, з столичною академічною освітою, то і любительська гра на гітарі – дуже логічний вибір. Про Шевченка і гітару рекомендую статтю (не безкоштовну, але не дорогу): https://krytyka.com/ua/articles/zaspivaie-pid-hitaru-nashoii-tuzhlyvo-melodiinoii-pisni-taras-shevchenko-i-hra-na-hitari

В археології європейської Півночі є особливі скульптури і рельєфи. На них зображено воїна з одним оком. Це характерна риса бога війни, наймудрішого і найкрасномовнішого і найпідступнішого – Одіна.

Правильна відповідь: гітара. Судячи з усього, Шевченко на ній почав грати студентом, як вчився в Петербурзі. Співав популярні романси і пародіював сентиментальні пісні. Взагалі, цікаво як багато відомо міфів про ТГШ, а мало реального. Про міфи якраз є цікава балачка, рекомендую: https://youtu.be/VNwz6tiqI3k