Храм поезії (🖤)

моєму розп'яттю відбили голову і руки, зате залишили променисте серце, як нагадування про те, що є ще що відбивати / відбирати

На локалі Чорний чоловічок з червоною головою зі секондхендівського німецького автобуса переслідує у снах, зависає перевернутим знаком оклику. Велика крапка здається калюжою крові і я кажу собі, шо то не моє, чужинське, пригнане тисячакілометровими автошляхами спеціально, щоб лякати отою нетутешністю, незвичністю, латинкою на вицвілих інформаційних наліпках. "Lehnen Sie sich niht gegen gie Tür". "Не притуляйтеся до дверей". Та лиш біля дверей і можна постояти кляті 11 зупинок, тривалістю у півтори години, щоб не задихнутися в заторах у бункерному німецькому автобусі без кондиціонера і з вікнами, що не відчиняються. Люк над головою нагадує, що вихід є, але жіночки, які волають про протяги, не бачать і не хочуть жодного виходу, ані свіжого повітря. Чорний чоловічок з відокремленою від тіла головою гойдається на новеньких шинах старими дорожніми ямами і регоче з нашої европейськості. Бісить мене більше за спітнілих жіночок і зелену цвіль на гумових віконних рамах. Притуляюся щільніше до дверей, з надією таки випасти з секонхендівської европейськости, що нам її передали після списання.

якби у ґрунт засіялося квітів, за кількістю так само, як і куль – забракло би корінню місця світі вміститися у межах двох півкуль. @daria_lisich #лісіч_пише #лісіч

Кава перемоги От я йду і п’ю свою каву Між доріг та міст України. Між світанками і загравами Йду горами та йду присілками, Де птахи над полями линуть І де чути хвилі сопілки. Там, де синє Дніпро простерте, Підіймаю у чисте небо Я смертельно-гірке рістретто, Як вина заздоровного келих. Йду крізь золото хлібних стебел Між ізюмських бабів веселих. Моя вранішня кава – змелена У ошатному давньому Львові. Йду Карпатами – м’яко, зелено, Матча-лате гірчить у горлі. Все навколо віднині ново Та впізнавано, ніби обрій. П’ю арабіку на Хрещатику, Допиваю робусту з Хустом, Я б завершила, але що таке? Ялта кличе на капучіно! Море солоно б’є та густо Огортає степи країни. У Донецьку та під Бахмутом, На дніпровській високій Хортиці, Помагає мені не заснути Чорна кава, міцно заварена. Сонце зверху зефіркою котиться, Огортає горнятко хмарами. У тунелі кохання під Рівним, Чи на замкових стінах Кам’янцю Най еспресо заходить вірно, З цукром можна, якщо смакує. Кава ця – мені між епох ланцюг, П'ю повільно та все крокую. @worldscrossroads #alldoroga

Слухай. Я розкажу, як жити у темні віки Уникай інквізиторів і напоїв, що надто гіркі, Заведи собі пса, коня і сокола Не думай про страх, думай про щось високе Вірші пиши, ці дивні середньовічні вірші Я не знаю, чи це поможе, але і не зробить гірше Ми зустрінемося, я виникну десь у січні Я буду у чорному, я буду з мечем, він буде двосічним Я буду стояти у середмісті на площі Там буде багато людей, такого там не було ще Там буде вогонь, що розриватиме зиму, Не думай про біль, думай про щось незриме Там їстимуть грубе м'ясо, питимуть кислі вина Я читатиму твої вірші, як читають погані новини Дуже уважно, переживаючи кожну літеру Там все, що боліло тобі, що мені болітиме Там те, про що би краще мовчати, Там закінчення світу й його початок Там все, що сниться тобі, і що мені сниться, Там єресь, що нас доведе до в'язниці Не бійся, дивися суддям в обличчя Не думай про мене, думай про щось величне, Коли тобі стане зовсім погано Повторюй наймення бога та імена коханок Зізнайся суддям, в чому ти грішний, в чому я грішна Читай свої дивні середньовічні вірші Інквізитори вимруть, весна прийде, розтане крига Нас спалять усе одно. Вірші лишаться в судових книгах #марина_пономаренко

Ще трохи https://send.monobank.ua/jar/84Ub9bgKFj

У сімдесят четвертому, коли світ полонили комп’ютери, А Квін і Абба співали в піснях кожен свій мотив "я люблю тебе", Скорсезе гримів із "Хрещеним батьком", феміністки боролися за права, на острові Лубанг на Філіпінах росла висока трава. Така ж зелена, як в сорок другім, під час Другої світової. Хіроо Онодо, японський воїн, із сивою головою, лягав у траву і дивився на зорі, коли відходив до сну. "Ми не маємо права, казав він, програти їм цю війну. Ми останні лицарі цих лісів, ми спротив і партизани. Ми тут до кінця, наче ми здаємо екзамен". І коли його друзі вмирали один за одним, Він лишився останнім з останніх, нескореним самураєм. І дивився як сонячний диск опускався за обрій, і зранку знову з'являвся за небокраєм. Хіроо Онодо не мав звання, не мав сім'ї і освіти. Він думав, що досі іде війна, і на них чатують Совіти. Він не знав, що застрелився Гітлер, Він щоранку співав свої Гімни. Хіроо Онодо щодня тримав оборону на самоті серед тропіків, і жив так двадцять дев’ять років. А потім його випадково знайшли, скінчилась долина смертної тіні. І доживав він свій вік у Бразилії сідав на тепле каміння. і коли запитували його: чи він не знаходив листівок які масово кидали з літаків: "мов, виходьте, війна скінчилась". Він говорив: "знаходив листівки я". Цей Хіроо Онодо. Чому ж не виходив? Чому ж так довго дивився на сонце і воду? а просто тому, що він командиром даний наказ виконував. "оборонятись і не здаватись ніколи їм". а світ змінився, став кращою версією минулого, майже раєм, де всі зрікаються клятв, друзів, ідей, ідучи у завтра. але справа в тому, що справжнім воїнам, поетам і самураям, вони цього так і не продали не встигли, не розказали. #маріялелека 1/237 ___ Це справжня історія про японця — Хіроо Оноду (Hirō Onoda), офіцера японської імператорської армії, який майже 30 років після Другої світової війни переховувався в джунглях, вірячи, що війна досі триває.

У сімдесят четвертому, коли світ полонили комп’ютери, А Квін і Абба співали в піснях кожен свій мотив "я люблю тебе", Скорсезе гримів із "Хрещеним батьком", феміністки боролися за права, на острові Лубанг на Філіпінах росла висока трава. Така ж зелена, як в сорок другім, під час Другої світової. Хіроо Онодо, японський воїн, із сивою головою, лягав у траву і дивився на зорі, коли відходив до сну. "Ми не маємо права, казав він, програти їм цю війну. Ми останні лицарі цих лісів, ми спротив і партизани. Ми тут до кінця, наче ми здаємо екзамен". І коли його друзі вмирали один за одним, Він лишився останнім з останніх, нескореним самураєм. І дивився як сонячний диск опускався за обрій, і зранку знову з'являвся за небокраєм. Хіроо Онодо не мав звання, не мав сім'ї і освіти. Він думав, що досі іде війна, і на них чатують Совіти. Він не знав, що застрелився Гітлер, Він щоранку співав свої Гімни. Хіроо Онодо щодня тримав оборону на самоті серед тропіків, і жив так двадцять дев’ять років. А потім його випадково знайшли, скінчилась долина смертної тіні. І доживав він свій вік у Бразилії сідав на тепле каміння. і коли запитували його: чи він не знаходив листівок які масово кидали з літаків: "мов, виходьте, війна скінчилась". Він говорив: "знаходив листівки я". Цей Хіроо Онодо. Чому ж не виходив? Чому ж так довго дивився на сонце і воду? а просто тому, що він командиром даний наказ виконував. "оборонятись і не здаватись ніколи їм". а світ змінився, став кращою версією минулого, майже раєм, де всі зрікаються клятв, друзів, ідей, ідучи у завтра. але справа в тому, що справжнім воїнам, поетам і самураям, вони цього так і не продали не встигли, не розказали. #маріялелека 1/237 _______________________________________________________ Це справжня історія про японця — Хіроо Оноду (Hirō Onoda), офіцера японської імператорської армії, який майже 30 років після Другої світової війни переховувався в джунглях, вірячи, що війна досі триває.

півфіналісти: Олена Галунець Аліса Колеснікова @100_sliv Іван Добруцький Лілія Черкас Саша Хопта Мовчан та Репа @zastavkad Заполярне сяйво Таня З Лисиця та Джессі Іляна Лисиця Аделіс Василь Капця Наталка Меленишин Олександра Дорога Яна Мороз @masha_and_her_pasika Юлія Рахно Ватульов та Чекарьова Анґа Зелена @natalie_dashwood Чекарьова Остап Кудлатий Ганна Фоміна Єва Верле Олеся Репа Ксандрик Ліля Роман Фещак Єлизавета Шипіцина Олеся Остапенко Ірина Квазар Гортензія Діана Онофріюк Літвінова Юлія Масюра Раміна Солнцева Анна Ничипорчук Таня Осіпенко Оксана Приходченко Каріна Коваленко Максим Чурков Роман Миронов Ольга Ритик завдання: написати вірш на тему Час, кількість символів, стандартний допис інстаграму. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно по 17 червня. 10 учасників з найбільшою кількість балів проходять у фінал. відбірковий етап судили: Тата Пі та Лана д'Арк вірші оцінки * якщо потрібні додаткові для півфіналу надсилайте ключиці або просто на підтримку Храму та розвитку сучасної української поезії

півфіналісти: Олена Галунець Аліса Колеснікова @100_sliv Іван Добруцький Лілія Черкас Саша Хопта Мовчан та Репа @zastavkad Заполярне сяйво Таня З Лисиця та Джессі Іляна Лисиця Аделіс Василь Капця Наталка Меленишин Олександра Дорога Яна Мороз @masha_and_her_pasika Юлія Рахно Ватульов та Чекарьова Анґа Зелена @natalie_dashwood Чекарьова Остап Кудлатий Ганна Фоміна Єва Верле Олеся Репа Ксандрик Ліля Роман Фещак Єлизавета Шипіцина Олеся Остапенко Ірина Квазар Гортензія Діана Онофріюк Літвінова Юлія Масюра Раміна Солнцева Анна Ничипорчук Таня Осіпенко Оксана Приходченко Каріна Коваленко Максим Чурков Роман Миронов Ольга Ритик завдання: написати вірш на тему Час, кількість символів, стандартний допис інстаграму. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно по 17 червня. 10 учасників з найбільшою кількість балів проходять у фінал. відбірковий етап судили: Тата Пі та Лана д'Арк вірші оцінки * якщо потрібні додаткові для півфіналу надсилайте ключиці

хочеш покличу зірку із неба? вона шукатиме нас за звуком тихого сміху та клацання запальнички між нашими поглядами. поставиш її у вазу, щоб не затухла, щоб світила теплом у грозові ночі, коли вечеря вимушено стає романтичною. «при зірках». коли найстрашніше, що може статися — це забути про необачно прочинену кватирку у спальні. та сьогодні ми туди не повернемось. лише набридатимемо розмовами годиннику над кухонним столом, а потім послухаємо, чи встигатиме він підспівувати в такти дощу. подумки рахуватимемо секунди між спалахами емоцій у хмарах і громом, щоб знати, що буря помалу відходить. посидимо так, доки небо забуде, за чим горювало, а далі... залишаться тільки тиша, пульсуюче світло зірки у грудях... і ми. @khashchi #гортензія

🎙Декламатори весняної аудіодобірки 2025: «Вигризні» — Саня Ставицький і Elvis «Завтра» — Андрій Мальва «Як тебе звати?» — Гортензія «Тринадцятий місяць» — Дмитро Пальонко та Олена Галунець «Там» — Василь Капця «Хованка» — Олена Галунець «Злет і падіння халабуди» — Elvis #плейлиствіршопліткарки #трекипереможців @virshoplitkarka 🔽

⛰️🌊 Шаман 🌊⛰️ Коли ідеш углиб океану – будь океаном, Коли потрапляєш у серце бурі – будь громовицею, Гранітні вилиці скель підкажуть, як стати каменем, Вітри повідають вітряні таємниці. Старий шаман підіймає долоні віття, І миттю світ темнішає, ніби морок – Не бійся, говорить, усі ми – стихії діти, Бери своє, йди донизу, а потім – вгору. Віддай чуже, тобі непотрібне – комусь згодиться, Не бійся болю, той біль тепер – жертовна данина. Не будь наївним, віднині ставай невинним. Невинний знає про зло та іде в долину. Невинний знає про страх, він боятись вміє, Але стихія серця тримає міцно. Коли океан міліє, приходять змії, Отрута їхня – цілюща, і точить крицю.   Старий шаман підіймає чоло до неба, А потім крокує прямо, стає горою, А потім крокує криво в зелених стеблах, І тіні його кружляють осиним роєм.  Ідеш углиб – так ставай глибиною, хлопче, Ідеш догори – розгортай-но, дівчино, крила. Ніхто насправді сили собі не хоче, Усім, хто може – сила себе відкрила.  *** @worldscrossroads #alldoroga

Ніч, що переплітається в слова, прозвучить на сцені. «Майже знамениті» запрошують Тебе відчути мелодію речень, сплетених у строфи, рими... Поети та музиканти мовитимуть. Що є вигадкою, а що — бувальщиною, як завше відомо лише авторам і їхнім героям. Бо хіба не траплялося Тобі збудитись опівночі від слів, що самі напрошуються на перо? Се — наче хтось диктує згори, а ти лише встигаєш карлючити. Цього вечора звучатимуть: Гризельда Непотрібна, Олексій Бухтій, Ростислав Кузик, Діана Анджейчик, Євген Кириленко та Роман Климкевич, музичний проєкт "Амплітуди". 27 квітня, 18:00 Грушевський Cinema Jazz, Львів (пр. Шевченка, 28) Вхід — 150 грн (на вході 250 грн) Квитки й реєстрація за покликанням

На старих фотографіях всі молоді. За роками людина сама себе кличе. У зіницях печалі, як в чорній воді, відбиваються люди, дерева, обличчя. І стонадцятий сніг ті поля притрусив, і уже прилетять не ті самі лелеки. Біля каси такий незворушний касир, зафіксовану мить вибиває, мов чеки. Білі, білі обличчя у чорній воді, неповторні обличчя навік зостаються. На старих фотографіях всі молоді. На старих фотографіях мертві сміються. #Ліна_Костенко

чого боїться й на що сподівається квітка латаття завмерла посеред чорного озера на дні печери драконової пелюстки озиваються світлом примарним коли той вивільняє сльозу і розходяться кола мов сонне зітхання води пірнай у скелю випливеш біля квітки корінь її затискаючи у зубах ляжеш на листя плескате як втомлений вуж вдихнеш чорноту і прозрієш ось воно повного місяця біле латаття ось вона тепла сльозина першої зірки ось він на скелі хмарини відбиток крила перетинчастого @bozhkoistyping #божко

маленький топ каналів сучасної української поезії ч.1: Синьоока Ольга Ритик Олена Галунець Саша Хопта Максим Чурков Дар'я Зоріна Юлія Мусаковська Ана Море Анастасія Рум'янцева Іванка Світляр Ія Ківа Дарина Дворецька м'яка і тепла Лі Катерина Гетало Дарина Чупат Тетяна Власова Антоніна Корнута Єлизавета Кобилянська Як помирає Френкі Ольга Новак Ірина Лазоревич Аля Гулієва Катерина Батушан Ніколассон Іолана Тимочко Тетяна Осіпенко Естер Невінчаний Юрій Ліщук Діана Онофріюк Левіза Нікуліна Єгор Дьомін Артем Сергієнко Оленямка Карич Ніла Ревчук Марта Садлова Федір Федько Маша Чекарьова Костянтин Ватульов Юрій Іванов Іван Добруцький Яна Мороз Дар'я Загребельна Ада Єлагіна Олександра Дорога Олександр Шакіров Дмитро Занков Олена Павлова Олександр Жилко Анна Єпіфанова 29.20 за північ Раміна Солнцева Катерина Балашова Олеся Репа Оксана Мовчан Ірина Квазар Олександр Ставицький Андрій Мальва Олександр Негрич Мур Каметов Таланна Лія Бурман Ліля Гортензія Юлія Яськова Ірина Божко Зими нема Ірина Ноксицька Микола Дендак Летаргія Морті Блек Заполярне сяйво Літвінова Лізочка Аделіс Юлія Масюра Юлія Пилипенко Ася Шевцова Андрій Куранов Лана д'Арк Мар'я Терція Фіалка Іляна Лисиця Оксана Приходченко Катерина Цимбал Тата Пі Мері Анґа Зелена Оксана Лихогляд Василь Капця Каріна Коваленко Остап Кудла Ганна Крук Єва Верле

Говори. Говори, наче бог, який говорить з гори. Говори про важливе, лише про суть, Говори до дітей, вони саме ростуть, Вони набираються сил, на їхньому боці час Їм дістанеться світ, у якому не буде нас, Наших імен, наших сердець і голосів. Говори про любов, розкажи їм, у чому сіль, Говори про радість, про світло і про красу, Говори, поки в нас іще є трохи часу Говори. Говори, що живими не вийти з цієї гри, Що нікуди не дінешся, гра – така, Коли програєш, треба тримати себе в руках, Треба триматись своїх людей і своїх знамен Вчитись бути щасливим. Нещастя вийде й саме Говори. Говори крізь біль, крізь сльози й печаль Раптом твій голос – єдине, що буде звучать У пустелі, де їм доведеться жити у тиші пісків Говори. Говори зі мною, коли більше немає з ким #марина_пономаренко