Храм поезії (🖤)

чого боїться й на що сподівається квітка латаття завмерла посеред чорного озера на дні печери драконової пелюстки озиваються світлом примарним коли той вивільняє сльозу і розходяться кола мов сонне зітхання води пірнай у скелю випливеш біля квітки корінь її затискаючи у зубах ляжеш на листя плескате як втомлений вуж вдихнеш чорноту і прозрієш ось воно повного місяця біле латаття ось вона тепла сльозина першої зірки ось він на скелі хмарини відбиток крила перетинчастого @bozhkoistyping #божко

маленький топ каналів сучасної української поезії ч.1: Синьоока Ольга Ритик Олена Галунець Саша Хопта Максим Чурков Дар'я Зоріна Юлія Мусаковська Ана Море Анастасія Рум'янцева Іванка Світляр Ія Ківа Дарина Дворецька м'яка і тепла Лі Катерина Гетало Дарина Чупат Тетяна Власова Антоніна Корнута Єлизавета Кобилянська Як помирає Френкі Ольга Новак Ірина Лазоревич Аля Гулієва Катерина Батушан Ніколассон Іолана Тимочко Тетяна Осіпенко Естер Невінчаний Юрій Ліщук Діана Онофріюк Левіза Нікуліна Єгор Дьомін Артем Сергієнко Оленямка Карич Ніла Ревчук Марта Садлова Федір Федько Маша Чекарьова Костянтин Ватульов Юрій Іванов Іван Добруцький Яна Мороз Дар'я Загребельна Ада Єлагіна Олександра Дорога Олександр Шакіров Дмитро Занков Олена Павлова Олександр Жилко Анна Єпіфанова 29.20 за північ Раміна Солнцева Катерина Балашова Олеся Репа Оксана Мовчан Ірина Квазар Олександр Ставицький Андрій Мальва Олександр Негрич Мур Каметов Таланна Лія Бурман Ліля Гортензія Юлія Яськова Ірина Божко Зими нема Ірина Ноксицька Микола Дендак Летаргія Морті Блек Заполярне сяйво Літвінова Лізочка Аделіс Юлія Масюра Юлія Пилипенко Ася Шевцова Андрій Куранов Лана д'Арк Мар'я Терція Фіалка Іляна Лисиця Оксана Приходченко Катерина Цимбал Тата Пі Мері Анґа Зелена Оксана Лихогляд Василь Капця Каріна Коваленко Остап Кудла Ганна Крук Єва Верле

Говори. Говори, наче бог, який говорить з гори. Говори про важливе, лише про суть, Говори до дітей, вони саме ростуть, Вони набираються сил, на їхньому боці час Їм дістанеться світ, у якому не буде нас, Наших імен, наших сердець і голосів. Говори про любов, розкажи їм, у чому сіль, Говори про радість, про світло і про красу, Говори, поки в нас іще є трохи часу Говори. Говори, що живими не вийти з цієї гри, Що нікуди не дінешся, гра – така, Коли програєш, треба тримати себе в руках, Треба триматись своїх людей і своїх знамен Вчитись бути щасливим. Нещастя вийде й саме Говори. Говори крізь біль, крізь сльози й печаль Раптом твій голос – єдине, що буде звучать У пустелі, де їм доведеться жити у тиші пісків Говори. Говори зі мною, коли більше немає з ким #марина_пономаренко

вина сором і алкоголь палкими шотами забитий столик руки так близько, єбашить техно очі як спалахи на фоні темному ніхто не пробачить жодного погляду а далі відчай а далі похуй техно до кісток серцем гупає ми німі, ми безбарвні гуппі липкі кінчики пальців капає сік мікси кислоти, хтось із нас sick виріж несказане, я твій стікерпак, нехай буде так, наскільки повітря забракне. ковзнув по талії, теплий чорний шовк... солодко, допоки не почуєш "та пішов [ ]" шот за шотом, червона вишня мішень ми беззбройні герої, таке собі поетичне кліше. викручений ґлосник, на спалах спрямований вектор, хей, напарнику, залиш голосове густа, наче чорна ніч, скрапує з неба вина на ще одну мить до смерті, мов неіснуючий знак. @viknapoetry #верле

ти думаєш, я не зможу без тебе прожити й не шукати у кожному те, що належить тільки тобі. повір, я не буду сіяти сльози у землю, мов жито і не буду блукати, наче глуха у юрбі. ти загублена скрипка для кращого в світі оркестра, серед сотень імен найбанальніше, мабуть, твоє. знай, що на площі свободи я буду читать маніфести про те, що ніколи нізащо я не згадаю тебе. 2023

весна подарує мені незабутні емоції щастя та радості в будні. тепло зачарує природу навколо, вона не підкориться більше нікому, ніякій впізнаваній силі у світі. ти бачиш, як в небі палає сузір'я, воно нам віщує, що все буде добре, і скоро не буде у світі подоби ось тим ворогам, що кидають ракети, та так, що вже Бога запитуєш "де ти?" я вірю, що буде остання тривога і вже незабаром прийде перемога. паліндромова бабка

Підгорецький син Схилами милими, ожиновими стежинами крокую роками – родино, скажи-но мені, скаженими зимами мами казки підзамкові  чи випадково не втратив я? Звісно, ні. З веснами танули сни мої вітряні, білий налив на гілці над квітами мама навчала любити – любитиму, мамо, як йтиму додому, завітрений часом, війною, життям жовтожитовим, матінко-нене, зустрінь мене зморшками, чуєш-но, я пам’ятаю про котигорошка, кашу у горщику,  долю потрощену. Храм підгорецький згорів  у дві тисячі шостому – горе це й досі ніяк не дотліє шорстко серед хрестів кам’яних – а це ще було ж до війни! Хочу додому. Втома танцює на ребрах – я не брехатиму, мамо, що стебла, тобою заплетені, крила мої журавлині та серце таке швидкоплинне нині журбою руїнно отруєні. Може, як втома мене переможе, я повернуся, ти вийдеш до мене, матінко-нене, із білої хати під білою хмарою з білим наливом у зморшкуватих долонях, та й відведеш у дитинство назавжди. Там між джерел зачекався на сивих скронях мій Підгорецький замок. @worldscrossroads #alldoroga

*** Літо таке, що місяць, здається, весь час уповні. Літо таке, що починаєш сумніватися у любові. Літо сумнівів і забобон, про таке лякаються говорити. Кому потрібна любов, коли навколо все здригається і горить? Це літо виганяє тебе з осель і водночас у них тримає. Це літо, коли в тебе є все і водночас нічого немає. Цього літа стільки вразливості, стільки кривавості. Цього літа любов народжується із ненависті. Але якщо це літо має бути важливим — хай воно буде вартим. Хай цього місяця будуть ночі — такі спекотні, такі липневі. Можливо, цей світ навіть любов не зможе порятувати. А можливо, його якраз не врятує нічого, крім неї. @tania_vlasova_virshi #таняпише #поезія #вірші

Ось так виглядає книга ближче. І це краса 🩷🩷🩷 Щиро дякую видавництву ТВОРИ (м.Вінниця) за професійну та якісну роботу! Рекомендую від душі! 💜 менеджер Інна супроводжувала мене на всіх етапах, робила все можливе і не дуже, щоб вдалось так, як я відчуваю. 💜 дизайнер Дем'ян розумів з півслова і виконував усі мої кольорові примхи. 💜 Таїсія допомагала в юридичних аспектах. 💜 директор видавництва Дмитро Юрійович йшов на зустріч в усіх питаннях. 💞 редактор Оксана Мовчан, твоя неймовірна підтримка та дружба робили неможливе можливим. Дякую всім, дотичним до процесу видання 🩷 Придбати можна на сайті видавництва: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8 Кошти від продажу передам центру протезування і притулку для тварин.

Цей неймовірний день настав!!! 💜💜💜 Світ побачила моя книга поезій "Віршолегіт безмежжя" Я щаслива, що наважилась! 180 сторінок моєї душі, 155 віршів мого серця, збірка моїх думок! Від видавництва: «Віршолегіт безмежжя» – третя збірка харківської поетки Олесі Репи. Для авторки вірші – не просто захоплення, а частина душі. Поезія інтелектуальна, наповнена змістами та потаємними сенсами. Входять тексти за період з 2022 по 2024 роки. Книга поділена на розділи, названі за вітрами різних видів та сили, що відкриватимуть нову тематику. Неодмінно віднесе вас у світ української сучасної поезії, змусить ставити питання та шукати відповіді. Тут романтичні переживання, біль війни, любов до природи та Всесвіту, філософські роздуми, рефлексії, цікаві літературні техніки, казкові та міфічні сюжети – все є у більш ніж півтори сотні поезій. Читайте з насолодою та знаходьте близькі собі рядки. Придбати книгу можна на сайті видавництва ТВОРИ, за посиланням: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8

​Ранній червень, що з дитинства смакував червивими яблуками та недостиглими черешнями, манив світанками сонця о п’ятій ранку, чиє проміння бадьорить краще за будильник, на якому стоїть ненависний рингтон, ба краще макабрична мелодія (наприклад пісні Поплавського). Крізь тканини намету, щільні та (надіюсь) безпечні, пробивається шепіт вітру. Не чути плачу сусідських дітей Та шуму міського трафіку. У цю мить не трафляє Нічого. Сніги вкривають вершини гір. Он, весь білий, як могутній чарівник Із Володаря Перстнів, Стоїть Піп Іван. Він наче слухає вдумливо Сповідь І вирішує, яку настановити мені Покуту. Я зостався зосібно. Днина погідна. Вологими серветками пуцую до блиску батькові берці. Шматками відпадає болото, яке я привіз ще з міста. «У долині кохання нема», Лунає пісня Руслани На касеті з радіо старого «Жигулі» Десь з минулого життя. «У долині ніц вже немає», Додаю від себе. У старій колибі на полонині Останні гуцули Балюються і батярують. Вони, як і я, уважно шпанують За хмарою, що лельом-полельом Несе на наші грішні голови Радіоактивний попіл. © Кудлатий

*** Я залишаю це дивне місто, місто прощених і прокажених, яке тримає – впевнено й міцно робочі долоні в глибоких кишенях. В якому ніколи не сплять чорнороби, в яке прибувають нічні експреси, в якому про успіхи та хвороби вичитуєш із ранкової преси. Я забуваю цю дивну жінку, забуваю її мовчанку, мов недочитану сторінку починаю читати спочатку. Ніби знову вчусь писати, вчу абетку – веселу й співочу, знаючи, що мої адресати нічого від мене давно не хочуть. Хай на світанку його передмістя озвуться за мною фабричним гулом, хай я, подібно до палого листя, залишусь для когось печальним минулим. Хай по мені не залишиться сліду, хай не залишиться жодного жалю – я так чи інакше з нього вже їду, я ось його уже залишаю. І жінка ця хай навчається жити, так, ніби завжди жила без мене, хай не спиняються літні пружини, нагріваючи небо зелене, хай працюють державні контори, хай не запізнюються трамваї, хай будуть відчиненими коридори, в яких вона мене забуває. Я забуватиму його ріки, буду заплющувати повіки, буду зчитувати плакати, я буду чекати, я вмію чекати. Тож хай все забудеться – я не проти. В її листах стільки турботи, стільки любові, стільки отрути. І спробуй її після цього забути. #жадан

Привіт , написав віршик...глянеш? У скронях відбиток подій пробивається пульсом. Я не хотів залишатись один, Та й не мусив. Доля підсмажує волю, мов дикого вужа: Дайте померти, не мучте забутого в Суджі. Вітер хитає посічені дні над проваллям. Кожен фрагмент пересичений в домішках сталі. Спрага цілує порізами губ до останку. Тіло знесилене просить поставити крапку. Погляд знекровлений – боляче навіть моргнути. Хочеться крикнути, і бути Всевишнім почутим. Рани розсипані болем по тілу блукають. Куля заряджений шанс залишає безкраїй. Вдома чекають з надією: Наш повернеться. Сильна молитва зігріє стурбоване серце. Мати спитає, доверху піднявши свій погляд: Як ти, дитино моя, чом зі мною не поруч?! День догорав, тінь свою переносив по полю. Ворон кружляв, де лежали убиті герої. У скронях відбиток подій пробивається пульсом. Я не хотів залишатись один, Та й не мусив... Mr.nobody #вірші

Вірш-дощ Скиртами-хмарами небо убралося. Скиглити марно — у ребуси Хаосу З ранком пірнаю під гомін стокрапельний. Грані пізнання хай гостряться скальпелем Викликів фатуму. Сквира ж утомиться Стільки тривати і рине у спомини. Хай шепотять парасольки на вулицях — Барви життя і під сонцем загубляться, Як не латати порізи розрадами, Яшмою шатів горіхово-грабових, Пряною м'ятою, цвітом жоржиновим. Як не ступати новими стежинами. Яро вмиваюся з лісом і шпилями Ляпками жвавими з висі чорнильної. P.S. 1-e місце у півфіналі Міжсезоння Котолисів #котолиси, #вірш

Подорож на край ночі    Сонним вулицям повмикали нічники Тіні машин пропливають по стелі   Весь гамір віддаляється кудись    Плавно зтирається ластиком темряви   Лінії візерунків люстри переливаються хвилями життя      Магазинна кава в твоїй кружці виблискує сузір'ям Плеяд Це наш особистий вимір, де стосики паперів вкриті зоряним пилом   Персонажі казок щиро посміхаючись, дивляться на нас із кожної книги...    Навіть, якщо завтра нас викличуть на страшний суд    Ми просто туди не з'явимось і залишимось лежати тут       Навіть, якщо завтра смерть надішле запрошення до себе у гості   Ми порвемо той клаптик паперу, бо у нас нескінченна відстрочка     Нам нізащо не поріжуть вени леза долі   Потрясіння нізащо не виб'ють  із колії    Ми одним тільки пластиром зупинемо море крові... Всім боли, а нам не боли ніколи Лодик Ніким

Збірка в роботі. Передзамовлення 250 грн. Далі отримання Новою Поштою за рахунок замовника. Книга «Скрипторій» – збірка віршів, віршованих казок та лірики. Всі мої ельфи, дракони та єдинороги. Сума збору на банці – на тираж 100 екз. Але мінімальна сума для 20-ти – від 9000 грн. Все, що більше – збільшить тираж. У книзі мої ілюстрації та кілька ілюстрацій чудових художників. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg 💳Номер картки банки 4441 1111 2131 7576

Паралелі перетинаються, нехтуючи законами та формальностями. Сукні з кольоровими квітами, для особливого випадку, легко спадають вниз. Так і було задумано. Вона прийде о сьомій, із ситцевого живота ростимуть білі магнолії, огортаючи вигин талії. Квіти зісковзують долі. Вкладаються дві заблукалі долі повагом, до лиця лицем. Проза грифельним олівцем на широкій божій долоні вздовж найдовшої лінії. Формулювання — довільне. Сутінь ковтає сцену живцем. @snigpoetry #мері

NUTS розчавлю тобі горіхи чи замахнуся рукою зачеплю сердечними обвугло-обдертими нігтями, зламаю їх ніби збирала горіхи. коричневі руки в йоді, тільки лінії темніші в тоні як збирала горіхові яйця, схожі на псово-цуценячі, як твої очі так зручно чавити горіхи для тебе я замахнуся рукою або потім фіолетовим (як твій кит під бровою) каблучком черевика що ти присобачив клеєм-слиною сос не врятував мої черевики а я вдячно розчавлю з/за такта горіх подих - клац ц ц циць. горлодере, горіхи застрягли як і моя рука промахнулась і залипла в твоєму болотному оці, як і мій черевик промахнувся не розрахувала силу - полетів чайкою у вирі-(до твого смт)-й полетів як відрізки твого волосся на вітрі, і твої лапаті шматочки шкіри здійнялись з щоки як крапельки скронь крапельним шляхом як проспівані нотки стакато по сухому повітрю тобі, розфасований порційно по валізах, в багажнику - добрі попутники (див. англійський сленг nuts) Саша Юрова

Моя подружка п'є абсент і дивиться у вікно І каже: "Тінейджери зараз люблять гівно". На вулиці сутеніє, вмикаються ліхтарі Я думаю: "Невже ми реально такі старі?" Подружка каже: "Вони не читають нічого, навіть гівно, Вони люблять херову музику й дуже херове кіно, Вони фанатіють від Марвела чи ДіСі Ніхто не чув про Феліні, зате Спайдермена знають усі У них у головах - голі понти і порожнеча..." Подружка видихає: "Який неймовірно зелений вечір! Уполювати б когось, обійняти і в тіло чуже прорости. Хочеться з'їсти когось. Хай навіть це будеш ти". Я в'язну і завмираю, ніби комаха в смолі Подружка каже: "Так-от, вони ще такі малі, А вже нічого не хочуть, ні в космос, ні на Еверест Вони такі аморфні й тупі, прямо зло бере Ці тінейджери самоуб'ються чи здохнуть від наркоти! Ми не були такими, - каже вона. - Така не була навіть ти!" Подружка затинається: "Окей. Є нормальні. Може, десять процентів. Решта - це ельфи торгових центрів". Подружка п'є абсент. Сходить місяць, блідий і рогатий Я питаю: "А нормальних дорослих багато? Їх більше, як десять процентів?" Очі у подружки - ніби дві склянки абсенту Світ завмирає у них, вічний і непорушний Ніхто не врятує заблудші душі Ні наші, ні наступного покоління, ні через одне Ніхто не врятує навіть зеленооку подружку. І навіть мене @maryna_txt #марина_пономаренко

Мова І ми повернемось додому, поруч закладемо мову, наче сад. І слів любові буде тут, як ягід. Ось просвічують сонце червоні порічки, Ось смородина чорна загусла, мов ніч. Тиха ніжність суниць, дряпуча дошкульність малини. Цей садок — як словник, кожна літера — пагін. І пахнуть ревенем обійми, сумніви — щавлем. У щасті ми прості, мов листя, радість — хрускіт перших яблук. Але явно, кожна мова, наче сад у пору пізніх хризантем, потребує турботи. Її шиї дерев належить сховати на осінь. Загорнути, щоб ікла морозу не нашкодили довірі, як корі. І речення тоді ростуть, півонії наповнюються співом, іриси рясніють, синявіють сливи, як повня. І у слові Доспіває суть. Наливаються грона. Одного дня наш сад перейде власні межі, Він розростеться пишно, вибухне поза закон паркану Ніхто його не втримає І ти не зупиняй. Бо кожне слово — це розсада дерева знання. Ходім за мною, обережно, між трави трапляється стерня. Немає й дня, щоб мова не засвідчила про нас. @grasliv #олена_павлова