TastyDrive

Цього року традиційні ознаки літа в Одесі поки що відсутні. За температурою повітря та моря зараз десь квітень, а за цінами на полуницю та молоду картоплю - взагалі, березень) Лише ресторани які вперто установлюють тераси та майданчики (з теплими пледами напоготові) дарують надію на майбутнє тепло. А ще, акаунти людей, заробіток яких залежить від туристів нагадують, про те що, вони вже приготувалися. Не лише морально, а й чекають з свіженькими сувенірами. Зазвичай ми всі ниємо про убогу одеську сувенірку, вироблену в Китаі. Але, заісно, є й виключення, лише «місця треба знати». Ось, вже не вперше ділюся з вами акаунтом Галини Пузирноі, дизайнерки текстилю. Сьогодні вона показала нові «торби для Привозу». І вони мені дуже подобаються!

Давно нічого не пекла. А моя бабуся дуже любила пекти. Пекла багато - торти, пироги, пиріжки, коржики. Ледь не кожного дня. На свята було особливе меню. Заварні тістечка, торти Пташине молоко і Кутузов - на дуже великі свята, ювілеї та Новий рік. А ось Королівський пиріг вона робила частіше. З тушеними яблуками або з варенням, коли яблук вже не було. Двадцять років тому її не стало. А я і досі не можу собі пробачити, що тоді десь загубила її зошити рецептами. Але декілька років тому на сайті Піканте прочитала один рецепт і він мені показався знайомим, хоч і не з такою королівською назвою. Приготувала, і так, це був той самий смак дитинства. Сьогодні на честь дня народження бабусі знову спекла іі Королівський, правда замість яблук взяла ревінь, який я привезла зі Львова. Теж вийшло дуже смачно. Ось ця білкова хмарка - перинка була моєю улюбленою частиною пирога. Рецепт пирога залишаю тут. Думаю, його можна і з полуницею і будь- якою ягодою випікати. Спробуйте, в кондитерських я такого не бачила.

До речі, Одеса, а що у нас з цінами на полуницю? У Львові на ринку по 150-200 грн. У нас на базарчику 250! Сподіваюсь, хоч на Привозі дешевше 😒 Але , хоч спаржа у нас по 330 проти львівської за 450 грн. А минулого року було навпаки - везла звідти два кіло спаржі , тому що весь привокзальний нею торгував

Розгрібаю тони фото та відео що назнімала Львові. Ось, ловіть хвилинку з вистави театру Лесі «Жага».

У Флоренції дах нового терміналу Amerigo Vespucci Airport до кінця цього року планують перетворити на виноградник. Він покриватиме всю похилу покрівлю будівлі площею близько 7,7 гектара. Унікальна концепція вшановує виноробну спадщину Тоскани: виноград тут вирощуватимуть, збиратимуть і витримуватимуть у підземних винних підвалах просто під злітною смугою. #композиція

На свої чотири дні я собі настроїла планів. Боженька іх прочитав і перекалапуцав так, що я не встигаю за його правками) Вчора в театрі зустріла давню колегу по роботі в ІМІ. Сьогодні вже була у неї на новій роботі і замість запланованої години провела три. Вперше всередині Софії. Вперше в Митрополичому будинку, Трапезній церкві, підвалах. Колись, до повномасштабного, тут проводили екскурсіі з дегустаціями вин та страв. Зараз є бажання поновити. Вийшла під враженням і з книжкою Ігоря Нетрудихаткіна «Старожитня кухня київських митрополитів». Приголомшена від цієї старовини, міці та глибини.

Вперше в житті спробувала киівську перепічку. Сподіваюсь, в останнє. Резинове тісто і жирна сосиска. Післясмаком залишилась печія та сушняк. Мак після цього здається дієтичним харчуванням. Не розумію, як іі купують дітям, хоча згадую смажені пиріжки в дитинстві і як ми іх поїдали ледь не кожного дня

В київському Національному музеї декоративного мистецтва виставка «Я так бачу» Ретроспектива украінського наіва від 19 століття до сучасності. Параджанов, Білокур, Приймаченко ще десятки авторів. Сходіть, це дуже красиво. І дуже шкода, що людей окрім мене та працівниць в залі не було. Хоча працівниці - здається, заслуговують окремої експозиції. Але не буду про них)

А потім була Лесіна вітальня ( малесенький музей в будинку родини Косачів)і випадкове знайомство з художницею Оленою, яка працює в галереї під вітальнею. Олена - кладезь інформації про місто. Порекомендувала заглянути в Підземелля, але не в те, що під собором Петра та Павла, а у заклад в середньовічному стилі. Там я знайшла борщ з копченою грушею та вишнями) А ввечері, завдяки неі опинилися в кав’ярні Золотий дукат ( там теж є підземелля :) ) Золотий Дукат відомий своіми тістечками Розалінками, які випікав місцевий італієць-кондитер Чезаре Розаліні більше ста років тому. Не знаю, наскільки дійсно це той самий рецепт, але воно дуже смачне і незвичне серед сучасних виробів: Два види сиру , світлий та темний шоколад з бісквітом, який випікають на апельсиновому соці. Можете це вважати моїми рекомендаціями)

Базар тут колоритний. Під замком. Я так зрозуміла, що знаходиться він на цьому місці саме з тих часів як збудували замок. На жаль, в цей день не було мʼяса- ковбаси, але в молочному ряду спробувала і купила трохи плавлений сир. У нас такого не продають. На фото - ото жовтенький, як масло.

В Луцьк я приїхала по театральних справах - цього року мне знову запросили стати експерткою театральної премії ГРА. Тож маю можливість проїхатися країною, подивиться кращі вистави. Але, звичайно, ми з колегами не обмежуємось духовною їжею. Коли я тут буда вперше, то це було загальне знайомство з містом, зайшли в декілька найвідоміших місць. Відкрила для себе місцеве пиво. Цього року була приємно здивована, що і кафе, де працюють сонячні люди, і інші заклади існують. Але пішли гуляти містом і несподівано занурилися в атмосферу середньовіччя. Спочатку - місцевий ринок. Дмитро Сікорський сказав, що там можна знайти печену капусту. І дійсно, незважаючи, на вівторок, ми іі знайшли у Казимірівни з села з Ківериці, яка вже 35 років на базарі торгує. До речі, залишила адресу, запросила в гості)

6 травня болгари відзначали Георгіїв день. З цієї нагоди вони печуть хліби, які увійшли у Ковчег смаку Slow Food і готують святковий курбан. Завтра після обіду всіх чекають у Болграді на фестивалі «Смачний баранчик» Гергьовденски Панаир А ті, хто в Одесі, можуть приєднатися до Тетяни Димнич в Лямпі о 15:00. буде овеча бринза, каварма і безлімітне вино Георг від Шушпанових! На фото святкові хліби Олени Янчевоі з села Криничного

У вівторок Slow Food Ukraine вперше вручили відзнаки Золотий равлик. Вісім локацій. Попереджаючи питання публікую наші критерії : У 2026 році відзнака присуджується ресторанам та гастролокаціям, які у 2025 році відповідали більшості з цихкритеріїв: • не менше 80% продуктів надходять від малих регіональнихвиробників або є власного виробництва • не менше 80% карти напоїв - українські позиції, з перевагоюлокальним і регіональним виробникам • робота з продуктами Атласу «Ковчега смаку України» • кухар є членом Міжнародного альянсу кухарів Slow Food • створення або участь у подіях локальної мережі Slow Food Ну і список нагороджених. Можете вважати це списком рекомендацій 1. ПП «Яблунівський виробничий комплекс» (с. Яблунівка, Київська обл.) 2. Ресторан «Балканські ястія» (м. Болград, Одеська обл.) 3. Кав’ярня-кондитерська «Mirella» (м. Свалява, Закарпатська обл.) 4. Гуцульська ресторація «Бокораш» (с. Кваси, Закарпатська обл.) 5. Ресторан «Глек» (м. Київ) 6. Пекарня «Витач» (с. Витачів, Київська обл.) 7. Локаворський ресторан «Klukva&Brukva» (м. Київ) 8. Ресторан української кухні «100 років тому вперед» (м. Київ) Ці локації вже багато років самовіддано працюють з локальними продуктами, підтримують малих локальних виробників продуктів та напоїв, відновлюють українські гастрономічні традиції та поширюють філософію Slow Food.

Пхаха Це такий класний підхід) Найкраще, що бачила з ревʼю Мет Гала. Ну і це ж БонАпетіт! Люблю їх крізь роки. Оригінал тут: https://www.instagram.com/p/DX9vrdajja4/?img_index=7&igsh=OTJhZm8wcDB1Z213

А ось рецепт хрустиків

У суботу шукала нові смаки в навколо Подільска - в Куяльницькій громаді під час промо- гастротуру Україно - молдовське весілля. Адже тут Організатори - місцеве управління культури у співпраці з місцевими божевільними людьми, які не просто мріють, а беруть і роблять. Основний двигун цього туристичного двіжу, відомий багатьом Олексій Овчинніков, переселенець з Херсону, засновник власної виноробні (яку було знищено) та Винних Ігор. Але такі люди не можуть просто сидіти на місці. Саме тому з його появою, в Подільську зʼявився винний клуб, проводяться дегустації і мені здається, що за років 5-10 ми будемо говорити про винне одеське Поділля на повному серйозі. А поки - гастромаршрут, де поєдналися українські та молдовські шлюбні традиції, цікаві фішки, історія, прекрасна природа і ,звісно, смаки. Хочу додати, що дуже пощастило з групою, яку зібрала Тетяна Димнич, адже молодята на весіллі - були саме туристи, а не місцеві. Я не знаю, чи буде щастити іншим групам з такою парою, але нам повезло. Для себе відкрила … мамалигу. Тут вона виявилась кольору кави з молоком і зовсім іншим смаком, хоча була з бринзою та шкварками. На жаль, не знайшла жінку, яка іі готувала і таємниця цієі мамалиги залишилася нерозкритою. Я думаю, що крупу обсмажували перед тим як залити водою, але то не точно. А ще були цікаві купати - ковбаски з мʼясного та картопляного фаршу. При чому, картопля не терта, а нарізана дрібним кубиком і, як мені здалося, трохи підсмаженоі. Був ще майстер клас з крутіння малюсеньких голубців, а на святковому столі - палянички з бринзою та зеленню і хрустики