TastyDrive

До речі, у нас в Одесі також полюбляють застілля на відкритому просторі. Звісно, не так масштабно, але більш душевно) Цього року в центрі міста мешканці старого двору вирішили трохи назбирати гроші на термінові потреби. Так виникла ідея проводити одеські вечері за столом, які накривають мешканці. У одної з «заводіл» син навчається в «консерві». Він запросив своїх друзів і компанія забезпечила музичний супровід із скрипочкою і синтезатором. До речі, його мама любить і співає джаз і сьогодні у дворі прямо зараз вперше відбувається не просто концерт, а гастролі львівського гурту AudeLVia. На жаль, через обстріли я нікуди не пішла. Сподіваюсь, що сьогодні концерт все ж таки відбудеться і людей буде не менше ніж на гастровечорах. Про цей дворик і про страви які там подають я писала ось тут.

Новини зі світу, де немає скажених сусідів Моя колега Наталя Шестакова стала учасницею найбільшого застілля світу. Невеличкий репортаж з місця подіі: Вчора Бухарест став Світовим рекордсменом за довжиною столу - 5,5 км. Це зафіксовано в Книзі рекордів Гінесу. Ймовірно, 20000 людей, як було анонсовано, не зібрали. Облаштовано та організовано на старті було все дуже файно. І до завершення таймінг події тримали, як за розкладом. Респект! Але всадити всіх одночасно за столи, коли є палатки з безкоштовною їжею, вином та пивом, анріал! Масштаб вразив. 20000 стільців, така сама кількість тарілок, боксів з вечерею, пакунків із солодощами, купа води та соків, чарівні квіти на столах... Не знаю, що було чутно та видно тим, хто опинився за столами бульвару Унірій, але мені чарівним чином пощастило зареєструватися в чорному секторі - найближчому до сцени та черги з вином. Я вирішила, що таким чином Бухарест привітав мене з ювілеєм, на який я сюди не потрапила в день народження. Навіть квіти маю тепер.

Вчора згадувала аромати Херсонського ринку. А сьогодні побачила, що субота - «врожайний» день на День міст: Луцьк, Дніпро, Житомир, Миколаів, Вінниця, Бахмут… Згадала, що у кожного з міст є свій фірмовий торт, і так вже скучила за нашими з Оленою Шушпановою солодкими мандрівками - дегустаціями. Житомир лише зараз отримав солодкий символ. Тетяна Рфальська поєднала у торті чорницю, ванільний та вершковий креми, шоколадний бісквіт, просочений вишневою настоянкою, та хрумкий прошарок, який символізує житомирський граніт. А ось Бахмут не встиг. В 2023 році переселенці міста заснували проєкт «Листи до Бахмута» і почали збирати спогади про місто. Євген Клопотенко для проєкту випік брауні з начинкою із місцевими символами: шампанським та трояндовим варенням. Росіяни майже стерли Бахмут з землі, залишились торт, ігристе, яке «переїхало» до Одеської області і віра, що місто буде відбудовано в Україні.

11 вересня, 2020 рік Вперше в Херсоні. Приїхали з подругою на театральний фестиваль «Мельпомена Тавріі» Ранок. Ринок. Сніданок. Вʼялене м’ясо, домашня ковбаса, вершки, бринза, кавун, груші, місцеве вино і перше в житті молозиво. ❤️‍🩹

✡️ Вітаю всіх хто святкує з 5787 роком! Солодкого року! Шана това!

Програма

Може комусь із підписників буде цікаво приєднатися до науково-практичної конференції «Локальність як ресурс та акцент розвитку виробника»,яка об’єднає науковців, виробників, представників крафтового сектору, HoReCa, гастрономічного туризму та локальних спільнот. 📅 10 вересня 2026 року ⏰ Початок о 10:00 год. Говоритимемо про те, як локальні ресурси, традиції, наука, сучасні харчові технології та партнерство можуть створювати нові можливості для виробників і розвитку регіонів. 🔹 Підключитися онлайн: https://us02web.zoom.us/j/87348043750?pwd=SkJ1RWgvdFdmMGl4aHR2bTdjZHdSUT09 Будемо говорити про локальне, яке має потенціал ставати сильним, сучасним і впізнаваним далеко за межами свого регіону.

Осінь - час збирати Гранати) Для тих, хто не з Одеси - нарешті демонтували площадку, яка років десять як займала майже весь тротуар, а останні пʼять років стояла пустою. Про інші «достоінства» цього закладу я промовчу) це вже не так і важливо. Цікаво, що Гранат був завжди переповнений, але в 2024 він остаточно зачинився.

А ще я вчора зранку спекла фокачу з бринзою, помідорами і звісно, солеросом.

Ось так вчора виглядав Куяльник. До речі, солі цього року значно менше ніж в минулому. Не має цих соляних стовпчиків і вода не рожева. Але все одно - прекрасний.

Вчора з подругами та колегами поїхали на Куяльник. Заїхали до місцевого дуже маленького виробника козиного сиру . Хочу, щоб замість прованських трав скоро зʼявився сир з солеросом)

До речі, сьогодні згадала, що в 2024 я спочатку досить скептично поставилася до Пирога Незалежності. Але «ніщо не може зупинити ідею, час якої настав».

Куяльницький пиріг з солеросом переміг в номінаціі Визитівка регіону у конкурсі Пиріг Незалежності! Дякую всім, хто надихав, вболівав, допомагав. Щиро радію за переможців у всіх інших номінаціях і Гран Прі ( учасниця з Білгород Дністровського, теж одеськоі області) До речі сьогодні іду на Куяльник, буду віддавати йому шану.

Годую борщем знайомого фотографа)

У неділю потрапила на фестиваль «Пан Борщ» в Подільску На свій сором не знала, що цей фестиваль існує з 2007 року. І вперше його провели в селі Борщі) потім подія мандувала іншими селами району. Потім були паузи на ковід та перші роки повномасштабного вторгнення. В 24 році фестиваль відновили і цього року він відбувся в Подільську. Що сказати, я була вражена кількістю учасників і кількістю страв. Борщів наварили 20 видів - холодні, зелені, з квасом, яблуками, сливами, вишнями, карасями … Також приготували борщ - рекордсмен. На цей раз спробували відновити сімейний рецепт родини Чикаленко. Єдине, рябого буряку не знайшли. Памʼятаєте, я навесні також шукала для Білого подільського борщу. А так, навіть любисток біля колишнього маєтку Чикаленків нарвали) Було ще багато плацинд, фаршированого перцю, вертут. А гроші за вхід та з продажів на ЗСУ зібрали. Майже всі потяги на Одесу зупиняються в Подільську. Ну і на ніч є де залишитися. Як думаєте, скільки борщів я спробувала?

Куяльницький лиман, це не лише вода та цілющі грязі. Це ще й смачне місце.  Це унікальний теруар з ароматом моря, степних трав та солі.  Солерос – трава, яку можна знайти навколо Куяльницького лиману. Він росте не лише навколо Куяльнику, а й біля інших солоних озер, але саме куяльницький набуває особливого смаку завдяки місцевості.  Солерос можна вживати в їжу. Але на жаль, він не дуже відомий як продукт харчування. В Одесі лише у ресторані Dyzingoff солерос подають як гарнір до риби, мʼяса, додають в салати.  Я, звісно, не кухар і не кондитер, але дуже хочу й далі попрацювати з солекорнією. Я вже намаринувала іі , далі хочу посушити. Що ще?

Мій Пиріг Незалежності. Ідея створили щось справжнє «куяльницьке» з використанням локальних продуктів народилася у мене ще минулого літа. Але я не розуміла, що це має бути поки не побачила оголошення конкурсу Пиріг Незалежності. Тоді моя уява відразу побачила і навіть відчула смак - з ніжним тістом та легкою солонуватістю пиріг. І так, начинкою для нього мала бути саме солекорнія, солерос або морська спаржа. Все літо я експериментувала з тістом та начинками. І ось, нарешті, я його показала публіці. Це відбулося в нашій Науковій бібліотеці де ми з колегами проводили День Куяльника в рамках наукової конференції «Україна: Історія. Культура. Ідентичність». В цьому пирогу я вирішила поєднати все те, що можна знайти навколо Куяльника – солерос, коровʼячу бринзу, вершки та масло з молока корів, які вільно пасуться навколо, яйца, борошно, і, звісно, куяльницьку сіль.  Основа – кіш. Чому саме кіш? Не знаю, можливо тому, що першим, хто детально описав Куяльницький лиман був Гійом Лавассер Боплан – французький інженер. Саме він в 1639 році створив першу карту, на якій закріпив назву “Україна”, а в 1660 видав книгу “Опис України” де розповідає і про Куяльник також. А можливо і тому, що кіш не може не вийти навіть у людини, яка вперше береться за випічку)