Діалог.ТУТ

«На черзі нові обміни. Вже заговорили й про владику Арсенія, намісника Святогірської Лаври. Йому теж непросто за ґратами, цій немолодій онкохворій людині. Ідеться також про інших «церковників», що можуть увійти до обмінного фонду. Дехто настільки надихнувся, що пропонує вислати до росії всіх єпископів УПЦ. Та й не тільки єпископів. Під слідством і священники, і монахи, і віряни Української Православної Церкви. Голоси тих, хто звинувачує, в тому числі опираючись на засудження митрополита Іонафана, всю Українську Православну Церкву у ворожості, стали активнішими. Тепер вони заговорили про збільшення списку майбутніх кандидатів на обмін… Це ніщо інше, як повернення до середньовіччя». *** Не могли промовчати. Ловіть п'ятничний, несвятковий текст.

Про свій патріотизм ми свідчили своїми справами🇺🇦 «Наша Українська Православна Церква у Херсонській єпархії, я точно можу сказати, була аполітична. Більше того, початок повномасштабної війни показав, що наша Церква однією з перших стала на захист нашого народу. У Херсоні з перших днів відкрилося 16 пунктів безкоштовного харчування, і декілька з них знаходилися у храмах, у тому числі в нашому. Усі розуміли, що політичні питання хай вирішують політики, а храм — це про інше. Так, у нас не звучали патріотичні лозунги, хоча кожен священник, тією чи іншою мірою, відчуваючи себе громадянином України, мав патріотичні почуття. Але ми висловлювали їх в особистій бесіді. Особисто я вважаю себе патріотом своєї країни. У тому числі моїми стараннями піднімався на міжнародній арені державний прапор, і учасники з усіх країн вставали під гімн України. Я з гордістю носив спортивний костюм нашої національної збірної. Але найбільше про свій патріотизм ми свідчили своїми справами. І не тому, що так потрібно, а тому що поруч були люди, які потребували допомоги. Ми просто відповідали на ці виклики». Чемпіон світу з боксу, протоієрей Димитрій Дзядевич. *** Під цими словами можуть підписатися мільйони українців, які є парафіянами УПЦ. Про свій патріотизм ми свідчили й свідчимо не гаслами, а своїми справами. Церква — не місце для політичних війн, торгів чи репресій. Україна наш спільний дім. З Днем Конституції України!

Існує упередження, що в церкву ходять нещасні люди, яким від Бога щось потрібно. Але ж ми з вами знаємо, що все не зовсім так. Скільки серед нас вірян, як то кажуть, цілком успішних — що вони для себе тут знаходять? До речі, а чому і як ви самі колись прийшли в храм?☺ *** «Усі спортсмени — люди суєвірні і намагаються якось повпливати на те, на що напряму ти вплинути не можеш. Тому я почав ходити в храм і ставити свічки — з тою думкою, що це якось допоможе мені у спорті. Я просто хотів отримати перемогу на змаганнях. Але відразу відчув, що «добре нам тут бути». Що храм — це місце, де я справді почуваюся піднесено. Дух Господень був на мені, я відчував це всм своїм серцем, усім нутром». Розповідь про те, як Бог шукав одного боксера, і як боксер зрозумів, що від нього хоче Бог, читайте сьогодні на нашому Діалог.ТУТ.

Не Усіком єдиним… А ви знали, що серед нас чимало чемпіонів? Досягаючи вершин у спорті, вони приходять до підніжжя вершин духовних і починають свій шлях сходження. Як наш сьогоднішній співрозмовник. Чемпіон світу з боксу став православним священником — і ми дуже хотіли дізнатися, чому. А дізнавшись, ще дужче захотіли розповісти вам. Адже це історія про те, як болісна травма може стати поворотом на шляху до справжнього щастя. Віримо, що й страшні травми війни Господь може зцілити й обернути на благо. *** Отже, знайомтеся, протоієрей Димитрій Дзядевич🥊🥇🔥

Шлях нашої Церкви продовжується. Кожен свій вибір зробив. Ми залишаємося зі своїм Предстоятелем і покладаємо всю надію на Господа, Який дає мудрість керманичам не тільки за їхні особисті якості, а й за нашу до них довіру й послух. Наша Церква нам потрібна і без величних соборів, пишних богослужінь, митр, хрестів із прикрасами і прав носіння камілавок. Хай буде Христос посеред нас. І любов. І повага. І щирість. І довіра. *** З днем Ангела, Ваше Блаженство. Ведіть і далі нас до Христа, Якого Ви любите, Якому Ви служите і Якого Ви, віримо в це, знаєте.

ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО ІОНІНСЬКОГО! ДЕВ‘ЯТИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ЯРМАРОК! 23.06.2024 Неділя З 8:00 до 14:00 Галявина біля Іонінського монастиря На вас чекають: ⁃ великий фудкорт ⁃ солодка вата ⁃ натуральні лимонади та сангрія ⁃ морозиво ⁃ букети до свята Тріїці ⁃ квіткова фото-зона та портрет від фотографа Надії Овчиніної ⁃ настільний футбол, баланс борд та настільний теніс ⁃ плетіння колосків ⁃ аква грим для дітей ⁃ прикраси від українських майстрів ⁃ картини ⁃ концерт українських пісень від Православних Скаутів України у супроводі музикантів Запрошуємо всіх до участі! Також будемо раді, якщо ви принесете солодкі смаколики на благодійний продаж. Збираємо кошти для купівлі станцій радіоелектронної боротьби (РЕБ) для захисту від дронів священиків УПЦ - тактичних медиків і бійців 129 батальйону 112 бригади. Хто не зможе бути особисто, можете допомогти дистанційно: Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/2kw4j6PCux Номер картки банки 5375 4112 1939 3308

— Ви відчували над собою захист Божий там, на війні? — Дааа… Куча була випадків. Навіть той, коли біля мене ракета впала… Ще був випадок на Бахмуті. Там дуже багато «двохсотих» із-за дронів-камікадзе або FPV-дронів. Коли йдемо 50 метрів один від одного і хтось кричить «дрон», ми падаємо. Якщо дрон зупиняється над кимось, усі розуміють, що це вже «двісті». Тут ми кричимо «дрон», падаємо. Я впала на коліна й на лікті, намагалася якомога більше тіла сховати під бронік, тому що ці дрони «бачать», як ми світимося червоним. Дрон завис наді мною. Хлопці з боку бачать, що це FPV-дрон і що він починає потроху опускатися. Це як кілер, який має виконати свою роботу, зробити останній рух — натиснути на спусковий гачок. Так і дрон має зробити все по протоколу й кинути на мене снаряд. Це якраз був день святого Миколая. І я вже так молюся до святого, так молюся, але розумію, що дрон все робить по протоколу і зараз кине скид. Він так низько завис наді мною, що здавалося, ніби зачепить рюкзак. Висить, висить, висить… А потім підіймається й летить далі. Для мене це на Миколая Господь дав іще один день народження... *** Не припиняймо молитви за наших військових! Боже, поможи їм. І нам. Про дивовижну Ларису, якщо ще не читали наш текст, не пропустіть: https://www.dialogtut.org/my-mozhemo-peremogty-za-dekilka-tyzhniv-tilky-dajte-zbroyi-v-10-raziv-bilshe-nizh-vy-dayete/

«Навіть рідні ображаються на військовослужбовців: "Куди ти тратиш гроші?" Було багато таких випадків (і я вважаю, що це диверсія), коли нам завозять солярку і бензин, після чого повністю «накриваються» всі машини батальйону. За свій рахунок ремонтуємо, і це обідно. Бо там такі дороги, що машини й так ламаються як сірники, та й привозять нам металобрухт. Потім у нас важкий участок, ми втопили абсолютно всі машини нашої роти. І нам «на позавчора» треба або сім кілометрів іти багнюкою, або скидаємося по 40 тисяч і купляємо «шишигу». Купили. Утопили і її. Знаходимо якийсь місцевий трактор, утопили і його. Знайшли гусінічний, зламали й той. І чекаємо після всього цього на бойові, бо ж треба щось придумати. Елементарно, якийсь наступ-відступ і — загубив усе, що на тих позиціях було. Або його вже нема, або засипало, або «прильот» був, і нема ні пацанів, ні тих тепловізорів». *** Нехай не буде непорозуміння між нами. Розуміймо і підтримуймо одне одного! І, звісно, захисників і захисниць України.

😭А це колядка для дітей, які думали, що мама втікла від них на війну і їй там добре. Низькій уклін Ларисі і всім нашим захисникам і захисницям за їхній жертовний подвиг!🙏 📖Молодший сержант ЗСУ Лариса Збурлюк про те, як це — бути жінкою і захищати свою країну і свою Церкву.

«Доки ти просто говориш на цю тему, ми нічим не відрізняємося: цивільні, військові, всі приблизно однакові — в кожного свої переконання, конфесії, якісь претензії. Та коли дійшла справа до мого звернення на захист митрополита Мелетія та архімандрита Нікіти, і коли це діло набрало обертів, у батальйоні мені сказали: "Нащо ти це відеозвернення зробила, ти нас опозорила". Тому що вони інших конфесій і їм "соромно", що вони в цьому батальйоні. Не хотіли навіть, щоб я жила в одній хаті разом з ними. Так і сказали: "Для неї місця немає". А один священник моїй найкращій подрузі сказав, що йому всіх військовослужбовців шкода, а мене ні, бо я сама на фронт пішла. Це чути було дуже боляче. Виходило, що скрізь я чужа. Можливо, про це не треба писати...» *** А ви відчували себе чужим скрізь? Що робити з цим відчуттям чужинства? Нашій сьогоднішній героїні дякуємо за сміливість і відвертість. Якщо ви ще не читали сьогоднішній текст Діалогу, не пропустіть: