Рита читає, а Ада перекладає

Ну я ж кажу, мультик. Затулилася лапкою і хихикає.

Картинка, яка демонструє, скільки в бородатій сові власне сови. Решта — пір'я. (перекладаю про Арктику).

Ще один пост про те, чому треба завжди залишати запас часу на будь-який проєкт. На що в мене вчора пішов досить великий шмат робочого часу. 1. Звертається новий замовник, питає, чи я можу зробити ось це дуже швидко. Можу, але за умови, що там треба тільки перекладати, а не робити певні технічні операції, на які я не маю часу і ПЗ. Після довгих переговорів нарешті отримую файли і бачу, що а) такі треба ті операції б) цей проєкт мені пропонують вже втретє, драстуйте давно не бачились. І щоразу я починаю з того, що ось це я можу, а це не можу. 2. Менеджерка помітила в одному зі старих дубляжей нібито нелогічне місце, попросила перевірити, я зайшла в програму і побачила, що після того, як я завершила переклад, там було оновлення, 90+ виправлень. Тобто, очевидно, доведеться переписувати заново якісь репліки (і мені, і акторам). Починаю відстежувати, порівнювати, виписувати в окремий файл для студії. В ітозі стає зрозумілим, що всі ці 90 виправлень або вже були внесені до того, як я почала переклад, але чомусь висвічуються як нові, або там зміни типу "додали трикрапку", "прибрали трикрапку". Тобто нам нічого робити не треба, а я змарнувала ще пів години часу. В результаті "Розмальовану вуаль" недоперечитала, заснула з нею, перервала свій 180+-денний streak читання на Kindle. Ну хоч виспалась. До речі, Kindle Unlimited позавчора надіслав сповіщення, що він тепер Кіндл Плюс, і до нього додалися "тисячі аудіокнижок", а підписка наче не подорожчала, принаймні поки що. Хотіла вчора піти розвідити для себе і для вас, що там додалося, але, як бачите, перенеслося на сьогодні.

Я #дочитала "Грибних справ підмайстру", трохи розтягуючи задоволення, тому так довго. І це, звісно, було чудово від початку до кінця. Щоразу, коли тобі здається, що ти вже все зрозуміла в цьому складному, далеко не схематичному світі, який тримається купи на нитках магії, але тримається не завжди і не дуже надійно, — а тут хоба, новий поворот, новий фальшивий чи справжній слід, і жодна нитка не веде в нікуди, і в кінці все цілком логічно — і знову несподівано — пояснюється. Переповідати нічого не буду, читайте :) Я практично нічого не знала про сюжет, коли взялася за роман, і дуже цьому рада. Це дуже осіння книжка для мене, в ній всі мої осінні асоціації: ліс, туман, запахи, подорожі, якесь двоїсте відчуття тверезої прозорості й при цьому магії й загадки. Вперше я подумала, що варто було б прочитати Підмайстру, коли Катерина Корнієнко написала в своєму каналі, що все почалося з фрази "На берегах осені, на крисах лісу". Я подумала правильно. Тут нема нічого зайвого (любовна лінія є, але рівно в тій дозі, в якій я можу витримати), тут всі герої живі й не ідеальні, зате атмосфера і ритм ідеальні, принаймні для мене. І це абсолютно українське фентезі, яке дуже, дуже варто було б перекласти англійською і перебити потоки "слов'янського" фентезі про курячі ніжки.

Якщо ви не знаєте, що набрати в Атені на розпродажу, щоб вийшло на 25% знижки, я вам зараз розповім :) Беріть всю серію "24 години". Беріть "Черчилля"! Беріть "Мітологічну бібліотеку". Беріть "Сестер ван Гог" і "Туве Янссен". Беріть "Вірджинію Вулф" Александри Гарріс. Ну і класику, звісно. Можна заразом передзамовити "Імператорів Візантії".

Ну, Шекспіра ми дочитали. "Річард ІІІ" — найбільш відома п'єса в збірці, "Все царство за коня!", кривий Річард Ґлостер (от, до речі, де потрібна літера Ґ, то це в цій п'єсі, бо там же ж Едварду наворожили, що він від неї помре, а в перекладі Бориса Тена, звісно, всі пишуться з Г, бо такі часи), бідолашні маленькі принці в Тавері. Так, це та сама п'єса, з якою полемізує Джозефіна Тей в "Дочці часу". Роман Тей дуже цікавий (хоча я читала мало не 40 років тому), ну і п'єса теж нівроку. Річард одразу виходить на сцену і рекомендується: добрий вечір, я гидкий некрасивий професор Моріарті сволота Ґлостер, який вбив кількох Едвардів і планую вбити ще парочку. Це він потім повторює ще кілька разів, приблизно після кожного Едварда. Далі починають прибувати ешелони дійових осіб, яких, як то заведено в Англії, називають не на ім'я, а за титулами, а титули ці змінюються з кожним новим вбитим едвардом (бо всі переходять на наступну сходинку), тому я собі не уявляю, як можна розібратися в цій п'єсі, дивлячись її в театрі без вікіпедії під рукою. Також місце дії весь час переноситься, іноді заради одного монологу, тому як це ставлять — теж не уявляю. Однак п'єса дійсно сподобалася мені більше, ніж дві попередні, і здається більш зрілою і продуманою в сенсі архітектури — дві інші фактично просто хроніка подій, а тут в центрі все ж сякий-такий герой, який іноді навіть проявляє схильність до рефлексій. Цікаво, що насправді це друга п'єса Шекспіра за порядком створення (якщо всі частини Генріха 6 вважати за одну п'єсу), і між нею і "Річардом ІІ" — першою п'єсою в збірці й по хронології подій — він написав мало не всі відомі твори канону, ну окей, далеко не всі, але там, зокрема, "Ромео і Джульєтта". А між Річардом 2 і Генріхом 4 — "Сон літньої ночі" (який ми з чоловіком пару років тому намагалися подивитися в Театрі на Подолі, але не витримали модернізьму й після антракту пішли пити пиво в найближчому ганделику) і "Венеційського купця". А так і не скажеш. В цілому ця збірка викликала в мене бажання почитати — ні, не більше Шекспіра, а щось фундаментальне про історію Англії або Великої Британії. Це бажання бродить давно, але не втрачаю надії, що мені хто-небудь дасть її перекласти :) Ну що ж, тихої ночі не було (сподіваюся, ви в порядку, наскільки можливо), а продуктивний день має бути, бо я, схоже, в переїздах загубила доволі великий фрагмент перекладу, і якщо він не знайдеться в дорожному комп'ютері, доведеться робити його заново. Тому про всяк випадок треба на це залишити час.

Актуально

Серйозно?

Майже закінчила на сьогодні. Але не зовсім. Тому вирішила перепостити сюди свою відповідь на пост колеги про перекладацькі мрії. 1. Перекладати такі ж прекрасні книжки, як та, яку щойно закінчила. Сучасні психологічні романи, тільки не в сенсі диванної психології, а про те, як реальні люди насправді роблять всяку фігню, але потім у них все добре. 2. Класику, але не дуже древню (кінець 19 - перша половина 20). 3. При цьому перекладати добре! Щоб було не соромно нікому. 4. Щоб була завжди черга хоча б на пів року. 5. І щоб всі наші видавництва процвітали (а тоді і в нас все буде добре). 6. І один вихідний на тиждень, ну або хоч на два. Ну і допишу ще конкретики. Що завгодно Кінга. A Suitable Boy by Vikram Seth Що-небудь Четана Бхагата. Бо з любовним романом не склалося, а чомусь хочу мати в портфоліо. Герман Вук 😢 Голсуорсі щось з неперекладеного. ТРИЛЕР. Керін Слотер, серію про Вілла Трента, можна не всю 😁 Лізу Джуелл. Шері Лапену. Словом, когось з тих, кого люблю. ЛІЕНН МОРІАРТІ! Все, стоп, бо зараз це буде список, довший за мій To Read :) Пішла далі перекладати реаліті...

П'єса не про дизентерію прочитана мною вчора. Вона виявилася дещо цікавішою за п'єсу про зрадників (я заснула два рази, зате надовго), але писати про неї не те щоб було що. Ну син Генріха IV (того, що скинув короля в попередній п'єсі) вирішив — точнее, йому нарадили, — що Салічне право не діє у Франції, і він має право на французький престол, вони з дофіном і королем Франції трохи потролили один одного через послів (за відсутності соцмереж), потім Генріх V пішов до Франції, переміг і одружився з донькою Карла VI Катериною. Карл VI називався Божевільним, що Генріха не зупинило. Про нього я пам'ятаю, але не впевнена, що він, на відміну від багатьох божевільних, усвідомлював, що хворий, і коли відчував наближення нападу, то повідомляв придворних, і його носили (чи то возили?) палацом під музику, бо це трохи допомагало. Цим він заслужив мою симпатію, коли я перекладала нескінченний документальний серіал про історію Франції. Але, можливо, я його з кимось плутаю. Перевіряти не буду, бо шкода буде викидати з поста цю історію :) А тепер треба вирішити, яке з сьогоднішніх робочих завдань вимагає найбільш свіжої голови (вичитка роману, переклад трампа, переклад реаліті). Насправді всі, але що тут вдієш, яка є голова, такою і робитиму. Графік відключень досі невідомий, бо лише з першого відключення можна дізнатися, який ми сьогодні покемон, тобто яка група. Вчора в нас група змінилася прям протягом одного дня.

Таки не про дизентерію

Той дивний момент, коли підтеми нонфіку про Трампа й художнього серіалу про ЦРУ, які я перекладаю, природно, для різних замовників, збіглися.

Перекладацькі примірники Японії і трохи підлікована одна з подертих (замовляла washi tape спеціально для цього).

Це як же треба закошмарити бідолашний штучний інтелект, щоб він на "так, саме цього я хотіла від тебе, все правильно" він відповідав навіть не "рада прислужитися, чекаю на нові завдання", не кажучи вже про ідіотські пропозиції щось там покращити, а "Наступного разу робитиму так само". А мені вдалося. Ми Gen X, у нас нема почуттів (с) 😁

Вчора прочитала першу п'єсу Генріади Шекспіра — "Річард ІІ". Я ніколи не читала його історичних п'єс, хоча знаю багато уривків і цитат, як і будь-який перекладач, бо ж англомовні автори цитують його як нарвані. Частіше, звісно, трагедії і комедії, але історичні теж трапляються. Не буду вас (і себе) зранку мучити історичною достовірністю, порядком, в якому треба читати Генріаду (є різні версії) тощо. Просто є собі король, який пів п'єси робить дивні речі: то дозволяє дуель двом аристократам в конфлікті, то забороняє, то засилає одного з них на десять років, а тут його тато (дядько короля) робить сумне обличчя, і король такий: "Дядя, ти шо, образився? ну на шість тоді". Ну і цілком передбачувано засланець повертається, скидає короля, наказує посадити в Тауер, а потім (очевидно, король встиг його покусати своєю нерішучістю) — а ні, в Помфрей. Тут короля всім (ну не всім, а багато кому) стає шкода, починається повстання за нього проти нового короля (це Генріх 4, щоб ви не плуталися), він його придушує і спересердя каже щось в дусі "та вбийте вже його хто-небудь, дістав", а коли один з його підданих це робить, король каже — ну спасибі, звісно, але вбивати королів гріх і тому я тебе тепер не люблю. Фінал. Я чесно скажу, що взагалі не фанатка Шекспіра (ну тобто так, люблю місцями, але не ах-ах), тому найбільше в п'єсі мені сподобалася лайка. Оце він вміє дуже добре. Я навіть згадала, як кілька років тому в одній з книжкових груп одна учасниця купила календар, який якось так і називався, типу "прокльони від Шекспіра на щодень", і постила щодня фото. Наступний в нас, здається, Генріх V, про якого я пам'ятаю тільки, що він переміг в битві при Азенкурі і помер від дизентерії. Припускаю, що п'єса присвячена першій з цих подій.

Вимкнення не за графіком, версій багато, світла нема. Поки ноут заряджається, зібрала дерен - буду ставити настоянку на меду. Дід-бінго офіційно зібрано, тепер я зареєстрований дід. Також повиписувала слова з чотирьох останніх книжок. З Мишей і людей вийшло більше, ніж з Пані Боварі. Найцінніша знахідка з Любого друга - вибився! Можна іноді використовувати для перекладу ненависного мені arrived.

Намагаюся не читати новини, поки не закінчу важливі ранкові справи (вичитки тощо), от зараз прочитала. Після них беруся за Трампа з іще більшим — не знаю, як це назвати, злостивим ентузіазмом? Світом керують мудаки. Це не новина, але від цього не легше.

Роман все. Переходжу до вичитки. Він мені нагадав один зі, здається, трьох чи чотирьох віршів, які я написала в житті, і точно єдиний, який написала англійською. Текст давно десь загубився, тому з пам'яті: One day I will move the stove aside and find lying behind it a piece of something blackened and ugly a toy the cat slid under (he is not with us anymore) the other chopstick and the tears shed twenty years ago. And I will wipe them. Не знаю, чому воно написалось англійською, підозрюю, що через chopstick, з якого почався вірш. Переклад приблизний: Коли-небудь я відсуну плиту і знайду за нею шматочок чогось почорнілого та огидного іграшку, яку загнав туди кіт (його вже нема) другу паличку для їжі і сльози, пролиті двадцять років тому. І втру їх. Бачите, ця паличка стирчить як... паличка. Мабуть, в українському перекладі краще поміняти на якийсь інший парний предмет, не знаю, ейрпод ))

Прокинулась о 5:30, в 6:00 відключення. За пів години встигла вмитися, погодувати котів, прибрати за котами, зварити кави, розв'язати Wordle, Connections, and Strands, переключити роутер на Екофлоу, застелити робоче місце, влягтися на нього і написати пару робочих листів. Світло вимкнули. Я перевірила, чи зручно буде працювати з автономною лампою з гнучкою шиєю, про яку я вчора згадала. Скрутила їй шию так, що не відсвічує і зручно. Світло ввімкнули. Тобто я, звісно, дуже рада, але можна було так сильно не поспішати з усім 😁 А вчора я #дочитала "Любого друга" Мопассана в перекладі Валер'яна Підмогильного. Я от теж іноді перекладу щось і думаю потім: а чи не написати мені фанфік-рітелінг? А потім згадую, що я не Підмогильний, і не пишу. Якщо серйозно, то Мопассан особисто мені йде веселіше, ніж Бальзак. Але я знову не розумію, що це і навіщо це. У "Місті" ми бачимо якийсь розвиток персонажа, якісь там його внутрішні процеси. Тут ми бачимо: от дивіться, який буває мудак. Ану, що він іще утне?.. Я знаю, який буває мудак. І мені лише помірно цікаво, що він утне. Коротше, знову не полюбила я французьку класику. На ніч хотіла трохи почитати Підмайстру, але там почалося таке, що почитала я не трохи, тому не виспалася от вопше. Ще і прокидалася цілу ніч з думкою "пора вставати, бо в 6 вимкнуть", дивилася на годинник і усипляла себе, підраховуючи в голові, скільки залишилося часу до різних дедлайнів і скільки залишилося знаків у цих книжках, і намагаючись ділити друге на перше. Нормальна людина б від цього не заснула, а навпаки 😁 Але все, треба втілювати в життя те, що я там наобчислювала. Усім гарного, тихого, продуктивного.

Вечірнє вимкнення скасували, доведеться добивати серію реаліті. Погорілий пан Блюетті поїхав на ремонт, тому найближчий як мінімум тиждень я в темряві — екофлоу внизу, перенести сюди теж не можна, бо якщо знадобиться запалити котел, він буде потрібніший внизу. А всі ліхтарики і лампи відсвічують в монітор, і взагалі я не люблю сидіти в темряві й негайно впадаю в. Але в мене до вас інше питання, навіяне стрічкою. Де ви читаєте? Чи можете читати в кафе, в парку? Я можу як максимум на качелях на власному подвір'ї, і то не дуже продуктивно, бо то сонце заходить, то коти побились, то хтось за парканом іде розмовляє. Мені саме миле діло — на власному ліжку або в кріслі-гойдалці, в тиші, обклавшись котами.