Рита читає, а Ада перекладає

Шенгенська Японія (с) вже до когось наближається!

11 років тому на День захисника й захисниці України, який тоді ще був 14 жовтня, я приїхала в офіс, і шеф пригостив мене і ще пару колег домашньою наливкою чи чимось таким. Пам'ятаю, що говорили тоді щось про те, що доп'ємо після війни, відсвяткуємо перемогу. Шеф з першого дня повномасштабного на фронті. Я невимовно вдячна йому і всім нашим захисникам, і якщо хтось із них це читає — дякую вам особисто. Я пам'ятаю кожен день і кожну хвилину, що цей день і хвилина в мене є завдяки вам. А наливку ми ще вип'ємо.

Вчора #дочитала The Six Wedding — коротку повість чи то довге оповідання з циклу "28: Наступного літа в той самий час". В принципі я люблю Елін Гілдербранд, яка дуже давно трапилася мені в списку пляжного чтива й виявилася єдиною авторкою, яку я там змогла читати. І роблю це всі ці роки. Це досить класичні пляжні романи, де герой/героїня на старті повертається або переїжджає до Нантакету побите життям, з розбитим серцем і пустими кишенями, а там за які-небудь 300-500 сторінок знаходить друзів, роботу, чоловіка/жінку своєї мрії і кота. Але написані вони добре, без глупства і графоманії, і слухати (зазвичай я слухаю) цікаво. Однак це треба було читати одразу після основного роману, бо ще одна риса творчості Гільдербранд — це буквально полчища персонажів, у всіх є передісторії, у багатьох — сольні романи або навіть цикли. Зазвичай протягом роману я сяк-так встигаю розібратися й частково згадати, хто кому вася, а дочитавши — негайно забуваю. Тут я встигла тільки туманно пригадати, хто є ким, попри те, що вона завжди головне з біографії повторює. Тому було не дуже цікаво, що з ними всіма буде. Зараз вона з донькою пише цикл про модну школу-пансіон. Перший роман (The Academy) мені сподобався, на другий стою в черзі в бібліотеці, обіцяють протягом 6 місяців 😁 А поки що я вирішила кинути "Родинний лексикон" Наталії Ґінзбург, в якому цього разу просунулася аж на 30%, але ну нецікаво, а життя коротке. У мене своїх таких єврейських сімейних байок вистачає, а ніяка картина з них у книжці не вимальовується, то і нащо воно мені. Почала натомість якийсь трилер з Kindle Unlimited, наче теж про школу-пансіон, але ще не розібралася, бо швидко заснула. Вчора святкування Дня перекладача склалося не так, як гадалося, тобто норму я свою переклала, але позавчорашнє не надолужила, бо Тіні Забутих Перекладів знову ганялися за мною, і довелося займатися вкрай потрібними й важливими речами типу заміни вручну одного виду лапок на інший (на вебсайті, тому автоматом це не робиться), дописувати закінчення до порядкових числівників, переданих цифрами (довго пояснювати, але в цьому контексті це реально нікому не потрібно, це не книжка і не діалоговий лист) і т.і. Тому зараз вимикаю всі повідомлення і вперед. Кому що сильно треба, той подзвонить.

Єсс! Таємницю нонфіку розкрито!

Думала #підсумки вересня вже завтра запостити, але фіг його зна, що буде завтра з інтернетом, електрикою, та й з нами :) Тому зараз. Посилання на відгуки не даю, але вони всі тут по тегу #дочитала Загалом 13 книжок. Мови: 11 укр, 2 англ, молодець. Носії: 2 аудіо, 2 електронні, решта паперові, знову молодець. З #ПолиціГаньби — 9 з 13. Перечитувала 4 з 13, решту читала вперше. Країни: США — 6, Велика Британія — 4, Корея, Франція, Австралія — по 1. Не дуже молодець. Жанри: детектив 1, трилер 2, дитяча/підліткова 2, пригодницька 1, любовний роман 1, feel-good 1, просто література — 5. Найтовща — "Три мушкетери", найтонша — "Про мишей і людей" (це приблизно). Найкраща — In Memoriam by Alice Winn ("Пам'яті" Еліс Вінн). Найгіршу цього місяця обирати не будемо, бо я читала здебільшого переклади колег, та й не було аж таких поганих книжок. Обкладинки всі на скринах. Нагадую, що притримуюся системи оцінок Гудрідз, а не радянської школи :) П'ять зірок — прекрасна книжка, перечитуватиму, до всіх з нею лізтиму; чотири — дуже хороша, три — хороша, два — не для мене, одна — Пономарьов.

Поставила заряджати всі лампи і гаджети. І ви поставте.

Робочі будні: шось знову гахнуло (не дуже близько), полізла в ТГ подивитися, чи був відбій, побачила цікавий пост про редагування від пані літредахторки, зачиталася, забула, нащо відкривала ТГ. Відбою не було, так і тривога з 04:45.

Марусія досягла дзену. О третій ночі гахає десь поруч, в усьому селі засвітилися вікна, я встаю і йду покурити, якщо вже розбудили, Орисія бігає по стінках, уламки ще сиплються — ця королева спить на кріслі. Розплющила одне око, коли ми з Орисією тяглися і скакали мимо неї до камінної, і далі спати. Читаю Софокла з величезним задоволенням. "Аякса" можна спокійно ставити на сцені зараз, троянців вдягти в москальський піксель, а так навіть лексику не дуже треба міняти. До речі про лексику, місцями, здається мені, я бачила в перекладі Назара Ващишина підморгуваня від Байди-Ніщинського. "Електра" чому, власне, називається "Електра", якщо вона там тільки ниє як Гамлет? І тільки Орест щось реально робить. З іншого боку, Гамлет теж називається "Гамлет". Шкода, що в опері Штрауса по "Електрі" немає Пілада (безсловесного в Софокла) — можна було б його тягати по сцені, як гуся в львівській постанові "Лоенгріна". До речі, я не пам'ятаю, чи в опері висвітлюється той момент, що Клітемнестра вбила Агамемнона взагалі-то не тому, що він їй набрид і вона хотіла одружитися з тим, як його, хай буде Клавдій, а тому, що Агамемнон приніс в жертву її (і свою) доньку. Наскільки я пам'ятаю, донька вижила, але не через брак зусиль Агамемнона. Та він ще й Кассандру привіз з війни, якщо я не плутаю. Коротше, сволота був той Агамемнон. П'єси читаються не швидко, попри (поки що) прекрасні переклади, що вже згаданий п. Назара, що Андрія Содомори в "Електрі". Далі буде Тен. А не швидко, тому що коли я з розбігу неправильно подумки ставлю наголос і збиваю ритм рядку, то завжди задкую і читаю спочатку як положено 😁 Ну і останнє, але не за значенням — з Днем перекладача, любі колеги й читачі! На одному з майстеркласів на минулорічному Транслаторіумі на запитання "Що для вас переклад?" я трохи по-дебільному відповіла "життя", бо так є. Отак я собі уявляла своє найкраще життя років з десяти (хіба що думала, що перекладатиму на друкарській машинці, обкладена паперовими словниками), і таке воно ттт і є. Піду його жити, бо знову трохи вибилася з графіку: довелося вкотре захищати й обґрунтовувати скрипниківку для чергового замовника :) Це не найулюбленіша, але, на жаль, неуникна частина роботи.

Її сестра-близнючка мертва. А вона займе її місце, щоб знайти вбивцю. Золота молодь, небезпечні таємниці й правила, які можна порушувати не всім 👀 Анонсуємо новий dark academia трилер READBERRY, де за стінами елітної академії ховається значно більше, ніж здається 👀

Поки чекаємо, чи завтра дозволять анонсувати нонфік, ось вам поки що анонс підліткового трилера :)

attention! у гліммері знову низка вакансій✨

а то що ж я одна мучаюсь з 6 ранку до фігзна котрої вечора. приєднуйтесь! 😁

Я ходила навколо цієї книжки 20 років і нарешті #дочитала. "Про мишей і людей" Стейнбека — це американська шкільна програма, це класична класика, це треба, звісно, читати, і в ній лише 100 сторінок, не Мобі Дік, словом. В принципі все, що я знала про неї заздалегідь — це про двох бурлак, які ходять Каліфорнією і наймаються на ферми, один з них дуже звичайна людина, а другий з вадами розумового розвитку і весь час втрапляє в різні халепи. І що книжка сумна. Книжка не просто сумна. Вона вивертає душу. Це Стефаник-плюс. Тут вмирають всі: люди, миші й не тільки. Ти весь час знаєш, що всі ці смерті, бійки, образи — тільки передвісники якоїсь трагедії, якою це неминуче закінчиться. А коли вона стається, ти раптом здогадуєшся, що останні десять сторінок теж не для того, щоб якось тебе розрадити й запевнити, що люди все ж таки від природи добрі. Там буде ще гірше. Але читати це, тим не менш, треба. Бо це прекрасно написано (я не читала Стейнбека років з 20 і забула, який він), це справжня енциклопедія людської природи на 110, повторю, сторінках, і це чудовий переклад Наталії Михайловської, на який в мене пішли всі зелені закладки з набору, щоб відмітити слова й вирази, які я хочу виписати (110 ст. — повторю ще раз. Зазвичай стільки йде на книжку від 500 сторінок, а частіше на кілька). Однак після всього цього я вирішила трохи дати собі спокій, відкласти Вітри війни й Родинний лексикон і натомість переслухати "Велику маленьку брехню", на яку підійшла черга в бібліотеці (я забула, що вона починається з чарівної бесіди третьорядної героїні з кішкою) і прочитати маленьку повістку Елін Гільдебранд The Sixth Wedding, компаньйон до "28: наступного літа в той самий час", тим паче в мене в Kindle Challenge не закрита тільки одна закладка — та, де треба прочитати коротку книжку. А до кінця челенджу два дні. Але Софокла такі читатиму далі, бо грецькі трагедії не навіюють мені депресії.

"Темносяйною крицею різав" ♥️ Ну от як, як?.. Три слова, а ти і бачиш, і чуєш. (вирішила все ж по порядку читати, з "Аякса").

да, добре я придумала читати ввечері важкого дня "Про мишей і людей",

чому я встала в 5 ранку і в 8 вечора ще не закінчила те, що заплановано на сьогодні? все тому ж. Але треба якось збирати кабіну, бо робота валиться і валиться, і поки жива, то треба її робити. Добре, що вона в мене зараз вся або цікава, або легка. До речі, можливо, післязавтра нонфік анонсує видавництво, і тоді я вам зможу сказати хоча б назву.

Я не знаю, що сказати про ці новини. Дивлюся відео, де люди вилазять з вікон Академії, як 11 вересня у Вежах, де горить Добробут, де взагалі все горить і палає, і у мене є тільки одне слово, яке несе в собі не емоції, а сенс: донатьте. На свої перевірені збори або ось нашим дівчатам на матеріали для сіток, бо сітки теж треба, і дуже. Рахунок 5355280217479466

Все ж таки допишу, що книжка сама теж в цілому хороша, просто я нарешті виросла з підліткових, мабуть :) Це не графоманія, воно добре написано. Просто для мене (а не для цільової авдиторії) трошки передбачувано, а спроби зробити непередбачуваним не поліпшили справи. Але мені сподобалися живі діалоги (можливо, то Олена Лісевич винна, не знаю :)), сподобалася героїня-трудоголічка, наша людина. Місцями було смішно! Заголовки розділів вогонь.

Я #дочитала "Путівник по католицькій......", і мені дуже сподобалися обкладинка і переклад :)

Прочитала в пості Book Pleasure, як вона в дитинстві діставала дорослих вимогами читати їй Мері Поппінс. Мері Поппінс я теж дуже любила, але в мене її не було. Прочитала один раз років в шість — книжку позичила в сусідів по корпусу в пансіонаті, і далі мріяла перечитати, але не було де. А коли прийшов відповідний том Дитячої всесвітки, я вже була завелика й замала одночасно :) А діставала я маму Персеєм і Андромедою. Була в нас звідкись підшивка дитячого додатку до "Ніви" за 1914 р., і там переказ міфу, не пам'ятаю вже чий, і от його я обожнювала. Була водночас закохана в Персея і грала його роль, коли розігрувала міф. А ще в мене чомусь залишилося враження, що коли Персей повернувся з головою Медузи, Полідект бенкетував у бомбосховищі. Звідки — невідомо. Можливо, там було яке-небудь слово на кшталт "укрився", "захисток"? А бомбосховище було в бабусі в будинку, збудованому одразу після війни, тоді робили справжні, з двома виходами, з вентиляцією тощо, а оскільки війни не було, то там проводили зібрання мешканців і дитячі самодіяльні концерти, тому я і знала таке слово. На щастя для мами, читати я навчилася рано і далі насолоджувалася Персеєм самостійно. А зараз в усій тій історії співчуття в мене викликає тільки Медуза, як у кожної нормальної людини.