Монархічна Телеґрама | [α]☨[ω]

І. Перший раз в життю доводиться мені публічно в пресі, виступити проти тих, кого я звик уважати за співробітників у праці для одної, хоч ріжнородної в формах, але здавалося єдиної по сути, української національної ідеї. До революції для мене та моїх однодумців і ровесників, від часу, коли ми стали до громадської праці в початку девятисотих років політичне „вірую" кожного з нас було справою другорядною: першою було „вірую" національне. „Нашого брата прибуває" ми, давні, довоєнні й дореволюцийні самостійники-націо- налісти, передплачуючи кожну нову українську ґазету, купуючи кожну українську книжку, без огляду на її соціяльно-політичний на- прям. І навіть гострі иноді політичні суперечки не псували дружніх близьких відносин, що вязали нас з людьми часто ріжних соціяльно- політичних світоглядів, тому, бо ці люде були для нас перш за все „свої", „Українці". Вся боротьба наша зверталась у бік зовнішнього ворога и велась за визволення з під ярма чужих національних впливів тих, хто в Україну, так як ми, ще були не увірували. На поширеня українства се- ред тих „незрячих" для мене персонально найближчих по крові: спольщених, а для моїх товаришів: зросійщених земляків ішла вся наша громадська енергія. Боротьба Українців між собою, про котру нам дехто, особливо „ліві" наші приятелі, все нагадували здава- лась нам чимось дуже далеким, нереальним. Зрештою ми так гли- боко вірили в розум і такт українських національних учителів і про- відників... Але ця боротьба прийшла, бо дійсно прийти мусіла. По законам Сольона кожний громадянин, що підчас внутрішньої, домашньої війни заховувся невтрально, мусів бути засуджений на вічне вигнання. Старовинний світ у той спосіб боровся з деморалі- зуючим і розкладовим впливом тогочасних демократій, в яких маси, втягнені ріжними демаґоґами в політику і бачучи „діла" своїх про- відників, стали врешті пасивно піддаватись тиранії тієї чи иншої „на- родньої партії", пильнуючи тільки за тим, аби без найменшого риску як найбільше хвилевих користей для себе від панування ціх партій урвати. І досвід історії дійсно підтвердив, що нації, де переважають „невтральні" чи то у внутрішній, чи то в зовнішній боротьбі, не- минуче засужені на смерть на рабство. Боязливе полювання у вну- трішній боротьбі на чужу перемогу робить кожну таку перемогу не- повною й тому всякий внутрішній лад нетривким; а в боротьбі зов- нішній все й безумовно кінчиться поневоленням тих, хто на чужу перемогу рахує. Між иншим і наше історичне поневолення в певній мірі поя- снюється тим, що ми підчас „Руїни", в боротьбі поміж Москвою й Польщею, будували свою будуччину не на власній перемозі, а на перемозі то одного то другого сусіда. „Хай Бог тому помагає, хто нам добре бажає" так казали наші тодішні невтральні. В резуль- таті нація наша опинилась у залежности і від Москви й від Польщи; всі наші войовничі творчі елементи спольщились та помосковились, а при українстві лишились самі невтральні пацифісти вічно по- кривджені, не зважаючи на свою щиру миролюбивість та політичну невтральність, ріжного роду поступові демократи. Отже кожному, кому дорога будуччина нашої нації, не вільно в тій домашній війні, яка тепер на Україні розгорілась, оставатися невтральним. Навіть якби ця невтральність випливала з глибокого патріотизму і щирої любови до всіх Українців. В таких хвилинах, коли важиться доля нації, історія не відріжняє поміж невтральними боягузів і політичних спекулянтів від чесних і щирих патріотів. Кож- ний із нас мусить заняти своє місце в тих рядах, де його поста- вило життя, і мусить виконати свій обовязок так, як йому наказує совість

📓

| Джерело: Листи до братів-хліборобів

✍️

| #роботилипинського