Монархічна Телеґрама | [α]☨[ω]

Українська демократія могла б признати реальну владу тих чи инших Варягів тільки тоді, коли б вони заімпонували їй своєю силою; коли б вони її, як розбрикану і пусту дитину, при- вели до пуття і поставили на місце. Перші наші Варяги, як оповідає літопись, довго вагались, чи йти на заклик Новгородців, бо боялись »їх звіриного обичаю і нраву». Але раз прийшовши, вони прийнялись нещадно виновників цього звіриного обичаю« Борохобників всяких руїнників і втихомиряти. Не инша доля жде і сучасну демокра тію, коли б вона прийняла варяжську теорію і згодилась на закликаня перйозних Варягів. Але власне тому варяжська теорія єсть в її серйоз-ному виданню для нашх демократів неприємлема. Отже, чи не краще було б, замість без надії на успіх пропонувати Демократії щоб вона покаялась і сама себе висікла, оставити їй спо- кійно ту ролю необхідного для життя нації ферменту — ролю для якої од віків Бог її сотворив на світі. Бо біда не в тім, що ми маємо демократію, а трагедія наша і нещастя в тім, що ми маємо лише демократію: що ми маємо тільки сили по- ступові і руйнуючі, а не маємо власних національних сил здержуючих та будуючих. І велика небезпека од варяжської теорії для практики нашого життя та, що ця теорія не тільки руїнницький монополь ре- презентації нації при демократії залишає, але ще й додає їй такі зав- дання, яких вона по природі своїй виконати не в силі. Найбільше, чого від нашої демократії во імя добра нації можна вимагати це, щоб вона визнала авторітет українського Гетьмана- Монарха і тим дала змогу українському консерватизмові абсорбувати і унешкодливити на Україні (як не потрібну вже по втихомиреню власною владою демократичного руїнництва) російську та польську реакцію; иншими словами, щоб вона дала змогу, обмеживши свої ба- жання суверенної влади, нарешті дозріти і сконсолідуватись Україн- ській Нації. Але ж цього можна вимагати від демократії тоді, коли консерватизм український буде в силі сам свою монархічну ідею здійснити. Перекладати здійсненя цієї ідеї на демократію, це тільки збільшувати її зненависть до нас консерватистів монархістів та комплікувати її найнебезпечніщу хворобу: манію великости. Бо ж власне з нашої дотеперішньої слабости випливає вся зненависть до нас і все руїнницьке завзяття української демократії, маніякально переконаної, що тільки вона одна репрезентує і спасає Україну«. Чи ріжні такі демократичні твори, як «Молода кров«, »Голос землі», >>Відродженя нації і т. д. і т. д. — чи всякі національні повстання» проти власної держави і всякі виключуваня« нас з посеред «нації« --були б можливі, коли б ми, яких ці твори намагаються осмішити. а ці повстання і»резолюції» в нівець обернути, були дійсно сильні? Демократія знущається тільки над слабими і безборонними. Така її природня вдача і таке може навіть її покликаня: відроджувати внущанням сили ослаблених. Але чи зможемо ми стати сильними і чи зможемо ми тільки цим єди- ним шляхом здобути пошану для себе і авторітет серед демократії, коли свої завдання ми будем перекладати на її плечі?

📓

| Джерело: [Покликання Варягів чи організація Хліборобів]

✍️

| #роботилипинського