268
Subscribers
+124 hours
+37 days
+430 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '26
September '26
+3
in 0 channels
August '26
+9
in 1 channels
Get PRO
July '260
in 2 channels
Get PRO
June '26
+3
in 1 channels
Get PRO
May '26
+4
in 1 channels
Get PRO
April '26
+5
in 2 channels
Get PRO
March '26
+4
in 2 channels
Get PRO
February '26
+3
in 2 channels
Get PRO
January '26
+6
in 1 channels
Get PRO
December '25
+10
in 3 channels
Get PRO
November '25
+6
in 1 channels
Get PRO
October '25
+4
in 1 channels
Get PRO
September '25
+2
in 3 channels
Get PRO
August '25
+8
in 2 channels
Get PRO
July '25
+6
in 0 channels
Get PRO
June '25
+5
in 2 channels
Get PRO
May '25
+18
in 2 channels
Get PRO
April '25
+2
in 0 channels
Get PRO
March '25
+9
in 1 channels
Get PRO
February '25
+3
in 1 channels
Get PRO
January '25
+6
in 1 channels
Get PRO
December '24
+8
in 1 channels
Get PRO
November '24
+13
in 3 channels
Get PRO
October '24
+10
in 4 channels
Get PRO
September '24
+13
in 3 channels
Get PRO
August '24
+16
in 3 channels
Get PRO
July '24
+7
in 6 channels
Get PRO
June '24
+9
in 2 channels
Get PRO
May '24
+9
in 3 channels
Get PRO
April '24
+13
in 4 channels
Get PRO
March '24
+4
in 4 channels
Get PRO
February '24
+14
in 2 channels
Get PRO
January '24
+19
in 7 channels
Get PRO
December '23
+212
in 3 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 07 September | 0 | |||
| 06 September | +1 | |||
| 05 September | 0 | |||
| 04 September | 0 | |||
| 03 September | 0 | |||
| 02 September | +1 | |||
| 01 September | +1 |
Channel Posts
Repost from [nemoderný chalan] | #УкрТґ
Олег Романенко
* * *
Життя — межа. Межа вона коротка.
Межа — то найдотепніша з покар.
Хтось дивиться на мене як на фотку,
а там не все потрапило у кадр.
І все ж я найрельєфніша світлина.
Прийми мене, — здається, я доспів, —
дорого дальня, що наполовину
складаєшся з погордливих мостів.
| 2 | ВОЛОДИМИР ВАКУЛЕНКО
Русальним ходом
Під тьмою висіється сніг, хоч темінь – сумнів,
На рукояті свіжий хрест і біль безсоння.
З твоїх долонь хоч пити степ. Йде гріх відлунням –
Зібрати б з горя сьомим днем предвічний сонях.
Можливо радість розлили в розбитий келих,
Та щось тривожиться без сліз, крізь пагін в настрій.
Не оприлюднені стежки, русалчин берег.
Русальним холодом по склу шкребу надщастям.
Надпитим голосом братів – броня кістками,
Потягне вітер в небо дим. Спинюсь посеред.
Там опадуть слова на дно, а тіло в камінь,
Коли заквітчаний життям свій тягнеш жереб… | 23 |
| 3 | Володимир Мордань
* * *
А я блукав, а я блукав
На вістрі тиші.
Летіли сонні яблука
В колишнє.
Луна котилася здаля
І зупинялася.
Навколо яблуні земля,
Здається, оберталася.
А я блукав, а я блукав,
Надіявся на вдачу,
Де кожна гілка — мов рука,
Твоя рука гаряча.
Летіли зорі навкоси,
Строчили поли ночі.
А я благав, а я просив:
Де голос твій, де очі?
І хай зупиниться земля,
Впаде на вістря тиші,
Якщо летить любов моя,
Мов спогади, в колишнє. | 26 |
| 4 | коли я народився соняшником
вони клали мені голубів під потилицю
і несли над собою
напинаючи руки
із домів у доми
із двору у двір
під набілені абрикоси і стелі набілені
під рясне скавучання і стамовані схлипи несли
і сліди від отого ходіння довкола будинків
так затепліли що й досі не вгаснуть
ще жовтіють під стінами зернуватим намистом
проростають щорік із першими нагідками
так ось ти яка батьківська любове
ось ти яка
Ада Єлагіна
#грань_поезії | 28 |
| 5 | Любомир Серняк
ПРОГНОЗ ПОГОДИ
так тепло що у дворі
знову зеленіє трава
а в повітрі сонячні промені
ховаються у людські розстібнуті
куртки
так тепло і підлітки взяли м'яча
щоб разом із ним дорослішати
і в сітку втрапляти
та ми з деревом не довіряємо
цьому теплу
не віримо у цю післяноворічну тишу
її не втримати мені одному
її не втримати цьому старому
кедру
дерево яке росте навпроти
мого балкона
якби я міг то запросив би тебе
на вино
ти б мені стільки всього розповіло
стільки всього що було б
неможливо
там жінка на поверсі
колись горіла живцем
кажуть добре що нікого по собі
не залишила
там хлопець втрапив у алкодиспансер
так бляха це було передбачувано
вже інші люди ховали тут
крадене
поки батько їх лежав життям поломаний
а діти їхні пішли на війну
у цю дуже страшну і холодну
весну
а тиждень тому одна місцева дівчина
кинула хлопця під твоєю
кроною
він потім ще довго вдивлявся
в пітьму
тоді просто плюнув
і пішов додому
так тепло тут не було давно
і мені хочеться вірити в краще
мабуть зроблю собі нове тату
так ніби впевнений що маю
майбутнє | 22 |
| 6 | Що лишиться по мені без цих рядків?
Це мов не скласти човником долоні
й не підставити під течію струмка,
сховавши їх в кишені через сором власних рук.
Тож простягаєш їх, навіть коли назустріч —
порожнеча й тиша,
бо в ту мить вони стають їм джерелом.
...а коли хвилею роздасться повінь, і підхопить
джиґа облич в одному,
дзиґа життів в одному,
за кожен рядок хапатимешся,
бо це все, що направду вмієш,
за уламок рядка,
за уламок—
і триматимешся міцно, поки не вихлюпне,
мов хитку шаланду,
на мовчазну сторінку.
Катерина Балашова
#грань_поезії | 22 |
| 7 | *
а що як
зламана гілка сміху твого
з похмурого дна моїх вилиць
не вихлюпне
співом
птахів не вигукне
більше
моє імʼя
дерева над небом
здаються мені зажуреними
з посивілою вдачею
до росту
а я — несправедливо
дорослою
сон ластівок
гострий
так загрозливо
криком горлала
під серцем самотність
мов заблукала сарна
з моїх юначих
спогадів.
Богдана Коваленко
#грань_поезії | 21 |
| 8 | Чеський (Моравський) мотив
І
чоловіче колодязної мови
із чорним золотом на язиці,
з рудою іржею на коловороті речень,
з камʼяною кладкою приголосних
і лунами голосних – протяжними, як спів молодої зорі.
зазираю до студні,
дивлюся-дивлюся у плесо
і ніби себе пізнаю
із прадавніх віків,
із підземних джерел
прасловʼянської мови.
глибоко перегибаюся через камінь,
зачудована далекою близькістю,
чужою знамістю –
гукаю, все не наслухаюсь.
пʼю зористу карість пізньоберезневого ґрунту і не можу напитись –
як тебе покидати?
де знайти такий глечик для спогадів,
аби стало води на цілу життєву путь?
бо ж скільки не пий –
цілий колодязь в дорогу не візьмеш,
а путь далека,
далека путь.
ІІ
але, як не схилялася долу,
як гаряче не цілувала журавля,
головного за мною чоловік так і не відлунив.
ІІІ
гляділа-гляділа в криницю,
мов дитя, лепетала його дивною мовою –
памороки брали,
а солунські брати стояли поодаль і тихо всміхалися,
на цілій моїй путі
печаті кириличні ставили.
тепер повторюю їхній давній маршрут –
заново вчуся
вертати до свого.
із тихим цупким знанням у руці.
Юлія Свириденко
#поезія #ЮліяСвириденко
задонатити на розвиток проєкту | 28 |
| 9 | вулиці твого міста
так схожі на вулиці мого міста
на бруківку сиплеться
розірване червоне намисто
у таксі нам затісно
ми сміємося
виходимо на наступній
і танцюємо
поміж людей
саксофоніст зіграє останню пісню
поїде далі у Моґадор
bonsoir, monsieur
я тікала у ваше місто
на кілька днів від війни
у валізу взяла птср
і пігулки на тиждень
плаття чорні
любов до Екзюпері
і я заздрю вашому Сендмену
напевно вам сняться хороші сни;
au revoir
до побачення
з вами було чудово
але мені час вертатися
мене чекає любов
і звивиста дорога додому;
най вам і далі снитимуться
лише добрі
хороші сни
тільки не забудь mon ami
твоє місто цілим лишається
моєму завдяки
місяць у тумані
#поезія #місяцьутумані
задонатити на розвиток проєкту | 24 |
| 10 | ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО
Гесіод
І
Між неуцтва
і між маразму,
неначе мухи на листі,
виконуємо і не раз ми
слова безвольні
і пусті.
Та я не кину їх
на тацю,
бо хочу вірити,
що от
надійде знов
любити працю
новий ліричний
Гесіод!
II
Куди ти підеш,
Україно?
Кого питати?
Ясно й так!
Уся в знаменах, як в жоржинах,
ти пружиш нерви,
мов Спартак!
І, щасна сонцем,
на чорнозем
виходиш юнню поколінь
зросити лірикою
прозу,
перебороти
сон і лінь!
III
Титан би я!
Зробив би все я!
Титан би я!
Та все
дарма!
На кожнім кроці Одіссея,
але ж Гомера і нема!
І все ж не кидаю на тацю
і глузд, і віру:
скоро
от
надійде знов
любити працю
оскаженілий
Гесіод! | 32 |
| 11 | Ні спалаху, ні просвіту в дощі,
така суцільна монотонна злива
над прірвою, розгорнутою вшир,
від ніби вчора до крихкого нині.
Про щось не договорить уві сні
придавлений водою тихий голос,
а на зубах скрипне пісок і сіль
не розібрати — схлипом або словом.
Не захлинутися б у цій красі.
Повзти вперед, допоки стане сил,
не знаючи, що не з усіх вершин,
піднявшись раз, повернешся додолу.
Вівчар відвів отару від грози,
а ми лишились, сховані під поли
на споді неба, вшиті поміж хмар,
нерівним швом розкатистого грому,
засиленого в голки блискавиць.
Лежати просто неба, горілиць
і бути вдома
Марія Сніжка
#МаріяСніжка #поезія
задонатити на розвиток проєкту | 22 |
| 12 | ТАРАС ШЕВЧЕНКО
* * *
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
1850, Оренбург | 28 |
| 13 | МИКОЛА БАЖАН
Підкови коней
Відстукали копита коней бойових,
Серця — в мозоль, каміння — в пил зітерши,
І я прийшов, прийшов уже не перший
Слідами втоптаних доріг.
Слідами втоптаних доріг
Прийшов, спізнившись і відставши,
І стрів, хоч знаю — не назавше,
Буденний час мигички та відлиг.
Буденний час мигички та відлиг
Я полюбити хтів, і полюбить не зміг,
І куряву думок знов згадка золота жене,
І б'ється в розуму незборений поріг
Невпинний плин думок моїх
Й густою кров'ю серце навантажене. | 32 |
| 14 | WILLIAM BLAKE
To Autumn
O Autumn, laden with fruit, and stain'd
With the blood of the grape, pass not, but sit
Beneath my shady roof; there thou may'st rest,
And tune thy jolly voice to my fresh pipe,
And all the daughters of the year shall dance!
Sing now the lusty song of fruits and flowers.
"The narrow bud opens her beauties to
The sun, and love runs in her thrilling veins;
Blossoms hang round the brows of Morning, and
Flourish down the bright cheek of modest Eve,
Till clust'ring Summer breaks forth into singing,
And feather'd clouds strew flowers round her head.
"The spirits of the air live in the smells
Of fruit; and Joy, with pinions light, roves round
The gardens, or sits singing in the trees."
Thus sang the jolly Autumn as he sat,
Then rose, girded himself, and o'er the bleak
Hills fled from our sight; but left his golden load. | 33 |
| 15 |  КВІТКА
спекотна квітка літа відцвіте
і на початку вересня зав’яне
о цій порі повітря стане п’яне
а ще терпке солодке і густе
важкі портвейни осені мені
смакують золотими півтонами
а все що розримовано між нами
лишається гірчинкою на дні
у листі перші прожилки іржі
воно вмирає й перед смертю марить
тим хто щодня займає пасти хмари
й жене уздовж небесної межі
довкола тиша спокій і мара
із золотим колоссям у волоссі
із ночі в ніч безцільно бродить осінь
ніхто не знає юна чи стара
щемка пора зізнань і протиріч
коли водночас болісно і ясно
і ця дилема внутрішньо прекрасна
мов кожна мить мов кожна божа річ
Сергій Татчин | 30 |
| 16 | СВЯТОСЛАВ ГОРДИНСЬКИЙ
Полтава
Мазепин зір, розпалений огнем,
І лева крик північного, і лави
Розсипані у куряві Полтави,
І дні й роки – під бронзовим конем.
Так у серцях задимлених несем
Страшне прокляття пригадів іржавих,
І очі тьмить не пишний лавр держави,
А дивдерев над сонним пустирем.
В ухах ще досі гук і бою брязкіт,
Пече у горлі чорний чад поразки
І на устах – віків завмерлих пил;
Та знов і знов вкладаєм ногу в стрем'я,
І все буйніш між рутою могил
Мазепинське зростає вірне плем'я. | 36 |
| 17 | МАКСИМ КРИВЦОВ
* * *
Ти бачиш дощ?
Можливо
То
не дощ.
То мантра
площ
то
смерті язики
то
для землі Господь готує прощу
то
із дерев змиваються гріхи.
Ти бачиш дощ?
Не дощ це більш
не дощ. | 39 |
| 18 | БОГДАН ЛЕПКИЙ
* * *
Великий бачу тихий сад,
За ним старі руїни,
Беріз плакучих довгий ряд
Кидає мовчаливі тіні
На бзи, черемхи і жасмини...
Великий бачу тихий сад.
Садом вузька доріжка йде,
На скруті зламана, зігнута,
До замкових руїн веде,
Заросла зелами, забута,
Ногою людською не ткнута...
Садом вузька доріжка йде.
Здалека чути грюкіт фаль,
Грізний, пронизливий, таємний.
В глуху і безконечну даль
Пливуть тоті зловіщі гімни,
Як олово плавке і зимне...
Здалека чути грюкіт фаль.
З чолом, піднесеним до зір,
І з усміхом, що сумно грає,
В очах, задивлених в простір,
Доріжкою звільна ступаєш,
Мов втрати любої шукаєш...
З чолом, піднесеним до зір.
Хиляється додолу квіт,
І невгамовно хвиля грає,
Та, що, лиш раз піде під спід,
Наверх ніколи не вертає.
В корчах щось плаче і зітхає...
Хиляється додолу квіт.
Все дальше, дальше, дальше йдеш,
Землі ногою не торкаєш,
І, наче арфу, так несеш
Проміння місячне — і граєш,
Тугою серце квітам краєш...
І дальше, дальше, дальше йдеш.
З розцвілих і пахучих рож
Душисті капають бальзами,
Летить садом таємна дрож,
І дерева тремтять листками,
Заржавілі втворились брами...
Листки падуть з розцвілих рож... | 41 |
| 19 | МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА
* * *
Наставила шовкових кросен
І павутинням обвела:
Густий кармін і синя мла, –
Над ними – ясноока осінь.
З гарману сонце золоте
Скотилось на пухку солому,
А сум вертається додому,
Мій сум, що восени росте.
У вирій потягли гагари,
І тужить десь вечірній дзвін:
За ними серце навздогін,
Віддаючи останні дари.
Не дожене: мов та бджола,
Воно блукає манівцями...
О серце, оповите снами,
Чому ти не дзвінка стріла? | 44 |
| 20 | КЕСАР БІЛИЛОВСЬКИЙ
Дайте-бо жить!
В чарах кохання моє дівування
Хочу я вільно, як пташка, прожить,
Вільне обрання і вільне кохання,
Серденьку воля, як хоче любить!..
Шкода й розмови: святої любови
Силою в серце не можна вложить.
Поки шовкові чорнітимуть брови
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!
Той мені шепче, той руки цілує,
Той тут навколішки смирно стає,
Той мені вірші любовні віршує,
Той аж поклони, мов богові, б'є...
З них же один мені бачиться всюди,
До одного тільки серце лежить...
Поки горять мої полум'ям груди,
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!
Нащо питати, якого кохати?
Серденько зразу вгадало само.
Нащо шукати, которий багатий?
Там, де багатство, там певне ярмо...
Ненька зітхає, а батенько лає,
Слава недобра про мене біжить...
Суд-пересуд... Але все те минає,
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!
Що тут і батько, і рідная мати?
Що тут всі родичі? Що увесь мир?
Все мені байдуже! Годі й казати!..
Байдуже глум і людський поговір!
Серденько б'ється, і ниє, і рветься,
В грудях гарячих пала і дрижить...
Поки аж молодість красна минеться,
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить! | 44 |
