262
订阅者
无数据24 小时
-17 天
-130 天
数据加载中...
吸引订阅者
七月 '26
七月 '260
在0个频道中
六月 '26
+3
在1个频道中
Get PRO
五月 '26
+4
在1个频道中
Get PRO
四月 '26
+5
在2个频道中
Get PRO
三月 '26
+4
在2个频道中
Get PRO
二月 '26
+3
在2个频道中
Get PRO
一月 '26
+6
在1个频道中
Get PRO
十二月 '25
+10
在3个频道中
Get PRO
十一月 '25
+6
在1个频道中
Get PRO
十月 '25
+4
在1个频道中
Get PRO
九月 '25
+2
在3个频道中
Get PRO
八月 '25
+8
在2个频道中
Get PRO
七月 '25
+6
在0个频道中
Get PRO
六月 '25
+5
在2个频道中
Get PRO
五月 '25
+18
在2个频道中
Get PRO
四月 '25
+2
在0个频道中
Get PRO
三月 '25
+9
在1个频道中
Get PRO
二月 '25
+3
在1个频道中
Get PRO
一月 '25
+6
在1个频道中
Get PRO
十二月 '24
+8
在1个频道中
Get PRO
十一月 '24
+13
在3个频道中
Get PRO
十月 '24
+10
在4个频道中
Get PRO
九月 '24
+13
在3个频道中
Get PRO
八月 '24
+16
在3个频道中
Get PRO
七月 '24
+7
在6个频道中
Get PRO
六月 '24
+9
在2个频道中
Get PRO
五月 '24
+9
在3个频道中
Get PRO
四月 '24
+13
在4个频道中
Get PRO
三月 '24
+4
在4个频道中
Get PRO
二月 '24
+14
在2个频道中
Get PRO
一月 '24
+19
在7个频道中
Get PRO
十二月 '23
+212
在3个频道中
| 日期 | 订阅者增长 | 提及 | 频道 | |
| 11 七月 | 0 | |||
| 10 七月 | 0 | |||
| 09 七月 | 0 | |||
| 08 七月 | 0 | |||
| 07 七月 | 0 | |||
| 06 七月 | 0 | |||
| 05 七月 | 0 | |||
| 04 七月 | 0 | |||
| 03 七月 | 0 | |||
| 02 七月 | 0 | |||
| 01 七月 | 0 |
频道帖子
Repost from ось трунок блекоти його ти проковтни
+++
є такі зими
які не пережити
ловиш себе на думці
кожного березня
нанизуючи холод
на волосся
ніч дрібнішає
та не минає
плюс мінусом криє
у кожній шпарині будинку
по синиці
сміються
а очей
не показують
#ігор_мітров
| 2 | Abandoned Bicycle
A bicycle—a nice one—
has been locked to the lamp post
all summer and fall.
Tires gone flat.
A congregation of leaves
worshipping the wheels.
And on the brake levers
and the tiny bolts
that held the seat exactly
where someone wanted it to be,
rust is constructing
its sprawling embassies.
Maybe a drunk drifted
over yellow lines. A clot
formed in the thigh
and moved north.
Or somebody just got
sick and tired.
Anyway, the bike is waiting.
Its metals gleam urgently.
Soon the scavengers will come.
The pedals—unable to live
without each other—will vanish
into a fresh new marriage.
The seat will disappear
into a seat-shaped abyss.
One night, someone
will help himself to a wheel.
Not quite a bicycle,
but a start.
And the bike,
like an abandoned person,
will become a clock,
calibrated to measure
the precise duration
of loneliness.
#george_bilgere | 25 |
| 3 | Кімната в готелі
Із цього
положення
на ліжку,
коли болить
моя голова
i я
забутий
усіми,
ця кімната
в готелі
виглядає, як
кривий
зуб.
#юрій_тарнавський | 23 |
| 4 | ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ
* * *
Дванадцять літ кривавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.
До перс закляклих, просячи тепла,
Тулили марно немовлята лиця.
Проте їм чорне лоно віддала
Доба жорстока, як вовчиця.
Тепер дощі холодні і вітри,
Кудлаті хмари, каламутні ріки.
Але ростуть у присмерку нори
Брати, суворі і великі. | 38 |
| 5 | HOME
I
No one leaves home unless home is the mouth of a shark. You only run for the border when you see the whole city running as well. The boy you went to school with, who kissed you dizzy behind the old tin factory, is holding a gun bigger than his body. You only leave home when home won’t let you stay.
No one would leave home unless home chased you. It’s not something you ever thought about doing, so when you did, you carried the anthem under your breath, waiting until the airport toilet to tear up the passport and swallow, each mournful mouthful making it clear you would not be going back.
No one puts their children in a boat, unless the water is safer than the land. No one would choose days and nights in the stomach of a truck, unless the miles traveled meant something more than journey.
No one would choose to crawl under fences, beaten until your shadow leaves, raped, forced off the boat because you are darker, drowned, sold, starved, shot at the border like a sick animal, pitied. No one would choose to make a refugee camp home for a year or two or ten, stripped and searched, finding prison everywhere. And if you were to survive, greeted on the other side—Go home Blacks, dirty refugees, sucking our country dry of milk, dark with their hands out, smell strange, savage, look what they’ve done to their own countries, what will they do to ours?
The insults are easier to swallow than finding your child’s body in the rubble.
I want to go home, but home is the mouth of a shark. Home is the barrel of a gun. No one would leave home unless home chased you to the shore. No one would leave home until home is a voice in your ear saying—leave, run, now. I don’t know what I’ve become.
II
I don’t know where I’m going. Where I came from is disappearing. I am unwelcome. My beauty is not beauty here. My body is burning with the shame of not belonging, my body is longing. I am the sin of memory and the absence of memory. I watch the news and my mouth becomes a sink full of blood. The lines, forms, people at the desks, calling cards, immigration officers, the looks on the street, the cold settling deep into my bones, the English classes at night, the distance I am from home. Alhamdulillah, all of this is better than the scent of a woman completely on fire, a truckload of men who look like my father—pulling out my teeth and nails. All these men between my legs, a gun, a promise, a lie, his name, his flag, his language, his manhood in my mouth.
#warsan_shire | 34 |
| 6 | Sparks
the factory off Santa Fe Ave. was
best.
we packed heavy lighting fixtures into
long heavy boxes
then flipped the boxes into stacks
six high.
then the loaders would
come by
clear your table and
you’d go for the next six.
ten hour day
four on Saturday
the pay was union
pretty good for unskilled labor
and if you didn’t come in
with muscles
you got them soon enough
most of us in
white t-shirts and jeans
cigarettes dangling
sneaking beers
management looking
the other way
not many whites
the whites didn’t last:
lousy workers
mostly Mexicans and
blacks
cool and mean
now and then
a blade flashed
or somebody got
punched-out
management looking
the other way
the few whites who lasted
were crazy
the work got done
and the young Mexican girls
kept us
cheerful and hoping
their eyes flashing
messages
from the
assembly line.
I was one of the
crazy whites
who lasted
I was a good worker
just for the rhythm of it
just for the hell of it
and after ten hours
of heavy labor
after exchanging insults
living through skirmishes
with those not cool enough to
abide
we left
still fresh
we climbed into our old
automobiles to
go to our places
to drink half the night
to fight with our women
to return the next morning
to punch in
knowing we were
suckers
making the rich
richer
we swaggered
in our white t-shirts and
jeans
gliding past
the young Mexican girls
we were mean and perfect
for what we were
hungover
we could
damn well
do the job
but
it didn’t touch us
ever
those filthy peeling walls
the sound of drills and
cutting blades
the sparks
we were some gang
in that death ballet
we were magnificent
we gave them
better than they asked
yet
we gave them
nothing.
#чарльз_буковскі | 24 |
| 7 | ***
Стояти у тіні
шраму в повітрі.
Нема-задля-кого-й-нема-задля-чого-стояти.
Невідомий,
хіба що
тобі.
З усім, що є в космосі,
тільки
без мови.
переклад ігор мітров
#пауль_целян | 16 |
| 8 | Сміливість для цього
Брехав я: казав, що немає там мертвого.
В цей пізній час ніхто не гратиме на скрипку.
І був нажаханий, порожній –
як сад узимку.
І був там. Цілком там був.
Тим нерухомим твором тиші ми це знали.
Добились: схилом розіпʼяли ліс –
і воду закаменували.
Ян Скацел
переклад з чеської —
Юлія Свириденко
#поезія #переклади #ЮліяСвириденко
задонатити на розвиток проєкту | 1 |
| 9 | ***
Кому належить моє ім’я?!
Не мені вочевидь.
Можливо, моїм батькам,
які одного дня вирішили,
що я це воно,
і переконали решту.
Можливо, тим, хто має право
писати його в документах
і поряд наклеювати
мій фотознімок без усмішки,
сполучаючи те, що я отримала
на все життя, із миттєвою слабкістю.
Безумовно, воно належить тобі,
хоча ти нечасто ним користуєшся.
Воно належить моїм приятелям і знайомим,
котрі, помітивши в натовпі,
насаджують мене на гачок імені
і підтягують ближче.
Моє ім’я належить кожному,
хто його знає,
і належатиме кожному,
хто про нього довідається.
Але мені ніколи…
У дитинстві я пробувала його
на язик, як нову іграшку.
Я ставила над ним досліди,
ділячи на склади,
міняючи місцями літери,
шукаючи, яка з них зайва,
а яку я люблю найбільше.
І я любила першу
і другу, і третю,
а вони мене ні.
Моє ім’я слухалося інших,
а я слухалася його.
Я належу своєму імені,
а не воно мені.
Я у владі цих маленьких
цупких літер,
цих пронизливих звуків,
що промовляються чужими вустами.
Дякую тобі, моя господине,
дякую тобі, мій господарю Ім’я,
за те, що не помираю
від голоду та самотності,
за те, що в людському світі
маю своє наймення,
а значить, своє законне місце,
чітко обмежене
словниковою статтею.
Не зректися, не скинути,
Не знищити,
На місці померлого імені
На моєму цементі
Хтось обов’язково посадить нове —
Не вирвати і
Не вирватися.
Кому належить моє ім’я?
Не мені.
переклад
ія ківа
#юля_цімафєєва | 1 |
| 10 | МАКСИМ БОРОДІН
* * *
а там обов’язково запитають
Джеймс Джойс
Леся Українка
Франц Кафка
та Рональд Рейган
<мабуть зайвий>
чи використовували ви штучний інтелект
чи не використовували
і на суд
а там Ален Гінзберг
Дмитро Павличко
та Іван Півторабога з місцевого осередку спілки письменників
і ти будеш стояти
і не будеш знати що сказати
так
використовував
так
в минулому році навіть написав збірку поезій на конкурс імені Чарльза Буковськи <він також буде в суді>
еротичних
<в мене стояв, коли писалися ці вірші>
паскудних
брудних
але таких особистих
поезій
я наполягаю
що це поезія
використовуючи штучний інтелект
так
так
так
на усі питання
але я не визнаю провину
я визнаю право штучного інтелекту на творчість
я визнаю право штучного інтелекту на свободу
Free AI
Free Human
Free God | 31 |
| 11 | Сміливість для цього
Брехав я: казав, що немає там мертвого.
В цей пізній час ніхто не гратиме на скрипку.
І був нажаханий, порожній –
як сад узимку.
І був там. Цілком там був.
Тим нерухомим твором тиші ми це знали.
Добились: схилом розіпʼяли ліс –
і воду закаменували.
Ян Скацел
переклад з чеської —
Юлія Свириденко
#поезія #переклади #ЮліяСвириденко
задонатити на розвиток проєкту | 22 |
| 12 | some of my readers
I liked it coming out of that expensive
cafe in Germany
that rainy night
some of the ladies had learned that I
was in there
and as I walked out well-fed and
intoxicated
the ladies waved
placards
and screamed at me
but all I recognized was my
name.
I asked a German friend what they were
saying.
“they hate you,” he told me,
“they belong to the German Female
Liberation Movement…”
I stood and watched them, they were
beautiful and screaming, I
loved them all, I laughed, waved,
blew them kisses.
then my friend, my publisher and my
girlfriend got me into the car; the
engine started, the windshield wipers
began thrashing
and as we drove off in the rain
I looked back
watched them standing in that
terrible weather
waving their placards and their
fists.
it was nice to be recognized
in the country of my birth, that
was what mattered
most…
back at the hotel room
opening bottles of wine
with my friends
I missed them,
those angry wet
passionate ladies
of the night.
#чарльз_буковскі | 32 |
| 13 | ***
Повня дивиться
мені у вічі,
як ти колись дивилася:
розважливо й соромливо.
Здається, аби не повня,
вже б і не згадав
твого погляду.
24.06.2026 | 32 |
| 14 | *
чи наздоганяє вас іноді
відчуття
асоційоване з якою-небудь наукою
історією
астрономією
головне нічого не тямити в тій науці
мені відлунює щось із соціології
шана непричетності свідка
завдяки якій він стає поряд і може
бути провідником питань
чи наздоганяє вас іноді
беззахисність асоційована
з якою-небудь
наукою
#сандра_шевченко | 32 |
| 15 | он чоловік, наче ластівка, випурхнув із піднебіння земного,
виколисує серпиком пружне крило — прокидається день.
за оранжеве денце заходить огниста кайма —
говори своїм голосом у леткій синкопічній напрузі:
твої переливи ловлю —
напівпташе звучання з кутка ворухкого осердя,
і коли ти на вíддалі дня і листа, —
все одно тебе чую.
чоловік, наче ластівка, що промайнула над смертю,
і тепер носить в оці порíвну і срібла, і зелені.
павутинко вертання, а чи я торкну його серце?
20.06
Хмельницький | 37 |
| 16 | the worst part of holding on to memories is not the pain, it's the loneliness of it.
Memories need to be shared. It's sad when the people who gave you the best memories become memories themselves.
(рандомний коментар на ютубі)
люди. люди, міста.
пригадую щось, що було
дуже смішним.
ранок на перехресті
біля базару.
я став дуже смішним стадіоном,
дрібними зеленими квітками
на вологому асфальті в школу,
світлом взимку в метро,
піцерією біля хартрону.
чорними трикутниками дерев.
кригою на центральній алеї,
прогулянками уночі,
спробою втекти
в розмову на проспекті науки,
в субкультурну вечірку у клубі форт.
в спробу кинути палити, жахливо вдалу.
знов, знов ранок на перехресті
біля іншого базару.
більше це не має значення.
я спробував стати програмістом.
більше у мене немає релігії.
#олександр_кочарян | 38 |
| 17 |  没有文字... | 30 |
| 18 | дійсності тріснута крашанка дражнить змій
чи то вир прикидається бродом чи навпаки
грозо розпатлана я тебе не покину
іскро сполохана поле моє візьми
он воно розпласталося медом сухим
маковим порохом хітиновим борошном
он його бронзових коренів дикий сторож
з куцим рубцем від сохи
іскро-літавице сядь мені на плече
чуєш мої легені повні врожаєм
сонячним слизом співом залізних жайворонків
кунштом печерним
я загорну тебе дрібко у спів руди
висаджу у відкритий час пророщу мов ікло
поле моє прийми не як дар як виклик
і перероди
23-24.06 | 36 |
| 19 | #kunstobjekt
Árva (відчуження)
не спускай очей з колії,
бо за мить прибудеш
і більше ви не зустрінетесь.
цього разу жодних траурних
оголошень. підозріле
відчуття безпеки.
ти танцюєш, щоб із потом вийшли
усі цигарки. читаєш в моїх
очах, що я теж хочу до танцю,
але я частина музея-
заповідника, тому подібні
бажання не в моїй компетенції.
головна тінь ще не впала.
лиш кров з носа просто так,
жодна гребля не стане їй на заваді.
хай літо закурить після злягання —
це зовсім не наша справа. | 30 |
| 20 | Я не знав
Я не знав,
що у ластівок хвилясте пірʼя на обличчі,
і тоді я побачив тебе.
Ти так низько живеш перед зливою,
Як змерзлий віск на крилах, ти тріскаєш,
Твій бісер чорний так часто із тебе на землю сиплеться,
А як не на землю – то тоне,
І ти плачеш намистом, намистом...
Ластівко, ти так часто до мене близько,
Хоча насправді я радше бачу тебе у бінокль із власного прихистку,
Ти блискаєш там серед хвиль як крилата риба,
Як приманка, що мчить на баракуду.
Хоч зовсім не маєш луски,
Живеш із чайними згустками,
І хочеш допити, боїшся що гірко,
Висковзнеш і впадеш як пустка
На душу,
Я прошу тебе, ластівко,
Не робити так швидко висновки,
Не літай настільки низько,
Що робиться пір'я хвилястим
В зиґзаґи пʼянкого волосся
Кольору вишневого Живчика чи Доктора Пеппера.
Я не знав,
що у ластівок хвилясте пірʼя на обличчі,
а тоді я побачив тебе.
02.06.26 | 28 |
